Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Страхування

Резерви страхової компанії та управління ними (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Сутність та необхідність страхових резервів. 4

2. Страхові резерви, їх складові 17

3. Сутність, принципи управління страховими резервами. 28

Висновки. 38

Список використаної літератури. 40


Вступ

Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, утворюються у тих валютах, в яких страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями, і обліковуються окремо по кожній валюті.

Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам наявних технічних резервів. Страхові зобов'язання, передані перестраховикам, відображаються в активі балансу страховика як права вимоги до перестраховиків.

Страховики, які займаються видами страхування, іншими, ніж страхування життя (далі - страховики), зобов'язані формувати страхові резерви (технічні резерви) і вести їх облік за видами страхування.

Страховий резерв - це грошові кошти, що утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування страхувальником залежно від видів страхування (перестрахування), шляхом відрахувань до 50 % від страхових платежів з цих видів страхування та доходів, одержаних від розміщення тимчасово вільних коштів. Страхові компанії можуть утворювати резерви для фінансування заходів із запобігання нещасних випадків, втрат та пошкоджень застрахованого майна шляхом відрахування від страхових платежів.

Мета контрольної роботи – розкриття теоретичних аспектів управління резервами страхової компанії


1. Сутність та необхідність страхових резервів

Страхові резерви передбачені для забезпечення майбутніх виплат страхових сум та страхового відшкодування.

Резерви створюються страховиками шляхом відповідних відрахувань від надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), а також від доходів, отриманих від розміщення тимчасово вільних коштів.

До складу резервів входять:

· технічні резерви - страхові резерви, які створюються для

· забезпечення виконання страховиками взятих зобов'язань за підписаними

· договорами страхування;

· вільні резерви - страхові резерви, які виконують функції додаткового забезпечення платоспроможності страховиків, і не пов'язані конкретними зобов'язаннями за підписаними договорами страхування.

Страхові резерви поділяють на технічні резерви і резерви зі страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів зі страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюють окремо від інших видів страхування. Страховики зобов'язані:

— вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування; — формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

а) незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

б) збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Величину резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюють залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80% від загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період), і обчислюють у такому порядку:

— частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за перші три місяці розрахункового періоду множаться на одну четверту;

— частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на одну другу;

— частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за останні три місяці розрахункового періоду множаться на три четвертих;

— одержані добутки додаються.

У цьому разі останній місяць розрахункового періоду буде складатися з кількості днів на дату розрахунку[7, c. 118-119].

Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року, згідно з встановленою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України методикою формування і ведення обліку, таких технічних резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя:

— резерв незароблених премій;

— резерв заявлених, але не виплачених збитків;

— резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

— резерв катастроф;

— резерв коливань збитковості.

Страховики зобов'язані письмово повідомити Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.

Для забезпечення страхових зобов'язань зі страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Кошти резервів зі страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від іншого його майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів зі страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів зі страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.

Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів зі страхування життя:

— довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

— належних виплат страхових сум.

Величину резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюють актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів зі страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів зі страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків[2, c. 319-321].

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:

— грошові кошти на поточному рахунку;

— банківські вклади (депозити);

— валютні вкладення згідно з валютою страхування;

— нерухоме майно;

— акції, облігації, іпотечні сертифікати;

— цінні папери, що емітуються державою;

— права вимоги до перестраховиків;

— інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

— банківські метали;

— кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

— готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Страхові компанії, які надають послуги, зобов'язані створювати наступні технічні резерви:

· резерви премій (резерви незароблених премій) - за договорами, термін дії яких ще не минув;

· резерви збитків (зареєстровані сплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників).

Страхові компанії можуть також самостійно створювати інші резерви відповідно до прийнятої технології формування страхового портфеля.

Страхові резерви утворюються в тій валюті, в якій страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Якщо резервів не вистачає для здійснення страхових виплат, то вони поповнюються за рахунок прибутку.

Не дозволяється використання (зменшення) обсягів резервів для будь-яких цілей, крім страхових виплат. Якщо страхові компанії надають послуги зі страхування життя і медичного страхування, то вони зобов'язані створювати резерви довгострокових зобов'язань та резерви належних виплат страхових сум.

Резерви довгострокових зобов'язань розраховуються окремо за кожним договором[5, c. 97-99].

Страхові резерви зі страхування життя є оцінкою вартості грошових зобов'язань страховика за договорами та майбутніх витрат для забезпечення їх виконання.

Страхові резерви зі страхування життя поділяють на:

— резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

— резерви належних виплат страхових сум.

Резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви) складаються з:

— резервів нетто-премій;

— резервів витрат на ведення справи;

— резерву бонусів.

Розрахунок математичних резервів проводять з використанням актуарних методів та окремо за кожним чинним на звітну дату договором з урахуванням темпів зростання інфляції. Загальна величина математичного резерву дорівнює сумі резервів, розрахованих окремо за кожним договором.

Розрахунок резерву нетто-премій на страхову річницю здійснюють проспективно — як різницю між актуарною вартістю потоку майбутніх страхових виплат (без урахування бонусів) та актуарною вартістю потоку майбутніх страхових нетто-премій.

У разі якщо особливості окремих видів договорів (окремих страхових ризиків, передбачених у договорі) не можуть бути повною мірою враховані проспективно, розрахунок резерву нетто-премій за такими договорами (ризиками) здійснюють ретроспективно — на підставі інформації про отримані страхові внески (премії) та здійснені страхові виплати.

Розрахунок резерву витрат на ведення справи на страхову річницю здійснюють проспективно — як різницю між актуарною вартістю потоку майбутніх витрат страховика із забезпечення виконання зобов'язань за договором після закінчення строку сплати страхових внесків та актуарною вартістю потоку наступних надходжень тієї частини брутто-премії, що йде на покриття майбутніх витрат.

Резерв бонусів є оцінкою додаткових зобов'язань страховика, що виникають при збільшенні розмірів страхових сум та (або) страхових виплат за результатами отриманого інвестиційного доходу та за іншими фінансовими результатами діяльності страховика (участь у прибутках страховика). Резерв бонусів розраховують на страхову річницю як актуарну вартість додаткових виплат страховика.

Якщо умовами договору передбачено право страхувальника в майбутньому вибрати спосіб виконання страховиком зобов'язань за договором (здійснити одноразову страхову виплату в разі досягнення застрахованою особою визначеного договором віку чи виплату ануїтету, змінити періодичність виплати ануїтету тощо), то для розрахунку резервів використовують варіант, за яким актуарна вартість майбутніх страхових виплат більша.

Якщо умови договору страхування передбачають можливість сплати додаткових страхових премій і відповідний перерахунок страхових сум та (або) виплат, то для розрахунку резерву нетто-премій розміри страхових сум та (або) виплат визначають на дату його розрахунку, а розміри майбутніх страхових премій вважають такими, що відповідають умовам договору та забезпечують найбільший розмір резерву.

Розрахунок резерву нетто-премій та резерву витрат на ведення справи на звітну дату, що не збігається зі страховою річницею, здійснюють методом інтерполяції між розмірами цих резервів на найближчі страхові річниці.

Страхові річниці можуть бути замінені на найближчі до звітної дати календарні дати, які відповідають цілому числу кварталів (місяців), що пройшли з дня набрання договором чинності.

На дати, наступні за днем закінчення строку дії договору, математичні резерви вважають рівними нулю.

Страховик одночасно з розрахунком страхових резервів за кожним договором на визначену дату оцінює обсяг страхових зобов'язань перестраховика на базисі розрахунку резерву.

Викупна сума на будь-яку дату не повинна перевищувати математичного резерву на цю дату. Розмір викупної суми залежить від строку дії договору, його розраховують згідно з методикою, яка є невід'ємною частиною правил страхування життя.

Резерв належних виплат страхових сум складається з:

— резерву заявлених, але не врегульованих збитків;

— резерву збитків, що виникли, але не заявлені. Розрахунок резерву заявлених, але не врегульованих збитків здійснюють за кожним чинним на звітну дату договором окремо. Розрахунок резерву збитків, що виникли, але не заявлені, здійснюють за сукупністю договорів у цілому. Загальна величина резерву належних виплат страхових сум дорівнює сумі зазначених резервів.

Резерв заявлених, але не врегульованих збитків є оцінкою грошових зобов'язань страховика щодо страхових випадків, що мали місце у звітному або звітних періодах, що передують йому, але не були виконані або виконані не повністю на звітну дату.

Величину резерву заявлених, але не врегульованих збитків визначають у сумарному розмірі не сплачених на звітну дату грошових сум, що мають бути виплачені:

а) у зв'язку зі страховими випадками, про факт настання яких заявлено страховику в установленому законодавством та договором порядку;

б) при настанні термінів здійснення виплат ануїтету, за якими (термінами) згідно з умовами договору не вимагається заява на виплату;

в) у зв'язку з достроковим припиненням дії договору або зі змінами умов договору[9, c. 85-89].

Резерв збитків, що виникли, але не заявлені, є оцінкою грошових зобов'язань страховика за ризиками нещасного випадку та (або) хвороби щодо страхових випадків, які могли статися у звітному або звітних періодах, що передують йому, але не були заявлені на звітну дату.

Оцінку резерву збитків, що виникли, але не заявлені, здійснюють актуарними методами.

З метою врахування витрат на укладання договору може здійснюватися модифікація (зменшення) резерву нетто-премій (модифікація резерву).

Модифікацію резерву застосовують лише за умови сплати страхових премій частинами протягом не менше 3-ьох років.

Модифікацію резерву здійснюють шляхом зменшення розміру резерву нетто-премій на фіксований для даного договору відсоток (рівень модифікації) актуарної вартості потоку майбутніх нетто-премій.

Процедура модифікації повинна відповідати таким загальним вимогам:

— на кінець першої страхової річниці модифікований резерв не повинен бути від'ємним;

— рівень модифікації не повинен перевищувати 5%.

Якщо протягом першого страхового року модифікований резерв набирає від'ємного значення, вважають, що він має нульове значення.

Базис розрахунку математичних резервів установлює страховик. Він включає:

— демографічні показники тривалості життя (таблиці смертності);

— імовірності настання ризиків певної хвороби та (або) нещасного випадку чи їх наслідків, якщо страхування на випадок настання таких подій передбачене правилами страхування;

— річну ставку інвестиційного доходу.

Річна ставка інвестиційного доходу не може перевищувати 4%.

Базиси розрахунку математичних резервів за групами договорів можуть відрізнятися.

Базис розрахунку математичних резервів повинен бути таким, щоб за кожним договором і на будь-яку страхову річницю актуарна вартість потоку майбутніх нетто-премій була меншою, ніж 97% від актуарної вартості потоку майбутніх страхових брутто-премій, що обчислюють на базисі розрахунку резервів.

Рішення щодо формування резерву витрат на ведення справи та резерву збитків, що виникли, але не заявлені, приймає страховик. У разі, якщо зазначені резерви не формують, їх вважають рівними нулю.

При розрахунку страхових резервів допускають спрощення та наближення у разі, якщо може бути обґрунтовано, що їх вплив на результати розрахунку резервів несуттєвий.

Розміщення страхових резервів — це вкладення коштів сформованих резервів зі страхування життя у дозволені активи. Активи, які приймаються для представлення коштів страхових резервів зі страхування життя, повинні відповідати умовам щодо безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.

Величина активів, що приймається для представлення страхових резервів зі страхування життя, зменшена на суми довгострокових та поточних зобов'язань (розділи III, IV пасиву балансу), повинна бути не меншою, ніж сумарна величина резервів зі страхування життя, які розраховують відповідно до чинного законодавства на будь-яку дату[4, c. 17-19].

Для представлення коштів страхових резервів зі страхування життя приймають активи у національній валюті України або в іноземній вільно конвертованій валюті.

Кошти страхових резервів зі страхування життя мають бути представлені активами таких категорій:

1. Грошові кошти на поточному рахунку.

2. Банківські вклади (депозити).

3. Валютні вкладення згідно з валютою страхування.

4. Нерухоме майно.

5. Акції, облігації, іпотечні сертифікати.

6. Цінні папери, що емітуються державою.

7. Права вимоги до перестраховиків.

8. Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України.

9. Банківські метали.

10. Кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, у межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми.

11. Готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, установлених Національним банком України.

Величину окремих категорій активів, у тому числі утворених в іноземній вільно конвертованій валюті, приймають для представлення коштів страхових резервів зі страхування життя в таких обсягах:

1. Грошові кошти на поточних рахунках — не більше 5% від і загального розміру резервів.

2. Банківські вклади (депозити), валютні вкладення згідно з І валютою страхування — не більше 50% від загального розміру резервів (у зобов'язаннях одного банку повинно бути не більше 10% від загального розміру резервів).

3. Нерухоме майно — не більше як 20% від загального розміру резервів (вкладення в один або декілька об'єктів нерухомості, які розглядають як один цілісний майновий комплекс, — не більше 5% від загального розміру резервів).

4. Цінні папери за вказаним нижче переліком — не більше 50% від загального розміру резервів, з них:

— акції українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25% від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України, — не більше 30% від загального розміру коштів страхових резервів, при цьому заборонено вкладати в акції одного емітента більше 5% від загального розміру страхових резервів;

— облігації українських емітентів — не більше 40% від загального розміру страхових резервів для облігацій українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому порядку, при цьому не більше 10% в облігації одного емітента, який провадить свою діяльність не менше 5-ти років. Для емітентів, які свою діяльність провадять менше 5-ти років, — не більше 10% від загального розміру страхових резервів, при цьому не більше 3% в облігації одного емітента;

— акції, облігації іноземних емітентів та цінні папери іноземних держав, рейтинг зовнішнього боргу яких та визначення рейтингових компаній здійснюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, — не більше 20% від загального розміру резервів. При цьому акції та облігації іноземних емітентів повинні перебувати в обігу на організованих фондових ринках та пройти лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або в торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій та облігацій повинен провадити свою діяльність не менше 10-ти років;

— облігації місцевих позик — не більше 10% від загального розміру резервів;

— іпотечні сертифікати, визначені законодавством України, — не більш як 10% від загального розміру резервів.

5. Цінні папери, що емітує держава, — не більше 50% від загального розміру резервів.

6. Права вимоги до перестраховиків — не більше 40% від загального розміру резервів, з них права вимоги до перестраховиків-нерезидентів — не більше 25% від загального розміру резервів.

Не приймають до структури активів права вимоги до перестраховиків-нерезидентів за ризиками, пов'язаними з дожиттям застрахованої особи до певного віку, події чи закінчення дії договору, крім ризиків, які пов'язані зі смертю застрахованої особи в будь-якому випадку та/або з нещасним випадком, що трапився, та/або в разі стійкої непрацездатності (інвалідності) унаслідок хвороби застрахованої особи.

7. Довгострокове фінансування (кредитування) житлового будівництва — не більше 10% від загального розміру резервів.

8. Банківські метали — не більше 10% від загального розміру резервів.

9. Кредити страхувальникам — не більше 10% від загального розміру резервів.

Для представлення страхових резервів зі страхування життя величина активів у вигляді акцій, емітованих банком та банківських вкладів (депозитів), розміщених у цей банк, не може перевищувати 20% від загального розміру резервів при розміщенні в одній банківській установі.

Для представлення страхових резервів зі страхування життя не можуть використовуватися позикові кошти, кредити банків, поворотна фінансова допомога, цінні папери із зобов'язаннями зворотного викупу, вклади (депозити) строкові (строком менше одного місяця), помилково перераховані кошти на рахунок страховика, суми страхових премій, які повертаються протягом наступного за звітним кварталу.

Для представлення страхових резервів зі страхування життя не приймають акції, емітовані будь-яким страховиком[12, c. 13-15].


2. Страхові резерви, їх складові

Страхові резерви створюються з метою забезпечення майбутніх страхових виплат залежно від видів страхування. В Україні відповідно до міжнародної практики страхування прийнято поділ видів страхування на дві групи — види страхування життя та види страхування, що не належать до страхування життя (ризикові, загальні).

Відповідно до цього чинне законодавство встановлює для українських страхових компаній необхідність формування двох видів страхових резервів (див. рис. 1):

• резерви за загальними видами страхування (технічні резерви);

• резерви із страхування життя.

Рис. 1. Система страхових резервів вітчизняних страховиків

Страхові резерви створюються в тій валюті, якою страховики відповідають за своїми страховими зобов'язаннями, і призначені саме для забезпечення виплат страхових сум і страхових відшкодувань за укладеними договорами страхування.

Резерви із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування формуються окремо від резервів для інших видів страхування.

Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок і форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви завдяки надходженню страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Формування страхових резервів — це розподіл грошових потоків страховика з метою виокремлення з доходу від страхової діяльності частини коштів для надання їм цільового призначення[6, c. 144-146].

Розглянемо особливості формування окремих видів страхових резервів.

1. Технічні резерви

Відповідно до вимог Закону "Про страхування" (ст. 31) й інших нормативних документів вітчизняні страховики, що здійснюють ризикові види страхування, зобов'язані за видами страхування формувати і вести облік таких технічних резервів:

1. Резервів незароблених премій (резервів премій), утворених із частин сум страхових премій, отриманих страховиком, які відповідають страховим ризикам (тобто термін яких на звітну дату за договорами страхування не минув).

2. Резервів збитків — зарезервованих невиплачених сум страхових відшкодувань і страхових сум за відомими вимогами страхувальників, відносно яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Технічні резерви на час дії договору страхування є не власними коштами страховика, а коштами страхувальників, тому що призначені для страхової виплати за тими договорами, що на звітну дату ще не закінчилися.

Розглянемо методи формування страхових резервів.

Резерви незароблених премій (РНП). Розрахунок резерву РНП пов'язаний із розподілом на дві частини сум страхових премій, одержаних від страхувальників за чинними договорами страхування. Одна частка премій вважається заробленою (впродовж дії договору), а інша — незаробленою. Поділ премій відбувається за датою (або часом) розрахунку, які часто суміщають із датою закінчення звітного періоду.

Реальне значення РНП визначається за допомогою кількох способів, що відрізняються за рівнем точності. Вибір цих способів залежить від:

• виду страхування;

• терміну дії договору страхування;

• рівномірності розподілу ризиків у часі;

• збалансованості страхового портфеля;

• періодичності оплати страхових премій.

У зарубіжній практиці страхування поширеними методами розрахунку резерву РНП є:

1. "Метод 1/365" ("pro rata temporis"). Це найбільш точний, хоча і громіздкий метод. Зароблена й незароблена премії розраховуються за кожним днем дії договору.

2. "Методи 1/24; 1/12; 1/8; 1/4" ("паушальні методи") використовують припущення, що договори укладаються на початку року на 1 рік і починають діяти від дати періоду розрахунку (наприклад, для методу 1/24 — з середини місяця).

3. "Методи 40 % та 36 %" припускають, що договір на термін, що дорівнює одному року, укладено в середині року (1 липня), тому обсяг заробленої премії становить 50 %. Але оскільки у розрахунок береться брутто-премія з навантаженням 20 % (або 28 %), то резерв буде зменшений, і складатиме 40 % (або 36 %) від обсягу премії.

Резерв незароблених премій визначається вітчизняними страховиками за базовою "методикою 1/4", яка встановлена для використання у ст. 31 Закону "Про страхування".

Величина резервів незароблених премій R на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів, які не можуть бути меншими від 80 % загальної суми надходжень страхових платежів (премій, внесків) із відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється так:

• суми страхових платежів за перші три місяці періоду (Р1) множаться на 1/4;

• суми страхових платежів за наступні три місяці періоду (Р2) множаться на 1/2;

• суми страхових платежів за останні три місяці періоду (РЗ) множаться на 3/4;

• одержані добутки додаються.

Останній місяць розрахункового періоду буде складатися із кількості днів на дату розрахунку.

Таким чином, сума резерву незароблених премій R розраховується так:

R > 0,8-(0,25Р1 + 0,5Р2 + 0,75-РЗ)

При здійсненні операції перестрахування частки страхових премій, що були сплачені за договорами перестрахування, формують права вимоги до перестраховиків і обліковуються як суми часток перестраховиків у резервах незароблених премій.

Суми часток перестраховиків у резервах незароблених премій на звітну дату розраховуються згідно з брутто-методом формування резервів таким чином:

• сума часток страхових премій, що сплачені перестраховиком протягом перших трьох місяців цього періоду, множиться на 1/4;

• сума часток страхових премій, які сплачені перестраховиком протягом наступних трьох місяців, множиться на 1/2;

• сума часток страхових премій, які сплачені перестраховиком протягом останніх трьох місяців, множиться на 3/4;

• одержані добутки додаються.

Резерв збитків. Здійснюючи загальне (ризикове) страхування після страхового випадку, страховик спочатку аналізує картину страхового випадку, наприклад, залучаючи експертів, і в разі ухвалення рішення про виплату виконує її. Вказані дії щодо факту страхового випадку є основою для формування резервів збитків. Резерви збитків формуються за наявності відомих (заявлених) вимог страхувальників (перестрахувальників) на звітну дату.

Величину, що показує обсяг резервів збитків, виключають в окрему статтю балансу страховика як технічні резерви.

Сума збільшення резервів збитків упродовж звітного періоду належить до витрат страховика, сума зменшення — до прибутків від страхової діяльності.

Права вимоги до перестраховиків при настанні страхових випадків упродовж звітного періоду враховуються як частка цих перестраховиків у резервах збитків. Збільшення (зменшення) суми, виплат, що відповідають таким вимогам до перестраховиків у звітному періоді відповідно збільшує (зменшує) дохід від страхової діяльності[11, c, 281-284].

Інші системи технічних резервів. Закон (ст. 31) дозволяє страховику самостійно формувати інші додаткові резерви, відповідно до особливостей здійснення тих чи інших видів страхування.

Страховики можуть ухвалити рішення про впровадження із початку календарного року таких технічних резервів за видами страхування, не пов'язаними із страхуванням життя (згідно з установленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення їх обліку):

• резерв незароблених премій;

• резерв заявлених, але не виплачених збитків;

• резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

• резерв катастроф;

• резерв коливань збитковості.

Страховики зобов'язані не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року письмово повідомити Уповноважений орган про впровадження, формування і облікування зазначених технічних резервів за видами страхування, не пов'язаними із страхуванням життя.

Ураховуючи можливість формування спеціалізованих страхових резервів, доцільно проаналізувати закордонний досвід формування технічних резервів. Так, у Європі, згідно з Директивами Європейського Союзу, встановлено розширену систему технічних резервів (рис. 2).

Рис. 2. Система технічних резервів згідно з Директивами ЄС

Резерв премій включає додатково резерв ризиків за договорами страхування, які ще не закінчилися, і створюється для компенсації можливих знижень тарифних ставок за деякими договорами страхування.

Резерв збитків формується з метою забезпечення суми виплат за страховими випадками, які можуть настати до закінчення фінансового року. Резерв збитків поділяється на:

• резерв заявлених, але неврегульованих збитків;

• резерв збитків, що відбулися, але не заявлені.

Резерв заявлених, але неврегульованих збитків (РЗНЗ) створюється для забезпечення виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку зі страховими випадками, які сталися впродовж звітного або у періодах, що передували йому, і про факт настання яких у встановленому у договорі порядку страхувальником або іншою особою, визначеною в договорі, вже було раніше заявлено страховику.

Величина, що показує обсяг РЗНЗ, є сумою таких складових:

• відрахувань на можливі невизначені збитки (як правило, обсягом 5 % від сум надходжень страхових премій);

• заявлених, але неврегульованих збитків, тобто збитків, за якими страховик не розрахував страхову виплату (якщо збиток заявлений, але його обсяг не визначений, то для розрахунку використовується максимально можлива вели чина збитку, але яка не перевищує страхову суму);

• урегульованих (заявлених страхувальником і зареєстрованих страховиком, що склав за ними страхові акти, вказавши їх обсяг), але ще не сплачених страховиком збитків.

Спрощено обсяг РЗНЗ розраховується як сума заявлених упродовж звітного періоду збитків і неврегульованих збитків за періоди, що передують звітному, зменшена на вже сплачені протягом звітного періоду збитки.

Резерв збитків, які відбулися, але не заявлені (РВНЗ) формується для забезпечення виплат за страховими випадками, що сталися до звітної дати, але про факт настання яких страховику не було заявлено у встановленому у договорі страхування порядку. Страхову виплату страховик зобов'язаний буде виконувати у наступному звітному періоді. Спрощено величина РВНЗ обчислюється у розмірі до 10 % від суми страхових премій, що надійшли у звітному фінансовому році.

Резерв катастроф (РК) забезпечує страхові виплати при настанні природних катастроф або великих промислових аварій, що відбуваються нечасто і супроводжуються значною кількістю збитків, завданих застрахованим об'єктам.

Резерв коливань збитковості (РКЗ) формується для здійснення страхових виплат у разі, якщо значення збитковості страхової суми впродовж звітного періоду перевищує очікуваний рівень збитковості, взятий за основу при розрахунку тарифу за видом страхування. У періоди діяльності, коли збитковість менша від очікуваної, РКЗ зростає завдяки прибутку, отриманому страховиком у результаті страхової діяльності за тим чи іншим видом; у збиткові роки кошти з РКЗ будуть вилучатися.

Для закордонної практики страхування властиве також формування резерву попереджувальних заходів (РПЗ), призначеного для фінансування заходів із запобігання страховим випадкам та зменшення ймовірності їх настання. РПЗ формується зі страхових платежів відповідно до частки, передбаченої в страховому тарифі, але не більше певної межі (наприклад, у Російській Федерації — не більше 15 % страхового тарифу)[14, c. 112-115].

2. Резерви із страхування життя

Відповідно до Закону "Про страхування" (ст. 31), страховики, що здійснюють страхування життя, зобов'язані формувати і вести облік:

• резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів);

• резервів належних виплат страхових сум.

Джерело формування резервів — відрахування частин страхових премій, які передбачені для здійснення страхових виплат (нетто-премій) і частини інвестиційного доходу страховика від розміщення коштів цих страхових резервів.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від решти його майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення тих чи інших зобов'язань, крім прийнятих за договорами страхування життя, і не можуть бути включені в ліквідаційну масу в разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, підлягаючи переданню іншому страховику за згодою страхувальника й застрахованої особи або переданню застрахованій особі.

Страхові резерви за видами страхування, пов'язаними із страхуванням життя, формуються з метою забезпечення виконання зобов'язань страховика щодо здійснення страхових виплат (зокрема довгострокових — пенсій, рент, ануїтетів) за укладеними договорами страхування при дожитті застрахованої особи до визначеного договором страхування терміну або віку і (або) настання смерті застрахованої особи (можливі також виплати при захворюванні, нещасному випадку) відповідно до умов, передбачених у договорі страхування згідно з чинним законодавством.

Резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви) формуються, щоб покрити збитки зі страхування життя й обчислюються актуарно (математично) за кожним договором страхування окремо згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.

Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо за кожним договором страхування життя.

Окрім того, здійснюючи страхування життя, страховик зобов'язаний створити і вести облік резервів належних виплат страхових сум за договорами страхування, для яких страхові випадки вже настали й обсяг потрібних виплат страхових сум (їх частин) уже відомий (виплати пенсій тощо).

Страховики формують резерви зі страхування життя на основі методики шляхом відрахування частини страхової премії, що передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), і частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Розрахунки тарифів, а отже, страхових резервів із страхування життя, здійснюються за кожним договором страхування окремо на основі методів актуарної математики, що передбачають використання:

• статистичних закономірностей вияву тих чи інших страхових ризиків, які передбачені договорами страхування, протягом терміну дії цих договорів;

• нормативів дохідності від інвестування тимчасово вільних коштів резервів у вигляді річної ставки інвестиційного доходу;

• регіональних або селективних таблиць смертності населення;

• регіональних або селективних таблиць додаткових страхових ризиків (одруження, народження дитини, вступ до навчального закладу, смерть близького родича, інвалідність, тимчасова непрацездатність застрахованої особи тощо)[10, c. 68-71].

Згідно із методикою встановлено такі вимоги до базису розрахунку математичних резервів:

1. Базис розрахунку математичних резервів установлюється страховиком і включає:

• демографічні показники тривалості життя (таблиці смертності);

• імовірності настання ризиків певної хвороби та (або) нещасного випадку чи їх наслідків, якщо страхування на випадок настання таких подій передбачене правилами страхування;

• річну ставку інвестиційного доходу.

2. Річна ставка інвестиційного доходу не може перевищувати 4 відсотків.

3. Базиси розрахунку математичних резервів за групами договорів можуть відрізнятися.

4. Базис розрахунку математичних резервів повинен бути таким, щоб за кожним договором і на будь-яку страхову річницю актуарна вартість потоку майбутніх нетто-премій була меншою, ніж 97 відсотків від актуарної вартості потоку майбутніх страхових брутто-премій, що обчислюється на базисі розрахунку резервів.

Розрахунок страхових резервів виконується страховиком на підставі Положення про формування резервів із страхування життя (далі — Положення), що розробляється відповідно до методики. Положення повинно бути підписано актуарієм, який відповідає вимогам чинного законодавства, та скріплено підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Копія Положення подається до Держфінпослуг протягом 15 календарних днів.

Для представлення страхових резервів із страхування життя величина активів у вигляді акцій, емітованих банком та банківських вкладів (депозитів), розміщених у цьому банку, не може перевищувати 20 % загального розміру резервів при розміщенні в одній банківській установі.

Для представлення страхових резервів із страхування життя не можуть використовуватись позикові кошти, кредити банків, поворотна фінансова допомога, цінні папери із зобов'язаннями зворотного викупу, вклади (депозити) строкові (строком менше одного місяця), помилково перераховані кошти на рахунок страховика, суми страхових премій, які повертаються протягом кварталу, наступного за звітним. Не приймаються для представлення цих страхових резервів акції, емітовані будь-яким страховиком.

Величина активів, що приймаються на покриття будь-яких страхових резервів, зменшена на суми довгострокових та поточних зобов'язань (розділи НІ, IV пасиву Балансу), повинна бути не меншою, ніж сумарна величина страхових резервів, що розраховується відповідно до чинного законодавства на будь-яку дату.

Контроль за дотриманням вимог правил формування, обліку та розміщення технічних резервів здійснюється Держфінпослуг відповідно до законодавства України шляхом перевірок звітності страховиків, проведення безвиїзних та виїзних перевірок (інспекцій). У разі виявлення порушень цих вимог Держфінпослуг застосовує заходи впливу, передбачені чинним законодавством[6, c. 251-253].


3. Сутність, принципи управління страховими резервами

Характер страхового бізнесу вимагає створення технічних резервів, інвестування в активи та їх утримання для покриття цих технічних резервів та межі платоспроможності. Для того, щоб забезпечити виконання страховиком його страхових зобов'язань перед власниками полісів, такі активи повинні управлятися в надійний та пруденційний спосіб з урахуванням профілю зобов'язань компанії і, навіть, з урахуванням повної характеристики співвідношення ризиків і доходів. Повна характеристика співвідношення ризиків і доходів має забезпечуватися в результаті інтегрованого погляду на продукт та на політику андеррайтингу, політику перестрахування, інвестування та підтримки рівня платоспроможності. Профіль зобов'язань компанії, з точки зору їх строковості та передбачуваності розміру та часу виплати вимог, може суттєво відрізнятися в залежності від характеру здійснюваного страхового бізнесу. Таким чином, необхідність, наприклад, підтримувати високий ступінь ліквідності всередині портфелю активів, для різних страхових компаній також буде різною. Відмінності в облікових та податкових підходах різних видів страхової діяльності також можуть впливати на інвестиційні рішення.

Ключовим рушієм стратегії страховика щодо активів буде профіль його зобов'язань і необхідність утримувати достатню кількість активів належного характеру, строку та ліквідності для забезпечення виконання власних зобов'язань при настанні їх строку. Таким чином, детальний аналіз та управління цим взаємозв'язком між активами і пасивами стане передумовою розробки та перегляду інвестиційної політики та процедур, спрямованих на забезпечення відповідного управління страховиком своїми ризиками, пов'язаними з інвестиційною діяльністю, відповідно до власної платоспроможності. Такий аналіз, серед іншого, включатиме тестування стійкості портфелю активів до різних сценаріїв розвитку ринку та умов інвестування, і впливу на позицію платоспроможності страховика.

Залежно від характеру власних зобов'язань страховики, як правило, утримують, в різних пропорціях, чотири основних типи фінансових активів або безпосередньо, або через інші інвестиційні механізми (такі як участь в колективному інвестуванні в перевідні цінні папери), або ж через інвестиційних менеджерів третьої сторони:

а. облігації та інші інструменти з фіксованим доходом;

б. звичайні акції або подібні типи інвестування в акціонерний капітал;

в. борги, депозити та інші права;

г. майно.

Утримання певного портфелю активів містить низку ризиків, пов'язаних з інвестиціями, які вимагають від страховика здійснювати моніторинг, вимір і контроль технічних резервів та платоспроможності, а також підготовки звітів. Основним ризиком є ризик ринку (негативні зміни, наприклад, в державних цінних паперах, облігаціях та курсах обміну), кредитні ризики (банкрутство зустрічної сторони), ризик ліквідності (нездатність покрити позицію за ринковою ціною або за ціною, наближеною до неї), операційний ризик (відмова системи / внутрішнього контролю) та правовий ризик[13, c. 187-189].

Фактичний склад портфелю активів на будь-який момент часу повинен власне бути продуктом добре структурованого процесу інвестування, який в цілях даного стандарту розглядається як круговий рух і характеризується наступними кроками:

а. формулювання та розробка стратегії та тактики інвестиційної політики;

б. впровадження інвестиційної політики в належно обладнаній інвестиційній організації на основі чіткого та точного інвестиційного мандату (мандатів);

г. контроль, вимір та аналіз досягнутих результатів інвестиційної діяльності та прийнятих ризиків;

д. зворотній зв'язок з органами відповідного рівня за пунктами а, б та в.

Юрисдикції можуть приймати підхід, який передбачає впровадження правових обмежень щодо інвестиційної політики та процедур страхових компаній. Ці обмеження можуть торкатися типу або обсягу використання певних класів активів для покриття технічних резервів, та / або носити характер конкретних вимог щодо узгодженості строків активів та зобов'язань. Деякі юрисдикції можуть віддавати перевагу вимогам якісного характеру. Яким би не був підхід, страховики повинні розробляти та застосовувати загальні стратегії управління активами, які беруть до уваги необхідність забезпечити наявність:

а. визначеної Радою директорів стратегії інвестиційної політики, основаної на оцінці ризиків, понесених компанією та її апетиту до ризиків;

б. постійного нагляду з боку Ради та вищого керівництва за інвестиційною діяльністю та чіткої підзвітності керівництва за її здійснення;

в. всеохоплюючих, точних та гнучких систем, які дозволяють проведення ідентифікації, виміру та оцінки інвестиційних ризиків, та поєднання цих ризиків на різних рівнях, наприклад, за будь-яким з окремих утримуваних портфелів, для страхової компанії і, відповідно на рівні групи на будь-який момент часу. Такі системи будуть варіюватися від однієї компанії до іншої, але вони повинні бути:

- достатньо міцними аби відображати масштаб ризиків і обсяги здійснюваної інвестиційної діяльності;

- здатними своєчасно і точно висвітлювати і вимірювати всі суттєві ризики;

- зрозумілими для всіх відповідних працівників страховика на всіх рівнях;

г. ключові структури контролю, такі як розмежування обов'язків, схвалення, визначення, узгодження;

д. належні процедури виміру та оцінки результатів інвестиційної діяльності;

е. належний та своєчасний обмін інформацією щодо інвестиційної діяльності між всіма рівнями всередині страхової компанії;

є. внутрішні процедури розгляду наявності належних політики та процедур інвестування;

ж. досконалі та ефективні процедури аудиту та моніторингу для визначення і звітування щодо дотримання процедур контролю за інвестиційною діяльністю і виявлених слабких сторін цієї діяльності.

з. процедури виявлення та контролю уразливості і залежності страховика від ключових працівників і систем.

Наведені нижче розділи розвивають далі вищезазначені принципи, визнаючи, що менш формалізовані структури і процедури, порівняно з тими, опис яких міститься в даному документі, можуть застосовуватися залежно від розміру окремого страховика та характеру його бізнесу[3, c. 254-256].

Страхові компанії повинні проходити аудиторську перевірку, яка повністю охоплюватиме всю здійснювану ними інвестиційну діяльність і забезпечуватиме своєчасне виявлення слабких сторін у внутрішньому контролі та недоліків операційної системи. Якщо проводиться внутрішній аудит, він має бути незалежним. Про занепокоєння в зв'язку з інвестиційною діяльністю слід негайно повідомляти вищому керівництву та Раді директорів.

Аудит має здійснюватися компетентними фахівцями, обізнаними з ризиками, притаманними всім утримуваним активам.

Від аудиторів слід очікувати проведення оцінки незалежності та загальної ефективності функції страховика з управління активами. В цьому плані вони повинні ретельно оцінити ефективність внутрішнього контролю щодо виміру, обмеження ризиків та повідомлення про них. Аудитори повинні оцінювати дотримання лімітів щодо ризиків та надійності і своєчасності подання інформації вищому керівництву та Раді директорів.

Аудитори повинні періодично переглядати портфель активів страховика та письмовий виклад його інвестиційної політики і процедур для забезпечення дотримання нормативних зобов'язань страхової компанії.

При здійсненні моніторингу управління активами страхових компаній наглядові органи повинні пересвідчуватися в тому, що ці компанії здатні ідентифікувати, забезпечувати моніторинг, вимірювати, контролювати відповідні ризики та звітувати про них. Для досягнення цієї мети наглядові органи повинні вимагати від страховиків наявності викладу загальної інвестиційної політики та процедур, ухвалених Радою директорів, в тому числі процедур, які забезпечують подання Раді директорів належної якісної та кількісної інформації щодо інвестиційної діяльності та активної позиції. Наглядові органи також можуть мати бажання пересвідчитися, що компанії запровадили ефективні процедури для моніторингу та управління власною активною / пасивною позицію для забезпечення відповідності своєї інвестиційної діяльності та активної позиції профілю своїх зобов'язань.

Для здійснення оцінки того як страховики контролюють ризики, пов'язані з їх інвестиційною діяльністю, наглядові органи можуть періодично вимагати подання наступної інформації:

а. опису загального підходу Ради директорів та політики щодо продуктів та андеррайтингу, перестрахування, інвестування та платоспроможності;

б. процедури управління активами / зобов'язаннями;

в. Конкретні деталі щодо інвестиційної політики та процедур моніторингу і контролю, включаючи наступне:

· класи активів, схвалені Радою директорів для використання компанією та деталі щодо складу портфелю;

· процедури затвердження контрагентів;

· процедури схвалення використання нових інвестиційних інструментів і забезпечення зміни впроваджених процедур контролю з появою нових інвестиційних інструментів;

· процедури, що охоплюють функції фронт- і бек-офісу, вимір дотримання будь-яких лімітів, нагляд, контроль та звітність;

· ліміти за кредитними, ринковими та іншими ризиками;

· процедури для моніторингу ризику ліквідності;

· професійна кваліфікація фахівців, які здійснюють кредитну діяльність;

· оцінка методологій;

· звіти щодо дотримання вимог;

· процедури відбору та моніторингу будь-яких залучених зовнішніх менеджерів активів;

· позиція ризику портфелю активів з використанням, наприклад, розрахунку ризиків або іншої методології.

Ця інформація має бути доступною для наглядових органів через проведення інспекційних перевірок на місцях, через зовнішній аудит, обговорення з компаніями, спеціальні дослідження, а також через процедуру регулярного подання звітності.

Наглядові органи можуть використовувати внутрішню управлінську інформацію щодо портфелю активів. Інформація повинна бути своєчасною та всеохоплюючою (тобто, включати всі утримувані активи і повністю охоплювати всю компанію, що подає звітність). У випадках, коли страховики залучають сторонні організації для управління всіма своїми активами або їх частиною, вони несуть відповідальність за забезпечення наявності інформації в цілях нагляду за їх діяльністю[1, c. 171-173].

Управління активами страхової компанії має дві основні цілі. Перша - забезпечення необхідного рівня платоспроможності й фінансової стійкості, для чого страховики зобов'язані дотримувати певних співвідношень між активами й прийнятими ними страховими зобов'язаннями. Друга - одержання прибутку.

Незважаючи на тиск із боку власників і клієнтів, спільні дії регулятора й ринку приводять до поступового росту частки засобів, які страхові компанії вкладають у ринкові інструменти.

Страхування є однією з галузей бізнесу, найбільш залежних від інформаційного забезпечення. Кожний страховик відчуває потребу постійно аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що можуть вплинути на наслідки роботи компанії. Цьому допомагають бази даних, які містять систему актів з правового забезпечення діяльності компанії, характеризують розвиток економіки як на макро-, так і на мікрорівні, стан справ на національному і регіональному страховому ринках, дають уявлення про світові тенденції і нові технології страхування.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер і суттєво відрізняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються із інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси – це, по суті, кредитування осіб, що застрахувалися в даній компанії. Особливістю активних операцій компаній зі страхування життя полягає в тому, що це, в основному, довгострокові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.

Кошти резервів зі страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Страховикам заборонено здійснювати інші види кредитної діяльності.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про страхування" страхові резерви слід розміщувати, враховуючи принципи безпеки, прибутковості, ліквідності й диверсифікації.

Принцип безпеки (надійності, зворотності) потребує максимально надійного розміщення активів, що забезпечить їх повернення у повному обсязі. Фактично це вимагає від страховика мінімізації інвестиційного ризику, тобто зменшення ймовірності одержання інвестиційного доходу, нижчого від очікуваного. При інвестиційній діяльності на фондовому ринку безпечними вважаються будь-які державні цінні папери, облігації великих корпорацій.

Принцип ліквідності є обов'язковою спеціальною умовою розміщення активів страховика таким чином, щоб вони в найкоротший термін і з найменшими витратами були обернені в гроші. Зобов'язання щодо страхової виплати здійснюються страховиком у грошовій формі, що й зумовлює такі жорсткі вимоги до ліквідності його активів.

Принцип ліквідності має специфіку залежно від видів страхування. Під час накопичувального страхування життя зобов'язання виникають, як правило, рівномірно на достатньо довгий термін, тому забезпечення ліквідності для цих видів легше спрогнозувати. При здійсненні ризикового страхування відповідальність страховика може характеризуватися досить різкими перепадами впродовж короткого терміну, що потребує від такого страховика жорсткіших вимог до ліквідності його активів.

Принцип диверсифікації забезпечується шляхом розміщення страхових резервів за різними напрямами вкладень і підвищує стабільність інвестиційного портфеля страховика. Диверсифікація може провадитися за видами активів, терміном та територією їх вкладення.

Принцип прибутковості (рентабельності) вимагає одержання постійного і досить високого доходу від розміщених страхових резервів. Одержання прибутку в умовах діяльності на страховому ринку — це мета комерційних страхових організацій. Інвестиційний прибуток страховика, як свідчить закордонна практика, є основою конкурентної боротьби, оскільки страхові платежі виключно покривають страхові виплати і поточні витрати страхової компанії.

Щодо розміщення страхових резервів чинним законодавством встановлено певні обмеження на їх представлення у певних видах активів. Відповідно до Закону "Про страхування" (ст. 31), страхові резерви мають бути представлені активами таких категорій:

• грошові кошти на розрахунковому рахунку;

• банківські вклади (депозити);

• валютні вкладення згідно з валютою страхування;

• нерухоме майно;

• акції, облігації;

• цінні папери, що емітуються державою;

• права вимоги до перестраховиків;

• інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів;

• банківські метали;

• кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхування життя (встановлено особливості такого кредитування: обсяг кредиту не повинен перевищувати викупної суми на момент видачі кредиту; кредит видається під заставу цієї суми. Кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договору страхування, і на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору);

• готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Законом передбачено, що кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, зокрема індивідуальних забудовників. Порядок такого кредитування буде визначитися Кабінетом Міністрів України. Страховику заборонені будь-які інші види кредитної діяльності.

Страховики, які здійснюють види страхування, інші, ніж страхування життя, зобов'язані формувати та вести облік таких технічних резервів за видами страхування:

— незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

— збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення що до виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.





Реферат на тему: Резерви страхової компанії та управління ними (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.