Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Твори

Героїв Великої Вітчизняної війни забувати не можна (твір)

Я навчаюся в Ільменській школі. На уроках разом зі своїми вчителями ми часто розмовляємо про історію мого улюбленого села, яка досить-таки повчальна. Все було на шляху. Підйоми та спуски, злети і падіння. Чимало людей прославили рідну землю своїми подвигами. Їхні імена занесені до літопису слави.

Велика Вітчизняна війна - особлива сторінка в житті моїх односельців.

Суворий час перекреслив їх мрії та плани. Довелося відмовитися від усього, чим вони жили вчора.

Війна з кожним днем відходить у минуле, і багато хто не пам'ятає, та й не знає про події тих років, тисячі перемог на всіх фронтах, з яких і склалася велика перемога. Однак є й такі люди, для кого війна навічно залишилася в серці і доі стоїть перед їх очима. Це ветерани війни, люди, чиїми руками кувалася перемога.

Війна забрала мільйони людських життів. Але живуть поки ще поруч з нами люди, історії з життя яких по-справжньому ми будемо вивчати, напевно, потім. По крихтах, з чужих слів, з пожовклих паперів.

В даний час в нашому селі залишилося зовсім мало ветеранів війни. Наш обов'язок - пам'ятати, піклуватися про них, хоча б зрідка відвідувати, цікавитися їх життям, здоров'ям, зібрати і залишити нащадкам записані з їхніх слів розповіді про себе, про роки війни.

Найстарішим жителем села Ільмень є учасник Великої Вітчизняної війни Чекалов Ілля Олександрович.

Ілля Олександрович народився під час першої світової війни в 1914 році. Його батько в цей час воював у Карпатах. Точну дату свого народження Ілля Олександрович не знає, так як до революції дітей в нашому селі реєстрували тільки в церковно-приходській книзі, де записували лише рік народження. І тому днем свого народження він вважає день призову у військкомат - 25 червня.

З 1930 року Ілля Олександрович розпочав свою трудову діяльність. До цього часу в селі вже були організовані колгоспи. До 1935 року Ілля Олександрович працював у рідному колгоспі. У цьому ж році був призваний на дійсну службу і по грудень 1937 року перебуває в сержантському складі, після чого був демобілізований з лав збройних сил. Повернувшись з армії, Ілля Олександрович працював в міліції на станції Поверни. А в 1939 році був знову покликаний через військкомат на курси молодших лейтенантів. Почалася Фінська війна.У місті Воронежі була сформована стрілецька дивізія. У цю дивізію для проходження подальшої служби був направлений Ілля Олександрович, а звідти переведений в авіаційну бригаду командиром взводу.

22 червня 1941 мирна праця наших людей була перервана нападом фашистської Німеччини. У той літній ранок жителі нашого села встали рано на покіс трави. Багато було задумано зробити в цей день, але не судилося здійснитися цим планам. До обіду село облетіла тривожна звістка: «Війна!». По всій Воронезької області було оголошено військовий стан. Призивалися до лав Червоної Армії і ільменці.

Наші односельчани, як і всі люди нашої країни, героїчно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Славний бойовий шлях пройшов і Чекалов Ілля Олександрович.Початок війни він зустрів під Москвою на Центральному фронті. Тут же був поранений і перебував на лікуванні в госпіталі. Після лікування він знову відправився на фронт. У 1942 році Ілля Олександрович був призначений командиром кулеметної роти. З 1942-1943 року він служив на Сталінградському, а з 1943-1945 року на Білоруському фронтах. Закінчив війну під Кенігсбергом. Звільнений у запас був 19 грудня 1945 року.

Ілля Олександрович п'ять разів був поранений. В архіві у фронтовика більше десятка нагород, в числі яких ювілейні медалі, трудові нагороди, орден Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни 2-го ступеня і багато інших. Коли його просять показати свої нагороди, він з гордістю і ніжністю дістає їх. З кожною з них у нього пов'язані далекі спогади. У Іллі Олександровича багато фронтових фотографій.

Живе в моєму селі ще один ветеран Великої Вітчизняної війни. Це Рибалкін Михайло Олексійович. Він народився в 1923 році в селі Ільмень. Звідси ж пішов на фронт. Під час війни Михайло Олексійович був кулеметником. Одного разу його дивізія потрапила в оточення німецьких загарбників. Сили противника перевершували чисельність дивізії мого односельця. Потрапили в оточення на допомогу прибуло близько однієї тисячі радянських солдатів, від яких через півгодини в живих залишилося п'ятнадцять чоловік. Очі Михайла Олексійовича досі наповнюються сльозами, коли він розповідає про загиблих своїх товаришів, з якими він ділив останній шматок хліба. Коли на час припинявся бій, чулися несамовиті стогони поранених солдатів. З кожною годиною кільце оточення стискалося. Але все-таки з великими труднощами нашим солдатам вдалося перемогти у цьому бою.

Учні нашої школи ставляться з великою повагою до ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ілля Олександрович і Михайло Олексійович радіють тому, що про них не забувають, пам'ятають, що їх відвідують. Ветерани потрібні людям, які живуть зараз у мирі, спокої, досягнутому не без їх допомоги; потрібні Батьківщині, яку вони довго, віддано, безустанно відвойовували у ворога.

Фронтовиків часто запрошують у гості до школи. Вони приходять, тихенько сідають, а коли їх просять розповісти, говорять скупо, більше про товаришів, тих, хто був поруч у суворі воєнні роки. Не забувають вони і про тих, хто допомагав фронту в тилу.

Всі наші односельчани в роки війни жили дуже важко, але допомагали фронту всім, чим тільки могли. Роботи на полях і фермах тривали. Старі, жінки і діти працювали вдень і вночі, щоб врятувати урожай. Працювали, в основному, вручну: косили, молотили зерно, прибирали буряк. Було дуже голодно, не вистачало хліба. Щоб вижити, жінки пекли хліб з висівок, полови, макухи, лободи. Не зважаючи на труднощі, допомагали фронту. З настанням холодів в'язали теплі рукавиці і шкарпетки і відсилали на передову. Абсолютна більшість колгоспників взяли активну участь у зборі коштів на танкову колону. Такі колгоспники, як Волколупова Варвара Олексіївна, Євтушенко Єгор Ульянович, Катасонов Кіндрат Єгорович, Маняхін Андрій Трохимович і багато інших внесли по кілька тисяч рублів. Лінія фронту до села не дійшла, але німецькі літаки, кілька разів, пролітаючи над нашим селом, бомбили залізницю.

Відмінною особливістю тих років є те, що наші односельці, як і люди всієї країни, працювали самовіддано, не шкодуючи сил і енергії. Виявляючи високу свідомість і працьовитість.

Пройдуть століття, кращими і чистішими стануть люди, на земній кулі стане жити по-іншому - радісно і ясно. Ніхто не почує тяжких стогонів землі, не зчервонить золоті ниви людською кров'ю. І далекі наші нащадки схилять голови перед пам'яттю людей-героїв, людей особливого складу, котрі життя своє присвятили тому, щоб здобути щастя для всього людства.

Я думаю, що ніколи не забуду цих людей, завдяки яким я живу, вчуся. Наші фронтовики не отримали звання Героя Радянського Союзу, але хіба хтось може засумніватися в їх героїзмі. Для всіх нас вони наші герої - герої Перемоги.Про героїв забувати не можна, а тим більше, якщо вони живуть поряд.





Реферат на тему: Героїв Великої Вітчизняної війни забувати не можна (твір)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.