Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Журналістика

Словник з фахової мови журналіста (довідник)

АБСТРАКТНІСТЬ (КНИЖНІСТЬ) СТИЛЮ (лат. abstractio — відтягнення, віддалення, відвернення) — характер висловлювання, ознака стилю, пов'язана з описом властивостей, станів, процесів, встановленням віддалених зв'язків між поняттями. Абстрактність стилю характеризує специфіку наукового мислення, виявляється у вживанні абстрактної лексики, відповідних типів словотворення, у формулюванні узагальнень, висновків.

АВТЕНТИЧНИЙ ТЕКСТ (гр. authentikos — справжній) — достовірний текст певного автора.

АВТОНІМ (гр. autos — сам і onima — ім'я) — справжнє ім'я автора, на противагу імені вигаданому — псевдоніму.

АВТОР (лат. au(c)tor — творець) — творець тексту, промови, наукового дослідження тощо.

АВТОРСЬКІ СЛОВА: 1) грам.: слова, за допомогою яких до тексту вводять пряму мову; 2) слова, що належать тільки певному авторові й не підлягають змінам: авторські слова Вацлава Гавела, авторські слова Юлії Мостової.

АГІТАЦІЙНА ПРОМОВА (лат. agitatio — спонукання до чогось) — промова, що зосереджується на якому-небудь політичному питанні, ідеї, факті, містить заклик до певної діяльності й адресована широкій аудиторії.

АДАПТАЦІЯ (лат. adaptatio — пристосування) — пристосування тексту до можливостей сприймання читача.

АКТИВНА АУДИТОРІЯ (active audience) теоретичне твердження, за яким члени масової аудиторії не є пасивними одержувачами інформації чи жертвами впливу телебачення та інших мас-медіа, а натомість активно інтерпретують повідомлення ЗМІ і навіть використовують їх на свою користь.

АКТИВНИЙ СЛОВНИК (лат. activus — діяльний) — запас слів, які мовець не тільки розуміє, а й практично використовує в усній та писемній мові.

АКТУАЛІЗАЦІЯ (лат. aktualis — діяльний) — реалізація можливостей мовних одиниць відповідно до стилістичної мети

спілкування: семантико-стилістичне наголошення, змістове виокрем­лення мовних одиниць за несподіваними мовними зв'язками.

АКТУАЛЬНІСТЬ (від лат. aktualis — важливий у певний час, Мободенний, назрілий) — важлива ознака журналістики; оперативний нідгук на події, вчасне висвітлення злободенних тем.

АЛОГІЗМ (від гр. а — префікс, що означає заперечення, відсутність, і logiomos — судження, вислів) — несумісність, яка породжується невідповідністю граматичного руху мови значеннєвому.

АМФІБОЛІЯ (від гр. amphibolia — двозначність, неясність) — логічна помилка, що виникає внаслідок неясності чи багатозначності мовної конструкції. Фігура мови, яку можна тлумачити і розуміти двозначне.

АНАЛОГІЯ (гр. analogia — відповідність) — тенденція до збереження відповідності між думкою і висловом.

АНАНТАКСИС (гр. ananthaxis — вставка) — поєднання звуків для евфонічного звучання, полегшення вимови (зі мною, уві сні).

АНТИТЕЗА (від гр. antithesis — протиставлення) — стилістична фігура, що полягає в зіставленні протилежних явищ, образів, думок чи понять для підсилення виразності. Для створення антитези часто використовують антоніми.

АНТОНІМИ (від гр. anti — проти і опіта — ім'я) — слова з протилежним значенням. Антоніми виражають якісну протилежність, протилежність координаційних понять, понять взаємопов'язаних і взаємозумовлених, протилежну спрямованість дії тощо. Антоніми є постійні (загальномовні) і контекстуальні. Контекстуальні антоніми виникають унаслідок переносного вживання слова в значенні, яке не закріплене в мові, а з'являється тільки в певному контексті. В антонімічні зв'язки входять різнокореневі слова, що в цілому протиставляються своїм значенням одне одному, і однокореневі, що творяться за допомогою афіксів, які в сполученні з коренем і надають зіставлюваним словам протилежного значення. Антоніми є важливим засобом стилістичної виразності, за їх допомогою створюються антитези. Енантиосемія (від гр. enantios — протилежний і sema — знак) — розвиток у слові протилежних (антонімічних) значень. Напр.: слава — широка популярність, визнання чиїхось заслуг, таланту тощо; слава — поговір, пересуди, розмови; прослухати — слухати що-небудь з початку до кінця; прослухати — не слухати, не чути сказаного. Мезоніми (мезонім —

середнє) — проміжне поняття між антонімами. Напр.: початок середина кінець. Багатозначні слова вступають в антонімічні зв'язки своїми окремими значеннями.

АНТОНОМАЗІЯ (гр. antonomasia — найменування по-іншому): 1. Стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви описовим зворотом: Місто на Дніпрових горах — Київ; автор поеми "Кавказ "—замість Тарас Шевченко. 2. Різновид метонімії, який пов'язаний з уживанням широко відомого імені як загальної назви особи з перенесенням на неї властивостей носія цього імені. Напр.: Дон Кіхот — мрійник; Отелло — ревнивець; Колумб — першовідкривач.

АРГО (фр. arqot — жаргон) — це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для сторонніх (невтаємничених у справи цієї групи). Цією говіркою користуються злодії, вимагачі та ін. Арготизми — є соціальне забарвленим_розрядом лексики. Жаргонізми — соціальне нейтральні. Жаргон — (франц. jargon — соціальний діалект, базікання) — відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної й граматичної системи. 2. Те саме, що й арго. Сленг (англ, slang — жаргон) — слова та вислови в англійській усній мові, які вживають люди певних вікових, професійних, соціальних прошарків. До лексики обмеженого функціонування належать жаргонізми, арготизми, сленг.

АРТИКУЛЮВАННЯ (articulation) — пов'язування певного ідеологічного чи культурного поняття або ідеї з іншими, побудова понятійних сполук і взаємовпливів.

АРХАЇЗМИ (гр. archaios — давній) — стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, піднесеності, патетики або створення ефекту комізму, іронії, пародії, індивідуалізації мовлення персонажів.

АСИНДЕТОН (гр. asyndeton — незв'язане) — стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення.

АСОНАНС (фр. assonance, від лат. assono — відгукуюсь) — прийом фоностилістики, що полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустичне близьких голосних звуків.

ЛСТЕСМУС (гр. asteismos — причіпний зворот) — фігура думки, що прикрашає мовлення доречним висловом — вставкою, згадкою, цотепом, приказкою чи прислів'ям, сентенцією, афоризмом тощо.

АФЕКТИВНИЙ (лат. affectus — чуття) — такий, що стосується гострих неконтрольованих розумом емоцій.

АФОРИЗМ (гр. aphorismos — визначення, вислів) — короткий нлучний вислів, який у стислій, зручній для запам'ятовування формі подає глибоку думку: Стоячи на місці, людина рухається назад (Ю. Яновський); Музика спонукає нас красномовно мислити! (Р. Емерсон).

БРИФІНГ (англ. "інформаційна нарада") — це коротка нарада представників преси, на якій викладається позиція уряду з певного питання або позиція, узгоджена сторонами, що беруть участь у міжнародних переговорах, конференціях. Це, як правило, коротка Інформація для журналістів стосовно певної теми (без подальшого обговорення, з мінімальною кількістю питань).

ВАРВАРИЗМИ (гр. — властивий іноземцеві) — іншомовні слова та звороти, що не стали загальновживаними, повністю не засвоїлися и мові, використовуються в тексті зі стилістичною метою. Нерідко варваризми зберігають іншомовну графічну форму слова. Наприклад: iiota bene — зверни увагу, запам'ятай; semper tiro — завжди учень; alma mater — мати-годувальниця, старовинна студентська назва університету; idee fixe — нав'язлива ідея; terra incognita — невідома земля, невідома галузь; tete-a-tete — фр. наодинці, віч-на-віч, тільки удвох; хепі енд — щасливий кінець; уїк-енд — час відпочинку чи розваг від суботи до понеділка.

ВАРІАНТ (від лат. varians — змінний) — стилістичне поняття, за яким допускаються паралельні форми. Є варіанти комбінаторні, факультативні й стилістичні.

ВЕРБАЛЬНА МАПЯ — асоціативне сприйняття тих чи інших звуків, психологічна кореляція між звучанням і значенням слова. Сучасні звукосимволісти говорять про асоціативне сприйняття тих чи інших звуків і виявляють психологічні кореляції між звучанням і значенням слова. Наукове дослідження змісту, яке стоїть не за словом, а за звуком, почалось у руслі фоносемантики на початку 70-х років XX ст. під керівництвом А. П. Журавльова. Спеціальні формули дали змогу на основі оцінок усіх звуків російської мови (наприклад, добрий-

поганий, голосний-тихий, світлий-темний і т. д.) визначити емоційне враження від звучання тих чи інших слів і цілих текстів. Це враження не завжди усвідомлюють люди. Однак експерименти показали, що вплив на підсвідомість є, і цей вплив доволі сильний. Отже, крім поверхового рівня, на якому свідомо сприймається і аналізується суть повідомлення, існує і другий рівень, глибинний, на якому інформація сприймається несвідомо (друге дно повідомлення). Крім фоносемантичного, до компонентів глибинного, "магічного" рівня можна віднести синтаксичний. Реципієнт несвідомо сприймає довжину речень, кількість простих речень у складному, але те, якими сполучниками вони з'єднані (і, або, але, не тільки, але й і т. д., впливає на відповідні висновки. Вплив усіх глибинних рівнів (і фоносемантичного, і синтаксичного, і лексичного) доцільно оцінювати в комплексі. В. П. Белянін запропонував класифікацію текстів залежно від їх емоційно-змістової домінанти. Він ділить текст на "світлі", "темні", "активні", "сумні" і т. д. Наприклад, молитва є типово світлим текстом.

ВІДЧУТТЯ (sensation) — фізичні та емоційні реакції на впливи. Наприклад, впливи засобів масової інформації.

ВІНЧЕСТЕР — герметизований носій магнітного запису інформації. Від назви м. Вінчестер в Англії.

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ — частина реальності, що моделюється комп'ютерним пристроєм.

ВІРТУАЛЬНІ СПІВТОВАРИСТВА — нові типи співтовариства, які виникають і функціонують в електронному просторі. Об'єднання користувачів мережі в групи із спільними інтересами для роботи в електронному просторі.

ВКЛЮЧЕННЯ — стилістичний прийом, при якому вірш або речення починається і закінчується одним і тим самим словом.

ВОЛЮНТАТИВ (від лат. voluntarius — залежний від волі) — форми і конструкції, що виражають волю, рішучість мовця, суб'єктивну модальність.

ВСТАВНІ СЛОВА, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ, РЕЧЕННЯ — засіб стилістичного синтаксису. Слова, словосполучення і речення, які вводяться в інше речення, але синтаксично з ним не пов'язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять додаткові повідомлення, уточнення чи пояснення до змісту основного речення.

ГАБІТУС (habitus) — сукупність засвоєних культурних настанов і форм діяльності, яка забезпечує розрізнення людей за смаками та способами життя.

ГАРМОНІЯ (гр. harmonia — співзвучність, розміреність) — у стилістиці якість мовлення, якої має прагнути мовець (гармонія змісту і форми, звучання, настрою, тону).

ГЕГЕМОНІЯ — процес, під час якого поширюється й утверджується панівна ідеологія, формується свідомість та Ідійснюється суспільна влада, тобто влада, яку має одна суспільна група над усіма іншими. Гегемонія є не стільки прямим маніпулюванням людьми всупереч їхнім інтересам, скільки наслідком суспільної діяльності, суб'єкти якої сприймають свій підлеглий стан як нормальний. Інституції, що забезпечують поширення панівної Ідеології (школи, уряд, бізнесові структури, мас-медіа), підсилюють одна одну в намаганнях увічнити "статус-кво", зображуючи його продуктом здорового глузду.

ГЕРМЕНЕВТИКА — "герменевтика" походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який тлумачив людям волю богів. Смертним не дано було розуміти мову тих, кому вони молилися й приносили жертви. Одним із завдань Гермеса було пояснити, здійснити певний переклад або інтерпретацію того, що мають повідомити людям боги. Таким чином, герменевтика означає мистецтво тлумачити щось незрозуміле чи навіть викривлене, пояснювати сенс чужої мови чи знака. Герменевтика, тобто теорія (точніше сам прогрес) інтерпретації, покликана розв'язувати загальні проблеми комунікації — з'ясовувати та пояснювати різні погляди з того чи іншого приводу, знаходячи спільний ґрунт для розмови, обміну думок, розуміння проблеми в межах певного колективу (нації, професійної групи тощо). У суспільстві функцію герменевтики виконує журналістика. Перетравлюючи найрізноманітніші факти, засоби масової комунікації представляють їх у доступній і зрозумілій для всіх формі, надаючи їм відповідного висвітлення та спрямованості. Іншими словами, через пресу людина одержує один із багатьох можливих варіантів інтерпретації навколишньої дійсності. Відповідно, хто керує ЗМІ, той має можливість нав'язувати суспільству свій погляд на дійсність, давати власну інтерпретацію подій і, зрештою, керувати поведінкою його

членів. Проблема інтерпретації безпосередньо пов 'язана з проблемою влади. Відомий вислів "преса — четверта влада" розкриває цю проблему у вузькому аспекті. У широкому розумінні справжня влада полягає в нав'язуванні суспільству певного світогляду. Три рівні інтерпретації тексту: для розуміння герменевтичної процедури треба розрізняти поняття тексту і дискурсу, дефініцій яких є сила-силенна. Виберемо по одній. Під текстом у широкому значенні будемо розуміти структуру, що складається з елементів значення, єдності цих елементів та вираження цієї єдності; у вузькому значенні — єдність мовних знаків, що організовані за нормами певної мови і є носіями інформації. Дискурс — це сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв'язках із цією проблематикою, а також у взаємних зв'язках між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір, у якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює. Сформульовано три рівні інтерпретації тексту. Філософічний рівень передбачає інтерпретацію з погляду відповідей на метафізичні питання. Така інтелектуальна діяльність піддається типологізації лише за способом мислення, але не прив'язується до конкретного знання або досвіду культурної традиції, окрім самої мови і суб'єкта мислення; філософування — це чисте міркування (філософська герменевтика Мартіна Гайдеґґера). Як правило, філосо­фія безпосередньо не є підставою для оцінки тексту. Вона готує ґрунт для розгортання тих чи інших критично-філософських стилів. Критично-філософський рівень окреслює наявність т. зв. критично-філософських стилів, що є практичними дослідницькими методологіями, які пропонують ту чи іншу систему інтерпретації тексту (теорія архетипів Карла Ґустава Юнґа, структуралізм Ролана Варта). Цей рівень, з одного боку, пов'язаний з відповідними філософськими передумовами, а з іншого — проектується на певну ідеологію. Ідеологічний рівень створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тексту, а не потребу його зрозуміти. У цьому випадку дослідник відштовхується не від самого тексту, а від цієї нормативної системи і вдається до інтерпретації з

готовою схемою (соціалістичний реалізм, постмодернізм як фетишизований лібералізм).

ГІБРИДИЗАЦІЯ — змішування різних культурних форм, часто чабезпечуване потоком медіаобразів.

ГІПЕРБОЛА (гр. hyperbole — перебільшення) — образне перебільшення за розміром, силою, здаченням.

ГІСТОРОЛОГІЯ — фігура думки, що виражає важливі, з погляду мовця, побажання, використовується на закінчення риторичного дискурсу, рідше — на початку.

ГЛИБИННА СЕМАНТИКА (deep semantics) напрям лінгвістичної семантики та штучного інтелекту, який досліджує проблеми репрезентації та використання позамовних (екстралінгвістичних) чинників під час семантичного аналізу текстів. Глибинну семантику розглядають у колі таких дисциплін та дослідницьких напрямів, як інтерпретативна семантика, репрезентація знань, моделювання природної мови, штучний інтелект тощо. Завданнями глибинної семантики є аналіз різних видів розуміння природної мови з погляду їх моделювання; інвентаризації різноманітних типів знань, що використовуються для розуміння суті текстів; визначення одиниць та структур "знаннєвої" репрезентації змісту, а також механізмів глибинного семантичного аналізу текстів.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ (globalization) — процес глобального масштабу з потоками інформації, грошей і товарів, ідей та образів, який, на думку деяких теоретиків, врешті-решт утворить однорідну світову культуру.

ГЛОКАЛІЗАЦІЯ ("localization) — термін, утворений зі слів "глобалізація" та "локалізація" на означення поєднання глобалізаційних культурних впливів з місцевими контекстами, що має важливі суспільно-економічні наслідки.

ГЛОСАРІЙ (від лат. — glossarium ) — локальний тлумачний словник, що містить прагматично орієнтовані, стислі тлумачення. Вживається як тлумачний коментар до текстів, які містять багато незнайомих та незвичних понять.

ГНОМА (від гр. gnome — думка) — мудрий вислів, афоризм, викладений у формі двовірша.

ГРАДАЦІЙНІ СПОЛУЧНИКИ — складені сполучники, що утворюються з двох компонентів і виражають найчастіше зіставно-протиставні відношення, причому друга частина має більше змістове

навантаження порівняно з першою: не тільки..., а й; не стільки ..., скільки; не те щоб.., але.

ГРАДАЦІЯ (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура певної будови, в якій кожна наступна частина поси­лює (або послаблює), нагнітає змістове чи емоційно-експресивне значен­ня. При цьому посилюється стилістичний ефект висловлення та враження від нього.

ГУМОР (від лат. hymor — волога, рідина) — зображення смішного в жартівливому, добродушному тоні.

ДЕМОКРАТИЧНІСТЬ ЗМІ — свобода слова, самовираження; автономія асоціацій; норми, які гарантують існування багатьох альтернативних джерел інформації, доступ журналістів до цих джерел; інституції, які унезалежнюють ЗМІ; практичні механізми, які дають журналістам змогу добиватися виконання поставленої мети; повний спектр загальних громадянських прав та особистих свобод.

ДЕТЕРМІНІЗМ (determinism)—теоретичний підхід до причиново-наслідкових зв'язків. Зразками його є економічний детермінізм (за яким суспільно-класова позиція визначається матеріальними відносинами), ідеологічний детермінізм (за яким домінантні ідеї неминуче долають будь-які конкуруючі теорії), технологічний детермінізм (за яким соціальні наслідки таких мас-медіа, як, наприклад, телебачення, мають лінійний і легко передбачуваний характер).

ДИГРЕСІЯ (лат. digressio — відходжу) — стилістичний прийом миттєвого відхилення від теми, викладу для того, щоб слухачі відпочили від інтелектуального чи емоційного напруження (може бути жарт, примовка).

ДИЗ'ЮНКТУРА (disjunctive, від disjunction — роз'єднання, розчленування) — термін, яким означують сукупність суперечностей і контртенденцій у культурі, спрямованих проти консолідації панівних форм політичної та економічної влади.

ДИСКУРС (лат. discursus — міркування) — зв'язний текст у контексті багатьох соціокультурних, психологічних, прагматично-ситуативних, ментальних та інших чинників. Прагматично-ситуативний аспект з'ясовує зв'язність дискурсу, його комунікативну адекватність, ментальний аспект передбачає вивчення впливу етнографічних, соціокультурних, психологічних умов та розуміння дискурсу в "живому мовленні" тощо. Поняття "дискурс" та "аналіз

дискурсу" вперше використав у 50-х роках XX ст. 3. Харрис для аналізу текстів у контексті супроводжувальної соціокультурної ситуації. Чгодом у французькій лінгвістичній науці терміном "дискурс" позначали мову та мовлення. На початку 70-х років XX ст. "дискурс" часто вживається як синонім до поняття "функціональний стиль", а в словниках термінів з лінгвістики тексту подано такі тлумачення: чв'язний текст; усно-розмовна форма тексту; діалог; група висловлювань, зв'язаних між собою за змістом; мовленнєве творення як даність — письмова або усна. На думку сучасних лінгвістів, сприйняття дискурсу як суто "текстової" категорії було зумовлене тогочасними тенденціями лінгвістики: 1) намаганням вивести синтаксис за межі речення, що й було втілено, наприклад, у макросинтаксисі Т. ван. Дейка, а також у синтаксисі тексту В. Дресслера, одного із засновників лінгвістики тексту; 2) успіхами у вивченні мовної прагматики, теорії мовленнєвих актів; 3) трактуванням мовлення як соціальної дії; 4) прагненням до інтеграції гуманітарних досліджень тощо. Наприкінці 70 — поч. 80-х років XX століття поняття "текст" та "дискурс" розмежовуються: "текст" починає усвідомлюватися як статичний об'єкт, а "дискурс" — як спосіб його актуалізації в певних ментальних та прагматичних умовах (ван Дейк). Першим, хто закріпив за терміном "дискурс" нове значення, а саме: "мовлення, невід'ємне від того, хто говорить", або "мовлення плюс той, хто говорить", був Е. Бенвеніст. У 80-90-ті роки трактування дискурсу як складної комунікативної події, що містить, порад з текстом, й екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, настанови, мету адресата) стає панівним. Водночас виникає проблема спеціальних методів дослідження дискурсу. Одну з найвідоміших та конструктивних програм дослідження дискурсу було викладено спочатку в статті Т. ван Дейка, а потім і в його праці (у співавторстві) "Стратегії сприйняття дискурсу" (1978, 1983). Ця програма розглядає дискурс як складне когнітивне утворення, аналіз якого потребує структур для репрезентації знань, закладених у дискурс або ініційованих дискурсом, а також структур для репрезентації його концептуальної організації. Ван Дейк вибирає як основний тип репрезентації знань "модель ситуації". На його думку, в основі ситуативних моделей лежать не абстрактні знання про стереотипні події та ситуації — на відміну від ментальних моделей, сценаріїв,

фреймів — а особисті знання учасників комунікації, адресатів тексту. Ці особисті знання акумулюють попередній індивідуальний досвід, наміри та настанови, почуття та емоції. Ван Дейк вважає, що людина розуміє текст тоді, коли вона ідентифікує ситуацію, про яку йдеться в тексті, у власному, суб'єктивному внутрішньому світі, на базі власного, суб'єктивного досвіду, за допомогою власних, суб'єктивних моделей явищ та ситуацій. Цим пояснюються індивідуальні та групові розбіжності в опрацюванні соціальної інформації, які ван Дейк ілюструє на матеріалі дискурсу новин у пресі, а також на моделях сприйняття "етнічного дискурсу" (інформації про міжетнічні конфлікти, формування сукупного "образу етнічних меншин") звичайною людиною в умовах цілеспрямованого впливу мас-медіа на читачів. Розглядаючи новини в мас-медіа як певний тип дискурсу, ван Дейк пропонує конструктивний апарат декомпозиції такого дискурсу на кілька глибинних рівнів. Творення дискурсу тут визначають два узагальнювальні пласти, названі, відповідно, структурами релевантності та риторичними операціями. Вони формують наступний рівень репрезентації дискурсу — "стиль", що реалізує структури третього рівня. Ці останні структури також діляться на два типи: локальні, або мікроструктури, та глобальні, або макроструктури. До локальних структур належать морфологічні, синтаксичні та лексичні механізми формування фраз та певні "суперсинтаксичні" засоби творення когерентних (зв'язних) текстів. Глобальні структури містять семантичні макроструктури — топіки та теми, а також формальні суперструктури — схеми взаємодії текстів у дискурсі. Проте когнітивні структурно-орієнтовані стратегії опрацювання дискурсу становлять лише один блок його загальної проблематики. У 90-ті роки XX ст. структурно-орієнтована парадигма дослідження дискурсу поступається місцем новій парадигмі, яка тлумачить дискурс, за образним висловлюванням Ю. С. Степанова, як "мову в мові".

ДИСКУРС НОВИН У ЗМІ — певний тип дискурсу, який визначають два узагальнювальні пласти його структури — релевантності та риторичних операцій. Вони формують наступний рівень репрезентації дискурсу — "стиль", що реалізує структури третього рівня. Ці останні структури також ділять на два підтипи: локальні, або мікроструктури, та глобальні, або макроструктури. До

ІІокальних структур належать лексичні, морфологічні, синтаксичні механізми формування фраз та певні "суперсинтаксичні" засоби породження когерентних (зв'язних) текстів. Глобальні структури містять семантичні макроструктури — топіки та теми, а також формальні суперструктури — схеми взаємодії текстів у дискурсі.

ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursivus — discursus — здогад, міркування) — який здійснюється шляхом логічних, суворо послідовних міркувань, обґрунтований попередніми судженнями; у иогіці — який ґрунтується на міркуванні, що складається з послідовного ряду логічних ланок, кожна з яких залежить від попередньої і зумовлює наступну.

ДИСКУСІЯ — (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — обговорення якого-небудь питання або групи пов'язаних питань компетентними особами з наміром досягнути взаємно-прийнятного рішення. Дискусія — це різновид суперечки, близький до полеміки, і с серією тверджень, які почергово висловлюють учасники дискусії. Заяви учасників мають стосуватися одного і того ж предмета чи теми, що надає обговоренню потрібної зв'язності. Тема ж дискусії формулюється до її початку. Дискусія відрізняється від полеміки і своїм спрямуванням, і засобами. Якщо мета дискусії — досягнення згоди щодо обговорюваної проблеми, то мета полеміки — не згода, а швидше перемога над протилежною стороною, утвердження власного погляду. Дискусія містить й елементи компромісу. Ті чи ті засоби дискусії мають визнати всі учасниками. Використання інших засобів неприпустиме і веде до припинення дискусії. Засоби, вживані в полеміці, не обов'язково мусять бути такими нейтральними, щоб з ними погодились усі учасники. Кожна сторона застосовує ті засоби, які вважає за потрібне. Протилежна сторона в дискусії називається "опонент", а в полеміці — "супротивник".

ДІАЛОГ (від rp. dialogos — бесіда) — функціонально-комунікативний вид мовлення, що характеризується безпосереднім словесним обміном думками між двома мовцями.

ДІАХРОНІЯ (від грец. — крізь і час) — вертикальний зріз мови, при якому предметом лінгвістичного аналізу є історичний розвиток мови (різночасовий підхід, простежується весь шлях, який пройшов певний елемент мови).

ДІ-ДЖЕЙ (англ. deejay, DJ) — коментатор записів на дискотеках та в музичних радіо- і телепередачах.

ДОМІНАНТА (лат. dominantis — панівний) — одне зі стилістичних понять, що у низці однотипних мовних одиниць є носієм основного значення і підпорядковує собі всі інші змістові й стилістичні значення.

ДОМІНАНТНА ІДЕОЛОГІЯ (dominant ideology) система ідей та переконань, яка виражає й забезпечує інтереси панівних соціально-фінансових груп суспільства через ЗМІ.

ЕВФЕМІЗМИ (від гр. euphemismos, eu — гарно, добре, phemi — говорю — добре говорю, пом'якшений вислів) — слова та вислови, які використовуються з метою уникнення слів з грубим чи непристойним змістом або неприємним у певних умовах забарвленням.

ЕВФОНІЯ (від гр. euphonia — добре, приємне) — милозвучність мови, а також дотримання мовцями правил фонетичних чергувань: і-й, у-в, би-б та ін.

ЕКЗОТИЗМИ — слова та вислови, які засвоєні з інших мов, позначають предмети, явища неукраїнської дійсності, у їхній семантиці відображені поняття з життя інших народів: назви установ і організацій (сейм, меджліс, сенат), грошових одиниць (ліра, евро, долар), побутова лексика (аул, джигіт, кишлак) тощо.

ЕКСЛЮЗИВНИЙ (від фр. exclusif, з лат. excludere — вилучити) — винятковий, який поширюється на обмежене коло осіб, предметів.

ЕКСЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ'Ю — інтерв'ю, дане тільки одному журналістові або спеціально для певного друкованого органу, теле-чи радіопрограми.

ЕКСПЛАНАТОРНІСТЬ — "пояснювальна сила" моделі, генеративна теорія, спрямована на висвітлення глибинних процесів мовної діяльності. Експланаторність — це прагнення не стільки описати матеріал, скільки пояснити його, в її фокусі мають бути не стільки поверхневі мовні дані, скільки глибинні структури знань у свідомості людини.

ЕКСПРЕСІЯ (лат. expressio — вираження) — інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови.

ЕКСЦЕСИВ (лат. excessivus) — надмірний ступінь ознаки чогось.

ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА — інформаційна система, що дає змогу надійно зберігати й ефективно використовувати різнорідні

колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео тощо) Іиндяки глобальним мережам передавання даних у зручному для кінцевого користувача вигляді.

ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ — використання інформації і технологій зв'язку та стратегій демократичними акторами (державними Інституціями, парламентарями, медіа, політичними організаціями, І ромадянами) у межах політичного й управлінського процесів нокальних суспільств, країни в цілому і на міжнародній арені. Багато в чому, е.-демократія припускає, що ширшою та активнішою участь громадянина стала можливою завдяки Інтернету, мобільному зв'язку Іа іншим технологіям представницької демократії сьогодні, а також через партисипаторні чи прямі форми участі громадянина в розв'язанні суспільних проблем.

ЕЛЕКТРОННА ПОШТА (E-mail) — послуга, яка дає змогу комп'ютерним користувачам надсилати електронні повідомлення один одному; обмін повідомленнями за допомогою комп'ютера; засіб передачі інформації між двома чи кількома користувачами.

ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАВНИЦТВО — охоплює всі форми публікації і наступного передавання без будь-яких матеріалів з використанням електронних засобів. Прикладами засобів розповсюдження є електронна пошта, факс, електронні газети, сайти.

ЕЛОКУЦІЯ (лат. elokutio — вислів, стиль) — розділ античної риторики, що охоплював матеріал про впорядкування та висловлення думки, підпорядкування слів думці й потребам комунікації. Головні завдання теорії елокуції: типологія стилів, засади вибору мовних засобів відповідно до мети, творення тропів та фігур. Творцями елокуції як частини риторики були давньогрецькі ритори Сократ і Аристотель. У сучасній науці питаннями, що традиційно стосувались елокуції, займається лінгвістична стилістика.

ЕМОТИВНИЙ — синонім до слова емоційний, частіше вживається стосовно неконтрольованих емоцій — афектів.

ЕМПАТІЯ (від гр. "patho"): 1) розуміння почуттів, потреб інших;

2) глибоко чутливе сприйняття події, природи, мистецтва;

3) афективний зв'язок з іншими; відчуття стану іншої особи чи групи;

4) властивість (риса) психотерапевта. Феномен емпатії тісно пов'язаний з емоційно-пізнавальними та психологічними якостями особистості й виявляється насамперед у спілкуванні. У

багатоплановому процесі спілкування виокремлюють найголовніші Функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивну. Комунікативна

Функція забезпечує обмін інформацією індивідуально або через засоби м%сової інформації (ЗМІ) без обмежень у часі та просторі і є неодмінною умовою наступності розвитку генерацій, світового пРюгресу. Обмін інформацією передбачає і певний вплив на людей, їх поведінку, характер діяльності, суспільну свідомість, тобто Реалізовується функція впливу або інтерактивна функція. Проблема ефективності впливу ЗМІ на аудиторію, індивіда є однією з провідних У Сучасній теорії масової комунікації. Під цим поняттям найчастіше роїзуміють зміну поведінки, уявлень, думок читача, слухача чи телеглядача, які зумовлені дією ЗМІ. У відкритих суспільствах ЗМІ вп-ливають насамперед об'єктивністю подання новин та ініціюванням дискусій. Особистість журналіста та його роль у ЗМІ є надто вагомими У зщійсненні наступної функції спілкування — перцептивно! (функції сп!рийняття), тобто, аналізуючи подану інформацію в пресі чи теле-/ Радіопередачі, людина сприймає почуте через образ самого жУ1рналіста, його інтелектуально-психологічні якості, внутрішній світ, ставлення до подій. Перцептивна функція в сучасній психокому-шк:ативістиці передбачає також здатність журналіста сприймати світ оч%ма інших, розуміти його так, як вони, аналізувати факти з їхніх позицій, висловлювати свої оцінки й надавати змогу продискутувати інфюрмацію, яку він подав.

ЕМФАЗА (від гр. emphasia — виразність) — інтонаційне виділення, ПІД(;силене повторення якогось елемента, частіше початкового.

ЕМФАТИЧНИЙ ВИСЛІВ — особливо інтенсивне або велемовне висловлення.

ЕНКЛІНОМЕН (гр. enklinomenos — той, що не має власного наголосу, menos — малий) — явище евфонії живого мовлення, суть якО)го у зміні інтонації з гострого (високого) тону (акут) на важкий (низький) тон (гравіс). Відоме в риториці як баритонічне слово.

ЕПІМОНА (лат. epimon — затримування над чимось) — фігура висловлення, в якій для підсилення якогось елемента думки затримується мовздення і на ньому концентрується увага (за допомогою паузи).

ЕПІСТОЛЯРІЇ (гр. epistole — послання, лист)—листи, послання, звернення письменників, громадських і культурних діячів, що мають хУД(;ожню, публіцистичну та пізнавальну цінність.

ЕПІТЕТ (від гр. epitheton — прикладка) — образне означення переважно метафоричного характеру.

ЕПІТРОП (гр. epitrope — ніби згода) — фігура думки, за якої нібито приймають позицію суперника, щоб потім аргументовано її спростувати.

ЕПІФОНЕМА (гр. epiphoneme — після звучання) — фігура в риториці, в якій додається пояснення до сказаного вище.

ЕТАПИ ПОЛІТИЧНОГО РЕКЛАМУВАННЯ В ЗМІ: 1 Вивчення ідеологічних і соціопсихологічних настанов громадян щодо іміджу "ідеального" політичного діяча, інституту і т. ін., який сформувався на певному етапі в суспільній свідомості. 2. Дослідження характеристик іміджу реального кандидата (наприклад, у президенти чи народного депутата), сформованого (якщо вже сформований) громадськістю на основі спонтанних, незрежисованих виступів по телебаченню, радіо, пресі — до початку політичної кампанії. 3. Створення (наповнення) іміджу претендента, який можуть "купити" виборці внаслідок проведення рекламної кампанії. 4. Створення форм, методів і засобів використання ЗМІ та результатів опитувань у поширенні політичної реклами, базуючись на обраному іміджі. 5. Реалізація ("продаж") створеного іміджу через засоби масової інформації.

ЖАРГОН (фр. jargon — базікання) — функціональний підвид просторічного мовлення, що перебуває за межами літературної мови. Залежно від віку, вподобань, діяльності виокремлюють жаргон дитячий, студентський, кримінальний, комп'ютерний та ін.

 

ЗАБАРВЛЕННЯ — додаткові стилістичні відтінки мовних одиниць, що надають висловлюванню чи тексту певного характеру (урочистості, книжності, розмовності тощо).

ЗАГАЛЬНА ПРЕСУПОЗИЦІЯ ТЕКСТУ (англ. general presupposition) — глибинний компонент змісту висловлювання, що має бути істинним для того, щоб речення не сприймалося як семантичне аномальне або нерелевантне для певного контексту. Цей компонент змісту залежить не від конкретної мовної одиниці, а від семантичної системи мови загалом.

ЗАГАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА — інваріантна частина значення слова, що реалізується в усіх версіях його вживання.

ЗАКОНИ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ: 1. Суспільна думка чутлива до важливих подій. 2. Вагомі події тимчасово відхиляють суспільну

думку від одного полюса до іншого. З. Думка більше визначається подіями, ніж словами. 4. Вербальні висловлення ефективніші тоді, коли слухачі мають потребу в інтерпретації з достовірного джерела. 5. Суспільна думка не прогнозує надзвичайних подій, вона тільки реагує на них. 6. Думка будується переважно на певному зацікавленні.

7. За умови розвинутої самооцінки, думку не так легко змінити.

8. Люди менше критикують рішення своїх лідерів, якщо відчувають, що якимось чином брали участь у їх прийнятті. 9. Суспільна думка, як і особиста думка, продиктована певним бажанням. 10. Важливими психологічними вимірами думки є спрямованість, інтенсивність, широта і глибина (Black S. The essentials of public relations. — London, 1993.— P. 49).

ЗВ'ЯЗНІСТЬ (ЦІЛІСНІСТЬ) ТЕКСТУ — одна з головних ознак тексту, що відрізняє його від випадкових послідовностей фраз. Це логічне, обдумане поєднання речень, а не фрази, об'єднані в псевдотекстов! ланцюжки суто формальними способами.

ІДЕЯ (від гр. idea — початок, онова уявлення): 1. Найвища форма пізнання й мислення, яка не тільки відображає об'єкт, а й спрямована на його перетворення. 2. Думка, загальне поняття про предмет чи явище. 3. Головна, основна думка художнього, наукового або політичного твору. 4. В ідеалістичній філософії — духовне першоджерело, що становить суть та першооснову всіх речей; "божественна думка", безособовий розум. 5. Основний принцип світогляду; переконання.

ІЛОКУТИВНИЙ АКТ — ключова категорія теорії мовленнєвих актів. Означає втілення у висловлюванні певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.

ІМІДЖ (англ. image — образ): 1. Образ ділової людини, уявлення оточуючих про неї; часто створюване цілеспрямовано. 2. Образ фірми, товарів, послуг, який забезпечує становище на ринку.

ІМІДЖМЕЙКЕР — особа, яка створює для лідера умови, у яких він буде найвигідніше представлений аудиторії. Іміджмейкер знає потреби виборців, що найбільше хвилює їх у певний момент. Максимальний ефект дає тільки та кампанія, автори якої запропонують людям розв'язати їхні проблеми навіть найфантастичнішими засобами.

ІМІДЖОЛОГІЯ — наука, що вивчає проблеми формування і створення у суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, розробляє сукупність прийомів, технологій і шсобів формування у суспільній свідомості відповідних образів реальних суб'єктів політики.

ІМІТАЦІЯ (лат. imitatip — наслідую) — стилістичний прийом, яким створюється повна ілюзія чиєїсь манери мовлення або письма.

ІМПЕРАТИВ (від лат. imperativus — владний): 1. Наказовий спосіб дієслова. 2. Категоричний імператив в ідеалістичній етиці німецького філософа І. Канта безумовне моральне веління, яке нібито притаманне розуму, вічне й незмінне, що становить основу моралі. 3. Переносно — веління, настійна вимога.

ІМПЛІКАЦІЯ (лат. implicatio — тісно зв'язую) — логічна операція, за допомогою якої з двох висловлювань утворюється умовне висловлювання за схемою: Якщо..., то.

ІНВЕКТИВА (лат. invektiva, від invehor — нападаю) — гострий викривальний виступ, різке звинувачення, осуд когось.

ІНВЕРСІЯ (від лат. inversio — перестановка) — стилістична фігура, яка створюється зворотним порядком слів у реченні, щоб наголосити значення інверсованих одиниць і посилити виразність мовлення.

ІНКЛЮЗИВ (лат. include — замикати), включення—стилістичний прийом, де мовець виступає і від імені того, до кого говорить (включає його в поняття "ми").

ІНТЕЛЕКТ (від лат. intellectus — розум, розуміння, пізнання) — здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів, розумові, креативні, емпатичні здібності.

ШТЕНЦІЯ (лат. intentio) — комунікативний намір мовця.

ІНТЕНЦІЯ ТЕКСТУ (англ. intention of utterance) — комунікативний намір мовця, в той чи інший спосіб виражений у висловлюванні.

ІНТЕРАКТИВНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ (interactive television) — діалогове телебачення (двосторонній зв'язок телефоном чи кабельними мережами, що дає змогу абонентові запрошувати на екран свого телевізора текстову, графічну чи іншу інформацію (у США найвідоміша діалогова телемережа Qube, у Канаді — Telidon, у Великобританії — viewdata)

ІНТЕРНЕТ — глобальна комп'ютерна мережа або система сполучених між собою локальних комп'ютерних мереж, до якої входять

державні, академічні, комерційні, військові та корпоративні мережі всього світу, в основі якої лежить використання протоколу передавання даних, і яка забезпечує публічно чи приватно комунікаційний сервіс високого рівня. Мережа призначена для структурування і поширення інформації, а також виконання електронних трансакцій у локальних межах. Історія Інтернету починається приблизно з кінця 60-х років XX ст. Міністерство оборони США створило мережу з використанням нової на ті часи комунікаційної технології. Поступово мережа вийшла за рамки військового експерименту і стала інструментом спілкування вчених. Наприкінці 70-х років мережа настільки розрослася, що потрібно було розробити новий стандарт, який забезпечив би об'єднання комп'ютерних систем і допускав би практично необмежене нарощування мережі. Цей стандарт одержав назву ТСРІР і сьогодні є базовим протоколом зв'язку в Інтернеті. Велося багато досліджень, які б уможливлювали вільний доступ до інформації, що її представлено в різних мережах. Першим кроком на шляху до цього стала електронна пошта. Згодом розвинулися й інші види послуг. Найпоширенішими стали WWW (Word Wide Web) — всесвітня павутина і FTP (File Transfer Protocol) — протокол передавання файлів. Електронна пошта (E-mail) —= найпоширеніший засіб комп'ютерного зв'язку. Сьогодні вона дає змогу передавати не лише тексти. Зображення, звук чи креслення можуть бути частиною будь-якого листа. Основою такої універсальності є кілька стандартних протоколів, які дають змогу користувачам різних комп'ютерних систем обмінюватися повідомленнями. Протокол передачі файлів (FTP) дає змогу передавати свої файли і приймати з інших комп'ютерів. Всесвітня павутина (WWW) посідає чільне місце серед ресурсів Інтернету, що поєднує текст і зображення. Це своєрідна книга із зображенням і текстом, яка поділена на великі розділи, які також діляться — аж до конкретної інформації. За допомогою WWW можна переглянути шедеври, які є у всесвітньо відомих музеях, електронні версії газет і журналів, побувати на чемпіонаті світу з футболу, не виходячи з дому чи офісу. Як глобальна комп'ютерна мережа або система сполучених між собою локальних комп'ютерних мереж, Інтернет побудована на основі певних стандартів. А для звичайних користувачів — це "інформаційна магістраль", за допомогою якої вони добираються до джерел інформації.

ІНТЕРПЕЛЯЦІЯ (від лат. interpellate — переривання) — фігура, и якій автор перериває потік мовлення, щоб звернутися до слухача, щось ствердити чи заперечити.

ІНТОНАЦІЯ (від лат. intono — голосно вимовляти) — цілісна організація живого мовлення, що містить ритм, паузи, наголоси, мелодику, силу, висоту і тембр звуків; поняття фоностилістики, що характеризує ритмо-мелодійний аспект мовлення й виражає логіку змісту та емоційно-експресивне забарвлення (інтонація оклику, звертання, запитання, пояснення, переліку, закінченості, розповідності, спонукання, зіставлення тощо). Кожний тип стилістичного ефекту має свою інтонацію.

ІНТРОДУКЦІЯ (лат. introduction) — те саме, що й вступ.

ІНТЕРПРЕТАТИВНІ СПІЛЬНОТИ — групи людей, часом дуже різних і зовсім не знайомих між собою, які мають спільний культурний досвід, схильності, ідентичності та дискурси. Цю спільність, зазвичай, забезпечують мас-медіа та інформаційні структури.

ІНФОРМАТИВНІСТЬ — насиченість інформацією, змістовність, значна кількість відомостей, знань.

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ — процес інтенсифікації виробництва і поширення знань та інформації, оснований на використанні IT. Процес масштабного використання IT у всіх сферах соціально-економічного, політичного і культурного життя суспільства, щоб підвищити ефективність використання інформації і знань для управління, задоволення інформаційних потреб громадян, організацій і держави, створити передумови переходу держави до інформаційного суспільства.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА — конфіденційність, цілісність і доступність інформації. Конфіденційність належить до захисту чутливої інформації від несанкціонованого доступу. Цілісність означає захист точності та повноти інформації і програмового забезпечення. Доступність — це забезпечення доступності інформації й основних послуг для користувача в потрібний для нього час.

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА — дії, вжиті для досягнення інформаційної переваги через методи завдання шкоди інформації, процесам, що їх засновано на інформації та інформаційним системам супротивника при одночасному захисті власної інформації, процесів, що їх засновано на інформації та інформаційних систем.

ІНФОРМАЦІЙНА ЕКОНОМІКА — економіка, в якій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, опрацювання, зберігання і поширення інформації та знань.

ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ — сукупність спеціалізованих (фізичних, інформаційних, програмних, радіоелектронних) методів і засобів тимчасового або безповоротного виведення з ладу функцій і служб інформаційної інфраструктури загалом або окремих її елементів.

ІНФОРМАЦІЙНА ІНДУСТРІЯ — масштабне виробництво інформаційних товарів і послуг різного типу на базі найновіших IT (від газет, часописів, книжок до комп'ютерних ігор та інформаційного наповнення мереж). Воно складається з двох суттєво різних частин: виробництво інформаційної техніки (машин і обладнання) і виробництво безпосередньої інформації.

ІНФОРМАЦІЙНА РЕВОЛЮЦІЯ — метафора, що відображає в останній чверті XX ст. революційний вплив IT на всі сфери життя суспільства. Це явище інтегрує ефекти попередніх революційних винаходів в інформаційній сфері (книгодрукування, телефонія, радіозв'язок, персональний комп'ютер), оскільки створює технологічну основу для подолання будь-яких відстаней при передаванні інформації, що сприяє об'єднанню інтелектуальних здібностей і духовних сил людства.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗЛОЧИН — навмисні зловмисні дії, спрямовані на розкрадання або руйнування інформації в інформаційних системах і мережах, які виходять з корисливих або хуліганських спонукань.

ІНФОРМАЦІЙНІ ПОСЛУГИ — послуги, орієнтовані на задоволення інформаційних потреб користувачів через надання інформаційних послуг.

ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТРЕБИ—різновид нематеріальних потреб. Потреба в інформації, яка потрібна для розв'язання конкретної задачі або досягнення якоїсь мети.

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ — це технології збирання, передавання, опрацювання і зберігання даних (сканер, мікрофон, давачі різної фізичної природи, відеокамера; телефон, радіо, супутникові та стільникові системи зв 'язку, оптично-електронні лінії зв 'язку, Інтернет, електронна пошта; персональні комп 'ютери, комп 'ютери довільної

конфігурації, комп 'ютер-сервер, процесорні блоки сучасних пристроїв, наприклад, процесори в мобільних телефонах, відеокамерах), студійні станції, багатопроцесорні спеціалізовані системи, спеціалізоване програмне забезпечення; магнітна плівка, лазерні диски, дискети, тверді диски.

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ (information technology) — системи передавання, збереження й опрацювання інформації, від персональних комп'ютерів до Інтернету.

ІРОНІЯ (від гр. еігбпеіа — удавання, прихований глум) — троп, суть якого полягає в тому, що слову чи висловленню надається протилежне значення з метою насмішки, глузування; насмішка, якій навмисне надана форма позитивної оцінки або похвали. Іронія — важливий стилістичний засіб гумору або сатири.

ІРРАЦІОНАЛЬНІСТЬ — упередженість, яка може через ЗМІ формувати емоційний настрій людини, робити людину нездатною до сприймання нових фактів, до змінювання думок; планів антитеро-ристичної операції.

ІТЕРАЦІЯ (лат. itero — повторюю) — метод тренування, навчання, вироблення вправності, мовної досконалості.





Реферат на тему: Словник з фахової мови журналіста (довідник)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.