Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Страхування

Основні характеристики страхових ризиків та управління ними (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття та основні характеристики ризику. 4

2. Класифікація страхових ризиків. 7

3. Управління страховим ризиком. 12

Висновки. 20

Список використаної літератури. 21


Вступ

В умовах ринкової економіки страхування є невід'ємним елементом процесу відтворення. При самостійності господарських суб'єктів та ризиковому характері підприємницької діяльності страхування виступає важливим чинником стабільності суспільного виробництва та впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Саме страхування найчастіше виявляється найбільш ефективним інструментом захисту при відносно невисоких витратах на нього та гарантії відшкодування збитків.

У період поступового переходу до економіки ринкового типу в Україні поряд з державними фінансами, банківською справою великої перебудови зазнало й страхування, що стало орієнтуватися на потреби захисту підприємницької діяльності та вирішення соціальних проблем, наближаючись тим самим до ролі, яку виконує страхування у країнах ринкової орієнтації. В умовах ринкової економіки страхування має величезні можливості щодо вирішення проблем кожного власника та сприяння економічному і соціальному розвитку країни. Це, звичайно, стосується й України, особливо у контексті кардинальних змін в економічному житті країни у період поступового переходу до економіки ринкового типу.

Ризик є невід'ємною ознакою договорів страхування. У страхуванні ризик набуває важливого значення як центральний елемент страхового правовідношення, що зумовлює віднесення страхових договорів до ризикових (алеаторних), а сам ризик розглядається як основа страхового договору, мета укладення якого полягає в усуненні наслідків ризику.


1. Поняття та основні характеристики ризику

Страховий ризик - окремий вид ризику, специфіка якого зумовлена сутністю страхових зобов'язань. Страховий ризик як передумова та один із основних елементів страхового зобов'язання ґрунтується як на договорі, так і на будь-якій іншій підставі виникнення зазначеного зобов'язального правовідношення.

Страхові договори традиційно визнаються ризиковими (алеаторними), оскільки обов'язок страховика сплатити страхову виплату на користь страхувальника чи іншої особи (вигодонабувача) поставлено в залежність від визначеного договором випадку (страхового випадку).

Термін «ризик» не завжди однозначно визначається як у правовій, так і у фінансово-правовій літературі. Вважається, що цей термін є звульгаризованою формою латинського слова «resecum», або має португальське походження і означає стрімку скелю або небезпеку та можливі негативні наслідки зіткнення з прибережною скелею. Потім у поняття ризику були включені й інші предмети та обставини, що загрожували кораблю на морі.

З появою нових видів страхування обсяг поняття «ризик» збільшується і поступово починає охоплювати всі випадки, можливістю настання яких зумовлюється існування даного виду страхування6. Тому ризиком також називають окреме страхування; розмір відповідальності страховика; майно, яке підлягає страхуванню; страховий інтерес; об'єкт страхового правовідношення тощо. У цьому значенні ризик ототожнюється з тією небезпекою, від наслідків настання якої укладається договір страхування (страхування від пожеж, граду, на випадок смерті тощо). В наведеному значенні розглядається ризик і в Цивільному кодексі (далі - ЦК) України, у статтях якого йдеться про небезпеки, збільшення небезпеки як про ризик або про його збільшення.

У літературі звертається увага на існування й іншого розуміння поняття «ризик»: майно або особа, які стають об'єктами страхового правовідношення.

Тривалий період часу поняття «ризик» не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім3. Тому нерідко ризик ототожнюється з поняттям небезпеки, що загрожує певному об'єкту. У цьому контексті страховий ризик у страховій техніці розглядають як «небезпеку, що загрожує страховому об'єкту будь-якою шкодою, за яку страхова установа зобов'язана винагородити страхувальника» за рахунок «грошових коштів цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливої надзвичайної або іншої шкоди організаціям або для надання допомоги громадянам».

Наведений підхід знайшов відображення в легальному визначенні поняття «страховий ризик» як небезпеки виникнення несприятливих наслідків, відносно якої невідомо, настане вона чи ні, тобто певної події, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування»), У той самий час під страховим ризиком не зовсім обґрунтовано розуміють «шкоду, яку прогнозують об'єкту страхування в результаті настання страхової події». У зв'язку з цим у літературі цілком слушно зазначається, що «ризик скоріше являє собою передумову страхового випадку, оскільки страховий випадок - це подія, яка вже відбулася, а страховий ризик є ймовірність і випадковість (припустимість) настання такої події», тому «небезпека - можливість настання страхового випадку, і є страховим ризиком»[3, c. 139-141].

Саме ознаки ризику (ймовірність і припущення) зумовлюють потребу у страхуванні, є спонукальними мотивами для виникнення страхових правовідносин з метою захисту майна, майнових прав чи інших законних інтересів осіб. Така потреба набуває форми свідомого спонукання і виявляється як інтерес особи у збереженні свого майна за допомогою правового механізму страхування.

Страховий ризик має ряд спеціальних, додаткових ознак, що випливають з аналізу страхових зобов'язань, які можуть розглядатися як додаткові правові умови, що чітко відмежовують цей вид ризику від усіх інших.

Страховий ризик полягає в можливості настання не будь-якої небезпеки і передбачає детальне визначення характеру тієї небезпеки, від наслідків настання якої укладається договір страхування[3, c. 143].


2. Класифікація страхових ризиків

Прояв різноманітних ризиків у всіх сферах суспільно-економічного життя зумовлює необхідність їх видової класифікації. Класифікація ризиків може бути досить різноманітною залежно від критерію, покладеного в її основу. Найбільш поширеною є класифікація за критеріями, які характеризують найважливіші складові елементи поняття ризику.

Залежно від джерела небезпеки ризики поділяються на природні, зумовлені проявом стихійних сил природи, та антропогенні, що виникають у результаті діяльності людини. Природні ризики характеризуються цілковитою незалежністю причин - випадкових подій і стихійних явищ, антропогенні ризики є наслідком лише господарської та науково-технічної діяльності людей.

Ризики, кваліфіковані як ризикогенні об'єкти, поділяються на майнові та особисті. Майнові ризики незалежно від випадкової події виявляються на майнових об'єктах та майнових інтересах їхніх власників, а особисті - на особах людей. Особистими можуть бути ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

За критерієм величини залежно від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат ризики поділяються на катастрофічні, великі, середні, малі та незначні.

Нестраховим ризиком в економічній літературі визначається подія, яка супроводжується певними втратами, але не підлягає страхуванню, найчастіше у зв'язку із відсутністю тих, хто бажає взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цією подією. Як правило, нестраховими є ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розміри збитків та ціну страхової послуги. Такі непевні фактори , як зміни законодавства та економічні коливання, виходять за межі страхування. Іноді ризики, які не страхуються, стають такими, що страхуються, коли накопичується достатньо даних для точної оцінки майбутніх збитків. Спочатку страхові компанії неохоче страхували авіапасажирів, але згодом цей ризик став прогнозованим і ситуація змінилася. Нині компанії можуть скористатися страховкою від привласнення іноземною державою заводів, шахт та офісів, які перебувають на території цих держав. Ризики, які страхуються та не страхуються, подано у таблиці[2, c. 56-58].

Ризики, що страхуються

Ризики, що не страхуються

Майнові ризики - небезпека

Ринкові ризики - фактори, які

виникнення збитків від лиха,

можуть призвести до втрати влас-

яке призводить до втрати власності:

ності або доходу, такі як:

1) прямої;

1) сезонні або циклічні зміни цін;

2) побічної

2) байдужість споживачів;

 

3) зміна моди;

 

4) конкурент, який пропонує

 

товар вищої якості

Особисті ризики - небезпека

Політичні ризики - небезпека

виникнення втрат у результаті:

виникнення таких подій, як:

1) передчасної смерті;

1) зміна уряду або війна;

2) непрацездатності;

2) обмеження вільної торгівлі;

3) старості

3) необґрунтовані або завеликі

 

податки;

 

4) обмеження вільного обміну

 

валюти

Ризики, пов'язані з юридичною

Виробничі ризики - небезпека

відповідальністю - небезпека

таких факторів, як:

виникнення втрат через:

1) неекономічна робота

1) користування автомобілем;

обладнання;

2) перебування в будівлі;

2) нестача сировинних ресурсів;

3) вид занять;

3) необхідність вирішувати

4) виробництво товарів;

технічні проблеми ;

5) професійні помилки

4) страйки, прогули, трудові

 

конфлікти

 

Особисті ризики:

 

1) безробіття;

 

2) бідність внаслідок розлучення,

 

недостатнього рівня освіти,

 

відсутності можливості отримати

 

роботу або втрати здоров'я на

 

військовій службі

Згідно з критерієм можливих наслідків ризики поділяються на чисті та спекулятивні. При чистих ризиках наслідком випадкової події завжди є альтернатива: збитки або їх відсутність. Спекулятивні ризики не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків. Чисті ризики вважають такими, що страхуються, а спекулятивні - такими, що не страхуються. Деякі чисті ризики, такі як страйки та повені, також відносять до категорії нестрахових.

У загальному розмежуванні ризиків в економічній літературі виділяють декілька груп : екологічні, транспортні, політичні й спеціальні.

Екологічні ризики пов'язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у процесі створення матеріальних благ.

Транспортними є ризики каско і карго. Транспортні ризики каско передбачають страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго передбачають страхування вантажів, що перевозяться повітряним, морським, річковим, залізничним та автомобільним транспортом.

Політичні (репресивні) ризики пов'язані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави або її громадян.

Спеціальні ризики стосуються страхування перевезення особливо цінних вантажів, наприклад, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва, готівки тощо.

За обсягом відповідальності страховика ризики поділяються на індивідуальні й універсальні. Важливе значення має визначення об'єктивного й суб'єктивного ризиків. Об'єктивні ризики відображають шкідливу дію неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на об'єкти і не залежать від волевиявлення та свідомості людини. Суб'єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об'єктивного підходу до дійсності, пов'язані з недостатнім пізнанням довкілля в об'єктивній реальності і залежать від дій та свідомості людини.

Технічні ризики проявляються у формі аварій через раптовий вихід з ладу машин та обладнання або збій у технології виробництва. Вони мають універсальний характер. Технічні ризики можуть завдати збитки майну, життю та здоров'ю людей та фінансовим інтересам підприємства внаслідок перерви у виробництві. Технічні ризики поділяються за видовим складом основних та оборотних фондів, у яких вони проявляються. Це:

• машини та обладнання (промислові ризики);

• транспортні засоби - транспортні ризики (каско, вантажів, відповідальності);

• будівлі, споруди, передавальні пристрої (будівельні, будівельно-монтажні ризики);

• прилади, обчислювальна техніка, засоби зв'язку (електротехнічні ризики);

• сільське господарство - ризики захворювання тварин та рослин, падежу худоби, псування урожаю тощо.

Оцінюючи ризики настання збитків, розрізняють допустимі й недопустимі ризики, технічний ризик страховика. У теоретичному плані страховик наражає себе на небезпеку лише специфічного ризику, пов'язаного із здійсненням страхової справи, який називається технічний ризик страховика. Наявність технічного ризику страховика спонукає його до активної участі у застережних заходах щодо боротьби з пожежами, аваріями на транспорті щодо тощо з метою зниження його ступеня[4, c. 55-57].

За сферами підприємницької діяльності (виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова) розрізняють виробничий, комерційний, фінансовий ризик, а також ризик страхування.

Виробничий ризик пов'язаний із невиконанням підприємством своїх планів і зобов'язань щодо виробництва продукції, товарів, послуг, інших видів виробничої діяльності в результаті несприятливого впливу зовнішнього середовища, а також неадекватного використання нової техніки і технологій, основних і оборотних фондів, сировини, робочого часу. Серед найважливіших чинників виникнення виробничого ризику — можливе зниження передбачуваних обсягів виробництва, зростання матеріальних і/або інших витрат, сплата підвищених відрахувань і податків, низька дисципліна постачання, втрати або пошкодження і т. ін.

Комерційний ризик — це ризик, що виникає у процесі реалізації товарів і послуг, вироблених або закуплених підприємцем. Чинниками комерційного ризику є зниження обсягу реалізації внаслідок зміни кон'юнктури або інших обставин, підвищення закупівельної ціни на товари, втрати товару у процесі обороту, підвищення витрат обороту тощо.

Фінансовий ризик пов'язаний із можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов'язань. До основних чинників фінансового ризику належать знецінення інвестиційно-фінансового портфеля внаслідок зміни валютних курсів, нездійснення платежів, війни, безладдя, катастрофи тощо. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів із вилученням відсотків, отриманням додаткового капіталу.

Страховий ризик полягає у настанні передбаченої умови страхування події, коли страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування (страхову суму). Результатом ризику є збитки, викликані неефективною страховою діяльністю як на етапі укладення договору страхування, так і на наступних етапах — перестрахування, формування страхових резервів тощо.

Розглянута вище класифікація, яка найчастіше зустрічається у науковій літературі, не дає повної можливості чітко визначитися з появою ризику, його оцінкою щодо зниження або ліквідації. Відсутність однозначних понять і класифікації ризиків та певного досвіду — одна з головних причин зменшення (або відсутності) інноваційно-інвестиційної активності в Україні[1, c. 13-14].


3. Управління страховим ризиком

Для розробки чинного механізму управління ризиками рекомендуємо використовувати п'ять стратегій з управління ризиками та отримання доходу (вигоди).

1. Стратегія сегментів, яка базується на великій кількості даних про ризики та на використанні комп'ютерного аналізу про розподіл ризиків на привабливі й непривабливі (роздрібний ринок).

2. Стратегія інсайдерів, що використовується при наявності унікальних ризиків і розподілу їх на прийнятні й неприйнятні.

3. Технічна стратегія, яка складається зі збору попередньої бази інформації для прогнозування майбутніх цін (ринок торгівлі та інвестицій).

4. Стратегія висновків, коли прийняття рішень враховує вплив зовнішнього середовища (використовується при виборі цінних паперів, валют).

5. Стратегія масштабів, що враховує очікування великих періодичних втрат і пропонує заходи щодо їх зниження (або підготовки до них).

Запропоновані стратегії можуть використовуватися у різних ситуаціях разом або окремо. Залежно від обраної стратегії планується подальша діяльність підприємства з урахуванням впливу факторів внутрішнього й зовнішнього середовища. Вони допоможуть об'єктивно виявити ризики, оцінити їх і прийняти ефективне управлінське рішення.

Процес управління ризиками включає широкий спектр дій, які можуть бути представлені як послідовність наступних етапів:

— усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

— аналіз та оцінка ризику;

— мінімізація або обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

— здійснення постійного контролю за рівнем ризиків із застосуванням механізму зворотного зв'язку.

Перший етап процесу управління ціновими ризиками реалізується досить просто, оскільки сам факт володіння балансовими та (або) позабалансовими позиціями, чутливими до зміни відсоткових ставок, валютних курсів або фондових індексів уже означає наявність ризику. Ідентифікувати ризик та проаналізувати його характер необхідно, але недостатньо. Важливо з'ясувати розмір ризику, тобто здійснити його квантифікацію. Ступінь ризику економічних рішень оцінюється очікуваними втратами, що є наслідками даного рішення. Через це системи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику: розмір (обсяг можливих втрат), імовірність негативної події, тривалість впливу ризику.

Даний етап процесу управління завершується порівняльним аналізом реального та допустимого рівнів ризиків. Якщо фактичний ризик не перевищує межі допустимого, то керівництво може обмежитися контролюючою функцією з метою недопущення зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу. Якщо ж рівень реального ризику перевищує допустимі межі, то виникає проблема пошуку оптимальних методів управління, вибір яких значною мірою визначається видом ризику, а також особливостями та можливостями конкретного підприємства, загальним станом економіки, ступенем розвитку інфраструктури їх елементів фінансової системи, законодавчим та нормативним середовищем. [5, c. 10-12]

Для управління ціновими ризиками використовується методика хеджування (від англ. hedge — захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати), під якою розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих втрат у майбутньому. Більшість зарубіжних учених (Дж. Сінкі, Пітер Роуз) до хеджування відносять будь-які дії, спрямовані на обмеження чи мінімізацію цінових ризиків. Таким чином, хеджування включає способи впливу на структуру балансу з метою обмеження цінових змін і створення систем захисту від ризиків шляхом укладання додаткових фінансових угод, які дозволяють компенсувати можливі втрати. Дотримуючись такого ж погляду, конкретизуємо прийоми хеджування, згрупувавши їх за певними ознаками.

Якщо підбір активів і зобов'язань за сумами та строками здійснюється в рамках балансових позицій, то такий підхід до управління ціновими ризиками називають природним, або звичайним хеджуванням. До даної групи відносять такі прийоми: структурне балансування надходжень і платежів, управління розривом між чутливими активами і зобов'язаннями (геп-менеджмент), управління середньозваженим строком погашення (дюрація). Використання позабалансових видів діяльності з метою мінімізації цінових ризиків розглядається як штучне, чи синтетичне хеджування. Зміст прийому полягає у створенні позабалансової (штучної) позиції, яка дозволяє одержати компенсацію фінансових втрат за балансовою позицією у разі реалізації цінового ризику. Позабалансова позиція утворюється при проведенні операцій з фінансовими деривативами, до яких відноситься укладення форвардних та ф'ючерсних угод з метою створення компенсуючої позиції, проведення операцій страхування ризиків за допомогою опціонів, обмін платежами у відповідності з балансовими характеристиками учасників угоди на основі своп-контрактів.

Операції з деривативами проводяться на строкових фінансових ринках, тому необхідною передумовою застосування прийомів штучного хеджування цінових ризиків є активно діючий та високоліквідний ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і у будь-яких обсягах. В Україні строковий ринок тільки починає формуватися, цей процес відбувається досить повільно, домінування спекулятивних мотивів учасників торгівлі не сприяє популяризації та стабільному функціонуванню ринку, а вибір фінансових інструментів незначний. У зв'язку з фінансовою кризою восени 1998 р. було припинено торгівлю ф'ючерсами на строковій секції Української Міжбанківської валютної біржі. Тому внаслідок ряду причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру можливості хеджування цінових ризиків за допомогою фінансових деривативів для вітчизняних підприємців досить обмежені.

Якщо з якоїсь причини не вдається мінімізувати ризик, тоді керівництво може прийняти рішення про його обмеження, яке здійснюється шляхом зниження обсягів фінансових та господарських операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, та (або) скорочення ризикового періоду з метою зменшення ймовірності настання негативної події. Суб'єкти господарювання можуть використовувати в своїй діяльності тактику уникнення ризику шляхом відмови від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів, інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Але в деяких видах бізнесу, наприклад, в банківській діяльності, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій, то банк не в змозі уникнути багатьох видів ризиків. Крім того, значна частина банківських операцій визначається, насамперед, потребами клієнтів, без яких банк існувати не зможе. Тому саме банки мають працювати над удосконаленням діяльності та пошуком нових підходів до вирішення проблем ризиковості, якнайширше застосовуючи методи мінімізації цінових ризиків.

Успішність діяльності суб'єктів господарювання значною мірою залежить від прийнятої концепції управління ризиками. Але визначення мети процесу управління ризиками не таке вже й однозначне, як може здатися на перший погляд. Бажання уникнути або мінімізувати ризики є природним, але вирішення проблеми ускладнюється існуванням прямої залежності між ризиком та прибутком. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості додаткових втрат у випадку реалізації ризику. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук їх оптимального співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що постають перед керівництвом кожного суб'єкта господарської діяльності. [7, c.79-82]

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик — прибуток, можна виділити дві основні моделі управління, які формалізують обрану стратегію поведінки на ринку (Рис 1). Перша модель управління максимізує прибуток (П) при обмеженні рівня ризику (Р) шляхом встановлення максимально допустимого його значення (Р'). Означений підхід до управління називають стратегією нехеджування ризиків, що реалізується через застосування незбалансованих прийомів управління активами і зобов'язаннями, до яких належать такі: утримання відкритої валютної позиції; незбалансованість активів і зобов'язань, чутливих до змін ринкової відсоткової ставки, за строками та сумами (геп-менеджмент); формування високоризикового портфелю цінних паперів, проведення спекулятивних операцій з фінансовими деривативами. Така позиція учасника ринку означає свідоме прийняття певного ризику з метою отримання підвищеного прибутку за рахунок сприятливої ринкової кон'юнктури і характеризується спекулятивними тенденціями. Основне завдання процесу управління за даного підходу — недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує самому існуванню суб'єкта господарювання і призводить до банкрутства.

Рис. 1. Моделі та методи управління ризиками

У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а обмеженням — вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий (ГТ). Така модель використовується, якщо розмір чистого прибутку, який отримує підприємство чи банк, влаштовує керівництво, і основною метою є стабілізація результатів. Результат досягається за допомогою збалансованих прийомів управління активами і зобов'язаннями, до яких належать утримання закритої валютної позиції, формування збалансованого портфелю цінних паперів (наприклад, індексного портфелю), узгодження строків та розміру активів і зобов'язань, чутливих до змін відсоткової ставки, проведення операцій страхування ризиків. Даний підхід прийнято називати стратегією хеджування ризиків.

В абсолютизованому вигляді перша модель управління може бути проілюстрована діяльністю фондів по інвестуванню ризикових операцій на біржах і товарних ринках світу, які мають на меті одержання гіперприбутків, свідомо приймаючи на себе мегаризик. Найбільш успішними в цій сфері стали фонди: Everest Capital (Марк Димитриджері) — 54,01%; White Tiger (Девід Керл) - 45,44%; Long Term Capital (Джон Меріветер) — 35,11%; Quantum (Джорж Сорос) із середньорічною нормою прибутку на капітал 28,84%. Зміст такого виду бізнесу полягає в одержанні компенсації за прийнятий на себе фінансовий ризик, розмір якого обмежується тільки величиною наявного капіталу. Реалізація ризиків — не таке вже й рідкісне явище, але здебільшого вона призводить до краху, як це сталося в жовтні 1997 р. з фондом Global System (Віктор Нідерхоффер) після програшу 50 млн дол. США на біржі Chicago Mercantile Exchange.

Згідно з класичною теорією управління прибуток підприємств має формуватися за рахунок виробництва продукції або надання послуг, а менеджмент повинен намагатися уникнути ризиків, не пов'язаних з основною діяльністю. Таким чином, в ідеалі управління має здійснюватись за другою моделлю, адже стратегія хеджування дозволяє суттєво зменшити або повністю ліквідувати цінові ризики і отримати стабільні результати незалежно від мінливості фінансових ринків. Але проведення операцій хеджування вимагає деяких (а іноді й значних) витрат, високої кваліфікації фахівців, і в той же час унеможливлює отримання переваг від сприятливої кон'юнктури ринку. Тому в практичній діяльності використовуються гнучкіші підходи до управління, що поєднують елементи обох стратегій і полягають у хеджуванні окремих активних, пасивних чи позабалансових позицій — мікрохеджуванні, на відміну від макрохеджування, яке створює імунітет для всього балансу. Згідно з останніми дослідженнями Комісії з торгівлі товарними ф'ючерсами переважна більшість ділерів, які працюють на строкових ринках, використовують їх як для спекулятивних цілей, так і для хеджування. При такому компромісному підході до управління ціновими ризиками проблема вибору оптимальної стратегії поведінки на ринку значно загострюється, оскільки діапазон коливань величини ризику досить широкий — від майже нульового до катастрофічного. Вибір стратегії управління залежить від багатьох чинників, і насамперед — від схильності до ризику, а успіх — від уміння передбачати майбутні зміни на ринку. За умов некерованої економічної та політичної ситуації, коли прогнозування стає неможливим по суті, краще по можливості уникати ризиків.

Отже, учасники ринку самі мають визначити той рівень ризику, на який вони згодні піти з метою отримання прибутків, враховуючи, що успіх в досягненні поставленої мети значною мірою залежить від застосовуваних методів управління. Для вітчизняних підприємців проблема створення ефективних систем управління ризиками ще потребує вирішення. При цьому важливо враховувати міжнародний досвід та пам'ятати, що процес становлення практики управління ризиками ще не завершений, а завдання створення універсальної методики не може бути вирішене в принципі, оскільки кожна компанія чи банк по-своєму унікальні, орієнтовані на власну ринкову нішу, можливості своїх співробітників, усталені зв'язки. Механічне копіювання вдалої моделі управління ризиком, створеної конкретним учасником ринку, скоріше призведе до негативних наслідків. Але вже настав час усвідомити, що життєздатність кожного суб'єкта господарської діяльності значною мірою визначається досконалістю систем управління ризиками. [6, c. 140-144]


Висновки

Проведений аналіз страхового ризику дозволяє сформулювати такі висновки:

• під страховим ризиком необхідно розуміти притаманну всім видам страхового правовідношення визначеного ступеня (обсягу) небезпеку - можливість настання страхового випадку;

• страховий ризик є обов'язковим елементом страхового правовідношення, оскільки ризик породжує потребу як об'єктивно необхідну й обумовлену матеріальним життям суспільства категорію, яка відображається в соціальному інтересі, здійснюється в об'єктивному праві та виступає об'єктивною основою виникнення суб'єктивного права;

• з метою адаптації законодавства України про страхування доцільно розширити та деталізувати існуючу в українському законодавстві класифікацію ризиків відповідно до прийнятих у праві ЄС стандартів у сфері страхування.

Управління ризиками може відбуватися за допомогою методів диверсифікації, страхування, скоординованого управління активами і пасивами (балансом), а також хеджування. Отже, використовуються три різні, але взаємопов'язані способи управління фінансовими ризиками. Перший пов'язаний з купівлею страховки. Другим способом є управління активами і пасивами. Останнім способом, який може бути використаний сам по собі або в поєднанні з двома попередніми, є хеджування.


Список використаної літератури

1. Білоусов Є. Класифікація господарських ризиків // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 3. - С. 13-14.

2. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 56-60

3. Євченко Ю. Страхування і його місце в управлінні ризиками в ринковій економіці // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - № 3. - С. 139-149.

4. Кінащук Л. Види страхування та їх місце в управлінні ризиками // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 11. - С. 55-57

5. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 2. - C. 10-13

6. Ротова Т. Методичний інструментарій управління страховими ризиками // Фінанси України. - 2002. - № 3. - С. 140-144

7. Харко А. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю // Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 79-84




Реферат на тему: Основні характеристики страхових ризиків та управління ними (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.