Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Туризм

Аналіз туристично-рекреаційних ресурсів та туристичних послуг на Філіппінах (курсова робота)

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………4

Розділ 1: Теоретико-методологічні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів…………………………………………………………… 5

1.1 Визначення поняття туристcько-рекреаційних ресурсів та їх класифікація 5

1.2 Поняття «туризм», види туризму……………………………………………7

1.3 Методика досліджень……………………………………………………… .9

Розділ 2: Основні складові туристсько-рекреаційних ресурсів………………10

2.1 Загальна характеристика країни

2.1.1 Географічне положення Філіппін……………………………………… .11

2.1.2 Населення………………………………………………………………… 12

2.1.3 Економічний стан країни………………………………………………….13

2.2 Природно-кліматичні ресурси Філіппін……………………………………15

2.2.1 Водні ресурси………………………………………………………………17

2.2.2 Рослинний та тваринний світ…………………………………………… 19

2.2.3 Кліматичні ресурси……………………………………………………… 19

2.2.4 Рельєф………………………………………………………………………20

2.2.5 Екологічні проблеми…………………………………………………… 21

2.3 Культурні та соціальні ресурси………………………………………… 23

2.3.1 Основні риси розвитку цивілізації…………………………………… 23

2.3.2 Культура Філіппін…………………………………………………… …26

2.3.3 Історичні та природні пам'ятки………………………………………… 29

Розділ 3: Основні риси організації туристичних послуг на Філіппінах…… .34

3.1 Галузь розміщення та харчування………………………………………….34

3.2 Сектор розваг……………………………………………………………… .36

3.3 Транспортна система Філіппінських островів…………………………… 39

3.4 Туристичні формальності………………………………………………… .41

3.5 Туристичні небезпеки……………………………………………………….43

3.6 Динаміка туристичного потоку на Філіппінські острови……………… 45

Список використаних джерел………………………………………………… 47

Висновок…………………………………………………………………………48

Додатки………………………………………………………………………… 50

Вступ

На даний час туризм є галуззю економіки, що в світі розвивається дуже високими темпами. Туризм дає змогу не тільки отримати прибутки від відвідувачів, але й ознайомити людей з історією, природою, культурою, звичаями, духовними цінностями країни. Це посилює престиж держави серед людей інших національностей. В наш час, коли рівень розвитку усіх держав значно піднявся, люди мають змогу відвідати з пізнавальною або рекреаційною метою все більше країн Латинської Америки, Африки, Південно-Східної Азії. Зараз зростаючу популярність мають острівні республіки Південно-Східної Азії, такі як Малайзія, Індонезія, Філіппіни. Філіппіни – країна, темп розвитку туристичної галузі якої, завдяки географічному положенню та досить цікавій культурі, зростає дуже швидко. Тільки за перші 10 місяців 2010 року кількість туристів, що відвідали Філіппінські острови, зросла на 17% і склала 2,562,505 осіб. Така тенденція робить дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів цієї держави дуже цікавим та корисним.

Об'єктом дослідження є туристсько-рекреаційні ресурси Філіппін.

Предмет дослідження: використання туристсько-рекреаційних ресурсів в туристичному господарстві країни.

Метою дослідження є комплексна оцінка туристичного потенціалу та туристичного ринку країни базі таких завдань:

- дослідження природних ресурсів Іспанії: рельєфу, клімату, водних, тваринних і рослинних ресурсів;

- оцінка культурно-історичної спадщини країни;

- аналіз рівня економічного розвитку Філіппінських островів та стан використання їх рекреаційних ресурсів;

- аналіз сучасного стану туристичної індустрії Філіппін;

Розділ 1:Теоретико-методологічні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1 Визначення поняття туристcько-рекреаційних ресурсівта їх класифікація

Рекреаційно-туристські ресурси – об'єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціально-економічного походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, при сучасній та і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого і опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. Туристичні ресурси – це частина туристсько-рекреаційного потенціалу території, яка включена до складу туристичного продукту і підлягає реалізації з туристичною метою. Такі ресурси частково є мотиваційною підставою для вибору певного продукту. Поняття «туристичні ресурси» і «рекреаційні ресурси» використовуються як синоніми, оскільки туризм є мобільною формою рекреації. Саме наявність та територіальна локалізація природних та культурно-історичних ресурсів визначає туристсько-рекреаційну спеціалізацію певних територій.

Розрізняють наявні ресурси, що вже використовуються в туристичній діяльності та потенційні, які можуть бути задіяними за певних умов (реставрація, реконструкція, розвиток транспортної та туристичної інфраструктури). Потенційні ресурси дають можливість для нарощення пропозиції, створення нових тур продуктів та є шляхом залучення до туристичної діяльності нових територій задля інтенсифікації внутрішнього та іноземного туризму.

Різнорідність туристичних ресурсів викликає потребу в їх класифікації. До класифікації туристичних ресурсів можна застосувати такі підходи:

1) Сутнісний (за предметною сутністю ресурсів);

2) Діяльнісний (за характером використання в туризмі);

3) Атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності);

4) Ціннісний, оснований на унікальності данного ресурсу;

5) Функціональний (оснований та неповторності туристичних умов і ресурсів в поєднанні комплексності їх використання);

6) Еколого-економічий (за споживчою вартістю ресурсу)

(Любіцева О.О., Панкова Є.В., Стафійчук В.І.)

В підруснику О.О. Бейдика класифікація подана у такому вигляді:

«У структурі туристсько-рекреаційних ресурсів виділяють 2 основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності). Характеристика рекреаційних ресурсів включає дані про якість умов, площу або об'єм, на які ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляються свою дію. За структурою туристсько-рекреаційних ресурсів, гіперблок туристсько-рекреаційних ресурсів складається з природних, природно-антропогенних, суспільно-історичних ресурсів (фундаментальні ресурсні фактори), до складу яких входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подієві ресурси туристсько-рекреаційні ресурси, трансресурсні об'єкти (гомогенні та парарекреаційні ресурси) та суперточка-тур. [див. Додаток А]

Суперточка-тур – точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, що візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та сполучення природних компонентів, атрактивність ландшафту.»

1.2 Поняття «туризм», види туризму

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт. Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку. Закон України "Про туризм" визначає туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною діяльністю. За Н.Ф.Реймерсом, туризм - це будь-яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами й об'єктами, а О.О.Бейдик дає наступне пояснення цього терміна: туризм - це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями. За видами туризму спеціалісти розрізняють чотири головні його види: рекреаційний, або оздоровчий туризм, що застосовується для відпочинку та лікування; екскурсійний туризм, що поєднує відпочинок з пізнавальними інтересами; науковий туризм (6-7% від загального числа туристів); діловий туризм (12-13%). Окремим типом виділяють релігійне паломництво. Загалом, будь-який маршрут в просторі, який виходить за рамки повсякденних справ, для насолоди життям та відпочинку, можливо вважати туризмом.

Класифікація туризму:

1) За географічним принципом: внутрішній та зовнішній;

2) За напрямком туристичного потому: в'їзний та виїзний;

3) За метою поїздки: рекреаційний, оздоровчий відпочинок, пізнавальний відпочинок, професійно-діловий туризм, науковий (конгресний), спортивний відпочинок, шоп-тури, пригодницький, паломницький, ностальгічний, екотуризм, екзотичний, елітарний;

4) За джерелом фінансування: соціальний або комерційний;

5) За способом пересування: пішохідний, авіаційний, морський, річковий, автотуризм, залізничний, велосипедний, змішаний;

6) За засобами розміщення: готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, намети;

7) За кількість учасників: індивідуальний, сімейний, груповий;

8) За тривалістю: короткотривалий та довготривалий;

9) За розташуванням туристичного місця: гірський, водний, сільський, приміський, міський;

10) За інтенсивністю туристичного потоку: постійний, сезонний;

11) За організаційною формою: організований та неорганізований;

1.3 Методика досліджень

Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. До загальнонаукових методів дослідження відносять емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація тощо). Найчастіше у наукових роботах використовуються такі методи - абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний методи, картографічний метод, математико-статистичний метод. Метод абстракції полягає у пізнанні реальних туристичних процесів шляхом відокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від усього випадкового, неістотного. Застосуванням методу абстракції користуються для формування понять, виявлення і формування закономірностей розвитку туристичної галузі. Метод аналізу і синтезу застосовується в єдності його двох складових. При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини (частини об'єкту, його ознаки, властивості, відношення), кожна з яких вивчається окремо. При синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Історичний та логічний методи застосовуються для дослідження економічних процесів в єдності. Історичний метод вивчає ці процеси, розвиток їх у хронометричній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювались один за одним. Логічний метод досліджує туристичні процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від випадковостей і непотрібних подробиць, які не властиві цьому процесу. Картографічний метод дослідження - метод застосування карт для наукового й практичного пізнання зображених на них явищ. Картографічний метод використовується для дослідження закономірностей просторового розміщення явищ, їхніх взаємозв'язків, залежностей і розвитку. Картографічний метод, можна об'єднати в наступні основні групи: візуальний аналіз, що полягає в безпосередньому зоровому дослідженні карт просторового розміщення, сполучень, зв'язків і динаміки явищ, графічні прийоми аналізу, що складаються в побудові по картах профілів і розрізів (які дають наочне подання про вертикальну структуру явищ), блок-діаграм (які поєднують перспективне зображення місцевості з її вертикальними розрізами), різного роду графіків і діаграм і т.д., картометричні роботи, що полягають у визначенні за картами координат, відстаней, довжин, висот, площ, обсягів, кутів та ін. кількісних характеристик об'єктів, зображених на карті (з оцінкою точності одержуваних результатів). Математично-статистичний метод дослідження застосовується для дослідження за картами будь-яких однорідних явищ (температур повітря, щільності сільського населення, урожайності й т.п.), їхнього розміщення та тимчасові зміни, які обумовлені багатьма факторами з невідомою функціональною залежністю; для з'ясування форми й тісноти зв'язків між різними явищами.

Розділ 2: Основні складові туристсько-рекреаційних ресурсів

2.1 Загальна характеристика країни

2.1.1 Географічне положення Філіппін

Республіка Філіппіни розташована в західній частині Тихого океану між південним краєм Китаю і північними островами і повністю займає Філіппінські острови, які є частиною Малайського архіпелагу. Держава включає в себе 7107 островів, розташованих між 4 ° 23 'і 21 ° 25' пн.ш. і 116 ° 55 'і 126 ° 36' східної довготи. Протяжність архіпелагу з півночі на південь - близько 1800 км, а з заходу на схід - 1100 км. На сході і північному сході береги Філіппінських островів омиваються Філіппінським, а на заході і північному заході - Південно-Китайським морем, на півдні розкинулося море Сулавесі. Площа суші - 300 тис. кв. км, протяжність берегової лінії - 36 290 км. Велика частина островів - дуже маленькі, більше половини навіть не мають власних назв. З більш ніж 7 тисяч островів тільки 462 перевищує за площею 2,6 кв. км. Близько 2 / 3 всієї території Філіппін припадає на два самих великих острови - Лусон (105 тис. кв. Км) у північній і Мінданао (95 тис. кв. км) у південній частинах Філіппінського архіпелагу. Острів Мінданао - фактично єдиний з островів архіпелагу, куди не рекомендується заїжджати туристам через виступи ісламських сепаратистів. Інші великі острови - Самар, Негрос, Палаван, Панай, Міндоро, Лейте, Себу, Бохол і Масбате. На найбільшому острові - Лусон - знаходиться столиця Маніла, величезний мегаполіс з населенням в десять мільйонів осіб. Острови архіпелагу є надводними ділянками підводних хребтів, що утворилися в результаті вулканічної діяльності, з цим пов'язаний і гористий рельєф островів. Найвища вершина країни - вулкан Апо (2594 м.) розташований на острові Мінданао, на якому можна простежити цілу систему субмерідіальних хребтів. На острові Лусон також є три гірських хребта середньою висотою близько 1800 м. Найвища точка острова - гора Пулог (висота 2934 м). На острові є близько двадцяти періодично діючих вулканів. Так, у червні 1991 відбулася серія катастрофічних вивержень вулкана Пінатубо (1780 м), які спричинили руйнування будинків і численні людські жертви. У лютому 1993 відбулося виверження найактивнішого на Філіппінах вулкана Майон. У 2000 році у зв'язку з виверження вулканів, поширеними тайфунами, землетрусами і діями ісламських екстремістських угруповань на острові Мінданао, Дослідницький центр в Брюсселі визнав Філіппіни найнебезпечнішою країною світу. Тим не менше, народ тут гостинний, і велика частина країни надає можливість для безпечного і спокійного відпочинку. Багато островів перетворені на курортні зони з піщаними пляжами.

2.1.2 Населення

Філіппіни - 12-а в світі за кількістю населення держава. У 2009 р. в республіці проживає більше 92 млн. чол. Ще близько 11 млн. філіппінців знаходиться за межами своєї історичної батьківщини. Населення Філіппін - це понад 90 народностей, що говорять на змішаних мовах і діалектах. Мови схожі між собою і складають так звану группу Філіппінських мов. Узбережжя островів заселяють найбільш великі народності Філіппін - вісайя (41% населення), тагали (21%), ілокі (12%), бікол, пампангани, пангасінан, ібанагі, самбали. На півдні Мінданао і прилеглих островах живуть народності, що об'єднуються в групу моро (магінданао, маранао, сулу-Самаль та ін), в глибинних гірських районах островів - безліч окремих народностей і племен (іфугао, бонтокі, калінга, субануни, букіднони та ін .), на островах Лусон, Негрос, Мінданао - малорослі негроїдні племена аета. Також на Філіппінах є дуже велика китайська діаспора (більше 500 тис. чоловік). Європейців і американців значно менше, але вони теж присутні поряд з нечисленними вихідцями з інших азіатських країн.

Перепис населення проводився в 1970 і 2000 роках. Заселено близько 800 островів з 7 тис. островів архіпелагу. Економічно активного населення 15,2 млн. чол. (1974), в тому числі припадає на сільське господарство, лісорозробки і рибальство - 55,3%, на промисловість, включаючи будівництво - 13,9%, на транспорт і зв'язок - 3,6%. На початку 70-х рр у сільській місцевості проживало близько 70% населення, значна частина міського населення зосереджена в Манілі.

Віковий склад наслення:

- 0-14 років: 35,2% (чоловіки 17 606 352/жінки 16911376)

- 15-64 років: 60,6% (чоловіки 29 679 327/жінки 29737919)

- 65 років і більше: 4,1% (чоловіки 1744 248/жінки 2297381) (2009 р.)

Середній вік: 22,5 років (чоловіки: 22, жінки: 23 роки).

Більшість місцевих мов на Філіппінах відносяться до малайсько-полінезійської групі австронезійських мов. Найбільш поширені: тагальська, себуанська, ілоканська, хілігайнон, бікольска, капампангінска, вара-вара. Згідно сучасним уявленням, філіппінські мови не представляють собою якогось генетичної єдності, а об'єднуються з деякими індонезійськими мовами в Борнео-філіппінську мовну групу. Державними мовами є філіппінська (філіппіно або піліпіно) - по суті варіант тагальської та англійська мови. До 1973 р. державною мовою була також іспанська, однак носіїв іспанської на Філіппінах в даний час не дуже багато. Також у вжитку китайська, арабська, японська та інші мови.

Філіппіни - єдина християнська країна в Азії. Близько 80% населення є католиками, 10% - протестанти різних напрямків. Близько 5% населення (переважно на півдні країни) сповідують іслам. Буддистів близько 3%.

2.1.3 Економічний стан країни Філіппіни – аграрно-індустріальна країна, одна з п'яти країн Південно-Східної Азії з найбільш розвиненою економікою, відомих як «азіатські тигри» другої хвилі. ВВП у 2009 р. становив 300,1 млрд доларів США (за обмінним курсом ПКС), річний темп зростання - 7,3%. ВВП на душу населення - 3200 доларів США. Важливі місця в економіці посідають металургійна, машинобудівна, текстильна, швейна, фармацевтична, хімічна, деревообробна, харчова, радіоелектронна, нафтопереробна, рибна галузі промисловості. Головний вид транспорту – морський. Є також автомобільний, фрагментарно – залізничний види транспорту. Головні морські порти – Маніла, Себу, Ілоіло, Замбоанґа, Батангас, Тобако, Легаспі, Давао. До початку Другої світової війни в основі економіки Філіппін лежали виробництво і експорт вузького асортименту сировинних товарів, як правило, продуктів сільського господарства і лісоматеріалів. Обробної промисловості (крім цукрової) практично не існувало. Експорт прямував переважно до США, звідки надходила основна частина необхідних промислових виробів. Після здобуття Філіппінами незалежності місцева обробна індустрія отримала стимули для розвитку, і тепер її частка в національному прибутку вища, ніж у сільського господарства. Приблизно 3/4 всього експорту становлять нетрадиційні види товарів. Як і раніше, характерна непропорційно висока концентрація сучасних видів виробництв і населення в нечисленних центрах, переважно в Манілі і її околицях. Відносна значущість аграрного сектора в економіці Філіппін поступово зменшується (у 2009 р. сільськогосподарське виробництво становило 13,8% ВВП, промисловість - 31,7%, сфера послуг - 54,5%). Трудові ресурси в 2009 р. становили близько 33,6 млн осіб. У 1990-х роках понад 6 млн філіппінців працювали за кордоном, головним чином у США і державах Перської затоки. Рівень безробіття в 2009 р. - 7,3%. Зовнішньоекономічні зв'язки Філіппін орієнтовані на США, Японію, КНР (включаючи Гонконг), країни ЄС, Австралію і в меншій мірі - на країни Південно-Східної Азії. Іноземні прямі інвестиції надходять в основному від транснаціональних корпорацій США та Японії. Після кризи 1997-98 вони значно знизилися. Допомога (позики і кредити) надаються міжнародними фінансовими організаціями - МВФ, групою Світового банку, АзБР, а також урядами окремих держав і приватними установами. Національна валюта Філліпін - філіппінське песо = 100 сентаво.

2. Природно-кліматичні туристичні ресурси Філіппін

2.1.1 Водні ресурси Філіппіни – острівна держава, що на заході острова омивається Південно-Китайським морем, на сході - Філіппінським морем, на півдні - морем Сулавесі, на півночі Філіппінські острови відокремлює від острова Тайвань протока Баші. Довжина берегової лінії 36,3 тис. км. Біля узбережжя острова Мінданао проходить Філіппінський жолоб глибиною до 10830 м - один із найглибших у світовому океані. Річки Філіппін порожисті, з швидкою течією. Архіпелаг геологічно молодий, і річки не встигли розширити русла і утворити спокійні широкі долини, тому характер у них норовистий. Зате вони володіють колосальними запасами дешевої електроенергії, які ще чекають свого застосування. Найдовша і широка річка Філіппінського архіпелагу – Кагаян. Протікає по північній частині острова Лусон, по території провінцій Кагаян, Ісабела, Нуева-віскі, Кірін, в регіоні Долина Кагаян (Cagayan Valley). Довжина - 505 км. Річковий стік - 9394300 м ³. Площа басейну - 25 649 км ². Річка бере початок в горах Карабальо (Карабальо гори), в районі перевалу Далтон на висоті приблизно 1524 м над рівнем моря. Потім вона тече в родючій долині між двох гірських систем, Центральна Кордильєра і Сьєрра-Мадре. Місце впадання річки Кагаян - протока Бабуян, між Південно-Китайським і Філіппінським морями. Ліві притоки Кагаян - Чіко і Магат, праві - Ілаган, Пінаканауан. У долині Кагаян - родючі грунти, опадів - 1000 мм на рік у північній частині, до 3000 мм на рік - у південній. На цій території вирощують рис, кокосову пальму, банани, тютюн, цитрусові, зернові. Регіон придатний для туризму. Невикористовувані в сільському господарстві землі зайняті незайманими лісами, де багато ендеміків та реліктових видів, як флори, так і фауни. У водах річки водяться рідкісні риби. Річка Мінданао - найбільша річка південного Філіппінського острова Мінданао. Протяжністю приблизно 320 км, річка є найважливішим джерелом води в східній частині острова і найважливішою транспортною артерією. Головне водосховище розташоване на північному сході гір на півдні Мінданао міста Бутуан, де річку називають Пулангі. Агусан - третя за величиною річка Філіппін. Довжина її - близько 350 км, площа басейну - 10 921 км ². Протікає в північно-східній частині острова Мінданао, по території п'яти провінцій: Східний Давао, Північний Давао, Долина Компостела, Південний Агусан і Північний Агусан. Бере початок в провінції Східний Давао, біля гори Тагубуд, 1651 м над рівнем моря. Впадає в затоку Бутуан (море Мінданао), в районі міста Бутуан. Річка протікає по низовині, званої Долина Компостела, яка досягає ширини 32 - 48 км. Головні притоки - Катгасан і Умая. Також великими є річки Чіко, Абра, Пампанья, Бікол. Озера Філіппінських островів переважно тектонічного, кратерного та вулканічного похождення. Найбільшими є озера Лагуна-де-Бай та Ланао. Лагуна-де-Бай (Бай, Лагуна-де-Бей) - найбільше озеро Філіппін, що імовірно має кратерне або рифове похождення. Знаходиться на острові Лусон. Оточене провінціями Лагуна, Рісале і Національним Столичним Регіоном. Основні характеристики:

- Площа дзеркала 911 - 949 км ²,

- Максимальна довжина 41 км., ширина = 36 км

- Максимальна глибина 20 м.

- Висота рівня поверхні над рівнем моря близько 2 метрів

- Живлення: 21 річка, сток - річка Пасиг

Острови: Талім (Talim), Уандер (Wonder)

Тагальська назва Лагуна-де-Бай озеро отримало з іспанського «озеро Бай», за назвою міста Бай на березі озера. Іноді озеро називається просто «Лагуна», від цієї назви отримало своє ім'я провінція Лагуна на острові Лусон. Доіспанська назва озера - Пулілан (Pulilan). Ланао - озеро на острові Мінданао в провінції Південний Ланао, найбільше на Мінданао і друге за величиною на Філіппінcкіх островах. Координати північній частині озера - 8 гр. пн.ш. і 124,25 гр.сх. д. Розміри: довжина - 33 км, ширина - 20 км. Озеро розташоване на висоті 700 м над рівнем океану, в зниженні між вулканічними масивами і підпружено застиглим лавовим потоком. Береги - ниці, плоскі, місцями заболочені. Тут поширене рисівництво. Сток з озера відбувається по річці Агус, що впадає в затоку Іліган (море Мінданао). Біля витоків Агуса знаходиться місто Мараві (Дансалан). У середньому її течії, біля водоспаду Марія-Христина, побудована ГЕС. Великими озерами також є Булуал и Тааль. Філіппіни є крупним експортером прісної води до країн близкого сходу, зоврема до Саудівської Аравії. Близько 12% водних ресурсів використовується для зрошення.

2.2.2 Рослинний та тваринний світ

На Філіппінських островах флористичний склад відрізняється багатством і різноманітністю і налічує більше 10 тис. видів. Включає бл. 3 тис. дерев, 1 тис. папоротей і папоротеподібних, 900 видів орхідей. Близько 60 видів деревних порід мають комерційну цінність. Ліси займають більше 40% території країни. На Філіппінах переважають вологі вічнозелені тропічні ліси на півночі та екваторіальні - на півдні. У районах постійного зволоження до висоти 500-800 м поширені багатоярусні диптерокарпові ліси, в яких багато цінних деревних порід (Танхіль, маяпіс, гуізо, альмон, білий і червоний Луан, діптерокарпус великоквітковий, якал, нарра, ерітрофлеум). Численні епіфіти - орхідеї і раффлезія (діаметр її квітки досягає 1 м). У нижньому ярусі і по узліссях лісів ростуть пальми, у тому числі що мають важливе господарське значення цукрова (або периста), віялова, арековая (або Бетельня), ліана ротанг. Там, де виражений зимово-весняний сухий сезон, поширені мусонні листопадні ліси. У верхній частині виділеного пояса і трохи вище нього ростуть вічнозелені дубові ліси з підліском з пальм, що змінюються дубово-кленово-миртовим лісами, оповитими ліанами і з мохами, лишайниками і орхідеями на стовбурах дерев. На висотах 1000-2000 м зростають чисті соснові (з сосною острівної і Меркуза), в яких зустрічається така цінна деревна порода, як агатис білий. Місцями в прибережній смузі поширені мангрові ліси. По периферії цих лісів росте пальма Ніпа. У ході антропогенної діяльності значні площі недоторканих лісів було знищено, в результаті багато грунтів зазнали сильної ерозії або заросли жорсткою тропічною травою аланг-аланг (Imperata cylindrica), яку місцеві жителі називають «Когон». Фауна Філіппін в цілому характеризується високим ендемізмом і невеликим числом видів ссавців. З великих ссавців на Філіппінах два зустрічаються підвиди азіатського буйвола - карабаєв і тамарау (останній - лише у центральних районах о.Міндоро). Трохи ширше представлені більш дрібні ссавці. До них відносяться п'ять видів макак, довгоп'ят (представник напівмавп), гризуни, численні летючі миші (бл. 60 видів, у тому числі крилани, що приносять великої шкоди садам) і землерийки, а також яванська оленек (або карликова кабарга) і дикобраз, що живе на о.Палаван, філіппінський шерстокрил, ящір панголіни. З хижих зустрічаються такі дрібні тварини, як коротколапі мангуста, бінтуронг. Характерна велика кількість плазунів (крокодилів, змій, черепах, ящірок, у тому числі геконів). На Філіппінах зафіксовано кілька сотень видів птахів. Орнітофауна має схожість з малайзійською і австралійською. Більше 300 видів птахів гніздяться на Філіппінських о-вах, в їх числі рідкісний хижий птах з родини яструбових - гарпія (водиться в лісах на о.Мінданао, харчується макаками). Величезна видове різноманіття комах, серед яких багато рознощиків хвороб (наприклад, москітів) і шкідників сільського господарства (цикади та ін.) Вражає різноманітність і краса метеликів. У морях водиться більше 2 тис. видів риб, багато хто з яких мають промислове значення (сардини, макрель, тунець і ін.) На мілководді у архіпелагу Сулу зустрічаються великі колонії молюсків, в тому числі перлинниць. Підводному світу Філіппін варто приділити особливу увагу. Прибережні води Філіппін - одне з кращих місць для дайвінгу в світі. Найдосвідченіші дайвери будуть здивовані тим різноманітністю підводного світу, яке представлене тут - понад 500 різновидів коралів і більше 2000 видів риб, 6 видів морських черепах, більше 20 видів китів і дельфінів, а також найнебезпечніша біла акула. Любителям крах-дайвінгу пропонується досліджувати затонулі кораблі, якими після Другої Світової війни всипане дно острівної шельфу. Тут також знаходяться 750 з 800 найвідоміших коралових рифів загальною площею 27 тисяч кв. км.

2.2.3 Кліматичні ресурси Загалом клімат Філіппін тропічний, мусонний, але завдяки сильній розчленованості рельєфу, різній експозиції схилів по відношенню до вологих мусонних потоків і трас тропічних циклонів, в віддаленій від океану місцевості він неоднорідний. Температура повітря на Філіппінських о-вах стабільна весь рік. Різниця між найспокотнішим і найпрохолодішим місяцями на півночі - 4° С, а на півдні ще менше. Середня річна температура на рівнинах близько 27° С. Географічна широта, на відміну від фактора абсолютної висоти, істотно не впливає на температурний режим. Так, у північній частині о.Лусон клімат трохи прохолодніший, ніж на островах архіпелагу Сулу, що знаходяться на 1600 км ближче до екватора. Проте влітку на тому ж острові можна побачити різкий контраст між жарким вологим кліматом Центральної низовини і прохолодним помірним кліматом Центральних Кордильєрів, де розташоване місто Багіо, колишня "літня столиця" країни. Річна норма опадів на Філіппінах зазвичай перевищує 2000 мм. За умовами зволоження (кількості і сезонному розподілу опадів) виділяють чотири області. 1. У східних районах Філіппінського архіпелагу (східне узбережжя Лусону, Бохоля і Лейте, центральна і західна частини Мінданао і архіпелаг Сулу) опади випадають рівномірно протягом усього року. 2. У західних районах країни (на заході островів Лусон, Міндоро, Панай, Палаван, Негрос) виділяють два сезони: зимово-весняний сухий – 50–200 мм опадів (жовтень – квітень) і літньо-осінній вологий (з квітня по жовтень йдуть інтенсивні дощі, викликані сильними південно-західними вітрами). 3. На північному сході Лусону, о.Самар, сході островів Лейте і Мінданао опади випадають цілий рік, але їх максимум припадає на листопад – січень. У літні та осінні місяці зі сходу і північного сходу на Лусон і Вісайські о-ви періодично обрушуються тайфуни. Тривалі зливи викликають катастрофічні паводки. Річна кількість опадів у цій області 2000–4000 мм. 4. Область, що включає східні райони островів Міндоро, Панай, Негрос, Себу і північний захід о.Мінандао, характеризується середньорічною кількістю опадів 1300–1500 мм і нетривалим відносно сухим періодом. [див. Додаток В]

2.2.4 Рельєф Острівні дуги Філіппін утворені гребеневими ділянками підводних підняттів і відрізняються гірським рельєфом. Особливо це виражено на Лусоні, де простежуються два, а місцями три субмеридіональних хребта середньою висотою бл. 1800 м і максимальною 2934 м (гора Пулог, Центральні Кордильєри). Аналогічна система субмеридіональних хребтів виражена на о.Мінданао з найвищою вершиною країни, утвореної вулканом Апо (2954 м). Всі ці гірські структури є складовою частиною пояса діючих вулканів, що простягнувся в крайовій зоні Тихого океану й іменується «Тихоокеанським вогняним кільцем". На о.Лусон налічують близько 20 періодично діючих вулканів. Так, у червні 1991 відбулася серія катастрофічних вивержень вулкана Пінатубо (1780 м), які спричинили руйнування будинків і численні людські жертви. У лютому 1993 відбулося виверження найактивнішого на Філіппінах вулкана Майон. Між гірськими хребтами розташовані густо заселені рівнини і річкові долини. До найбільших з них належать: на о.Лусон долина р.Кагаян (на північному сході), Центральна рівнина і рівнина Бікол (на південному сході); на о.Мінданао - долини річок Агусан (на сході) і Мінданао (на південному заході); на о.Панай - Центральна рівнина. Крім того, вздовж берегів більшості островів простяглися вузькі прибережні рівнини. [див. Додаток Б]

2.2.5 Екологічні проблеми Одна з найсерйозніших проблем Філіппін - це вирубування лісів, темпи якого досягають 3% на рік. Метод підсічно-вогневого землеробства перетворив багато тропічних лісів в сільгоспугіддя. Здебільшого вирубка лісів носить незаконний характер. Якщо в 1946 році ліси займали понад 50% території країни, то зараз ця цифра менше 40%. Зміна височини і аграрна експансія вже призвели до значного руйнування грунту і регулярних повеней, особливо в сезон дощів. У результаті грунт зазнав сильної ерозії. Урядові експерти з охорони середовища вважають, що площа лісового покриву повинна становити не менше 54%. Тоді буде збережена стійкість всіх екосистем. Вирішити цю екологічну проблему важко, враховуючи, що лісове господарство на Філіппінських островах - одна з найважливіших експортних галузей. Інша екологічна проблема регіону - погіршення стану морського середовища і коралових рифів. Це неминучі наслідки стрімкого розвитку прибережної інфраструктури. Значної шкоди морській екології завдає і надмірний вилов риби, внаслідок неефективного управління рибним господарством. Забруднення навколишнього середовища сильно загострює екологічну ситуацію в країні. Тільки 10% стічних вод очищаються, інші надходять у море. Забруднення мангрових боліт, де відбувається нерест риби, призводить до зникнення деяких видів. Отруєння повітря промисловими підприємствами і сильна загазованість, а також смог від палаючих лісів сприяють тому, що обсяги шкідливих викидів в атмосферу в деяких районах країни (наприклад, в Манілі) перевищують допустимі норми. Щоб вирішити цю екологічну проблему філіппінські власті в рамках спеціальних програм закуповують обладнання для моніторингу якості повітря і посилюють контроль. Найгірше екологічне становище склалося в містах і промислових зонах є Філіппін, особливо в столиці. На околицях і віддалених островах екологія є набагато кращою.

2.3 Культурні та соціальні ресурси

2.3.1 Основні риси розвитку цивілізації Географічно Філіппіни - це частина острівного світу Південно-Східної Азії. Але, будучи східною та історично периферійною його частиною, Філіппінський архіпелаг розвивався більш уповільненими темпами, що не могло не позначитися на результатах: до моменту вторгнення іспанців на Філіппіни в XVI ст. тільки невелика частина населення островів почала переходити від первісності до ранніх державних утворень. Населення Філіппін в принципі комплектувалося з тих же компонентів, що й інший острівний світ: на древній негро-австралоідний субстрат у II - I тисячоліттях до н.е. хвилями нашаровувалися австронезійці південномонголоідного типу. З рубежу нашої ери, коли Малайзія та Індонезія в її західній частині були вже індіанізіровани, індо-буддійська культура стала потроху проникати і на схід, в тому числі і на Філіппіни. Культурні контакти, проте, йшли вкрай повільними темпами. Зв'язки з буддійської Шрівіджайї, а пізніше з індуїстською культурою Маджапахіта зіграли певну роль у розвитку місцевого населення, але великих результатів на дали. Може бути, більше значення в цьому сенсі мала історично нова китайська міграція: в кінці I тисячоліття на Філіппіни стали прибувати китайці, але вже не ті південнокитайські племена Юе, які тисячоліттям-двома раніше зіграли роль одного з компонентів місцевого населення, а жителі високорозвиненою імперії, що несли з собою багатогранну і яскраву культуру. Археологічні дані, зокрема, свідчать про те, що на початку нашого тисячоліття матеріальна і духовна культура місцевого населення перебувала під сильним впливом як Індії, так і Китаю. в С XIV. через південні острови на Філіппіни став проникати і іслам, причому саме проникнення ісламу сприяло виникненню тут перших осередків державності. Зафіксовані іспанцями в XVI ст. дані дозволяють, хоч і фрагментарно, простежити цей процес. На островах існували громади-балангаі, влада в яких належала старшим. Середній розмір громади 30 - 100 сімей, але були і більші, до 1 - 2 тис. Найбільш розвинені з них вели війни з сусідами, причому у випадку удачі вчорашній общинний провідник ставав правителем надобщинної протодержави. Вожді такого роду спочатку іменувалися переважно індійськими термінами, найчастіше раджа, іноді - дато. Термінологія в даному випадку є індикатором впливів. У XV і початку XVI ст., коли португальці вигнали з Малакки султана і його рідню, частина їх мігрувала на схід і досягла Філіппін. На півдні архіпелагу населення стало швидко ісламізуватись, а перші державні утворення приймали форму султанатів. За характером ранні султанати були ще дуже примітивними: навколо вождя (султана), виборного або вже спадкового, групувалися соціальні верхи, благородні, які жили за рахунок податку з громад та праці різних залежних категорій, з числа як полонених і чужинців, так і збанкрутілих общинників. Вся ця форма соціально-політичної організації вже у 1433 р. була зафіксована в судебник, який визначав покарання за різні провини в залежності від соціального статусу людини. Земля перебувала у верховному володінні правителя (султана, раджі, дато), він наділяв майном тих, кому він вважав за потрібне їх дати. У деяких народів під західним впливом виникали і свої форми писемності на південноіндійській графічній основі. Експедиція Магеллана, що кинув якір на острові Себу в 1521 р. на шляху до Молуккських островів, привела до відкриття та освоєння архіпелега іспанцями. Хоча перша спроба підпорядкувати місцевих правителів і міцно влаштуватися тут була невдалою для іспанців (сам Магеллан загинув на Себу, а його переможець Лапу-Лапу до наших днів шанується як перший герой у боротьбі за незалежність), вона не пропала дарма: вже в середині XVI ст. іспанці досить твердо почували себе на архіпелазі, який в 1542 р. був названий ними на честь принца Філіпа, майбутнього короля Філіпа II. Успішні завоювання і освоєння нових вигідних районів, зокрема створення порту Маніла в 1570 р., Привели до того, що наприкінці XVI ст. іспанці не тільки були повними господарями на півночі і в центрі архіпелагу, але й успішно християнізувати населення захоплених ними районів. Тільки мусульманський південь залишався бунтівної периферією аж до XIX ст., та й навіть у наші дні, він помітно відрізняється від інших частин Філіппін. Християнізовані і іспанізовані частині архіпелагу в принципі мало чим відрізнялися від латинізованої в той же час Америки. Ті ж намісники короля і губернатори провінцій, що спиралися на апарат чиновників і багаті верстви іспанських колонізаторів, та ж всесильна католицька церква. Щоправда, методи завоювання і підтримки порядку тут були менш жорстокими: на Філіппінах не було золота, а для освоєння країни потрібні були люди, яких слід було берегти (У XVII в населення архіпелагу становило близько 500 тис осіб, з них близько 1% іспанців). Система управління на перших порах теж формувалася за загальним для латиноамериканських колоній зразком: на Філіппінах було створено близько 270 ділянок, переданих у енкоміенду (свого роду опіка) іспанським колоністам. Піклувальник-енкомендеро зазвичай збирав із ввіреного його опіці населення при посередництві старост громад фіксований податок - трібуто, і вимагав від селян виконання різних повинностей. Очолюване старійшинами населення часом бунтувало проти нових порядків, але безуспішно. На початку XVII ст. за наполяганням католицької церкви система енкоміенд була скасована і замінена збором трібуто та інших податків безпосередньо на користь королівської скарбниці. Торгівля між Філіппінами і Іспанією була обмеженою, зате в азіатській торгівлі архіпелаг займав все більш помітне місце, перш за все завдяки китайським мігрантам-хуацяо, число яких все зростала (наприкінці XVI ст. Їх колонія в Манілі налічувала 10 тис., на початку XVII ст .- вже 25 тис. осіб). Китайці з часом фактично майже монополізували всю азіатську торгівлю, що й не дивно: багаті іспанці були до цієї справи зарозуміло байдужі, а місцеве населення недостатньо для цього підготовлено. Слід зауважити, що китайських торговців не любили ні ті, ні інші, хоча обійтися без їх посередництва вже не могли, бо податки і мита китайці зазвичай платили вдвічі більші, ніж інші торговці. У XVII ст. складні міжнародні обставини, в тому числі війни в Європі, зробили свій вплив на долю Філіппін, що піддавалися вторгнення з боку то голландців, то англійців. Помітне ослаблення Іспанії в порівнянні з іншими колоніальними державами вело і до уповільненим темпами розвитку архіпелагу. Колоніальний режим не ніс країні навіть того, що було в деяких інших колоніях, як наприклад в Індії, - нехай болісного, але все-таки досить швидкого економічного розвитку. Навпаки, посилювалася примітивна докапіталістична експлуатація населення: на державній панщині кожен зобов'язаний був відпрацювати 40 днів на рік. Намагаючись якось реалізувати свої колоніальний потенціал в умовах енергійно розвиваючогося світового колоніального господарства, іспанці стали вводити на Філіппінах плантаційні монокультури тютюну, вирощування і торгівля яким були державною монополією (на цих-то плантаціях у порядку відбування повинностей і працювали місцеві жителі). Правда, одночасно дещо посилились і приватні торгові зв'язки архіпелагу з метрополією. Однак аж до кінця XVIII ст. це не вело до скільки-небудь помітного економічного розвитку Філіппін. Практично тільки з початку XIX ст., коли в Іспанії з'явилася своя буржуазія і уряд більш вже не міг протистояти економічному вторгненню на архіпелаг капіталу з інших країн, королівська монополія на тютюн і торгівлю були скасовані і стало розвиватися приватно-капіталістичне колоніальне господарство. На Філіппінах почали вирощувати цукровий очерет, прядиво, індиго. Стала поступово формуватися власна національна буржуазія, в основному з китайців і метисів китайського походження. Почала формуватися і національна самосвідомість філіппінців, що виявлялося в їх прагненні домогтися формального рівності в правах з іспанцями.

2.3.2 Культура Філіппін Культура Філіппін - це унікальна суміш східних і західних культур. У той час, як більшість населення Південно-Східної Азії обов'язково є сумішшю китайців, малайців і індонезійців, то філіппінська культура була відзначена тривалими періодами панування Іспанії, а згодом і Америки, що не могло не вплинути на її характер. Одним із найбільших наслідків іспанського періоду було введення християнства на Філіппінських островах. Іспанське духовенство звернуло велику кількість філіппінців до римсько-католицької віри. У результаті сьогодні з майже 92% християн 83% є католиками і 9% протестантами. Приблизно 5% населення - мусульмани і 3% мають буддистську або іншу віру. Перш за все, католицька природа філіппінської нації проявляється в шануванні християнських фестивалів. Крім них, Новий Рік, військові паради і всі свята країни святкуються на Філіппінах теж дуже енергійно. Фієста - це частина філіппінської культури. Кожне місто і район мають не менше одного місцевого власного фестивалю(звичайно це свято святого покровителя міста), тому фієста триває завжди, але вже де-небудь в іншій частині Філіппін. Філіппінська музика містить в собі християнську релігійну музику церкви, індонезійську музику гамелана і, звичайно ж, американський блюз, фолк і рок-н-рол. 20-ті роки ХХ століття були часом початку нової форми музики, названої kundiman, коли традиційні пісні були заспівані в стилі західних балад. У більш пізній час з'явився Pinoy-рок, який був новою формою музики. Pinoy-рок використовувався для об'єднання людей, особливо під час повстання в 1980-их роках . Свят і різних пам'ятних дат тут відзначають величезну кількість, причому в кожній місцевості свій календар карнавалів або знаменних подій, що відзначаються з особливою ретельністю і належним розмахом. Багато релігійних свят представляють собою досить незвичну суміш з християнських норм і місцевих язичницьких традицій, що надає їм особливу чарівність. Новий рік святкується з великою вигадкою і безліччю феєрверків. 9 січня в Манілі проходить найвідоміша релігійна подія країни - колосальна процесія на честь Ісуса, що збирає мільйони віруючих з усієї країни (часто процесія повторюється у Великодній понеділок і 11-12 травня). Цікаві Фестиваль міста Себу (18-19 січня), барвисте костюмоване свято "Дінагьянг" в Ілоїло (25-26 січня), Квітковий Фестиваль у Багіо (23 лютого - 3 березня), ходи "Каамулан" в Малайбалай (28 лютого - 1 березня ), колоритний фестиваль "Моріонес" на острові Маріндуці і фестиваль передодня врожаю "Пахіяс" в Кесон. Цікаві також театралізоване свято Ати-Атіхан (один з найдавніших ритуалів країни - корені його сягають у XIII ст.), який проходить в кінці січня в центральних провінціях, Філіппінський рибальський турнір (січень) і Міжнародний фестиваль бамбука в Лас-пинаса (лютий), а також знаменитий хресний хід у Сан-Фернандо на Великдень. У літні місяці проводяться такі колоритні заходи, як "Фестиваль Манго" (кінець травня - початок червня), фестиваль ананасів "Піня-са-Дает" (15-24 червня), свято "Пінтадос" в Таклобане (кінець червня), фестиваль "Сандугей" (Тагбіларан, 1-2 липня) на честь мирного договору з Іспанією, барвисте театралізоване дійство" Кінабайо "(Дапітан, 25 липня), свято пагоди Са-Вава в Балаяном (липень), щорічний фестиваль Давао (20-24 серпня) і Фестиваль Аврори в Танхай (серпень). День незалежності відзначається повсюдними театралізованими виставами та військовими парадами. Свято Тадтарін (Таттарін, 21-22 червня) на честь богині-покровительки матерів і родючості, являє собою триденний карнавал, що вважається "жіночим днем", часто переходить у День Св. Іоанна Хрестителя. Восени цікаві етнічний фестиваль "бонок-бонок" в Сурігао (9 вересня), дев'ятиденна фієста "Пекафрансія-Віва-ла-Вірго" в Нага (20 вересня) з річковим парадом, масштабний фестиваль "Замбоанга Ермоса" (10-12 жовтня), карнавал "Маскара" в Баколод (14-21 жовтня), розкішний фестиваль "Лансонес" на острові Камігін (25-18 жовтня), театралізоване свято "Пінта-Флорес" в Карлос-Сіті (листопад), день Св. Клемента в Анкона і Рісале (листопад), ісламське свято "Шаріф Кабунсуан Фестиваль" в Котабато (15-19 грудня), фестиваль ліхтарів в Сан-Фернандо (3 грудня), Різдвяний Фестиваль у Лаоаг (25 грудня) і ін. Різдво на Філіппінах - найдовше в світі. Його починають святкувати 16 грудня, урочистості тривають до 6 січня, Дня Трьох Королів, коли свято офіційно завершується.

2.3.3 Історичні та природні пам'ятки

Острів Лусон На острові Лусон розташована столиця Філіппін - Маніла. Основні екскурсії проходять по визначних пам'ятках міста. У 1945 році місто постраждало від бомбардування американськими повітряними військами, тому з архітектури збереглося лише небагато. Варто подивитися форт Сантьяго, католицький Манільський собор, побудований в романському стилі, пройдіться по історичній вулиці Калле Реаль, де знаходиться собор Св. Августина (найстаріший собор в країні) і будівля монастиря-музею, відвідайте японський і китайський сади. У районі Ерміта розташований Культурний центр Філіппін і Філіппінський етнографічний музей. Маніла - велика міська агломерація з безліччю міст-супутників. У місті-супутнику Кесон, який формально з 1948 року вважається столицею держави, засідає уряд і знаходяться офіси найбільших банків. У місті-супутнику Калоокан знаходиться церква та дзвіниця Паоай, які були визнані ЮНЕСКО Культурною спадщиною людства. З природних визначних пам'яток острова Лусон можна відзначити Національний парк Кесон і область Замбале, яка відома печерами Сагада. У 63 км від Маніли розташувалися водоспади Макдапіо, тут потоки води обрушуються зі 100-метрової висоти, а до водоспаду можна дібратися на каное по річковим порогам. На острові близько 20 активних вулканів. Вулкан Банахао зараз - місце паломництва і священна гора для 17 сект, цікаві екскурсії на вулкан Таал, який є найменшим вулканом в світі. У мальовничій долині Хіден, що розташувалася у кратері згаслого вулкана, б'ють джерела з різною температурою, тут були споруджені басейни, куди і набирається ця вода. Ви можете прийняти ванни в сольовому, содовому, ароматизированному басейнах і басейні зі звичайною гірською водою. У Банауе на півночі острова на схилах гір знаходяться рисові тераси, які внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Тераси розташовані в Кордильєрах на висоті 1525 метрів. Вони зроблені в гірському ланцюзі більше 3000 років тому місцевими племенами, які використовували тільки самі примітивні інструменти. Вода для поливу сама стікає з лісів із висоти 1800 метрів. Якщо виміряти довжину всіх терас, то вона складе 22400 що є половиною довжини екватора. Ці рисові тераси часто називають восьмим чудом світу.

Острови Сулу

Туристичний потенціал цих островів величезний, але в силу постійних міжетнічних зіткнень цей район дуже слабо освоєний. Тут розташовані такі об'єкти, як "рибацька столиця Філіппін" - Бонгао (острів Тавітаві) з мечеттю Шейх-Макдум (XIV ст.), численні поселення на воді племені "бадхао" і рифи біля узбережь Тавітаві, Кулассейн, Кап, Сіміса і Тонкіль

Острів Мінданао

На острові багато тропічних лісів у їх первозданному вигляді. Тут знаходиться найвища точка островів - вулкан Апо (3144м). У її підніжжя розташований Орлиний заповідник, це єдине місце на Філіппінах, де мешкає національний птах - філіппінський орел. Заповідник є частиною Національного парку Апо, відвідавши який, ви познайомитеся з життям тропічного лісу, побачите плантації орхідей. Озеро Себу є другим на Філіппінах за розмірами, в його околицях живе плем'я тболі, яке ізольоване від навколишнього світу, але екскурсії в цю місцевість влаштовуються. Також на острові Мінданао можна відвідати ферму з вирощування перлів (рожевих, білих і золотих).

Острів Міндоро

Острів відділений від Лусона протокою Верас. Головним містом є Пуерто-Галера, яке розташоване на північному узбережжі. Острів відомий своїми пляжами і місцями для дайвінга. Для занурень особливо цікавий Риф Апо. У місцевому заповіднику на горі Ігліт можна побачити карликового буйвола (єдина крупна дика тварина на островах). Варто з'їздити на водоспади Анінуан і Тамарро.

Острів Палаван

З основних пам'яток острова можна виділити Національний парк Св.Павла. На його території підноситься однойменна гора, в ущелині якої бере початок найдовша підземна річка в світі і далі тече по численних печерах. Взявши човен, ви можете оглянути ці печери. Дуже цікаві химерної форми сталактити і сталагміти, що ростуть у них. У парку також можна відвідати ферму метеликів. З острова Палаван влаштовуються екскурсії на безлюдний островів з недоторканою природою. Серед туристів і особливо дайверів знаменитий місцевий Національний підводний парк рифів Туббатаха, де можна познайомитися з життям риб і черепах. З архітектурний пам'яток тут розташовані форт Пілар (XVII ст.) з музеєм "Марина-Лайф", площа Першинг, парки Пасонанка і Клімако-Фрідом, ісламський квартал Ріо-Хондо, "місто на воді" в районі Бадхаос.

Острів Себу

Острів був відкритий світу в 1521 році Фернаном Магелланом, де він і загинув від рук вождя племені, оселившимуся на сусідньому острові. На честь мореплавця в кінці 19 століття в місті Себу встановили пам'ятник, а в місцевій каплиці до цих пір зберігається дерев'яний хрест, який був поставлений командою його корабля при сходженні на острів. Місто Себу - перше іспанське поселення і найдавніше місто країни. У церкві Мінор-дель-Санто-Ніньо, побудованої в 1565 році, представлено зображення Святого Немовляти Ісуса - найдавніша з реліквій островів. Воно являє собою дерев'яну статуетку, виготовлену фламандськими майстрами, на острів її привіз сам Фернан Магеллан і подарував тутешній королеві під час прийняття нею християнства. Варто відвідати форт Сан-Педро, який був остаточно добудований у 1738 році для захисту від нападу піратів. Острів Себу знаменитий своїми майстрами з виробництва гітар і філіппінських мандолін. Тут також цікаві базиліки мінор-дель-Санто-Ніньо (1521 р -. найстаріша церква Філіппін), Каплиця Ласт-Саппер, безліч будівель колоніальної архітектури, Університет Сан-Карлос, Беверлі-Хіллз, Центр традиційних ремесел, центр з виготовлення гітар в Марібагу (місцеві інструменти вважаються одними з кращих у світі), монумент Дату Лапу-Лапу, пам'ятник Магеллану (1886 р.) і два висячих мости на острові Мактан.





Реферат на тему: Аналіз туристично-рекреаційних ресурсів та туристичних послуг на Філіппінах (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.