Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Туризм

Аналіз впливу методів, функцій та принципів управління на роботу туристичної фірми (курсова робота)

Вступ

1.Теоретична частина

1.1.Функції управління в туризмі та їх особливості

1.2.Методи управління в туризмі та їх особливості

1.3.Принципи управління в туризмі та їх особливості

2.Практична частина

2.1.Характеристика туристичного підприємства

2.2.Вплив особливостей функцій, методів, та принципів управління на роботу туристичного підприємства

Висново

Список використаних джерел

Вступ

Мета даної роботи – вивчення методів, функцій і принципів управління в туризмі. Завдання – дійти поставленої мети шляхом вивчення досвіду української туристичної організації у сфері організації та управління туристським бізнесом.

Втягуючись в бізнес, необхідно бути стратегом і тактиком, гнучко балансуючи відповідними діями, заснованими на твердих цілях. Варто бути готовим рухатися в нових напрямках, не відхиляючись від устояного плану навіть в угоду новизни, що захоплює. У той же час, остерігаючись небезпеки емоційної прихильності "сформованої надійності" продукції, не слід зволікати з внесками і вкладеннями, що гарантують еквівалент повернення.

Розкривається зміст і значення для туристської практики управлінських умінь, що ще недавно найчастіше заперечувалися працівниками державного управління і регулювання туризму, що є дуже актуальною темою в період становлення туристичної галузі в Україні. Ці уміння включають: рішення важкодоступних цілей, що поставлені виконавцями в повістку; делегування відповідальності першої лінії управління; посилення уваги технологічним змінам замість розробці заходів для раціоналізації і виправдання прихильності колишньої політики; уважне відстеження характеру конкуренції; підтримка атмосфери незадоволеності на всіх рівнях у офісі чи на підприємстві. Нагляд за оперативними планами управління до досягнення успіху; порівняння поточних результатів з первісними проектами (задумами); демонстрацію волі і здатності викликати чи запобігати відхиленням від плану і вчасно втрутитися, якщо управління не виявилося здатним задовільно завершити програму - все це є основними складовими управління в туризмі.

В остаточному підсумку успіх в управлінні туристським об'єднанням є особистою заповзятливістю, строго обумовленою темпераментом і здібностями керівництва, що несе відповідальність, краще чи гірше, за підтримку свого управлінського принципу.

1. Теоретична частина 1.1. Функції управління в туризмі та їх особливості

Функція менеджменту – організація управління туристичним підприємством і виражає процес створення структури управління. Ця функція має два аспекти: створення структурних підрозділів у відношенні з метою і стратегією підприємства і встановлення взаємовідносин між підрозділами різних рівнів для розподілення обов'язків і координації виконання завдань.[12, 138]

На сьогоднішній день будь-яка діяльність підприємства без застосування функцій менеджменту є недоцільною та неефективною.

Функції управління - це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами и способами, а також відповідна організація роботи.

Функції управління мають специфічний характер, особливий зміст і можуть здійснюватись самостійно. Вони можуть бути як нерозривно пов'язані, такі не пов'язані між собою. Частіше за все вони ніби взаємно проникають один в одного. Таким чином, функції управління можна представити як види управлінської праці, пов'язані з впливом на об'єкт управляння. існує декілька підходів до класифікації функцій управління. Для туристичної індустрії важливіше за все розглянути планування, організацію, мотивацію і контроль.

Кожна з цих функцій менеджменту життєво важлива для організації. Разом з тим планування як функція управління забезпечує основу для інших функцій і вважається найголовнішою з них, а функції організації, мотивації і контролю зорієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів організації.[11, 127]

Функція планування

Управління системою туризму повинно базуватись на стратегічному баченні і передбаченні. На основі бачення, який є ведучою ідеєю менеджменту, розробляється політика туристської фірма, яка представляє спільні цілі і норми відносин, що забезпечують життєздатність і розвиток цієї структури.

Планування - один з етапів процесу управління, на якому визначаються цілі будь-якої туристичної структури, а також методи їх досягнення. В одному випадку фірма закінчує своє існування після досягнення поставлених цілей, в інших ставляться нові, більш значимі цілі. Це вказує на те, що планування не представляє собою якоїсь одноразової дії. Це безперервний процес вивчення нових шляхів і методів удосконалення діяльності фірми за рахунок виявлених можливостей, умов і факторів.

Формування політики підприємства здійснюється частіше всього на вищому рівні управління[11, 127].

Під плануванням діяльності туристичного підприємства слід розуміти систематичний, інформаційно-опрацьований процес якісного, кількісного і тимчасового визначення майбутніх цілей, засобів і методів формування, управління і розвитку підприємства.

План представляє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організаціїСтадії процесу в основному універсальні. Що ж стосується конкретних методів і стратегії, то вони суттєво відрізняються. Звичайно, організація формує єдиний план для управління своєю спільної діяльності, але в її рамках окремі менеджери для досягнення конкретних цілей і задач організації застосовують різні методи.

Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації, не існує. Процес планування здійснюється відповідно рівнями організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) – це спроба поглянути в перспективі на основоположні складові організації; визначити якою вірогідніше за все буде поведінка конкурентів. Головна задача планування на цьому рівні полягає в тому, що визначити, як підприємство буде поводити себе в своїй ринковому місці. [11, 128]

На середньому рівні управління займаються тактичним планування, тобто визначають проміжкові цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування за своєю суттю схоже зі стратегічним. Відмінність лише в тому, що якщо в організації, наприклад, є три начальника різних підрозділів, то кожен з них повинен координувати свою діяльність з іншими двома. І це повинно відображатись в плані. У зв'язку з цим їх відповідальність з точки зору тактичного планування полягає в тому, щоб в основу планування покласти ідеї, породженні при стратегічному плануванню.

Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням. Це основа основ планування. В оперативних планах стандарти діяльності, опис робіт і т.п. вписуються в таку систему, при якій кожен направляє свої зусилля на досягнення спільних і головних цілей організації.

Всі три типи планів складають загальну систему, яка називається генеральним, або спільним, або бізнес-планом функціонування організації.

Ефективність планування як функція управління в більшості залежить від того, якими з наступних принципів керуються при складанні планів:

повнота планування – при планування повинні враховуватись всі ситуації, які можуть мати значення для розвитку підприємства;

точність планування – при складанні планів використовуються такі сучасні методи, засоби, тактика і процедура, які забезпечують точність прогнозів;

ясність планування – ціль і спосіб планування повинні мати просте і легке при відтворенні формулювання, яке доступне всім членам організації;

безперервність планування – це не одноразовий акт, а безперервний процес;

економічність планування – витрати на планування повинно прирівнюватись з виграшем, який від нього отримують.

Планування передбачає використання всіх методів, тактик і процедур, які менеджери застосовують в своїй роботі.[11, 131]

Стратегічне планування яке здійснює фірма розділене на декілька послідовних етапів:

· Постановка цілей.

· Оцінка існуючого становища.

· Вибір стратегії.

· Розробка плану. Внесення змін.

· Коригуючі дії.

Після вибору загальної стратегії бізнесу настає фаза її реалізації. Цей процес передбачає чітку послідовність таких кроків:

1)Місія організації.

2)Організаційні цілі ― довго, середньо та короткострокові.

3)Розробка забезпечуючих проектів, тобто політики, тактики, процедур, правил та бюджетів.

Для вдосконалення функції планування керівництво постійно аналізує внутрішнє і зовнішнє середовище фірми, досліджує її сильні та слабкі сторони. [12,138]

Існують й інші методи планування, однак слід мати на увазі, що всі вони мають одну спільну мету – допомогти менеджеру найбільш точно передбачити майбутнє в розвитку організації, оскільки в управлінському житті постійно присутні випадковості.

За допомогою функції планування в певній мірі вирішується проблема невизначеності в організації. Слід пам'ятати, що невизначеність – це одна з основних причин, по якій планування в організації особливо необхідно, тому що воно допомагає їй більш ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища.[11,131]

Організаційна функція

Організація як функція менеджменту ― це процес створення структури підприємства, яка дає змогу людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети.

В будь-якому плані, складеному в туристичній фірмі, завжди присутній організаційний етап, тобто етап створення реальних умов для досягнення запланованих цілей. Організаційна функція управління забезпечує впорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності будь-якого туристичного підприємства. Вона націлена на впорядкування діяльності менеджера і виконавців. Оскільки всю роботу виконують люди, то за допомогою цієї функції визначається той, хто саме повинен виконувати кожне конкретне завдання з більшої кількості таких завдань і які для цього необхідні кошти.

Через організаторську діяльність, тобто розподілення і об'єднання задач і компетенції, повинно цілеспрямовано проходити управління відносинами на підприємстві. Організація – це засіб досягнення цілей підприємства. З економічної точки зору управління персоналом вона передає смисл роботи і розподіляє її по виконавцям.[11 ,132]

Важлива мета планування – це якимсь чином вирішити проблему невизначеності. Потреба в пристосуванні до змін – один з факторів, які надають плануванню таке важливе значення. Тим не менше, яким би не було важливим планування, це лише початок. Туристична фірма, яка має багато різних планів і не має єдиної схеми (структури) перевтілення їх в життя, приречена на невдачу. Річ у тім, що функція планування і організаційна функція тісно пов'язана між собою.

Оскільки функція організації полягає в об'єднанні всіх спеціалістів фірми, задача в тому, щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність кожного з них. Процес організації розподіляє роботу між підрозділами виходячи з розміру підприємства, його мети, технологій і персоналу. Існує ряд елементів, які необхідно структурувати для того, щоб фірма змогла виконати свої плани і тим самим досягти своєї мети. Незалежно від типу і масштабів своєї діяльності кожна фірма повинна бути деяким чином організована. Існує ряд принципів, якими слід керуватись в процесі виконання організаційної функції:

- визначення і деталізація мети фірми, яка була виявлена в ході планування;

- визначення видів діяльності. необхідних для досягнення цих цілей;

- доручення різних задач індивідуумам (розподіл праці) і об'єднання їх в керовані робочі групи або підрозділи;

- координація різних видів діяльності, доручених кожній групі, за допомогою встановлення робочих взаємовідносин, включаючи чітке визначення того, хто буде здійснювати керівництво (у кожного підлеглого не може бути двох начальників), тобто кожен член групи повинен знати, що він повинен зробити і в який термін, а також того, хто ним керує;

- єдність мети – кожен член організації працює на спільне благо, тобто ніхто не повинен працювати проти цілей організації;

- розмах контролю, або розмах менеджменту, - кожен менеджер відповідає за кероване ним число працівників.

У зв'язку з цим можна виділити два важливих фактора, які визначають норми керованості (кількість співробітників, якими може ефективно керувати один менеджер), - час і частоту, тобто скільки часу менеджеру потрібно проводити з кожним співробітником і як часто це робити. Зрозуміло, що цей критерій в більшості залежить від уміння менеджера спілкуватись з підлеглими, складності задач, що вирішуються, зацікавленості трудовим процесом.

Отже, попередньою умовою для створення структури підприємства є формування стратегій, а основна мета організаційної функції в менеджменті ― забезпечити перехід від стратегії до структури.

Є декілька аспектів організаційної функції яких керівництво фірми старається дотримуватись:

· Взаємостосунки повноважень, які об'єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координації завдань.

· Створення систем управління, тобто створення об'єктів управління, суб'єктів управління і встановлення зв'язків між ними.

· Вдосконалення систем управління.

Організаційний процес неможливо зрозуміти без попереднього розгляду делегування та пов'язаних з ним повноважень і відповідальності. Делегування ― це передання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. За допомогою делегування керівництво розподіляє численні завдання серед своїх робітників.

Відповідальність - це зобов'язання виконувати поставленні завдання та відповідати за їх позитивне вирішення. Відповідальність означає, що працівник відповідає за результат виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

Повноваження ― це обмежене право використовувати ресурси фірми та спрямовувати зусилля деяких її працівників на виконання певних завдань. Повноваження поділяються на два типи: лінійні та опорні.

В туристичній фірмі застосовується функціональний тип організаційної структури управління. При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління або виконавець спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності. Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів.

Таким чином, організація процесу – це друга функція управління. Із всієї більшості значень терміна "організація" в смислі управлінської функції частіше використовуються два визначення:

· організація – це структура система у вигляді взаємовідносин, прав, цілей, ролей, видів діяльності а інших факторів, які мають місце тоді, коли люди об'єднані спільною працею;

· організація – це процес, за допомогою якої створюється і зберігається структура підприємства.

Мотивація як функція управління

3. Мотивація ― це процес спонукання, стимулювання себе чи інших до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.[12, 138]

Для підвищення мотивації і спонукання працівників до ефективних дій застосовують винагороди. Керівництво фірми повинно мати у своєму арсеналі два головних типи заохочування: внутрішні та зовнішні.

Внутрішні винагороди дає сам процес виконання роботи: відчуття досягнення результату, успіху, самоповаги, зміст і значущість виконаної роботи та ін. Найпростіший спосіб забезпечення внутрішніх винагород ― створення сприятливих умов роботи і конкретне формування завдань.

Зовнішні винагороди ― це все те, що фірма пропонує своєму працівникові за виконання службових обов'язків. Суди належать заробітна плата, премії, надбавки, додаткові пільги, просування по службі і т. д.

Мотивація – це робота менеджера, спрямована на активізацію співробітників фірми в плані підвищення ефективності їх праці для досягнення як особистих цілей, так і цілей фірми.

При розгляді даного питання менеджмент орієнтується на два аспекти цієї проблеми: мотивацію (мотиви) подорожей і мотивацію трудових відносин.

Мотиви подорожей. Ціль поїздки – це причина, при відсутності якої дана поїздка б не відбулась. Інформація про мету поїздки необхідна перш за все для того, щоб правильно розділити туристичні ринки на сегменти і визначити цільові ринки, які покладено в основу розробки моделі управління туристичними потоками і маршрутами.

Частіше за все єдиний мотив виділити не можна. Ситуація ускладнюється тим, що причини подорожі, лежать частіше в підсвідомості. В зв'язку з цим варто виділити п'ять основних груп мотивації подорожей.

Фізична мотивація. Фізична мотивація поділяється на відпочинок, лікування і спорт.

Психологічна мотивація.Головна психологічна мотивація подорожі – бажання відійти від повсякденної рутини і побачити щось нове, необхідність зміни обстановки і розслаблення. До психологічної мотивація відноситься також і зміна вражень.

Міжособиста мотивація. По значимості після фізичної і психологічної мотивації виступає міжособиста мотивація. Багато людей шукають під час поїздки необхідні їм соціальні контакти. вони прагнуть завести відносини з іншими подорожуючими або познайомитись з місцевими жителями. Більше значення в цій групі мотивацій займають відвідування друзів, знайомих, родичів.

Культурна мотивація. Знайомство з іншими країнами, з їх звичаями, традиціями і мовами стоїть в даній групі на першому місці. Далі виступає інтерес до мистецтва, відвідування спортивних заходів, а також релігійні причини.

Мотивація престижу і статусу. Для групи туристів з такої мотивацією характерно те, що вони здійснюють подорожі з метою розвитку своєї особистості. Крім того, основна ціль подорожуючих цієї групи – досягти всезагального визнання і утримати його.

Мотивація трудових відносин. В цьому розумінні мотивація розглядається нами як сукупність стимулів, які спонукають робітників до активної трудової діяльності, тобто після проведення організаційних заходів менеджер повинен забезпечити успішне виконання роботи. [11, 140]

Функція контролю

Функція контролю ― це процес забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінки та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання в управлінський процес і прийняття коригуючих дій.[12,138]

В самому загальному вигляді контроль означає процес співставлення фактично досягнутих результатів з запланованими. По суті це кількісна і якісна оцінка і облік результатів роботи фірми.

В основу створення всіх систем контролю повинні бути покладені наступні основні вимоги – критерії:

· ефективність контролю– визначається успішність, корисність контролю (зменшення витрат на контроль, затратна персонал і техніку контролю);

· ефект впливу на людей– виясняється питання: застосована технологія контролю викликає у працівників позитивні стимули або негативні, стресові реакції?

· виконання задач контролю– контроль повинен визначати збіги або відхилення в системі управління організацією, сприяти ліквідації відхилень і прийняття ефективних рішень;

· визначення меж контролю– контрольні заходи не можуть здійснюватись без обмежень. Потрібно дотримуватись норми контролю, які визначені діючим законодавством.[11, 142]

Для ефективного контролю необхідно три моменти:

1. Відповідне знання управлінських пропозицій, тобто можливість спостерігати і піддати розгляду даний план у деталях перед тим, як запустити його в справу;

2. Своєчасна інформація з управлінської доповіді про виконання плану і результатам, що дійсно досягаються, у порівнянні з плановими показниками;

3. Здатність засумніватися у відхиленні від плану і, якщо необхідно, утрутитися, коли управління нездатне виправити план на визначений курс.

Це досить спрощений опис, що означає ефективне управлінське планування, наявність інформації і системи контролю. Деякі компанії частково мають таку систему (тобто заробітна плата і бюджетне фінансування), але окремі компанії мають повну інтегровану розвиту систему. Одна з найважливіших функцій правління полягає у впевненості, що така система розвивається і впроваджується в діяльність і що вона використовується як інструмент ефективного контролю.

Для ефективного виконання поставлених завдань керівництво фірми використовує три види контролю: 1) попередній; 2) поточний; 3) заключний.[11, 139]

Попередній контроль.Це пов'язано з тим, що деякі аспекти контролю можуть бути замасковані серед інших функцій управління.

Попереднім контроль називається тому, що він здійснюється до фактичного початку роботи. Основним засобом здійснення попереднього контролю є реалізація певних правил, процедур і ліній поведінки.

Поточний контроль. Він здійснюється в ході проведення робіт. Частіше за все об'єктом його є співробітники, а сам він перш за все є прерогативою їх безпосереднього начальника. Такий контроль дозволяє виключити відхилення від намічених планів і інструкцій.

Для того щоб здійснити поточний контроль, апарату управління необхідний зворотній зв'язок.

Заключний контроль. Ціль такого контролю – попередити помилки в майбутньому. В межах заключного контролю зворотній зв'язок здійснюється занадто пізно, щоб відреагувати на проблеми х виникнення, він, по-перше, дає керівництву інформацію для планування у випадку, якщо аналогічні роботи планується робити у майбутньому, і, по-друге, сприяє мотивації.

В процедурі контролю є три чітко розрізнених етапи.

Етап А– встановлення стандартів. Стандарти – це конкретні цілі, прогрес у відношенні яких піддається виміру. На першому етапі необхідно визначити тимчасові рамки і певний критерій, за яким оцінюється робота. Це і є результативність. Показник результативності точно визначає те, що повинно бути отримане для досягнення поставленої мети.

Етап Б– співставлення досягнутих результатів з установленими стандартами. На цьому етапі менеджер повинен визначити, наскільки досягнуті результати відповідають його очікуванням.

Етап В- прийняття необхідних коригуючих дій.

В цьому випадку мова йде про регулювання туристичних явищ і процесів. На даному етапі проходить ліквідації відхилень від параметрів, визначених на стадії планування, і приведення системи управління в заданий стан.[11, 144]

Отже, функції управління – це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами і засобами, а також відповідна організація роботи.[12, 139]

1.2. Методи управління в туризмі та їх особливості

Метод управління – це сукупність прийомів і способів впливу на керований об'єкт для досягнення мети. [11, 155]

Загальним методом менеджменту як науки є діалектичний підхід, що дає змогу правильно вирішувати питання удосконалення форм та методів управління виробництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв'язків систем управління.

Метод ― це спосіб впливу на трудові колективи або його членів. Система методів покликана забезпечити процес менеджменту на підприємстві та реалізації функцій менеджменту. По змісту методи поділяються на три групи:

1)Економічні.

2)Адміністративні.

3)Соціально-психологічні.

В досліджуваній фірмі частково використовуються всі три групи методів менеджменту.

Економічні методи покликані формувати економічні інтереси людей до ефективної праці.

Адміністративні методи покликані забезпечити функціонування підрозділів, налагодження потоків інформації, організація процесу управління по вертикалі та горизонталі.

Соціально-психологічні методи забезпечують здоровий психологічний мікроклімат в колективі, відносини між формальними і неформальними групами та формування особистості і рис громадянина України.

До складу економічних методів входять:

1)Реформування форм власності на засоби виробництва або частки.

2)Організаційно-виробниче та стратегічне планування.

3)Комерційний розрахунок (принципи самостійності, самофінансування, самоокупності). Виділяють повний розрахунок (юридична особа) і неповний комерційний розрахунок (господарські одиниці які ведуть облік доходів і витрат) крім цих двох виділяють ще внутрішній тип розрахунку (орендні підприємства).

Для реалізації економічних методів необхідні умови ринкової економіки, а саме:

1)Господарська самостійність.

2)Вибір партнерів.

3)Вільне ціноутворення.

4)Наявність конкурентів.

5)Відкритість економіки.

6)Соціальний захист споживачів та клієнтів.

менеджерам і виконавцями.

Методи прийняття головних рішень

Можливо, тому, що повноваження по розробці рішень встановлені в ході багаторічної практики, дана роль ухвалення рішення не завжди добре виконується. Багато правлінь програють по двох специфічних причинах.

По-перше, навіть якщо правління має намір делегувати визначені оперативні рішення виконавцям, то члени правління часто не роблять цього на практиці. Багато членів правління не підтримують задум залучення їх у справи, це стосується підлеглих менеджерів, що погано виконують як рішення правління, так і свої обов'язки.

Основна причина - у недостатньо визначених організаційних повноваженнях, недоліку потрібної інформації і системи контролю, що дозволила б правлінню практикувати "делегування без додавання повноважень", а також у недоліку довіри старшим виконавцям.

По-друге, велика слабість у діяльності багатьох правлінь по виробленню рішень полягає в тому, що приймаються важливі рішення, що цілком не відповідають отриманій інформації. Це, як правило, відбувається там, де немає чітко сформульованих цілей, стратегії, планів, чи не існує принципів (політики) забезпечення рамок рішення, чи де відповідний штат не здатний провести дослідження й аналіз, що дуже істотно для досягнення серйозного рішення.

Для поліпшення своєї виконавчої ролі при прийнятті рішень багатьом правлінням необхідно більш чітко визначити, яке рішення повинне бути вироблене ними самими, а які права повинні бути передані.

В індустрії гостинності Роберт Браймер виділяє два методи управління: консервативний і радикальний. Кожен з них має великий набір характеристик, які визначають наступні чотирнадцять категорій:

· як керівники вчаться управляти;

· прийняття рішень і врегулювання проблем;

· мотивація до праці;

· відношення до клієнтів;

· якість надання товарів і послуг;

· система цінностей;

· підзвітність і продуктивність праці;

· поведінка на робочому місці;

· система адміністративного зв'язку;

· пріоритети і головні питання;

· управління кадровими питаннями;

· оцінка виконання;

· керуюча роль;

· собівартість наданого обслуговування. [12, 139]

Характеризуючи методи управління, необхідно розкрити їхню спрямованість, зміст і організаційну форму.

Спрямованість методів управління орієнтована на систему (об'єкт) управління (фірму, відділ, підрозділ, компанію і т.д.).

Зміст - це специфіка прийомів і способів впливу. Організаційна форма - вплив на конкретно сформовану ситуацію. Це може бути прямий (безпосереднє) або непрямий (постановка задачі і створення стимулюючих умов) вплив.

У практиці управління, як правило, одночасно застосовують різні методи і їхні сполучення (комбінації).

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиного тлумачення змісту, об'єкта впливу і класифікації методів управління. Одні автори класифікують методи управління в залежності від їхнього змісту, спрямованості й організаційної форми, що відбиває адміністративний, економічний і соціальний вплив на керовану систему. Інші характеризують них по способах і прийомам впливу. Зустрічається поділ методів управління на основні і додаткові (аналітичні, мережні, балансові, економіко-математичні й ін.). Додаткові методи управління в кінцевому рахунку вирішують ті ж задачі, що й основні (допомагають ефективно використовувати адміністративні, економічні і соціально-психологічні фактори).

Так чи інакше, але всі методи управління органічно доповнюють один одного, знаходяться в постійній динамічній рівновазі.

Спрямованість методів управління завжди одна - на людей, що здійснюють різні види трудової діяльності. У конкретному методі управління певним чином сполучаться (взаємодіють) і зміст і спрямованість, і організаційна форма. У зв'язку з цим можна виділити наступні методи управління :

· адміністративні, засновані на прямих директивних указівках;

· економічними, обумовленими економічними стимулами;

· соціально-психологічні методи, застосовувані з метою підвищення соціальної активності співробітників.[11, 158]

Організаційно-адміністративні методи управління

Об'єктивною основою використання цих методів управління виступають організаційні відносини, що складають частину механізму управління. Оскільки через їхнє посередництво реалізується одна з найважливіших функцій управління - функція організації, задача організаційно-адміністративної діяльності складається в координації дій підлеглих. Ми зовсім справедливо критикували і критикуємо важелі адміністративного управління, однак варто мати на увазі, що ніякі економічні методи не зможуть існувати без організаційно-адміністративного впливу, що забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи в колективі. Важливо визначити оптимальне сполучення, раціональне співвідношення організаційно-адміністративних і економічних методів.

Організаційно-адміністративні методи впливають на керований об'єкт через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються письмово або усно, контроль за їхнім виконанням, систему адміністративних засобів підтримки трудової дисципліни і т.д. Вони покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці методи регламентуються правовими актами трудового і господарського законодавства, основними цілями якого є правове регулювання трудових відносин, зміцнення законності, захист прав і законних інтересів підприємства і його працівників.

У рамках організації можливі три форми прояву організаційно-адміністративних методів: обов'язкове розпорядження (наказ, заборона і т.п.); єднальні методи (консультація, дозвіл компромісів); рекомендації, побажання (рада, роз'яснення, пропозиція, спілкування і т.п.). Як правило, це прямі завдання і розпорядження вищих органів управління (вольовий вплив керівника на підлеглих), що спрямовані на дотримання законів і постанов, наказів і розпоряджень керівників з метою оптимізації виробничих процесів.

Організаційно-адміністративні методи від інших методів відрізняє чітка адресність директив, обов'язковість виконання розпоряджень і вказівок, невиконання яких розглядається як пряме порушення виконавської дисципліни і спричиняє визначені стягнення. Директивні команди обов'язкові для виконання, причому у встановлений термін, навіть якщо це невигідно виконавцеві. Власне кажучи, організаційно-адміністративні методи - це методи примуса, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетвориться в першу життєву потребу людини. [11, 160]

Економічні методи управління

Економічним методам у управлінні приділяється центральне місце. Це обумовлено тим, що відносини управління визначаються в першу чергу економічними відносинами і об'єктивними потребами й інтересами людей, що лежать в їхній основі.

Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей і резервів, що особливо важливо в перехідний до ринкових відносин період. Мова йде про зміну системи матеріального стимулювання з урахуванням економічних інтересів всіх учасників трудового процесу. Проблема тут у тім, щоб створити умови, при яких економічні методи були б діючі і цілеспрямовані.

Основний зміст усієї роботи в цьому напрямку зводиться до того, щоб поставити органи керівництва і трудові колективи в такі умови, при яких вони могли б максимально повно враховувати економічні наслідки своєї управлінської і виробничої діяльності.

Таким чином, основна задача зміни господарського механізму полягає в тому, щоб створити такі економічні й організаційні умови, при яких би організація виконувала покладені на неї функції на найвищому рівні.

За допомогою економіко-математичних методів можна одержати конкретні дані, що характеризують те або інше економічне явище, і знайти найбільш ефективні рішення.[11, 163]

Соціально-психологічні методи управління

Установлено, що результати праці багато в чому залежать від цілого ряду психологічних факторів. Уміння враховувати ці фактори і з їх допомогою цілеспрямовано впливати на окремих працівників допоможе керівникові сформувати колектив з єдиними цілями і задачами. Соціологічні дослідження свідчать про те, що якщо успіх діяльності господарського керівника на 15% залежить від його професійних знань, то на 85% - від уміння працювати з людьми.

Знаючи особливості поводження, характер кожної окремої людини, можна прогнозувати її поводження в потрібному для колективу напрямку. Це зв'язано з тим, що кожній групі властивий свій психологічний клімат. Тому істотна умова утворення і розвитку трудових колективів - дотримання принципу психофізіологічної сумісності.[11, 167]

Таким чином, для того щоб вплив на колектив було найбільш результативним, необхідно не тільки знати моральні і психологічні особливості окремих виконавців, соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але і здійснювати керуючий вплив. Для цих цілей застосовуються соціально-психологічні методи, що являють собою сукупність специфічних способів впливу на особистісні відносини і зв'язки, що виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси, що протікають у них. Вони засновані на використанні моральних стимулів до праці, впливають на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання в усвідомлений борг , внутрішню потребу людини . Це досягається за допомогою прийомів, що носять особистісний характер (особистий приклад, авторитет і т.д.).

Головна мета застосування цих методів - формування в колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть вирішуватися виховні, організаційні й економічні задачі.

Необхідність використання в практиці управління організацією соціально-психологічних методів керівництва очевидна, тому що вони дозволяють вчасно враховувати мотиви діяльності і потреби працівників, бачити перспективи зміни конкретної ситуації, приймати оптимальні управлінські рішення .

Самоврядування

Одна з найважливіших задач у розвитку організації - створення найбільш сприятливих умов для реалізації можливостей людини, що з'являться завдяки впровадженню механізму, що передбачає широкі права самостійних господарських ланок і їхніх трудових колективів у сполученні з високою відповідальністю за кінцеві результати роботи і розвитих форм демократичного управління.

При вивченні проблеми самоврядування виникає ряд питань: як розуміти самоврядування і які зовнішні і внутрішні форми його прояву; який рівень розвитку самоврядування в сучасних умовах; як залежать система планування, організаційна структура, госпрозрахункові відносини, оплата праці й інші підсистеми управління від розвитку самоврядування?

Самоврядування трактується як децентралізація управління, що забезпечує працівникам можливість у різних формах брати участь у процесі прийняття рішень, впливати на положення справ у фірмі. Поняття "самоврядування" виражає досить стійкий тип соціального утворення або суспільних відносин.

Цілком самокерованої вважається система, якщо вона не має над собою жодного вищого органа управління (наприклад, приватна туристична фірма).

Самоврядування передбачає не тільки вибір і самостійне прийняття колективом тих або інших рішень, але і їхнє обов'язкове виконання його членами. Крім того, кожен член колективу несе особисту відповідальність за виконання рішень. З одного боку, самоврядування припускає визначену самостійність організаційно-господарських ланок фірми стосовно вищих органів управління, тобто наділення їхніми правами приймати самостійні рішення по ряду питань (у даному випадку мова йде не про самоврядування, а про участь у управлінні ), а з іншого боку - повну самостійність (на базі злиття суб'єкта й об'єкта управління), що забезпечує об'єктові управління повноту влади приймати рішення і в міру необхідності виконувати його. Усі залежить від рівня і форм виробничої демократії. Основні форми такої демократії наступні:

· співучасть у управлінні - право працівників на одержання інформації про функціонування фірми і плани адміністрації, на вираження своєї думки, на залучення самих себе до управління фірмою з правом дорадчого голосу і на представництво в органах управління на умовах меншості;

· співуправління - право на участь у прийнятті рішень ; накладення вето на окремі постанови, прийняті адміністрацією; право самостійного рішення деяких питань виробничого і соціального характеру; право на рівне представництво в органах управління фірмою;

· внутрішній (робітник) контроль - право контролю за діями адміністрації з правом вето, без прямого залучення працівників до управління справами фірми;

· самоврядування - право на пряме самоврядування підприємством по головних напрямках на основі принципу "одна людина - один голос" і на непряме (через обраних представників).

Самоврядування можливе тільки в таких економічних умовах, у яких кожен працівник і трудові колективи реалізують себе як суб'єктів власності. [11, 170]

1.3. Принципи управління в туризмі та їх особливості

Принципи управління фірмою визначають вимоги до системи, структури і організації управління. Менеджмент туризму здійснюється за допомогою основних положень і правил, якими керуються керівники всіх рівнів. Ці правила визначають „лінію” поведінки менеджера і трактуються як принципи управління.

Таким чином, принципи управління можна представити як основоположні ідеї, закономірності і правила поведінки керівників по здійсненню ними управлінських функцій.

Загальні принципи управління

Принцип застосування означає, що менеджмент розробляє свого роду поради для всіх працівників.

Принцип системності передбачає, що менеджмент охоплює всю систему, враховуючи її зовнішні і внутрішні взаємозв'язки і відкритість власної структури або системи туризму в цілому.

принцип багатофункціональності виражається в тому, що менеджмент охоплює різні аспекти діяльності: матеріальні (ресурси, послуги), функціональні (організація праці) і смислові (досягнення кінцевої мети).

Принцип інтеграції передбачає, що всередині системи різні способи відносин і погляди співробітників повинні інтегруватись, а ззовні фірми може проходити розділення на свої світи.

Принцип орієнтації на цінності означає, що менеджмент туризму включений в оточуючий світ з певними уявленнями про такі цінності, як гостинність, приватні послуги, вигідне співвідношення цін і послуг і т.п.

Всі ці принципи необхідно не лише враховувати, але і неухильно виконувати.

Приватні принципи управління

У вітчизняній теорії управління приватні принципи управління народним господарством були сформульовані ще в 1920-ті роки. Багато хто з них не утратили свого значення й у наші дні, а в ринковій економіці значимість їхній незмірно зросла.

Основним принципом менеджменту є принцип оптимального сполучення централізації і децентралізації в управлінні. Проблема сполучення централізації і децентралізації в менеджменті складається в оптимальному розподілі (делегуванні ) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип сполучення централізації і децентралізації припускає необхідність умілого використання єдиноначальності і колегіальності в управлінні. Сутність єдиноначальності полягає в тому, що керівник конкретного рівня управління користується правом одноособового рішення питань, що входять у його компетенцію. Власне кажучи, це надання менеджерові організації широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління і реалізації персональної відповідальності. Колегіальність припускає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень.

Дотримання правильного співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю складає одну з найважливіших задач управління, від правильності рішення якої багато в чому залежить його ефективність і дієвість.

Принцип наукової обґрунтованості управління припускає наявність у керівника наукового передбачення, уміння планувати в часі соціально-економічні перетворення організації. Основний зміст цього принципу полягає у вимозі, щоб всі управлінські дії здійснювалися на базі застосування наукових методів і підходів. Наукова обґрунтованість управління означає не тільки використання науки при виробленні і реалізації управлінських рішень , але і глибоке вивчення практичного досвіду, усебічне вивчення наявних резервів. Ціль його складається в перетворенні науки у високопродуктивну силу.

Суть принципу плановості складається у встановленні основних напрямків і пропорцій розвитку організації в перспективі. Плануванням пронизані (у виді поточних і перспективних планів) усі ланки організації. План розглядається як комплекс економічних і соціальних задач , що треба буде розв'язати в майбутньому.

Принцип сполучення прав, обов'язків і відповідальності припускає, що кожен підлеглий повинний виконувати покладені на нього задачі і періодично звітувати за їхнє виконання. Кожний в організації наділяється конкретними правами і несе відповідальність за доручену йому справу.

Принцип приватної автономії і волі припускає, що всі ініціативи виходять від вільно діючих економічних суб'єктів, що виконують управлінські функції по своєму бажанню в рамках діючого законодавства. Воля господарської діяльності представляється як професійна воля, воля конкуренції, воля договорів і т.п.

Принцип ієрархічності і зворотного зв'язку полягає в створенні багатоступінчастої структури управління, при якій первинні (нижній рівень) ланки керуються своїми ж органами, що знаходяться під контролем органів керівництва наступного рівня. Ті ж у свою чергу підкоряються і контролюються органами наступного рівня. Відповідно, мети перед нижчими ланками ставляться органами більш високого по ієрархії органа управління .

Постійний контроль за діяльністю всіх ланок організації здійснюється на основі зворотного зв'язку. Власне кажучи, це сигнали, що виражають реакцію керованого об'єкта на керуючий вплив. По каналах зворотного зв'язку інформація про роботу керованої системи безупинно надходить у керуючу систему, що має можливість коректувати хід управлінського процесу.

Суть принципу мотивації така: чим ретельніше менеджери здійснюють систему заохочень і покарань, розглядають неї з урахуванням непередбачених обставин, інтегрують неї по елементах організації, тим ефективніше буде програма мотивацій.

Одним з найважливіших принципів сучасного менеджменту є демократизація управління - участь у управлінні організацією всіх співробітників. Форми такої участі різна: часткова оплата праці; грошові кошти, вкладені в акції; єдине адміністративне управління ; колегіальне прийняття управлінських рішень і т.п.

Принцип державної законності системи менеджменту. Відповідно до цього принципу обирана фірмою організаційно-правова форма повинна відповідати вимогам державного (федерального, національного) законодавства.

Принцип органічної цілісності об'єкта і суб'єкта управління. управління як процес впливу суб'єкта управління на об'єкт управління повинне складати єдину комплексну систему, що має вихід, зворотний зв'язок і зв'язок із зовнішнім середовищем.

Принцип стійкості і мобільності системи управління. При зміні зовнішнього і внутрішнього середовища організації система менеджменту не повинний перетерплювати корінних змін. Стійкість визначається насамперед якістю стратегічних планів і оперативністю управління, пристосованістю системи менеджменту насамперед до змін у зовнішнім середовищі. Одночасно зі стійкістю управлінський процес повинний бути мобільним, тобто повинні бути максимально повно враховані зміни і вимоги споживачів туристських послуг.[12, 149-150]

2. Практична частина 2.1. Характеристика туристичного підприємства "САМ "

Туристична фірма "САМ " - найбільший туроператор України. На дійсний момент фірма "САМ " - це розвинута мережа представництв, що працюють у Києві й основних ділових центрах України, що відправляє своїх клієнтів відпочивати в більш ніж сорок країн світу цілий рік.

Туристичне підприємство "САМ” створене засновником-власником згідно заяви на основі Закону "Про підприємництво”. Місце знаходження підприємства : Україна, 01030, м. Київ, вул. Івана Франка 40-б.

Фірма працює через свій центральний офіс і пункти продажу в Києві, через наші офіси в основних ділових центрах України, а також через турагентів, що уклали з Туристичною фірмою "САМ " агентські угоди.

Юридичний статус підприємства- підприємство є юридичною особою від дня його реєстрації. Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та свого статуту. Підприємство має самостійний баланс, печатку, штамп, розрахунковий та інші рахунки в банках, бланки та інші реквізити. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного майна, згідно з чинним законодавством.

Предмет, основні цілі та напрямки діяльності підприємства.

Мета діяльності підприємства це отримання прибутку.

Предметом діяльності підприємства є:

· Надання туристичних послуг: індивідуальні тури в країни Європи, туристичні поїздки в країни Західної та Південної Європи, надання візової підтримки в країнах Шенгенської угоди, дитячі тури, допомога у підготовці документів для візового оформлення.

· Надання страхових послуг для виїжджаючих за кордон.

· Організація навчання за кордоном.

· Продаж квитків на чартерні рейси.

· Продаж і бронювання авіаквитків (Туристична фірма "САМ " - член Міжнародної асоціації авіаперевізників ІATA).

· Пасажирські перевезення як по Україні так і за її межами.

· Спецтури. Спортивні, релігійні, лікувальні, бізнес.

· Дитячий туризм. Відпочинок у Криму і за рубежем для дітей

· Організація готельного бізнесу.

· Будівництво баз відпочинку.

· Надання послуг перекладачів.

· Переклади з іноземних мов.

· Рекламна діяльність.

· Маркетинг.

· Організація курсів з вивчення іноземних мов.

Матеріально-фінансовою основою діяльності підприємства є Статутний фонд, який сформований власником підприємства.

Статутний фонд може поновлюватись за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок додаткових внесків. Рішення про регулювання Статутного фонду приймається власником.

Майно підприємства складають основні фонди і оборотні засоби, а також цінності, вартість яких занесена на самостійний баланс підприємства. Майно підприємства належить йому на правах власності.

· Джерелом формування майна підприємства є:

· Грошові і матеріальні внески власників підприємства.

· Доходи одержані від господарської діяльності.

· Кредити банків та інших кредиторів.

· Капітальні вкладення та дотації з бюджетів.

· Безоплатні та благодійні внески.

· Інші джерела, не заборонені законодавством.

Органи управління підприємства.

Вищим органом підприємства є засновник. Керівник підприємства призначається та звільняється засновником. Управління підприємством здійснює керівник підприємства на контрактній основі.

Керівник самостійно вирішує питання поточної діяльності підприємства, за винятком тих питань, що віднесені до компетенції засновника. Право укладати колективну угоду має керівник підприємства.

Припинення діяльності підприємства.

Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Реорганізація чи ліквідація підприємства здійснюється за рішенням засновника, відповідно до порядку встановленого чинним законодавством.

Підприємство може бути ліквідоване за рішенням арбітражного суду у випадках:

Визнання його банкрутом.

Якщо судом будуть визнані недійсними установчі документи та рішення про створення підприємства.

На інших підставах, що передбаченні чинним законодавством.

Порядок і термін реорганізації і ліквідації підприємства визначається засновником, або органом, який прийняв рішення про ліквідацію.

Статус юридичної особи підприємство втрачає з моменту виключення його з державного реєстру.

Фінансові показники

Для туризму, як галузі, економічні показники розвитку характеризують кількісний обсяг реалізованих послуг і їх якісну сторону.

До основних показників на рівні регіону (країни) відносяться:

· обсяг туристичних потоків;

· середня величина витрат туристів за добу;

· показники фінансово-економічної діяльності турфірми;

· стан міжнародного туризму.

Охарактеризую і розрахую ці показники.

Туристичний потік – це постійне прибуття в країну (регіон) туристів. Його обсяг складається з числа туристів, кількості туроднів і середньої тривалості перебування туристів в країні.

Туродні визначаються як добуток числа туристів (Т) на середню тривалість їх перебування в регіоні (t, в днях),тобто

Д = Т t (2.1.1)

Інформація про туродні необхідна для правильного планування інфраструктури і матеріально-технічної бази туризму.

Безсумнівно, величина туристичного потоку навіть в один і той же місяць може значно змінюватись. Тому для використання вказаних показників при плануванні слід вводити коефіцієнти нерівномірності (Кн). Так, для турпотоку Кнможна розрахувати за наступною формулою:

Кн= Дmах/Дmin;(2.1.2)

деДmах,Дmin –число туроднів в місяці відповідно максимального і мінімального туристичного потоку, чол.-днів.

Отримані розрахунки оформляю у вигляді таблиці ( табл. 2.1.1.).

Табл. 2.1.1. Коефіцієнт нерівномірності турпотоку за рік

Місяці

Туродні максимального потоку

Туродні мінімального потоку

Коефіцієнт нерівномірності

січень

82

270

0,3

лютий

84

90

0,93

березень

85

96

0,88

квітень

64

42

1,52

травень

80

38

2,1

червень

56

48

1,16

липень

78

96

0,81

серпень

84

104

0,8

вересень

124

112

1,1

жовтень

54

36

1,5

листопад

45

32

1,4

грудень

94

126

0,74

Якщо перенести отримані результати на графік, то отримаємо наступне (рис. 2.1.1.)





Реферат на тему: Аналіз впливу методів, функцій та принципів управління на роботу туристичної фірми (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.