Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Страхування

Операції перестрахування (реферат)

ПЛАН

1. Перестрахування: зміст договорів та їх види.

2. Пропрорційне й непропорційне перестрахування.

3. Становлення перестрахування в Україні.


1. Перестрахування: зміст договорів та їх види

Перестрахування виражає систему відносин, згідно якої страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину від­повідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим переслідується мета ство­рення по можливості збалансованого портфеля страхуван­ня, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій.

В основі перестрахування — договір, у відповідності з яким одна сторона — страховик — передає повністю чи частково страховий ризик (групу страховик ризиків пев­ного виду) іншій стороні — перестраховику. Він, в свою чергу, приймає на себе зобов'язання відшкодувати стра­ховику відповідну частину виплаченого страхового від­шкодування.

Таким чином, в договорі перестрахуванні діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик (перестраховочний ризик) і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.

Сама операція, пов'язана з передачею ризику, на­зивається цедируванням ризику, або перестраховочною цесією. В цьому зв'язку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, якій його прий­має,— цесіонарієм.

Можлива і передача ризику, що прийнятий даним перестраховиком від цедента, повністю або частково ін­шому страховому товариству. Наступна передача перест­раховочного ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик в перестрахуванні третьому учаснику, ретроцедентом. В свою чергу, страхове то­вариство, що приймає ретроцедируваний ризик,— ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестраху­вання. Однією з них є принцип відшкодування, згідно якому перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно долі участі, але лише в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страху­вальник зобов'язаний повідомляти страховика до укла­дення договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосу­ються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

Аналогічні обставини витікають з операцій перестраху­вання. Цедент зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довгос­трокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, стра­ховий платіж, страхове відшкодування, тощо.

Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова си­туація в даному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обо­в'язків, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестра­хування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки чому відбувається кількісне і якісне вирівнювання портфеля. Механізм передачі стра­хового ризику можна показати на схемі. Схема 1. Напрями й суб'єкти передачі страхового ризику.

Первинне розміщення ризику
Вторинне розміщення ризику
Третинне розміщення ризику

Ретроцедент

Перестрахування


Крім перерозподілу ризику, перестрахування ви­конує деякі допоміжні функції, зокрема, воно дозволяє приймати на страхування унікальні й крупні ризики.

В процесі тривалого розвитку перестраховочних опе­рацій (перше перестраховочне товариство було утворено в німецькому місті Кельні в 1846 p.) сформувались певні види перестраховочних договорів. По формі взаємно взятих зобов'язань цедента й перестраховика договори перестрахування підрозділяються на:

— факультативного перестрахування;

— облігаторного перестрахування;

— факультативно-облігаторного перестрахування.

Сам процес перестрахування по перерахованих дого­ворах називається факультативним, облігаторним й факультативно-облігаторним.

Договір факультативного перестрахування виражає собою індивідуальну угоду, що в принципі стосується одного ризику. Цей договір надає сторонам повну не­залежність: цеденту — у вирішенні питання, скільки необхідно залишати на власному ризику (власне утри­мання), перестраховику — у вирішенні питань прийнят­тя ризику в тому чи іншому обсязі. З Бракуванням самостійності прийняття рішень при укладанні кожного договору перестрахування перестраховочні платежі стя­гуються індивідуально, незалежно від обсягу страхових платежів, які одержує цедент. Як правило, величина платежів за надані гарантії в порядку факультативного перестрахування встановлюється, виходячи із ситуації на перестраховочному ринку.

Відмітна ознака факультативного перестрахування в тому, що, як цеденту, так і перестраховику надана можливість індивідуальної оцінки ризику, і в залежності від цього прийняття певного рішення: цеденту — про передачу ризику, перестраховику — про прийняття ризику. Негативна сторона факультативного перестраху­вання в тому, що цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього. Перестра­ховик здебільшого має незначний проміжок часу для всебічного аналізу ризику, який він бере в» перестраху­вання.

Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента в передачі певних часток у всіх ризиках, що прийняті на страхування. Передача цих часток ризиків перестраховику відбувається лише їв тому випадку, якщо їх страхова сума перевищує певну попередньо встановлену участь страховика. З іншого боку, договір облігатор­ного перестрахування зобов'язує перестраховика прий­няти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків.

Перестраховочні платежі по договору облігаторного перестрахування завжди визначаються у відсотку від суми страхових платежів, які одержані страховиком при укладанні первинного договору страхування.

Договір облігаторного перестрахування, як правило, підписується на невизначений строк з правом взаємного його розторгнення шляхом попереднього повідомлення партнера про прийняте рішення. Цей договір найбільш вигідний для цедента, тому що всі раніше визначені ризики автоматично одержують покриття у перестраховика. Тому договір облігаторного перестрахування відрізняється від факультативного, в якому предметом договору є кожен відокремлений ризик з врахуванням умов, що визначаються в індивідуальному порядку. Облігаторне перестрахування охоплює весь або значну частину страхового портфеля страховика.

На практиці також зустрічається змішана (перехідна) форма договору перестрахування — факультативно-облігаторна. Ця форма договорів перестрахування на­зивається договором "відкритого покриття" і дає цеденту право незалежно приймати рішення: у відношенні яких ризиків і в якому розмірі слід їх передати перестрахо­вику. В свою чергу, останній зобов'язаний прийняти цедирувані частки ризиків на попередньо погоджених умовах,

Перестраховочні платежі по договорах "відкритого покриття визначаються на індивідуальній основі за зго­дою сторін або пропорційно страховим платежам, які одержані при укладанні первинного договору страху­вання.

Перестраховику договір "відкритого покриття" може бути невигідним чи небезпечним тому, що цедент схиль­ний передавати в перестрахування лише найбільш небез­печні ризики. Саме з цієї причини договори "відкритого покриття" підписуються перестраховиками, як правило, лише з такими цедентами, що користуються їх повною довірою, виходячи з багаторічної практики їх взаємного співробітництва.

2. Пропрорційне й непропорційне перестрахування

Згідно договору пропорційного перестрахування передбачається, що частка перестраховика в кожному переданому йому для покриття ризику визначається паї попередньо обумовленому співвідношенню власної участі цедента. Участь перестраховика в платежах і відшкодуванні збитку здійснюється в такому ж спів­відношенні, як і його участь в покритті ризику.

Існують такі форми пропорційного перестрахування:

квотний договір, ексцедентний, квотно-ексцедентний або змішаний.

За умовами договору квотного перестрахування цедент бере зобов'язання передати перестраховику частку у всіх ризиках даного виду, а той зобов'язується прий­няти ці частки. Звичайно частка участі в перестрахуванні виражається у відсотку від страхової суми, але можливе і. обумовлення її конкретною величиною (квотою). Крім того, в договорах цього типу для різних класів ризику за. бажанням перестраховика встановлюються верхні межі (ліміти) відповідальності перестраховика.

Договори квотного перестрахування прості у вико­нанні, особливо для цедента. Цедент передає перестраховику частку одержаних за даний проміжок часу страхових платежів, залишаючи собі комісійну винагоро­ду (провізію) за передачу ризику, що було попередньо обумовлено при укладанні договору перестрахування.

Відповідним чином відбувається й регулювання збитків. У відповідності з одержаною часткою участі в ризиках перестраховик передає цеденту пропорційну частину відшкодування, виплаченого за нього застрахо­ваним. Здебільшого перестраховик бере участь у витратах цедента по розрахунках із страхувальником.

Зазначимо, однак, що квотне перестрахування, змен­шуючи ризик цедента по всіх договорах, які передані в перестрахування, все ж не дозволяє знизити ризик інших договорів страхового портфеля.

Пояснимо це на спрощеному прикладі. Нехай порт­фель страховика складається з трьох однорідних груп страхових ризиків, що мають відповідно оцінку 400, 625, 800 тисяч грошових одиниць. Будемо вважати далі, що страховик визначив, спираючись на актуарні розрахун­ки. максимальний рівень власної участі (власного утримання) в покритті ризиків 500 тисяч грошових оди­ниць. Квота 20% від суми страхового портфеля передана в перестрахування. Тому по приведених групах ризику перестраховик одержав 80, 125, 160 тисяч грошових оди­ниць. Власна ж участь цедента в покритті ризику складе: по першій групі — 320 (400 тисяч - 80 тисяч); по другій групі — 500 (625 тисяч — 125 тисяч); по третій групі — 640 тисяч грошових одиниць (800 тисяч - 160 тисяч).

Аналіз одержаних даних дозволяє зробити висновок, Що в першій групі ризик виявився надмірно перестрахо­ваним , тому що первісна страхова сума в цій групі — 400 тисяч грошових одиниць була нижче встановленого для даного портфеля ліміта власної участі цедента (500 тисяч грошових одиниць). Разом з тим, страхова сума по третій групі ризику навіть після укладання договору квотного перестрахування перевищує ліміт власної участі цедента. Лише у другій групі ризику квотне перестрахування при нормі 20% зумовило зниження страхової суми до 500 тисяч грошових одиниць, тобто до прийнятого нор­мативу.

Договір ексцедентного перестрахування має певні відмінності від договору квотного перестрахування. Ук­ладаючи його, партнери визначають розмір максималь­ної власної участі страховика в покритті деяких груп ризику. Для цього аналізують статистичні дані й прово­дять актуарні розрахунки. Максимум власної участі стра­ховика називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власної участі страховика в покритті ризику пе­редається в перестрахування одному або декільком пере­страховикам. Таке перевищення страхових сум ризику, переданих в перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень в кожній групі ризиків, які пере-страховик зобов'язаний прийняти в покриття. Максимум участі перестраховика в покритті ризику називається кратністю власної участі цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестра­хування виключаються будь-які ризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даного портфеля числу часток власної участі страховика. І на­впаки, ризики, страхова сума яких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахованими. Відсоток перестраховки буде тим більший, чим вища страхова сума для даного ризику. Наприклад, якщо влас­на участь страховика була визначена в сумі 500 тисяч грошових одиниць, то в ризиках, що складають страхову суму 1 мільйон грошових одиниць, частка участі перестраховика і цедента рівні 500 тисяч грошовій одиниць. Відсоток перестрахування ~ це відношення частки участі перестраховика до страхової суми даного ризшу. В дано­му прикладі відсоток ризику складає 50%'. Якшо ризик застрахований на 2 мільйони грошових одиниць, частка цедента — 500 тисяч грошових одиниць, частка перест­раховика — 1500 тисяч грошових одиниць, то відсоток перестрахування складе 75%. Відсоток перестрахування є основою для взаєморозрахунків між цедентом й перест­раховиком як по перестраховочних платежах, так і по виплаті страхового відшкодування.

Квотно-ексцедентний договір на практиці застосо­вується рідко. Змістом його є поєднання двох розгля­нутих раніше перестраховочних договорів. Портфель даного виду страхування перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановле­ну квоту (норму) в свою чергу підлягає перестрахуванню на принципах ексцедентного договору.

Непропорційне перестрахування використовується в різних видах страхування, але найчастіше по договорах страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів за збитки, спричинені третім особам в результаті дорожньо-транспортної події (про це страху­вання йшлося в попередньому розділі). Непропорційне страхування також застосовується у всіх видах страхуван­ня, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

Розрахунки між сторонами договору охоплюють під­сумкові фінансові результати цедента (або .лише відшко­дування збитку по виключно крупних збитках),» не лише окремі договори страхування й збитки, що має місце при укладанні договорів пропорційного перестрахування.

Одним з варіантів непропорційного перестрахування є перестрахування перевищення збитків, коли страховик намагається не вирівнювати окремі ризики даного виду, а переслідує мету забезпечити фінансову рівновагу стра­хових операцій в цілому, яка може бути порушена спричиненням збитку в особливої крупних розмірах по деяких ризиках страхового портфеля.

Виходячи з зазначених умов договору, перестраховик приймає зобов'язання покрити ту частину збитку, яка вище встановленої суми власної участі цедента, але нижче зафіксованої в договорі суми, що дорівнює верхній межі відповідальності перестраховика. Прийняті таким чином зобов'язання стосуються всіх збитків, які були зумовлені одним стихійним лихом, що складає страховий ризик. Якщо в результаті настання страхового випадку буде нанесено збиток багатьом страхувальни­кам, то він буде розглядатись виключно як груповий збиток. Зобов'язання страховика встановлюються у від­ношенні до групового збитку.

Власна участь цедента в покритті збитку називається пріоритетом, або франшизою, а верхня максимальна межа відповідальності перестраховика за наслідки одного стихійного лиха, яке спричинило збиток,— лімітом перестраховочного покриття.

Розглянемо приклад застосування непропорційного перестрахування. Нехай участь цедента в пріоритеті скла­дає 0,5 мільйона грошових одиниць. Верхня межа відповідальності перестраховика (ліміт перестраховочно­го покриття) — 1 мільйон грошових одиниць. Тоді будь-який грошовий збиток, що не перевищує 0,5 мільйона грошових одиниць, відшкодовується цедентом в повній сумі. Якщо грошовий збиток буде вище, ніж 0,5 мільйона грошових одиниць, але не більшим 1,5 мільйона гро­шових одиниць, то цедент покриває його в сумі 0,5 мільйона грошових одиниць. Перевищення збитку понад цю суму буде складати частку перестраховика.

Візьмемо іншу ситуацію, в якій грошовий збиток буде більшим середньої суми власної участі цедента і вище верхньої максимальної межі відповідальності перестра­ховика, наприклад, 1,8 мільйона грошових одиниць. В цьому разі немає ліміту участі перестраховика в покритті перевищення збитку. Перестраховик виплачує страхове відшкодування обсягом в 1 мільйон грошових одиниць, цедент — частку власної участі в покритті збитку 0,5 мільйона грошових одиниць і додатково суму, що переви­щує ліміт перестраховика 300 тисяч грошових одиниць (1,8 - 1 - 0,5). Таким чином, в підсумку частка участі цедента складе 0,8 мільйона грошових одиниць (0,5 + 0,3), а частка участі перестраховика — 1 мільйон грошових одиниць.

У зарубіжній практиці перестрахування договір перестрахування перевищення збитків широко застосову­ється в таких видах страхування: цивільної відповідаль­ності, від нещасних випадків, від вогню, транспортному (карго й каско), авіаційному, тобто там, де досить ймовірний збиток значних розмірів.

Договір перестрахування перевищення збитків може бути пов'язаний з договорами пропорційного (ексцедентного й квотного) перестрахування. Це означає, що цедент, залишаючи в своєму портфелі ризики після укладання договорів ексцедентного чи квотного перестрахування, може додатково (у даного або іншого перестраховика) заключати договори перестрахування перевищення збит­ку. Обслуговування договорів перестрахування цього типу технічно нескладне і вигідне для цедента.

3. Становлення перестрахування в Україні

Перестрахування ризиків направлене не лише на захист страхового портфеля від впливу на нього серії крупних страхових випадків або навіть одного ката­строфічного з них, але й сприяє тому, щоб сплата сум страхового відшкодування по таких випадках не лягала непосильним тягарем на одне страхове товариство, а здійснювалась колективно всіма учасниками в перестра­хуванні відповідного об'єкту.

Якщо будь-яка страхова компанія була 6 поставлена перед необхідністю повністю тримати лише на своїй відповідальності всі взяті на страхування ризики, серед яких можуть бути крупні об'єкти страхування, вона не змогла б у цьому випадку утворювати за рахунок надходжень премій страхові фонди, що відповідали б ступеню ризику, і постійно перебувала б у небезпеці невиконання своїх фінансових зобов'язань перед страхувальниками, що суперечить призна­ченню й економічному змісту страхування.

Саме таке положення створилось на страховому ринку України. Для нашої країни властива величезна концентрація матеріальних цінностей і, як наслідок,— зростання страхових сум по значній кількості об'єктів страхування.

Жодна страхова компанія в цих умовах не може прийняти на страхування подібні ризики, не маючи твер­дого перестраховочного забезпечення зверх сум, які во­на може тримати на своїй відповідальності. Потреба в розмірах страхового покриття весь час зростає значно швидше, ніж нарощуються статутні фонди і страхові резерви. Лише завдяки своїм специфічно™ методам, перестрахування як "страхування страховиків" дозволяє страховикам приймати зобов'язання на великі суми, позбавляє їх від небезпеки втратити свій капітал. До станов­лення системи перестрахування в Україні підводить і впровадження в нашій країні обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, про що йшлося вище.

Перші кроки на шляху створення перестрахувального ринку вже зроблені. В середині 1994 року вперше 8 страхових компаній України зареєстрували Українську перестрахувальну компанію. Але це дійсно лише поча­ток. У 80-і роки в світі діяло біля 350 професійних перестрахувальних товариств, з них 132 — в Європі, 21% їх знаходився в ФРН.

Перестрахування — окремий незалежний вид страху­вання. Механізмом його здійснення необхідно оволодіти всім страховикам і, насамперед, професійним перестраховикам. Перестрахування має інтернаціональний харак­тер, тому воно не може бути обмежене рамками однієї або декількох країн. Це бізнес без кордонів.





Реферат на тему: Операції перестрахування (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.