Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Страхування

Види транспортного страхування (реферат)

Зміст:

1. Вступ……………………………………………………………………..3 2. Морське страхування…………………………………………………...4

3. Авіаційне страхування………………………………………………….9

4. Страхування наземного транспорту.....................................................17

5. Висновки.................................................................................................20

6. Список використаної літератури..........................................................21

Вступ.

У нас час, з розвитком транспортної інфраструктури, транспортне страхування набуває все більшої популярності. Бо, як ми бачимо, усюди одні катастрофи. Але завдяки саме цьому виду страхування, знаходячись в літаку, поїзді, автобусі або на борту судна, ми вже є застраховані. І на випадок невдалої подорожі можемо вимагати матеріальної компенсації. Адже, обов'зкова страховка входить у вартість білета. Та для цього ми повинні бути обізнані у цій сфері.

Транспортний комплекс складається з водного, авіаційного та наземного транспортів. Згідно нього страхування транспорту поділяється на такі види : морський, авіаційний та страхування наземного транспорту. Авіаційний, залізничний та водний транспорт страхується в обов'зковому порядку, автомобільний – в добровільному. Транспортне страхування можна віднести до майнового, але воно також включає в себе страхування відповідальності.

Транспортне страхування в зовнішньоекономічній діяльності поділяється на страхування "каско” і страхування "карго”.

Термін "каско” вживається при страхуванні рухомого транспорту (суден, автомобілів, літаків, залізничних вагонів тощо), які приймають участь у міжнародних перевезеннях. Цей вид страхування здійснює безпосередньо особа, що є власником транспортного засобу.

Страхування "карго” – це захист від різних збитків, пов'язаних із вантажем, що є предметом купівлі-продажу зовнішньоекономічного договору. Якщо з'являється збиток в результаті знищення або пошкодження застрахованого майна, то він відшкодовується у вигляді певної суми, обумовленої договором страхування. Даний вид страхування може бути здійснений лише учасниками договору.

1. Морське страхування

Морське страхування – один із найдавніших видів страхування. Першим зі збережених донині страхових полісів було виписано в середньовічній Італії (1347) у зв'зку саме з морським перевезенням.

Сучасне страхування асоціюється з Лондонським Ллойдом, який розпочав свою діяльність в 1688 року також із морського страхування.

Більш ніж за три сторіччя розвитку морського страхування було відпрацьовано головні принципи, поняття й механізми, які застосовуються і донині.

Незважаючи на деякий занепад вітчизняної морської індустрії в середині 90-х років, останнім часом в Україні намітилися тенденції до оздоровлення галузі. Поступово зростає попит на послуги національних страховиків із боку власників річкових і морських суден, фрахтувальників, операторських компаній, морських посередників, таких як суднові агенти і брокери.

Можна викреомити два основні джерела морського страхового права: у міжнародному масштабі – англійський Закон про морське страхування 1906 року (далі – Закон), у національному – Кодекс торговельного мореплавання України 1995 року (далі – Кодекс).

У статті 1-й англійського Закону 1906 року говориться, що «договір морського страхування – це договір, згідно з яким страховик бере на себе забов'язання відшкодувати страхувальникові в порядку й розмірі, що обумовлені договором, його морські збитки, тобто випадкові збитки, яких він зазнав під час морського плавання».

Стаття 239 Кодексу говорить, що «за договором морського страхування страховик забов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпек чи випадків що до об'єкта страхування (страховий випадок) відшкодувати страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір, понесений збиток».

Об'єкти. В обох випадках визначення недостатньо конкретні. Тому статті 2 і 4 Закону і 242 Кодексу містять перелік об'єктів морського страхування.

Згідно з статтею 242 Кодексу об'єктом морського страхування може бути будь-який пов'язаний з мореплавством майновий інтерес, як-то : судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Об'єкт страхування повинен бути вказаний у договорі морського страхування. Договори морського страхування із страхувальниками резидентами та договори обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро.

Морське страхове бюро здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Морського страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основна відмінність Закону й Кодексу така: у Законі говориться, що договір може поширюватися на внутрішні водні шляхи та на перевезення суходолом, якщо останні є частиною морського перевезення, а Кодекс охоплює тільки "будь-які пов'язані з мореплаванням майнові інтереси». Тобто має вищу сферу дії.

Термін "морське страхування” неможливо знайти в класифікаціях, пропонованих східноєвропейськими авторами. Пояснюється це тим, що йдеться про комплексне поняття, яке охоплює види страхування, що традиційно належать як до страхування майна, так і до страхування відповідальності.

Основні види морського страхування такі:

· страхування каско суден на термін;

· страхування каско суден на період будівнивцтва;

· страхування військових та страхових ризиків;

· страхування особливих майнових інтересів;

· страхування ризику втрати фрахту;

· страхування відповідальності судновласників;

· страхування додаткової відповідальності;

· страхування контейнерів;

· страхування відповідальності судових агентів;

· страхування відповідальності судових брокерів;

· страхування відповідальності фрахтувальників.

Страхування каско суден (СКС) – вид морського страхування, що забезпечує захист судновласників та інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден, від ризиків заподіяння збитку через загибель належних їм суден.

Види збитків. Усі страхові ринки надають покриття від небезпек, які можна поділити на три групи:

1. Безпосередньо пов'язані з фізичною загибеллю, ушкодженням чи ламанням корпусу, машин або устаткування судна;

2. Пов'язані з виникненням відповідальності перед третіми особами;

3. Витрати судновласника.

Фізична загибель, ушкодження, ламання.

У цій групі розрізняють:

· повну загибель – фактичну (руйнування, затоплення, зникнення судно безвісти) чи конструктивну (судно не зруйновано, але його відновлення чи рятування економічно не доцільне).

· ушкодження корпусу чи гвинтового-кермової групи;

· помилки машин та устаткування судна.

Відповідальність перед третіми особами.

· Із середини XIX століття на судновласника стали покладати забов'язання відшкодовувати збитки іншого судновласника, якщо судно першого визначалося винним у зіткненні суден. Договір СКС відшкодовує тільки платежі, що стосуються постраждалого судна та його ремонту, а не загиблих на ньому людей чи вантажів. При цьому вважалося, що в будь- якому зіткненні є частка провини застрахованого судновласника, а тому за умови страхування каска відшкодовувалася тільки ¾ його витрат. Поступово страхування решти ¼ почали здійснювати страховики відповідальності.

· За деякими умовами СКС можна застрахувати платежі власникам ушкоджених судном берегових чи плавучих споруд – причалів, кранів, складів.

· На підставі різного роду спеціальних умов можна застрахувати низку ризиків відповідальності перед третіми особами. Такі ризики покриваються, як правило, полісом страхування відповідальності судновласника.

Витрати судновласника.

· Один з найспецифічніших видів витрат стосується загальної авіації. Коли якась небезпека загрожує водночас і судну, і вантажу, який воно перевозить, судновласник може вдатися до витратних заходів: зайти в порт-притулок, превантажити вантаж, оплати послуги рятувальників. Такі доцільні витрати відносяться на загальну авіацію й розподіляються між судновласником і власниками вантажу. Частка, що припадає на судновласника, відшкодовується за договором страхування каско.

· Рятування. Витрати з рятування судна з вантажем на борту належать до загадьноаварійних. Умови договору рятування повинні попередньо узгоджуватися зі страховиком.

· Витрати які маютль на меті запобігти збитку чи зменшити його розмір – витрати, спрямовані на збереження (не на рятування) судна, а також витрати з найму адвокатів й експертів.

Обсяг покриття. З ініціативи як судновласника, так і страховика за договором страхування може пропонуватися різні за обсягом покриття. Спектор можливих умов – від страхування лише повної, тільки фактичної повної загибелі, до стахування повного обсягу ризиків. Проміжні варіанти різняться тим, що містять ризики загальної аварії, рятування та відповідальності стосовно зіткнень.

Умови та правила страхування. Обсяг покриття, що надається за договором СКС, докладно визначається відповідними умовами страхування. Єдиних для всього світу умов не існує. Найпоширенішими є бтитанські умови – так звані Застереження Інституту лондонських страховиків – об'єднання морських страховиків.

Застраховані ризики (небезпеки). Розрізняють дві групи причин страхових випадків:

1. Не пов'язані (з людським фактором);

2. Пов'язані з ним.

1. Ризики, що незалежать від волі судновласника:

· Різні навігаційні небезпеки (затоплення судна, зіткнення, посадка на мілину);

· Вибух, пожежа;

· Крадіжка із застосуванням сили;

· Піратський напад;

· Зіткнення чи зачіпання сухопутних транспорних засобів, доків або портового устаткування;

· Землетрус, виверження вулкану, удар блискавки;

· Подія під час навантажувально-розвантажувальних робіт чи в процесі бункерування.

2. Збитки, яким міг би запобігти судновласник:

· Вибух котлів, ламання валів, прихований дефект устаткування чи корпусу – недбалість капітана, офіцерів чи ремонтників – фрахтувальників; шахрайстово з боку офіцерів команди;

· Ушкодження від літальних апаратів чи предметів, які впали з них;

· Особливий ризик – знищення за наказом влади судна яке стало потенційним джерелом забруднення навколишнього середовища.

Якщо страхувальник зможе довести, що причиною збитку була одна з тих, які перелічено в п. 1, подальший розгляд практично відпадає. А коли йдеться про одну з причин п. 2, збитки судновласника буде відшкодовано лише в тому разі, якщо вдасться довести, що збитки сталися через недогляд або недбалість із боку страхувальника, судновласника, менеджера чи керівник працівників берегового персоналу судновласницької компанії.

Деякі загальні положення морського страхування

Класифікаційне застереження. Договір морського страхування не може бути укладений, якщо судно не має певного класу, що відповідає вимогам страховиків Критерії у всесвітньому масштабі встановлювалися британським Класифікаційним застереженням 354, яке з 1 січня 2001 року чинне в новій редакйії. Згідно з нею для всіх суден, крім суден каботажного плавання, прийнятними визначаються лише класи товариств – членів МАКТ (Міжнародної асоціаціі класифікаційних товариств). За станом на початок 2001 року до МАКТ входив Російський регістр судноплавства, а Український ще не входив. Через це створювались певні труднощі для страхування на міжнародному ринку суден, які мають клас Українського регістру.

Важливо, що діючий клас має бути наявним не лише на момент укладення договору, а й протягом періоду його чинності.

Географічне плавання. Не менш істотна умова: договір страхування чинній у межах певного географічного регіону.

Виходи за ці межі можуть страхуватися лише за умови сплати додаткової премії, іноді дуже істотної, хоча можуть бути погоджені інші варіанти.

Простої суден. Стандартні умови страхування передбачають повернення частини премії за час стоянки судна в безпечному порту понад 30 днів.

Проте з початку 90-х років ХХ століття поширилось страхування на базі умов Cencelling Returns Only (CRO), згідно з якими премія повертається лише у разірозірвання договору страхуння.

Мореплавальність судна. Істотним як для страховиків, так і для судновласників є питання про мореплавність судна, точніше важливі ті випадки, коли страховики визнають судно не морехідним і страхове відшкодування не виплачується.

Судно вважається морехідним, коли воно з усіх поглядів підготовлене до того, щоб протистояти звичайним небезпекам мореплавання під час застрахованого морського походу. Якщо за участю і з відома страхувальника судно посилається в рейс у неморехідному стані, страховик не несе відповідальності за збитки, пов'зані з такими обставинами.

Кодекс МККБ. Відповідність суден вимогам Міжнародного кодексу керування безпекою стало обов'зковим для частини суден з 1 липня 1998 року, а для решти з 2002 року. Найбільш серйозно ця вимога діє у страхуванні каско, відповідальності судновласників, а також у страхуванні вантажів.

Авіаційне страхування.

Авіаційне страхування – це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнаві інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.

Розрізняють обов'язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов'язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами.

Добровільні види авіаційного страхування – це широкий спектор в основному страхування майна та страхування відповідальності різниї підприємст і організацій, котрі беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.

Особливості проведення авіаційного страхування. Порядок та умови проведення авіацаійних видів страхування є специфічними і потребують докладного висвітлення. Це, зокрема, зумовлено такими чинниками:

· Авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками;

· Значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;

· Авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки;

· Авіаційне страхування тісно пов'язане з міжнародним страховим ринком;

· Авіаційне страхування регулюється як національне, так і міжнародним правом;

· Для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура;

· Авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхувавння.

Отже, авіаційне страхування є досить складним за своєю суттю, а його реалізація потребує від страховика особливого підходу.

Щоб страхова компанія могла здійснювати авіаційне страхування, вона має задовольняти певні неодмінні умови.

Наявність професійно підготовлених фахівців – експертів. Страхова компанія, котра здійснює авіаційне страхування повинна мати фахівців, які володіють не лише економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлуатації повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхувальником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного комісара в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причин функціональний зв'язок між елементами сучасної авіаційно-транспотної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі.

Наявність широкої системи перестрахування. За розміром страхових сум авіаційні ризики є одним з найбільших видів страхування. Звичайно, щоб розмістити такі ризики, потрібно залучати фінансові можливості національного страхового ринку і вдаватися до послуг міжнародного страхового ринку. Таку роботу неможливо здійснити без наявності договорів перестрахування з національними страховиками та міжнародними страховими брокерами.

Наявність фахівців із міжнародного права або договорів з міжнародними юридичними компаніями. У разі настання страхового випадку в цивільній авіації, як правило, стискаються закони багатьох держав: країни, на території якої сталася подія, країни реєстрації авіа перевізника, країни – влавника літака, та країн, громадяни яких постраждали в авіаційній події. Тому для врегулювання будь-якого серйозного страхового випадку з авіаційного страхування потрібні знання та грамотне застосування всіх цих законів.

Наявність актуарних розрахунків з акумуляції ризиків. Розрахунок власного утримання страховика з огляду на велику акумуляцію ризиків є необхідною умовою прийняття будь-якого ризику з авіаційного страхування. Як правило, страховик виділяє загальну або акумульовану квоту – чітко визначену частку фінансових коштів (100%) на всі види авіаційного страхування. Визначення частки власного утримання страховика за кожним із видів птребує розрахунків. Під час розрахунків акумуляції ризику береться до уваги, що в разі катастрофи (аварії) літака, потрібно здійснювать виплатияк за сам літак – пошкоджене майно (50% від акумульованої квоти), так і за загиблих членів екіпажу (а їх в екіпажі 5-7 осіб – 10% від квоти), так і за загиблих пасажирів (20% від квоти), вантаж, прийнятий до перевезення і за пошкоджене уламками літака майно на землі (20% від квоти). Цілком зрозуміло, що такі актуарні розрахунки можна проводити, володіючи повною технічною інформацією про місткість та призначення повітряного судна, регіони польотів експлуатанта, статистику збитків з кожного виду та фінансові можливості страхової компанії.

Отже, можна відокремити такі особливості авіаційного страхування:

· Комплектність (майнове, особисте, відповідальності);

· Великі розміри страхових сум, визначених у валюті різних країн;

· Дія полісів за межами України;

· Значна акумуляція ризиків;

· Необхідність перестрахування ризиків на міжнародному страховому ринку.

Законодавча база авіаційного страхування. Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітна. Воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналася Україна; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є наша країнй; норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування.

Розглянемо основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного перевезення пасажира, багажу та вантажу і з рештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні.

· Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (ліміт віжповідальності за смерть чи тілесні ушкодження становлять 250 тис. Золотих франків, що приблизно $20 тис.)

· Гвадвлахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізниким та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками.

· Римська конвенція – установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників.

· Монреальські протоколи ICAO (Міжнародна організація цивільної авіації) – 1, 2, 3, 4 замінили золотий франк на спеціальні права запозичення.

У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено конвенцію ICAO. ЇЇ мета – повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 держав.

До найважливіших правових актів нашої країни належать: Повітряний кодекс України (1993р.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1989 року за № 1083 "Про порядок та умови здійснення обов`язкового авіаційного страхування”; Закон України "Про страхування”.

Серед чотирьох підвидів авіаційного страхування обов'язковою з погляду міжнародних вимог є лише відповідальність повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами, власниками багажу, вантажу та пошти. В Україні обов'язковість страхування повітряних суден та членів екіпажу встановлене внутрішнім законодавством.

· Обов'язковість авіаційного страхування визначена міжнародними Конвенціями Цивільної авіації, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України "Про страхування” (ст. 7, п. 7) та Постановою КМУ "Про порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування ” № 1083 від 13 липня 1998 року.

Під повітряним транспортом розуміють:

1. повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру цивільної авіації України;

2. повітряні судна та літальні апарати, що не входять до реєстру ЦА;

3. повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного державного реєстру військово-транпортної авіації.

З усіх вище перелічених об'єктів обов'язковому страхуванню підлягає тільки повітряний транспорт першого пункту.

Повітряний кодекс у ст.103 та Постанова КМУ № 1083 визначають порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування і включають 5 Положень:

1. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу.

2. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування авіаційних суден.

3. Положення про порядок та умови проведення обов'язкового страхування відповідальності повітряного перевізника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.

4. Положення про порядок та умови проведення обов'язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

5. Положення про порядок та умови проведення обов'язкового страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб пав'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитка.

Закон Укрвїни "Про страхування” п. 26 визначає як обов'язковий і такий вид "страхування, як відповідальність суб'ктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів”.

Характеристика обо'зкових видів авіаційного страхування.

Відповідно до Повітряного кодексу, а також Постанові КМУ № 1083 "Про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування”, українські відповідальність по відшкодуванню їм збитків. Без підписання договорів страхування літаки таких компаній не мають дозволу на виліт. Страховий покриття для пасажирів дійсне на території аеропорту з моменту об'ви посадки, на борту повітряного судна, в проміжних обов'язкового і протягом двох годин після закінчення польоту – в аеропорту призначення. В нашій країні існує 57 страховиків – членів Авіаційного страхового бюро, що мають право страхувати авіокомпанії.

Страхові ризики.Страховим ризиком в авіаційному страхування пасажирів є будь-яка авіаційна подія за участтю повітряного судна, внаслідок якого настає відповідальність авіакомпанії за шкоду причинену життю і здоров'ю пасажирів та їхньому майну, а також факт пошкодження обо спричинення іншого збитку, за який перевізник несе відповідальність відповідно до багажної квитанції або пасажирському квитку.Крім того, авіокомпанія страхується на випадок спричинення шкоди іншим користувачам повітряного транспорту, пасажирам і третім особам.

Загроза тероризму для України не є обов'зковим страховим ризиком, на відміну від деяких країн Європи і США.

Страховий тариф для авіакомпаній на 1 рік не може перевищувати:компанії, які займають перевезенням пасажирів, повинні страхувати свою

· 2% страхової суми за відшкодування збитку, спричинених пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

· 1% страхової суми – іншим користувачам повітряного транспорта і третім особам.

Ліміт відповідальності. Україна – одна з небагатьох країн СНГ, авіаційне страхове законодавство якої максимально наближене до міжнародних стандартів. Ліміт відповідальності страховика у випадку катастрофи до внутрішніх перельотів - $20 тис. По курсу НБУ на день польоту за кожне пасажирське крісло (у випадку смерті або тілесного пошкодження кожного пасажира).

Для порівняння в Росії ліміт відповідальності по внутрішнім рейсам на всіх видах транспорту - $400 на людину.

В Україні відповідальність перевізника відносно багажа обмежується сумою $20 за 1 кг у випадку пошкодження зареєстрованого багажу або іншого майна на 1 пасажира або вантажу та окремо перед третіми особами. У практиці при страхуванні цього виду дуже часто застосовують так званий єдиний комбінований ліміт. Ліміт відповідальності в комбінованому ліміті – це загальна максимвльна страхова сума (страхове відшкодування), що може сплатити страховик за сукупність позовів третіх осіб, пасажирів, вантажовласників стосовно одного страхового випадку.

Якщо потерпілий пасажир або його нащадки зможуть довести, що нанесений збиток був більший встановленого законодавством ліміту, він може звернутись з іском про відшкодування збитку до авіакомпанії-перевізника.

Розмір відшкодування збитку третьою особою (потерпілий від падіння літака) залежить від маси повітряного судна і коливається від 200 тис. Грн. До 20 млн. грн. При цьому маються на увазі літаки цивільної авіації, а військові повітряні судна, відповідно, обов'зковому страхуванню не підлягають.

Страхування каско повітряних суден. Цей вид страхування здійснюється з метою зихисту майнових інтересів власника повітряного судна. Оскілки в Україні власником більшості повітряних суден є держава, то цей вид є обов'язковим. Страхова сума має бути не меншою за залишкову балансову вартість літака. Страхування повітряного судна або каско, можна здійснити за двома основними умовами:

· тільки від повної загибелі;

· повної загибелі та пошкодження;

Повна загибель повітряного судна означає:

· повну втрату повітряним судном здатності здійснювати політ у зв'язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій або в разі, коли компетентною комісією встановлено, що аварійний ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно не доцільний (вартість ремонту буде більшою за страхову суму);

· зникнення повітряного судна безвісти, коли воно після планового польоту здійснюваного в період дії договору обов'язкового страхування, не прибуло до місця призначення і заходи щодо його розшуку протягом 6 діб не дали наслідків або його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну;

· втрата повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на важко доступну та непридатну для евакуації цього повітряного судна місцевість.

Договір страхування може передбачити інші страхові випадки з оплатою додаткових страхових платежів за тарифами установленими страховиком. Як, наприклад, включати покриття від "воєнних ризиків” (тероризм, бойові дії, страйки, переворот і т.п.), або від пошкоджень із зазначенням величини франшизи.

Слід звернути увагу, що згідно з Чиказькою конвенцією всі аварійно-рятувальні роботи та розслідування авіаційної події здійснюються виключно державними авіаційними властями тієї країни, на території котрої сталася ця подія.

Як правило, при страхуванні цього виду також застосовується уніфіковані умови страхування та стандартні вийнятки. Деякі основні вийнятки:

· страхова компанія не несе відповідальності за втрату або шкоду, заподіяну будь-якій частині повітряного судна, що сталася внаслідок фізичного зносу, механічної поломки або дефекту. Цей вийняток не поширюється на втрату або шкоду, що сталася в результаті такого фізичного зносу, механічної поломки або дефекту;

· страхова компанія не несе відповідальності, якщо повітряне судно використовується для незаконних дій або перебуває поза географічними межами, зазначеними у договорі страхування, за вийнятком випадків форс-мажорних обставин (вимушена посадка);

· страхування не поширюється на забов'язання, які є винятком із закону про радіактивне забреднення внаслідок авіаперевезень.

Страхування повітряних суден є саме тим видом авіаційного страхування за яким зафіксовано найбільше страхових випадків і здійснюється найбільше страхових виплат, оскільки поламів і пошкоджень літаків буває чимало.

Страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу. Постановою КМУ від 13 липня 1998 року за №1083 передбачено обов'язкове страхування всіх членів екіпажів повітряних суден цивільної авіації та авіаперсоналу. Установлена мінімальна страхова сума 50 тис.грн. за одну особу. Страхувальником авіаексплуатант, а члени екіпажу – застрахованими. Страхувальник забов'язаний застрахувати членів екіпажу лише під час знаходження їх на борту літака. Але в більшості авіакомпанії потребують широкого покриття ризиків, зв'язаних із страхуванням членів екіпажів. Таке покриття називається "24 години при виконанні службових обов'язків”.

Слід особливо наголосити, що, незважаючи на недоліки законодавства, для українських страховиків виплата страхових відшкодувань членам екіпажу або їхнім сім'ям у разі загибелі останніх є справою честі для страхової компанії і виплачується завжди в першу чергу.

Добровільні види авіаційного страхування.

· Добровільні вили авіаційного страхування це види, передбачені Законом "Про страхування” ст. 6, п. 7 "Стахування повітряного транспорту” та п. 13 "Страхування відповідальності власників повітряного транспорту”. Поняття "повітряний транспорт”, - багато ширший і виходить за межі регламентації цивільної авіації. Якщо страхувальник бажає застрахувати, наприклад, військовий літак при виконанні ним показових виступів чи страхувальник страхує мотодельтоплан або повітряну кулю, то він укладає договір добровільного страхування.

Але договори добровільного страхування можуть укладатися і для страховаого захисту різних ланок авіаційно-транспортної системи.

· Функціонування авіаційно-транспортної системи цивільної авіації забезпечується широким спектором робіт, без яких неможливо здійснити політ. Це – технічне обслуговування і ремонт літака та двигунів, підготовка пілотів та авіаційних техніків, отримання аеронавігаційне забезпечення польоту тощо. Усі ці ризики можуть бути застрахованими.

Космічне страхування. Космічне страхування як вид є одним із наймолодших у світі і з кожним роком відіграє все більшу роль у забезпеченні економічного захистукосмічної діяльності держав при реалізації космічних проектів. Щорічно страхуються більше 15 космічних об'єктів.

Для кожного космічного проекту розробляється консолідована програма управління ризиками. Вона передує укладенню договору страхування. Така програма узгоджується з усіма учасниками космічного проекту.

Ризики, що виникають при реалізації космічних проектів, поділяються на 4 види:

1. технічні;

2. відповідальність перед третіми особами;

3. контрактні та фінансові;

4. політичні та фокс-мажорні.

Коефіцієнти вірогідності настання ризиків служать базовою основою для розрахунку тарифів страхування відповідних ризиків космічного проекту, а величина прогнозованого розміру збитків – для установлення величини страхових сум.

Перелік ризиків космічного проекту включає такі ризики:

· страхування передпускових ризиків (страхова сума складається з вартості складових ракетно-космічного носія (РКН), а тариф – 0,5 – 0,7%);

· страхування ризику пуску РКН (тариф 5 – 18%);

· страхування космічного апарата при введенні в льотну експлуатацію та при функціонуванні на орбіті (тариф 1 – 5%);

· страхування комплексу об'єктів наземної інфраструктури (при страховій сумі 75 – 80 млн. дол.; тариф 1 – 2%);

· страхування відповідальності за збитки, що можуть бути завдані третім особам (при ліміті відповідальності 100 – 500 млн. дол.; тариф 0,06 –0,1%).

Страхувальниками у кожному космічному пректі є кілька юридичних осіб.Тому страхування може бути проведене двома шляхами: кожен з учасників проекту страхує свої ризики самостійно або учасники консолідуються й страхують свої ризики сумісно. Більш оптимальний є другий спосіб.

Страховик установлює поетапний порядок проведення страхування космічного проекту та надійно розміщує ризики на страховому ринку за участю міжнародних страхових брокерів.

Законом України "Про страхування” ст. 7 пердбачені такі види обов'зкового страхування космічних ризиків:

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі.

Умови та порядок здійснення кожного з перелічиних видів регламентується відповідними Постановами Кабінету Міністрів України.

3. Стрвхування наземного транспорту

Наземний автомобільний транспорт – найбільш наближений до людей засіб пересування. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, несе ризик довкіллю, і особливо життю та здоров'ю людей, а в одночас сам досить часто і легко стає об'єктом ушкодження.

Страхування засобів наземного транспорту користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту. Так, за данними Укрстрахнагляду, за 1996 рік страхування наземного транспорту та зібраними преміями досягло 14,5% у загальному обсязі майнового страхування.

Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є дорожно-транспортна пригода (ДТП). За даними МВС в Україні скоюється щорічно приблизно 40 тис. ДТП з людськими жертвами, в яких гине до 5 тис. і травмується до 40 тис. осіб.

Сама дорожно-транспортна пригода має ряд характерних статистичних показників щодо місця, часу настання, стажу водія тощо.

Усі ці фактори слід ураховувати при визначенні тарифу в разі укладання договору страхування на випадок пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП. Велика вірогідність настання ДТП порівняно з протиправними діями компенсується невеликою збитковістю цього ризику, який становить у середньому 2 – 5 тис. грн., тому середній тариф за цим ризиком становить 1,5 – 3,5%.

Інших значних збитків завдають протиправні дії третіх осіб, викрадення та пограбування транспортних засобів. При укладанні договору страхування повного каско тариф від викрадення становить більш як половину в частці страхового тарифу і досягає близько 4 – 6%. Це пояснюється майже 100% збитковістю страхової суми. Тобто, в разі настання страхового випадку необхідно виплачувати всю страхову суму. До того ж такий страховий випадок досить легко сфальсифікувати. Тому більшість страховиків в загалі не беруть на страхування транспортних засобів від крадіжки. В разі ж прийняття такого ризику застосовують великі розміри франшизи.

Цей ризик має свої особливості. Ризик пограбування залежить насамперед від пристижності автомобіля, місця його зберігання, наявності охоронних пристроїв та сигналізацій, терміну експлуатації.

Ще одна група стихійних ризиків – стихійні лиха. Значне місце в цьому питанні посідає регіон експлуатації транпортного засобу. Тариф від стихійних лих не перевищує 1%.

Серед умов страхування є ряд обмежень:

· не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причепи до них, термін єксплуатації яких з моменту випуску перевищує 10 років;

· не приймаються на страхування від угону легкові автотранспортні засоби всіх марок, не обладнані протиугонними пристроями;

· не береться під страховий захист багаж;

· не береться під страховий захист скло автотранспортних засобів, що має будь-яке пошкодження і дефекти;

· не відшкодовується збитки в таких випадках:

- пошкодження (знищення) шин автотранспортних засобів та шин, установлених на причіпах до них, які завдані внаслідок руху і не спричинили ДТП;

- крадіжки коліс, якщо це сталося окремо від крадіння автомобіля.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання. На страхування приймається автотранспортний засіб та причіпи до нього в технічно справному стані.

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

· пошкодження, знищення об'єкта, страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися в процесі руху;

· пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні:

- у будь-якому місці;

- на стоянці, що охороняється, чи в гаражі;

· пошкодження, об'єкта страхування внаслідок стихійних лих, падіння дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі;

· угон вбо викрадення автотранспортного засобу на стоянці, що охороняється, у будь-якому місці чи гаражі.

До страхових випадків не належать ситуації, при яких було зафіксовано:

1. використання авторанспортного засобу зазделегідь відомому страхувальнику в несправному стані;

2. управління автотранспортним засобом особою, котре не має посвідчення водія або посвідчення водія відповідної категорії;

3. передача транспорту в управління особі, що перебуває в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;

4. управління автотранспортним засобом страхувальником, що пербуває в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;

5. порушення правил ексалуатації автомобільного засобу (перевезення вогненебезпечних матеріалів;

6. участь автомобіля у гонках;

7. наїзд на гострі предмети;

8. варіння, сушіння чи інші види горячої обробки автомобіля;

9. знос протекторів шин понад норму;

10. поганий стан проїзджої частини дороги;

11. військові дії, народні збурення, політичні конфлікти;

Договір страхування укладається від декількох днів до одного року (або на сезон).

Страхова сума визначається на підставі:

· рахунок – фактура заводу-виробника;

· каталог офіційного диллера;

· експертна оцінка страховика.

Страховий тариф залежить від виду автомобіля, терміну його експлуатації, кольору автомобіля, віку водія і його стражу, умови зберігання автомобіля.

Порядок внесення страхового платежу має звичайний характер. У разі настання страхового випадку відшкодовуються тільки прямі зд\битки.

Страхувальнику треба подати такі документи:

1. заява;

2. акт ДАЇ;

3. необхідну кількість фотокарток пошкодженого, знищеного автотранспотом;

4. акт експерної оцінки про величину завданої шкоди;

5. свідоцтво про смерть та документ про права наступництва, якщо це потрібно.

Збитки відшкодовуються за системою пропорційною відповідальності. При цьому сума страхового віджкодування зменшується на величину безумовної франшизи. Розмір якої залежить від виду автомобіля: 5-10% для вітчизняних марок; 10-40% - для дорогих імпортних автомобілів.

Відшкодування може бути виплачено готівково, без готівкова або шляхом оплати вартості послуг СТО.

Висновки.

З усього вище сказаного можна зробити висновки, що транспортне страхування відіграє неостанню роль в економічному житті, а також і в нашому. Дуже радує те, що цей вид страхування розвивається і все більше страхових компаній орієнтуються на нього. З кожним роком збільшується надходження валової частки зі страхування транспорта до бюджету країни. Розвиток компаній також збільшує інвестування, що є позитивним для економіки. Але все ж таки в нашій країні транспортне страхування не має такого розвитку як за кордоном. Це дуже просто пояснюється. Наша законодавча база є недосконалою. Не існує достатньої кількості законопроектів і кодексів. Наша влада не приділяє належної уваги вирішенню цієї проблеми. З іншого боку Україна не має стабільного положення на зовнішньоекономічному щаблі, що ускладнюе страхування при зовнішніх перевезеннях.

Все ж таки маю надію, що наша країна вийде на світовий ринок, подолавши всі перепони і наша єкономіка вийде на світовий рівень, і страхування відіграє неостанню роль в цьому процесі.

Список використаної літератури:

1. Страхування за ред. С. Осадця, КНЕУ, 1998;

2. Закон України "Про страхування”, регламентований від 4 жовтня 2001 року // Урядовий кур'эр – 2001 – 14 липня (№ 35);

3. Конспект лекцій з дисципліни "Страхування”;

4. Положення Кабінету Міністрів України № 1083 "Про парядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування”;

5. Перепаченко Ю. / Если не повезёт и с вами что-то случится…/ Бизнес – 2002 – 9 сентября (№ 37). – с. 24.






Реферат на тему: Види транспортного страхування (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.