Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Твори

Образ слуги Петра Гриньова Савеліча у повісті А.Пушкіна «Капітанська дочка» (твір)

У «Капітанській дочці» ми зустрічаємо воістину російські характери, яким нарівні з благородством, гідністю, честю притаманні і щеплені століттями безправного становища сумирність, рабська психологія. Ці риси помітні в Савеліча і капітана Миронова. Пугачов і його соратники також представляють народ, але не рабський, не смиренний, а бунтівний. Не всі герої повісті поділяють глибоко драматичну, сповнену гострих протиріч долю народу в державі, де панує свавілля.

Дуже привабливий в повісті образ слуги Петра Гриньова Савеліча. Він виписаний найбільш повно і всебічно. Автор намагається показати Савеліча в різних життєвих ситуаціях, даючи можливість герою проявити всі властиві йому якості. Савеліч дбав про маленького пана, як про власного сина: переживав, коли Петруша хворів, обурювався, коли юному Гриньову був виписаний для навчання француз. А коли Гриньов досяг повноліття і був відправлений служити батьківщині, Савеліч всюди слідував за ним і навіть не один раз рятував від смерті.

Савеліч хоч і не навчався грамоті, але від природи розумний, спостережливий. А відчуття відповідальності, яке він проявляє по відношенню до Гриньова, гідно захоплення.

Автор не приховує своєї симпатії до цього героя. Доброта, простота, чесність завжди подобалися Пушкіну в людях, такою була і його няня, якій він присвячував вірші. Однак, поважаючи Савеліча за людські якості, Пушкін в той же час відчуває жалість і співчуття до свого героя і до всього народу, якому довгі роки прищеплювали рабську покору і смирення. Віддаючи всю душу, всього себе барській дитині, Савеліч рідко чув слова подяки, але часто був незаслужено покараний. Навіть Петро Гриньов, шляхетний дворянин, деколи був несправедливий до вірного слуги. Так, вперше вирвавшись з-під опіки рідних і відчувши себе дорослим і самостійним, Гриньов напивається до безпам'ятства і програє гроші першому зустрічному. Савеліч намагається надоумити господаря, але молода людина зухвало відповідає: «Я твій пан, а ти лише мій слуга. Гроші теж мої ... А б тобі радив не мудрувати, а робити те, що тобі наказують ». А потім Савеліч чує ще більш образливі слова; «Подавай сюди гроші або я тебе втришия прожену». Від образи звиклий, здавалося б, до всього слуга навіть заплакав. Але він продовжує піклуватися про Баріна все з тим же запалом.

Або інший приклад. Дізнавшись про дуель, Савеліч, не роздумуючи, біжить до місця поєдинку, щоб, якщо буде потрібно, врятувати господаря: «Бог бачить, біг я заступити тебе своєю грудью від шпаги Олексія Івановича». І що ж у відповідь? Гриньов не тільки не віддячив свого покровителя і рятівника, але ще й звинуватив його в своє поранення. Дісталося Савелічу і від Гриньова-старшого, вилаяв старого за мовчання. Але Савеліч не обурився, не став нарікати на господаря за несправедливе ставлення. У відповідному листі смиренно називає себе рабом, холопом, а образливого листа пана - «милостивим писанням»: «Милостиве писання ваше я отримав, в якому Ви гніваєтесь на мене, раба вашого ... А зволите ви писати, що зашлете мене свиней пасти, і на те ваша боярська воля. За сим кланяюсь рабськи. Ваш вірний холоп Архип Савельєв ». Не викликає сумніву, що Савеліч смиренно погодиться з будь-якою долею, яку йому підготує господар, - хоч свиней пасти, хоч накласти на себе руки, і при цьому і не подумає противитися або захищатися.

Ще більш жалюгідним виглядає Савеліч у своєму ставленні до Пугачова і повстанців. Він, виходець із народу, не стає на бік цього народу і навіть не співчуває йому. Він залишається глухим до проголошуваної заколотниками вільності і судить про події з позиції своїх господарів, тобто підтримує тих, хто його ж пригнічує.

Савелічу, як і будь-якій простій безправній людині, притаманна смиренність. Цю якість він отримав у спадок від батька, той - від діда, дід - від прадіда ... По-іншому ці люди жити не можуть: надто довго їм втовкмачували, що вони нижче і гірше інших, що смирення - їх доля.

Менш детально представлений у повісті образ капітана Миронова. Це благородна, чесна, вірна обов'язку, слову і присязі людина. Відомо, що доброта, сердечність - національні риси російського характеру, і Іван Кузьмич з дружиною винятком не були: «Іван Кузьмич ... була людина неосвічена і проста, але сама чесна і добра ». З цієї причини і прийняли Миронова Гриньова як доброго знайомого. Іван Кузьмич, незважаючи на капітанське звання, походив з бідної солдатської родини. Звідти і простота його в поводженні з людьми. Теперішній побут напевно мало чим відрізнявся від побуту його батьків: капітан зберіг почуття міри і скромність своїх предків. Зрада противна натурі цієї людини. І в цьому також проявляється істинно російська душа капітана Миронова. Не можна не захоплюватися його сміливістю і відвагою. Не дочекавшись допомоги, він, анітрохи не вагаючись, вирішує виступити проти численного війська Пугачова. Так само мужньо приймає він і смерть. Однак не можна не погодитися, що діє Іван Кузьмич несвідомо, йому не приходить в голову задуматися, за що він помирає, за яку ідею? Точно так само не замислюється капітан Миронов, чому Пугачов і його люди, проти яких приготував він свою гармату, бунтують, що змусило їх піти проти влади? Миронов не звик мислити критично. Він поступає згідно честі. Капітан Миронов, як і Савеліч, вихований у смиренні й покорі.

Симпатичний в повісті і образ Івана Ігнатіча, гарнізонного поручика. Розсудливість та християнське вміння прощати ближнього свого - якості, притаманні цьому пушкінському герою і всім простим російським людям. Мова Івана Игнатіча характеризує його як просту людину, неосвіченого, але по-своєму мудрого. Ось як міркує Іван Ігнатіч, закликаючи Гриньова не стрілятися з Швабріним: «Ви з Олексієм Івановичем посварились? Велике діло! Він вас докорив, а ви на нього насваріться; він вам дасть в морду, а ви йому у вухо і розійдіться, а ми вас вже помиримо. А то: чи хороша це справа заколоти свого ближнього, смію запитати? .. Ну а якщо він вас заколе? На що це буде схоже? І хто буде в дурнях, смію запитати? ».

Але крім смирення в простому народі може виникнути і протилежна реакція - бунт, «безглуздий і нещадний». Пушкін ніколи не був прихильником революцій, а вважав можливим зміну суспільного ладу шляхом мирних реформ, і тому він може оцінити негативні сторони повстання: грабежі, насильство, жорстокість. Однак Пушкін відкрито симпатизує заколотникам. Пугачов в повісті - носій всіх кращих народних якостей. Люди його відчувають приниженість свого рабського становища. Зі скорботою і болем виконують вони російську народну пісню про селянського молодця, в якій - їх безправна частка і їх трагічні долі.

«Історією Пугачова» і «Капітанською дочкою» Пушкін попереджає сучасників про ту криваву анархію, яка загрожує російській державі, якщо кріпосницькі порядки змусять «чорний народ» знову взятися за сокиру.





Реферат на тему: Образ слуги Петра Гриньова Савеліча у повісті А.Пушкіна «Капітанська дочка» (твір)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.