Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Журналістика

Фахова мова журналіста (словник-довідник)

КАДАНС (фр. cadence, від лат. cadens — який падає, закінчу­ється) — тип мелодики мовлення, характерний для кінця фрази при оповідній моделі мовлення.

КАЛАМБУР (фр. calembour — гра слів) — стилістичний прийом зближення різних за значенням слів, іноді схожих за звучанням, який створює комічний ефект.

КАЛЬКА (фр. caique — копія) — слово або вислів, утворені за взірцем іншого слова чи вислову через буквальний переклад його частин з іншої мови.

КАТЕГОРІЯ — когнітивна структура, що складається з елементів — членів категорії, об'єднаних "родинною схожістю". У всіх членів "родини" — слів або понять є цілком реальні спільні характеристики, але вони можуть бути виявами не зовнішньої схожості, а глибинної генетичної основи. Елементи, що входять до категорії, можуть становити єдине ціле, незважаючи на те, що не всі вони мають саме ті спільні властивості, які визначають суть категорії. Об'єкти — члени категорії, не є рівноправними: всередині кожної категорії одні об'єкти є психологічно набагато значущими, ніж інші.

Такі центральні члени мають особливий когнітивний статус — "бути найліпшим прикладом категорії, її головним репрезентантом", їх названо прототипами, або основними точками когнітивної референції. Навколо таких прототипів у свідомості індивіда об'єднуються усі інші об'єкти, що входять до категорії.

КЛІП — короткий телевізійний сюжет, що складається з естрадної пісні та зображення, яке його ілюструє. Інша назва — відеокліп.

КЛІШЕ (фр. cliche — відбиток) — зворот, що легко відтворюється в певних ситуаціях і контекстах, зберігає свою семантику та виразність, відповідає психічним стереотипам національного світобачення; через легкість до відтворення сприяє автоматизації мовлення, прискорює процес комунікації, економить час і зусилля мовців, але втрачає оригінальність мовотворення.

КОГНІТИВНА ЛІНГВІСТИКА — лінгвістична дисципліна, в якій функціонування мови розглядають як різновид когнітивної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджують через мовні явища.

КОГНІТИВІСТИКА, когнітивізм (англ. cognitive science) — інтегральна міждисплінарна галузь досліджень, що займається створенням моделей свідомості, пов'язаних з опрацюванням знань, прийняттям рішень, розумінням природної мови, логічними висновками, аргументацією та іншими видами когнітивної діяльності. Предметом когнітивної науки є дослідження механізмів людської свідомості, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу. Мета когнітивних досліджень — побудувати інтегральну картину процесів мовлення, мислення та інтелектуальної поведінки людини. Знання є основною досліджуваною категорією, їх розглядають як знаряддя, результат та інструмент когнітивних процесів, а також як самі когнітивні операції над знаннями.

КОГНІТИВНА СЕМАНТИКА (прототипічна) — когнітивний підхід до категоризації понять, а також аналізу організації понятійного простору у свідомості людини, де понятійні структури розглядають як носіїв базових знань про світ, а лексичне значення — як когнітивну категорію. Виникнення цього семантичного напряму стало наслідком бурхливого розвитку когнітивних ідей, зорієнтованих на дослідження мовних структур як засобів формування та репрезентації знань у свідомості носія мови. Прототипічну семантику кваліфікують з двох

позицій: розглядають її в контексті когнітивної науки та в контексті методів лексичної семантики, дисципліни, що досліджує значення слів і понять. У першому випадку у фокусі опиняються природно-мовні механізми концептуалізацїї простору свідомості, структури класифікації та катетеризації понять, відмінні від традиційних уявлень про таксономічні ієрархії понять на зразок "рід — вид", "ціле — частина" тощо (такі типи зв'язків у термінах Дж. Лайонса називають .гіпо-гіперонімічними). Прототипічна семантика як одна з дисциплін когнітивної науки має відповісти на такі запитання: як організовано знання про світ у свідомості людини, як формуються та фіксуються поняття про світ тощо. З погляду теорій лексичного значення, головною метою прототипічної семантики є опис структури концептів, що становлять підґрунтя іменування речей у лексичній системі мови, опис ідеї, а не просто чуттєвого образу об'єкта, що іменується опис прототипу (А. Вежбицька). На відміну від інших семантичних теорій, що трактують значення слова, базуючись тільки на реаліях природного світу та ігноруючи людський чинник у пізнанні реальності та в мові, прототипічна семантика виходить з розуміння значення слова як прототипу об'єкта, що позначається цим словом. Прототипічна семантика пов'язана якнайтісніше з теорією природної катетеризації та класифікації понять у свідомості людини. Концептуалізація простору свідомості, формування базових знань, категоризація та класифікація понять полягають у тому, що для кожного слова окреслюється семантичне коло споріднених слів за "принципом родинної схожості" (Л. Вітгенштейн) та встановлюється глибинний узагальнювальний репрезентант (прототип) — основне значення певного слова, що реалізується у його вживанні. Категоризація у стверджувальній модальності подається у текстах тлумачень у будь-якому тлумачному словнику. Отже, метою категоризації є пояснення нового через вже відоме та структурування картин світу за допомогою узагальнень.

КОЛОН (лат. colonus) — фігура, що коротко й точно передає думку за допомогою скорочених ритмічних членів вислову (колон): / недругам допомогли, і своїм не зашкодили.

КОМІКС — графічно-оповідний жанр, серія малюнків з короткими текстами, що утворює цілісну розповідь; книжка з такими малюнками.

КОМІСИВ — тип мовленнєвого акту, що виражає прийняття певних зобов'язань, відповідальності тощо.

КОМПАКТ-ДИСК — диск невеликого діаметра, призначений для відтворення запису на оптичних (лазерних) програвачах.

КОМПІЛЯЦІЯ (лат. compilatio — пограбування) — несамостійна літературна чи журналістська публіцистика, побудована на надмірному використанні чужих праць. Компіляційний твір не містить висновків і самостійних суджень автора.

КОМПОЗИЦІЯ (від лат. compositio — складання, розташуван­ня) — структура, побудова твору певного жанру, художній план твору, в якому співвідношення частин зумовлене темою і задумом.

КОМУНІКАНТ — той, хто ініціює процес спілкування, виступає його адресантом.

КОМУНІКАТ — той, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом.

КОМУНІКАТИКА — теорія масової комунікації — наука, що досліджує системи ЗМК, фундаментальні властивості, побудову комунікативних ланок і елементів, а також їхній вплив.

КОМУНІКАТОРИ — особи, між якими відбувається спілкування.

КОМУНІКАТИВНА ПОДІЯ — одиниця комунікації, елементар­ний комунікативний акт.

КОМУНІКАТИВНИЙ ЗМІСТ — комунікативний намір, комунікативна мета, бажаний комунікативний ефект, що закладається у висловлювання в комунікативному акті.

КОМУНІКАТИВНИЙ ЕФЕКТ — дієвість комунікативного акту, тобто відповідність комунікативної інтенції мовленнєвого акту його результатам.

КОМУНІКАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ — механізми комунікатив­ної спроможності та передумови комунікативного успіху, закладені у висловлюваннях.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ — система знань про правила мовної комунікації, що складається із знань моделей комунікативної поведінки, знання мовного етикету, шаблонів спілкування.

КОМУНІКАТИВНА МЕТА — мета комунікативного акту: інформування, навмисне створення непорозуміння, ескалація напруженості, створення певної думки.

КОМУНІКАЦІЯ (від лат. соттипісаге — "перебувати у зв'язку, брати участь, об'єднуватися, спілкуватися з кимось", англ.

communication) — термін, що має понад 200 значень, з них головні такі: трансмісія (трансляція, передавання) інформації, ідей, емоцій, умінь; порозуміння; вплив на людей за допомогою знаків і символів; об'єднання за допомогою мови чи знаків; взаємодія за допомогою символів; обмін думками між людьми; комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координації зусиль; взаємодія (інтеракція, від англ. interaction — "взаємодія"); сприймання людини людиною (перцепція, від пат.регсерпо — "сприймання") тощо. Спілкування має два види, які реалізуються здебільшого одночасно: вербальне (лат. verbum — "слово"), тобто словесне; і невербальне — поглядами, мімікою, жестами, штучними умовними знаками та ін. (дорожні знаки, певні символи).

КОНКЛЮЗІЯ. (лат. conclusio — кінець, закінчення) — те саме, що й висновки.

КОНОТАЦІЯ (лат. соп — разом, notatio — позначення) — одне з основних понять стилістики, яке означає додаткові семантичні та стилістичні відтінки, що накладаються на основне значення слова в процесі комунікації і надають вислову експресивного забарвлення, певного тону, колориту.

КОНСТРУКТИВІЗМ (constructivism) соціальна теорія, основою якої є твердження, що люди витворюють (конструюють) свої світи через соціальну практику та комунікацію. Такий підхід відмінний від уявлень, за якими особистість набуває свідомості й культури, а не витворює їх сама.

КОНСТРУКТИВІЗМ — соціальна теорія, основою якої є твердження, що люди витворюють (конструюють) свої світи через соціальну практику і комунікацію.

КОНТЕКСТ (від лат. contextus — тісний зв'язок, з'єднання) — лінійне синтагматичне оточення, яке потрібне (чи достатнє) для реалізації потенцій значення слова або таке, що здатне творити певні зміни в значенні. У широкому розумінні контекстом вважають мовне оточення, ситуацію й умови спілкування, а також національно-культурне довкілля.

КОНФЕРЕНЦ-ЗВ'ЯЗОК — система зв'язку між учасниками наради на основі техніки для передавання інформації.

КОНЦЕПТ (лат. concipere, conceptus — сенс, думка, поняття) — комплекс культурно зумовлених уявлень про предмет, що співвідноситься з поняттям, ментальний прообраз, ідея поняття, саме поняття. У мові концепт має певне ім'я, оскільки реальність відбивається у свідомості не безпосередньо, а через мову. У логіці — сутність знака (імені). Загальна думка, формулювання.

КОНЦЕПТУАЛІЗМ (від лат. conceptus — думка, поняття) — напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнавального суб'єкта, а є особливими формами пізнання дійсності. В умовах середньовіччя концептуалізм був прогресивною течією, що сприяла розвиткові матеріалістичних ідей.

КОПІРАЙТ — авторське право — позначка, яка ставиться на друкованому виданні перед прізвищем автора і вказує на захищеність авторських прав відповідно до закону.

КОРИСТУВАЧ (споживач) інформації—суб'єкт, що звертається до інформаційної системи або посередника за одержанням потрібної йому інформації, щоб користуватися нею.

КСЕРОКС — спосіб фотографічного відтворювання зображення, заснований на перетворенні променистої енергії на електричну; апарат для одержання такого відтворення, за допомогою якого виготовляють копії документів, креслень тощо.

КРЕАТИВНІСТЬ — тип інтелектуально-творчих здібностей особистості, здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв'язувати проблемні ситуації. З-поміж усіх інших інтелектуальних здібностей психологи виокремлюють креативність в окремий тип. Вивчення чинників творчих досягнень особистості проводять у двох напрямах. Це пізнання життєвого досвіду та індивідуальних особливостей творчої людини (особистісні чинники) й аналіз творчого мислення та його продуктів (чинники креативності: чіткість, гнучкість мислення, чутливість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність під час розв'язання проблем та ін.).

КУЛЬТУРА — рівень досягнень народу в їх матеріальному і духовному житті. До матеріальної культури належать техніка, матеріальні цінності. До культури духовної належать наука, мистецтво, література, філософія, освіта, а також традиції. Побутова

культура, щоденне спшкування, звички людей, норми спілкування, коди міміки і жестів, національні картини світу, які віддзеркалюють специфіку сприйняття навколишньої реальності, національні особливості мислення представників тієї чи іншої культури. Національні особливості мислення і поведінки відображаються у мові. Мова впливає на розуміння світу. Люди живуть не тільки в

об'ЄКТИВНОМу СВІТІ речей І НЄ ТІЛЬКИ В СВІТІ СУСПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ,'ЯК ЦЄ

переважно розуміють, вони перебувають під істотним впливом тієї конкретної мови, яка є засобом спілкування для цього суспільства.

КУЛЬТУРА МОВИ: 1) лінгвістична наука, що вивчає суспільне життя мови в конкретний історичний час і регламентує користування мовою в суспільстві; 2) досконале володіння літературною мовою; 3) система ознак і вимог досконалої літературної мови; 4) мовна культура особистості, колективу, певної групи населення. Культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності; граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова); орфографічні (написання). З часу виникнення науки про мову говорять й про частину мовознавства — культуру мови. Адже при створенні словників, граматик, тлумачень текстів завжди доводилося вибирати, оцінювати, класифікувати мовні факти, а узагальнені в лінгвістичних працях, вони-сприяли усталенню, поширенню тих чи тих норм, їх кодифікації. Ця галузь оформилася в системі лінгвістичних дисциплін як власне практичний курс у 50-60-ті роки нашого століття. Вона невіддільна від іншої філологічної дисципліни — стилістики, спирається на факти лексикології, граматики, історії мови, зокрема, літературної, мови художньої літератури, теорії перекладу тощо. Власне, різнобічну гуманітарну — та й не лише гуманітарну освіту — важко уявити без культури мови. Культура мови — це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові форми вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується. Соціолінгвістичні, етнопсихологічні моменти донедавна не залучали до сфери культури мови, яку розглядали як рекомендації щодо правильності-неправильності, нормативності-

ненормативності висловів. Культура мови починається з само­усвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймають їхню мову в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана із соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості. Лінгвостилістику і культуру мови називають вершиною науки про мову.

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ (cultural identity) — культурні вартості, стиль життя та інші характеристики певної групи чи кількох груп людей, з якими члени цієї групи асоціюють чи пов'язують себе. Завдяки їм людину часто трактують як члена певної культурної групи.

КУЛЬТУРНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ (cultural imperialism) — критичне уявлення, за яким поширення у світі модерних артефактів, образів та стилів життя (від панівних світових мов і поп-музики — до побутової електроніки) є сучасною формою культурного гноблення або ж "імперіалізму". Згадані процеси працюють на інтереси (економічні, політичні, культурні) великих світових держав — США, Британії, Німеччини, Японії.

КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ — знання і стилі, сформовані культурою, як ресурси формування особистостей та досягнення суспільного впливу.

КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР (cultural territory) географічні й символічні терени, в яких шляхом людської комунікації твориться культура.

ЛАКУНИ (gap, random holes in patterns) — базові елементи національної специфіки лінгвокультурної спільноти, які створюють труднощі інокультурним реципієнтам у розумінні деяких фрагментів тексту. До мовних лакун належать лексичні, граматичні, стилістичні, а також національно-специфічні (лакунізовані) особливості мовлення: спосіб заповнення пауз, етикетні характеристики актів спілкування тощо. Головними ознаками лакуни вважають малозрозумілість, незвичність (екзотичність) і т. д. Процес розкриття значення національно-специфічного слова називають заповненням лакун — тлумачення, морфологічний переклад, дослівний переклад, докладний коментар (зокрема в післятекстових виносках).

ЛЕКСИКА (від гр. lexikos — словесний) — словниковий склад мови. У стилістиці кваліфікується як стилістичний матеріал. За призначенням і сферою використання виділяють різні групи лексики: загальновживану, термінологічну, професійну, спеціальну, активну, пасивну, застарілу. За стилістичною активністю лексика поділяється на нейтральну і стилістично забарвлену. До стилістично забарвленої належить емоційно-експресивна, поетична, книжна, просторічна та ін.

ЛЕКСИКА ЕМОЦІЙНА (емотивна) — слова на позначення емоцій, почуттів, переживань (або які надають такого емоційно-експресивного забарвлення іншим) та слова, що здатні впливати на емоційну сферу мовців.

ЛЕКСИКА КНИЖНА — слова, що пов'язані своїм походженням і використанням з книжними стилями.

ЛЕКСИКА НЕЙТРАЛЬНА — слова, що не мають стилістичного забарвлення і стильового призначення, можуть однаково вживатися в усіх стилях. У стилістичній парадигмі вони є нейтральною основою, домінантою, до якої додаються стилістично забарвлені синоніми, утворюючи синонімічний ряд.

ЛЕКСИКА ОФІЦІЙНО-ДІЛОВА — слова та усталені вислови (кліше, штампи), що є стилістично визначальними для документів і офіційних паперів.

ЛЕКСИКА РОЗМОВНА — слова, що виникли і вживаються в живому усному мовленні.

ЛЕКСИКА ФАМІЛЬЯРНА — слова, що вживаються у спілку­ванні, не обтяженому етичними нормами, безцеремонна лексика.

ЛЕКСИЧНА СТИЛІСТИКА — розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики та доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних типах мови.

ЛІНГВІСТИЧНА СТИЛІСТИКА — мовознавча наука про стилі, стилістичні засоби мови і прийоми їх використання.

ЛІНГВІСТИЧНА ДЕМАГОГІЯ — використання в мовленні ЗМІ універсальних висловів як конкретних субститутів, які пов'язані зі здатністю мови видавати одне за інше.

ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ (text linguistics) — комплексна дисципліна, що досліджує багатоаспектну внутрішню організацію зв'язного тексту — семіотичну, семантичну, структурну, комуніка-

тивно-прагматичну. Становлення лінгвістики тексту відбувалося, на думку дослідників, у переломовий у парадигмальному плані період, коли намітився та очікувався перехід від дескриптивного та статичного структурного аналізу тексту до вивчення тексту як "мови в дії", зокрема тексту в комунікативних процесах. Саме розгляд структури тексту як засобу комунікації й став одним з магістральних напрямів лінгвістики тексту, а це означало, що на передній план у лінгвістиці тексту виходять не проблеми семантичної або формальної близькості послідовно розташованих висловлювань, а проблеми комунікативної організації тексту та текстової діяльності. У цьому випадку текст розглядається як засіб мовної комунікації, що вимагає від мовця під час розгортання текстового змісту дотримуватися певних прагматичних правил, які мають забезпечувати спільний для комунікантів фонд знань — картину світу, пресупозицію тощо. Орієнтуючись на вивчення комунікативно-прагматичних аспектів побудови та функціонування текстів, лінгвістика тексту наближується до таких дисциплін, як логічний аналіз мови, лінгвістична прагматика, теорія мовної комунікації, психолінгвістика тощо. Ще один з напрямів лінгвістики тексту був пов'язаний з функціональним підходом до мови, що давало концептуальну основу для дослідження лінійної структури тексту та створення граматик лінійних послідовностей, або мікроструктур. Проте не менш важливою прагматичною частиною тексту виявилася і його глобальна когерентність, або глобальна структура. Глобальні структури містять семантичні макроструктури — топіки та теми, а також формальні суперструктури — схеми взаємодії текстів у дискурсі. Названі категорії об'єднують поняття "текст" та "дискурс", і саме на цьому ототожненні в 70-ті роки створюється такий напрям лінгвістики тексту, як аналіз дискурсу. Наступні напрями лінгвістики тексту становлять: "герменевтичний", що займається виявленням та тлумаченням глибинних, неявних сутностей (смислів), закладених у текст, а також "наративний", де аналізується наративна структура тексту, тобто розповідь про послідовність подій тощо. Погляд на текст як засіб комунікації актуалізує низку нових комунікативно-прагматичних категорій, таких як намір адресата та інтенція тексту, генеративні типи текстів, тип комунікативного процесу, до якого належить текст (наукове, побутове мовлення), категорія контактності, комунікативні стратегії автора, комунікативна

ефективність, комунікативно-функціональна типологія текстів (наукові, публіцистичні, ділові, рекламні, тексти інструкцій та оголошень, астрологічні прогнози, анекдоти, листи тощо. Таку систематизацію зробила Т. В. Радзієвська. І саме такий підхід втілено у її багатоплановому дослідженні тексту як засобу комунікації, де на матеріалі різних класів текстів розглянуто процес текстотворення. Вивчення тексту як засобу комунікації має ще один важливий асцект, а саме, визначення типів спілкування, на які орієнтовані певні типи текстів. З цього погляду розрізняють два типи спілкування — "спрямоване на процес" та "на результат". Спілкування, націлене на процес, не призводить до зміни взаємин між комунікантами та зміни внутрішнього стану адресата (його знань, емоційного стану тощо). Воно пов'язане з емоційними потребами комунікантів та реалізується як певний вид проводження часу. До "процесних" текстів належать тексти-розповіді, традиційні мемуари, науково-популярні тексти, переважна більшість художніх творів тощо. Спілкування, спрямоване на результат, обслуговують текстові жанри, що впливають на адресата. Такими вважають ділові листи, наукові тексти тощо.

ЛІНГВІСТИЧНІ ГЕШТАЛЬТИ, або мовні (від нім Gestalt — фігура, структура) — гіпотетичні універсальні структури, що "вписують" мову в загальний контекст свідомості людини, відтворюють її взаємодію з іншими когнітивними процесами свідомості — мисленням, сприйняттям світу, емоціями, різноманітними локальними операціями когнітивної та моторної діяльності тощо.

ЛІНГВОЕКОЛОГІЯ — лінгвістична дисципліна, що досліджує проблематику мовного мовленнєвого середовища в її динаміці, передусім проблематику мовної та мовленнєвої деградації (тобто чинники, що негативно впливають на розвиток мови та її мовленнєву реалізацію) і проблематику мовної й мовленнєвої реабілітації (тобто чинники, шляхи і способи збагачення мови і вдосконалення суспільно-мовленнєвої практики). Предметом дослідження лінгвоекології є взаємодія (у широкому значенні) суспільства і мови, а завданням — досягнення гармонії в цій взаємодії.

ЛІТОТА (від гр. litotes — простота) — образне применшення.

МАКАРОНІЗМИ (від іт. maccheroni — макарони) — жартівливо перекручені на лад іншої мови слова.

МАРКОВАНИЙ (від фр. marquer — відмічати) — вживається у вислові "стилістично маркований", тобто такий елемент, що має стилістичне значення або забарвлення.

МАКРОСОЦІАЛЬНЕ — великі суспільні інституції, структури, системи, контексти, форми діяльності та культурні тенденції.

МАРГІНАЛЬНЕ — термін стосується особистостей, груп, цілих країн і культур, політичні, економічні та культурні можливості і вплив яких — порівняно незначні.

МАСКУЛІЗМИ (від лат. masculinus — чоловічий) — іменники, які мають форму граматичного чоловічого роду, але позначають осіб обох статей; слова спільного роду, розмежування статі не закладене у формі слова. Це назви офіційних адміністративних, посадових осіб: президент, прем 'ср-міністр, посол, дипломат; назви наукових ступенів і звань: кандидат або доктор наук, доцент, професор; назви осіб за військовим фахом: лейтенант, капітан, офіцер; назви соціально-оцінних характеристик: депутат, член уряду.

МАС-МЕДІА (засоби масової інформації (комунікації) — комунікаційні галузі та технології, серед них преса, радіо, телебачення, кіно. Поняття "масовий" означає здатність ЗМІ доводити свої повідомлення до величезної кількості людей на великих територіальних просторах.

МАСОВА АУДИТОРІЯ — поняття, згідно з яким читачів, глядачів та слухачів засобів масової інформації трактують як нерозрізнену безлику групу, а не як сукупність особистостей.

МАСОВА КОМУНІКАЦІЯ — передавання та приймання інформації, розважального матеріалу також, за допомогою таких мас-медіа, як преса, радіо, телебачення, кіно. Такій комунікації притаманні мала кількість надавачів і дуже велика — отримувачів, які мають доволі обмежені можливості зворотного зв'язку.

МАСОВЕ СУСПІЛЬСТВО—сукупність розпорошених, безсилих, відчужених одне від одного людей, що вимушено й тяжко працюють і цілковито залежать від мас-медіа в плані інформації, розваг і людського спілкування. Таке уявлення про сучасне суспільство було поширене в "критичній теорії" першої половини XX століття.

МЕДІАЦІЙНІ СИСТЕМИ ОБРАЗІВ (mediational image systems) — способи опрацювання й вираження ідеології через технічні засоби і міжлюдське спілкування.

МЕДІАТЕКСТ — це усний чи писемний твір масовоінформа-ційної діяльності та масової комунікації. Сутність медіатексту — конкретна інформація, що виражена мовленням з метою впливу та переконання. За медіатекстом стоїть мовна особистість журналіста, його світосприйняття, інтелектуальний рівень, когнітивна здатність. Для медіатексту, як і тексту взагалі, характерні логічна завершеність висловлювань, комунікативний намір та прагматична установка. Відображення в тексті події передбачає наявність у ньому затексту (те, що за кадром) — фрагменту події, що описується в тексті. Затекст присутній тут неявно. Одним із комунікативних завдань медіатексту — описати затекст так, як його бачить журналіст. Підтекст — це прихована інформація, яка випливає з тексту завдяки асоціативності його одиниць і їх здатності виявляти сутність висловлюваних думок. Читач чи глядач може не зрозуміти підтексту, якщо він не помітить у тексті сигналів, що натякають на неявні оцінки автора. Текст як засіб комунікації вимагає від автора під час розгортання текстового змісту дотримання певних прагматичних правил, які мають забезпечувати спільний для комунікантів фонд знань — картину світу, загальну пресупозицію, тобто має бути глибинний компонент змісту висловлювання, який забезпечує істинну суть думки, щоб речення не сприймалося як семантичне аномальне або нерелевантне для певного контексту (релевантный від англ, relevant доречний, істотний здатний служити для розрізнення мовних одиниць). Цей компонент змісту залежить не від конкретної мовної одиниці, а від семантичної системи мови загалом.

МЕЙНСТРІМ (mainstream — "головне річище") — узвичаєні, панівні соціокультурні форми.

МЕЙОЗИС (від гр. mejosis — зменшення) — вислів зі значенням навмисного применшення якоїсь оцінки. Наприклад, замість добре вживають так собі, може бути. Використання демінутивних утворень не для зменшення, послаблення ефекту, а для підсилення, інтенсифікації: у керівника зубки прорізались.

МЕЛЮРИЗАЦІЯ (лат. melior — кращий) — процес набування словом позитивного значення.

МЕЛОДИКА (від rp. melodos — співучий) — звукова крива фразової інтонації; композиційна ознака тексту.

МЕНТАЛІТЕТ, МЕНТАЛЬНІСТЬ (фр. mentalite, від лат. ments (mentis) — розум, мислення) — образ думок, світосприйняття окремої людини, соціальної групи, національної спільноти. "Ментальність — це спільне "психологічне оснащення" представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення"...У перекладних, етимологічних лексиконах написано, що слова ментальність, ментальний пов'язані з латинськими mentalis — "розумовий", mens, mentis, — "розум, думка, інтелект". Філософи тлумачать поняття ментальність як характер думок, сукупність розумових навичок і духовних інтересів, притаманних окремій людині або суспільній групі. Англійське відповідне слово означає "інтелект, розумовий розвиток, склад, напрям розуму, спосіб мислення". Подібно до української тлумачиться і французьке слово, але додаються ще поняття "розумовий рівень", "мислення", "психологія". Отже, переважає у відповідних перекладах поняття розуму, інтелекту, а функціонує в українському мовному обігу це слово як світосприйняття, світогляд, бачення світу, картина світу, мовна картина світу, душа, психологія, національний характер, вдача, спосіб мислення.

МЕНТАЛЬНА СТРУКТУРА—функціонально визначена, умовна структура свідомості, призначена для сприйняття, усвідомлення (інтерпретації), зберігання та опрацювання інформації; структура, на якій ґрунтується когнітивна діяльність.

МЕНТАЛЬНИЙ — такий, що належить до сфери певного способу мислення, світосприйняття.

МЕНТАЛЬНИЙ ЛЕКСИКОН — набір семантичних одиниць, що використовуються для опису мисленнєвих процесів та когнітивних значень мовних висловів.

МЕНТАЛЬНІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ — умовні, функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що виконують певні функції: відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про реальний світ та почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення.

МЕТАЛІНГВІСТИКА (від гр. meta — між, після, через і мова) — мова, яку використовують для опису самої мови (лінгвістична термінологія, використання одиниць самої мови: пишу — особова форма дієслова).

МЕТАПЛАЗМ (від гр. meta — після і plasma — створене) — різні види змін у межах слова, його форм. До метаплазм належать протези, епентези, метатези, стягнення тощо; у стилістиці ці процеси можуть супроводжуватися стилістичним забарвленням.

МЕТАФОРА (гр. metaphora — переміщення, віддалення) — один із найпоширеніших тропів, що виникає в результаті вживання слова в переносному значенні за схожістю означуваного предмета з іншим. Метафора нагадує згорнене порівняння, компактна й образна.

МЕТОД — цей термін вживається у двох сенсах. З погляду соціологічної традиції етнометодології, метод означає спосіб, у який люди оформлюють, означують, осмислюють навіть найбуденніші дії у своєму житті. Натомість з погляду теорії використань і задоволень метод означає стратегії щодо мас-медіа, які застосовуються людьми, щоб задовольнити свої потреби.

МЕТОДОЛОГІЯ — стратегії та процедури, що їх застосовують соціологи у своїх дослідженнях.

МЕТОНІМІЯ (від гр. metonymia — перейменування) — троп, образний переносний вислів, в якому предмет замінюється іншим, але не за подібністю, а за суміжністю і реальними зв'язками між ним.

МИСТЕЦТВО МОВЛЕННЯ В ЗМІ — майстерне поєднання творчого мислення, переконливої аргументації та культури мовлення з метою ефективного інформаційного впливу. Мистецтво мовлення інтегрує в собі комплекс якісних рис професіоналізму журналіста: глибокі знання з теорії масової комунікації, логіки, лінгвістики, риторики, еристики, психології, етики та ін. наук.

МІКРОСОЦІАЛЬНЕ — на противагу всеохопній, структурній природі "макросоціального", цей термін застосовується до всього невеликого, локального, "рідного", технологічно нескладного серед суспільних середовищ і взаємин.

МНЕМОНІКА (гр. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування) — сукупність прийомів запам'ятовування підготовленої промови або її нотаток, плану, композиції, яке потребує володіння технікою ефективної оперативної пам'яті. На відміну від природного запам'ятовування таку техніку називали штучною пам'яттю.

МОВА: 1. Найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і повідомлення думок, почуттів і волевиявлень людини. Мова нерозривно пов'язана з мисленням і служить не тільки засобом

вираження думок, а й знаряддям думки, засобом формування і оформлення думки. Мова — це "природна категорія" мислення. Мова становить систему знаків, матеріальних за природою і соціальних за своїми функціями. Кожний елемент мови виявляє себе і виконує певну функцію лише у взаємному зв'язку і в єдності з іншими елементами мови. Існування мови виявляється в її функціонуванні, у мовленні. У процесі функціонування мова перебуває в стані постійного розвитку. Закони розвитку мови є об'єктивними законами. 2. Будь-яка мовна система, що відтворює одну з функцій природної мови, або функціонує як її замінник. 3. Те саме, що стиль. Мова автора. Мова газети. Мова книжна. Мова є знаковим механізмом спілкування; сукупність і система знакових одиниць спілкування. Мова у мовленні відтворює мислення людини, яке є продуктом її когнітивної здатності та психіки. Важливим є розуміння творчого, креативного характеру мови та потреби вивчати саме цей аспект діяльності комунікантів. Мова є виявом ментального феномену, тобто феномену психіки людини. Когнітивна наука трактує мову як ментальну сутність. Крім того, вона запозичила в генеративізму динамічний принцип моделювання замість статичного. З початку 80-х років XX сторіччя у взаємодії генеративної теорії та когнітивної науки, що розвивається в цей період дуже інтенсивно переважно в психологічному напрямі, спостерігаються дві тенденції. З одного боку, генеративізм все більше справляє враження ідейно вичерпаного наукового напряму, а з іншого, когнітивні дослідження, що увібрали в себе розуміння мови як певної когнітивної спроможності та когнітивного процесу, все більше відокремлюються від генеративної лінгвістики, наближаючись натомість до вивчення реальних процесів генерації та розуміння мови. У цей же час під впливом когнітивних ідей у лінгвістиці формується нова, йостгенеративна парадигма. Нова парадигма, у певному розумінні, змінює статус лінгвістики, перетворює її з автономної дисципліни на дисципліну з "розмитими" межами, що активно взаємодіє з деякими іншими галузями знань. Така несподівана орієнтація лінгвістики ґрунтується на новому принципі тлумачення мови, мовної спроможності, мовної поведінки. На відміну від генеративної парадигми, у якій мову розглядали як незалежний, самодостатній когнітивний феномен, у когнітивній парадигмі все більше утверджується думка про те, що мова тісно пов'язана з іншими видами когнітивної діяльності, а успіх опрацювання людиною мовної

інформації можливий лише в комплексі з інформацією, яку постачають усі інші сенсорні канали та аналізатори. До того ж, набувають популярності концепції, де організація мови розглядається як залежна від принципів сприйняття світу та його концептуалізації людиною.

МОВА ІМПРОВІЗОВАНА — мовлення на певну тему без попередньої підготовки, спричинене конкретною ситуацією або є живою компіляцією відомих мовцеві виражальних засобів. Така мова потребує від автора досвіду, великих знань, смаку і таланту імпровізації.

МОВЛЕННЯ — процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує і в процесі функціонування перебуває у постійному розвитку. Мова і мовлення взаємно і нерозривно пов'язані між собою. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне, вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж — часткове, окреме, індивідуальне щодо мови. Це одна з багатьох форм загального, що виникає у процесі спілкування в устах окремих осіб у різних життєвих обставинах. Основою всякого мовлення є елементи мови, але водночас у мовленні можуть бути (і здебільшого є) й такі елементи, яких у мові немає, бо кожна людина є не тільки носієм певної мови, але й її творцем. Це послідовність мовних знаків (насамперед слів), організована (побудована) за правилами мови й відповідно до вимог висловлюваної інформації.

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ — сукупність психофізіологічних робіт людського організму, важливих для побудови (організації) мовлення.

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ — це поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення усебічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі. Словесне мистецтво, на відміну від живопису, музики, скульптури, акумулює всі зорові, слухові, дотикові відчуття в синкретичному знакові — слові. Синкретизм, універсальність слова щодо передавання, відтворення чуттєвих змістових відтінків зумовлює особливе значення мови як

чинника формування особистості. Ще в перші десятиліття XIX ст. В. Гумбольдт започаткував напрям досліджень, який розробляв питання зв'язку мови з мисленням людини, її внутрішнім світом та культурними цінностями. У науці цей напрям одержав назву антропоцентричного, що підкреслювало пріоритет психологічного й етносоціологічного елементів у його розбудові та концентрацію уваги на людській особистості як носієві та творцеві мовної картини світу. Ю. Караулов запропонував трирівневу структуру мовної особистості. Нульовим є вербально-семантичний рівень, або лексикон особистості, що містить фонд лексичних та граматичних засобів, які особистість використовує при створенні значного масиву текстів, тобто в дискурсі мовної особистості. Дискурс особистості може й має містити різножанрові й різностильові комунікативні одиниці. Перший рівень — це лінгвокогнітивний рівень, представлений тезаурусом особистості, у якому відбитий "образ світу", або система знань про світ. В аналізі мовної особистості Ю. Караулов на перший план ставить інтелектуальні характеристики, притаманні її картині світу, тобто тезаурусові. Інтелект найінтенсивніше виявляється в мові й досліджується через мову, а мовна особистість починається по інший бік буденної мови, коли в гру вступають інтелектуальні сили. Тому цей рівень ще називають інтелектуальним. Одиницями тезаурусу є поняття, слова-символи, образи, "уламки" фраз, формул, ідеї, що складаються у кожної мовної індивідуальності в більш або менш упорядковану, більш або менш систематизовану "картину світу", яка відбиває ієрархію цінностей. Тезаурус збагачується через пізнання світу. За Ю. Карауловим, поняття мовної особистості переплітається з етнокультурними й національними рисами індивідуальності, мовна особистість є глибоко національним феноменом. Важливим складником національної свідомості є ставлення до мови, оцінка її як окремішньої, самобутньої, здатної до культурного акумулювання знань, досвіду інших народів і до якнайповнішого вираження національної мовної картини світу. Національне пронизує всі рівні організації мовної особистості, у тому числі й другий рівень — мотиваційний, або рівень діяльнісно-комунікативних потреб, що відбиває прагматикой особистості, тобто систему її цілей, мотивів, настанов, життєвих та ситуативних домінант, що виявляється в процесі творення текстів і їх змісті, а також особливостях сприйняття чужих

текстів, що в кінцевому результаті визначає ієрархію цінностей у мовній моделі світу особистості.

МОВНІ НОРМИ: 1. Нормою називають загальноприйняте вживання, яке закріпилося в мові. 2. Нормою називають вживання, рекомендоване граматикою, словником, довідником, підкріплене авторитетом відомого прозаїка, поета і т. д. Культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова); орфографічні (написання).

МОДЕРНІСТЬ — стан в економічному, технічному, політичному й культурному розвитку; зазвичай розглядається щодо націй та країн. Нині модерність здебільшого означає сукупність таких ознак, як постіндустріальна, орієнтована на споживання економіка, високий рівень технологічного розвитку, певна форма політичної демократії та загальне домінування світського світогляду. Слова "модерність" і "постмодерність" нерідко вживаються щодо певного історичного періоду, однак таке вживання є проблематичним, оскільки надто багато регіонів світу ще не є "модерними".

МУЛЬТИСЕМІЧНІСТЬ (multisemy) — погляд на символічні форми як такі, що мають не лише різний сенс для різних людей, але й кілька можливих значень для тієї самої людини.

МУЛЬТИМЕДІА — комбінування різних медіа з використанням звуку, образів і тексту. Взаємодія візуальних і аудіоефектів з інтерактивним програмним забезпеченням. Зазвичай означає поєднання тексту, звуку і графіки, а останнім часом все частіше — анімації і відео. Характерна, якщо не визначальна, особливість мультимедійних веб-вузлів і компакт-дисків — гіперпосилання. Поняття, що означає сполучення звукових, текстових і цифрових сигналів, а також нерухомих і рухомих образів. Комбінація двох чи більшої кількості каналів засобів масової інформації.

МОНОЛОГ (від гр. monos — один і logos — слово, мовлення) — функціонально-комунікативий вид мовлення однієї особи, не розрахований на словесну реакцію інших.

МОТИВ — імпульс чи порух, що зумовлює людську дію.

 

НАУКИ ПРО МОВУ, ЩО СФОРМУВАЛИСЯ В XX СГОЛГГП —

соціолінгвістика — наука про функціонування мови в суспільстві; психолінгвістика — наука про взаємозв'язок мови з психічною діяльністю людини; нейролінгвістика — наука, що концентрує свою увагу на мовленні людей з відхиленнями у психіці; етнолінгвісти­ка — наука про національну специфіку мов; інтерлінгвістика — наука про спілкування в багатомовному світі; лінгвогеографія — наука про ареальне розміщення мов та діалектів; паралінгвістика — наука про засоби спілкування, що використовуються поряд з мовою; математична лінгвістика — наука, що займається вивченням мови через кількісні параметри мовних та мовленнєвих явищ; інженерна лінгвістика — наука, що вивчає мову з метою застосування її до потреб НТП. Інші науки: кібернетика, семіотика, теорія комунікації, теорія інформації, теорія мовленнєвих актів, когнітивна лінгвістика, комунікативна лінгвістика, лінгвістика тексту тощо.

НОРМА (від лат. norma — правило) — систематизована сукупність ознак мови, що сприймається як взірець для всіх мовців.

НОТАБЕНЕ (від лат. nota bene — зазнач добре, зверни увагу) — помітка, позначка в книзі, газеті, журналі, рукописі, документі біля слів чи висловів, на які слід звернути особливу увагу (скорочено NB).

НОТАЦІЯ (від лат. notatio — позначення, зауваження) — настанова, повчання з осудом чиєїсь поведінки, вчинків і т. ін.

НОУМЕН (гр. — осягнуте розумом) — у платонізмі та середньовічній схоластиці те, що осягається розумом на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії Канта — поняття, яке фіксує, що межею пізнання є чуттєвість.

НОУ-ХАУ (від англ, know how — знати, як): 1. Технічні знання, досвід, додаткова документація, передача яких обумовлюється спеціальною угодою між сторонами. 2. Те саме, що новація.

ОБРАЗ: 1. Особлива форма естетичного освоєння світу, при якій збігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність — на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять; 2. Персонаж у художньому творі; 3. Те саме, що й риторична фігура або троп.

ОКСЮМОРОН (ОКСИМОРОН) (гр. oxymoron, від oxys — гострий, колючий і moros — дурний, безглуздий) — стилістична фігура, в якій поєднуються протилежні за змістом, контрастні поняття, що

спільно дають нове уявлення, новий яскравий образ. "Несумісність" частин оксюморона становить основу експресивного ефекту. Напр.: гарячий сніг, дзвінка тиша, гірка радість, плюралізм єдності (Літ. Укр.), гіркий цукор; їй право, не страшно вмерти, а страшно мертвому жить (В. Симоненко); Джерелом вдарить ніжність із грубості, Заворкують з/сиві струмки (В. Симоненко); Живий труп. Щаслива печаль (Д. Павличко). Вільна неволенька (М. Грабовський).

ОН-ЛАЙН МЕДІА, режим реального часу — сеанс комунікації в режимі реального часу, пов'язаний з передаванням повідомлення віддаленому користувачеві на його комп'ютер з використанням протоколів Інтернету.

ОРАТОР (лат. orator, від ого — говорю) — особа, яка виголошує промову чи інший ораторський твір; той, хто володіє мистецтвом публічного виступу.

ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО — майстерність виголошення усних промов, що ґрунтується на засвоєнні основних тверджень риторики та особливих якостях мовця; те саме, що й вітійство, елоквенція, красномовство.

ОРАЦІЯ (лат. oratio — голосна вимова). Предметом, матеріалом античної, зокрема еллінської, риторики спочатку була тільки жива, гарно виголошувана мова. Риторика писемної мови з'явилася пізніше як відображення живого красномовства. Ораціями називали красномовні виступи. У "Лісовій пісні" Лесі Українки: Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацію!

ОРНАМЕНТ (лат. ornamentum — прикраса) — елементи прикрашання.

ОРНАМЕНТАЦІЯ — сукупність мовних елементів, що прикрашають, декорують стиль.

ОРТОДОКСІЯ (гр. orthodoxia — мислю правильно) — неухильне дотримання постулатів, тверда послідовність у поглядах; а) позитивна о. — вірність поглядам; б) негативна о. — застиглість, відсталість думки.

ОРТОЛОГІЯ (від гр. ори — правильний і — слово, вчення) — розділ науки про культуру мови, який вивчає доцільність використання варіантних мовних засобів — лексичних, граматичних, лексико-граматичних. Ґрунтуючись на поняттях культури мови (нормативність мови), ортологія вилучає зі своєї сфери помилкові мовні явища і зосереджує увагу лише на варіантах, що стали фактом літературної

мови, але вщрізняються частотою вживання, семантичними вщтінками, стильовою орієнтацією... Як відомо, процес кодифікації відбувається із запізненням щодо часу виникнення й поширення у мові новотворів. Ортологія покликана регулювати використання останніх у сучасній мовній практиці, оцінювати їхні потенційні можливості щодо усталення у певних функціональних різновидах мови чи їхню семантичну відмінність. Ортологія регулює вживання варіантних засобів у різних мовних ситуаціях, розглядає питання вибору словоформ, конструкцій у певному функціональному стилі, нормативність конструкції з погляду сучасної літературної мови тощо.

ПАНСЛАВІЗМ — теорія всеслов'янської єдності у тій чи іншій формі, а також відповідний політичний рух.

ПАПАРАЦІ — журналіст-фотограф, який усіма способами намагається зробити сенсаційні знімки знаменитих людей.

ПАРАБОЛА (від гр. parabole — зіставлення, порівняння) — притча, коротка казка, анекдот, алегорична розповідь повчально-моралізаторського змісту, які додають до тексту твору, щоб активізувати увагу слухачів.

ПАРОНІМИ — однокореневі слова, які подібні за структурою і вимовою, належать до однієї частини мови чи мають спільні граматичні ознаки, але різняться за своїм значенням. Наприклад: Адрес адреса. Гривна гривня грива. Тактовний тактичний. Ознайомитись познайомитись. Як стилістичний засіб пароніми підсилюють виразність думки, використовуються для створення гри слів, каламбурів, забезпечують милозвучність архітектоніки тексту.

ПАТОГЕННИЙ ТЕКСТ (хвороботворний) — гр. patnos — біль, страждання; genes — ген, генний — народжений, який народжується — частина складних слів, що означає "який походить від чогось", "який утворює щось". Напр.: гомогенний, гетерогенний, патогенний текст.

ПАРЕНТЕЗА (гр. parenthesis — внесення) — введення у фразу елементів, не пов'язаних з нею синтаксично (вставні та вставлені слова, словосполучення і речення): Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вэюе почалось (Л. Костенко).

ПЕЙДЖЕР — портативний бездротовий пристрій для приймання та запису інформації.

ПЕРВАЗІЯ (від лат. pervasio — переконання, віра, заспокоєння) — синтез інтелектуальних, моральних, емоційних складників (елементів,

компонентів) мови, скерованої до розуму, волі й почуттів адресата. Це основна ознака гарної риторичної мови, що покликана переконувати слухача.

ПЕРЕКОНАННЯ ЧЕРЕЗ ПІДСВІДОМІСТЬ — спроби впливати на мислення й діяльність людей, використовуючи опосередковану (через мас-медіа) образність, яка ніби діє за порогом свідомого сприйняття. Звернення до підсвідомих прагнень.

ПЕРІОД (гр. periodos — кругообертання) — стилістична фігура, що є ускладненим простим, а частіше багаточленним складним реченням (інколи низкою речень), яке характеризується повнотою і завершеністю змісту та інтонаційно-логічним поділом на дві частини: протазис — накопичення інформації і підвищення тону, пауза і аподозис — завершення думки й зниження тону.

ПЕРСОНІФІКАЦІЯ (від лат. persona — особа і fasio — роблю) — троп, що утворюється перенесенням ознак особи на предмети, речі, явища, тваринний і рослинний світ.

ПЛАГІАТ — привласнення тексту з чужого літературного чи іншого твору без дозволу автора і без зазначених джерел.

ПЛЕОНАЗМ (гр. pleonasmos — перебільшення) — надмірність слів у фразі або тексті з погляду точної передачі думки. Різновидами плеоназму можуть бути тавтологія, перифраза, лексична надлишковість.

ПОВІДОМЛЕННЯ або послання — зміст комунікації; символічні форми, які створюють, щоб репрезентувати певні наміри відправника, але можуть інтерпретуватися по-різному.

ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС — сприйняття політичних новин. Розглядають три дискурсні компоненти: когнітивні, формальні та емоційні. Когнітивні схеми містять пресупозиції стосовно побудови світу, знання про політичну ситуацію, здатність робити висновки та визначати наміри дійових осіб або організацій, про які йдеться; формальні схеми — текстові структури, знайомі читачам або слухачам (одержувачам інформації про новини); емоційні схеми — носії норм та цінностей, властивих групам людей та індивідам.

ПОЛІСЕМІЧНІСТЬ — поняття з галузі семіотики, згідно з яким знаки (символи, образи) мають багато можливих значень та інтерпретацій.

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ — критична теорія марксистського походження, згідно з якою світові засоби комунікації та культури '•] контролюються суспільними елітами за посередництвом потужного політичного й економічного впливу.

ПОПУЛЯРНА КУЛЬТУРА — цей термін зазвичай використовується на означення комерційне успішних, "мейнстрімових", поширюваних засобами мас-медіа культурних явищ та їхніх творців. Таку культуру часто протиставляють "високій культурі". Однак у нашому випадку термін використовуватиметься на означення культурного досвіду звичайних людей, як творців, інтерпретаторів і користувачів символічних ресурсів.

ПОПУЛЯРНИЙ КУЛЬТУРНИЙ КАПІТАЛ — сенс цього поняття в тому, що символічні ресурси популярної культури можуть використовуватися як своєрідна конвертована валюта в суспільних стосунках.

ПОСТМОДЕРНІСТЬ — хаотичний, роздроблений і заплутаний стан суспільства, що виявляється мало не в усьому, від міжлюдських стосунків до архітектури. Вважають, що притаманні постмодерності дезорієнтованість і спустошеність розвиваються лише тоді, коли суспільство стає цілком модерним.

ПОТРЕБИ — на погляд багатьох психологів, потреби є біологічними, когнітивними та емоційними передумовами, які спрямовують людську поведінку. Задовольняючи потреби, людина забезпечує свою психічну й розумову стабільність.

ПРАВИЛА — експліцитні коди та їх імпліцитні розуміння, що вони формують і регулюють соціальну поведінку. Правила визначають, що є нормальним, прийнятним чи бажаним і в який спосіб слід організовувати соціальні взаємини.

ПРАВНИЧА ЛІНГВІСТИКА — новий перспективний напрям міждисциплінарних досліджень, що набуває особливої актуальності в умовах розбудови правової держави, реформування правової системи, активізації кодифікаційного процесу в Україні. Предметом вивчення правничої лінгвістики є мова, яка функціонує у сферах законодавства і правозастосування, судочинства і нотаріату, юридичної документації, правничої науки й освіти, правової інформації та правової публіцистики. Вона визначає функції та специфіку мови права, її основні різновиди і жанри, систему правил

створення й інтерпретації правових текстів. Правнича лінгвістика розглядає мову права як найважливіший засіб правової комунікації, правового пізнання та передавання правової інформації в суспільстві.

ПРАГМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА: 1) лінгвістична дисципліна, яка вивчає використання та функціонування мовних знаків у мовленнєвій комунікації; 2) вимір формування мовних висловлювань, що визначається функціональними особливостями партнерів у мовленнєвому акті, наприклад, комунікативною інтенцією мовця та характером мовних засобів, що він використовує, самою ситуацією спілкування тощо.

ПРАИМ-ТАИМ (від англ. prime — основний, найкращий і time — час) — найзручніший, найкращий час для розміщення реклами в електронних засобах інформації.

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ — зустріч державних, політичних, громадських, наукових діячів із представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, що цікавлять широку громадськість (тут активні обидві сторони: це не лише інформування, а й обговорення).

ПРЕС-РЕЛІЗ — оглядова інформація для преси, спеціально-підготована для поширення в пресі інформація про товар або фірму.

ПРИСВОЄННЯ (appropriation) використання чогось для власних потреб, часом — усупереч його первісному призначенню.

ПРІОРИТЕТНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ (preferred interpretation) — термін лінгвістики медіатексту, який трактує, в який спосіб певні ідеологічні, соціальні й культурні сили суспільства спонукають решту інтерпретувати символічні повідомлення, що формуються основними суспільними інституціями, особливо мас-медіа, щоб суспільна еліта зберегла свою владу.

ПРОСТОРОВА СВІДОМІСТЬ — способи сприйняття відстані й простору, від впливів всесвітніх мас-медіа до сприйняття домашнього оточення.

ПСИХОЛІНГВІСТИКА — наука, яка вивчає процеси мовної діяльності, сприймання й творення мови, наміри мовця в процесі здійснення мовного акту. До сфери психолінгвістики входять питання мовного впливу, зокрема й через засоби масової інформації, на суспільну свідомість. Психолінгвістика досліджує зв'язки між змістовою частиною мови, її реалізацією в конкретному мовленні та суспільним мисленням. У результаті вивчення асоціативного мислення

^-мовців створюються словники асоціативної сполучуваності, добирається базовий матеріал для вивчення рідної, а також іноземної мови. Отже, психолінгвістика пов'язана і з психологією, і з лінгвістикою. Сучасний період розвитку психолінгвістики пов'язаний з дослідженнями когнітивних наук. Психолінгвістика стала частиною дисциплін, які вивчають характер знань, структуру ментальних уявлень і як вони діють у таких фундаментальних розумових процесах, як логіка та прийняття рішень. Психолінгвістика описує процеси сприйняття інформації, становлення та функціонування мовної свідомості, яка віддзеркалює систему образів дійсності.

ПСИХОЛОГІЯ ТВОРЧОСТІ (самотворчості) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креативність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процес продукування творчого результату. Творчість — це відкриття себе, самовираження власного "Я", самореалізація. Предметом психології творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденції формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.

ПСИХОЛОГІЯ МИСТЕЦТВА — окрема галузь, що тісно пов'язана з психологією творчості; є психологія мистецтва, предметом якої є властивості індивідуальності, що зумовлюють створення й сприйняття художніх цінностей, і вплив цих цінностей на її життєдіяльність. Предметом досліджень психології мистецтва є специфічні характеристики образно-емоційного ладу особистості; художнє сприймання як форма співтворчості в різні періоди розвитку індивіда; вплив мистецтва на ціннісні орієнтації й мотивацію поведінки суб'єкта, його світогляд; процес художньої творчості з погляду реалізації в ньому здібностей і характеру особистості, її інтелекту та емоцій, мотиваційних чинників, міжособистісних стосунків; переживання особистості та її стан на шляху від задуму через різні * спроби й варіанти до кінцевого результату; значення інтуїції та особливих емоційних способів осягнення художником дійсності; феномени катарсису.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ — характеризується такими підстилями: 1) власне публіцистичним (повідомлення, хроніка, прокламації, відкриті листи, передові статті, огляди міжнародного життя); 2) науково-публіцистичним (великі матеріали на теми сучасної політики, економіки та суспільних відносин, літературно-критичні

статті, наукові та літературно-мистецькі огляди, рецензії); 3) художньо-публіцистичним (нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, політичні доповіді); мовою преси (інтерв'ю, репортаж, хроніка, нарис); мовою радіо і телебачення (мова дикторів); усною публічною мовою (промови, виступи на зборах, мітингах); стиль церемоній.





Реферат на тему: Фахова мова журналіста (словник-довідник)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.