Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Військова кафедра

Формування видатків на оборону та безпеку держави (курсова робота)

Зміст
 
1. Предмет та об'єкт дослідження

2. Сутність та особливості об'єктів та категорій дослідження

3. Напрямки розподілу оборонних ресурсів

4. Характеристика сучасного стану

5. Формування оборонних програм та бюджетів

6. Аналіз ефекту та ефективності, динаміки та взаємозв'язків

7. Перелік видатків державного бюджету на потреби оборони

8. Розробка управлінських рішень за результатами проведеного аналізу

Список використаних джерел

 
1. Предмет та об'єкт дослідження

Видатки на оборону та безпеку держави, як і видатки на управління, зумовлені природою і функціями держави, необхідністю захисту її інтересів у міжнародному співтоваристві. Зміни, які відбулися у світі після розпаду СРСР, припинення гонки озброєнь, ліквідація стратегічної військової техніки значно вплинули на склад і динаміку видатків на національну оборону і безпеку в Україні.

Перед нами постало досить важке завдання: розкрити проблеми оборонного бюджету, з якими зіткнулася Україна.

Складність полягає в тому, що відсутні фундаментальні дослідження із зазначеної проблематики.

Не зважаючи на ці труднощі, необхідно проводити наукові дослідження із зазначеної проблематики, бо вони є життєво важливими проблемами як для окремо взятої держави та її національної безпеки, так і для європейської безпеки в цілому.

Планування оборонного бюджету, його складання та використання в Україні набагато складніше, ніж, наприклад, в Польщі чи Румунії.

Вся різноманітність дискусійних проблем, що виникають під час оборонного планування та формування оборонного бюджету, може бути поділена на дві групи:

- проблеми, пов'язані з конституційним розвитком суспільства у перехідний період;

- проблеми пріоритетів розвитку видів Збройних Сил, систем техніки та озброєння.

Для того, щоб Україна як молода незалежна держава зробила правильно свій перший крок у плануванні оборонних програм і складанні оборонних бюджетів, а також з метою найефективнішого забезпечення оборони держави необхідно провести дослідження і сформувати концептуальні напрямки розвитку складових оборонного комплексу країни.

Необхідно також визначити, яке місце займає сьогодні і яке місце має займати завтра оборонна сфера нашої держави, спираючись на наукове обґрунтування.

Наукові дослідження з даної проблематики в Україні не проводилися, тому можна стверджувати, що оборонного бюджету як структури чи структурного елементу на сьогодні немає. Такий висновок випливає з того, що:

а) відсутнє наукове обґрунтування терміну «оборонний бюджет»;

б) відсутня методологія складання оборонного бюджету України;

в) відсутня методика, на основі якої має формуватися оборонний бюджет;

г) відсутній класифікатор оборонного бюджету.

2. Сутність та особливості об'єктів та категорій дослідження

Для висвітлення зазначеної проблеми у роботі викладено результати досліджень щодо:

- особливостей формування оборонних програм та оборонного бюджету;

- воєнно-економічних відносин та функціонування двосекторної моделі економіки;

- ефективності економіки і оборонного бюджету;

- проаналізовано досвід високорозвинутих країн у формуванні оборонного бюджету;

- розглянуто роботи сучасних економістів по вивченню впливу оборонних витрат на національну економіку;

- запропоновано методику створення власної системи поетапного оборонного планування та оборонного бюджету України (Рис. 1).

Викладено підходи формування такої системи функціонування оборонної економіки, яка, з одного боку, забезпечувала б надійну оборону держави, а з другого не була надмірним тягарем для її національної економіки, а навпаки, забезпечувала б економічне зростання.

3. Напрямки розподілу оборонних ресурсів

Політика уряду щодо розподілу ресурсів базується на основних принципах, які характеризують роль держави в ринковій економіці.

Держава здійснює втручання в економіку, виходячи із своїх функцій: постачання економіці необхідної кількості центральних грошей; задоволення потреб населення у благах і послугах, які повинен одержати кожен у рівній кількості; регулювання частини економічних процесів, що залишилися за межами ринкових відносин (охорона навколишнього середовища, соціальний захист окремих верств населення, перерозподіл фінансових ресурсів через бюджет). Задоволення потреб держава здійснює у межах споживання колективних благ і послуг, які у світовій економічній науці іменуються чистими суспільними товарами. До них належать:

- національна оборона, державне управління, охорона громадського порядку, єдина енергетична система, фундаментальна наука і т.ін.;

- підтримка рівня життя населення - включаючи продукти харчування, захист і забезпечення житлом (за мінімальними нормами) - шляхом переконання, що частина національного доходу отримується громадянами для особистого споживання;

- забезпечення майбутніх потреб - шляхом переконання в тому, що національний доход надходить до приватного сектора і направляється для інвестиції на нерухомість (будинки, техніка, транспортні засоби і т.ін.);

- створення фондів для цивільних потреб - у сфері охорони здоров'я, освіти, добробуту і забезпечення соціального захисту (надання підтримки особам похилого віку, фізично і духовно неповноцінним, безробітним та іншим); у сфері громадянського порядку, закону і здійснення судочинства для забезпечення внутрішньої безпеки;

- підтримка збройних сил для захисту громадян від іноземної агресії, гарантування зовнішньої безпеки (Рис. 2).

Рис. 2. Види суспільних товарів

4. Характеристика сучасного стану

Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи:

1. Повна відмова від військових видатків.

2.Створення могутньої воєнної супердержави.

3.Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.

Фінансування видатків на оборону в Україні здійснюється на ос­нові третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

Законом "Про оборону України” визначено воєнну доктрину держави, яка ґрунтується на принципах оборонної достатності Збройних сил і на тому, що Україна не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету та дотримання неядерних принципів, а тому поставила за мету не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога, ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об'єктом агресії.

Виходячи із спрямованості воєнної доктрини особливістю видатків на національну оборону і безпеку є те, що вони не пов'язані з проведенням агресії, війн, з участю у міжнародних конфліктах тощо. Головне завдання, яке стоїть перед Збройними силами України, це захист державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Україна виступає на світовій арені за послідовне втілення принципу неподільності та гарантування безпеки усіх держав за безпеки кожної, а також за право всіх держав обирати ті засоби безпеки, які вони вважають за доцільне. З метою посилення гарантій національної безпеки Україна провадить політику інтеграції до європейських та євроатлантичних політичних та економічних організацій та структур безпеки.

Отже, абсолютні обсяги видатків на оборону і безпеку держави визначаються багатьма чинниками, серед яких:

  • міжнародне становище та пріоритети зовнішньої державної політики
  • участь у військових угрупованнях
  • рівень розвитку економіки і фінансові можливості держави з фінансування оборони
  • територія країни, довжина та характер кордонів
  • обсяг грошового утримання та пенсійного забезпечення військовослужбовців
  • рівень цін на сучасну військову техніку, вартість та обсяги поставок для армії та флоту.

№ п/п

Види видатків

Характеристика

1

Витрати на культурно-побутові потреби військовослужбовців

 

2

Видатки на оборону та безпеку держави

мають непродуктивний характер

3

Видатки на національну оборону

включають:

  • утримання Збройних Сил;
  • закупівлю озброєння і військової техніки;
  • капітальне будівництво і придбання обладнання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців;
  • науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи

4

видатки на утримання

Включають:

  • органів внутрішніх справ
  • внутрішніх військ МВС України
  • прокуратури
  • кримінально-виправної системи
  • Прикордонних військ
  • Служби безпеки України
  • Пожежної охорони
  • Головного управління урядового зв'язку

Витрати на культурно-побутові потреби військовослужбовців.

Видатки на оборону та безпеку держави мають непродуктивний характер, оскільки вони не сприяють приросту ВВП, розвитку продуктивних сил, і тому важливим питанням є обґрунтування абсолютних обсягів вказаних видатків. Адже скорочення Збройних сил, зменшення військових видатків дає змогу спрямувати бюджетні кошти на інші потреби країни, зокрема на забезпечення стійкого економічного зростання, розвиток науки та техніки, збільшення інвестиційних ресурсів, покращення добробуту населення.

Видатки на національну оборону згідно з функціональною класифікацією видатків включають:

  • утримання Збройних Сил;
  • закупівлю озброєння і військової техніки;
  • капітальне будівництво і придбання обладнання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців;
  • науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;
  • інші видатки в галузі оборони (участь в міжнародних заходах з підтримки миру, утримання Головної військової інспекції та науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас, фінансування заходів з ліквідації стратегічних озброєнь, підготовка призовників);
  • мобілізаційна підготовка галузей народного господарства.

До складу видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави долучаються видатки на утримання :

  • органів внутрішніх справ
  • внутрішніх військ МВС України
  • прокуратури
  • кримінально-виправної системи
  • Прикордонних військ
  • Служби безпеки України
  • Пожежної охорони
  • Головного управління урядового зв'язку
  • інших правоохоронних органів (управління державної охорони, спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, адресно-довідкових бюро, розвідувальних органів, національного бюро розслідувань).

Верховна Рада України відповідно до повноважень затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.

Для установ Міністерства оборони розпорядники коштів поділяються наступним чином:

  • Головним розпорядником коштів є Міністр оборони України
  • Розпорядниками коштів другого ступеня є командуючі оперативних командувань і видів Збройних сил
  • Розпорядниками коштів третього ступеня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

Утримання військових частинздійснюється на основі коштори­су. Основні статті видатків — грошове утримання військовослужбов­ців та заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів (взводів, рот, батальйонів і т. д.). Розмір грошового утримання за­лежить від двох основних чинників — посади та військового зван­ня. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе міс­це в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбов­ців — харчування, обмундирування, витрати на проведення бойо­вої підготовки (навчання, стрільби, польоти).

Фінансування придбання озброєння та військової техніки визнача­ється потребами, пов'язаними з постійною заміною техніки і озброєння в зв'язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.

Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, які спрямовуються на національну оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів.

5. Формування оборонних програм та бюджетів

Формування оборонних програм - це складний процес, який потребує урахування багатьох чинників як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Вони відносяться не тільки до оборонної сфери, а й до політичної і економічної сфер.

Під час формування оборонних програм фахівці зустрічаються з низкою труднощів, які включають:

а) політичну невизначеність, зумовлену непідготовленістю держав до стрімкого руйнування соціалістичної системи;

б) раптовий розрив інтеграційних зв'язків;

в) кризу влади;

г) виникнення воєнного протистояння на етнічній та релігійній основах;

д) раптове падіння соціально-економічного рівня (стрімке падіння валового внутрішнього продукту, гіперінфляцію, соціальний розподіл суспільства, раптове падіння життєвого рівня).

Сьогодні труднощі полягають в тому, що старі методики формування оборонних програм та оборонного бюджету використовувати вже не можна, а нових, науково обґрунтованих та випробуваних методик ще не існує.

Отже, найголовніше - це те, що суттєву частку ВВП кожної країни займають воєнні витрати, які ні до нагромадження, ні до використання віднесені бути не можуть. Незважаючи на політичні, воєнні або технологічні переваги, звичайний споживач не користується воєнною продукцією.

Україна, яка за бойовим потенціалом відноситься до другої групи, а за оборонними витратами - до третьої групи, тобто, до країн з низькими оборонними витратами, врахувала реальне становище економіки і вибрала інший шлях - скорочення оборонних витрат (табл.1).

Таблиця 1

Витрати Державного бюджету України

Планування витрат Державного бюджету "України

% від загальної суми витрат Державного бюджету

 

2000

2001

2002

2003

2004

Оборона

7,2

7,4

5

3,5

3,5

Наука

2,6

1,36

5

1,2

1,8

Освіта

15,9

18

 

9,3

9,5

Охорона здоров'я та фізична культура

12,5

16

 

8,6

8,6

Культура та засоби масової інформації

2,3

2,9

 

1,3

1,3

Успадкований Україною величезний воєнно-промисловий комплекс став скоріше черговою перепоною на шляху розвитку її економіки, ніж позитивним надбанням. Чому?

По-перше, ВПК має потребу у величезних інфляційних кредитах.

По-друге, його дуже важко перевести на рейки цивільного виробництва.

По-третє - надто великий ступінь його інтеграції з підприємствами колишнього СРСР.

Головним критерієм визначення розвитку економіки є валовий внутрішній продукт. Тому його обсяг, структура і динаміка розвитку мають вкрай важливе значення, в першу чергу, для визначення реального стану національної економіки як в цілому, так і для її складової частини - оборонної економіки.

6. Аналіз ефекту та ефективності, динаміки та взаємозв'язків

Глобалізація та фрагментація сучасного світу висувають на передній план проблеми демілітаризації міжнародних відносин, створення необхідних гарантій для встановлення довгострокового та міцного миру. Але при цьому кожна держава має виходити насамперед з інтересів власної національної безпеки. Як доводить світова практика, фінансування національної безпеки — гарантія зміцнення країни, умова стабільності та ефективності її економіки.

Проблеми національної безпеки та фінансування Збройних Сил України висвітлювалися у наукових працях В. І. Мунтіяна, В. Т. Шлемка, І. Ф. Бінька, А. Д. Лодзянова, В. Й. Ольшевського, Г. М. Перепелиці [1–4].

Економіка України трансформується нині у соціально-ринкову економіку. Така економічна орієнтація країни потребує вивчення впливу оборонних витрат на економічне зростання. Оборонні витрати: важкий тягар для країни чи додатковий фінансовий ресурс і механізм цього самого зростання?! Відповідь на це питання недостатньо висвітлена у науковій літературі. Тому метою даної статті є спроба економетричного аналізу взаємовпливу оборонних витрат та показників економічного зростання в Україні.

Як свідчить світова статистика, на початку третього тисячоліття на планеті налічувалося майже 200 армій загальною кількістю близько 24–25 млн осіб, що становить 0,4% світового населення [5].

Країни світу не забувають про власну воєнну безпеку як важливу складову національної безпеки, виділяючи на неї значні фінансові ресурси [6, 8, 9]. Україна за ці роки має стабільно найнижчий рівень військових витрат.

Найважливішим показником воєнно-економічної безпеки країни є рівень витрат на національну оборону у відсотках до ВВП, показовими є також витрати на оборону на 1 мешканця та на утримання 1 військовослужбовця.

Нормою асигнувань на оборону в країнах НАТО є 2,2–2,5% від ВВП. Довідково: військовий бюджет 2003 р. становив: у Франції — 2,5% ВВП, Великобританії — 2,4%, Італії — 1,9%, Німеччині — 1,5%, США — 2,9% [6, 8, 9], що в абсолютних цифрах складає в середньому не менш ніж 15000 дол. США на військовослужбовця на рік. У Польщі, Угорщині цей показник дорівнює приблизно 20000, у більшості інших країн НАТО — від 40000 до 60000, у Великобританії — 90000, США — 200000 [9]. За рахунок оборонного бюджету в країнах НАТО сплачують пенсії військовим та проводять підготовку резервістів.

В Україні відсоток витрат на оборону від ВВП стабільно менший (2001 р. — 1,4%, 2002 р. — 1,2%, 2003 р. — 1,3%) [4]. На українського військовослужбовця нині припадає близько 2000 доларів щорічно. Бюджетом 2005 року на утримання 380000 військовослужбовців ЗС України виділено 775 млн доларів США. Для порівняння: у Франції на 244000 військовослужбовців виділяють 37,2 млрд євро (згідно з даними «2003–2008 Military Programme of France. Bill of Law»), у Великобританії на 211000 військовослужбовців — 36,1 млрд євро [6, 9].

З 1992 р. спостерігається спадаючий тренд для показника оборонних витрат як відсоток від ВВП — з 2,1% до 1,2% у 1999 р. і потім повільне зростання на початку ХХІ ст. Крім того, реальне забезпечення фінансування необхідних потреб ЗСУ менше 50–60%.

22 жовтня 2003 р. ухвалено нову Концепцію національної безпеки, в якій чітко визначено курс на євроатлантичну інтеграцію. Україна вже розробила конкретну програму збільшення фінансування на оборонні цілі до 2010 р. На 2004 рік передбачалося виділити на потреби оборони і Міноборони 1,57% від ВВП із доведенням цього показника до 2,48% від ВВП у 2010 р., нині на ці потреби припадає від 1,26% до 2,17% (http://www.korrespondent.net).

Основи державної політики фінансування оборонної сфери закладені Законом України «Про оборону України», який був прийнятий Верховною Радою 6 грудня 1991 року. Законом проголошувалося, що «...фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України ..., ...обсяги фінансування оборони визначалися на рівні ...не менш ніж трьох відсотків від запланованого обсягу ВВП...».

Нова редакція Закону України «Про оборону України» 2000 року залишила незмінною вимогу фінансування оборони у 3% від ВВП. Однак ця вимога не виконується. Якщо у 1990-ті роки це пояснювалося фінансовою кризою, то в останні роки недофінансування ЗСУ пояснюється потребою у значному скороченні ЗСУ.

Фактично програма реформування Збройних Сил України містить три принципові питання:

1) значне скорочення ЗСУ: до кінця 2005 року — до 200 тис. осіб (з них 160 тис. — військовослужбовці), подальше скорочення армії до 2015 року [10, 12]. Чисельність ЗСУ (точніше, успадкованої від СРСР частини армії) у 1992-2000 рр. скоротилася більш ніж у 2,5 раза (http://www.unp-ua.org). Станом на перший квартал 2004 р. вона становить близько 375 тис. осіб, що дорівнює армії Польщі на початку її вступу до НАТО. Як наслідок, більшість частин скорочувалася за так званим пропорційним принципом, що закріпило стару структуру ЗСУ та зменшило реальну обороноздатність, призвело до кадрових диспропорцій (28% персоналу в ЗСУ — офіцери);

2) створення на початку 2006 р. тривидових Збройних сил (це світова практика) загальною кількістю 200 тис. осіб;

3) питання соціального плану (гарантії щодо житла, працевлаштування, перенавчання тощо). Однак у законопроекті стосовно цього питання є нюанс — гарантується, але «в межах бюджетних призначень на 2004 рік». Тобто на цей рік бюджет уже затверджено, оборонний бюджет — 2004 недобирає до мінімальної потреби більш ніж 1 мільярд гривень, а за цим законопроектом скорочення становитиме 155 тис. осіб.

Загалом на скорочення армії у 2004 році планується витратити 1,2435 млрд гривень, у 2005 р. — 1,716 мільярдів. При цьому переоснащення армії планують розпочати після 2009 р. (http://www.mil.gov.ua).

Слід зазначити, що зменшення державних витрат на оборону випереджає процес скорочення особового складу і кількості озброєнь та військової техніки Збройних Сил України. Крім того, кошти, що планувалося витратити на оборону, повною мірою не виділялися через хронічне невиконання Державного бюджету.

Особливістю оборонного бюджету України є те, що на утримання особового складу витрачають майже 40% коштів, а на такі статті, як «закупівля озброєння і військової техніки» і «науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи» виділяють мізерні кошти.

І це при тому, що класичний військовий бюджет країни НАТО, як правило, складається з трьох частин: витрати на особовий склад (45%), операційні витрати (25%) та придбання нових зразків озброєння і техніки (не менш ніж 30%) (http://www.nato.int).

Оборонний бюджет України на 2004 рік збільшено на 18% (порівняно з 2003 р. до 4,9249 мільярдів гривень), однак при цьому слід враховувати: значна частина коштів повернеться до бюджету відповідно до Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»; Міністерство оборони запланувало витратити 4,137 мільярда гривень із загального фонду (1,41% розрахункового ВВП України у 2004 р.), ще 787,5 мільйона гривень передбачено отримати зі спеціального фонду, тобто фактично передбачено, що ці гроші Міністерство оборони заробить з продажу свого майна. Загалом це становитиме 1,7% від ВВП України (http://www2.pravda.com.ua). Отже, проект бюджету порушує умову щодо рівня оборонних витрат не менш ніж 3% від запланованого обсягу ВВП. Зі збільшенням доходної та витратної частин державного бюджету, що затверджено у червні 2004 р., зросте й фінансування оборони на 700 млн гривень.

Складна ситуація з фінансуванням оборонних НДДКР. У розвинутих країнах на проведення НДДКР, пов'язаних з розробкою і виробництвом ОВТ, в середньому витрачають від 10 до 15% оборонного бюджету. В Україні на ці цілі виділяють близько 2% від оборонного бюджету [4].

Розвиток послуг оборони в Україні має такі само проблеми, що і розвиток неринкових послуг взагалі: різке скорочення бюджетного фінансування; застаріле технічне оснащення; значне відставання від розвинутих європейських країн; руйнування людського та науково-технічного оборонного потенціалу; відсутність чіткої, обґрунтованої для різних сценаріїв розвитку внутрішнього і зовнішнього середовища довгострокової стратегії; різновекторна орієнтація розвитку армії (проголошений у 2002 р. курс на вступ України до НАТО) та ОПК (фактична реінтеграція українського та російського ОПК за домінуючої ролі останнього).

Оборонні витрати цілковито залежать не тільки від потреб ЗСУ, а й від можливостей держави, її економічного зростання. На підставі вищезазначеного зроблено спробу розрахунку можливих витрат на оборону в Україні до 2020 р. залежно від:

сценаріїв розвитку економіки: № 1 — помірно оптимістичний, з темпами зростання у 2005-2015 рр. від 4,8 до 5,4%, після 2015 р. — до 6%; № 2 — найсприятливіший, з темпами зростання ВВП у 2005 р. — 9,5%, після 2005 р. — 10%; № 3 — несприятливий, песимістичний, з темпами зростання у 2005 р. — 4,2-4,8%, після 2005 р. і до кінця періоду — 3%);

рівня витрат на оборону: 1,6% ВВП — за тенденцією, 3% ВВП — відповідно до Закону «Про оборону України», 10% ВВП — максимальний (на зразок Китаю або за дуже несприятливих зовнішніх умов);

пропорцій витрат військового бюджету, наближених до світових стандартів (НАТО): на утримання особового складу — 45%, на закупівлю нових зразків зброї та дослідження — 25% , на поточні матеріальні витрати армії — не менш ніж 30%.

За таких сценаріїв аналітично було визначено можливий рівень витрат на оборону з позицій макроекономіки (граничні обсяги витрат), місце послуг оборони в економічній системі. Результати розрахунків наведено у цінах 2003 р., показники інфляції через високий ступінь невизначеності не враховувалися.

У випадку реалізації сценарію № 1 розвитку економіки України (не найгіршого) та базового рівня витрат на оборону (1,5% ВВП), оборонний бюджет у 2005-2010 рр. залишиться практично незмінним. Відставання України в оборонній сфері буде поглиблюватися, оскільки є велике стартове (2000–2001рр.) відставання нашої країни і за рівнем ВВП, і за рівнем оборонних витрат на душу населення. За реалізації найоптимістичнішого сценарію при 10% оборонних витрат у ВВП витрати на ЗСУ у 2020 р. досягнуть позначки 19,230 млрд дол. США, що за чисельності 200 тис. осіб становитиме 96150 дол. США на 1 військовослужбовця.

У засобах масової інформації дедалі частіше говорять про негативний вплив оборонних витрат на економічний розвиток країни та планують за рахунок їх скорочення вирішити накопичені економічні та соціальні проблеми.

Однак, за оцінками експертів, ОПК є одним з основних резервів, що дає можливість у взаємодії з іншими секторами економіки розраховувати на збереження країною статусу індустріально незалежної держави. Він є складовою частиною військового потенціалу країни та промисловою основою національної безпеки держави. Оборонні витрати реалізуються і впливають на економічний розвиток держави через розвиток ОПК, який виробляє озброєння, військову техніку, послуги національної оборони та іншу оборонну продукцію. Саме в ОПК народжуються високі технології, ноу-хау, що потім можуть застосовуватися й у цивільних галузях економіки. ОПК визначає та забезпечує НТП, розширює експортні можливості держави, насичує внутрішній ринок споживчими товарами.

Зміну структури військового бюджету, крім завдань модернізації армії, диктують також потреби експорту. В умовах зниження внутрішніх потреб в озброєнні необхідно, щоб 60-70% загального виробництва зброї в Україні експортувалося, інакше рівень витрат унеможливить саме виробництво. З іншого боку, значний експорт малоймовірний, якщо новітнє озброєння, що пропонується («Зубри», Т-84, АН-70, «Вепрь» та ін.), не використовується в Україні. При цьому потенціал експорту старих видів озброєнь значною мірою вичерпано, нині розвинуті країни зброї не купують, бідні — задовольняються «секонд хендом», ті, що розвиваються, — лише технологією (разом із першою партією зброї).

Замість додаткового фінансового ресурсу від використання надлишку потенціалу, зосередженого у Збройних силах, держава несе додатковий тягар від експлуатації зайвої техніки, озброєння, інфраструктури, ліквідність яких втрачається через фізичне та моральне старіння, величезні затрати на утилізацію та зменшення вибухово-пожежної небезпеки баз, складів, арсеналів. Усе це призвело до того, що потенціал безпеки перетворився на потенціал небезпеки.

Аналіз статистичних даних свідчить, що зростання обсягів оборонної продукції не заважає, а навпаки, сприяє збільшенню обсягів цивільної продукції, що виробляється ОПК.

Це підтверджує й аналіз світової практики. Рівень військових витрат США протягом 30 років (1960-1990 рр.) становив 5-9% від ВВП, і в цей само період номінальний ВВП збільшився майже у 12 разів, а реальне зростання ВВП становило близько 200%. Аналогічна ситуація мала місце в Туреччині (5 років тому) [8].

Економетричний аналіз панельних даних у середовищі Eviews (побудова регресійної моделі з фіксованими ефектами) засвідчив, що в межах розглянутої комплексної моделі розвитку економіки військові витрати спричиняють вплив на наступні макроекономічні показники (зростання військових витрат на 1 млрд дол. США): рівень ВВП (+125910,9 млн гривень); темпи зростання ВВП (+1,8%); темпи зростання виробництва (+3,4%); кінцеве споживання (+70307,46 млн гривень); прямі іноземні інвестиції (+1923,65 млн дол. США); рівень безробіття (– 506,3 тис. осіб)

Проведений макроекономічний аналіз довгострокових перспектив фінансування оборонних витрат в Україні дає можливість зробити такі висновки: при фінансуванні ЗСУ (за обґрунтування частки оборонних витрат у ВВП) необхідно враховувати не тільки витратний бік, а й зворотний вплив ЗСУ на науково-технічний рівень та конкурентоспроможність країни, експорт високотехнологічної продукції, ринок праці, геополітичне та геоекономічне становище; фінансування оборони в Україні і надалі суттєво відрізнятиметься від потреб, бо вимагає, за різними оцінками експертів, від 3,2–3,4 млрд дол. США на рік (Розвиток співробітництва з НАТО дав би можливість підняти рівень безпеки і дещо зменшити витрати за рахунок спеціалізації, але також потребує суттєвого збільшення оборонного бюджету.); у контексті вимог до послуг оборони з боку суспільства, економіки та зовнішнього середовища насамперед слід враховувати конкурентоспроможність країни у зовнішньому середовищі (неконкурентоздатна оборона рівнозначна її відсутності); взаємозв'язок між витратами на оборону та економічним розвитком держави зумовлює необхідність дотримуватися порогових значень витрат на національну оборону за 2-ма аспектами: суто оборонному (3%) [4] й економічному (Критична межа оборонних витрат, що негативно впливає на національну економіку, становить 6% [2], тому припустимий ступінь воєнно-економічного напруження держави для мирного часу (з практики розвинутих країн) не перевищує 4–5% ВВП.); обсяги оборонних витрат, визначені на основі комплексного воєнно-економічного аналізу, що враховує інтереси як оборони, так і економіки загалом, здатні позитивно впливати на темпи економічного розвитку країни.

7. Перелік видатків державного бюджету на потреби оборони

1. Видатки на військові потреби:

  • утримання особового складу Збройних Сил;
  • підготовка Збройних Сил та її матеріально-технічне
  • забезпечення;
  • закупівля озброєння і військової техніки;
  • відновлення боєздатності озброєння і військової техніки,
  • їх утримання, експлуатація, ремонт та модернізація;
  • виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських
  • робіт;
  • інші видатки:
  • утримання органів військового управління;
  • участь у міжнародних заходах з підтримки миру;
  • капітальне будівництво в системі Міноборони;
  • виконання державних та цільових програм.

2. Видатки Головного управління розвідки Міноборони.

3. Видатки Цивільної оборони:

  • утримання військ цивільної оборони;
  • утримання служб цивільної оборони;
  • придбання і зберігання продуктів харчування, обладнання та
  • інших припасів для використання в непередбачених ситуаціях, подолання наслідків катастроф у мирний час.

4. Видатки на мобілізаційну підготовку галузей національної економіки.

5. Інші видатки у сфері оборони: утримання Генеральної військової інспекції; підготовка призовників для бройних Сил та інших військових формувань у навчальних закладах Товариства сприяння обороні.

8. Розробка управлінських рішень за результатами проведеного аналізу

Яких заходів необхідно вжити Україні при складанні оборонних програм і бюджету, коли країна знаходиться у фазі економічного спаду, щоб не втратити обороноздатність держави?

1. Проводити ефективну і гнучку політику національної безпеки.

2. Вдосконалити оборонне планування, конкретизуючи цілі, задачі, ролі, цільове ресурсне забезпечення.

3. Оптимізувати структуру Збройних Сил, зосередивши увагу на бойових підрозділах, зменшивши до мінімально необхідної кількості війська забезпечення та інші небойові підрозділи. Підприємства та об'єднання, організації та установи, які спроможні створювати продукцію, виконувати роботи та послуги з метою зменшення тягаря на оборонний бюджет, перевести на систему самоокупності.

4. Виділити в національні та надати пріоритетний розвиток програмам, які створюватимуть конкурентоспроможну продукцію на світовому ринку, забезпечать швидкий обіг капіталу та знизять критичний імпорт, збільшуючи експортний потенціал держави.

5. Правильно визначити пріоритети, не допустити розпорошення ресурсів, концентруючи їх на напрямках, які забезпечують обороноспроможність та боєздатність Збройних Сил.

6. Забезпечити механізми ефективного використання ресурсів, постійно оцінювати їх ефективність та систематично контролювати витрати ресурсів на намічені цілі.

7. В основу складання оборонних програм та оборонних бюджетів потрібно покласти механізми забезпечення живучості оборонної сфери держави до моменту стабілізації національної економіки та визначити основи перспективних напрямків розвитку. Виходячи з цього, в статтях видатків оборонного бюджету необхідно збільшити пропорцію капітальних видатків за рахунок поточних (непродуктивних) видатків з метою недопущення зниження до критичної межі бойового потенціалу.

На першому етапі дії повинні бути спрямовані насамперед на визначення реального стану Збройних Сил на сьогодні. Для цього необхідно здійснити повне інспектування та інвентаризацію всіх частин та з'єднань. Не менш важливим, а може, і більш важливим, ніж перше, є завдання встановлення функції обліку та контролю озброєнь, боєзапасу, хімічних та радіоактивних речовин і т.п. У країнах, які вийшли із колишнього СРСР ця робота на початковому етапі здійснена не була. І ми знаємо, до чого це спричинилось, коли на руках у населення виявилося багато зброї, тим більше, що демократичні процеси тільки почали зароджуватися.

Наступне, що необхідно зробити, - це розробити методику та план здійснення атестації робочих місць, визначення нормативного часу щодо досягнення мети та виконанню функцій, а потім на основі цієї роботи підготувати пропозиції щодо впровадження ефективності систем командування та скороченню бюрократичного апарату. СРСР відзначався своєю бюрократичною системою, найбільшою у всьому світі. Але, на жаль, бюрократичний апарат ще більше виріс після утворення незалежних держав. Не стала винятком Україна та її Збройні Сили. Небезпека полягає в тому, що відбувається відлучення ресурсів від об'єкту управління до органу управління, з низькою ефективністю використовуються автоматизовані системи управління.

Тільки після вирішення цих питань ми зможемо володіти реальною інформацією про стан Збройних Сил держави.

На основі економічних моделей, прогнозів та оптимізації чисельності Збройних Сил, визначення нормативів щодо забезпечення боєздатності військ, за наявності матеріальних, ресурсних та трудових балансів, а також балансів експорту та імпорту можна переходити до наступного етапу роботи.

Другий етап містить в собі розробку програм та їх цільове (грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, витрати, пов'язані з експлуатацією та ремонтом воєнної техніки).

До другої групи відносяться капітальні витрати, які відображають процес матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної.

З метою вирішення вищезазначених завдань необхідно перейти до третього етапу - формування цільових програм, які допоможуть дати відповідь на питання: з якою ефективністю Міністерство оборони використовує виділені урядом ресурси. Це дуже відповідальний етап, і на цьому етапі воєнна наука повинна визначити пріоритети могутності та розвитку Збройних Сил. При формуванні програм дуже важливим моментом є правильне визначення пріоритетів. Щоб програми були ув'язані з кінцевою метою воєнної стратегії, слід виконати підрахунок поточних та очікуваних оперативних циклів ресурсних витрат по кожній програмі.

Не менш важливим фактором є планування достатнього рівня видатків на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Зрозуміло, що з обмеженістю фінансових ресурсів прийдеться звузити воєнне виробництво, але ми постійно мусимо пам'ятати, що у воєнній сфері відбувається революція, і якщо ми не будемо відслідковувати її кроки, передбачати відкриття науково-технічного прогресу, ми знову неправильно будемо вкладати кошти, що може стати не тільки загрозою для втрати обороноспроможності, а й приведе до повної кризи держави.

8. Забезпечити збереження наукового потенціалу, який має стати наріжним каменем у створенні системи розвитку оборонного комплексу держави. Також необхідно зберегти воєнно-промисловий комплекс, але не в існуючому стані, а трансформувавши і структурувавши його в нову форму функціонування на принципах впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, а також технологій подвійного використання з орієнтацією на перспективні наукоємні технології. Для реалізації цієї задачі необхідно в оборонних програмах зменшити виділення коштів на придбання воєнної продукції за кордоном. Вказані кошти направити на розвиток вітчизняного оборонного виробництва, провести маркетингові дослідження з метою пошуку платоспроможних контрактів за кордоном з метою завантаження вітчизняних, як ремонтного, так і виробничого, потенціалів.

9. Зайві та вивільнені у процесі реформування нерухомість, інфраструктуру, землі, фонди треба реалізувати або залучати до створення спільних підприємств, лізингів, іпотек, страхування, інжинірінгу, взаємозаліків, отримання лімітів, продукції і матеріалів та ін., з метою надходження додаткових коштів до оборонного бюджету.

10. Створити законодавчу базу для введення в дію податку "плата за оборону".

11. Розробити та впровадити механізм функціонування замкнутого циклу руху потоків товарів, продукції і ресурсів з метою недопущення відтоку ресурсів з оборонної сфери.

12. Воєнно-економічній науці розробити методику складання оборонного бюджету та структуру класифікації оборонного бюджету.

13. Створити Єдину систему управління оборонними витратами з фазами передбачення, прогнозування і планування, організації, мотивації, контролю і відповідальності на усіх етапах як по вертикалі, так і по горизонталі.

Список використаних джерел

  1. Мунтіян В. І.Економічна безпека України. — К.: Видавництво КВІЦ. — 1999. — С. 135–136.
  2. Мунтіян В.Фінансування Збройних Сил України: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня. — 2002. — № 34 (409). — С. 3.
  3. Лодзянов А. Д., Ольшевський В. Й.Інноваційні підходи до розвитку науково-технічної діяльності в інтересах оборони держави // Проблеми науки. — 2002. — № 7. — С. 11.
  4. Лодзянов А. Д., Сніжко Г. Т.Воєнно-економічна безпека в умовах реформування оборонної сфери України: системний підхід до визначення критеріїв і показників // Стратегічна панорама. — 2004. — № 1. — С. 65–72.
  5. Требін М.Армія наступного сторіччя. Можлива модель для України // Людина і політика. — 2000. — №2 — C. 39–44.
  6. Военные расходы стран мира // Зарубежное военное обозрение. — 2002. — № 6. — С. 15–20.
  7. Расходына некоторые интернациональные и внутренние войны (вооружённые конфликты) // Зарубежное военное обозрение. — 2002. — № 7. — С. 17–18.
  8. Военныерасходы стран мира // Зарубежное военное обозрение. — 2001. — № 3. — C. 13–18.
  9. ЧернякО.І, Г. О. Чорноус, ХарламоваГ.О. Взаємовплив оборонних витрат та економічного розвитку України // Людина і політика. — 2001. — №1— C. 59–74
  10. ПеребудоваЗбройних Сил України вступила у вирішальну стадію / Виступ Президента України Л. Кучми на розширеному засіданні колегії Міністерства оборони України 23 листопада 1999 року // Народ. Армія. — 1999. — 25 листопада.
  11. Коровников А. В., Пикулик А. В.Военный бюджет России: реальность и перспективы // Военно-экономический вестник. — 2003. — № 3. — С. 15–22.
  12. Кучма Л.Д. Виступ Президента України на розширеному засіданні колегії Міністерства оборони України 14. 11. 2001 // http://www.kuchma.gov.ua/main/?speech—53.
  13. Писанська В. Мільярди на війну // Голос України. — 2002. — 4 червня. — С. 7.
  14. Бадрак В. Збройовий бізнес — це забезпечення умов для розвитку науки і технологій (Інтерв'ю з В. Малєвим) // Дзеркало тижня. — 2001. — 8 березня. — С. 4.
  15. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році». — К.: Інформаційно-видавничий центр, Держкомстат, 2004. — С. 158.




Реферат на тему: Формування видатків на оборону та безпеку держави (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.