Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Туризм

Історія становлення й розвитку сільського туризму в Карпатському регіоні (реферат)

У розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні ми виділяємо три основні етапи:

1. "Літниськовий" етап, або становлення сільського туризму (середина XIX — середина XX ст.).

2. Етап розбудови приватного квартирного сектора у рекреаційних зонах (60—80-ті pp. XX ст.).

3. Етап становлення сільського зеленого туризму як самостійної галузі.

Кожен з цих етапів характеризується особливостями організації, регіонами поширення, функціональними завданнями, напрямками та формами туристичної діяльності.

Згідно з науковими розвідками [41], у Західній Україні витоки організованого відпочинку на селі сягають початку XIX ст. Члени "Руської трійці" Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький були першими у питанні організації такого виду туризму в Галичині, Північній Буковині та на Закарпатті. У другій половині XIX ст. "Просвіта", молодіжні організації, українська інтелігенція пропагували і масово захоплювалися подорожами у сільській місцевості, досліджували свій край, відвідували українські села, вивчали фольклор.

Іван Якович Франко ініціював створення студентської туристичної організації з метою вивчення життя й побуту сільського населення. Він виступив організатором кількох експедицій у Карпатський край, упродовж яких були описані колорит карпатських сіл та численні історико-етнокультурні й природні атракції краю.

У кінці XIX ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка (НТІП) у Львові була створена етнографічна комісія, активними учасниками якої стали Іван Франко, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса та інші.

На початку XX ст. особливо активними у цій сфері були спортивна організація "Сокіл" та організація "Чорногора" із Станіслава (Івано-Франківськ). Остання мала тісні контакти з польським та угорським товариствами, зміцнювала свою матеріально-технічну базу, займалася науково-дослідницькою та просвітницькою діяльністю, видавала літературу.

Відпочинок у сільській місцевості в Карпатському регіоні у період з кінця XIX ст. до середини XX ст. дістав назву "літнисько". Він ф передбачав перебування міських мешканців у сільських оселях на тривалий період (кілька тижнів, місяць), переважно влітку.

Після Першої світової війни у Львові з'явилася нова туристична організація "Плай" із філіями в інших областях, яка, як і "Чорногора", проіснувала до 1939 р.

Місцями, що обиралися для відпочинку, найчастіше обиралися території з мальовничими ландшафтами — височини Розточчя й Опілля, низькогір'я Сколівських Бескидів і Стрийсько-Сянської верховини, Чорногора, Покуття, Рахівські гори, Буковинські Карпати. Відпочиваючих приваблювали атракційні місця — річки, озера (с. Янів, населені пункти на Дністрі), значні лісові масиви, а також лікувальні джерела (Корчин, Моршин, Верхнє Синьовидне та інші). На час літниськ селяни забезпечували відпочиваючих харчуванням, нічлігом, надавали допомогу в організації відпочинку.

Для багатьох рекреаційних центрів Передкарпаття — курортів Трускавець, Моршин, Любінь Великий — літниськовий рух був першою формою рекреаційного освоєння цієї місцевості.

Найпопулярнішими з огляду на привабливість та збереження традицій у цей період були літниська на Гуцульщині (Яремча, Дора, Косів тощо).

Літниська як окрема форма рекреації синтезувала кілька напрямків туризму: власне відпочинковий, оздоровчий, пізнавальний (вивчення місцевих історичних місць та природних цінностей), а також активний — піший та лещатарський. Це була досить поширена форма відпочинку, як правило, сімейного, й охоплювала села поблизу доріг та залізничних станцій з мальовничими місцевостями й відпочинковими та оздоровчими ресурсами (джерела, лісові масиви).

Після Другої світової війни, коли Карпатський регіон у його сучасних межах ввійшов до складу Української РСР, традиція літниськ почала зникати, хоча ще навіть у 1960-х pp. залишалася популярною серед мешканців великих міст — Львова, Дрогобича, Станіслава.

З середини 1960-х до 1980-х pp. у колишніх літниськових селах і місцевостях почалося формування модерної рекреаційної інфраструктури. У Передкарпатті, Карпатах й Закарпатті зводилися численні курортно-оздоровчі комплекси (Трускавець, Моршин, Свалява, Східниця тощо), туристичні бази, гірськолижні комплекси, які від початку свого функціонування вабили значну кількість людей для відпочинку та лікування, а також занять активними видами туризму.

У пікові сезони — літній та зимовий — у рекреаційних районах Карпат у наші дні має місце перевантаження нічліжної та оздоровчої бази наявної туристичної інфраструктури. Тому у ці періоди частина рекреантів (які лікуються чи відпочивають) з 1980-х pp. традиційно обирає для себе сільську оселю (у тому числі й з економічних причин).

У 1970—1980-ті pp. сільська оселя виступає як доповнюючий елемент інфраструктури рекреаційних зон Карпатського регіону.

Ознакою впровадження концепції власне сільського туризму у його сучасному трактуванні ставало переобладнання горянами особистого житла для рекреаційних потреб шляхом збільшення кількості помешкань, кращого облаштування технічної інфраструктури. Сільський господар на цьому етапі забезпечував функції, властиві певному рекреаційному центру, об'єкту чи місцевості, — оздоровчі чи відпочинкові.

Новий етап розвитку сільського зеленого туризму в Україні у цілому та у Карпатському регіоні зокрема розпочався з другої половини 1990-х pp. і пов'язаний з його організаційним становленням як виду туристичної діяльності на селі.

У квітні 1996 р. в Києві відбулася установча конференція, на якій було засновано Всеукраїнську неприбуткову громадську організацію "Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні". Головна мета організації така: популяризація відпочинку в українському селі, сприяння розвитку сільської інфраструктури, самозайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю, гостинних мешканців сільської місцевості, культурного та історичного надбання українського народу, сприяння збереженню навколишнього середовища.

Ініційоване Всеукраїнською спілкою відродження сільського зеленого туризму зорієнтоване на привабливість для городян природних та культурних атракцій, традицій, навколишнього середовища та домашнього харчування. Водночас це може бути одним з найдешевших видів відпочинку. Особливістю цього етапу є те, що він охоплює райони з рекреаційними, атракційними передумовами, але без розвинутої інфраструктури. Тому в Карпатському регіоні спроби розвинути сільський зелений туризм охоплюють різні місцевості: від поліських рівнин Львівщини до передгірних територій Закарпаття.

Парадокс перших років становлення Спілки в тому, що до неї охоче приєднувалися люди без досвіду прийому відпочиваючих, які розглядали членство як певний шанс спробувати себе у новому виді діяльності й отримати додатковий заробіток. Тому певна частина проектів Спілки мала бюрократичний характер, і радше приносила результати донорам проектів, ніж реципієнтам. Досвідчені оператори сільських садиб рекреаційних регіонів не ввійшли до Спілки, надаючи перевагу перебуванню у "тіні". Тому результати організаційної роботи Спілки були відчутнішими у "нетрадиційних", але багатих на природні та культурні атракції туристичних регіонах України, ніж у "традиційних" рекреаційних районах.

Треба констатувати той факт, що досвідчені сільські організатори відпочинку приєднаються до Спілки лише за умови, коли вона реально зможе захистити на законодавчому рівні їхню діяльність. Але Закон про сільський туризм в Україні досі не прийнято.

На початок XXI ст. (станом на 2005 р.) в областях Карпатського регіону склалася доволі потужна розгалужена мережа осель сільського зеленого туризму.

Зеленим туристам, які бажають відпочивати у гірських селах регіону, Львівська обласна спілка сприяння розвитку зеленого туризму пропонує близько 200 агроосель, Івано-Франківська спілка — понад 300 агро-осель, Закарпатська — понад 360 агропансіонатів і садиб, Чернівецька — близько 80 агроосель з харчуванням і цікавими подорожами. Щорічно ці кількісні показники неухильно зростають. Вартість проживання в агро-оселях реґіону коштує в середньому 15—40 грн за добу. Проте через жорстку систему оподаткування значна частина власників зелених садиб досі надають послуги неофіційно, уникаючи проблем, пов'язаних з ліцензуванням.

Області Карпатського регіону також активно використовують допомогу міжнародних фондів для підтримки розвитку зеленого туризму. Так, у 1999—2001 pp. у краї реалізовано проект TASIC "Підтримка місцевого розвитку та туризму Карпатського регіону" (вартість інвестиційного проекту склала 1,5 млн євро). А впродовж 2002—2004 pp. завершилася реалізація нового масштабного проекту TASIC "Збереження навколишнього середовища та розвиток сільського зеленого та екотуризму" (вартість проекту становила 1,4 млн євро). У карпатські області періодично надходять малі гранти для розвитку сільського зеленого туризму в окремих гірських селах і районах.

Подальший розвиток екологічного й сільського туризму в Карпатському регіоні пов'язаний, на думку експертів PAUCI, з такими екологічно орієнтованими продуктами, як науково-пізнавальні тури на заповідні об'єкти, кваліфікований туризм у гірських районах, екоетнічні тури [72]. Для забезпечення пріоритетного розвитку цих перспективних туристичних екопродуктів у цьому дослідженні спільно з адміністраціями національних парків та місцевими органами влади визначено пріоритетні завдання щодо першочергової розбудови таких об'єктів інфраструктури:

—для Ужанського національного природного парку — візит-центру у Великому Березному та екоосвітнього осередку "Школа у пралісах" в с. Стужиця;

—для Карпатського національного природного парку — розбудову системи екопізнавальних маршрутів Чорногірським хребтом;

—для національного природного парку "Сколівські Бескиди" — створення тематичних пізнавальних природничих стежок;

—розбудова нічліжної бази малоформатного профілю для Яворівського і Синевирського національних природних парків;

—створення тематичних атракцій: "Містечко Святого Миколая" у Карпатському національному природному парку та "Гуцульське село" у національному природному парку "Гуцульщина";

—розбудова мережі транс'європейських, регіональних і локальних піших та велосипедних трас в Українських Карпатах;

—облаштування інфраструктури для водного туризму на ріках Дністер, Черемош, Тиса та інших;

—створення інфраструктури для кінного туризму, у тому числі з використанням гуцульських коней.



 

Список використаної літератури

1. Закон України "Про ліцензування певних видів діяльності" від 1.06.2000 р. № 1775-ІП // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36.— С. 299.

2. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — С.170.

3. Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 p. № 742-IV.

4. Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР.

5. Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №31. — С. 242.

6. Про внесення змін до Закону України "Про туризм" // Урядовий кур'єр. — 2003. — № 244. — С. 15—19.

7. Андрущак В. І., Приказка В. М., СлюсаренкоА. О. Сільський зелений туризм на Буковині // Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. — К.: Знання України, 2002. — С. 472—476.

8. Барроу К., Барроу П., Браун Р. Бізнес-план: Практ. посіб. / Пер. з англ. — К.: Знання, 2002. — 285 с.

9. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: Київ, ун-т, 2001. — 395 с.

10. Белявский И.К. Маркетинговое исследование: информация, анализ, прогноз: Учеб. пособ. — М.: Фи-нансьі и статистика, 2001. — 320 с.




Реферат на тему: Історія становлення й розвитку сільського туризму в Карпатському регіоні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.