Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Соціологія

Війна як форма соціального конфлікту: причини та методи урегулювання (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1.Поняття та причини воєнних конфліктів. 4

2. Форми воєнних конфліктів. 10

3. Методи урегулювання воєнних конфліктів. 14

Висновки. 16

Список використаної літератури. 17


Вступ

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Існує досить багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту є:

· соціальна нерівність, яка існує в суспільстві,

· система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.


1.Поняття та причини воєнних конфліктів

Локальні та регіональні воєнно-політичні конфлікти сьогодні є основними воєнними витоками загрози як національній безпеці будь-якої країни, так і міжнародній безпеці. їх специфічні особливості можна Розкрити через з'ясування характеру, етапів, механізмів і способів Даної соціальної взаємодії.

Специфічні особливості воєнно-політичного конфлікту полягають Утому, що він має дві сторони: воєнну і політичну. При цьому, з одного боку, можна стверджувати, що «воєнно-політичний конфлікт - політичне протиріччя у вищій фазі його розвитку, боротьба між соціальними силами з приводу політичної влади» [ 12, с 344], а з іншого боку, - «воєнно-політичний конфлікт - використання воєнної сили, яка виступає в якості механізму його розвитку та вирішення» [12, с 345].

З нашої точки зору досить вичерпне тлумачення особливостей воєнно-політичного конфлікту зробив М.Г. Перепелиця [12], тому його наукові надбання стали підґрунтям у нашій роботі при висвітленні характерних ознак цього виду конфліктів.

Отже, воєнно-політичний конфлікт - це соціальна взаємодія, що становить вищу стадію розвитку антагоністичного протиріччя, яке складається з приводу політичної влади і розв'язання якого досягається нанесенням або загрозою нанесення шкоди кожній із сторін за допомогою воєнної сили.

Причинами воєнно-політичного конфлікту можуть бути:

- зміна відношень між суб'єктами з приводу об'єкта конфлікту та зміна їх стану в системі політичної влади. Наприклад, конфлікти на території колишньої Югославії або конфлікти на території колишнього СРСР. Ініціаторами воєнно-політичних конфліктів виступають представники народу або соціального устрою, який починає втрачати своє домінуюче положення у системі політичної влади на даній території;

- спроба в однобічному порядку легітимувати для себе воєнно-політичне панування та воєнно-політичний авторитет. Наприклад, можливі конфлікти між країнами СНД і Росією, якщо остання спробує легітимувати для себе воєнно-політичне панування та воєнно-політичний авторитет колишнього СРСР.

Воєнно-політичний конфлікт виникає, як правило, за наявності таких умов, як [10; 12]:

1) внутрішні: здатність соціальних груп сприймати шовіністські або мілітаристські ідеї; високий ступінь ворожнечі між соціальними групами; ступінь міцності влади в руках керуючої влади; соціальна нестабільність у суспільстві;

2) зовнішні: зацікавленість у конфлікті третьої сторони; підтримка і допомога з боку союзників; стан міжнародної обстановки;

3) суб'єктивні: сумніви у законності та легітимності існуючої системи розподілу політичної влади, духовних і матеріальних цінностей; ситуація невизначеності сучасного і майбутнього, що ставить соціальні групи перед проблемою вибору; усвідомлення конфліктуючим сторонами життєвої важливості конфліктних інтересів і їх несумісність, непорозуміння і неправильне сприйняття заяв протилежної сторони; нереалістична оцінка поведінки опонента та інших учасників конфлікті прагнення зняти внутрішнє соціально-психологічне напруження через трансформацію його на опонента; готовність і здатність керівництва використати силу; рівень ворожнечі; впевненість у тому, що опонент буде уразливим відносно втрат;

4) об'єктивні: виникнення двовладдя; втрата законності та легітимності політичного панування одних суб'єктів над іншими; протилежність інтересів; внутрішня стабільність соціальної групи і підтримка нею курсу керівництва на конфронтацію; наявність союзних обов'язків, підтримка і допомога з боку союзників; сприятлива для виникнення конфлікту розстановка сил у коаліції, в регіоні, в коаліції опонента; вигідне співвідношення сил; наявність достатніх засобів і ресурсів для доведення початого і досягнення поставленої мети; відсутність урегулювання конфлікту.

Для виникнення воєнно-політичного конфлікту необхідний конкретний привід, яким може бути:

- випадковий бойовий інцидент. Наприклад: приводом для виникнення першої світової війни стало вбивство принца Франца Фердінанда в Сараєво;

- військова провокація. Наприклад: приводом для вступу США у війну з В'єтнамом у 1964 році став начебто випадок нападу в'єтнамських патрульних катерів на два американських есмінця;

- інспірована бойова акція. Наприклад: приводом для виникнення другої світової війни став інспірований фашистською Німеччиною напад на свою радіостанцію на німецько-польському кордоні.

Воєнно-політичний конфлікт у своєму розвитку проходить такі Фази [12, с 141-148]:

- зародження, тобто відбувається збройна конфліктна взаємодія (воєнні дії конфліктуючих сторін спрямовані на досягнення власних Цілей та інтересів у конфлікті за допомогою переслідування, поразки, знищення сил і ресурсів супротивника (матеріальних, ідеологічних, політичних, воєнних)). При цьому показниками матеріальних Ресурсів є наявність корисних копалин, рівень промислового та сільськогосподарського виробництва, ступінь їх автономності та Живучості, розвиненість інфраструктури. Чим більший розмах воєн-но-політичного конфлікту і чим масштабніші форми його протікання, тим більша залежність дій конфліктуючих сторін від матеріальних Ресурсів. До ідеологічних ресурсів відносять: ступінь національної, Релігійної, соціальної однорідності населення; ступінь усвідомлення ним загальних цілей; ступінь згуртованості для їх досягнення. Серед політичних ресурсів виокремлюють: стабільність політичного режиму; рівень внутрішньополітичного напруження; розстановку внутрішніх і зовнішніх політичних сил; авторитет і якості лідера. До воєнних ресурсів відносяться: стан збройних угруповань (їх чисельність, кількість і якість озброєння, рівень оснащеності, рівень боєздатності); обсяг і різноманітність номенклатури воєнного виробництва, можливості імпорту зброї.

Залежно від переслідуваних цілей, наявних ресурсів, рівня домагань можна виокремити 3 основних типи стратегій конфліктуючих сторін у воєнно-політичному конфлікті: «стратегія коршака», «стратегія страуса», «стратегія контрольованої ескалації».

- загострення напруження. Для цієї фази характерна подальша поляризація відносин суб'єктів конфлікту, формування стану ворожнечі між ними, усвідомлення невідповідності їх цілей та інтересів, переважне застосування таких методів, як: замовчування, підтасування фактів, пряма брехня. Виховання неприязні, формування «образу ворога», розвиток конфліктної свідомості, врешті-решт позначаються на конфліктній поведінці суб'єктів, які вступають у протиріччя з відповідним механізмом політико-правового регулювання соціальних відносин мирними засобами, що в цілому призводить до процесу виникнення воєнно-політичного конфлікту у третю фазу;

- загрозливий період. Стосунки суб'єктів на цій фазі можна охарактеризувати як «війну законів». Агресивно-конфліктна поведінка значно обмежує і робить практично неможливим використання політико-правового механізму регулювання відносин між суб'єктами конфлікту. За таких умов кожна із сторін прагне нав'язати одна одній закони, угоди, умови переговорів, що відповідають своїм інтересам, і зовсім неприйнятні для іншої сторони. Суб'єкти конфлікту не знаходять спільних точок і все більше переконуються в неефективності та марності застосування мирних політико-дипломатичних засобів. Дотримання міжнародно-правових норм. Така зміна стосунків між суб'єктами є причиною порушення угодо-правової бази вирішення протиріч і висунення воєнної сили як основного засобу реалізації миттєво важливих інтересів у процесі конфлікту. Отже, воєнна сила поступово із потенційної небезпеки переводить відносини між суб'єктами воєнно-політичного конфлікту в стан воєнної погрози (конфліктуючі сторони вже не приховують своїх домагань на об'єкт конфлікту і мають наміри силою досягти їх реалізації). Саме на цій фазі суб'єкти конфлікту створюють умови, необхідні для розв'язання воєнних дій; проводиться приховане нарощування угруповань воєнних сил у мир. ний час, вибірково підвищується бойова готовність, збільшується запас воєнних ресурсів. Маніпуляція воєнною силою у вигляді маневрів на кордонах, де виникає конфлікт, навчально-бойовою стріляниною та запуском ракет, спрямована на утворення такого стану, коли супротивна сторона має враження, що її супротивник має всі можливості застосування своєї воєнної сили на випадок виникнення воєнно-політичного конфлікту;

- воєнно-політична криза. У період кризи сторони посилюють свої політико-дипломатичні позиції на міжнародній арені, здійснюють пошук союзників і звертаються до них за допомогою та підтримкою; приховано переводять економіку на воєнний стан, а війська на організаційну структуру воєнного часу; доукомплектовують війська особовим складом, зброєю, воєнною технікою, матеріальними засобами за рахунок ресурсів мирного часу; формують нові частини, з'єднання, збройні загони; посилюють розвідувальну та диверсійно-підривну діяльність з метою дестабілізації обстановки в країні супротивника. Сторонами інтенсивно ведеться стратегічне та оперативне воєнне планування; здійснюються практичні заходи щодо підготовки перших воєнних операцій і воєнних акцій, проводиться оперативне розгортання військ і сил з приведенням їх у повну готовність до бойових дій[8, c. 164-165].


2. Форми воєнних конфліктів

За формою воєнно-політичні конфлікти бувають: а) відкритими:

- війна - найбільш розвинута форма воєнно-політичного конфлікту, регламентована нормами міжнародного права. Конфліктуючі сторони - це суб'єкти, що мають велику соціальну значущість - суспільство, країна, блок країн, іноді широкі соціальні верстви. Хід і кінець війни залежать від рівня розвитку виробничих сил, науки, техніки, економічного ладу воюючих сторін, соціально-політичного ладу, ідеології, морального духу народу та армії, бойової могутності військових угруповань. Наприклад. Перша світова війна, Велика Вітчизняна війна (Німеччина - СРСР, 1941-1945 рр.), війна США з В'єтнамом (1964 р.);

- агресія - форма воєнно-політичного конфлікту, полягає у нападу (незаконному, з точки зору Статуту ООН) військових сил однієї країни проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої країни [12, с 114]. Конфліктуючі сторони ті ж, що й у війні. Агресія відрізняється від війни тим, що носить односторонні воєнні дії. Мета - швидке захоплення об'єкта конфлікту, прагнення в короткі терміни, одним або декількома воєнними актами вирішити висунуті воєнні та політичні цілі;

- партизанська боротьба - форма воєнно-політичного конфлікту, що передбачає проведення однією із сторін бойових дій на території, що контролюється супротивником. Для неї притаманна наявність певної самостійності, внутрішньої логіки розвитку, способів дії. Мета - активізація виступів серед широких верств населення проти політично пануючої сторони для подальшого її зниження. Наприклад. Вітчизняна війна 1812 р. (партизанські загони російських селян, загін Дениса Давидова), Велика Вітчизняна війна (партизанський загін Ковпака, партизанські загони в катакомбах Керчі, Одеси);

б) прихованими:

- воєнні акції- форма воєнно-політичного конфлікту, якому притаманні обмежені за цілями, напруженістю і часом односторонні й двохсторонні воєнні дії із залученням невеликої частини сил і засобів конфліктуючих сторін. Воєнні акції можуть проводитися яку відкритій, так і в прихованій формі. До них відносяться: диверсійно-підривні дії, висадка озброєних груп на території супротивника і захоплення ними конкретних районів і об'єктів, знезброєні удари по воєнним базам, портам, аеродромам, засобам ППО тощо. Наприклад: дії США проти Лівану (1982 р.), Нікарагуа (1984 р.), Лівії (1986 р.);

- воєнна блокада - форма воєнно-політичного конфлікту, що полягає в ізоляції (порушення зовнішніх зв'язків) ворожої сторони, країни, великого угруповання військ, окремого району, міста, порту та інших об'єктів. Мета - підрив воєнно-економічної могутності конфліктуючої сторони, виснаження угруповання супротивника і подальший її розгром або примушення до капітуляції. Воєнна блокада буває: повною, частковою, морською, повітряною, сухопутною, змішаною.

Наприклад. Велика Вітчизняна війна (блокада Ленінграда, Сталінграда), блокада Куби воєнним флотом США;

- воєнний переворот - форма воєнно-політичного конфлікту, що полягає в насильницькій зміні пануючої влади за допомогою воєнної сили, в результаті якої політичне управління країною переходить у руки представників армії. Наприклад. Чилі, Кампучія;

- військовий терор - форма воєнно-політичного конфлікту, що полягає у збройному придушенні та залякуванні політичних супротивників воєнною силою та іншими збройними засобами, навіть призводить до їх фізичного знищення;

- демонстративні дії - форма воєнно-політичного конфлікту, що становить діапазон акцій від умов ворожнечі до безпосередньої загрози розв'язати війну. Мета - придушення волі супротивника до боротьби за володіння об'єктом конфлікту. До них відносяться: воєнні маневри, постійна та тимчасова військова присутність, непряме воєнне втручання[15, c. 26-27].

Термін «вид» передбачає класифікацію воєнно-політичного конфлікту через відмінні ознаки його основних елементів: цілі, засоби конфліктуючих сторін, конфліктна діяльність і конфліктні стосунки, які визначають політичний та воєнний зміст воєнно-політичного конфлікту. Тому воєнно-політичні конфлікти залежно від: диверсії, формування негативного або позитивного міжнародного іміджу; кількість воєнних угруповань, чисельність і відсоткове співвідношення особового складу в бойових частинах; чисельність за родом військ, рівень професіоналізму, морально-психологічної підготовки та дисципліни командного і рядового складу; рівень технічної оснащеності воєнної організації, обсяги матеріальних запасів і рівні тилового, технічного та інженерного забезпечення);

- характеристика ресурсних можливостей конфліктуючих сторін у досягненні мети;

- втрати і збитки конфліктуючих сторін під час конфлікту (кількість загиблих, поранених, зниклих безвісти; кількість знищеної та виведеної із ладу бойової техніки; загальна кількість зруйнованих об'єктів, місті сіл; занепад промислового та сільськогосподарського виробництва; послаблення держави, втрата територіальної цілісності, ослаблення країни; зростання соціальної апатії).

2. Складання прогнозу за конкретними правилами:

- вибір типу прогнозу залежно від поставленої мети;

- урахування якомога більшої кількості факторів;

- відповідність цілі прогнозу ступеню деталізації факторів і межі розподілу їх на окремі предмети;

- набір найбільш важливих факторів;

- складання списку факторів з урахуванням ступеня інтенсивності їх функціонування.

Прогноз воєнно-політичного конфлікту повинен дати відповідь на питання «Що буде, якщо будуть мати місце певні підстави?»

Розробку прогнозу воєнно-політичного конфлікту можна надати у вигляді таких послідовних процедур:

· ретроспективи - дослідження типових воєнно-політичних подій і ситуацій у минулому та комплексу економічних, політичних, воєнних, етносоціальних факторів, що зумовили появу воєнно-політичного конфлікту;

· діагнозу - опис, пояснення стану воєнно-політичного конфлікту) складання його базисної теоретичної моделі;

проекції - побудова на основі діагнозу можливих варіантів розвитку воєнно-політичного конфлікту, очікуваного часу їх здійснення і розрахунку можливих наслідків. Проекцію здійснити можна за допомогою таких способів: 1) оцінка перспектив розвитку воєнно-політичного конфлікту на основі аналогії з добре відомими подібними воєнно-політичними конфліктами; 2) перенесення у майбутнє тенденцій розвитку воєнно-політичного конфлікту, що існували у минулому та існують нині; 3) модельне уявлення про майбутнє. Достовірність і точність прогнозу залежить не лише від зазначених способів, але й від підібраних методів, передусім, методу експертизи, екстраполяції, моделювання[17, c. 184-186].


3. Методи урегулювання воєнних конфліктів

Урегулювання воєнно-політичного конфлікту означає, що: визначається поточний стан воєнно-політичного конфлікту, складаються варіанти його майбутнього розвитку, напрацьовуються рекомендації, плануються практичні дії щодо урегулювання конфлікту.

На підставі рекомендацій будуються стратегії урегулювання конфлікту, які повинні дати відповідь на питання «Яким чином, за допомогою яких засобів можна урегулювати даний воєнно-політичний конфлікт?». Наприклад:

1) для нейтралізації суб'єктів конфлікту краще застосовувати стратегію деконсолідації конфліктуючих сил - система заходів, яка дозволяє відрізати шляхом дискредитації або за допомогою інших методів найбільш радикальні, екстремістські групи від основної маси соціальних верств, підтримка сил, які схильні до компромісу та угод;

2) для нейтралізації деяких елементів воєнно-політичного конфлікту краще застосовувати стратегію санкцій (економічних, фінансових, політико-дипломатичних, воєнних). На сучасному етапі найбільш поширеними є: тиск на іншу сторону, обмеження її ресурсів, дипломатична ізоляція, ембарго;

3) стратегія превентивної дипломатії - це комплекс заходів щодо врегулювання воєнно-політичного конфлікту в цілому, до яких відносять: відновлення довіри, раннє попередження, превентивне розгортання миротворчих сил, утворення демілітаризованих зон, посередництво, «добрі послуги», місії;

4) стратегія зміни співвідношення сил складається з таких заходів, як: ембарго, блокада, роззброєння, знищення бойового потенціалу;

5) стратегія небойового використання воєнної сили складається з таких заходів, як: спостереження, роз'єднання, утворення демілітаризованих зон;

6) стратегія бойового використання воєнної сили складається з таких заходів, як: відновлення суверенітету, оборона біженців і миротворчих сил.

Після вибору найбільш переважної стратегії урегулювання складається конкретний план її практичної реалізації, в якому зазначається, які заходи, які сили і в які терміни повинні бути вжиті. План практичних дій містить також перелік засобів, методів та етапів урегулювання воєнно-політичного конфлікту.

До політичних засобів урегулювання воєнно-політичного конфлікту належать переговори, посередництво, діяльність міжнародних організацій.

До методів урегулювання воєнно-політичного конфлікту належать методи: загроза сили, утворення балансу сил, дипломатичний тиск, політична ізоляція, судовий розгляд. Перевага при виборі того чи іншого методу урегулювання диктується конкретною ситуацією, а також рівнем розвитку воєнно-політичного конфлікту.

У цілому процес урегулювання воєнно-політичного конфлікту складається з таких етапів:

· запобігання конфлікту, який відповідає етапу його зародження;

· встановлення миру, який здійснюється на етапі розвитку воєн-но-політичного конфлікту;

· підтримання миру під час розв'язання конфлікту;

· зміцнення миру в період післяконфліктного стану.

На кожному із зазначених етапів повинні застосовуватися відповідні йому засоби, методи та дії щодо урегулювання воєнно-політичного конфлікту. Успіх урегулювання воєнно-політичного конфлікту залежить від якості здійсненого аналізу (встановленого діагнозу, складеного прогнозу та плану дій)[17, c. 190-192].


Висновки

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час другої світової війни в СРСР (1941 — 1945) загинуло близько 55 млн осіб, було .повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4 млрд людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.


Список використаної літератури

1. Аг А. Введение в теорию конфликтов // Политология вчера и сегодня. - Вып.З. - М.: МГУ, 1991.

2. Анискевич А.С. Политический конфликт. - Владивосток: ВГУ, 1994.

3. Бабосов Е.М. Конфликтология: Учеб. пос. для студентов вузов. - Мн.: Тетра Системе, 2000.

4. Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. - К.: Абрис, 1994.

5. Ващенко И.В., Гиренко СП., Хамалян Р.А., Антонова А.Г. Общая конфликтология: Учеб. пособие. / Под общ. ред. И.В.Ващенко, С.П.Гиренко. - 2-е изд., доп. - Харьков: Оригинал, 2001.

6. Введение в теорию международного конфликта. - М.: Внешторгиздат, 1996.

7. Глухова А.В. Политические конфликты: основания, типология, динамика. - М., 2000.

8. Емельянов М. Практикум по конфликтологии. - СПб: СПУ, 2000.

9. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учеб. пос. для студ. вузов. - М.: Аспект Пресс, 1996.

10. Мокляк Н.Н., Перепелица Г.Н., Фареник С.А. Феномен военно-политического конфликта в современной этнополитической ситуации. - К.: Либідь, 1995.

11. Овчинников В.С. Политические конфликты в международных отношениях и пути их разрешения. - М.: Изд-во МГИМО, 1990.

12. Перепелиця Г.М. Воєнно-політичний конфлікт: методологія дослідження і врегулювання: Дис... д-ра політич. наук: 23.00.02/Національний ін-т стратегічних досліджень. - К., 1996.

13. Подоляк Л.В. Личность и коллектив: Психология воєнного управления. - М.: Воениздат, 1989.

14. Розов Н.С. Конфликты в геополитике и ценностный подход к переговорам. - М.: РАН ИНИОН, 1994.

15. Сперанский В.И. Основные виды конфликтов: проблемы классификации // Социально-политический журнал. - 1995. - № 4.

16. Спиллман К.Р., Спиллман К. Образы врага и эскалация конфликта // Исследование международных конфликтов. - 1991. - № 3.

17. Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. - М.: «Тандем» ЭКМОС, 1998.





Реферат на тему: Війна як форма соціального конфлікту: причини та методи урегулювання (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.