Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Туризм

Сталий розвиток рекреаційних ресурсів та туристичного бізнесу (реферат)

Зміст

1. Логістична модель сталого розвитку туристичного бізнесу

2. Економічні критерії досягнення сталого розвитку рекреаційних територій

3. Екологічний туризм як важливий чинник сталого розвитку туристичної галузі

Використана література

1. Логістична модель сталого розвитку туристичного бізнесу

Логістика туризму - новий науково практичний напрям, який відрізняється високою ефективністю застосування в туристичному бізнесі. Впровадження логістичних засад в управлінні турфірмою (мікрорівень) дає змогу скоротити витрати і в такий спосіб підвищувати ефективність діяльності туристичного підприємства. Застосування логістичних підходів на більш високих таксономічних рівнях (мезо-, макро-) дає змогу забезпечити сталий розвиток туристичного бізнесу в межах туристично-рекреаційної зони, області, країни.

Наукові джерела та публікації з логістики туризму взагалі на мезо- та макрорівні цієї проблеми зокрема, є нечисленні. Хоча в сучасних виданнях з менеджменту туризму, інформатизації туристичного бізнесу логістиці відводиться важливе місце. Сюди ж можна додати публікації автора з цієї проблематики, зокрема монографію.

Метою роботи є розкриття сутності логістичних підходів (моделі) до забезпечення сталого розвитку туристичного бізнесу, зокрема на базі використання «Pull-системи» та засади «Just In Time» ("точно вчасно"). Теоретичні розробки ілюструються прикладами з практики використання рекреаційно-туристичних ресурсів регіонів України.

Основою міжнародного туризму є туристичні ресурси. Їхня економічна оцінка являє собою вартісний вираз натуральних природних властивостей та соціального значення туристичних ресурсів, їх екологічного стану, а також економічного ефекту від реалізації конкретної пропозиції. Їх логістична оцінка (потенціал) - це максимально можливий потік туристів, який не зашкодить стану самих ресурсів (об'єктів), умовам відпочинку і стану здоров'я туристів, екології регіону їх знаходження, умовам життя місцевого населення. Отже, логістика туризму (зокрема, міжнародного) основним предметом має потоки туристів, які надходять в місця знаходження туристичних ресурсів. Ці потоки є дуже різноманітні за складом туристів, їхніми потребами, маршрутами (дестинаціями), фінансовими можливостями тощо, але у місці споживання туристичної послуги (на туристичному об' єкті) потоки туристів можна виміряти за допомогою таких уніфікованих показників, запропонованих автором, як: а) потужність туристопотоку (кількість туристів на певний момент часу); б) інтенсивність туристопотоку (кількість туристів за певний відрізок часу); в) щільність туристопотоку (густота туристів на км2 рекреаційної площі на певний момент часу); г) ритмічність туристопотоку (тобто його регулярний характер). Звідси постає проблема визначення логістичного потенціалу усіх видів туристичних ресурсів, тобто окреслення максимально можливого туристичного "навантаження" на конкретний туристичний ресурс (об'єкт), що не зашкодить сталому розвитку туристичного бізнесу. Кількісна характеристика логістичного потенціалу туристичного ресурсу (об'єкта) повинна бути пов'язана з видами туристичної діяльності, що генеруються туристичним ресурсом та середовищем цього ресурсу. Так, якщо середовищем є земля (суходіл), то її туристичним ресурсом можуть бути гори. Цей ресурс генерує такі види туризму, як альпінізм, скелелазання, спелеотуризм, трекінг, екологічний туризм тощо. Водне середовище з ресурсом "річка-озеро-море-канал" генерує різні види водного відпочинку (туризму): круїз, яхтинг, підводне плавання, дайвинг, спуск на плотах, рафтинг, плавання на човнах, рибальство тощо. При цьому слід враховувати показники допустимого рекреаційного навантаження на природні ландшафти, які є сталими величинами (таблиця)

Допустиме рекреаційне навантаження на природні ландшафти

Типи територій

Рекреаційне навантаження

Літо, чол./км2

Зима, чол./км2

Низовинні території

80-120

16-48

Горбисті території, височини

100-150

30-50

Гірські території

120-200

50-100

За допомогою таблиці можна розрахувати логістичний потенціал (тобто максимально допустимий потік туристів), наприклад, для національного парку в Карпатах площею 100 км2 - для гірськолижного туризму, або турбази на Південному березі Криму площею 1 км2 - під літній відпочинок на березі моря (засмагання, плавання, екскурсії тощо).

Відповідно початковою і програмуючою ланкою розвитку туристичного бізнесу мають бути туристичні ресурси, відповідно до логістичного потенціалу (пропускної спроможності) яких повинні визначатися потоки туристів, а їхні потреби в комплексі необхідних послуг (проживання, харчування, перевезення, програмно-інформаційне забезпечення) мають забезпечуватися розвитком відповідної матеріально-технічної бази туризму. Необхідною умовою сталого розвитку туристичного бізнесу в країні, регіоні є менший обсяг логістичного потенціалу матеріально-технічної бази по відношенню до логістичного потенціалу туристичного ресурсу (об'єкта).

Властивість ринку готельних послуг мати позитивний або негативний попит дає змогу застосовувати індекс попиту (Іп), який визначається відношенням заповненої частини (позитивного попиту) до загальної місткості ринку готельних послуг регіону:

Показник, що перевищує більшу частину ринку готельних послуг у позитивному або негативному попиті, і буде визначати стан ринку готельних послуг в регіоні. В подібний спосіб слід оцінити інші можливості розміщення туристів у регіоні - в санаторіях, пансіонатах, будинках та базах відпочинку, кемпінгах, турбазах, оздоровчих таборах тощо. Це стосується також культурно-пізнавальних та спортивних закладів (будинків культури, музеїв, театрів, басейнів, стадіонів, гральних майданчиків тощо).

Відповідність логістичного потенціалу матеріально-технічної бази туризму логістичному потенціалу потоку туристів визначається показником кількості туристів, які прагнуть використати (спожити) туристичні ресурси регіону (місцевості) протягом року, сезону, місяця, доби. Ця кількість туристів може дорівнювати показнику логістичного потенціалу матеріально-технічної бази або бути меншою, але в жодному разі не перевищувати його. У протилежному випадку з'являються "дикі" туристи, різко погіршується комфортність відпочинку, зростає туристичне навантаження на рекреаційні ресурси та об'єкти регіону, країни, що неодмінно призводить до їх деградації. Виразним прикладом останнього підходу є Ближні печери Київсько-Печерської Лаври, які через щоденний неконтрольований, надмірний туристопотік протягом багатьох років зазнали зміни мікроклімату печер (температура, вологість, вміст СО2), що, поряд з іншими чинниками, призвело до обвалу частини печер у 2005 - 2006 рр.

Визначаючи логістичний потенціал вхідного потоку туристів в регіон, країну, слід розрізняти такі різновиди цього логістичного потенціалу, запропоновані автором, як проектний, прогнозний та фактичний. Проектний потік туристів - це максимально можлива (допустима) його величина, яка визначається логістичним потенціалом туристичного ресурсу (об'єкта). Прогнозний потік туристів виявляється на підставі маркетингових досліджень на певний рік, сезон, місяць, день. Зрозуміло, що він не повинен перевищувати відповідний проектний потік туристів. Фактичний потік може відрізнятися від прогнозного, як правило, в бік зменшення через різні форс-мажорні обставини (через так званий "карикатурний скандал" 10 тис. данців відмовилися від вже замовлених турів у Єгипет у лютому 2006 р туристичні ресурси регіону, країни визначають їх комплексний логістичний потенціал з туризму, що складається з: 1) логістичного потенціалу кожного виду туристичних ресурсів та об'єктів; 2) логістичного потенціалу матеріально-технічної бази туроператорів, що включає визначення також обсягів виробництва супутніх товарів та послуг в регіоні, країні (перший потенціал повинен бути більший за другий); 3) логістичного потенціалу вхідних туристопотоків, які в жодному разі не повинні перевищувати логістичний потенціал матеріально-технічної бази туризму в регіоні, країні (це досягається регулюванням кількості путівок, які туроператори надають для реалізації турагенціям, що знаходяться в місцях попиту на туристичні послуги.

Реалізація комплексного логістичного підходу до сталого розвитку туристичного бізнесу в регіоні, країні на підставі "Pull-системи" неможлива без державної підтримки, оскільки формування або модернізація матеріально-технічної бази туризму в регіоні, країні не підсилу окремим турфірмам, навіть великим. Але, розбудовуючи туристичну індустрію в регіоні, країні, слід використовувати логістичні засади, зокрема "Pull-підхід" та концепцію "точно в термін".

Наведені вище теоретичні засади щодо застосування логістичного підходу до сталого розвитку туризму в регіоні, країні можна проілюструвати прикладами з України. Зокрема, це місто Бердичів Житомирської області, де сконцентровано таку значну кількість цінних та цікавих туристичних об'єктів, що в літературі це місто недарма називають "коштовним діамантом європейської цивілізації, архітектурним пам'ятником, де поєдналися українська, польська, єврейська, французська, італійська культури". Серед найвидатніших туристичних об'єктів Бердичева - монастир Босих Кармелітів (ХУІ - XVII ст.), костел св. Варвари (1826 р.), прилегла до них стара частина міста з поєднанням у її архітектурі стилів бароко, класицизму та еклектики. З Бердичевом пов'язані імена славетних французських (О. де Бальзак), англійських (Дж. Конрад), польських (Ю. Словацький, Ю. Крашевський, С. Сєраковський, М. Грабовський, М. Чайковський, Т. Бобровський), єврейських (Шолом-Алейхем, М. Мойхе-Сфорім) письменників та поетів. Тут є історичні пам'ятки промислової (пивзавод) та торговельно-банківської архітектури. З Бердичева починаються цікаві радіальні тури до Житомира, Новоград-Волинського (батьківщина Лесі Українки), с. Верхівні (палац Е. Ганської, дружини О. де Бальзака), с. Романівки (пов'язаного з М. Рильським), с. Теренової (народився Дж. Конрад). Можливі тури до Києва, Львова, Вінниці, Умані, Кам'янця-Подільського, Чернівців. Але, з іншого боку, як зазначається в літературі, розвитку туризму на Бердичівщині перешкождає відсутність достатньої матеріально-технічної бази для прийому та обслуговування туристів (зокрема, готельно-ресторанного господарства); недостатній благоустрій існуючих транспортних комунікацій (як у самих туристичних районах, так і на під'їзних шляхах до них); занедбаний стан багатьох історичних пам'яток та архітектурних об'єктів (так, у маєтку Ганських у с. Верхівня (початок ХІХ ст.) до цього часу "квартирує" сільськогосподарський технікум, що перешкоджає створенню повноцінного меморіального музею О. де Бальзака ). Отже, туристично-ресурсний потенціал Бердичівщини є цілком достатнім, щоб привернути значні потоки іноземних туристів з Польщі, Ізраїлю, Франції, Великої Британії, Білорусії, Росії та ін. країн, а також українських рекреантів та екскурсантів. У той самий час розвиток матеріально-технічної бази туризму та туристичної інфраструктури в м. Бердичеві та районі ще не відповідає його (без перебільшення) могутнім туристично-рекреаційним потенціям, що перешкоджає ефективному розвитку туристичної галузі в регіоні, і отже, гальмує можливості його комплексного соціально-економічного розвитку загалом.

Подібні проблеми спостерігаються в багатьох інших містах України зі значним потенціалом туристичних ресурсів, наприклад, - це Кам'янець-Подільський (пам'ятки польського, турецького та вірменського походження ХVI - XVIH ст., а також Козацької доби), Умань (пам'ятка ХІХ ст. - місце прочанства хасидів, до якого щорічно з'їжджаються на свято Рош-Хана (Новий рік) понад 30 тис. хасидів, - зі США, Ізраїлю та ще з 20 країн світу), Чигирин, Глухів, Батурин (гетьманські "столиці", пам'ятки ХVИ - XVIH ст.), Галич (пам'ятка доби Галицько-Волинського князівства Х- - XV ст.) та багато інших. Вони є потенційними туристичними магнітами національного та світового значення, що вже зараз здатні притягнути десятки (як свідчить приклад Умані), а може й сотні тисяч туристів (українських та іноземних), але не маючи сучасної туристичної матеріально- технічної бази та інфраструктури, втрачають реальні можливості заробляти мільйони доларів на "продажу" своїх туристичних послуг та атракцій.

Отже, розвиток туристичного бізнесу в Україні взагалі та в регіонах зокрема, має великі перспективи, враховуючи значні рекреаційно-туристичні ресурси. Раціональне їх використання та збереження можливе на шляху впровадження в практику туристичної індустрії України логістичних прийомів та підходів. Однією з таких новітніх концепцій є "Pull-підхід", що дає змогу координувати обсяги туристопотоків з пропускними можливостями (логістичним потенціалом) туристичних ресурсів та об'єктів, а також матеріально-технічної бази туризму в регіоні, країні. Застосування пропонованого підходу дає можливість значно зменшити, а в ідеалі виключити, ризики погіршення стану туристичних ресурсів в регіоні, екологічної ситуації, зниження якості туристичних послуг, що надаються, загрози здоров'ю та безпеці туристів тощо, отже, послужить основою для визначення стратегії сталого розвитку туризму в регіоні, країні.

2. Економічні критерії досягнення сталого розвитку рекреаційних територій

Економіка України перебуває сьогодні під впливом трансформаційних процесів, що супроводжуються істотними реформами. Нестабільність економічної ситуації не сприяє ефективності функціонування всіх галузей та сфер діяльності, загрожує розвитку регіонів та держави. Це зумовлює необхідність застосування інструментів та реалізації механізмів досягнення цілей та завдань регіонального розвитку.

Досягнення сталого розвитку держави можливе за умови досягнення сталого розвитку її регіонів. При цьому слід обов'язково дотримуватися інтересів усіх регіонів, особливо суміжних між собою, і діяти на принципах гармонійного просторового розвитку. Проблеми в різних регіонах не можна розв'язати, застосовуючи однакові алгоритми, оскільки кожна окрема ситуація певного регіону вимагає особливого підходу, враховуючи місцеві особливості.

Відповідно, кожен регіон країни здійснює певний внесок у досягнення загальнодержавного рівня сталості. Тому оцінка досягнення регіоном рівня сталості розвитку набуває особливо важливого значення. Визначення цього рівня реалізується через набір індикаторів, які дають змогу відобразити ефективність господарської діяльності та темпи розвитку регіону.

Дослідження сталого розвитку рекреаційних територій відображено у працях провідних вітчизняних науковців: Л. Гринів, О. Гулич, Л. Зайцевої, В. Кравціва, М. Копача, Л. Черчик. Науковці досліджують проблеми, пов'язані із розвитком рекреаційних територій та розробленням рекомендацій із забезпечення сталого розвитку. В роботі Л. Зайцевої запропоновано систему економічних та соціальних індикаторів, яка дає змогу здійснювати оцінку сталості розвитку економіки регіону. О. Пирог та Л. Катан запропонували методику оцінки соціально-економічного розвитку України та її регіонів наведено розрахунки індексів концентрації місць у рекреаційних закладах розміщення, індексів групи індикаторів загальної інфраструктури, індексів рівня концентрації природно-рекреаційного потенціалу, індексів рівня земель рекреаційного призначення, індексів соціальних індикаторів, індексів екологічних показників. Але сталий (збалансований) розвиток передбачає дослідження у трьох напрямах: економічному, соціальному й екологічному. Тому варто звернути увагу на індикатори, розроблені комісією сталого розвитку та запропонованою національним урядам. Проте ці індикатори не є універсальними для всіх держав, а потребують доопрацювання. Набір індикаторів залежить саме від економічної, соціальної та екологічної ситуації, в якій опинилися держави. Перевага не надається якомусь одному конкретно. Це повинен бути рівномірний, рівнозначний у всіх аспектах розвиток. Три фактори повинні гармонійно поєднуватися.

Нова редакція показників сталого розвитку, зібрана Комісією зі сталого розвитку, містить базовий набір з 50 індикаторів. Вони є частиною ширшого набору з 96 показників сталого розвитку. Забезпечення керованості економічних індикаторів сталого розвитку досягається завдяки комплексному поєднанню їх при оцінці економічного стану регіону. Комплексний набір індикаторів дає змогу ввести додаткові показники з метою сформувати усебічнішу та диференційованішу оцінку сталого розвитку. Основні індикатори повинні відображати три виміри забезпечення сталого розвитку: економічний, соціальний і екологічний.

Метою роботи є виділення набору індикаторів для економічної оцінки економічного стану регіону з метою визначення рівня досягнення сталого розвитку в економічному напрямі.

Базовим принципом сталого (збалансованого) розвитку території є виконання завдань та досягнення цілей в економічному, соціальному та екологічному напрямах. Виконання завдань та досягнення цілей сталого (збалансованого) розвитку повинно відбуватися не відокремлено, а комплексно, гармонійно, поєднуючи всі визначальні напрями розвитку території.

Систему критеріїв, які використовуються для кількісної оцінки економічних явищ і процесів, доцільно розглядати як предмет дослідження економічного розвитку рекреаційної території. Вона допомагає здійснити подальше прогнозування та планування регіональної політики економічного розвитку території.

У 1992 році на Саміті Землі було прийнято рішення про важливість ролі індикаторів в оцінці досягнення сталого (збалансованого) розвитку задля забезпечення національних інтересів та досягнення гармонійного розвитку на глобальному рівні. Національна стратегія сталого розвитку передбачає розроблення стратегії та досягнення цілей сталого розвитку і на регіональному рівні. Пов'язано це, передусім, із нерівномірним станом та економічним розвитком регіонів.

З метою забезпечення найповнішого відображення формування індикаторів сталого розвитку слід здійснювати на основі таких принципів:

- використання показників на регіональному рівні;

- відображають основну мету - прогрес у досягненні сталого розвитку;

- зрозумілість, чіткість і недвозначність;

- здійснюються у межах потужності національного уряду, з урахуванням часових, технічних і інших обмежень;

- концептуально обґрунтовані;

- обмежені за кількістю, залишаючись відкритими і володіючи властивістю адаптуватися до майбутніх подій;

- максимально досягати міжнародного консенсусу.

Основні індикатори повинні відображати три виміри забезпечення сталого розвитку: економічний, соціальний і екологічний.

На нашу думку, в економічному напрямі забезпечення сталого розвитку рекреаційної території України доцільно виділити два розділи - економічну структуру та моделі споживання і виробництва. Відповідно кожен з розділів міститиме певний набір індикаторів, які за допомогою конкретних показників дають змогу відобразити економічний стан регіону.

Оскільки регіон є територіальною соціально-економічною системою, яка є відкритою, динамічною, складною системою, для якої характерна самоорганізація, то на її стан впливає значна кількість факторів. Фактори впливу можуть мати локальний характер, тобто їхній вплив не поширюється на навколишні регіони, міжрегіональний, що позначається на міжрегіональному впливі факторів завдяки просторовому оточенню регіонів, та загальнонаціональний, коли фактори чинять визначальний вплив на розвиток усіх регіонів держави.

На основі досліджень матеріалів із оцінки індикаторів сталого розвитку, принципів сталого розвитку і тенденцій розвитку рекреаційної сфери нами здійснено адаптацію економічних індикаторів до умов України. У табл. 1 подано структуру індикаторів сталого розвитку рекреаційних територій в економічному напрямі, виділено показники, які відображають економічний стан регіону, а також визначено основні фактори, які впливають на економічний розвиток рекреаційної території регіону.

Напрямок

Розділ

Індикатори

Статистичні показники

Основні фактори, що впливають на значення показника

Економіч ний

Економічна структура

Регіональний ВВП

ВВП на душу населення ВВП за категоріями кінцевого використання

Структура ВВП за категоріями доходу

Валовий регіональний продукт Валовий регіональний продукт на одну особу

Обсяги споживання Обсяги державних закупівель, продуктивність праці Середня ставка за кредитами Облікова ставка Мито, ПДВ, квоти, акциз Ставки податків Ліцензування Інвестиції в НДДКР Інноваційна активність Обсяги прямих інвестицій Зміна кількості населення Схильність до підприємницької діяльності

Схильність до заощаджень (накопичень) Стабільність законодавства Стихійні лиха Техногенні катастрофи Забезпеченість стратегічними природними ресурсами Пільгові режими

 

 

Торговельний баланс

Обсяги в'їзного рекреа-ційного споживання (над-ходження від іноземної (в'їзної) рекреації) Обсяги внутрішнього рекреаційного споживання (надходження від внутрішньої рекреації) Обсяги виїзного рекреаційного споживання (надходження від зарубіжної (виїзної) рекреації)

Конкурентоспроможність рекреаційних і туристичних послуг Міжнародні кредити Квотування, ліцензування, мито

 

 

 

Доходи від:

туристів

екскурсантів

рекреантів (тривалий період відпочинку)

тих, хто відпочиває упродовж 12 днів

Наявність атракцій: природних, культурно-історичних, оздоровчих, спортивних об'єктів, об'єктів відпочинку Соціально-економічний потенціал для рекреаційного освоєння території Рівень доходів туристів, екскурсантів, рекреантів, відпочивальників

 

 

Структура відвідувачів

Туристи Екскурсанти

Рекреанти (тривалий період відпочинку)

Ті, що відпочивають упродовж 1-2 днів

Мета перебування (поїздки) Тривалість перебування Види атракцій Обсяг вільного часу Імідж території Наявність інфраструктури

 

 

Внесок рекреації і туризму у регіональний ВВП

Обсяг послуг, наданих підприємствами рекреаційної сфери Доходи від експлуатації готелів та інших місць для короткотермінового проживання Сума продажної вартості путівок санаторно-курортних та оздоровчих закладів

Платежі до бюджету суб'єктів туристичної діяльності Платежі до бюджету готелів та інших місць для короткотермінового проживання Обсяг рекреаційного споживання (сукупний обсяг споживання товарів та послуг різних галузей економіки, забезпечений завдяки туристичній діяльності)

Залучення іноземних інвестицій Зростання плати за отримання дозволу на діяльність в СЕЗ Рівень тіньової економіки Місце сплати податків туристичними та рекреаційними організаціями, готелями та закладами перебування (облік доходів і витрат)

Податки та інші платежі, які сплачують туристичні та рекреаційні підприємства Обсяги реалізації туристичних і рекреаційних послуг

 

Моделі споживання і виробництва

Інтенсивність використання матеріальних ресурсів

Питомі витрати енергоресурсів Стан мінерально-сировинної бази (загальна кількість родовищ і тих, що розробляються)

Застосовувані технології видобування матеріальних ресурсів Способи використання і споживання матеріальних ресурсів (відсоток відходів, відсоток браку, ККД об'єктів споживання)

Науково-технічний прогрес

 

 

Нагромадження про-мисло- вих і побутових відходів

Обсяги утворення та використання вторинної сировини і відходів виробництва

Місце розташування полігонів з ліквідації твердих побутових відходів та промислових відходів виробництва Умови та обмеження зберігання твердих побутових відходів та промислових відходів виробництва Технологія виробництва та утилізації

 

 

Нагромадження небезпечних і радіоактивних відходів

Наявність відходів І-ІІІ класів небезпеки у спеціально відведених місцях або об'єктах та на території підприємств за класами небезпеки Обсяги утворення відхо-дів І-ІІІ класів небезпеки за класами небезпеки

Основні показники поводження з відходами І-ІІІ класів небезпеки

Технологія виробництва та утилізації Дотримання підприємствами технологічного режиму експлуатації пилогазо- водоочисного устаткування Темпи впровадження сучасних технологій очищення викидів

Структуризація економічних індикаторів, визначення статистичних показників та факторів, які впливають на значення показника, уможливлюють здійснення оцінки економічного стану регіону, що дасть змогу визначити рівень досягнення ним сталого розвитку.

ВВП на душу населення безпосередньо не визначає рівня досягнення сталого розвитку, проте є дуже важливим мірилом для економічних та еволюційних аспектів сталого розвитку. Як єдиний зведений показник економічного зростання, він є найвагомішим комплексним показником, що відображає різні аспекти економічного стану. Зростання виробництва товарів і послуг є основним визначальним фактором економічного добробуту. Розрахунок динаміки рівня загального виробництва товарів і послуг на душу населення свідчить про темпи зростання доходу на душу населення та збільшення швидкості використання ресурсів.

Торговельний баланс показує зв'язок економіки досліджуваного регіону з економікою інших регіонів. Його компоненти відображають зміни в економічній поведінці вітчизняних підприємств, зміни валютного курсу та її вплив, конкурентоспроможність. Компоненти індикатора відображають також участь економіки у міжнародній співпраці. Показники торговельного балансу відображають відкритість економіки, її залежність та вразливість. Лібералізація торгівлі може здійснити позитивний вплив на сталий розвиток завдяки стимулюванню диверсифікації економіки, підвищенню ефективності розподілу ресурсів і заохоченню передавання інноваційних технологій. Проте, з іншого боку, вона може призвести до збільшення і нестійкого використання ресурсів, коли екологічні витрати виробництва не повністю включені і не відображаються у ринкових цінах.

Структура відвідувачів визначається двома головними групами факторів: передусім це індивідуальна поведінка, яка визначається власними мотивами, бажаннями, потребами та пропозицією продуцентів, яка залежить від фізико-географічного положення, природно-ресурсного потенціалу, виробничих та соціальних факторів розвитку території. Співвідношення попиту, з одного боку, який підкріплений купівельною платоспроможністю, і пропозиції, з іншого боку, яка виходить із можливостей ресурсного потенціалу і ринкової інфраструктури, дають змогу визначити структуру відвідувачів регіону. Проте не відзначається єдиної оптимальної структури відвідувачів для усіх регіонів чи територій, оскільки існує залежність від природних та географічних особливостей території, норми антропогенного навантаження на природні ландшафти.

Внесок рекреації і туризму у ВВП залежить передусім від регіональної політики та визначення нею пріоритетних галузей розвитку. Внесок рекреації і туризму також залежить від природно-ресурсного потенціалу, яким володіє територія, та можливості залучення рекреантів і туристів. Не менш важливим фактором є технологія рекреаційного процесу: від залучення природних, рекреаційних і туристичних ресурсів до моменту надання рекреаційних і туристичних послуг. Додатковим фактором розвитку сфери рекреаційних і туристичних послуг в регіоні має стати державна політика стимулювання через встановлення додаткових пільг.

Результатом надання пільгових режимів об'єктам туристично-рекреаційного комплексу будуть успішні показники розвитку рекреаційної і туристичної галузі, значні суми залучених іноземних інвестицій, а також інтеграція в світове співтовариство та зарахування їх до провідних туристичних країн. Проте на практиці доволі важко виміряти внесок саме від рекреаційної і туристичної діяльності, оскільки вона безпосередньо пов'язана і з іншими сферами господарювання, такими як торговельна сфера, сфера розміщення, сфера громадського харчування тощо.

Індикатор інтенсивності використання матеріальних ресурсів лежить в основі політики підвищення ефективності використання сировини з метою збереження природних ресурсів та зменшення деградації навколишнього середовища в результаті первинного виробництва, обробки матеріалів, виготовлення і розміщення відходів. Зниження матеріалоємності виробництва і споживання товарів і послуг має важливе значення для охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Воно може бути досягнуто за рахунок ефективнішого використання природних ресурсів у сфері виробництва та споживання, в результаті рециркуляції використаних відходів, а також зміни в структурі споживання у бік менш інтенсивного споживання матеріаломістких товарів та послуг.

Утворення промислових і побутових відходів тісно пов'язане з рівнем економічної активності та свідчить про структуру споживання сировини. Скорочення обсягу утворення відходів є показником зміни в структурі споживання відносно сировини і збільшення утилізації та повторного використання.

Утворення небезпечних і радіоактивних відходів дає змогу визначити ступінь і тип індустріалізації в регіоні, а утворення небезпечних і радіоактивних відходів має прямий вплив на здоров'я населення, яке проживає у межах регіону, навколишнє природне середовище. Обсяги утворення відходів є визначальним фактором при здійсненні рекреаційної діяльності, тому головною метою регіональної політики є зменшення обсягів утворення небезпечних і радіоактивних відходів. Скорочення обсягів утворення відходів може вказувати або на зменшення промислової діяльності у регіоні, впровадження екологічно чистого виробництва, або на зміну структури звичок споживачів, що передбачає економію у використанні енергії та сировинних матеріалів. Впровадження екологічно безпечних систем управління небезпечними відходами передбачає зниження ризиків для здоров'я людини і навколишнього середовища у зв'язку зі зменшенням впливу небезпечних відходів.

Визначення економічних індикаторів є першим кроком у реалізації регіональної стратегії сталого розвитку. Проте вони не дають повного уявлення про стан території регіону. Для комплексного дослідження потрібно, на нашу думку, визначити соціальні й екологічні критерії сталого розвитку та вивести інтегральний показник сталого розвитку рекреаційних територій регіону в кожному напрямі. Дослідження за їх допомогою стану території дасть змогу сформувати комплексну оцінку стану території, визначити проблемні аспекти розвитку території та відповідно розробити ефективну стратегію сталого (збалансованого) розвитку території.

3. Екологічний туризм як важливий чинник сталого розвитку туристичної галузі

Основним завданням праксеології туризму є осмислення багатоманітної туристичної практики, узагальнення тенденцій її поступу з тим, щоб стати теоретичним підґрунтям для моделювання стратегічного розвитку туризму, розробки програм його ефективного функціонування та вдосконалення. В процесі здійснення своєї функції праксеологія туризму використовує дані багатьох наук, в тому числі філософії, економіки, соціології, та ін. Вони озброюють праксеологію науковою методологією для вирішення поставлених перед нею завдань.

В рамках осмислення проблем сталого розвитку туризму виникає необхідність усвідомлення загальних тенденцій поступу суспільного прогресу, а також протиріч які стають на його заваді. Серед інших, значної уваги набуває проблема екологічної складової в комплексі головних чинників розвитку людської цивілізації. Більшість глобальних і регіональних проблем - забруднення навколишнього середовища, кліматичні аномалії, нерівномірність економічного розвитку в різних країнах, проблеми бідності, перенаселення, еміграції тощо - так чи інакше пов'язані з екологічним реаліями. В умовах глобалізації сучасного світу дані проблеми лише загострюються.

Сьогодні все більше вчених по-новому осмислюють світову екологічну ситуацію. Людство все частіше кваліфікується як «суспільство ризику», досягнення науково-технічного прогресу вже не виглядають незаперечно позитивними, актуалізуються проблеми екологічної етики, гуманізації та гуманітаризації сучасного природознавства. Зразком нового мислення є думка американського дослідника Ф.Фукуями: щодо можливостей людства в «освоєнні»природи: «існує достатньо розумних причин поважати природний порядок речей і не вважати, що люди здатні так легко покращувати його шляхом непродуманого втручання..». Даний вислів націлений на необхідність встановлення нових, партнерських стосунків між людиною і природою. Показовою, на наш погляд, є й думка відомого українського філософа А.Єрмоленко, який наголошує що «наприкінці ХХ століття.. експансія задля комфортного існування людини стала настільки потужною, що вона вже не тільки не забезпечує виживання людини, а й загрожує знищенням і їй і довкіллю». Причиною такого стану речей, на думку вченого, є результат ставлення людини до природи як до довкілля, що на ґрунті інструментального розуму призвело до екологічної кризи. Тому в сучасних умовах, зазначає автор, проблема стосунків людини і природи не може обмежуватись лише проблемами філософії природи, чи навіть етики, тобто запитаннями, як жити в злагоді з природою, що є добро а що зло. Це запитання, як саме необхідно жити у злагоді один з одним і у злагоді з природою? А це вже царина практичної філософії, завданням якої є пошук відповіді на запитання, як слід впорядковувати життя, як слід господарювати, яку мати техніку, які правові й матеріальні норми.

Для дослідження даних проблем продуктивним видається осмислення такого явища як екологізм, його концептуалізація активно відбувається в сучасній суспільній свідомості. На відміну від екології, екологізм прагне не лише науково проаналізувати наявні явища і процеси, а й знайти відповіді на гострі екологічні проблеми. Сутність даного явища була сформульована провідним науковим співробітником Інституту філософії НАН України, доктором філософських наук М.Кисельовим, який зазначив: «Екологізм тлумачать як сучасну форму екологічної мобілізації людей, як продукт виходу екологічних проблем за академічні межі та «безпосереднього переживання»їх масами на рівні побутової свідомості.. Екологізм є формою безпосереднього переживання взаємозв'язків індивіда з довкіллям на ґрунті не лише наукових даних, а й власного досвіду і переконань, власного культурного рівня, моральності та інтуїції». Таким чином, екологізм декларує себе ідеологією постіндустріального суспільства яка базується на численних стратегіях розвитку, політичних програмах і планах дій, практичних рекомендаціях щодо устрою соціально-економічних відносин, морально-етичних, ціннісних, культурних засад суспільства та його окремих інституцій.

Однією з таких суспільних інституцій, яка потребує нового, екологічного осмислення є феномен туризму. Серед багатьох видів туристської діяльності особливе місце належить екологічному туризму, явищу, сьогодні ще недостатньо сформованому й розвинутому у вітчизняній туристичній практиці, але явищу яке, безперечно, є позитивним і перспективним у забезпеченні сталого розвитку туризму.

Поява екологічного туризму пов'язана з виникненням нових групових і суспільних потреб у пізнанні природи, необхідністю ощадливого ставлення до природних і культурних надбань, забезпеченням власного внеску в їх збереження.

Сьогодні відбувається зміна пріоритетів у спрямованості запитів туристів, особливо в індустріально розвинутих країнах. Все більше людей намагаються відпочивати як надалі від міст, в куточках з відносно непорушною природою. Напротивагу традиційному пляжному відпочинку зростає попит на тури з активно-пізнавальною спрямованістю. Дані потреби обумовлені погіршенням екологічної ситуації в світі, катастрофічним зменшенням екологічно чистих зон для життя і відпочинку, приверненням уваги широких кіл світової громадськості до екологічних проблем з боку численних екологічних служб та міжнародних громадських організацій.

Серед передумов розвитку екологічного туризму, принаймні привернення до нього уваги, стало посилення негативних аспектів впливу масового туризму на навколишнє середовище та історико-культурні туристичні ресурси. Так, непродумане зростання туристичних потоків призводить до перенаселеності та перенавантаження інфраструктури туристичних центрів (у Венеції через масовий приплив туристів загострились проблеми з транспортом та основними видами обслуговування); до загострення екологічної ситуації в екологічно-чутливих районах (критична екологічна ситуація склалась в Альпах через їх перетворення в «колонію яка дає один єдиний товар - індустріальний лижний спорт»); негативного впливу на спосіб життя місцевих жителів, їх культуру, традиції (підвищення рівня злочинності та напруженості, проституції та азартних ігор, розповсюдження чужої ідеології та способу життя). Все це призводить до конфліктів та специфічних форм протесту проти розвитку масового туризму на рівні місцевої влади та громадян. Дані проблеми наростають пропорційно темпам зростання туристичних потоків. Як зазначив відомий дослідник туризму, колишній генеральний секретар Всесвітньої туристської організації Франческо Франжіаллі: «Легко уявити собі здебільшого нестерпні наслідки того, що постійне зростання потоків перевезень за період 1995 - 2020 років, передбачене ВТО, незважаючи на сьогоднішню кризу, без належного контролю може призвести до шокового стану. Непосильний тиск на природне середовище, незахищені берегові та гірські ділянки, величезне перенаселення міських центрів і перенавантаження головних місць туристського інтересу та історичних пам'яток, невідповідні транспортна інфраструктура, громадські служби та сфера послуг, підвищення попиту на водні та енергетичні ресурси, що суперечить потребам місцевого населення, застарілі системи навчання, загроза для місцевих культур і традицій - ось можливі наслідки. Що ж станеться у 2020 році, коли обсяг міжнародних відвідувань перевищить 1,5 млрд., а обсяг туристичних поїздок у межах країни стане ще більшим?».

Все це не може не турбувати світову спільноту і обумовлює увагу широкої громадськості до проблем екології, необхідності збереження навколишнього середовища. З року в рік зростає кількість публікацій, конференцій, нарад присвячених раціональному використанню природних і культурно-історичних туристичних ресурсів. Результатом осмислення даних проблем стала розроблена Всесвітньою туристською організацією (UN WTO), Всесвітньою радою подорожей та туризму (WTTC) та організацією «Зелений світ»концепція сталого розвитку туризму в ХХІ столітті: «Agenda 21 for travel and tourism industry». В документі під сталим розвитком розуміється процес який відбувається без нанесення шкоди туристським ресурсам, такий спосіб управління, коли ресурси поповнюються з тією ж швидкістю, з якою використовуються, або через перехід від повільно відновлювальних ресурсів до швидко відновлюваних. В документі знайшли відображення такі положення: індустрія подорожей і туризму зацікавлена в захисті природних і культурних ресурсів які є основою для туристичного бізнесу; була підкреслена важливість координації спільних зусиль урядів, туристської галузі і неурядових організацій щодо створення стратегії довгострокового розвитку; було перераховано області пріоритетних дій з певними цілями і кроками для їх досягнення; наголошена важливість партнерства між урядами, промисловістю та неурядовими організаціями щодо створення життєздатної туристської індустрії.

В «Agenda 21»сформульовані загальні принципи розвитку туризму:

- подорожі і туризм повинні допомагати людям досягти гармонії з природою;

- подорожі і туризм повинні зробити свій внесок в збереження, захист та відтворення екосистем;

- подорожі і туризм повинні базуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;

- захист навколишнього середовища повинен стати невід'ємною складовою процесу розвитку туризму;

- проблеми розвитку туризму повинні вирішуватись за участю зацікавлених громадян, місцевих жителів шляхом узгодження даних рішень з тими, які були прийняті на місцевому рівні;

- держави повинні попереджати одна одну щодо природних катаклізмів, які можуть торкнутись безпосередньо туристів чи туристської сфери;

- подорожі і туризм повинні сприяти створенню робочих місць для жінок і місцевих жителів;

- розвиток туризму повинен забезпечувати і підтримувати культуру і інтереси місцевих жителів;

- індустрія туризму повинна базуватись на міжнародному праві у сфері захисту навколишнього середовища.

Ці положення співпадають з основними принципами екологічного туризму і відповідно стали базовими для його розвитку. Екологічні проблеми знайшли своє відображення в матеріалах нарад ВТО в Лондоні та Джакарті (лютий і листопад 1997 р.). В резолюціях даних нарад було зазначено, що екологічні податки повинні бути справедливими і недискримінаційними, а отримані кошти індустрії туризму повинні бути направлені на охорону навколишнього середовища; освіта в сфері охорони навколишнього середовища повинна бути посилена особливо в навчальних закладах які готують персонал для готелів і туристичних фірм.

Слід зазначити, що і в подальших офіційних документах міжнародних туристських організацій проблема розвитку сталого туризму тісно пов'язувалась з необхідністю розвитку екологічного туризму. Так в Глобальному етичному кодексі туризму, документі якій був одноголосно схвалений в жовтні 1999 року на сесії Генеральної асамблеї ВТО в Сантьяго, в роботи 3 «Туризм - фактор сталого розвитку»зазначалась необхідність планування об'єктів туристської інфраструктури та видів туристської діяльності таким чином, щоб забезпечити захист природної спадщини яку становлять екосистеми та біологічна різноманітність, а також охороняти види дикої фауни і флори, яким загрожує зникнення. Учасники туристського процесу і особливо професіонали сфери туризму повинні погоджуватись з встановленням відповідних обмежень і меж на діяльність яку вони здійснюють в особливо вразливих місцях - зонах пустель, полярних та високогірних районах, берегових зонах, тропічних лісах та вологих зонах, які підходять для створення природних парків чи заповідників. Окрім того, в матеріалах Глобального етичного кодексу була дана оцінка природному екологічному туризму як особливо цінній формі туризму в силу того, що «він виявляє повагу до природної спадщини і місцевого населення і створює потенціал прийому туристських об'єктів».

Змістовними, щодо ролі екологічного туризму, були рішення світового туристського форуму в Йоханесбурзі (2002 р.). В затвердженому «Плані дій»сталого розвитку туризму, зокрема в пункті 41 зазначалась необхідність забезпечити сталий розвиток туризму, виключно за рахунок туризму, що не завдає шкоди навколишньому середовищу та екотуризму, забезпечує підтримку місцевої культурної та природної цілісності та посилює увагу до захисту екологічно вразливих регіонів і унікальних природних середовищ. Для цього пропонувалось на всіх рівнях вжити заходів щодо розвитку програм, включно з освітніми та навчальними, які заохочують до участі в екотуризмі, надають можливість корінним та місцевим громадам розвиватися та отримувати прибутки від екотуризму, забезпечити партнерське співробітництво в розвитку туризму та охороні національного надбання з метою більш ефективного захисту довкілля, природних ресурсів та культурної спадщини. Була визначена необхідність надати допомогу населенню регіонів, що забезпечують туристські послуги, у налагодженні максимально вигідного та ефективного менеджменту в місцях посиленого інтересу з боку туристів, одночасно зі зведенням до мінімуму негативних впливів та загроз місцевим традиціям, культурі та середовищу.

Таким чином стає абсолютно очевидним, що світова туристична спільнота поєднує перспективи подальшого розвитку туризму з проблемою створення нових екологічних пріоритетів розвитку галузі, а також безпосереднього розвитку самого екологічного туризму. Відповідно виникає потреба ідентифікації сутності екологічного туризму.

Поняття екологічний туризм виникло в кінці 60 - на початку 70-х рр. ХХ століття, при цьому на початковому етапі мало досить невиразні обриси. Пояснюється це тим, що даний термін, як правило, використовували маркетологи для залучення туристів зорієнтованих на подорожі до недоторканих куточків природи, для насолоди від пейзажів диких рослин і тварин, а також будь-яких культурних проявів в цих напрямках. Туроператорів, при цьому мало турбував захист навколишнього середовища.

В кінці 70-х на початку 80-х р. почала формуватись концепція «м'якого»туризму. До нього відносять туристичну галузь, що призвана мінімізувати вплив туризму на ландшафт. На відміну від «жорсткого туризму, націленого на отримання максимальної вигоди від подорожей, до пріоритетів «м'якого туризму»входить не тільки успішний бізнес, але й ощадливе ставлення до природи і соціокультурного середовища того регіону який приймає туристів.

Поступово екотуризм набував відповідних форм організації. Спочатку виникли ініціативні групи мандрівників - любителів природоохоронних організацій та різноманітних клубів. Так в США визначна роль у розвитку екологічного руху належить відомому «Сьєра-клаб». В Австрії, Германії, Швейцарії значний внесок в цей процес зробили альпійські союзи. Дані об'єднання утримують розгалужену мережу гірських кемпінгів, невеличких кафе та ресторанів які побудовані й функціонують у відповідності з екологічними вимогами. Вони також підтримують мережу туристських стежок і забезпечують безпеку туристів в пішохідних, кінних, велосипедних та інших гірських походах. Дещо пізніше почали формуватись еколого- туристські і пригодницькі союзи та товариства. В різних формах вони існують в багатьох країнах світу. Найбільш впливові організації діють в США. Це Міжнародне товариство екотуризму та Товариство пригодницького туризму. Окрім широкомасштабної туристської діяльності вони організовують щорічні світові екотуристські конгреси. Поступово почали з'являтись спеціалізовані туроператори. Сьогодні в розвинутих країнах їх чисельність досягає багатьох сотень. Найбільш помітним є об'єднання австралійських туроператорів «Australian Eco Adventures» пропонує 75 класичних екотурів по всій країні. Загалом частка екологічного туризму, за даними експертів UN WTO становить біля 10% світового обігу туристського капіталу.

Осмислення сучасних тенденцій в туристичній діяльності, в тому числі визначення сутності екологічного туризму було зроблено Міжнародною організацією екотуризму (TIES). В матеріалах даної організації зазначалось що екотуризм - це відповідальні подорожі до природних зон регіонів, збереження навколишнього середовища і підтримка добробуту місцевого населення.

Для більш чіткого розуміння даного виду подорожей в матеріалах TIES було сформовано 10 заповідей екотуриста:

1) пам'ятати про вразливість Землі;

2) залишати лише сліди, виносити лише фотографії;

3) пізнавати світ у який потрапив: культуру народів, географію, тощо.

4) поважати місцевих жителів;

5) не купувати продукцію, виготовлення якої згубно впливає на навколишнє середовище;

6) завжди йти лише протореними стежками;

7) підтримувати програми по захисту навколишнього середовища;

8) де можливо, використовувати методи збереження навколишнього середовища;

9) підтримувати організації які сприяють захисту природи;

10) подорожувати з фірмами які підтримують принцип екотуризму.

При цьому і сьогодні існують певні відмінності у формуванні та визначенні сутності екологічного туризму. Так Спілка екотуризму США подає таке, поширене у західній науці, визначення екотуризму: «Екотуризм - це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі екологічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню.

Відомий американський дослідник туризму Маркус Ендікот визначає екотуризм, як подорожі з низьким антропогенним впливом на навколишнє середовище під час турів на природі.

Колишній Генеральний секретар Всесвітньої туристської організації Франческо Франжіаллі у лекції прочитаній у Київському університеті туризму, економіки і права 9 жовтня 2002 р. зазначив: «Екотуризм, за визначенням, яке ми запропонували на Квебекському саміті, може бути визначений як «усі форми туризму, в яких головною метою туристів є спостереження та розуміння високої цінності природи, що сприяє збереженню і мінімізації швидкого впливу на природне середовище та історичну спадщину». Цей вид діяльності зовсім не є для нас випадковим. Її не слід розглядати як перехідний етап або данину моді, або навіть як пошук нових ринкових можливостей, але як один з основних козирів цієї індустрії майбутнього туризму. Із дуже простої причини: екотуризм є вирішальним чинником збалансованості, стабільності та відповідальності туристичного сектору».

Змістовним є визначення сутності екологічного туризму представлене відомими російськими науковцями І.В.Зоріним і В.А.Квартальновим. В їх туристському термінологічному словнику зазначається: «екотуризм - поєднання подорожі з екологічно чутливим ставленням до природи, що дозволяє поєднати радість знайомства з новими ландшафтами, вивчення зразків флори і фауни з можливістю сприяти їх захисту. Основним ресурсом екотуризму виступають території що охороняються - заповідники, національні природні парки, унікальні і типові ландшафти. Екотуризм економічно сприяє збереженню природи: території які охороняються, притягують туристів, для обслуговування яких створюються нові робочі місця; природні ресурси стають рекреаційними, їх використання базується на дотриманні екологічних законів».

Підсумовуючи вищевикладене можна зазначити, що екологічний туризм зорієнтований на активне сприйняття людиною природи не лише з метою використання її рекреаційних, пізнавальних або інших можливостей, а також її збереженню та примноженню. Саме турбота про навколишнє середовище є основним сенсом екологічного туризму.

Як вид діяльності екологічний туризм призваний:

- систематично і цілеспрямовано культивувати критерій рівноваги співіснування людини і природи;

- формувати у туристів почуття особистої відповідальності за стан природного середовища, його майбутнє;

- орієнтувати туристські організації на підпорядкування короткотермінових інтересів отримання прибутку від туризму, довготерміновим інтересам збереження природи для майбутніх поколінь, а також забезпечення сталого розвитку туризму.

За цими ознаками екологічний туризм можна класифікувати як «пізнавальний», коли туристи впродовж туру, окрім мети відпочинку, відновлення фізичних і духовних сил, передбачають отримати екологічні знання і досвід ощадливого ставлення до природи. До цієї категорії відносяться різного роду науково-дослідницькі експедиції щодо спостереження і вивчення природи, польові практики студентів природничих факультетів вищих навчальних закладів. Це й тури науково-популярних і тематичних екскурсій, які здійснюються по завчасно обладнаним екологічним стежкам на територіях заповідників і національних парків. До них належать й походи школярів під час яких викладачі чи гіди проводять бесіди про природу, її збереження тощо.

До окремої категорії екотуризму може бути віднесений сільський туризм - відпочинковий вид туризму зосереджений на сільських територіях, який передбачає подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні і сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо. До екологічного виду сільський туризм можна віднести через такі його риси: чисте природне середовище, низький рівень урбанізації та індустріалізації, гармонійний агрокультурний ландшафт. До того ж засоби розміщення сільського туризму, як правило, виступають базою тимчасового проживання екотуристів.

До екотуризму можна віднести й так званий пригодницький туризм. Він об'єднує подорожі, які пов'язані з відпочинком на природі й спрямовані на отримання нових відчуттів, вражень, покращання фізичної форми та досягнення спортивних результатів. До нього відносяться такі види туризму як альпінізм, спелеотуризм, гірський і пішохідний туризм, велосипедний, водний, лижний, кінний туризм, дайвінг, парапланеризм та інші. Пригодницький туризм є перспективним й таким, що швидко розвивається, оскільки є досить прибутковим. При цьому до категорії екологічного туризму два останніх види можна долучати лише за умов коли учасники ставлять за мету й набуття екологічного досвіду, дотримуються відповідних екологічних правил.

Базою для екологічного туризму повинні стати національні природні парки та території призначені для збереження і підтримання різноманітних природних і культурних ландшафтів. Саме в таких парках можливий комплексний розвиток сфери послуг, організація маршрутів різної тематичної направленості, може бути організована сітка екологічних маршрутів з обладнаними на них стоянками для туристів (із запасом палива, сміттєзбірниками, туалетами і т.п.). Такі парки здатні зберегти більшу частину території в первозданному стані. Безперечно, на початковому етапі необхідна фінансова підтримка даних нововведень. При цьому розвиток таких парків може забезпечити чималі економічні і фінансові перспективи, оскільки, по своїй суті, екологічний туризм потребує значно менших організаційних і фінансових витрат на розвиток інфраструктури ніж інші види туризму.

Як вид підприємницької діяльності екологічний туризм повинен розвиватись за допомогою економічних механізмів та стимулів. При цьому його широкомасштабний розвиток навряд чи можливий без виділення початкового капіталу для фінансування робіт щодо створення екоцентрів, які б розпочали роботу по формуванню екологічних подорожей, інвестування відповідної інфраструктури екотуризму, проведення загальної, чітко сформульованої екологічної політики, розробки відповідної законодавчої бази та проведення культурно-просвітницької діяльності серед широких верств населення і особливо підростаючого покоління, політики призваної сформувати чіткі екологічні пріоритети способу життя і відпочинку.

Використана література:

1. Смирнов І.Г. Логістична модель сталого розвитку туристичного бізнесу

2. Добуш Ю.Я. Економічні критерії досягнення сталого розвитку рекреаційних територій

3. Кручек О. А. Екологічний туризм як важливий чинник сталого розвитку туристичної галузі (праксеологічний аспект)





Реферат на тему: Сталий розвиток рекреаційних ресурсів та туристичного бізнесу (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.