Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Журналістика

Редакційна політика в Україні (статті та телекритика)

Зміст

1. „БІЗНЕС”-скандал: редакційна політика в ручному режимі

2. Хто закриває GAZETA.UA?

3. Редакційна політика: інформація про проект

4. Редакційна угода узаконить правила гри для журналістів і власників

5. Президент Першого каналу не звернув уваги на думку колективу

6. Міжнародна федерація журналістів дає рекомендації

7. Посібник з питань ведення колективних переговорів

8. Нуртьє ван Оствен: „В Нідерландах політикам заборонено володіти ЗМІ”

9. Щоб спалося спокійно

10. Алла Лазарєва: „Французи мають право на незгоду”

11. Англійські журналісти працюють за Кодексом поведінки журналіста

12. Кодекс поведінки журналіста

13. Угода про редакційну політику

14. Історія питання

15. Журналістів навчили підписувати редакційні кодекси

16. Пташку жалко

17. Андрій Шевченко: „Танго танцюють двоє”

18. На Закарпатті підпишуть угоду про редакційну політику

19. Редакційний кодекс очима львівських юристів

20. Якщо журналісти хочуть залишатися журналістами

21. Що заважає підписувати редакційні кодекси

22. На сайті „Телекритика” відбулася чат-конференція з питань редакційної політики

23. На сайті „Телекритики” закінчилася чат-конференція з питань редакційної політики

24. Не тільки про моральні зобов'язання або про рекомендації щодо впровадження угод про засади редакційної політики

25. Журналісти „Львівської газети” підписують угоду про редакційну політику

26. «Львівська газета» встановила публічні правила гри

27. Угода про розподіл виробничих стосунків і гарантій незалежності редакційної політики

28. Засади редакційної політики «Львівської газети»

29. Свобода і відповідальність (і зарплата в конверті)

30. Юридичні аспекти редакційних статутів

31. Чи ми задоволені?

32. Відбувся підсумковий тренінг з редакційної політики

33. Шануй автора свого!

34. У Чернівцях готуються до змін

35. Невільники корупції (дилеми українського журналіста – 2)

36. Власники ЗМІ й журналісти: конфронтація чи партнерство?

37. «Профспілкові вісті» підпишуть редакційний кодекс

38. Журналісти міської газети "Тячів” заявляють про жорстку цензуру та тиск

39. У Тячеві розгорнулася небувала «наліпкова війна»

40. Андрій Білоус: «Власники повністю поклалися на мою точку зору»

41. В Днепродзержинском еженедельнике «События» подписан договор о редакционной политике

42. Угода про розподіл виробничих стосунків та гарантій незалежності редакційної політики

43. Редакційний кодекс дозволить власнику і журналістам розмовляти однією мовою

44. Оксана Форостина: «Ми зробили неписані закони писаними»

45. Редакційні правила мають стати частиною колективної угоди

46. Переваги редакційного кодекса для власника медіа

47. Звільняємося від зашморгу

48. 2 червня НМПУ проведе круглий стіл "Редакційна незалежність: шляхом саморегуляції"

49. Частина колективу 5 каналу висловила Роману Скрипіну вотум довіри

50. За публічними правилами відтепер працює три українських видання (оновлено текстом угоди)

51. Угода про розподіл виробничих стосунків та гарантій незалежності редакційної політики

52. Львівська ТРК «Разом» готується підписати редакційний кодекс

53. Чи буде у «Вісника Кременчука» редакційний кодекс, вирішить міськрада

54. Чи буде у «Вісника Кременчука» редакційний кодекс, вирішить міськрада

55. Журналісти кримської газети "Наш час" подали заяви на звільнення, протестуючи проти дій місцевої влади

56. Сезон "полювання" на редакторів районних газет відкрито!

57. Юристи направляють звільнених редакторів до суду

58. Журналісти проти чиновників

59. В Луганську перемогли журналісти!

60. Запорізька газета «МИГ» підписала угоду про редакційну політику

61. Вийшов посібник з редакційної політики

62. Фіналом реорганізації «Профспілкових вістей» стане підписання редакційного кодексу

63. Чиниться фінансовий тиск на комунальну газету «Перечинська тема»

64. Газета «Обрії ізюмщини» зробила перший крок до роздержавлення

65. Угода про розподіл виробничих стосунків та гарантій незалежності редакційної політики

66. Тетяна Смолдирєва: «Якщо б я була генеральним директором, то угода про редакційну політику була б підписана на телеканалі ще три місяці тому»

67. Життя за правилами стає нормою

 
„БІЗНЕС”-скандал: редакційна політика в ручному режимі

Журналісти стверджують, що спочатку роботодавець намагався вирішити свої проблеми з податковою інспекцією через представників старої влади. Наприклад, коли вони в період виборчої кампанії Президента взяли інтерв'ю в лідера опозиції Віктора Ющенка, реакція власника була наступною: „Ми зараз вирішуємо справи в Адміністрації Президента, а ви нам тягнете сюди Віктора Ющенка”. "Мені, - продовжує Ігор Каневський, - чесно кажучи, досі соромно перед прес-секретарем Віктора Ющенка Іриною Геращенко, яка вичитувала мене, як хлопчиська, і розповідала, що таке чесна журналістика. Я тоді мовчав, тому що усвідомлював її правоту".

„Очевидно, через АП вирішити питання не вдалося. Тоді керівництво звернулось до Кабміну, - висловив припущення головний редактор „Бізнесу”. - В редакцію ж спустився майже готовий текст, де розписувалася особлива любов до Віктора Януковича. Я зателефонував власнику і повідомив, що таке ставити не можна. У відповідь отримав черговий наказ» (як доказ, учасники прес-конференції продемонстрували два примірники журналу: той, що планувалося випустити, і той що видали, з матеріалом про лідера Партії регіонів. Обкладинка однакова, але зміст того, що готувала редакція, і того, що був надрукований, відрізняються. – Г.Ш.).

«Після цього ми вперше „захвилювались” і почали задавати питання нашому роботодавцю щодо незалежності редакції, - каже пан Каневський. - Але подальша робота редакції зводилась до схеми „наказ - виконання завдання”. Про те, що редакційна політика може бути прогнозованою та стабільною, з нами розмовляти не хотіли.

Після Помаранчевої революції, так і не отримавши допомогу від старої влади, власники медіа-холдингу щоденно змінювали ставлення до окремих постатей. Зміст журналу переглядався відповідно. Ми тоді жартували, що раніше 18 години п'ятниці роботу над номером не варто розпочинати. В липні цього року керівництво розпочало переговори з оточенням народного депутата Миколи Мартиненка, який очолює парламентську фракцію „Наша Україна”. Редакції заборонили вести розслідування про діяльність певних осіб. В обмін на це ми отримали пропозицію „накопати” щось на мера Києва Олександра Омельченка та спікера Верховної Ради Володимира Литвина”.

За словами журналістів, свої обов'язки „Бліц-Інформ” почав виконувати: вони отримали чергові інструкції і натяк, що в разі невиконання завдань залишаться без роботи. І було названо дату 20 вересня, коли, начебто, мали відбутися домовленості. Але редакційний колектив відмовився займатися цим.

А 21 вересня було звільнено Олександра Дранікова, який вів тематику журналістських розслідувань. При цьому керівництво запропонувало журналістові звільнитися „за власним бажанням”. На думку Каневського, така пропозиція від роботодавця стала саме результатом невдалих торгів між власником та представником нової влади щодо мовчання журналістів і виконання ними „спецзамовлення” в обмін на закриття кримінальних справ, заведених на Мельничука.

"Я теж мав безпосереднє відношення до формування редакційної політики видання, - розповів колегам Олександр Драніков. - Я теж отримував команди, про що можна писати, а про що в ніякому разі. Але були деякі принципові речі, на які б я ніколи не погодився, і Сергій Мельничук це прекрасно усвідомлював. Тому мені запропонували звільнитися з формулюванням як той, що не пройшов тест на ввічливість.

Всі наступні події, після 21 вересня, дозволили відчути на собі, що таке цькування журналіста. Мій кабінет опечатали. Особисті речі я не зміг забрати. Зароблені гроші теж не отримав. Але гроші - це не головне. Проблема в тому, що мені не віддають документи – ні трудової книжки, ні довідок з місця роботи. Все це супроводжується моральним тиском: працюючим колегам заборонили зі мною спілкуватися. А 11 жовтня почалися погрози про фізичну розправу. В цей день я повертався з автомобільної стоянки. Мене зустріли два молодих чоловіка, більше академічної, ніж кримінальної зовнішності, і порекомендували змінити професію. Хоча і раніше надходили погрози, пов'язані з моєю роботою, але я ніколи не поширювався, бо сам офіцер, і знаю, як підійти до системної безпеки. Але 17 жовтня я все ж таки звернувся до прокуратури та органів МВД, але досі зі мною жодна служба на зв'язок не виходила. Хоча, чесно кажучи, я на їх допомогу не розраховую".

Варто відзначити, що погрози, безпосередньо пов'язанні з останніми подіями, лунають і на адресу інших журналістів-розслідувачів, - за їх власними словами.

У знак протесту залишити „Бізнес” вирішили також деякі колеги журналіста Дранікова на чолі з головним редактором. Офіційно про це заявили тільки троє, але й деякі інші „активно розсилають резюме”.

Андрій Огаренко: „Я не хочу далі працювати в тих умовах, коли мені забороняють це робити професіонально. Для мене та моїх колег певні принципи, у тому числі і свобода слова, важливіші тих матеріальних благ, які я отримував в цьому видавництві. Це моя життєва позиція”.

Олександр Драніков: „Я чудово розумію, що подальша моя робота в газеті „Бізнес” неможлива. І ніколи, власне, за цей бренд я не чіплявся. Мене категорично обурила форма, в якій мені запропонували звільнитися. Якщо б ця пропозиція супроводжувалася законною процедурою – я б отримав всі гроші, які мені винен „Бліц-інформ”, не було б „полоскання” мого імені, то, скажу відверто, всього цього б не сталося. Але саме пресинг з їхнього боку вимусив задуматися про істинну свободу слова в Україні, про ряд серйозних моментів, які стосуються кожного журналіста. Мене, звичайно, поставили в неоднозначну ситуацію, тому я буду подавати позов до суду щодо порушення моїх авторських прав, невиплати заробітної плати та цілої низки порушень діючого законодавства про працю, які відносно мене допустив власник ЗАО „Бліц-інформ”.

Ігор Каневський: „Продовжувати завідувати редакційним процесом при ручному керуванні я не бачу сенсу. Тим паче, що я вичерпав всі можливості, щоб в цій газеті була налагоджена збалансована редакційна політика. Власне, я постійно казав роботодавцю, що журналістський колектив – це не „щит”, не тінь, якими потрібно чи прикриватися, чи маніпулювати. Звісно, цим цікавилися співробітники. Я неодноразово вимагав від керівництва ЗАО „Бліц-інформ” підписання між журналістами та власниками угоди про невтручання в редакційну політику видання. Але кожного разу отримував відповідь: „Ти ж розумієш, в будь-якому випадку, в угоді все буде зроблено так, що якщо з вами захочуть розлучитися, то зроблять це за 15 хвилин”. Ми добивалися хоча б якихось трудових угод чи контрактів між журналістами та редакцією, щоб закріпити наші елементарні трудові права. Але я кожного разу чув заперечення, дорікання, що ми багато заробляємо. „Я вам плачу, тo робіть те, що треба”. Тому я прийняв рішення припинити свої трудові відносини з цим роботодавцем”.

Чим ці журналісти будуть займатися в майбутньому, вони ще не визначилися. Але в один голос заявляють, що не збираються залишати улюблену справу. Не бояться вони й проблем із подальшим працевлаштуванням, які можуть виникнути з подачі колишнього роботодавця. „Після цього конфлікту ринкова вартість нашої команди значно зросла, - вважає Ігор Каневський. - На нас вже виходять різні політичні сили, інвестори з пропозицією очолити медіа-проекти. Але ми, отримавши гіркий досвід, не торопимося приймати їхні пропозицій, щоб не повторювати помилок. Тому ми оберемо того інвестора, з яким нам буде комфортно працювати як журналістам”. За його словами, в Україні з'явилось декілька західних інвесторів, які бачать „родзинку” саме в незалежній редакційній політиці, і вважають, що за рахунок цього в майбутньому видавнича справа стане прибутковою. „Я думаю, з часом ми дійдемо до того, що і вітчизняні інвестори будуть спроможні розуміти, хто такі журналісти, що таке журналістська етика та професійні стандарти, і сприйматимуть це як невід'ємне. І редакції не будуть більше зброєю в руках власників”.

За останніми відомостями, окрім Олександра Дранікова, в список небажаних гостей „Бліц-інформу” додалися й інші учасники прес-конференції – вони вже не можуть потрапити на територію видавництва. Також заблоковані їхні банківські карткові рахунки та номери телефонів корпоративного зв'язку, хоча вони ще є співробітниками компанії.

Як повідомив голова Незалежної медіа-профспілки Сергій Гузь, на цьому тижні ці журналісти стали членами Київської незалежної медіа-профспілки, і тепер знаходяться під їхнім захистом. Зокрема, профспілкові лідери допомогли з організацією прес-конференції. „Ми отримали велику підтримку від НМПУ, - зазначив в розмові з журналістом «ТК» Ігор Каневський. - Після нашого вступу до медіа-профспілки нам зателефонувало багато юристів, представників громадських організацій, що здійснюють моніторинг свободи слова, медіа-юристи IREX-Y Media. Всі запропонували допомогу”.

На жаль, на даний час ми не отримали коментарів іншої сторони конфлікту – президента компанії ЗАО „ХК „Бліц-інформ” Сергія Мельничука, якому було направлено інформаційний запит. Відома тільки позиція народного депутата, лідера фракції „Наша Україна” Миколи Мартиненка. Він заперечує існування будь-якої домовленості з керівництвом медіа- холдингу та своє втручання в редакційну політику „Бізнесу”. ”Я з Сергієм Мельничуком взагалі не мав розмови стосовно редакційної політики ніколи, - заявив він в ефірі 5 каналу, - В останній раз я взагалі з ним спілкувався щонайменше місяців три чи чотири назад. Він член партії. І ми з ним спілкувалися під час установчої конференції районної на той час. Це, мені здається, було в липні місяці цього року”.

Поки що ж можна зазначити, що події у газеті «Бізнес» ще раз засвідчили, наскільки ще далекі наші видавці, політики та власники видань від справжнього розуміння засад цивілізованого ведення медіа-бізнесу. І це лише підкреслює актуальність зусиль медіа-профспілок та журналістів щодо впровадження в практику кожного видання договорів з власниками про редакційну політику. Ми бачимо також, що й ті законодавчі ініціативи щодо редакційної політики, які свого часу були проголошені, а потім протягом останніх 10 місяців до них ніхто не повертався, мають бути реанімовані, в тому числі – через лобіювання їх самими журналістами. Ми нагадуємо, що мова йде про внесення змін до Законів «Про телебачення та радіомовлення» та «Про друковані засоби масової інформації», які б унормували механізм декларування ЗМІ своєї редакційної політики та відповідальності за дотримання цих принципів як власниками, так і журналістами.

Галина Ширшик, „Телекритика”

Міжнародна федерація журналістів дає рекомендації

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЖУРНАЛІСТАМ

•Солідарність є найважливішою для того, щоб акції протесту, коли журналісти разом стають на захист своїх прав, були успішними. Солідарність також буде важливою у майбутньому, якщо журналісти будуть захищати свої права успішно. Журналісти повинні приєднуватися та об'єднуватися у профспілки, вимагати достойних умов праці та наполягати на повазі до їх професійних прав. Хороші умови праці призведуть до хорошої журналістики, гарні профспілки також будуть добре захищати професійні права.

•Профспілки повинні вести переговори із менеджерами щодо забезпечення професійних прав у редакціях чи ньюзрумах. Редакційні статути, які захищають журналістську незалежність, повинні стати важливим дієвим засобом, але він буде ефективним лише тоді, якщо журналісти будуть наполегливо вимагати їх впровадження.

•Журналісти також повинні відновити підтримку професійних структур, які регулюють питання етики у ЗМІ та захищають ЗМІ від репресивного законодавства та практики перешкоджання діяльності ЗМІ.

•Журналісти повинні також вимагати плюралізму та відкритості власників. Національні електронні ЗМІ переважно знаходяться у приватній власності, тобто, їх власниками є олігархи, які є дуже близькими до влади. Це дозволяло владі стверджувати про наявність плюралізму у медіа-сфері в той час, коли реально вона мала прямий контроль над усіма національними мовниками, окрім 5 каналу.

•Журналісти повинні вимагати антимонопольного законодавства, яке обмежить концентрацію ЗМІ та запровадить розумні обмеження для зарубіжних власників. У колишніх комуністичних країнах центральної та східної Європи трансформаційні процеси призвели до того, що понад 90 % друкованих ЗМІ перейшли у зарубіжну власність, а у деяких країнах знаходяться у власності однієї зарубіжної компанії. Такий розвиток піднімає безліч питань про плюралізм та незалежність, які знаходяться поза сферою контролю національних інтересів.

•Журналісти повинні вимагати запровадження громадського мовлення , яке, зокрема, визначить умови для комерційних телеканалів та радіостанцій, яке буде слугувати громадськості і не буде залежати від політичних та комерційних інтересів.

•Журналісти повинні вимагати припинити практику безкарності щодо тих, хто дозволяв собі здійснювати напади чи вбивати журналістів за їх професійну діяльність. Журналісти не можуть почуватися вільно, поки вони працюють в умовах страху та залякувань, нападів та загрозою убивства. Розслідування справи Гонгадзе у даному випадку є дуже важливим. Журналісти повинні настійливо вимагати повного та усестороннього розслідування всіх фактів порушень прав журналістів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ УРЯДУ УКРАЇНИ ТА ОРГАНАМ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ

•Позбавитися від контролю ЗМІ на національному та регіональному рівнях, та впроваджувати у життя політику пропагування громадського мовлення, вільного від політичних та економічних інтересів;

•Робити кроки у напрямку покращення розповсюдження та досягнення плюралізму ЗМІ по всій країні, та припинити розподіл між північно-західними та південно-східними регіонами щодо доступності різних ЗМІ;

•Запровадити регулювання, яке б гарантувало відкритість даних про власників, обмежило концентрацію ЗМІ та запровадити розумні обмеження для зарубіжних власників;

•Підтримати зусилля журналістів щодо посилення саморегуляції та етики, а також припинити обмеження свободи ЗМІ, включаючи покращення доступу до інформації;

•Підтримати право журналістів на об'єднання у профспілки, які борються проти практики нелегальної праці та захищають професійні права;

•Припинити практику безкарності та притягнути до відповідальності осіб, які здійснюють напади на журналістів, зокрема убивць Георгія Гонгадзе, а також інших журналістів, які постраждали від „правосуддя”;

•Не допускати відновлення практики розповсюдження „темників” та покласти край всім механізмам тиску на журналістів, які відмовляються дотримуватися темників чи вказівок та порушувати кодекс професійної етики.

РЕКОМЕНДАЦІЇ МІЖНАРОДНИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ ЖУРНАЛІСТІВ

•Продовжувати проводити моніторинг випадків порушень прав журналістів та нападів на журналістів, а також підтримувати кампанії, спрямовані на припинення практики безкарності щодо нападів на журналістів;

•Підтримувати діяльність Незалежної медіа-профспілки України та Національної спілки журналістів України через обмін інформацією, поради, координування спільних кампаній та здійснення навчання активістів цих організацій;

•Підтримувати та проводити тренінги для журналістів з питань основних положень етики у ЗМІ.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЛАСНИКАМ ЗМІ

•Покласти край всім видам тиску на журналістів, які відмовляються порушувати кодекс професійної етики;

•Створити та узгодити зі своїми журналістами та із організаціями журналістів кодекси етичної поведінки та стандарти редакційної свободи та недоторканості.

РЕКОМЕНДАЦІЇ РАДІ ЄВРОПИ ТА ОБСЄ

•Продовжувати тиск на уряд України з метою запровадження усесторонньої програми реформування ЗМІ. Така реформа повинна забезпечити розвиток плюралістичного, різноманітного та незалежного медіа-простору, у якому буде поважатися право журналістів на професійну діяльність без остраху покарання.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЖУРНАЛІСТСЬКИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ

•Безпосередньо проводити моніторинг медіа-ситуації, зокрема щодо національних теле та радіо мовників, а також протестувати у випадку кожного виявленого випадку порушення медіа етики чи журналістських прав.

•Продовжувати заохочувати журналістів впливати на своїх працедавців та урядові структури з метою прийняття національного та регіональних кодексів етичної поведінки та стандартів редакційної незалежності та недоторканості.

•Узгодити „Маніфест про реформування ЗМІ”, який можуть підтримати всі українські журналісти та медіа-групи.

Нуртьє ван Оствен: „В Нідерландах політикам заборонено володіти ЗМІ”

Моє знайомство з Нуртьє ван Оствен – медіа тренером з Королівства Нідерланди – відбулося на семінарі-тренінгу „Робота прес-служби”, організованому ІМІ. На сьогоднішній день пані Нуртьє зарекомендувала себе як професійний медіа-тренер, і консультує не тільки журналістів та працівників прес-служб, а й мерів, чиновників, членів парламенту своєї країни. Зокрема, в 1998 році, під час виборчої компанії, до її думки з приводу налагодження співпраці зі ЗМІ прислухався прем'єр-міністр Вім Кока. У провінції Зеланд пані Нуртьє залишається радником з інформаційного менеджменту у надзвичайних ситуаціях. А в червні 2005 року стала ще й членом Національного комітету за проведення референдуму щодо Конституційного договору Європейського союзу. Але свою кар'єру пані розпочинала саме з новинної журналістики.

Навчаючи українських журналістів та прес-секретарів, як можна найефективніше співпрацювати один з одним, вона іноді якось дивно реагувала, коли допитливі учасники семінару, дещо відходячи від основної теми, починали запитувати про актуальні для українського медіа простору проблеми: приховану рекламу, цензуру, втручання в редакційну політику власників та політиків. В такі моменти на її обличчі вимальовувався чи то подив, чи то нерозуміння. А дівчина-перекладач, розгублено розводячи руками, намагалась пояснити аудиторії, що в країні іноземної гості таких речей не існує взагалі, що для них це не є природнім, тому їй складно зрозуміти про що йде мова, важко усвідомити, що такий вплив взагалі можливий. Точніше, теоретично пані Нуртьє була знайома з цими термінами, але деталі, почуті від українців, збивали її з пантелику.

Звісно, „Телекритика” поцікавилась в яких умовах працюють європейські колеги-журналісти, і чи насправді в Нідерландах так вільно дихає свобода слова, як здалось на перший погляд.

-Пані Нуртьє, як у вашій країні регулюються трудові відносини між журналістом та власником ЗМІ щодо невтручання в редакційну політику? Чи укладаються відповідні угоди?

- В Нідерландах виключно всі газети є приватною власністю. Володіти ЗМІ може тільки підприємець. Політикам це заборонено. Але є чітка межа між редакційним штатом видання та відділом, що займається рекламою. За такої чіткої структури не можливо, щоб рекламодавець або власник видання мав будь-який вплив на редакційну політику.

-Це якимось чином закріплено на законодавчому рівні?

-Свобода слова в моїй країні регулюється виключно законодавством. І не має значення, працює журналіст на телебаченні, на радіо, чи прикріплений до конкретного друкованого видання, тому що вказувати і диктувати що йому писати ніхто не має права. Таким чином, за наявності сильного законодавства журналістам не потрібно мати з роботодавцем додаткову угоду про невтручання в редакційну політику.

-Коли цей Закон був прийнятий?

-Дуже давно, я не пам'ятаю.

-Тобто, якщо я правильно зрозуміла, конфліктів між журналістами та власниками взагалі не виникає, чи все-таки вони мають місце в окремих медіа?

-Щодо редакційної політики непорозумінь зовсім не виникає. Трапляються інші конфлікти, коли деякі власники об'єднують свої медіа. Журналісти переважно бояться не самих власників, а того, що в зв'язку з такими змінами їм доведеться працювати в іншій частині країни або відбудеться скорочення штату.

-Невже у вас немає державних ЗМІ? Скажіть, існуючі медіа роздержавлювались чи вони від початку були приватними?

-Тут потрібно чітко розмежовувати між радіо та телебаченням і друкованими засобами масової інформації. Щодо друкованих ЗМІ, то існує лише одна газета, яка є державною власністю. Вона подібна вашому „Урядовому кур'єру”. Тобто, там друкуються виключно нові закони та зміни до законодавства. Приватні газети і журнали існують дуже давно. Точніше, з самого початку вони створювалися приватними підприємцями. Що стосується радіо та телебачення, то є як публічно правове телебачення, так і комерційні компанії. Публічно-правове ідентичне тому, що в Україні називається суспільним. (тому надалі ми будемо називати його саме так, - Г.Ш.).

-Ви казали, що політичним силам мати свої засоби масової інформації суворо заборонено. Чи дотримуються цієї вимоги законодавства партійні лідери?

-Сорок років тому, наприклад, видавалась газета політичного спрямування, що належала соціалістичній партії, але зараз такого вже не має. Політичні партії більше не мають кишенькових ЗМІ.

-Тобто, політики піаряться за допомогою прямої реклами?

-Так, тому що газета повинна бути прибутковою, а її власник – бізнесменом, а не політиком. Звісно, є ЗМІ, що мають такі проблеми як маленький попит серед читачів, майже відсутність рекламодавців. В таких виданнях політики не хочуть розміщувати свою рекламу. Тільки за умови зміни редакційної політики ці ЗМІ зможуть якось існувати, інакше вони приречені на загибель.

-Є державні органи, які регулюють діяльність ЗМІ?

-Щодо газет, то вони є абсолютною приватною власністю, і підконтрольні виключно власнику. Звісно, в кожній газеті існує свій виробничий клімат, і власник не має права втручатись в діяльність творчого колективу. Редакційна політика комерційних телерадіокомпаній є теж недоторканою для державних органів.

-Виходить, держава взагалі не втручається в редакційну політику мовників?

-І суспільне телебачення, і комерційні телерадіокомпанії, згідно чинному законодавству, зобов'язані робити програми новин, програми культурного та економічного спрямування. Ці вимоги постійно оновлюються, удосконалюються. Але я можу однозначно сказати, що це регулювання жодним чином не може бути пов'язаним з втручанням в роботу ЗМІ. Тобто, ніякого диктату щодо змісту новин та програм в нашій країні не має. Існує скоріше технічне редагування, але в жодному разі не змістове.

-В даний час лідери українських профспілкових та громадських організацій об'єднали зусилля, щоб розробити „Громадський стандарт новин” для ЗМІ. Щось подібне вже існує в Нідерландах?

-Звісно є, але він не закріплений законодавчо. Проте, так званий громадський стандарт новин широко поширений в професійному середовищі – серед журналістів, випускаючих і головних редакторів. Хоча новини комерційних ЗМІ не повинні обов'язково відповідати цим стандартам, і можуть суттєво відрізнятися від тих, що готують журналісти державних мовників. Вони орієнтуються на смаки аудиторії, а високі рейтинги, в свою чергу, дозволяють налагодити взаємовигідну довготривалу співпрацю з рекламодавцями. Тобто це можуть бути якісь пікантні новини, цікаві програми. Тому що це привертає увагу глядачів. І запустивши певну програму, можна отримати багато реклами.

- Чи визначені якимось чином професійні стандарти та етичні засади, на які орієнтуються в своїй повсякденній роботі журналісти? Якщо окремий журналіст, наприклад, не дотримався етичних норм, хто вирішує спірні питання?

-Для цього в Королівстві Нідерланди функціонує Рада журналістів. Цей орган формується з людей, що дуже добре знають законодавство, мають великий журналістський досвід і гарну репутацію. Члени Ради призначаються громадою на щорічних національних зборах редакторів. Хоча не всі ЗМІ країни є членами цих Зборів. Якщо у вас є якась скарга, ви можете апелювати до цієї Ради. Але редактор може не погодитися з рішенням Ради, і сказати: „Наша редакція має іншу позицію щодо цього питання, тому я відмовляюсь дотримуватися цих рекомендацій ”. І ніхто не стане зобов'язувати редактора виконувати припис Ради.

-В вашій країні існують медіа-профспілки, які в разі виникнення потреби захищають працівників медіа сфери? Наскільки вони впливові?

-Звісно, ми маємо потужну профспілку журналістів. Вона є такою ж впливовою, як британська чи американська. Не менш впливовою, ніж інші професійні спілки нашої країни – лікарів, вчителів та інших, бо їх діяльність регулюється однаковим законодавством.

-То чи бувають з боку журналістів акції протесту, страйки? Якщо так, то що послугувало привидом?

-Насправді, великих підстав для протистояння в журналістів не має. Час від часу „акули пера” вчиняють протеси, але вони стосуються, як я уже казала, або злиття кількох мас-медіа, або невиплати заробітної плати. Такого, щоб журналісти були не задоволені втручанням в редакційну політику, не було, тому що таке явище відсутнє в ЗМІ нашої країни. Взагалі, ті страйки, що вчиняються співробітниками нідерландських ЗМІ, зовсім не значні в порівняні з міжнародними, коли журналісти борються за свободу слова.

Галина Ширшик, „Телекритика” Усі матеріали рубрики "Редакційна політика" публікуються за підтримки Посольства Великобританії в Україні

Алла Лазарєва: „Французи мають право на незгоду”

 

„Французькі журналісти працюють за контрактом, який повністю відповідає Хартії або редакційному кодексу”, - розповіла Президент ІМІ Алла Лазарєва в інтерв'ю «ТК».

В рамках проекту «Редакційна політика» ми публікуємо розмову кореспондента «ТК» з президентом ІМІ Аллою Лазарєвою. Нагадаємо тим нашим читачам, які не належать до журналістського середовища, що майже десять років тому Алла Лазарєва вийшла заміж за французького журналіста та переїхала до Франції. В Україні вона очолює Інститут Масової Інформації. У Франції займається журналістикою, а також підготовкою та перекладом навчальних посібників для українських колег. Нещодавно вона приїздила на декілька днів до Києва. В інтерв'ю „ТК” Алла розповіла про те, як у Франції регулюються відносини у сфері медіа.

- Пані Алло, розкажіть, як у Франції регулюються відносини між роботодавцем та журналістами щодо невтручання в редакційну політику.

- По-перше, в цій країні кожне потужне мас-медіа має якийсь установчий документ або Хартію. Цей документ не обов'язково називається угодою про редакційну політику. Найважливішим є те, що завжди існує юридичний документ, який регулює стосунки того, хто фінансує мас-медіа, роботодавця і найманих працівників. Коли людину приймають на роботу, все повинно бути абсолютно прозоро.

- Яким чином ці документи захищають журналіста у випадку його незгоди з редакційним завданням?

- У французькому законодавстві є юридична норма, яка дає журналісту право відмовитися від редакційного завдання, якщо воно суперечить його переконанням. Вона називається „право на незгоду”, і діє у тому випадку, коли журналісту, наприклад, дають завдання взяти інтерв'ю в людини, яку він не поважає або не поділяє її поглядів. Тоді він свідомо може відмовитись від виконання завдання і довести роботодавцю, що саме з політичних переконань не хоче висвітлювати у своїй статті погляди цієї людини.

- А якщо після цього керівники ЗМІ не захочуть надалі співпрацювати з цим журналістом? Як угода про редакційну політику може захистити його?

- Право на незгоду не означає, що людину буде звільнено, викинуто на вулицю. Хоча це теж передбачено. У цьому випадку співробітник французького ЗМІ захищений матеріально, тому що роботодавець буде змушений виплатити дуже серйозну компенсацію. Журналісту, звільненому після оголошення права на незгоду, виплачується стільки місячної платні, скільки років він пропрацював у компанії. Але можуть бути й інші варіанти. І деякий час, доки триватиме пошук нової роботи, йому вистачатиме коштів для гідного життя. Звісно, це все відбувається офіційно і прозоро, зі всіма відповідними документами. Компенсаційні кошти перераховуються на банківський рахунок.

Також, французький журналіст, який йде з мас-медіа через незгоду з редакційною політикою, що часто трапляється не тільки у Франції, а й в Україні, захищений тим, що у нього є підписаний документ, де зазначається, що це було право на незгоду. Таким чином, французький роботодавець потім не зможе вигадувати, начебто звільнив журналіста за непрофесійність, як це інколи буває в Україні, чи якось інакше трактувати той конфлікт. Тому для його професійного майбутнього, на відміну від ситуації в українських колег, звільнення не стає якоюсь трагедією. Це, навпаки, дуже допомагає журналісту в подальшому пошуку роботи. Бо новий роботодавець розуміє: ця людина принципова, має свої погляди на професію, і вміє їх захищати.

В Україні, для порівняння, це відбувається наступним чином. Регіонального журналіста, наприклад, відправляють брати інтерв'ю в депутата міської ради чи бізнесмена, який купив газетну площу чи ефірний час. Якщо він категорично відмовиться надати їм можливість оприлюднити неправду, то йому одразу скажуть: „Завтра ви в нас не працюєте”. Крім того, в інших двох-трьох газетах, які існують в місті, редактор скаже: „Я його вигнав, тому що він нездара, працювати не вміє ...”. Таким чином, журналіст опиняється на вулиці без грошей, гарної репутації і можливості працевлаштуватися. Тому нашим законодавцям було б цікаво і корисно запозичити у французів цей стандарт, щоб адаптувати його до українського закону.

- Пані Алло, наведіть якийсь конкретний приклад того, як іноземним журналістам вдалося захистити свої професійні права, записані в редакційному кодексі?

- Нещодавно в газеті „Лякруа”, де працює мій чоловік, був конфлікт, пов'язаний з редакційною політикою. Справа у тому, що в редакційній угоді передбачається враховувати думку журналістів з приводу призначення головного редактора. Але інвестори газети – здебільшого це католицьке коло - хотіли призначити головним редактором людину, яку не сприймав колектив. Тоді журналісти організували збори – це передбачено саме угодою про редакційну політику – і відхилили цю кандидатуру. Роботодавець був змушений прийняти це рішення до уваги, і запропонував іншого головного редактора, на якого колектив погодився. Хоча це питання не вирішилося так швидко, як хотілося. Журналістів лихоманило більше двох місяців.

Тепер інвестори, в свою чергу, намагаються змінити стандарт угоди таким чином, щоб подібні ситуації більше не виникали. Вони вимагають скасувати право журналістів висловлюватися стосовно посади головного редактора. На даний час конфлікт триває, і над його розв'язанням працюють медіа-юристи. Юридично французькі журналісти захищенні значно краще, ніж українські.

- Які закони визначають, що під час прийняття журналіста на роботу потрібно підписувати угоду про невтручання в редакційну політику?

- Є різні закони, в тому числі, і Закон про інформацію. Але здебільшого це практика. Стандарт стосунків між роботодавцем і журналістами відпрацьовувався протягом багатьох років. Починаючи з 30-х років профспілки боролися за те, щоб журналісти могли працювати у згоді зі своєю совістю, щоб вони могли, у разі незгоди з редакційною політикою одного роботодавця, знайти роботу в іншому місці та отримати пристойну матеріальну компенсацію. Це наслідок досить жорсткої боротьби. Звісно, були сильні тертя, загострення, конфлікти. Бо той, хто вкладає гроші в мас-медіа, не хоче, щоб журналісти почувались вільно. Лише журналісти можуть себе захистити. Такого ніколи не траплялось, коли б власники ЗМІ ставали такими добрими, і, замість журналістів, самі розмірковували: як би написати таку редакційну угоду, щоб журналісти почувались комфортно? Навіть у таких демократичних країнах, як Франція, цей процес відбувається дуже гостро, зі значними конфліктами і великими втратами нервів. Я би сказала, що рівень насиченості конфліктами з приводу редакційної політики у Франції такий самий, як і в Україні. Тільки формат вирішення цих проблем інший.

- А якщо роботодавець відмовиться виплачувати компенсацію?

- В принципі, компенсація – це досить поширений у Франції стандарт. Жодна потужна газета чи телеканал не дозволять собі його порушити, бо він передбачений Хартією. За додержанням „правил гри” слідкує структура, яка називається „Prud'homme”. Вона виступає арбітражем, до якого журналіст може звернутися, якщо на нього тиснуть через його політичні чи якісь інші переконання, або поводяться з ним несправедливо. У цьому органі пропорційно беруть участь представники різних верств населення, робота яких безпосередньо пов'язана з мас-медіа. Це профспілка журналістів та спілка власників ЗМІ. Всі конфлікти, що виникають у медіасфері, вони колегіально розглядають на зборах, і шляхом голосування приймають остаточне рішення. Роботодавці не зацікавлені постійно бути присутніми та виправдовуватись, чому вони не знайшли спільну мову з журналістами. До того ж, коли стосовно одного мас-медіа з'їзди скликаються по декілька разів, починають виникати питання, що там взагалі відбувається.

- Скажіть, а рішення цього органу обов'язкові до виконання, чи редактор, у разі незгоди, може й проігнорувати їх?

- Обов'язкові. Тому що це вже відпрацьований механізм захисту журналістів, і всі рішення „Prud'homme” мають юридичну силу.

- Чи існують ще якісь ефективні механізми захисту журналістів від своєрідної цензури?

- Так. Ще одним механізмом регуляції стосунків між журналістом і його виданням є прес-карта. Це вже більше стосується обов'язку журналіста бути об'єктивним. Комісія з прес-карт складається, знову ж таки, наполовину з власників, наполовину з профспілок, і вони сумісними зусиллями борються проти „чорного піару” та будь-яких замовних статей. Наприклад, фаховий журналіст пише статтю на замовлення, де свідомо перекручує факти в інтересах тієї чи іншої структури, і отримує за це гроші. Тоді цей випадок виноситься на комісію. Якщо члени комісії підтвердять, що це була дійсно замовна стаття, то журналіст назавжди втрачає прес-карту. Без прес-карти жоден роботодавець не має права брати журналіста на штатну роботу.

- Але ж такий журналіст, мабуть, може влаштуватися працювати у ЗМІ як позаштатний співробітник?

- Може, але, в принципі, це важкувато зробити. Все надто формалізовано. Наприклад, коли я пишу у французькі газети, в мене вимагають копію прес-карти. Якщо ти її не маєш, роботодавцю дуже важко потім виплатити гонорар. Найголовніше - журналіст може мати лише один номер прес-карти, який відповідає його прізвищу. Якщо журналіста позбавлять прес-карти, то через два роки він, на відміну від колег з деяких інших країн, не може поновити її. Французький журналіст позбавляється прес-карти на все життя. Після цього він не журналіст, а піарщик, і має займатися чимось іншим. Його назавжди викидають з цієї професії. Якщо б так робили в Україні, то вже б не було кому працювати.

- За останні роки у багатьох французьких журналістів відібрали прес-карти?

- Якщо говорити про тенденції, то це трапляється нечасто. Років десять тому такий випадок був на регіональному телебаченні, коли журналіста дискредитували із-за прихованої реклами продукції автомобільної фірми. Він зробив матеріал про автомобільний ринок і позитивно висвітлив роботу певної компанії, яка подарувала йому автомобіль. Це було на регіональному рівні. В нього забрали прес-карту, і тепер він не журналіст. Взагалі, французькі мас-медіа не напхані, як українські, різнокольоровим піаром – „чорним”, „білим”, „зеленим”... Бо журналісти розуміють, що можуть не тільки втратити роботу в своєму ЗМІ, а й назавжди випасти з професії.

- Журналісти частіше втрачали право на професію, виконуючи „неофіційне” завдання бізнесменів чи політиків?

- Я знаю тільки про випадки з прихованою рекламою. Про політичні мені нічого не відомо. Звісно, деякі мас-медіа є політично заангажованими, але це висловлюється інакше ніж в Україні. Тобто, політичні преференції проводяться набагато тонше. Наприклад, газета може писати, що їй більше подобається позиція певної політичної сили, але неможливо уявити, щоб вона не подала дві точки зору, чи не написала про скандальну ситуацію, до якої причетний лідер цієї партії. Політичні симпатії там не виражаються тотальним промоушеном кандидата, бо стандарт журналістики не дозволяє цього робити.

- І все ж таки, чи не занадто це жорстка міра – назавжди відбирати прес-карту, а разом з тим - і можливість працювати?

- В Україні вас приймуть на роботу як із прес-картою, так і без неї, бо її обов'язкова наявність не передбачена законодавством. Якщо ви працювали інженером чи адвокатом, і хочете стати журналістом, то ніяких перешкод не виникне. Звісно, і в Франції можна змінювати професію, але потім потрібно обов'язково отримати прес-карту. Коли журналіст офіційно втрачає прес-карту, то він в цій професії більше місця собі не знайде. Тобто спрацьовує саморегуляція. За це ніхто не закине тебе до в'язниці. Це питання твоєї совісті. Колишній журналіст може стати бізнесменом, комерсантом, ким завгодно – він вільна людина, але журналістське середовище його відчужує. Тобто, на рівні свідомості люди не сприймають політичне замовлення. Піар – це одна діяльність, а журналістика - зовсім інша. У нас же цей розділ на рівні свідомості не пройшов. Звісно, є люди, які розуміють, що це різні речі. Є люди, які сьогодні працюють в прес-службі, завтра – в газеті, після завтра – і в прес-службі, і в газеті. Насправді, це дві різні професії. Хоча для України, коли становлення держави тільки відбувається, це нормальний період. Він не може бути інакшим.

- В Україні теж впроваджуються прес-карти...

- Так, я знаю. Ми багато говорили на цю тему з головою НМПУ Сергієм Гузем. Але тут ці документи ще не мають такого впливу, як у Франції. Тому що в нас не сформована легітимна комісія, яка би мала представницькі функції. В демократичних країнах членів такої комісії обирають з журналістського середовища. Спочатку за них голосують на регіональному рівні, а далі - на національному. В нас такого ще немає. Тобто, коли люди самі призначені, то в них таке і ставлення до роботи. Вони собі зібралися, щось вирішили, і все. На жаль, українська етична комісія, при усій повазі до людей, які входять до її складу, не є обраною спільнотою журналістів. Це просто ініціативна групка людей, які добровільно взяли на себе певні функції. Це добре, що вони є, але проблема в тому, що їх рішення мають лише консультативний характер. Якщо б члени цієї комісії обиралися всіма журналістами, то вона була б ефективною, а її рішення - обов'язкові до втілення. Для цього потрібно за допомогою спеціально з'їзду врахувати думку щонайменше 30 тисяч журналістів - від низів до верхів. І дуже чудово, що в Україні починається рух з впровадження прес-карт та редакційних кодексів.

- Скільки часу знадобилось французьким журналістам, щоб підписання угод з редакційної політики стали правилом для всіх без винятку редакцій?

- До війни ситуація у Франції була подібна тій, яка спостерігається сьогодні в Україні: існували досить політично заангажовані мас-медіа, виходило багато замовних матеріалів. І щоб боротися із цим всім, очистити свою професію від піару, щоб мати можливість повідомляти інформацію максимально об'єктивно, журналісти розпочали боротьбу за професійні стандарти. Цей рух розпочався після війни, а в 50-х роках остаточно сформувався на юридичному рівні, набув відповідних документів. Тепер це стандарт поведінки, щоденна обов'язкова практика. Людям навіть не прийде в голову зробити інакше. В мас-медіа вони працюють за контрактом, який повністю відповідає Хартії чи редакційному кодексу. Саме цей засадний документ визначає стиль стосунків журналіста та роботодавця, правила поведінки в редакції. Я думаю, що ми теж колись до цього дійдемо.

- На вашу думку, скільки цей процес триватиме в Україні?

- Знаєте, Україна переживає процес тісного часу. За рік ця країна проживає інколи й п'ять, десять чи п'ятнадцять історичних років. Якщо все піде так, як зараз, й надалі триватиме процес професійного самоусвідомлення, то думаю, що десь за 5-10 років це має відбутися. Сьогодні у журналістів зовсім інше ставлення до своєї професії. За радянських часів нас так вчили, що ми розуміли журналістику, як пропаганду. І ми тривалий час свідомо вважали, що журналіст повинен провaдити думку того, хто його наймає. Знадобилося багато років, щоб зрозуміти, що у журналіста інше завдання.

- Як ви вважаєте, парламентські вибори будуть кроком вперед чи кроком назад для української журналістики? Чи це неможливо передбачити?

- Думаю, це буде якийсь лакмусовий період. Ми вкотре зрозуміємо, хто є хто, і як ставиться до своєї професії. Взагалі, вибори завжди висвітлюють особистостей і лідерів журналістських проектів. Показують справжнє ставлення засновників тих чи інших мас-медіа до завдань журналістики. Вони мають більше прожектoрську функцію для журналістського середовища. Наслідки залежать від політичних інтересів переможців виборів, які б сформують парламентську більшість.

Попри всі очевидні підстави критикувати нинішню владу, вважаю, що в Україні ситуація зі свободою слова значно покращилась. Хоча є купа речей, про які і „Телекритика”, й ІМІ багато пишуть, і треба про це писати. Неможливо перестрибнути з напівдиктатури відразу в демократію. Такого не буває. Ця практика не відповідає демократичним стандартам. Але, порівняно з тим, що було за часів Кучми, це краще. Подивимось, які умови залишать нові парламентарі для журналістів. І, знов-таки, все залежить від самих журналістів: чи будуть в них сили та бажання боротися за право на професію, чи буде здатність до корпоративного гуртування.

Англійські журналісти працюють за Кодексом поведінки журналіста

„Редактор англійського ЗМІ нагадує менеджера футбольного клубу. Якщо команда грає погано, то його звільняють”, - розповіли в інтерв'ю „ТК” представники британських ЗМІ.

Двоє британських журналістів спеціально приїхали в Україну, щоб поділитися з українськими колегами досвідом щодо регулювання відносин між власниками ЗМІ та журналістами. З цією метою вони у якості експертів беруть активну участь у навчальних тренінгах, організованих в рамках проекту НМПУ за підтримки Посольства Великобританії в Україні.

Тім Госпіл працює журналістом вже 35 років, із них останні сімнадцять - головним редактором журналу „Journalist” Національної спілки журналістів Великобританії. Він не має спеціальної журналістської освіти. Натомість, вже у школі працював редактором студентської газети. Вірить у твердження, що є природжені журналісти, але глибоко переконаний, що для того, щоб стати хорошим журналістом, необхідно постійно займатися самоосвітою. „Я вибрав цю професію, і вчився на практиці”, - пояснив британець.

Ніколас Джонс – теле- і радіожурналіст. Закінчивши школу, у 17 років Нік влаштувався працювати на БіБіСі, де спеціалізувався на висвітленні політичних подій. Після звільнення з телерадіокомпанії досвідчений журналіст написав книгу про спілкування політиків із співробітниками ЗМІ. „Я описав, як політика маніпулює мас-медіа, і як ми повинні прилаштовуватися до життя політиків”.

- В Україні взаємовідносини окремих журналістів, власників ЗМІ та представників влади на сьогоднішній день досить напружені. Щоб захистити співробітників мас-медіа від втручання в їхню професійну діяльність з боку політиків чи бізнесменів, Незалежна медіа-профспілка України ініціювала запровадження угод про невтручання в редакційну політику. Яким чином британським журналістам вдалося вирішити подібну проблему?

Тім: - В нашій країні, в принципі, немає такого, щоб хтось підписував редакційні угоди чи ще якісь документи. Англійські журналісти працюють за Кодексом поведінки журналіста, прийнятому Національною спілкою журналістів Великобританії та Північної Ірландії у 1936 році. Вони чітко слідують цьому Кодексу. У свою чергу співробітники ЗМІ несуть відповідальність перед людьми, для яких працюють. Якщо редактор намагається робити якісь речі, що суперечать Кодексу, то втручається медіа-профспілка, яка, звичайно, допомагає журналістам вирішувати проблеми з керівництвом мас-медіа. Обговорення Кодексу не існує. Це написані правила, які всі зобов'язані виконувати.

- Я хотіла уточнити, ваш Редакційний Кодекс – це просто документ, на який орієнтуються в своїй роботі журналісти, чи він має юридичну силу?

Тім: - Він не затверджений законодавчо. Кодекс - це стандарти, від яких ми, журналісти, в жодному разі не відходимо. Стосовно радіо та телебачення в країні, взагалі, діє низка законів, які кажуть про те, що ці ЗМІ повинні бути високої якості. Газетам дозволяється підтримувати різні політичні партії, але вони, безумовно, повинні працювати відповідно до редакційного кодексу.

- Ви сказали, що друковані видання можуть бути дещо заангажованими. Газети інформують читачів про свою редакційну політику на шпальтах?

- Так, для цього є перша сторінка. Саме тут власник і журналісти можуть відкрито висловити свою позицію, сказати кого вони підтримують. Це нормально. Але вся інша інформація, зокрема новини, подаються збалансовано. Головне, що читачі знають про це.

- А в трудовій угоді або контракті, що заключається між журналістом та роботодавцем, є пункти про те, як потрібно висвітлювати події, або якісь посилання на Редакційний кодекс, тобто, щось таке, що зобов'язує не тільки журналіста, але й і власника ЗМІ дотримуватися цих стандартів?

Тім: - Контракт з власником ЗМІ, де визначаються умови праці, підписує не журналіст, а медіа-профспілка. Таким чином, у разі виникнення трудових спорів, людина є більш захищеною. Коли ми приймаємо журналіста у профспілку, ми, перш за все, домовляємося, що він буде дотримуватися Кодексу, інакше його буде потім виключено. Якщо ви є репортером, то повинні готувати якісну інформацію, яка відповідає журналістським стандартам.

Головна особливість у тому, що у Великобританії Кодекс в жодному разі не може бути частиною вашого контракту. Бо Кодекс не є угодою між вами та вашим власником. Інакше у цьому випадку ви можете написати статтю, яка не сподобається головному редактору, і він вас звільніть, як такого, що не відповідає професійним вимогам.

Ми намагаємося не вписувати в контракт стандарти, за якими працюємо, щоб з журналіста потім не зробили „цапа відбувайла”. Тому що може виникнути ситуація, коли журналісту навмисно доручають завдання, виконуючи яке, він порушує Кодекс, а потім намагаються його звільнити за це. Але, виконуючи редакційне завдання, він не порушує умов контракту, і роботодавець не може зробити це.

- Отже, власника ЗМІ нічого не зобов'язує дотримуватися цього Кодексу, а журналіст, який його порушує, не несе за це відповідальності, я правильно зрозуміла?

Тім: - Ні. Частіше, коли редактор говорить журналісту щось написати, то отримує відповідь: „Це суперечить Кодексу журналіста, тому я не буду цього робити”. Наприклад, одна газета написала, що вкрали 7-річну дитину. Пізніше її відпустили. Коли дитина повернулася в родину, їй було потрібно йти до школи. Батьки звернулися до газети з проханням, щоб журналісти не висвітлювали цю проблему, і не фотографували цю дитину, коли вона йде до школи. Але редактор видання наказав репортеру зробити фотографію цього хлопчика. Репортер відмовився, сказавши, що батьки апелювали до редакції із відповідним запитом. Це призвело до звільнення фотографа. Тоді колеги-журналісти вийшли на страйк, і фотографа поновили на роботі.

А власник у будь-якому випадку повинен дотримуватися трудового кодексу та Конституції. Конституція будь-якої країни, навіть колишнього радянського союзу, містить пункти щодо свободи слова. В англійського журналіста є право самостійно обирати тему, яку він буде надалі висвітлювати. І якщо вам дадуть інформацію, яка не є зовсім чесною, то ніхто не заважатиме отримати коментар іншої сторони. І навіть якщо газета є дуже упередженою, в будь-якому випадку він може дати коментар, який буде незалежним, чесним, і відповідатиме стандартам журналістики. Звісно, згідно Конституції, репортер несе відповідальність за те, що він робить. І ми вбачаємо, що Кодекс – це теж контракт. Але це контракт з громадськістю, бо журналісти працюють саме на аудиторію, і повинні вчасно забезпечувати її достовірною інформацією. Зазвичай немає значення, чи прийнято офіційно документ. Має значення, чи дотримуються його.

Нік: - На Бі-Бі-СІ регулювання відносин між журналістами, власником ЗМІ та владою відбувається у відмінний спосіб, бо компанія залежить від Уряду. Тому журналіст, який працює на Бі-Бі-Сі, має певні обмеження в контракті.

- Назвіть, будь ласка, ці спеціальні пункти.

Нік: - Взагалі, існує книжка законів, розроблених спеціально для співробітників Бі-Бі-Сі, і журналісти, які працюють в цій телерадіокомпанії, повинні дотримуватися викладених там правил. Передусім, журналіст Бі-Бі-Сі повинен бути політично незалежним, не має права брати участь у політичному житті. Інакше його можуть звільнити. Також він може втратити роботу, якщо вигадає інтерв'ю, або порушить право людини на приватне життя. Журналісти телерадіокомпанії є відповідальними перед урядом. З іншого боку, буває, що Уряд намагається використати Бі-Бі-Сі для вирішення своїх інтересів. Тому журналістам Бі-Бі-Сі іноді доводиться йти на страйк, щоб захистити свої права та професійні стандарти. Керівництво Бі-Бі-Сі потрібно зробити сильнішим, щоб більш ефективно опиратися урядові.

Тім: - В газеті „Сан”, наприклад, усе відбувається по-іншому. У цьому виданні дотримуються своїх стандартів. Там, навпаки, можуть звільнити людину через те, що вона не вторглася в приватне життя свого героя, бо для газети „Сан” головними є приватні історії. Кожне англійське ЗМІ має внутрішньо редакційні правила гри, які відомі, як журналістам, так і читачам (а також телеглядачам і радіослухачам). Якщо людина працює в якійсь газеті, то вона, відповідно, знає стандарти цієї газети та матеріали, які готує газета. Підписання контракту з конкретним ЗМІ засвідчує згоду журналіста працювати саме таким чином.

- Повернемось до Кодексу поведінки журналістів. Чи враховується думка журналістів при призначенні редактора чи іншого безпосереднього керівника?

Нік: - Журналісти не мають права обирати собі редактора. Але у британських мас-медіа, зазвичай, одна людина довго не займає посаду редактора. В Англії ця людина змінюється кожні два-три роки. Редактор нагадує менеджера якогось футбольного клубу. Якщо його команда грає погано, то його звільняють. Гравці ж залишаються.

- А як часто звільняють „гравців”? Зокрема, якщо змінюється редакційна політика мас-медіа?

Тім: – Звісно, людей звільняють. Такі випадки у нас трапляються дуже часто. Але ми не звертаємо на це велику увагу. Бо вам може щось не подобатися, чи ви можете комусь не подобатися. Тоді ви звільняєтесь і знаходите роботу в іншому місці, і в цьому не має жодної проблеми. Журналіст сам обирає місце, де він може працювати за стандартами, які він приймає.

- Якими правами та обов'язками наділені британські журналісти законодавством?

Тім: - По-перше, британські журналісти мають право на свободу висловлювання, вільний доступ до публічної інформації та подій, публікацію віднайденої інформації, роботу в умовах свободи, безпеки та достойної оплати, захист конфіденційних джерел, визнання незалежної виданої прес-карти. Також вони наділяються авторським правом, правом об'єднання з метою захисту професії та регулювання медіа, правом на свободу від примусу працювати неетично.

По-друге, вони повинні дотримуватися низки професійних обов'язків: не зловживати правами, повідомляти новини чесно і точно, виправляти прикрі неточності, поважати приватність, коритися громадському інтересу, захищати конфіденційні джерела та інформацію, використовувати прямі методи для отримання інформації, опиратися державній та комерційній цензурі, уникати особистої користі від здобутої інформації, відмовлятися від хабарів або заохочень. Безперечно, журналісти зобов'язані дотримуватися професійних стандартів та ефективно займатися саморегулюванням медіа.

- У Великобританії мають місце конфлікти, пов'язані з тиском власника чи влади на журналіста?

Тім: – В нас таких конфліктів майже не має. Не було такого, щоб керівництво Бі-Бі-Сі заборонило своїм журналістам висвітлювати певну проблему чи заставило висвітлювати щось неправдиво. Частіше ми обговорюємо з власниками питання щодо умов праці, зарплати. Бувають випадки, коли журналіст відмовляється називати своє джерело інформації. І хороший репортер ніколи не скаже редакторові, звідки він отримав цю інформацію, якщо джерело побажало залишитися невідомим. Це вимагають стандарти. Іноді журналісти погоджуються сісти до в'язниці, радше, ніж видати джерело. Також інколи журналісти відмовляються висвітлювати расистські проблеми або терористичні акти.

Нік: – Виникають суперечки й тому, що багато журналістів вважають, що деякі вказівки, які дає керівництво ЗМІ, йдуть з уряду. Але на Бі-Бі-Сі ця проблема вирішується у вигляді дискусії. Наприклад, якщо я хочу зробити якийсь матеріал, а редактор вважає його недоречним, чи навпаки, то відбувається розмова. Ви можете з чимось не погодитися, і сказати редактору, що я не хочу писати саме про це, висвітлювати саме у такій формі, чи запропонувати подати матеріал під іншим кутом зору.

Тім: - Коли виникає непорозуміння між журналістом та власником, журналісти-колеги з інших мас-медіа обов'язково надають розголосу цьому конфлікту. Власник сам уникає втручання в редакційну політику ЗМІ, бо не зацікавлений в черговий раз попасти на шпальти газет як цензор.

- Щоб ви порадили українським колегам з приводу підписання угод про редакційну політику?

- Не слід очікувати, що законодавці приймуть закон, де будуть прописані журналістські стандарти та принципи роботи. Вони зацікавлені цього не робити, як і власники ЗМІ. Більшість англійських редакторів не люблять розмовляти про стандарти журналістики. Коли британські журналісти починають піднімати це питання, більшість з них стають снобами і стверджують, що популярна журналістика – це не те, що прописано в стандартах, а те, що хочуть люди. Тому, окрім журналістів, ніхто не зможе відстояти свого права працювати за професійними стандартами. Дуже добре, що ініціатива з підписання угод про невтручання в редакційну політику належить саме Незалежній медіа-профспілці Україні. Кодекс поведінки журналістів - це звичайні твердження. Повірте, його зовсім нескладно розробити чи пристосувати один із існуючих проектів до умов кожної окремої редакції. Рекомендуємо прийняти цей документ якнайшвидше, і бути захищеним перед своїм власником.

Галина Ширшик, „Телекритика”





Реферат на тему: Редакційна політика в Україні (статті та телекритика)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.