Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Твори

Життя і творчий шлях Ернеста Хемінгуея. Притча “Старий і море” (твір)

Життя і творчий шлях Ернеста Хемінгуея. Притча "Старий і море”

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Оук-Пярну, містечку біля Чікаго, в родині лікаря-місіонера. Мати його була співач­кою і музиканткою. Діти виховувались у дусі ви­сокої моралі, стійкості, витривалості, вміння пос­тояти за себе.

Писати Ернест почав у школі, а в 18-річно-му віці вже був репортером газети «Канзас-сіті стар».

Під час першої світової війни Хемінгуей пішов добровольцем служити офіцером медичної служ­би італійської армії, брав участь у боях проти ав­стрійських військ в Італії, мав тяжке поранення, був госпіталізований на тривалий час (під час опе­рації лікарі витягли 227 осколків, замінили пере­биту колінну чашечку, довго лікували шок і кон­тузію). По війні Хемінгуей зі Штатів знову їде до Європи вже як журналіст. Але раптом припиняє свою журналістську роботу, вирішивши стати письменником. З цією метою декілька років, ні­чого не друкуючи, зазнаючи матеріальної скрути, наполегливо займається літературними пошука­ми, працює над стилем, мовою.

Збірка оповідань «У наш час» (1925) не була оцінена ні читачами, ні критиками відразу. Лише коли ім'я письменника стало відомим, критики оцінили перший доробок Хемінгуея.

У 20-ті роки у світі, зокрема у США, з'явило­ся поняття «втрачена генерація». До таких людей належали Ернест і його ровесники. За висловом одного з письменників США, воно трактувалося так: «З'явилося покоління, яке зросло нате, щоби знайти всіх богів мертвими, всяку віру в людину — пощуреною».

У літературу ввійшов Хем (так його називали) в 1926 році, коли з'явився його перший твір «І сходить сонце», який широко відомий під назвою «Фієста». В цей час Хемінгуей уже жив у Парижі (він належав до численного угруповання американців, котрі шукали життєвих і мистецьких вражень за межами своєї Віт­чизни, тоді відсталої в культурному відношенні).

Спрямування наступного роману Хемінгуея «Прощавай, зброє!» (1929) — гуманістичне запе­речення війни, антимілітаристський характер. У 30-х роках він видав також художньо-нарисові

книжки: «Смерть пополудні», «Зелені узгір'я Африки». А свій соціально-психологічний твір про рибалку Гаррі Лефгана, котрий намагається боротися з ворожим йому світом багатіїв, «Маєш і не маєш» Хемінгуей пише під впливом подій еко­номічної кризи у США.

У роки громадянської війни в Іспанії Хемінгуей провів багато місяців в оточеному Мадриді і на фрон­ті, написав низку нарисів та статей про героїчних іспанських республіканців, п'єсу «П'ята колона» і роман «По кому подзвін» (1940), в яких розповідав про криваві та трагічні роки громадянської війни. Герой цього твору (як і в більшості творів письмен­ника) — американець, який живе і діє на чужині.

Хемінгуей був людиною неординарною, фізич­но витривалою, мужньою, сильною. У 60-річно-му віці він мав зріст 185 см, 90 кг ваги, міг поціли­ти з пістолета на відстані півсотні метрів у цигар­ку, яка була в роті когось із знайомих; в молоді роки він вистояв раунди проти чемпіона важкої ваги; входив у клітку з левами; був непоганим спринтером, умів, ніби справжній матадор, убити бика, був прекрасним яхтсменом, гірськолижни­ком, плавцем, снайпером, рибалкою (одного разу впіймав рибу вагою 468 фунтів).

У роки другої світової війни Хемінгуей у чині майора мав свою «армію» (100 багнетів), яка була моторизованою і з якою він бував у тилу у німців далеко від армії; одного разу звільнив французьке місто, ввійшов у Париж скоріше за командуючого, за що мало не потрапив до військового суду, бо згід­но із Женевською конвенцією кореспонденти не мали права брати в руки зброю, а Хемінгуей був військовим кореспондентом. Хемінгуей багато пи­сав про війну європейських народів проти фашиз­му. Під час цієї війни разом із друзями він плавав на своїй яхті «Пілар», вистежуючи німецькі підвод­ні човни і викликаючи літаки СІЛА. Навіть думав зустрітися з таким човном, пришвартуватися до нього і підірвати себе разом із ним.

У повоєнний час письменник видав оповідан­ня і невеликий роман про другу світову війну «За рікою у затінку дерев». У цей період американ­ська література була в занепаді, її виводить із цього стану саме Хемінгуей — у 1952 році він пише фі­лософську повість «Старий і море», за яку одер­жав Нобелівську премію. Цей твір мав нечуваний успіх, він розпродався за 48 годин у кількості 5 мільйонів 435 тисяч примірників.

Довгий період Хемінгуей жив на Кубі (1939-1960) в містечку Сант-Франціско де Паула, непода­лік від Гавани. Тяжка хвороба, неможливість плідно працювати, невдоволення політичною ситуацією у США на початку 50-х років — так званою «холод­ною війною» — призводять письменника^до депре­сії. В 1960 році він повертається у США. Його ліку­ють, але невдало, і в 1961 році у пориві відчаю він пострілом із вінчестера покінчив із життям.

По смерті Хемінгуея виходили твори, які лишили­ся в рукописах: «Свято, яке завжди з тобою» — книга спогадів, незакінчений роман «Острови в океані».

Один з прототипів повісті — рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара. Одного разу, коли рибалка і письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого і хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті «Старий і море».

На перший погляд твір надто простий: старий рибалка Сантьяго спіймав велику рибу, але додо­му привіз тільки хребет, бо рибу з'їли акули. Але є в повісті підтекст, який піднімає зміст на рівень філософських узагальнень. «Старий і море» — це гімн мужності людини, її волі і силі.

У тяжкому двобої з рибиною Сантьяго не втра­чає сили волі, хоча він уже людина похилого віку, з слабкими мускулами й болем від багатьох ран. Питання особистої мужності Старого — важливе питання його життя. Тільки в боротьбі він знахо­дить душевний спокій і бачить у цьому сенс жит­тя: «Битися, битися, поки не вмру». Він змагається з рибиною сам на сам. Цей двобій з усіма його колізіями нагадує подвиги міфічних героїв.

Боротьба рибалки з рибиною закінчується його перемогою, але здобич крадуть у нього акули. Ста­рий змагається з ними з усіх сил, будь-що не хоче здаватись. І саме тоді він промовляє слова, котрі є вершиною авторської думки в цьому творі: «Люди­на не для того с творена, щоб терпіти поразки... Лю­дину можна знищити, але й неможливо перемогти».

Двобій Сантьяго з рибиною дає йому можли­вість перевірити свою стійкість. Але його водно­час хвилює і те, що вони обоє належать до одного світу, в якому кожне явище має зміст лише через інше. Це викликає у старого рибалки роздуми про ті руйнування, знищення, котрі супроводжують боротьбу за існування: «Як добре, що нам не тре­ба вбивати зірки...», «Як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки. Досить того, що ми берем харчі у моря і вбиваємо своїх братів».

Старий Сантьяго живе в особливому світі: не споглядає природу зі сторони, а сам є її часткою. Все життя він прожив в єдності з нею, з морем.

У цьому творі яскраво відчувається особливо важлива риса Хемінгуея — гуманність. Показую­чи героя самотнім, письменник не робить його індивідуалістом. У морі він повсякчас згадує хлоп­чика Маноліне. Суворий закон боротьби за існу­вання розлучає їх, але це не заважає їхній дружбі.

Кінцівка твору може тлумачитися по-різному: песимістична або ж ні. Песимізм у тому, що Ста­рий не бачить можливості людського щастя: «Хо­тів би я купити собі трошки щастя, якщо його десь продають... А на що його купити? Хіба що на по­ламаний гарпун, зламаний ніж і покалічені руки?» Навіть мужність не приносить людині щастя: ри­бину з'їли акули, а подвиг Сантьяго лише самоціль, що викликає почуття втоми, спустошення: «Ти зму­чився, старий. Душа у тебе змучилася».

Може бути й інший висновок: Хемінгуей не вкладає у фінал повісті песимістичне звучання. Адже саме самотність і допомагає Сантьяго бути сильним, вийти переможцем у боротьбі Із стихією.

Отже, письменник виступає за активну пози­цію людини. Наявність такого забарвлення саме І свідчить про відсутність песимізму. І через те повість закінчується не лейтмотивом «великої ри­бини» чи самотності: «Наверху, в своїй хатині, старий знову спав. Він спав обличчям вниз, і його пильнував хлопчик. Старому снилися леви». (Хлопчик і леви — невмирущість і подвиг).

Ця філософська повість Хемінгуея утверджує людськість і добро.

Уже в першій збірці оповідань виявилися го­ловні риси літературної манери письменника: ла­конізм, психологічна майстерність, чіткість і ви­разність описів природи чи людської діяльності.

З іменем Хемінгуея пов'язане і поглиблення по­няття підтексту в літературі, тобто прихованого зміс­ту. Не лише у словах, а й у мовчанні, натяках, паузах письменник ніс до читача те, що хотів сказати.

Власний стиль Хемінгуея був своєрідним (містким, свіжим і мужнім), відповідав гіркому світосприйняттю людей повоєнної доби. Героїв Хемінгуея часто називають «героями кодексу». Його герої мають певні усталені правила пове­дінки, які ніколи не зраджують. Вони живуть за такими принципами: над усе цінити особисту не­залежність і свободу; йти назустріч небезпеці і не боятися смерті; захищати слабких, вступати в боротьбу за свої переконання; бути вірним і відданим у дружбі і коханні; ніколи не скаржи­тись на несправедливість долі і не чекати на жалість; знати свій фах і володіти навичками та вміннями справжнього майстра.

Твори Хемінгуея — це школа художньої май­стерності. Він розробив власну манеру психоло­гічного письма, залишив чудові зразки оригіналь­ної сюжетної побудови прозових творів. Його тво­ри — приклад служіння митця ідеям справедли­вості та людяності, приклад особистої чесності і мужності в боротьбі зі злом.

Великий реалістичний талант Хемінгуея, гу­маністична спрямованість його творів, самобут­ність художнього стилю закріпили за письменни­ком репутацію найвизначнішого американською прозаїка XX століття.

Філософська повість "Старий і море”







Реферат на тему: Життя і творчий шлях Ернеста Хемінгуея. Притча “Старий і море” (твір)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.