Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Соціологія

Сутність, типи та аналіз конфліктів (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Типи конфліктів, їх аналіз. 4

Висновки. 17

Список використаної літератури. 18


Вступ

Жоден соціальний конфлікт не виникає вмить. Емоційне напруження, роздратування і злість звичайно нагромаджуються протягом деякого часу, передконфліктна стадія іноді затягується настільки, що забувається першопричина зіткнення.

Передконфліктна стадія - це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати.

Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією.

Предконфликтная стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій.

Безпосередньо конфлікт.

Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту.

Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити на дві групи, кожна з яких має в своїй основі специфічну поведінку людей.

До першої групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, економічні санкції, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.)

До другої групи відносяться потайні дії суперників в конфлікті. Основним образом дії в прихованому внутрішньому конфлікті є рефлексивне управління. Це спосіб управління, коли основи для прийняття рішення передаються однією з дійових осіб іншому. Один з суперників намагається передати і впровадити в свідомість іншого таку інформацію, яка примушує іншого діяти так, як вигідна тому, хто передав дану інформацію.


1. Типи конфліктів, їх аналіз

1. Я - ХТОСЬ

Поняття «інтерес», що є безпосередньо важливим для розуміння сутності конфлікту.

Завдяки своїй складності формування (напрошується аналогія з айсбергом) інтерес може виникнути де завгодно і коли завгодно. Але ще складнішим є порівняння інтересів («протилежні інтереси», «несумісні інтереси», «узгоджені інтереси», «загальні інтереси»), адже таке порівняння традиційно закладається в основу «симптоматики» конфлікту.

Приклад конфліктів з «однаковими» інтересами.

Я і мій брат закохалися в одну і ту саму дівчину і бажаємо з нею одружитися. - З точки зору біопсихології у них абсолютно однакові інтереси, тобто однакове їхнє виявлення (частота пульсу, коли вони її бачать, рум'янець на щоках, коли вона їм посміхається, тощо).

Але причина смертельної бійки — ці «однакові» інтереси.

При розгляді можливих результатів конфлікту негативним варіантом вважається припинення спілкування, яке, принципово, можливе на будь-якій фазі, включаючи і безконфліктне спілкування, а позитивним — повернення до колишніх (дружніх, ділових і т.д. відносин) у різних фазах. Кінець одного конфлікту може бути початком нового конфлікту (помста, вендета).

Особлива увага звертається на основні характеристики діалогу (конфліктного дискурсу): засоби аргументації у різних фазах конфлікту, особливості питань і відповідей, проведення раціональної дискусії (переговорів).

Один із способів розв'язання конфлікту — це апеляція до універсальної норми, з якою (повинен бути) згодний кожен із учасників конфлікту. Ця норма є обов'язково змістовною, описується у термінах конкретної галузі людської життєдіяльності.

Один із способів уникнути конфлікту — виправдати (задовольнити) ці очікування, тобто робити те, на що розраховує відносно вас інший. Однак ви маєте власні інтереси, і ось тут ваші інтереси стикаються з чужими сподіваннями, що може призвести до конфлікту.

Під час викладу загальних особливостей динаміки, розвитку конфлікту передбачається, що нагромаджуються порушення. Порушення взаєморозуміння, звичайно, починається з напівусвідомлених сумнівів щодо дружніх стосунків, відносно того, що він може щось зробити для тебе. Потім сумніви переростають у впевненість в його недоброзичливості, згодом зникає усвідомлення, що його можна переконати, відновити взаємини. Виникають сумніви щодо його справедливості, здається, що він діє за якимись своїми несправедливими законами. Потім закріплюється усвідомлення, що він взагалі несправедливий, асоціальний, соціально небезпечний тощо. Все це перетворює друзів на ворогів. Починають прилучатися до конфлікту ВОНИ. Це не обов'язково посередники чи «секунданти», а й деякі треті, через яких Я тепер спілкується з ХТОСЬ. І зрештою, завершується формування образу ворога, «кидається рукавичка» — оголошення війни є кульмінацією конфлікту.

Динаміка конфлікту як нагромадження порушень схематизується у вигляді чотирьох фаз: латентної, демонстраційної, латентно-агресивної і демонстраційно-агресивної.

Латентній фазі притаманні первісно комунікативні зміни (перші симптоми конфлікту: замовчування, ухилення від відповіді...); можливі порушення в аспекті суб'єктивності (підозра, сумніви...). Загальна оцінка нормативних порушень — відсутність процесу легітимізації. У латентній (прихованій) фазі зберігаються зовнішньо дружні, компанійські взаємини, але в міру поглиблення конфлікту вони стають дедалі більш «ігровими».

У демонстраційній фазі особливості комунікації виражені суперечками, лайкою, спробами переконати один одного. Ступінь агресії у демонстраційній фазі не такий значний, як у наступних, і агресії може взагалі ще не бути. Я і ХТОСЬ у демонстраційній фазі пред'являють відкрито претензії один до одного у зв'язку зі своїми інтересами. Проблема справедливості у демонстраційній фазі часто ще не виникає (переконувати ХТОСЬ можна, лише вірячи в його почуття справедливості). У цій фазі існує чітка орієнтація на примирення.

Особливістю комунікації у латентно-агресивній фазі є уникнення безпосереднього спілкування (розрив відносин), однак «внутрішнє» спілкування не припиняється — виношується образ ворога. У цій фазі відбувається переорієнтація інтересів: виношуються агресивні плани (зробити не для себе краще, а для нього гірше). Почуття до ХТОСЬ у латентно-агресивній фазі вже пов'язані із нормативними порушеннями (почуття несправедливості, ненависть, зневага тощо).

Напівсимволічні узагальнення Я, ХТОСЬ і ВОНИ дають змогу спростити структурний аналіз фаз конфлікту у міжсуб'єктному, суб'єктно-груповому і міжгруповому варіантах за трьома аспектами деформації соціальної дії: прагматичним, комунікативним і легітимним.


 

2. Я - ВОНИ

Виникнення інтересу розглянемо на найпростішому прикладі.

Припустимо, що завдяки якимось усвідомленим, напівусвідомленим і несвідомим імпульсам поставлено ціль: «Поїду до Венеції!» Здавалося б, ця ціль розшифровується надто просто: «Я перебуваю у Венеції». Але це абстрактно, а конкретніше: ви бачите себе в гондолі, що пливе по каналу вздовж старовинних будівель, ви бачите себе на майдані св. Марка під час карнавалу тощо. Можна сказати «цікаво у гондолі», «цікаво на венеціанському карнавалі», але це всього лише синонімічний зворот «добре...», «подобається...» тощо. Однак це не ваші інтереси, це ваші настрої, оцінки настрою.

Інтерес є оцінкою чогось як можливого засобу для досягнення мети.

Розклад поїздів, літаків на Венецію починає входити у сферу ваших інтересів. У бібліотеці ви бачите том енциклопедії на букву «В» і здригаєтеся. Берете у руки, гортаєте сторінки, шукаєте статтю «Венеція» — цей том цікавий для вас (!), він є засобом, він допоможе вам більше дізнатися про Венецію: ви віднайшли в ньому карту Венеції і вивчаєте її, знайшли Венецію на карті Європи і починаєте планувати, яким шляхом краще дістатися до Венеції. Все, що допоможе чи перешкоджатиме вам потрапити до Венеції, стає сферою ваших інтересів. Те, що відбувається в Югославії, також входить у сферу ваших інтересів, оскільки поїздом треба їхати через Югославію, та й взагалі, вона поряд з Італією, і ви чули, що із Дубровника люди, рятуючись, пливли у якийсь італійський порт. А Австралія? Чи входить вона у сферу ваших інтересів? — Навряд, бо далеко від Венеції. Але чи може належати? — Звичайно! Ви пригадуєте, що в Австралії мешкає ваш багатий дядечко, і ось він-то і позичить вам грошей на подорож до Венеції. Австралія стає сферою ваших інтересів, вам цікаво дізнатися, скільки коштує телефонна розмова з Австралією, телеграма до Австралії тощо.

Тепер стає зрозумілою заява американського держдепартаменту про те, що Перська затока є сферою інтересів США, адже нафта імпортується з цього району (ціль — перевезти нафту із Кувейту до США).

Подібно до ланцюжка засобів можна говорити про ланцюжок цілей (нескінченний ланцюг «навіщо»). Якщо людину запитують стосовно цілі «навіщо?», вона майже завжди знаходить відповідь, і ця відповідь є деякою ціллю — метаціллю. Але чи є остаточна ціль? Психолог відповів би, що кінцева ціль — самозбереження Я-КОНЦЕПЦІЇ, підкріплюване почуттям гордості.

Припустимо, що ви уже на таможні, майже щасливі від думки, що ви будете в Італії, але раптом знаходять якусь «контрабанду», про яку ви, можливо, і не підозрювали, — все руйнується. Але що руйнується? Ви не будете у Венеції, але ваше Я збережено, ви втішаєте себе: «Наступним разом поїду до Венеції». Та все ж далі свого Я відступати нікуди.

Найяскравіший приклад «Джордано Бруно. Інквізиція вимагає: «Скажи, що немає нескінченних просторів, і ми тебе відпустимо». — «Ні!» Чому він сказав «ні»? Чому Галілей відступив? Його відпустила інквізиція, і тільки «кулуарно» він сказав: «А все-таки вона вертиться». Відповідь може бути такою: згода Джордано Бруно означала руйнацію його ^-концепції, а для Галілея це не було руйнацією, і він пішов на компроміс із самим собою.

Отже, кінцева мета — збереження Я, але не як біологічної істоти (приклад Джордано Бруно), а як особистості, збереження Я-КОНЦЕПЦІЇ. Тут буде доречним зіставлення інтересу з потребою (іноді їх ототожнюють). Не можна сказати «мій інтерес — дихати», правильно буде: «моя потреба дихати». Я можу поставити за мету — придбати кисневий балон, щоб дихати, і з цією метою буде пов'язаний цілий спектр інтересів.

Потреби задають загальний фон формування інтересів. Дихати необхідно, але власне інтерес виникає при загрозі неможливості дихати, під час виникнення складнощів із диханням (хвороба, високогір'я тощо), коли вимушено формується «негативна» ціль — уникнути хвороби, смерті від неможливості дихати.

Ціль формується на основі потреби і породжує інтереси.

ПОТРЕБА — бажання, пов'язане з біологічними функціями людини (потреба у їжі, сні, теплі тощо); потреба формує мотивацію уникнення ситуацій, у яких відсутнє задоволення їжею, сном, теплом тощо, тобто людина голодна, недоспала, потерпає від холоду. Потреби сигналізують про небезпеку для нормальної життєдіяльності, викликаючи у відповідних ситуаціях страх, тривогу, побоювання — почуття, настрої та емоції, найпритаманніші для конфліктів. Якщо вплив на інтереси є витонченою стратегією у конфлікті, то вплив на потреби — груба дія (позбавлення сну, їжі, допити з тортурами тощо).

Ставлення до потреби формується у світі інтересів, які в свою чергу формуються на основі потреб і соціалізованих фрагментів ментальності. Так, можна негативно ставитися до сексуальної потреби за умов асиміляції пуританських поглядів на статеві взаємини. Сексуальна потреба — це те, що необхідно, але без чого бажано було б обійтися. Вживання наркотиків розпочинається з інтересу, цікавості, а закінчується сформованою біологічною потребою: без наркотику не можна обійтися, з'являється «наркотичний голод».

Потреба — необхідна умова існування Я, те, без чого Я не існувало б. Самозбереження Я-КОНЦЕПЦІЇ — ціль, а не потреба. Можна змінити цілі, а потреби не можна, бо вони пов'язані з біопсихологічною структурою Я; можна лише прогнозувати потребу. Самогубство — приклад негативного (зневажливого) ставлення до потреби самозбереження (біологічного).

Складність взаємовідносин потреб, цілей та інтересів можна проілюструвати на такому прикладі. Хтось ходить по ярмарку і шукає мотузку. Придбати мотузку — не потреба, а засіб, з яким пов'язаний спектр інтересів; він вибирає міцнішу мотузку, тому що бажає повіситися і таким чином проігнорувати головну потребу живої істоти — самозбереження. Але якщо придивитися, чому він воліє повіситися, то виявляється, що цей протиприродний акт саме й пов'язаний із самозбереженням його Я-КОНЦЕПЦІЇ (панове-офіцери, котрі втратили честь, застрілюються, що слугує, на їхню думку, відновленню їхньої честі).

Отже, основа формування інтересу — потреба (біопсихологія), і вирішальне значення мають умови реалізації дії (ціль і засоби).

Друга складова причина виникнення інтересу — особистісні ЦІННОСТІ, які сформувалися в результаті виховання, соціалізації людини. Потреба вказує на необхідні умови інтересу, а цінність — на достатні. (Пообідати у ресторані з цікавою людиною.) Інтереси надбудовуються над потребами (не просто наїстися, а обідати, послуговуючись срібною ложкою).

Цінності незалежні від потреб і виявляються у вигляді тих або інших інтересів. Цінність є умовою оцінки діяльності і результатом діяльності, одна із складових при формуванні цілі.

Інтерес — загальний термін для означення способу оцінки небайдужого для індивіда (угруповання, організації) фрагменту в ситуації, похідна ціннісна установка, яка формує ціннісне вимірювання будь-якого об'єкта.

Інтерес насамперед виявляється як увага до чогось (це цікаво, а це нецікаво). Увага ж активізується потрібнісно-ціннісними структурами у контексті певних ситуацій із набором поставлених цілей; увага як прожектор висвітлює простір можливостей реалізації цих цілей.

Інтерес бере участь у процесі прийняття рішення як індикатор значущого, релевантного для цього процесу, справляє вплив на відбір матеріалу і може обмежувати генерацію альтернатив.

«Цікаво» щось не взагалі, а у контексті ситуації прийняття певного рішення, реалізації певної мети. Якщо таких ситуацій кілька (багатоцільове рішення), то й «цікаво», як контекстуальна оцінка ускладнюється.

«Цікава книга» — оцінка з точки зору загальних життєвих планів чи конкретних інформаційних потреб для прийняття рішення.

Ось ще деякі зауваження, які уточнюють співвідношення інтересу і цінності.

Інтерес є синтезом ХОЧУ і МОЖУ (ціль визначає засіб, а останній визначає інтерес). Інтерес до того, що ПОВИНЕН зробити, МАЄ НАМІР зробити, ВИРІШИВ зробити, є N-інтерес.

Інтерес до іншої людини: цікавість, побоювання ускладнень, сподівання на підтримку — це R-інтерес, комунікативний інтерес: хочу його зрозуміти, хочу, щоб мене зрозуміли.

«Зачіпати інтереси» — побоювання, що втрачання дечого ускладнить реалізацію мети, на ґрунті якої виник інтерес.

«Вічні інтереси» — береться до уваги біопсихологічний компонент інтересу або інтерес співвідноситься з «вічними цінностями».

Груповий інтерес — інтерес, похідний від групових цінностей і цілей, поставлених групою.

Національні інтереси — формулюються виходячи з політичних принципів на основі економічних, геополітичних та інших характеристик політичного універсуму. (Приклад. Інтереси у зв'язку із завданнями побудови демократичної держави.) Інтерес — форма репрезентації іншому сфери свого ХОЧУ. У цьому випадку «мій інтерес» означає «Я цього хочу».

Інтерес — спосіб оцінки елементів моделі світу, виходячи з ціннісно-нормативної структури. (Посідає особливе місце у схемі прийняття рішення.) Інтерес не первісно заданий, він формується у процесі прийняття рішення.

Дбати про інтерес — приймати рішення з урахуванням можливої реалізації цього інтересу.

Реалізувати інтерес — значить вчинити дії, що наближають до цілі, яка викликала цей інтерес, реалізувати деяку її підціль засіб.

ПОБОЮВАННЯ — найважливіша характеристика психічного стану, що справляє вплив на оцінку елементів (конфліктної) ситуації. Побоювання похідні від інтересів і пов'язані із формуванням намірів.

Наприклад, повідомлення на станції про запізнення потягу не повинно викликати ніяких хвилювань, побоювань, якщо цей потяг «не свій», не потрібний (у даній ситуації прийняття рішення).

Побоювання — можна розглядати також як особливий вид інтересу, значення якого полягає у збереженні результату: побоювання «стоїть на сторожі» потреб і придбаних цінностей.

Побоювання оцінює стратегію у контексті більш універсальної дії (побоювання координує підціль і ціль, засіб і ціль). Мотивація уникнення пов'язана із побоюваннями.

Той, хто прагне уникнути конфлікту, перевіряє свої побоювання — симптоми конфліктності. Якщо побоювання виправдані, він має готуватися до конфлікту або вжити профілактичних заходів. Побоювання уточнюються, конкретизуються у процесі формування наміру. Найважливіший вид побоювання, пов'язаного з конфліктом, — побоювання невиконання зобов'язань при спілкуванні з іншими.

Прагнення уникнути конфлікту вважається нормальною установкою у спілкуванні, хоч можливі і «відхилення», наприклад, у Лєрмонтова: «А он мятежный просит бури, как-будто в буре єсть покой», або «садизм» і «мазохізм» у конфлікті (забіяки і страдники).

Страх має біологічне підґрунтя, тому уникнення альтернатив, які викликають побоювання, притаманне для будь-якої реальної схеми прийняття рішення. (За визнанням сміливців, під час атаки страшно, але страх стримується, робиться фоном сміливості.)

У динаміці роль побоювань зростає, а на останніх фазах на їх основі формуються агресивні і оборонні інтереси. Ескалація побоювань: тривога, страх, жах, паніка.

Схеми прийняття рішень за умов конфлікту у більшості випадків є схемами формування побоювань.

Ми розглянули загалом уявлення про інтерес: він формується завдяки силі, виступає оцінкою засобів для її досягнення, і все те, що може розглядатися як засіб досягнення цієї мети, є сферою інтересів.

Припустимо, що вас взагалі ніяк не стосується певна річ, але раптом виникає бажання, ви формуєте мету, і відповідно до неї усе навкруги набуває для вас ціннісної структури, ви споглядаєте світ крізь призму цього інтересу. Як тільки-но інтерес змінюється — змінюється й ціннісна структура світу. У кінцевому підсумку те, що ми називаємо добром і злом, спирається на ваші ціннісні глобальні установки у структурі вашого Я, і ви підсвідомо оцінюєте світ, виходячи із цих ціннісних установок. Оцінюєте людей, природу і все останнє. Скажімо, песиміст і оптиміст — ці характеристики пов'язані з оцінкою засобів. Песиміст похмуро сприймає можливості реалізації своїх цілей. Він оцінює світ як «не вартий мого відчаю» через те, що такими є його цілі, для досягнення яких недостатньо засобів.

Оптиміст оцінює (переоцінює) світ як сприятливий для досягнення своїх цілей. У цих формулах простежується ідея егоїзму: людина усе сприймає крізь призму своїх цілей, ціннісних установок. Але наші внутрішні психологічні механізми у підсумку зорієнтовані на реалізацію цих егоїстичних принципів. Так, людина вважає, що творить добро тільки тому, що воно добро. Однак якщо запитати, чому вона вважає те, що вона творить, добром (вважає саме вона), то вона буде виправдовувати, реконструювати свою позицію і дійде до ціннісних установок свого Я. Тоді їй говорять: «Це всього лише ти вважаєш, що це добро». «Ні, до мене також вважали це добром такі- то й такі- то люди». Кого вона наводить за приклад? — Споріднені душі, осіб, структури Я яких подобні до її Я.

Альтруїст — це егоїст, який оцінює себе як надто добру людину і, можливо, сердиться на іншого, який не цінує в ньому цю доброту. Злий альтруїст — доказ егоїстичності. У зв'язку з конфліктами важливо зазначити, що у конфлікті людина егоїстична, навіть коли вона відстоює загальнолюдські цінності. Вона тому їх відстоює, що вони перебувать у сфері її інтересів.

Отже, ми розглянули не тільки інтерес, а й основні тісно пов'язані з ним поняття. Ми переконались, що для його аналізу можна використовувати поняття «засіб». Але саме поняття засобу надто складне. Поняття цілі також дуже складне і тяжіє до ваших бажань, настроїв, а ці бажання і настрої пов'язані ще глибше з вашим внутрішнім Я, ядро котрого становлять самооцінки. Саме завдяки самооцінкам ви взагалі бачите світ ціннісно. Якщо порушується ця ціннісна основа, то світ постає сірим, однаковим, байдужим для вас. Деякі етапи шизофренії характеризуються саме розладнанням цього ціннісного ядра Я-КОНЦЕПЦІЇ.


 

3. ВОНИ - ВОНИ

ВОНИ — це насамперед спостерігачі спілкування (у конфлікті ними можуть бути посередники, арбітри, співчуваючі, засуджуючі, представники влади, які здійснюють соціальний контроль за спілкуванням тощо). ВОНИ — джерело ескалації конфлікту (співчуваючі чи навіть посередник залучаються до конфлікту і стають учасниками — прихильниками Я або ХТОСЬ. ВОНИ стежать за дотриманням норм спілкування і при спробі розв'язати конфлікт учасниками апелюють до норм, створених ВОНИ, і у рідкісних випадках утворюють свою норму, правило гри-спілкування.

Я, ТИ, ВОНИ — абстрактні ролі учасників конфліктів, які «приймає» аналітик конфлікту, прагнучи в ньому розібратися.

Якщо ми, спілкуючись, визначили, що наші інтереси узгоджені, то наше спілкування безконфліктне.

Захворіла дитина. Мати і батько бажають її вилікувати. Мати пропонує лікувати гірчичниками, а батько — ліками. Вони сперечаються, чим лікувати. Справа доходить до скандалу, а то й до розірвання шлюбу. У чому справа? Інтерес у них нібито один і той самий.

Кожний індивід в своєму житті неминуче стикався з конфліктами різної тривалості. Це може бути коротка, що триває декілька хвилин сутичка (між двома індивідуумами), а може бути і протистояння різних груп, що триває протягом життя декількох поколінь.

Дослідження конфліктних ситуацій показують, що тривалі, затяжні конфлікти небажані при будь-яких обставинах.

Коли кажуть про гострий соціальний конфлікт, то передусім, мають на увазі конфлікт з високою інтенсивністю соціальних зіткнень, внаслідок яких в короткий проміжок часу витрачається велика кількість психологічних і матеріальних ресурсів. Для гострого конфлікту характерні в основному відкриті зіткнення, які відбуваються настільки часто, що зливаються в єдине ціле.

Гострота конфлікту в найбільшій мірі залежить від соціально-психологічних характеристик протиборствуючих сторін, а також від ситуації, що вимагає негайних дій. Вбираючи енергію ззовні, конфліктна ситуація примушує учасників діяти негайно, вкладаючи в зіткнення всю свою енергію

Конфліктологія виробила ряд рекомендацій, проходження якими прискорює процес вирішення конфлікту: під час переговорів пріоритет повинен віддаватися обговоренню змістовних питань;

¨ сторони повинні прагнути до зняття психологічної і соціальної напруженості;

¨ сторони повинні демонструвати взаємну повагу один до одного;

¨ учасники переговорів повинні прагнути перетворити значну і приховану частину конфліктної ситуації у відкриту, гласно і доказово розкриваючи позиції один одного і свідомо створюючи атмосферу публічного рівноправного обміну думками;

¨ всі учасники переговорів повинні виявляти схильність до компромісу.

Компроміс являє собою такий спосіб вирішення конфлікту, коли конфліктуючі сторони реалізовують свої інтереси і цілі шляхом або взаємних поступок, або поступок більш слабій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог тому, хто добровільно відмовився від частини своїх домагань.


Висновки

Структура ментальності особи змальовується відповідно до сучасних психоаналітичних, трансакціоністських та інших соціально-психологічних уявлень про психіку (даються пояснення про: співвідношення свідомого, підсвідомого і несвідомого; Я, НАД-Я і ВОНО, трансакційні ролі ДИТИНА, ДОРОСЛИЙ і БАТЬКО). Зазначу, що Я, котре фігурує у роботі, не збігається з психоаналітичним Я. Займенники «Я», «Ти» і «Вони» використовуються в узагальненому розумінні для визначення учасників конфлікту (Я і ТИ), які безпосередньо спілкуються, і спостерігачів конфлікту (ВОНИ), що справляють вплив на конфлікт, але не беруть у ньому участі (арбітр, суддя, громадськість та ін.). Я висловлює бачення конфлікту самим учасником (сторонній, дослідник конфлікту бачить конфлікт очима певного учасника); ТИ виражає бачення конфлікту опонентом, супротивником Я, причому, крім основного варіанта (яким бачить спостерігач-аналітик конфлікту ТИ «по суті справи»), розглядаються такі істотно значущі варіанти: уявлення Я про поведінку і внутрішній світ ТИ, уявлення ТИ про самого себе і про Я (можливо, помилкові) і уявлення ВОНИ (спостерігачів і потенційних учасників конфлікту) про взаємини Я і ТИ (можливо, помилкові)... Уже в цій схематизації: Я — ТИ — ВОНИ застосований основний принцип когнітивного аналізу конфлікту: конфліктна ситуація складається у душах людей, і зовнішня реальність — лише привід для її виникнення.


Список використаної літератури

1. Ішмуратов А. Конфлікт і згода: Основи когнітивної теорії конфліктів : Навчальний посібник/ Анатолій Ішмуратов,; Міжнародний Фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". -К.: Наук. думка, 1996. -189 с.

2. Бородкин Ф. Внимание: конфликт!/ Фридрих Бородкин, Наталья Коряк,; Отв. ред. В. А. Заргаров; АН СССР, Сиб. отд-ние. -2-е изд., перераб. и доп.. -Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние: Сиб. отд-ние, 1989. -186 с.

3. Гірник А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження/ Андрій Гірник, Андрій Бобро,; УАДУ при Президентові України, Центр досліджень адм. реформи. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. -172 с.

4. Дмитриев А. Конфликтология : Учебн. пособие для студ. вузов/ Анатолий Дмитриев,. -М.: Гардарики, 2000. -318

5. Дружинин В. Введение в теорию конфликта/ В. В. Дружинин, Д. С. Конторов, М. Д. Конторов,; [Предисл. Н. В. Михайлова]. -М.: Радио и связь, 1989. -286 с.

6. Леонов Н. Конфликты и конфликтное поведение : Методы изучения: Учебное пособие для студ. вузов/ Николай Леонов,. -М.; СПб.; Нижний Новгород: Питер, 2005.

7. Нагаєв В. Конфліктологія : Курс лекцій: (модульний варіант): Навч. посібник для вузів/ Віктор Нагаєв,; М-во освіти України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В. В. Докучаєва. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -199 с.

8. Скотт Д. Конфликты. Пути их преодоления/ Джини Грехем Скотт,. -К.: Внешторгиздат, 1991. -189 с.

9. Технологія вирішення конфліктних ситуацій: Психологічні рекомендації / М-во культури і мистецтв Укр., НПБУ; Підг. О.В.Ловка. -К., 1996. -29 с.

10. Цюрупа М. Основи конфліктології та теорії переговорів : Навчальний посібник/ Михайло Цюрупа,. -К.: Кондор, 2004. -169 с.





Реферат на тему: Сутність, типи та аналіз конфліктів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.