Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Страхування

Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення розвитку страхових послуг в Україні (дипломна робота)

Вступ

Ринковий механізм господарювання, що створюється в Україні ефективно діє лише на основі розгалуженої інфраструктури, до якої входять товарні й фондові біржі, комерційні банки, аудиторські й консалтингові фірми тощо. Важливе місце серед них посідають страхові компанії, котрі разом з банківською системою є становим хребтом сучасного ринку.

Із часу виникнення матеріального виробництва суспільство постійно має справу з його непередбачуваними порушеннями. Вони викликаються як природними стихійними лихами, відвернути які неможливо, так і технологічними аваріями, пожежами тощо.

Отже, внаслідок непередбачуваних субєктивних чи обєктивних умов підприємство нерідко попадає в смугу матеріальних витрат, які можуть поставити його на грань банкрутства. Така основа закономірно виникаючих потреб у відшкодуванні матеріальних збитків шляхом солідарної розкладки їх між іншими зацікавленими в цьому ж власників майна. Коли б кожний окремо взятий субєкт господарювання спробував відшкодувати втрати за свій рахунок, то здебільшого через фінансові можливості це було б неможливим. Тому економічно доцільним є солідарне відшкодування втрат зацікавленими ринковими суб¢єктами, що помітно зглажує наслідки стихійних лих та інших небезпек для підприємницької діяльності.

Втрати доходів, викликані надзвичайними явищами, властиві не лише підприємствам, а й окремим громадянам. Адже дюди хворіють втрачають працездатність внаслідок травм на виробництві чи в побуті тощо. Тому вони також потребують грошової компенсації в результаті настання нещасного випадку, а це можливо лише тоді, коли укладено договори страхування.

Отже, страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формується попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Поняття "страховий ринок” у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припадає створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження і розвиток страхового ринку України – процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте, водночас нашій країні притаманні деякі специфічні риси.

Після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки в колишньому Радянському Союзі почали створюватися перші страхові кооперативи. Їх частка в в загальних обсягах страхування була незначною – не більш як 1%. Проте існування кооперативів в 1988 – 1989 роках мало велике значення щодо набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист "нетрадиційних” для Держстраху ризиків, зокрема, вантажів, відповідальності за невиконання угод третіми особами тощо. З самого початку зародження страхового ринку альтернативні страховики більшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в країнах Заходу. Завдяки цьому в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування.

Отже, об¢єктом дослідження даної роботи є страховий ринок України, а предметом дослідження - послуги, що надаються страховиками на ринку страхування.

Розділ 1. Види страхових послуг в Україні

1.1 Сільськогосподарське страхування та його специфіка.

На виробничий процес у сільському господарстві значно сильніше ніж у інших галузях, впливають несприятливі природно-кліматичні умови, які можна розподілити на дві групи. Першу складають постійнодіючі фактори: невисока якість грунтів, короткий вегетаційний період, вітри в окремі періоди тощо. До другої групи відносять випадкові, незвичайні відхилення від умов розвитку сільськогосподарських культур чи утримання тварин: градобій, засуха, ранні заморозки тощо. Нейтралізація впливу на сільськогосподарські результати факторів другої групи досягається шляхом створення страхових фондів.

Особливе значення має страхування в рослинництві. Основною умовою страхування урожаю є його тісний зв'язок з результатами діяльності господарства. Розмір страхового забезпечення залежить від величини врожайності. Іншою умовою виступає універсальність страхування, включення практично всіх стихійних лих.ю що зумовлює однакову захищеність сільськогосподарських підприємств незалежно від того , в якій природно-кліматичній зоні вони знаходиться. Наступна принципова умова цього виду страхування полягає в тому, що встановлення збитку відбувається вцілому по господарству, а не по окремих відділках, бригадах, фермах. Це дозволяє не допускати розпилення коштів страхового фонду при незначних втратах і, разом з тим, забезпечує відшкодування істотних збитків.

При настанні збитку досить істотною є проблема визначення збитку господарства з настання кожного страхового випадку. З цією метою порівнюються фактичний врожай поточного року із середнім врожаєм, який страхувальник одержував за останні 5 років. У деяких випадках можливий розрахунок збитку на підставі прогнозованого врожаю, який господарство могло б одержати, якби не було страхового випадку.

Страхування сільськогосподарських культур в усіх державних та недержавних господарствах органами Національної страхової компанії "Оранта” здійснюється в разі настання виняткових для даного регіону метереологічних умов. Вони досить різноманітні: сніг, іній,. туман, снігова кірка, затяжні дощі тощо. Страховими випадками вважаються вітрова та водна ерозія, обвали. В страховому договорі може бути передбачено відшкодування збитків, що сталися внаслідок загибелі врожаю у закритому грунті, причиною якої є припинення подачі електроенергії, зумовленого природними стихіями, пожежами, технічними та технологічними аваріями. Треба зазначити, що страхування сільськогосподарських культур не побудовано таким чином, щоб забезпечувати відшкодування будь-яких збитків у господарствах. Страхова відповідальність обумовлюється лише настанням такого випадку, для якого властиві деякі обов'язкові фактори. До них відносяться факт стихійної події або інших незвичайних несприятливих явищі викликаний ними недобір врожаю. Коли хоч одного з названих факторів немає, то страховик не зобов'язаний забезпечувати відшкодування.

Для всіх сільськогосподарських культур страхування врожаю починається з дня посіву їх і припиняється в день закінчення збирання врожаю. Після завершення збирання врожаю його страхування змінюється страхуванням продукції, для чого застосовуються інші умови й правила.

Певні особливості властиві страховому захисту сільськогосподарських тварин. Страхування в тваринництві полягає, з одного боку, у створенні матеріальних умов для відшкодування збитків власників тварин від загибелі чи вимушеного забою, а з іншого – у зменшенні витрат тваринницької продукції від стихійних лих, пожеж та інших несприятливих умов. Слід зазначити, що в страхову відповідальність включаються збитки від загибелі або пошкодження тварин, на відміну від інших основних та оборотних фондів, заподіяні не лише стихійними лихами, а й зумовлені усілякими хворобами, що також може визначатись як страхові випадки.

У страхуванні тварин є принципова відмінність, що відрізняє її від інших видів майнового страхування, в яких найбільш поширеною є компенсація втрат, зумовлених частковим пошкодженням основних або оборотних фондів. Важливою особливістю страхування є їх обгрунтоване обмеження обсягу страхової відповідальності, тому що обсяг встановлюється не за повною оцінкою об'єкта. Певна частина страхової відповідальності залишається на відповідальності страхувальника, що повинно стимулювати його зацікавленість у збереженні поголів'я тварин. На основі різниці між величинами страхової відповідальності всю сукупність застрахованих тварин розподіляють на три групи: продуктивна худоба, молодняк, племінні й високоцінні тварини. Ддя третьої групи застосовують більш високий обсяг страхової відповідальності, включаючи падіж тварин від інфекційних захворювань, загибель під час експлуатації, під час пожеж та стихійних лих. Для об'єктів з інших груп властиве страхування за обмеженим страховим випадком. Загибеллю тварин за умовами страхування вважається не лише їх падіж, але й вимушений забій або знищення у зв'язку з настанням подій, від яких здійснюється страхування. Якщо ж ці події відбулися, то відшкодування виплачується на основі офіційного висновку ветеринарних спеціалістів у межах здійснення лікувально-санітарних заходів з боротьби з епізоотією.

1.2 Система соціального страхування.

Ніхто, крім держави, не може законодавчо захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. Нажаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більша частина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття, пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування системи соціального страхування в Україні – одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв'язання необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах з розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятостіст Щоб краще зрозуміти механізм управління зайнятістю й механізм органів працевлаштування розглянемо окремі елементи соціального забезпечення у деяких передових країнах світу.

Регулювання зайнятості поєднує в них два типи методів управління. З одного боку – це методи, які характеризуються позаекономічним примусом до праці, властиві командно-адміністративній економіці, з другого боку – нові, ринкові методи при одночасному збереженні й оптимізації окремих традиційних елементів державного регулювання. Відповідно й системи соціального страхування у різних країнах мають свою специфіку.

Для нашої країни неабиякий інтерес становить досвід США щодо поширення та функціонування призначення довгострокового страхування життя. Зміст його полягає в тому, що в країні історично склалися дві незалежні гілки соціального забезпечення: державна і приватна. Держава відповідає за підтримання мінімального рівня допомоги, а також за її широку доступність. У свою чергу, соціальні програми приватного бізнесу надають переважно соціальні послуги в більш широкому обсязі і кращої якості.

Державне соціальне страхування забезпечує майже все населення пенсіями по старості, інвалідності (пов'язаної з виробничим травматизмом), у випадку смерті годувальника, а також надає медичну допомогу старим, та інвалідам ( слід зауважити, що державні пенсії по інвалідності виплачуються незалежно від рівня решти доходів отримувачів).

Крім того, запроваджена у США система державного соціального страхування дає право непрацюючій дружині пенсіонера і його неповнолітнім дітям на одержання додаткової допомоги в розмірі до половини його пенсії кожному. Розлучена жінка, яка прожила з чоловіком понад десять років і не вийшла більше заміж, отримує пенсію на правах дружини.

Вік виходу на пенсію – 62 роки як для чоловіків, так і для жінок, які мають трудовий стаж не менший ніж вісім років і платили внески у фонди державного соціального страхування також не менш ніж вісім років. При виході на пенсію не в 62, а в 65 років пенсія збільшується на чверть. Пенсіонери мають право працювати. Для осіб, старших за 65 років немає обмеження на розмір пенсії, якщо заробіток не перевищує 860 доларів на місяць. За кожні три долари, зароблені вище від цієї суми, розмір пенсії знижується на один долар. Позитивним наслідком цього, поряд з іншим, є високий ступінь мотивації до праці, зростання інтересу працівників до продовження трудової діяльності.

У системі регулювання зайнятістю, що функціонує у США, важливим елементом є молодіжна політика зайнятості, яка включає в себе цілий ряд програм роботи для молоді з бідних сімей у віці від 16 до 21 року. Головна мета таких програм полягає в тому, що б молоді, яка вступає в трудову діяльність, дати відповідний рівень професійної підготовки при одночасному створенні умов для широкого вибору підходящої роботи. Місцеві органи влади, комерційні організації забезпечують учасникам таких програм часткову чи повну зайнятість (із невеликою оплатою).

Як бачимо, державна соціальна політика покликана бути не лише засобом соціального захисту людей похилого віку, а й є важливим інструментом забезпечення ефективної зайнятості усіх груп населення, сприяє продовженню трудової діяльності, створює належний рівень життя.

Подібною до американської системи державного соціального страхування є англійська. Основна відмінність їх у тому, що в Англії віковий ценз виходу на пенсію (65 років для чоловіків і 60 для жінок) утруднює процес регулювання зайнятості, працевлаштування молоді. З огляду на це у 1977 оці в країні було введено план вивільнення робітників, щоб заохотити людей похилого віку раніше виходити на пенсію за умови, що підприємець найматиме на вивільнені місця безробітних, особливо молодих. Це певною мірою допомагає залучити молодь до національного економічного й соціального розвитку.

Жорсткішою в Англії є політика соціального забезпечення. З усіх видів відрахувань до системи соціального забезпечення найменше сприяє розв'язанню проблеми зайнятості чинне положення про податки, які підприємства сплачують із заробітної плати працюючих. У відповідності з цим законом процент податкових відрахувань із заробітної плати збільшується до строго обмеженої верхньої її межі, після якої податки пропорційно зменшуються. Таким чином, чим більше заробітна плата перевищує верхню встановлену межу, тим меншу суму податку сплачують підприємці, що означає і менші надходження до системи соціального забезпечення.

Серед інших особливостей державної активності у сфері стимулювання зайнятості слід відзначити перенесення й перерозподіл частини централізованих функцій на регіональний рівень. Відповідне законодавство дає можливість місцевій владі самостійно заохочувати підприємницьку ініціативу. Документами передбачаються бюджетні асигнування регіонам на розвиток мережі дрібних підприємств. Водночас стимулюється створення кооперативних товариств робітниками, якщо є загроза закриття підприємства, у членів кооперативів різко зростає мотивованість до праці, реально зміцнюється економічна демократія, що забезпечує рентабельність підприємств.

Політика Швеції у сфері зайнятості при всій її самостійній значимості є складовою частиною загальної економічної політики держави і нерозривно пов'язана з останньою. Вона має чимало спільного з аналогічною політикою в інших розвинутих державах. Однак є і певна специфіка. Якщо у розвинутих державах уряди тяжіють до того, щоб узяти на себе всю відповідальність щодо боротьби з безробіттям, щодо перенавчання й перерозподілу робочої сили і т.д., то у Швеції урядові програми виходять передусім із примату роботи. Вони індивідуально зорієнтовані, їх метою є або пряме працевлаштування, або працевлаштування після періоду підготовки. Поширені раніше дорогі програм із субсидування підприємств для підтримання зайнятості майже зникли.

У державі діяльність органів працевлаштування базується на тому, що перевагу слід віддавати насамперед працевлаштуванню на робочих місцях, потім професіональній підготовці й створенню додаткових робочих місць і, якщо ці заходи не забезпечили бажаних результатів, в останню чергу можна вдатися до надання фінансової допомоги. Необхідно врахувати, що діяльність органів працевлаштування базується на принципі забезпечення рівних можливостей незалежно від статі тих, хто шукає роботу.

Як бачимо, кожна країна має свою специфіку державного соціального страхування життєдіяльності людей. Показовим є те, що в кожній із них набагато ефективніше страхується працездатність й життя людини, ніж це робиться в Україні, а ці держави досягли високого рівня зайнятості. Тому, безперечно, формуючи свою політику зайнятості, Україна повинна детально вивчити досвід її регулювання у розвинутих державах світу, врахувавши особливості національної економіки та менталітет українського народу.

1.3 Медичне страхування в Україні.

У системі охорони здоров¢я України передбачається запровадження важливого і нового напрямку її функціонування – це добровільне і обов¢язкове медичне страхування, що гарантуватиме громадянам їхнє конституційне право на отримання медичної допомоги та фінансування профілактичних заходів.

Суб¢єктами медичного страхування в Україні, як правило, виступають громадяни-страхувальники, страхові медичні організації (СМО) та медичні заклади.

При добровільному медичному страхуванні укладаються два види угод:

між страхувальником і СМО на користь громадянина (якщо страхувальник – юридична особа, то на користь працівника цього підприємства);

між СМО і медичними закладами, в котрі при наявності страхового випадку має право звернутися громадянин.

Документом для отримання мендичної послуги, вказоної в угоді є страховий поліс, який видається громадянину страховою медичною організацією.

При цьому страхувальник відповідно до угоди добровільного медичного страхування перераховує кошти в СМО, котра всвою чергу при наявності страхового випадку виплачує медичному закладу вартість наданої медичної послуги згідно з рахунком.

Таким чином, при добровільному медичному страхуванні наявне одне джерело фінансування медичної допомоги – кошти страхувальника, а як додаткове джерело розглядається прибуток від вкладення тимчасово вільних коштів у цінні папери, депозити, інвестиції тощо.

При обов¢язковому медичному страхуванні (ОМС) передбачається укладання певних угод, які встановдюють відповідні взаємовідносини між суб¢єктами ОМС, а саме:

угода про фінансування між страхувальником, територіальним фондом ОМС і СМО на користь громадянина для оплати медичної допомоги в рамках територіальної програми ОМС, де в ролі страхувальника виступають для працюючого населення роботодавці, а для працівників бюджетної сфери і непрацюючої сфери – місцевий бюджет;

угода між страховою медичною організацією і медичнимим закладами про оплату медичних послуг у межах обов¢язкового медичного страхування.

Громадянину в такому разі видється страховий поліс, котрий дає право на отримання медичної послуги, яка входить до програми ОМС, у будь-якому лікувально-профілактичному закладі, що працює в системі обов¢язкового медичного страхування на території України.

Як переконує досвід ряду країн, де запроваджене обов¢язкове медичне страхування, основу надходження коштів до страхових фондів становлять страхові внески тих, хто працює.

Однак тут необхідно звернути увагу на такі протилежні фактори:

обов¢язкове медичне страхування має кінцеву мету – підвищення соціального захисту кожного громадянина, бо кожен зацікавлений у поліпшенні якрсті наданої медичної послуги та гарантії її отримання. А на це необхідні кошти;

всі роботодавці є платниками податків, у тому числі і податку з перевищення зарплати ( податок сплачується з чистого прибутку підприємства), що входить до складу собівартості продукції (роботи, послуги). Роботодавці прагнуть уникнути сплати цього податку за рахунок зменшення фонду оплати праці. Отож зменшиться ісума сирахових внесків ( у тому числі й фонди ОМС). На зменшення суми страхових внесків і функціонування фондів обов¢язкового медичного страхування впливає безробіття і падіння обсягів виробництва (відпустка за свій рахунок, неповний робочий тиждень і т.п.).

Другим за величиною фінансування ОМС є бюджет. В умовах постійної інфляції кошти, передбачені на фінансування охорони здоров¢я (за залишковим принципом) і частково на обов¢язкове медичне страхування, не відповідають і ще нескоро відповідатимуть необхідній величині. Вони перераховуються до фондів ОМС нерегулярно і навіть на деяких територіях взагалі не перераховуються.

Третє за величиною джерело фінансування обов¢язкового медичного страхування – прибуток від вкладення тимчасово вільних коштів у цінні папери та на банківські депозити. Утворення цього джерела проходить серед двох суб¢єктів ОМС – у фондах ОМС і СМО.

1.4 Страхування життя.

Змішане трахування життя застосовувалось і в умовах монополії державного страхування. Воно вважається таким тоді, коли в одному договорі встановлюється декілька видів страхової відповідальності на випадок настання стількох же страхових випадків. Їх виділяється три: дожиття застрахованого до закінчення строку страхування; втрата страхувальником здоров¢я від нещасного випадку; смерть застрахованого. Вже перелік страхових випадків показує, що за догоговором змішаного страхування страхувальниками є лише фізичні особи.

Страхова організація при укладанні договорів цього виду страхування враховує такі обставини: стан здоров¢я страхувальника; його вік; громадянство.звичайно, враховуються й інші фактори, зокрема умови праці, життєдіяльність, генетична спадковість тощо. Усе це в сукупності визначає рівень смертності страхувальників.

На страхування беруться громадяни від 16 років і до того віку, який вважається сердньою тривалістю життя. Хоч страхувальники мають бути громадянами України, однак договори можуть укладатися з громадянами й інших країн та особами без громадянства. Якщо вони постійно проживають у нашій країні. Застрахуватись не можуть лише не працюючі інваліди першої групи.

За змішаним страхуванням життя застосовуються різні обсяги страхової відповідальності. наприклад, при страхуванні на дожиття до закінчення строку страхування страховим випадком, за наслідками якого передбачається виплата страхової суми, вважається дожиття застрахованого до останнього дня дії договору.іншими словами, страховий випадок має бути чинним на день дожиття, тобто бути оплаченим повністю місячними або одноразовими внесками.страхувальник може одержати страхову суму на дожиття вже наступного дня після закінчення договору, при чому незалежно від того, одержував чи не одержував страхову суму за наслідками нещасного випадку, який відбувався.це зумовлено тим, що страхові випадки за зазначеними страховими випадками формуються за рахунок різноманітних нетто-ставок як складових страхових тарифів. Після закінчення договору право страхувальника одержати страхову суму зберігається впродовж трьх років.

Обсяг страхової відповідальності залежить також від втрати здоров¢я страхувальника внаслідок нещасного випадку, якмй відбувся на протязі періоду дії договору і зумовив передбачувані наслідки, пов¢язані з одержанням травматичних чи інших пошкоджень організму.

В такому разі виплачується частина або повна страхова сума, що залежить від встановленого ступеня втрати здоров¢я. Зазначемо: страхові виплати за страхуванням від нещасного випадку здійснюються незалежно від тих сум, які має одержати застрахований за державним соціальним страхуванням із пенсійного забезпечення.

Страхова відповідальність у зв¢язку знастанням смерті застрахованого в повному обсязі настає із сьмого місяця дії договору. Це зумовлено тим, що договори страхування укладаються без попереднього медичного огляду та без медичних протипоказань щодо певних осіб. Тому необхідні обмеження страхової відповідальності в початковий період страхування, коли ще не нагромаджено страхових внесків.

За згодою сторін договори змішаного страхування укладаються на будь-яку суму. Вона залежить лише від матеріальних можливостей застрахованого, якому при більшій страховій сумі необхідно виплачувати більші обсяги страхових внесків.

Як правило, договори укладаються строком на 3,5, 10, 15 та 20 років, але за умови вибору застрахованим такого строку, щоб закінчення договору страхування не виходило за межі досягнення ним 80-річного віку.

Тарифні ставки встановлюються з певної частини стьрахової суми і прямо пов¢язуються з віком страхувальника на день укладення договору. У зворотній залежності величини тарифних ставок пов¢язані із строком страхування. Для спрощення практики застосування тарифних ставок вік застрахованого визначається в повних роках, як різниця між роком укладення договору і роком його народження. Щоб обчислити розмір страхового внеску, необхідно величину тарифної ставки помножити на число сотень страхової суми.можливо й укладення договорів, умови яких пердбачають сплату страхового внеску одноразово наперед за весь строк. При звичайних умовах договорів страхувальники зобов¢язані виплачувати страхові внески щомісяця. У випадку несплати черговог страхового внеску дія договору припиняється через три місяці після сплати попереднього внеску.

Специфічною формою страхування на дожиття є страхування додаткової пенсії. Цей вид добровільного страхування сприяє підвищенню державних пенсій усім категоріям громадян після настання пенсійного віку.Тим страхувальникам, що досягли його, виплачується довічна додаткова пенсія.

Страхувальниками в цьму віді страхування виступають всі категорії працюючих, у тому числі військовослужбовці, а також домогосподарки, якщо вони воховують двох і більше дітей у віці ло 16 років. Застрахуватись можуть чоловіки від 25 до 65 років, жінки від 20 до 60 років. З огляду на те, що застрахувати можна лише майбутню додаткову пенсію, страхувальник в одній особі є й застрахований. Стан їхнього здоров¢я при цьму до уваги не береться.

Певні особливості страхування характерні для страхування дітей, весільного страхування, страхування вихованців дитячих будинків та інтернатів, страхування на випадок смерті та втрати здоров¢я, які в даній роботі не розглядаються.

Принципи, викладені при розгляді змішаного страхування життя, зберігають чинність і в разі страхування від нещасних випадків. йдеться, насамперед, про обмеження обсягу страхової відповідальності лише обумовленими наслідками страхового випадку, що викликав втрату здоров¢я страхувальника в період дії договору. Саме таке обмеження сприяє встановленню доступних страхових тарифів навіть для людей з незначними доходами, суттєво доповнюючи можливості соціального страхування.

Добровільне індивідуальне страхування від нещасних випадків є найбільш поширеним. Згідно з його умовами застрахувати можна лише самого себе.до числа страхувальників входять ті ж особи, що й при змішаному страхуванні життя. Їх вікові межі майже аналогічні: від 16 років до середнього періоду тривалості життя, але з умовою, щоб договір страхування закінчувався через рік після верхньої межі. Стан здоров¢я страхувальника в цому виді страхування до уваги не береться, за вийнятком непрацюючих інвалідів першої групи.

Обсяг страхової відповідальності встановлюється аналогічно до відповідної страхової відповідальності за змішаним страхуванням життя. Страхова сума виплачується тоді, коли стався нещасний випадок із застрахованим у період дії договору, що зумовив втрату ним здоров¢я або смерть. У зв¢язку із смертю страхова сума виплачується, якщо вона надійшла на протязі одного року з дня нещасного випадку.

Аналогічно змішаному страхувнню за обумовлені наслідки від настання нещасного випадку виплачується стільки відсотків від страхової суми, на скільки відсотків страхувальник втратив своє здоров¢я. Але за індивідуальним страхуваннямвід нещасних випадків усі виплати не можутьперевищувати величини однієї страховоїсуми, на яку укладено договір. Разом зтим, для збільшення страхової суми страхувальник має право укладати декілька договорів одночасно. За кожним з них страхова сума встановлюється за згодою сторін, але не нижче певного мінімуму.

За умова індивідуального страхування від нещасних випадків передбачено можливість пропорційного зменшення страхової суми в разі, якщо страхувальник добровільно зробив менший внесок, ніж того вимагає ступінь ризику його професії. Водночас, враховуючи, що обсяг страхової суми є однією з найважливіших умов страхування, зміна її в перід дії страхування можлива лише за згодою сторін. У наведеній ситуації страхувальник має право лише на перерахунок страхових внесків.

Страхування від нещасних випадків використовує договори на строк у цілих роках від 1 до 5 років, але найбільш поширеним є однорічний період. З метою зацікавлення страхувальників в укладенні договорів на більш тривалий строк передбачено скидки при страхуванні: на три роки – 5%; на 4 роки – 10%; на 5 років – 15% з нарахованої суми страхового внеску.

Крім індивідуального добровільного страхування від нещасного випадку, є ще й страхування від них робітників та службовців за рахунок підприємств, організацій та установ, в яких зайняті працівники з найбільш небезпечними умовами праці для застрахованих, а страхові внески виплачують підприємства, на яких застраховані працюють. Перелік працівників, що підлягають страхуванню за рахунок організацій, встановлює Міністерство фінансів Українина основі подання відповідних міністерств і відомств.

Специфічною формою обов¢язкового страхування від нещасних випадків є страхування пасажирів. На відміну від обов¢язкового майнового страхування, принцип автоматичності обов¢язкового страхування пасажирів поширюється на час пербування їх в дорозі. Джерелом страхових виплат є страхові внески, включені в ціну проїзних документів. У разі, коли цих умов немає, постраждалий (наприклад, безбілетний пасажир) не має права на страхове відшкодування. Зазначимо, що обов¢язкове страхування пасажирів повністю діє на повітряному транспорті, а також на інших видах транспорту далекого прямування.

Для посилення соціального захисту військовослужбовців та військовозобов¢язаних під час знаходження на зборах введено обов¢язкове страхування їхнього здоров¢я і життя. Страхувальниками тут виступають відповідні військові та інші відомства, що мають свої війська й контингенти військовослужбовців.

1.5 Транспортне страхування

 

Перевезення матеріальних активів транспортними засобами може в окремих аипадках призвести до збитків їхніх власників, що зумовлює необхідність страхування вантажів. суб¢єктами цого виду страхування можуть бути юридичні та фізичні особи, які є вантажовідправниками або вантажоодержувачами. Залежно від того, хто з них укладає договір страхувння вантажів, визначаються умови перміщення їх, юридичні права й обов¢язки сторін. Передбачається можливість страхування вантажів на умовах відповідальності страховика ”за всі ризики” і "без відповідальності за пошкодження”.

Договір страхування "за всі ризики” означає відшкодування збитків від пошкодження чи повної загибелі всього або частини майна, що зумовлене будь-якими причинами (за вийнятком обумовлених окремо), а також витрати з рятування та збереження застрахованих товарів, з попередження подальшого пошкодження їх.

Як бачимо, таке страхування вантажів є всеохоплюючим, хоча тут є й вийнятки. Зокрема, не відшкодовують збитки, причиною яких були: військові конфлікти або їхні наслідки: страйки; конфіскація або арешт вантажу; наслідки ядерного вибуху чи застосування атомної енергії або радіоактивних матеріалів; невиконання однією із сторін правил переміщення та зберігання вантажів; порушення необхідних вимог з упаковки вантажів; перевезення вантажів із пошкодженнями; у випадку пожежі при перевезенні чи вибуху вибухонебезпечних матеріалів, завантажених без дозволу страховика; при невідповідності вантажу за масою, комплектацією, іншими умовами, зафіксованими в договорі, при непошкодженній упаковці.

Згідно з умовами договору страхування "без відповідальності за пошкодження” відшкодовуються збитки, зумовлені повною загибеллю всього або частини вантажу від пожежі, вибуху, удару блискавки, урагану, інших стихійних лих, аварій чи зіткнення транспортних засобів, посадження судна на мілину. Страховому відшкодуванню підлягають також збитки внаслідок зникнення транспортних засобів, обгрунтовані витрати з гасіння пожежі, збереження вантажу та попередження його подадьшого пошкодження.

Страхування водних транспортних засобів.

В умовах швидкого розвитку світогосподарських зв¢язків зростає обсяг перевезень вантажів і пасажирів морським та річковим транспортом. Тому страхування суден набирає все більшого значення, що зумовлено як підвищеними ризиками використання цих транспортних засобів, так і їхньою величезною вартістю.

У міжнародній практиці використовуються правила страхування суден, котрі відображено в Кодексі торгового мореплавства. Згідно з ними встановлюється страхування за декількома типами відповідальності: " з відповідальністю за загибель та пошкодження”, тобто повна відповідальність; "без відповідальності за незначну аварію”; " з відповідальністю за повну загибель, включаючи витрати з рятування ".

Наведені типи відповідальності визначають обсяг суми відшкодування та величину тариіних ставок.

Договір страхування водних транспортних засобів може укладатись на повний строк або на конкретний рейс, у межах яких поширюється відповідальність страхової компанії на збитки. Договір не втрачає сили, якщосудно відхилилось з обумовленого району чи напряму з метою надання допомоги в рятуванні людей та матеріальних активів або для забезпечення безпеки рейсу.

За основу страхової оцнки судна береться сума, запропонована страхувальником, але вона не може перевищувати фактичну вартість судна. У випадку, коли в договорі заявляється сума, нижча вартості судна, всі збитки й витрати, пов¢язані з страховою подією та ліквідацією її наслідків, відшкодовується за пропорцією, яка виявилась при зіставленні страхової суми з фактичною вартістю судна на дату початку дії договору страхування.

Для страхування водних транспортних засобів уцілому застосовуються принципи, властиві страхуванню інших матеріальних активів, хоча є й певні особливості, пов¢язані з встановленням причин настання страхової події. Для цього на судні постійно ведеться корабельний жарнал, в якому відповідальні особи повинні щоденно фіксувати всі обставини та факти, що стосуються умов плавання, стану судна, вантажу тощо.

Якщо сталась аварія чи інша надзвичайна подія, яка вплинула на виконання умов договору страхування, капітан після прибуття в порт повинен про них повідомити спеціальній службі. Якщо можливі майнові притензії до судновласника, то відповідною посадовою особою порту заявляється морський протест, уньому дається оцінка морської події, дій екіпажу з попередження її та ліквідації негативних наслідків.

При водних переміщеннях вантажів та транспортних зособів ставки тсрахових платежів диференційовані. Величина їх визначається з врахуванням: призначення судна; матеріалу корпусу; класу; строку експлуатації; району плавання.

Страхування матеріальних активів при переміщенні їх безпосередньо пов¢язане із страхуванням фрахту, тобто плати за траспортування вантажу. Страхувальником фрахту може бути й вантажовласник, й судновласник або обоє в певній пропорції. Залежно від умов оплати фрахту виникають різні права й обов¢язки сторін. У разі домовленості в договорі, що фрахт оплачується за будь-яких обставин, навіть при загибелі вантажу, в страхуванні фрахту зацікавлений його власник, бо він одержує відшкодування перевізної пла





Реферат на тему: Аналіз, проблеми та пропозиції щодо вдосконалення розвитку страхових послуг в Україні (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.