Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Страхування

Необхідність і вплив державної політики на діяльність страховиків в Україні (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Правове забезпечення страхової діяльності 4

2. Вплив державної політики і системи регулювання на діяльність страховиків в Україні 11

Висновки. 24

Список використаної літератури. 26


Вступ

У будь-якому суспільстві страхування, будучи соціальною закономірністю, вимагає правового закріплення та державного регулювання. Страхові системи різних держав не функціонують відокремлено одна від одної, вони перебувають у постійному взаємозв'язку та розвитку. Проникнення капіталу з-за кордону та поява страховиків з іноземним капіталом в національній страховій системі тісно пов'язані з розвитком світової економіки та міжнародними процесами інтеграції.

Державне регулювання страхової діяльності являє собою створення державою рамкових умов для функціонування страхового ринку, у межах якого його суб'єкти вільні в прийнятті рішень. Організація страхування і підходи до регулювання державного порядку й умов страхових відносин можуть суттєво різнитися залежно від країн, соціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості потенційних потерпілих, ціни страхування та інших факторів.

Але разом з тим мета регулювання в розвинутих країнах світу одна — забезпечити формування ефективної державної політики та системи регулювання у страховій галузі.

В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої становить господарська (підприємницька) діяльність з використанням різних форм власності, та механізму державного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає.

Інтерес у створенні адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єкти господарювання, а й держава, яка заінтересована у страховому захисті державного майна. Ці питання вирішуються шляхом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування.

 

1. Правове забезпечення страхової діяльності

Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямами.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, визначені:

• Конституцією України;

• міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна;

• Цивільним кодексом України;

• законами та постановами Верховної Ради України;

• указами та розпорядженнями Президента України;

• декретами, постановами та розпорядженнями уряду України;

• нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;

• нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

• нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або уряду України;

• окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної України.

Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що засади створення і функціонування фінансового ринку встановлюються виключно законами України (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є справа[5, c. 48-49].

Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової діяльності. У ньому страхування визначене тільки як «державне». Тому велике значення матиме прийняття нового Цивільного кодексу України, який дозволить узгодити основні поняття в системі законодавства.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка значною мірою накладає свої особливості на систему правового забезпечення в цілому.

У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який би регулював порядок проведення страхової діяльності. Оскільки страхова діяльність здійснювалась виключно установами Держстраху і Індержстраху, які не мали повністю самостійного статусу, то не виникало потреби визначити законодавчі норми, які б на рівні законів встановлювали права та обов'язки цих суб'єктів. Окремі питання проведення страхової діяльності регулювалися постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР і УРСР, нормативними документами Держстраху та Укрдержстраху.

Протягом 1992 — 1993 років у більшості незалежних держав, що виникли на території колишнього СРСР, були прийняті законодавчі акти з питань страхування.

Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю ряду провідних страхових компаній, утворених у період 1990 — 1992 рр., подав до Кабінету Міністрів України перший проект Закону «Про страхування», спрямований на узгодження позицій провідних міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект після узгодження був повторно внесений на розгляд Кабінету Міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект був прийнятий як декрет у травні 1993 року.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності в Україні. Цей декрет визначив базові терміни і поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).

Цей Декрет міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що туг було зроблено спробу поєднати суперечливі та непоєднувані положення: з одного боку, певні «держстрахові» принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого — принципи ринкової економіки, і зокрема, страхування в умовах ринку. Наприклад, з одного боку, Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, а з іншого — не визначав фінансового механізму формування цих резервів і суто адміністративно забороняв перераховувати до резервів понад 50% страхових платежів. Окрім того, Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.

Отже, з розвитком ринкової економіки України постала потреба прийняти новий законодавчий акт, який би повністю врегулював як понятійно-смисловий апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (який давно застосовується у розвинених країнах)[2, c. 342-344].

6 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон «Про страхування» (далі — Закон), який сьогодні є головним законодавчим актом у цій галузі в Україні. Закон України «Про страхування» має 5 основних розділів і 47 статей. У першому розділі встановлюється основний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестраховування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші.

Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створенні і реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм (який не має повних аналогів у жодній країні), коли види обов'язкового страхування можуть визначитися лише зазначеним Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові Міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування, за умови, що цей вид передбачено Законом.

Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, встановлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у сфері страхування.

Третій розділ визначає умови забезпечення, платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, встановлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів: як технічних, так і зі страхування життя. Низка статей регулює суто фінансові питання: порядок обчислення прибутку та витрат, створення гарантійних фондів, порядок обліку та звітності.

Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд за страховою діяльністю, а саме, Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, і встановлено його права та функції. Також тут наведено порядок ліцензування цього виду діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків на страховому ринку. Стаття 43 цього Закону відображає, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дозволяє передбачити контроль після припинення ними своєї діяльності.

Заключний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як розгляд спорів, урахування міжнародного права тощо. Прийняття Закону дозволило уряду ввести в дію цілий ряд підзаконних актів, зокрема, постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності[1, c. 154-156].

Сам нагляд здійснюється у трьох напрямах. Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому з боку Комітету звертається увага на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

Другий напрям — це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на наступний за звітним квартал.

І, нарешті, третій напрям — проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для вжиття санкцій до страховиків.

На місцях Укрстрахнагляд здійснює свою роботу через уповноважених в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Уповноважені Укрстрахнагляду підпорядковані Комітету, хоча й співпрацюють у спільних питаннях із місцевою виконавчою владою; здійснюють на первинному етапі всі функції з нагляду за страховиками. Конкретно їхні основні функціональні обов'язки полягають у:

· перевірці правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність;

· аналізі додержання страховиками чинного законодавства;

· контролі за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими ними страховими зобов'язаннями;

· контролі за додержанням правил формування й розміщення страхових резервів;

· аналізі стану й тенденцій розвитку страхової діяльності в адміністративно-територіальній одиниці та регіоні; узагальненні практики страхової діяльності;

· проведенні інформаційно-роз'яснювальної роботи через місцеву пресу, телебачення, радіо та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;

· розгляді пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до компетенції зазначених уповноважених;

· підготовці разом з відповідними місцевими органами влади пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства про страхування, які подаються Укрстрахнагляду на розгляд.

Уповноважені мають право:

· діставати від страховиків необхідну інформацію про їхню діяльність та фінансовий стан;

· отримувати річну звітність страховика, яку він подає Укрстрахнагляду, а також інформацію від підприємств, установ, організацій, банків, громадян для виконання завдань, покладених на уповноважених Укрстрахнагляду;

· давати приписи страховикам за місцем їх розташування в межах адміністративно-територіальних одиниць щодо усунення виявлених порушень чинного законодавства про страхову діяльність, а в разі їх невиконання подавати до Укрстрахнагляду пропозиції щодо обмеження чи зупинення дії ліцензії цих страховиків до усунення виявлених порушень або щодо відкликання ліцензії;

· створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;

· подавати пропозиції про заслуховування на Колегії Укрстрахнагляду керівників страхових організацій з питань їхньої діяльності;

· одержувати безоплатно від місцевих органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на них завдань;

· вносити до Укрстрахнагляду пропозиції про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством[4, c. 221-223].


2. Вплив державної політики і системи регулювання на діяльність страховиків в Україні

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою додержання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюють Міністерство фінансів України та його органи на місцях, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Основними функціями Міністерства фінансів України є:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їх страхових зобов'язань перед страхувальниками;

4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена законом до компетенції Міністерства фінансів України;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.

Здійснюючи державний нагляд за страховою діяльністю, Міністерство фінансів України має право:

1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків та громадян, необхідну для виконання покладених на нього функцій;

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3) при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність давати їм приписи про їх усунення, а у разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Поновлення дії ліцензії після її відкликання здійснюється у порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону України "Про страхування";

4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво"[6, c. 348-349].

Як одну з форм державного регулювання страхової діяльності можна розглядати примусову санацію страховика, яку Міністерство фінансів України має право провести у випадках:

- невиконання страховиком зобов'язань перед страхувальниками протягом більше трьох місяців;

- недосягнення страховиком визначеного законодавством України розміру статутного фонду;

- інших випадках, визначених чинним законодавством України.

Примусова санація передбачає:

- проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

- встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Міністерства фінансів України;

- встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

В Україні державне регулювання здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФГі) шляхом прийняття нормативних документів, що встановлюють:

· забезпечення надійного і стабільного функціонування страхового ринку;

· забезпечення дотримання суб'єктами страхового ринку вимог законодавства;

· підвищення за допомогою страхування соціальної й економічної стабільності в суспільстві;

· забезпечення виконання зобов'язань сторонами договорів страхування;

· захист внутрішнього страхового ринку від діяльності закордонних компаній та створення рівних конкурентних умов функціонування страховиків, недопущення монополізації ринку;

· одержання державою податків від здійснення страхової діяльності страховиками[2, c. 346-348].

Основним напрямком при здійсненні державного нагляду з боку ДКРРФП є регулювання діяльності страховиків на страховому ринку, видача їм ліцензій, проведення перевірок їх діяльності, методичне забезпечення ринку, розробка нормативних документів, контроль за платоспроможністю страховиків тощо. II першочерговим завданням є забезпечення виконання страховими організаціями зобов'язань за договорами страхування. Покладання такого завдання на державу пояснюється специфікою страхування.

Страхування є досить складною послугою, про яку потенційному споживачеві непросто скласти правильне уявлення через відсутність спеціальних знань про принципи, на яких заснована діяльність страхових організацій. Водночас страховик є професіоналом у даній сфері, а тому він може зловживати своїми знаннями на шкоду інтересам клієнтів.

Питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг, на мою думку, необхідно розглядати в трьох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єднуються в поняття «страхове законодавство»; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інтересів громадян України та загальнодержавних економічних потреб; по-третє, забезпечення ефективної стратегії розвитку страхового ринку.

Страховий бізнес в Україні, безумовно, дуже перспективний та прибутковий вид діяльності. Страхування відповідає як загальноекономічним, так і соціальним потребам економічного розвитку держави, є невід'ємною складовою сучасного українського ринку капіталу. Перспективність страхового ринку може бути обумовлена такими чинниками, як наявність вільних коштів у населення (за даними Міністерства праці та соціальної політики України, у березні 2004 року в державі середня заробітна плата становила 545 грн, а наявні доходи в розрахунку на одну особу становили 265,7 грн. [1]за середнього прожиткового мінімуму 342 грн.; в березні 2004 дебіторська заборгованість підприємств та установ України станови 295,6 млрд. грн., а кредиторська — 368,1 млрд. грн. [2]), а також не-насиченістю ринку альтернативними послугами, незакінченим перерозподілом страхового ринку України, відсутністю досконалих державних програм достатнього пенсійного забезпечення.

Світовий досвід доводить, що національні системи страхуванні залежать від низки чинників, насамперед від економічного, соціального та культурного розвитку країни. Страхові правовідносини регулюються у кожній країні через встановлення державою правил поведінки їх учасників. Питання державного регулювання поточної діяльності страховиків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил формування й розміщення страхових (насамперед технічних) резервів, вимог щодо договорів страхування, операцій перестрахування, оподаткування тощо.

На сьогодні склалося декілька моделей системи державного регулювання в країнах з ринковою економікою, які, об'єднавши за територіальною ознакою, можна подати як європейську, азіатську й американську моделі. Проте й у межах цих моделей державне регулювання будь-якої країни, маючи загальні риси, суттєво різниться. Так, з усіх західноєвропейських країн найбільш розвинуте державне регулювання у Франції, де найважливішою формою його прояву є планування, а страхування регулюється Страховим кодексом. Державне регулювання у Франції здійснюють за допомогою цін, податкової системи, кредиту, контролю за оплатою праці, прискореної амортизації та інших регуляторів.

У Німеччині діє закон про страховий договір. В Англії та США страхове право ґрунтується здебільшого на судовому прецеденті та системі державного регулювання, яка складається з багатьох ланок: 1) регулятивний механізм федерального уряду; 2) механізм штатів і місцевих органів влади; 3) державний інструментарій економічного регулювання (федеральний бюджет, податкова система, механізм кредитно-грошової політики); 4) апарат адміністративно-правового регулювання діяльності[6, c. 350-352].

В Україні система державного регулювання ще тільки формується. Якою буде модель державного регулювання у майбутньому — покаже час. Однозначно, на мою думку, що вона повинна бути не лише фіскальною і контрольною, а й повинна забезпечувати дієвий розвита страхового ринку. Це конче потрібно на даному етапі його розвитку.

Надзвичайно важливим у структурі державного регулювання страхового ринку в Україні є вимоги щодо складу технічних резервів і порядку їх формування. Держава встановлює обмеження відносно обсягів та структури активів, наявність яких є обов'язковою для покриття технічних резервів, виходячи з критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості. Наприклад, величина окремих категорій активів приймається для визначення технічних резервів

та враховується як розміщення технічних резервів в обмежених обсягах (у відсотках від наявних технічних резервів), а саме: банківський вклад (депозит) — у кожному банку не більше 30%; нерухомість — не більше 10%; права та вимоги до інших до перестраховиків — не більше 50%; цінні папери — не більше 40% (акції, які не котируються на фондовій біржі, — не більше 15%; акції, що котируються на фондовій біржі, — не більше 5% одного емітенту; облігації — не більше 5%, з них облігації одного підприємства — не більше 2% тощо).

Дієвим механізмом державного регулювання як за кордоном, так і в Україні є встановлення вимог щодо величини статутних капіталів страховиків або ж обмежень щодо доступу іноземного капіталу на ринок. Так, після набуття чинності нової редакції Закону України «Про страхування» у 2001 році було значно підвищено вимоги до статутного капіталу страховиків (мінімуму 10 разів — до 1 млн.євро — заризиковими видами страхування і в 15 разів — до 1,5 млн. євро — щодо страхування життя), відмінено обмеження щодо участі нерезидентів у капіталах страхових компаній. У короткостроковій перспективі це приведе до зменшення кількості компаній на ринку, посилення ролі нерезидентів в управлінні компаній, підвищення рівня капіталізації ринку тощо. Наприклад, російські інвестори вже придбали такі лідируючі компанії, як «Європейський страховий альянс», «Надра», «Остра-Київ», «Укрінмедстрах», які мають вагомі частки на ринку класичного страхування в Україні.

Важливим для національного страхового ринку є формування державної політики щодо введення мораторію на допуск філій нерезидентів — зарубіжних страхових компаній — в Україну в найближчі 10-15 років. Як відомо, в 1995 році Україна підписала з ЄС Угоду про співробітництво, відповідно до якої український страховий ринок має бути відкритим для роботи філіалів і представництв іноземних компаній. Відкриття фінансового ринку є також важливою умовою вступу держави до Світової організації торгівлі. Наскільки нам відомо, уряд згоден допустити філії нерезидентів-страховиків на ринок України. Ми вважаємо, що мораторій необхідний для того, щоб, по-перше, ринок зміг капіталізуватися; по-друге, ДКРРФП повинна стати дієвим контролюючим органом, відпрацювати ефективний механізм контролю за філіями нерезидентів. Для цього потрібна відповідна методика і вимоги нагляду. По-третє, нам потрібно захистити національний ринок страхування, бо якщо не ввести мораторій, то філії нерезидентів матимуть значні конкурентні переваги над національними страховиками. А як показує західний досвід, через рік-два при такій ситуації вони зможуть контролювати весь ринок[3, c. 112-114].

Держава може суттєво впливати на національний страховий ринок через законодавство й уповноважені страхові організації, в яких вона, як правило, є значним власником пакету акцій. Такі страховики проводять за дорученням держави специфічні види страхування (наприклад, обов'язкове державне страхування в Україні здійснює в основному НАСК «Оранта», контрольний пакет акцій якої до початку 2004 року належав державі; страхування іноземних громадян, які тимчасово перебувають на територію України, проводить АСК «Укрмедстрах» згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1021 від 17.09.1997). Але вплив держави через цю функцію на сьогодні є мінімальним. Вона не контролює жодної страхової компанії в Україні. В арсеналі державного регулювання інвестиційна, фіскальна, кредитна й грошова політика чи так звані «ринкові», непрямі методи впливу держави на зовнішнє середовище страхового ринку. Але ці механізми використовуються не на належному рівні. Так, у серпні 2002 року Кабінет Міністрів прийняв Постанову №1211 «Про затвердження напрямів інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів», яка визначає напрямки інвестування економіки за рахунок страхових резервів, зокрема, в будівництво житла, видобувну промисловість, гірничо-металургійне виробництво, туристичний бізнес, розвиток сектору зв'язку тощо. Водночас ця Постанова не дає чіткого механізму інвестування, тобто не визначено, в якій формі буде здійснюватись інвестування — у формі участі в статутному капіталі, прямих інвестицій чи в іншій формі. Таким чином, фактично, діє механізм, передбачений в Законі України «Про страхування» та Положенні «Про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування, інших, ніж страхування життя». Разом з тим, за умови відсутності жорстких нормативів розміщення резервів за галузями «подібні» вкладення можуть негативно вплинути на ліквідність та платоспроможність страхових компаній. При цьому, за оцінками експертів, тільки вдосконалення законодавства в цій сфері принесло б $180-200 млн. інвестицій щорічно [3]. А в 2003 році інвестиції вітчизняних страхових компаній в економіку України за напрямами, визначеними Кабміном, не здійснювалися.

Слід зазначити, що держава не в змозі в повному обсязі лише за рахунок державного бюджету без залучання програм страхування вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат внаслідок травматизму на виробництві тощо. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати безпосередньо, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий прибуток. Це може виконати тільки страховий ринок на ринкових засадах, як це робиться в розвинутих країнах.

У зв'язку з цим доцільним є прийняття Закону України «Про обов'язкове медичне страхування», який повинен передбачати створення багаторівневої структури фінансування медичної сфери та включати кошти бюджетної сфери (гарантована державою безплатна програма), кошти страхових компаній (страхова програма) і кошти територіальних громад (громадська програма). Головне завдання цього законопроекту — забезпечити створення багаторівневої збалансованої системи фінансування медицини із залученням недержавних коштів і ринкових механізмів.

Впровадження сукупності принципів дієвого державного регулювання у страхуванні в Україні перебуває на початковій стадії свого розвитку. Ця обставина пояснює нерішучість державних органів до цього часу брати активну участь у підтримці та розвитку процесів страхування, а інколи, й навпаки, прийняття законів, які не будуть стимулювати розвиток окремих видів страхування. Щоб ДКРРФП стала сильним регулятором, могла відстоювати інтереси як страховиків, так і страхувальників, потрібно не один і не два роки, а мінімум 10. При цьому, на мою думку, регулятор повинен боротися не лише з негативними наслідками на ринку, а й розвивати його, розробляючи відповідну стратегію. Ось лише кілька прикладів неефективної державної політики на страховому ринку протягом останніх років: О впровадження в дію проекту Закону «Про соціальне обов'язкове медичне страхування», прийнятого в другому читанні та загубленого в кулуарах влади (зважаючи на те, що він більш походив на впровадження ще одного державного податку в розмірі 3,6% від фонду оплати праці), який робив непривабливим для страхових компаній роботу з медичним страхуванням. Потрібно навпаки докласти максимум зусиль для того, щоб робота страховиків була успішною на цьому сегменті ринку на рівні з державною системою медичного забезпечення; О прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», який передбачає, що не менше 50% виплаченої страхувальником суми страхового платежу повинна компенсувати держава, кошти не виділяються. У 2002 році передбачалася компенсація в розмірі 50 млн. грн., 2003-го — 100 млн. грн., але в бюджетах на ці роки таку норму не закладено. Для порівняння: у 2000 у США прийняли закон «Про захист фермерів від ризиків в аграрному виробництві», який передбачав додаткове виділення $8,2 млрд. протягом 2001-2005 років для страхових виплат на випадок негоди і $5,5 млрд. як компенсацію втрат господарств, пов'язаних з ціновими коливаннями [4]; Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», який передбачає повернення громадянам грошових заощаджень у колишньому «Укрдержстраху» в розмірі 7,77 млрд. грн., у держбюджеті коштів в достатній кількості немає; О необґрунтованість рішень ДКРРФП у розпорядженні №188 від 29.12.2003 «Про встановлення плати за видачу ліцензій», яким в десятки разів збільшена плата за ліцензії страховикам. Наприклад, порівняльний аналіз цінової політики в галузі ліцензування страхової та банківської діяльності дає такі цифри: у страховій діяльності — від 4 до 10 тис.грн., для банківської сфери — 2210 грн. Це розпорядження було прийняте всупереч угоді про співробітництво, укладеній 10.07.2003 Лігою страхових організацій України (ЛСОУ) та ДКРРФП, згідно з якою встановлені розпорядженням норми повинні були погоджуватись з ЛСОУ та учасниками ринку; неврегульованість співвідношення добровільних і обов'язкових видів страхування: перших маємо 22, а других — 40. А за цим стоїть монополія окремих міністерств, відомств і компаній, які лобіюють власні інтереси; ускладнення з 2004 року процедури виплат страхового відшкодування фізичним особам та його оподаткування (в окремих випадках); невирішеність питання можливості страхування підприємствами власних працівників за рахунок витрат та неоподаткування коштів фізичних осіб, отриманих ними у вигляді страхового платежу від підприємств страховим компаніям і т.д[4, c. 225-227].

В цілому за роки незалежності України, на мою думку, у сфері страхування здійснюється недостатньо збалансована державна політика. З 1993 по 2004 рік створено вже третій орган для регулювання діяльності в цій сфері. Аналіз програми діяльності уряду, цільових державних програм та інших документів свідчить, що довгострокова державна політика у сфері страхування до цього часу не сформована.

Затверджені Кабінетом Міністрів України в 1998 та 2001 роках Програми розвитку вітчизняного страхового ринку на 1998-2000 та 2001-2004 роки не визначили концептуальні засади державної політики стосовно страхування та страхового ринку, адже не були повністю реалізовані відповідно до їх змісту. Внаслідок цього невирішеними залишилися питання про соціальні та/або економічні пріоритети страхування або його окремих видів; не визначений економічно та соціально не обґрунтований баланс між соціальним страхуванням і страхуванням на цивільно-правових засадах (обов'язковим і добровільним).

Водночас практика свідчить, що для держави пріоритетним є загальнообов'язкове соціальне страхування, різні види якого впроваджуються попри відсутність саме соціальної ефективності таких видів страхування за сучасних умов. Створювані за окремими видами державного соціального страхування фонди зумовлюють додаткові витрати на їх утримання, бюрократизацію системи соціального страхування, обмеження ринку страхових послуг.

Залишається невирішеним питання про визначення моделі державного регулювання страхового ринку в Україні. Ступінь жорсткості/ліберальності визначається не ступенем втручання держави в функціонування страхового ринку та діяльність страхових компаній, а ступенем контролю держави над дотриманням єдиних правил і норм усіма без винятку суб'єктами страхової діяльності. За умов становлення страхового ринку найбільш доцільною та виправданою вважається «жорстка» модель його державного регулювання. Проте не помітно тенденцій до визначення та встановлення такої моделі у відносинах держави та страхового ринку в Україні.

Одним із основних недоліків сучасної системи державного регулювання є неможливість проаналізувати наявність реальних грошових коштів та активів страховиків, можливість використання страховиками одноденних кредитів для звітування про обсяги страхових резервів, що свідчить про невиконання вимог Програми про «запровадження оперативного контролю фінансової звітності страховиків» (виконання передбачено у 2001 році). Неефективно проводиться контроль за виконанням бізнес-планів (надаються регулятору при ліцензуванні), оскільки законодавство не містить санкцій за його невиконання; не сформовано інституту незалежних страхових аудиторів, який базувався б на спеціальному ліцензуванні їх діяльності, перевірці кваліфікації і знань страхового законодавства і т.д.

16 червня 1998 року Україна приєдналася до страхової системи Європейського Союзу, але на сьогодні ще не створено сприятливих умов для подальшого інтегрування України у світову страхову інфраструктуру. Недоліками держави в розвитку страхової справи на сучасному етапі є те, що відсутня широкомасштабна роз'яснювальна робота з питань страхування серед населення, насамперед серед потенційних страхувальників. Іде відповідне нагнітання негативного іміджу ринку, пов'язаного з «фінансовим страхуванням», відсутня комплексна стратегія його розвитку.

Слід також зазначити, що аналіз головних нормативно-правових актів з питань регулювання страхової діяльності дозволяє констатувати, щонайменше, два суттєвих недоліки нормативно-правового забезпечення страхування в Україні:

Перше. До цього часу законодавство у сфері страхування не має системного характеру та є фрагментарним. Так, окремі питання страхування не регулюються базовим законом, а визначаються галузевими законами, зокрема законами України «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про статус суддів» тощо. Це створює колізію в частині особистого державного страхування осіб, які виконують функції державного управління.

Аналіз здійснення в Україні цього виду страхування дає підстави для висновку, що надання прямої бюджетної підтримки є більш ефективним як у соціальному аспекті (скорочуються терміни виплат), так і в економічному (зменшується обсяг накладних видатків). Тому Верховною Радою минулого скликання було прийнято принципове рішення про перехід на пряме бюджетне відшкодування шкоди, пов'язаної з виконанням службових обов'язків. Відповідні види особистого обов'язкового державного страхування були вилучені із статті 7 Закону України «Про страхування», а в Перехідних положеннях визначені терміни внесення змін до відповідних законів. Проте і досі колізія залишається невирішеною.

Про відсутність системності у законодавстві свідчать і постійні внесення змін та доповнень до чинних законів та інших нормативно-правових актів. Нерідко зазначені зміни мають кон'юнктурний, а іноді — відверто лобістський характер.

Друге. Окремі положення нормативно-правових актів не адаптовані до вимог законодавства Європейського Союзу (зокрема, класифікація видів страхування, бухгалтерський облік та норми звітності страхових компаній і посередників). Це може негативно вплинути на процес європейської інтеграції України, на можливість налагодження стосунків із провідними світовими страховими компаніями.

Чинне законодавство України з питань регулювання страхової діяльності потребує подальшого більш системного розвитку, адаптації до вимог європейського законодавства. Нагальною б потреба в ухваленні Страхового кодексу України.

Досвід розвитку більшості країн світу показує, що ігнорування чи недооцінка комплексного господарського ризику при розробці тактики й стратегії економічної політики як держави, так і окремих підприємств, неминуче стримує розвиток суспільства, науково-технічного прогресу, прирікає економічну систему на застій. Тому для забезпечення стійкого розвитку економіки України необхідно якісне перетворення ринку страхування, кардинальна зміна курсу ДКРРФП в регулюючих процесах ринку. Враховуючи загальнодержавну значимість розвитку страхової галузі, потрібно, на мою думку, розробити, затвердити й реалізовувати державну стратегію середньо- та довгострокового розвитку страхового ринку в Україні на 2005-2010 роки. При цьому з метою забезпечення сталої динаміки розвитку ринку цей процес має бути узгоджений з процесами в усіх інших сферах життєдіяльності суспільства, тобто бути складовою загальної стратегії соціально-економічного розвитку України[2, c. 348-350].

Висновки

Страхування - одна з галузей економіки України, в якій останніми роками спостерігається зростання основних показників.

Разом з тим на розвиток страхового ринку в Україні негативний влив справляють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

- високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування у національній валюті неможливе;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектора економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання прибутку.

Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулюються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфери їх дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.


Список використаної літератури

1. Внукова Н. Страхування : Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. -Харків: Бурун Книга, 2004. -371 с.

2. Клапків М. Страхування/ Михайло Клапків,. -Тернопіль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. -570 с

3. Охріменко О. Страхування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. -К.: Вища школа, 2003. -257 с.

4. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посібник. – К.: «Каравела». – 2006.- 392 с.

5. Страхування : Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2000. -117 с.

6. Страхування: Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,; М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.

7. Страхування: залучення польського досвіду : (Збірник довідкових матеріалів та нормативних актів)/ Ред. А. А. Гриценко; Всеукр. благодійний фонд "Громадянська енергія". -К., 2003. -157 с.





Реферат на тему: Необхідність і вплив державної політики на діяльність страховиків в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.