Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Соціологія

Розвиток нового етапу соціологічних досліджень (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Сучасне положення розвитку нового етапу досліджень в соціології 5

2. Динаміка соціоструктурних змін в українському суспільстві та їх дослідження 10

Висновки. 14

Список використаної літератури. 16


Вступ

Актуальність теми. Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретного знання полягає в тому, що в ньому неповторима своєрідність суспільних явищ зв'язана з специфічними умовами місця і часу, де вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси досліджень соціологів нового етапу.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити сучасне положення розвитку нового етапу досліджень в соціології;

· охарактеризувати динаміку соціоструктурних змін в українському суспільстві та їх дослідження.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема досліджень соціологів нового етапу.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси досліджень соціологів нового етапу.

Предметом дослідження виступає проблематика досліджень соціологів нового етапу.


1. Сучасне положення розвитку нового етапу досліджень в соціології

На жаль, ідеологічні догми доби тоталітаризму призвели до того, що конкретні соціологічні дослідження давали досить однобічну характеристику соціальних процесів, виділяючи лише позитивні риси. Тобто соціологічна наука була спрямована на створення ідеологічного камуфляжу, виправлення тих чи інших кроків політичного керівництва. Але поряд з цим склалися наукові колективи, що проводили об'єктивні дослідження, орієнтуючись на діагностику дійсного, а не бажаного стану суспільства, пошук шляхів для розв'язання соціальних проблем. Найпомітнішим явищем такого роду були дослідження соціально-економічного розвитку села, праці та управління у промисловості, освіти, сім'ї та шлюбу, бюджетів часу та ін.

Новий етап характеризувався також початком процесу створення соціологічних наукових установ не тільки в Москві, а й на периферії. Так, саме у цей час було створено перші наукові установи соціологічного напряму в Україні: лабораторії, відділи в НДІ. Проте цей процес організаційної інституціоналізації був неповним. Він не торкнувся освіти (жодний навчальний заклад не готував професійних соціологів). Негативним було й те, що вітчизняна соціологія розвивалася в умовах ізоляції, штучно створеного методологічного монізму — всі інші теоретичні орієнтації, крім марксизму, було заборонено.

В результаті політичних змін кінця 80—початку 90-х років були створені принципово нові умови для розвитку соціологічної науки в Україні, а саме:

а) виникло соціальне замовлення на об'єктивну соціологічну інформацію. Органи влади почали орієнтуватися на пошук реальних проблем суспільного розвитку, що неможливо без соціального діагнозу, нагромадження та аналізу соціальної інформації;

б) в ідейно-теоретичних процесах утворилися умови для методологічного плюралізму, існування різних підходів, орієнтацій у соціальних дослідженнях;

в) суспільні науки стали «відкритими» для взаємного обміну зі світовою наукою.

Створення цих умов привело до принципово нової ситуації у самій соціологічній науці. В ній розпочався процес всебічної інституціоналізації як галузі загальнолюдського гуманітарного знання. Такий процес характерний для всіх районів колишнього СРСР. В Україні він супроводжується повільним, але досить очевидним набуттям українською соціологічною школою рис національної школи. Це виявляється не стільки у проблематиці досліджень скільки в акцентах на традиції соціально-гуманітарних досліджень, української культури в цілому[11, c. 187-189].

Уповільнений розвиток вітчизняної соціології відбувався на тлі бурхливого розвитку західної соціології. Уже в повоєнний період у результаті інтенсивної спеціалізації та професіоналізації соціологія посіла одне з чільних місць у системі суспільних наук. ЇЇ вивчали в більшості розвинутих країн світу, вона включала кілька десятків спеціалізованих галузей.

Поряд з нагромадженням соціальної інформації та її аналізом соціологічна наука виконувала важливі соціально-управлінські функції — прогнозування, соціальної інженерії тощо. В середині століття визначилися основні теоретико-методологічні орієнтації. Розглянемо основні з них.

Найвпливовішим протягом кількох десятиліть був структурний функціоналізм (Парсонс, Мертон), який робить акцент на принципі цілісності та інтеграції соціальної системи. В основі пояснення всіх соціальних явищ і процесів лежить принцип функціоналізму, тобто залежності від тих функцій, що виконуються при деяких явищах у межах системи. В межах структурного функціоналізму було створено досить продуктивну в теоретичних і прикладних дослідженнях систему категорій, яка використовується в усіх галузях соціологічної науки (соціальна система, функція, роль, структура тощо).

Інтеракціонізм (Дж. Хоманс, Е. Гофман) акцентував увагу на процесах взаємодії індивідів та груп, під час яких створюються стійкі соціальні структури та інститути. Виходячи з такого розуміння вивчаються міжособові відносини.

Феноменологічна соціологія розглядає суспільство як результат духовної взаємодії людей. Існує кілька концепцій феноменологічної соціології: соціологія знання Лукмана, етнометодологія Гарфінкеля, структурна соціологія Тіріак'яна та ін. Феноменологи намагаються вивчати суспільне життя у його суто людських проявах — через уявлення, мотиви, цінності практично діючих людей. У зв'язку з цим центр уваги переноситься у сферу психології, лінгвістики, етнології, а сама феноменологічна школа дедалі більше інтегрується в традиційні галузеві соціологічні теорії.

Досить значне місце в західній соціології посідає неопозитивізм. Його основні постулати стосуються природи наукового пізнання, визначаючи, що істинність наукових даних можна оцінити лише на основі емпіричної перевірки. Важливе значення має теза про те, що всі суспільні явища можуть бути (і навіть мають бути) описані та виражені в кількісній формі, а сама наука має звільнитися від ідеології, різних форм ціннісного підходу. В останні роки неопозитивізм дещо зміцнив свої позиції у межах прикладних досліджень, попит на які зростає.

Неофрейдизм продовжує традиції психоаналізу 3. Фрейда і має значний вплив на сучасну соціологію та психологію. Центр уваги переноситься з внутрішніх психічних процесів на міжособову взаємодію: психічні норми трактуються як форма адаптації особи до суспільного середовища, а всілякі порушення соціальної ідентифікації визначаються як соціальна патологія.

Перелік концепцій не буде повним, якщо не згадати про вплив марксизму на створення неомарксистських теорій. Для західної соціології характерна постійна конфронтація з тим «варіантом марксизму», що набув характеру офіційної доктрини в соціалістичному таборі. Поряд з цим деякі важливі положення марксизму через неомарксизм увійшли до методологічного базису західної соціології. Це було особливо очевидно при вивченні соціальної структури, соціального конфлікту, економічного розвитку та ряду інших питань[4, c. 191-193].

Наявність конкуруючих соціологічних парадигм стимулює пошуки сучасних соціологів у напрямі створення інтегративних теоретичних підходів, які б знімали односторонність теорій. Такі інтегративні теорії почали з'являтися у 80-х роках. Серед значущих слід відзначити такі: а) теорія структурації Е. Гідденса (основна теза: кожне дослідження у соціальних науках має справу з поєднанням дії та структури); б) теорія «соціальної дії та соціальних систем» Ю. Хабермаса (основні положення: слід диференціювати «життєвий світ» і соціальні системи, оскільки останні можуть поглинути власне соціальну дію); в) теорія «багатовимірності соціології» Дж. Александера (основна проблема: виникнення порядку з хаосу соціальних дій); г) теорія «радикальної соціології» Д. Коллінза (основний предмет досліджень — «ритуальні ланцюги», тобто виникнення певної системи індивідуальних інтеракційних досвідів).

Існують і інші варіанти «інтегративної соціології», які разом з сучасними варіаціями класичних теорій утворюють надзвичайно багатий спектр сучасної соціології. Підсумовуючи тенденції розвитку соціологічної теорії, російський соціолог В. О. Ядов зазначав, що найпродуктивнішим шляхом подолання методологічної кризи є, по-перше, «методологічний відступ» — використання сукупності різних теоретичних підходів до аналізу соціальної реальності (поліпарадигмальність), перехід від позитивістськи орієнтованих кількісних методів до методів якісного дослідження; по-друге, «теоретичний наступ» — створення нових глобальних теорій (мета теорій), що здатні поєднати нове бачення соціуму (його тотальність, глобалізм) з визнанням вирішальної ролі активності соціального суб'єкта у процесі суспільних змін.

Сучасне становище західної соціології не можна вичерпно охарактеризувати лише на основі теоретико-пізнавальної функції. Важливим виміром її стану стає виконання прикладних функцій. Соціологічні методи проникають практично в усі галузі людської діяльності. Сучасне західне суспільство неможливо уявити без їх широкого використання. Характерною рисою стає поширення міждисциплінарних праць, коли соціологічні методи інтегровані в інші прикладні науки (дисципліни) — соціоінженерію, маркетинг тощо.

Таким чином, у розвитку сучасної західної соціології виділяють два процеси: з одного боку, спроби виходу з кризи у сфері теоретичної соціології шляхом відмови від традиційних теоретичних орієнтацій, створення нової, постмодерністської методології, з другого — широкий розвиток прикладної соціології, яка дедалі більше орієнтується на вузькі проблеми та стає менш залежною від «великих теорій»[8, c. 219-221].


2. Динаміка соціоструктурних змін в українському суспільстві та проблематика їх дослідження

Складні і суперечливі процеси дезінтеграції одномірного тоталітарного соціуму і формування нових соціальних структур ринкового, демократичного суспільства, здатного до соціального прогресу, досліджуються в соціологічному плані в Інституті соціології НАН України від початку 90-х рр. XX століття.

Результатом досліджень, розпочатих в умовах економічної кризи першої половини 90-х рр. минулого століття, що супроводжувалася процесами соціальної дезінтеграції та дестабілізації громадянського та професіонального статусів індивідів, є розробка концепцій "рухомої" соціальної структури та "суспільства, що трансформується". Зусиллями вчених-соціологів вироблені теоретико-методологічні основи аналізу формування нової соціально-класової структури суспільства, що складається в умовах ринкових перетворень, урізноманітнення форм власності, розвитку великого, середнього і дрібного підприємництва, емпірично досліджено передумови та фактори формування нових соціальних класів в українському суспільстві. Для порівняння з соціальною стратифікацією суспільств Центрально-Східної та Західної Європи в Інституті соціології НАН України адаптовано методику визначення класової позиції індивідів на основі Міжнародної стандартної класифікації професій, що використовується країнами ЄС у статистичних та соціологічних обстеженнях. У результаті отримані емпіричні дані, які дозволяють проводити міждержавні порівняння й виявляти спільне та відмінне у класовій та соціально-професіональних структурах України та країн ЄС.

Дослідження останнього часу концентрувалися на поєднанні власне "структурного" та "культурного" підходів до вивчення соціальних процесів. Так, методологічно та методично перспективними виявилися спроби визначити нерівності між категоріями населення в доступі до основних життєвих можливостей та шансів. Це створює умови для розгортання моніторингу за динамікою соціальної нерівності на новому етапі суспільно-політичного та економічного розвитку України.

Останніми роками інтенсивно накопичується досвід порівняльних досліджень із проблематики соціоструктурних змін. Фахівці інститутів соціології й політичних та етнонаціональних досліджень НАН України спільно з російськими колегами інститутів РАН протягом 2000-2002 рр. провели чотири семінари, на яких обговорювалося спільне та особливе в трансформаціях економіки, політики, етнонаціональних відносин і ролі політичних еліт на перехідному етапі розвитку в обох країнах. Результатом стало видання колективної монографії російською та українською мовами. На заключній стадії знаходиться узгодження методик моніторингового вивчення тенденцій і закономірностей соціоструктурних змін в Україні та Росії разом з Інститутом соціології РАН.

Навесні 2005 р. фахівці Інституту соціології НАН України вперше провели емпіричний етап загальноєвропейського соціологічного моніторингу "Європейське соціальне дослідження", що здійснюється за єдиною методикою у 28 країнах Європи. Отримана інформація дозволить порівнювати соціальну структуру України із соціальною структурою країн Східної та Західної Європи[6, c. 173-175].

Результати основних досліджень останніх років викладені у серії статей, колективних та індивідуальних монографіях учених Інституту соціології НАН України: "Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности" (Київ, 1999), "Суспільство нерівних. Класовий аналіз нерівностей в сучасному суспільстві" (Харків, 2000), "Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства" (Київ, 2002), "Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства" (Київ, 2003), "Классовое общество. Теория и эмпирические реалии" (Київ, 2003), "Средний класс: люди и статусы" (Київ, 2003).

Узагальнені висновки щодо перспектив формування нової соціальної структури суспільства увійшли до Послань Президента України до Верховної Ради України у вигляді тематичних доповідей "Політика становлення середнього класу". Впродовж останніх років до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, міністерств та відомств щорічно направляються узагальнюючі дослідження "Українське суспільство. Моніторинг соціальних змін", які містять аналітичні матеріали з проблем структурних змін в українському соціумі. В поточному році для Кабінету Міністрів України підготовлені наукові доповіді "Економічна культура різних категорій населення України", "Політична культура різних категорій населення України", "Репродуктивне здоров'я та планування сім'ї", "Соціальні проблеми сільської молоді", "Становище сімей у малих містах".

У тісній координації з провідною установою соціологічної науки вони активно вивчаються також на факультетах і кафедрах соціології Києво-Могилянської академії, Київського, Харківського, Одеського, Львівського та Дніпропетровського університетів. Достовірна первісна соціологічна інформація, отримана в ході виконання загальнонаціонального щорічного моніторингового дослідження Інститутом соціології НАН України, є доступною для аналізу і узагальнення науковцями вищих навчальних закладів та галузевих наукових установ. Фахівці з Інституту соціології НАН України отримували дані репрезентативних регіональних досліджень, які проводилися фахівцями університетських факультетів та кафедр. При цьому інститут виконує функцію координації відповідних досліджень[15, c. 229-231].

Результатам досліджень структурних змін в українському суспільстві впродовж останніх років були присвячені дві з щорічних всеукраїнських соціологічних конференцій "Проблеми розвитку соціологічної теорії", проведені на базі Інституту соціології НАН України спільно із Соціологічною асоціацією України за участю фахівців з Німеччини, Польщі, Росії, Угорщини: "Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства" (Київ, 2002) та "Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства" (Київ, 2003).

Одночасно інститутами економічного профілю НАН України розробляються економічні засади формування сучасної соціальної структури.

У центрі досліджень знаходяться соціально-економічні проблеми консолідації в Україні "середнього класу" як основної опори і носія інтересів розбудови ринкової економіки і громадянського суспільства.

У квітні 2005 р. Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці спільно з редакцією часопису "Економіст" за участю спеціалістів НАН України, Міністерства економіки України був проведений круглий стіл на тему "Соціальні та економічні параметри середнього класу в Україні. Від пошуку до визначення". Заслуговує схвалення ініціатива Західного наукового центру НАН України та МОН України щодо створення на громадських засадах Інституту соціогуманітарних проблем людини та відповідного наукового журналу "Соціогуманітарні проблеми людини".

Разом з тим організація досліджень соціоструктурних змін в українському суспільстві потребує розширення їхньої проблематики у порівняльній перспективі, а наукове обґрунтування суспільних перетворень вимагає переходу на новий рівень координації зусиль науковців академічних, галузевих та університетських установ. Значними залишаються й резерви у використанні експертних функцій соціогуманітарних наук за результатами відповідних досліджень[7, c. 369-371].


Висновки

Теоретичні соціологічні дослідження спрямовані на пошук і утвердження змінних соціологічних парадигм, які формуються й розвиваються, основних наукових положень, постулатів, узагальнених уявлень, які виробляються під час інтегративної пізнавальної діяльності і служать для обгрунтування і поглиблення здебільшого загальносоціологічної теорії.

Що стосується методологічних досліджень, то вони, базуючись на загальнофілософських положеннях про наукове пізнання, позначені, знову ж таки, багаторівневістю, прямим зв'язком з соціологічною наукою і є, в свою чергу, основою для вироблення концептуально-логічних моделей безпосередніх об'єктно-предметних досліджень.

Емпіричні соціологічні дослідження пов'язані з одержанням «фактофіксувального» знання, визначенням емпіричних закономірностей (типового, повторюваного відносно вузьких соціальних проблем).

Прикладні соціологічні дослідження спрямовані на вивчення соціальних явищ і процесів з певними цілями, які й позначають особливості їх методологічного і організаційно-технологічного забезпечення:

— вивчення стану конкретної життєвої проблеми, з вирішенням якої пов'язана певна практична діяльність;

— виробнича, педагогічна, культурно-просвітницька, правоохоронна, управлінська цілі і т. ін.;

— виявлення конкретних соціальних тенденцій і закономірностей, врахування яких може підсилити або нейтралізувати вплив тих або інших факторів і умов для успішного вирішення конкретного завдання або прийняття конкретної програми дій;

— вивчення характеру впливу певних умов і факторів на обстежуваний об'єкт, явище або процес, визначення взаємозв'язку цих факторів, виявлення можливості регулювання, керування ними;

— узагальнення одержуваної під час дослідження інформації і формулювання конкретних висновків, практичних рекомендацій, проектів конкретних і адресних рішень.

Праксеологічні дослідження соціального простору розкривають принципи єдності і взаємозв'язку теорії і практики. В соціальному управлінні цей принцип, як ніде, повинен бути конкретним, практичним, таким, що реалізується, а не абстрактним, декларативним. Реалізації цієї ідеї служить праксеологія, яку зарубіжні вчені визначають як комплексну наукову дисципліну.


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.





Реферат на тему: Розвиток нового етапу соціологічних досліджень (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.