Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Соціологія

Роль інформаційних засобів в організації театрального процесу (курсова робота)



ПЛАН

Вступ.

Роздiл 1. Iнформацiйно-видавнича частина як структурний пiдроздiл творчого колективу Нацiональної опери України.

Роздiл 2. Iнформацiйне забезпечення дiяльностi театру на сучасному етапi.

Роздiл 3. Громадськi зв'язки театру та можливостi удосконалення лiтературно-iнформацiйної дiяльностi.

-----------------------------------

Висновки.

Лiтература.

Додатки.


 

Вступ

Сучаснi динамiчнi змiни в суспiльствi без сумнiву не обминули таку сферу як культура, де також вiдбуваються значнi зрушення, i насамперед в сферi менеджменту. Активно впроваджуються новi ринковi iдеї, новi технологiї, нова естетика вiдношень з громадськiстю. Не обминає це i театральне мистецтво, яке сьогоднi активно реформується як у творчому, так i органiзацiйному планi. Вiдкритiсть суспiльства, активнi контакти iз Заходом, якi довгий час були недоступнi, дозволяють використовувати значний як позитивний, так i негативний досвiди, i насамперед в органiзацiї театрального процесу. Важливу роль у цiй дiяльностi вiдiграє така нова для нас сфера як маркетинг i реклама. Той факт, що цьому питанню захiднi театри придiляють найбiльше значення, часом навiть на шкоду творчим iдеям, засвiдчує , що маркетинг i реклама є не тiльки проблемою фiнансiв, але й проблемою найтiснiшого контакту мiж виставою i глядачем, що завжди були i залишаються показником рейтингу того чи iншого колективу, того чи iншого митця. Той факт, що 20% бюджету кожної постановки в захiдному театру iде на рекламу та iнформування глядача, засвiдчує, яке значення цьому надають керiвники творчих закладiв.

Переборюючи традицiйне уявлення на театр як самодостатню творчу установу, сучасний етап нашого життя вимагає звернути особливу увагу саме на сферу iнформування широкого загалу глядачiв на дiяльнiсть колективу, що власне i зумовлює як популярнiсть театру, так i його становище у мистецькому свiтi. Чим бiльше глядачiв прилучається до вистави, тим вищий рейтинг колективу, i це стосується не тiльки видатних постановок, але й досить посереднiх, якi стають популярними завдяки добре налагодженнiй рекламнiй дiяльностi. З уваги на те, шо працiвник-менеджер театральної справи повинен насамперед дбати про популярнiсть колективу, в якому працює, вiн повинен володiти широким арсеналом сучасних технологiй щодо реклами та маркетингу, якi є рушiями залучення до театру глядачiв. Саме цьому присвячена ця дипломна робота, написана на матерiалах дiяльностi iнформацiйно-видавничої частини Нацiональної опери України, яка сьогоднi є однiєю з небагатьох в сучасному українському театральному життi, де намагають використовувати новiтнi технологiї по органiзацiї глядача та по iнформуванню широкого загалу про дiяльнiсть провiдної музичної трупи України. Тут прагнуть поєднати традицiйнi набутки 130 сезонiв i з тими можливостями, якi створилися внаслiдок появи найширшого спектру засобiв масової iнформацiї, мережi Iнтернет та використання iнших форм популяризацiї театру.

Мета дипломної роботи - узагальнити досвiд iнформацiйно-видавничої частини в галузi органiзацiї дiяльностi по пропагандi досягнень колективу, вивчення шляхiв впровадження у дiяльнiсть театру нових рекламно-iнформацiйних технологiй, а також можливiсть органiзацiї таких вiддiлiв в iнших театральних закладах.

Розглядається матерiал про структуру вiддiлу, квалiфiкацiю працiвникiв, посадовi обов'язки пiд вдосконалення цього важливого пiдроздiлу театру.

Дана дипломна робота складається iз вступу, де вiдображенi значення i роль сучасної реклами i маркетингу у життi театрального колективу.

Перший роздiл подає iсторiю створення, реорганiзацiю та функцiонування iнформацiйно-видавничої частини, розглядається штат та принципи роботи вiддiлу


 

Роздiл 1. Iнформацiйно-видавнича частина як структурний пiдроздiл творчого колективу Нацiональної опери України

Історія літературної частини Київського оперного театру почалася наприкінці 20-х років нашого століття. Саме тодi у 1927 роцi актора, критика, історика і теоретика театру Миколи Вороного було запрошено на посаду завідуючого цього вiддiлу. Він мав певний досвід у театральнiй сфері : працював завлітом у Харківському державному театрі опери та балету і водночас викладав художнє читання в Харківському музично-драматичному інституті.

Це було не перше його знайомство з київською оперою. У 1919 році на базі цього театру була створена Українська музична драма, де й працював Микола Вороний. Про цей час вiн писав:

"При більшовиках енергійними заходами двох українських артистів-комісарів С. Бутковського і С. Бондарчука на державний кошт була закладена "Музична драма”, де мала плекатись українська музично-вокальна творчість, переважно ж опера. Трупу набрали колосальну, запросивши різних оперових співаків і зорганізувавши великий хор, балет і оркестр під батутою д. Багриновського…На режисерів запрошено: російського кінематографічного і гротескового режисера д. Бонч-Томашевського, Л. Курбаса і М. Вороного… Для відкриття театру мала йти опера Лисенка "Утоплена” в режисурі д. Бонч-Томашевського; далі Вороний мав поставити "Аскольдову могилу” Верстовського…

Вдалось виставити тільки "Утоплену”…Дальшi постановки не відбулись – їх перервала вакханалія Добровольчої армії Денікіна , що вступила до Києва і там на короткий час запанувала…” [1]

На посаді завліта київської опери М. Вороний зробив кілька перекладів лібрето і написав з десяток путівників по виставах ,які й сьогодні вражають музичною і загальною авторською ерудицією. Але робота припинилася, бо у 1930 році Миколу Вороного разом з багатьма iншими дiячами культури i мистецтв незаконно репресували, як учасника Спiлки Визволення України (СВУ) .

М. Вороний залучив до роботи у літературної частини театру і Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську, яка перекладала для українського оперного театру лібрето опер "Орфей” Глюка, "Ріголетто” та "Аїда” Верді, "Фауст” Гуно, "Чіо-Чіо-Сан” Пуччіні, "Золотий півник” Римського-Корсакова. Київська опера поставила "Аїду”, "Ріголетто” й "Чіо-Чіо-Сан” у сезоні 1934-1935 року. Надалі співпраця з цією талановитою письменницею перервалася через її заслання.

Якiйсь час лiтературну частину очолював вiдомий у 20-30 роки i теж репресований в 1937 роцi письменник i критик О. Вараава (О. Кобець), який зробив кiлька перекладiв i написав велику кiлькiсть рецензiй на опернi вистави, якi друкувалися у газетах "Пролiтарська правда” , "Вiстi ВУЦВИК”, "Бiльшовик”, журналi "Глобус”.

Багато видатних діячів літератури зробили свій внесок у розвиток найбільшого музичного колективу нашої країни. Але поет-академік Максим Тадейович Рильський був не просто соратником -працівників української опери, а й "штатною одиницею” цього театру протягом майже п'ятнадцяти рокiв . Він запропонував свої послуги у 1935 році, особисто й обрав назву посаді , яка точно й коротко передавала суть того, що робив: консультант з питань репертуару. Ця посада входила у номенклатуру режисерського управлiння.

Започаткувалася співпраця видатного поета з академiчним театром опери та балета (АТОБ) України в далекі тридцяті роки, коли відомий тріумвірат – Б. Лятошинський, Л. Ревуцький та М. Рильський – здійснили музично-літературну редакцію М. Лисенка "Тарас Бульба”.

Потім була робота над перекладом лібрето "Івана Сусаніна” М. Глiнки (за цю виставу пізніше, у 1949 р., театр отримав Державну премію СРСР).

Знавець багатьох європейських мов, Максим Тадейович з великою повагою ставився до оригіналів тексту. Але цього, звiсно, не вистачало для того, щоб зробити адаптований для оперного виконання переклад з iталiйського чи французького лiбретто. На допомогу приходило блискуче знання музики, тi уроки, якi поет отримав вiд самого Миколи Вiталiйовича Лисенка на порозi юностi. М.Рильський чудово володiв законами перекладу оперного лiбретто: враховув музичні, вокальні й орфоепічні вимоги вокалiстiв, завжди дотримувався кредо: у музичному театрі вокал – на першому місці. Він був славетним перекладачем світової оперної класики , шедеврів хорової та камерної вокальної музики, літературним редактором музичних творів українських та зарубіжних композиторів - здійснив літературну редакцію всіх опер М.Лисенка, якi згодом ввiйшли до його двадцятитомного видання творів, кантат К. Стеценка "Єднаймося” та "Кобзареві” , опери "Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського1, лiбрето, якої хибувало не тiльки лiтературною архаїкою, але й заплутанiстю й незрозумiлiстю. М.Т. Рильський вписав до постановки 1937 року не тiльки рядж вставлень, але й повнiстю дописав третю дiю (палац Султана), що надало оперi бiльшої сюжетної ясностi. Ця вставка оригiнально вписалася у твiр i до сьогоднi є фрагментом популярної вистави.

М. Рильський був автором численних віршів-присвят видатним музикантам світу, спогадів про музичних діячів і виконавців. У Повному зібранні творів поета, архіві музею-квартири Максима Рильського , в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнології НАН України , що носить його ім'я, надрукованi й зберігаються численні рецензії на вистави театру, окремих виконавців. Поза його увагою не залишився жоден провідний виконавець того часу - М. Донець, І. Паторжинський, О. Петрусенко, Л. Руденко, Н. Гончаренко, М. Вериківський , К. Семеонов, Л. Герасимчук… М. Рильський співпрацював з багатьма славетними українськими митцями, про яких написав цікаві грунтовні статті з аналізом творчості і оцінкою їхнього внеску у мистецьку скарбницю України.

М. Рильський працював консультантом з питань репертуару до 1 квітня 1948 року . Після його звiльнення цю посаду скоротили у відповідність до Постанови Ради Міністрів СРСР за № 537 від 04.03.1948р. "Про скорочення державної дотації театрам та заходи щодо поліпшення їх фінансової діяльності” і наказу Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів за №97 від 06.03.1948р. "Про різке скорочення штатів у театрах по всіх категоріях персоналу”.

У штатному розкладі ця посада не існувала до 1952 року. Якийсь час літературною справою в театрі займався Рябов М. С. (до цього працював у режисерському управлінні). У його компетенцiю переважно входило видання афiш i програмок до вистав.

Хоча недовго, але досить плідно працював консультантом з питань репертуару письменник і літературознавець Ілля Стебун, який написав і опублікував у видавництві "Мистецтво” кілька книг і нарисів про київських митців: М.І. Литвиненко-Вольгемут”, "М.С. Гришко”, "Б.Р. Гмиря” (усі у 1960 році).

Далі досить плідно працювали тут Л. Д. Солошин ( 1962 - 1969 рік), який створив кiлька лiбрето для одноактних балетiв. Г.I. Клекун ( Кафельникова) ( 1970 -1980), автор численних статей про дiяльнiсть театру в тi роки.

Також на цій посаді працював перекладач і мистецтвознавець Лесь Герасимчук, який підготував до видання кілька програмок-буклетів, серед яких взірцевим як на той час було видання путiвника до балету "Ромео і Джульєтта” С.Прокоф'єва. Він приділяв велику увагу мовній культурі на сцені, добивався того, щоб співаки не вiдходили пiд час вистави вiд літературного першоджерела перекладу. На жаль, проблема дотримання затверджених текстiв залишилася невирішеною й до сьогоднi. Актори продовжували i продовжують самовільно змінювати тексти.

У 1979 р. на посаду завiдуючого лiтературної частини прийшов письменник i музикознавець М. Кагарлицький. Він написав десятки критичних статей , нарисів, ессе про майстрів вокального мистецтва України , книги "Оксана Петрусенко” (у серії "Майстри мистецтв України”), "Коли мовчать слова. Образи великих композиторів” кн. 1, 2 переклад з болгарського. Але у зв'язку з реорганiзацiєю режисерсько-постановних служб посада була пiдпорядкована у 1980 році завідуючому репертуарної частини, яка, власне, й контролювала видання програм, випуск афіш, формування репертуарної тематики, відборі нових творів до постановки.

У 1981 році на посаду помiчника головного режисера з лiтературних питань (так вона була класифiкована у "Перечне театральних професий и должностей”, затвердженому Мiнiстерством культури України СРСР) прийшов журналіст і мистецтвознавець Василь Дмитрович Туркевич . З його приходом розширилися обов'язки й завдання літературної частини. Збільшився і штат підрозділу. Велику увагу стали приділяти якості й різноманітності рекламної продукції, систематизації накопиченого роками цінного матеріалу, проведенню виставок про театр, зв'язкам з пресою, творчими спілками, роботі з лібретистами над новими творами, якості перекладів й мовній культурі на сцені .

Проголошення незалежної і суверенної України у значній мірі відбилося на духовному поступі національної культури, зокрема і на діяльності провідного музичного театру нашої держави –Національної опери України ім. Т.Г. Шевченко.

1991 рік безсумнівно започаткував новий етап у біографії уславленого колективу. Театр окреслив не тільки нові творчі виднокола, але й стратегічну лінію на активну інтеграцію в європейський культурний прогрес, що було проблематичним до часу здобуття Україною незалежності.

Розроблена у 1992 році концепція побудови національного за духом і європейського за стилем показу вистав столичного оперного театру, ввібрала у себе багато аспектів, насамперед щодо до добору репертуару та виконавських критеріїв. Із подальшої практики виключено постановки політично ангажованих опер і балетів, творів, які не відповідають високим художньо - естетичним вимогам.

Враховуючи велику потребу у поліпшенні і розширенні рекламного та інформаційного забезпечення роботи театру, пропаганді творчості колективу у засобах масової інформації та серед шанувальників оперно-балетного мистецтва наказом № 6 від 15 січня 1992р. було об'єднано в єдиний підрозділ літературну частину та музей і створено на їхній базі видавничо - інформаційну службу театру.

Завданням її стало:

¨ видання афіш, програмок, буклетів, брошур, путівників по виставах , проспектів, листівок, рекламних календарів;

¨ організація документальних виставок, присвячених ювілеям, діяльності театру;

¨ готувати прес-релізи для зарубіжних імпресаріо, агенцій, вести рекламну роботу з метою зацікавленості нашим мистецтвом різних міжнародних фестивалів, конкурсів тощо; входити в творчі контакти із зарубіжними музичними видавництвами;

¨ підготовка матеріалів та документації на фестивалі, конкурси, огляди, здобуття премій та почесних звань;

¨ створення банку інформації про театр, провідних митців, перспективної молоді на основних європейських мовах; банк рекламних фото;

¨ організовувати прес-конференції, залучати митців, музикознавців, журналістів , вести переговори про видання книг про театр з видавництвами;

¨ здiйснювати літературну експертизу нових лібрето, перекладів лібрето з інших мов, а також залучення лібретистів до створення нових оперно-балетних творів.

Видавничо-інформаційна служба (надалi ВІС) підпорядковується безпосередньо генеральному директору - художньому керівнику Національної опери України.

З метою поліпшення інформаційно-видавничої справи і забезпечення нотним та довідковим матеріалом театру та творчих працівників у 1992 році було об'єднано ВІС та бібліотеку. Згідно з штатним розкладом у 1992 році були введені такі посади : завідуючий відділом , старший редактор - заступник завідуючого, три редактори, художник-технолог поліграфічних видань, старший науковий працівник-архівознавець, молодший науковий працівник, фотограф, бібліотекар.

Це був перший важливий крок у реорганізації літературної частини і приведення її у відповідність до стандарту, який існує у світовому театральному мистецтві. Наступним кроком була друга хвиля реорганізації відділу у 1995 році. З метою інтенсифікації виробничого процесу у службі, більш доцільного використання робочого часу, а також завантаження працівників ВІС були скорочені як недоцільні посади старшого наукового працівника, молодшого наукового працівника, а також охоронця фондів, враховуючи те, що матеріально -відповідальним за фонди був призначений В.Д. Туркевич, як зав.відділом і таки чином було дублювання посадових обов'язків.

Найважливішим у цих заходах було те, що ініціатива йшла, так би мовити "знизу” від завідуючого відділом. Проаналізувавши роботу ВІС щодо пропаганди діяльності театру, інформаційної забезпеченості глядачів про його репертуар, він зробив висновок , що принципово зайвими у штаті театру є наукові працівники, через те, що театр не є науковим закладом.

Отже, можна сказати, що 1992 і 1995 роки були переломними для літературної частини. Значення цих змін дуже велике. Все життя літературна частина була допоміжним засобом для служби головного адміністратора, режисерського управління. А з 1992 року літературну частину було введено в статус окремого, самостійного підрозділу, який має власні завдання, обов'язки, методологію роботи.

Зараз видавничо-інформаційна служба є одним з ключових підрозділів театру, яка систематизовано i цілеспрямовано веде роботу по пропагандi діяльностi уславленого колективу, на сучасному етапі його фундаментальними завданнями є:

·створення комп'ютерної бази даних про творчий склад театру, репертуар, гастролi тощо;

·забезпечення сценічної культури мовлення в театрі;

·розширення репертуару новими творами.

У штатi iнформацiйно-видавничого відділу такі посади:

- начальник служби

Його посадові обов'язки: організовує і спрямовує роботу видавничо-інформаційної служби, контролює вихід друкованої продукції (афіші, буклети, програмки, інші видання) та їх розповсюдження і реалізацію, проводить пропаганду театру в засобах масової інформації (виступи в пресі, організація прес-конференцій, залучення написання рецензій та статей журналістів, музикознавців, надання їм потрібної інформації , пошук фотохудожників, дизайнерів поліграфічних видань ), за дорученням дирекції театру веде роботу із спонсорами для видання програм та буклетів, готує рекламно-інформаційний матеріал для зарубіжних гастролей театру і окремих митців, розробляє проекти документальних виставок про історію театру, організовує збір друкованих та історичних матеріалів про театр, контролює поповнення архівно-документальних досьє на вистави та про окремих митців, надає допомогу з питань культури і мови творчих цехів, організовує підготовку документів на представлення до почесних звань, участь в міжнародних конкурсах, фестивалях, культурно-мистецьких акцiях. Завідуючий службою є водночас i Відповідальним секретарем Художньої колегії, що сприяє інформаваності відділу щодо проблем театру, творчих планів, реального життя творчих колективів.

- заступник начальника служби з питань нотно-бібліотечної справи: бере безпосередню участь в органiзацiї роботи вiддiлу, контролює виробничу та виконавську дисциплiну працiвниками вiддiлу, контролює як музикознавець, якiсть пiдготовленої до друку iнформацiйної продукцiї. Вiдповiдає за фонди музичної бiблiотеки, провадить поповнення бiблiотеки клавiрами, партитурами та iн. музичною лiтературою. Вiдповiдає за забезпеченiсть вистав, концертiв, гастролей нотним матерiалом. Надає консультацiї з питань нотної бiблiографiї творчим працiвникам театру.

-4 редактора І категорії:

редактор iнформацiйно-видавничої частини збирає матерiали, опрацьовує, готує i редагує до видання афiшi, програми до вистав та концертiв, буклети, iншi рекламно- iнформацiйнi та науковi видання про Нацiональну оперу України, артистiв театру. Готує матерiали для зарубiжних гастролей, фестивалiв, участь окремих митцiв у конкурсах, документи на здобуття званнь, державних премiй.

Редактор бере участь в пропагандi дiяльностi театру в засобах масової iнформацiї. До обов'язкiв редактора входить також давати вiдповiдi на творчi запити (листи), готувати аналiтичну творчу iнформацiю для дерективних органiв, засобiв масової iнформацiї, Нацiональної парламентської бiблiотеки, Українського агентства авторських прав, мiжнародних iнституцiй ЮНЕСКО тощо. Редактори ведуть облiк публiкацiй в засобах масової iнформацiї про театр та артистiв театру, ведуть архiвнi досьє на вистави, солiстiв театру, гастрольнi поїздки, органiзовують документальнi ювiлейнi виставки i спiвпрацюють у цьому планi з музеями, бiблiотеками, приватними особами. Редактор зобов'язаний знати iсторiю театру i провести ознайомчу екскурсiю для делегацiї, iмпресарiо тощо.

-бібліотекар :

вiдповiдає за збереження i поповнення бiблiотеки нотними матерiалами, видає i контролiє повернення нотного матерiалу творчими працiвнрками театру, iншими мистецькими установами, веде обмiн нотним матерiалом з iншими бiблiотеками i по мiжбiблiотечному абонементу, iнформує керiвництво щодо потреби поповнення фондiв бiблiотеки i робить заявки на таку лiтературу. Веде катологiзацiю й перiодичну iнвертарiзацiю бiблiотечного фонду. Стежить за зношенiстю окремих партитур та клавiрiв i органiзовує їхню реставрацiю, а при потребi переписування. У разi необхiдностi текстує контрольний примiрник клавiру для концертмейстерiв.

-художник - поліграфіст :

здiйснює художньо-полiграфiчне оформлення видань театру (програмки, буклети, iнформацiйнi листiвки, плакати, брошури тощо), в разi потреби ретушує фото, створує проекти оргiнал- макетiв видань театру, контролює якiсть пiдписних версток видань щодо вiдповiдностi до оригiнал- макетiв , тримає зв'язки з технологами полiграфiчних пiдприємств. Пише текстовi оголошення про замiни вистав , вiтання з ювiлеями, нагородами та iнше. У разi замовлення оформлення програмок , буклетiв , плакатiв iншими художниками здiйснює прийом i художню експертизу виконаної роботи.

- оператор копіювальних та розмножувальних машин;

-агент, який розповсюджую рекламну продукцію .

Позаштатно до роботи відділу залучено три фотографи, перекладачi з основних європейських мов, оператор комп'ютерного набору, палітурник.


 

Роздiл 2. Роль лiтературної частини у пропагандi i менеджментi театру на сучасному етапi

Не зважаючи на складну економiчну ситуацiю в країнi, скрутне становище з фiнансуванням, Нацiональна опера продовжує досить функцiонувати, випускати прем'єри, органiзовувати гастрольну дiяльнiсть, користуватися прихiльнiстю як вiтчизняних, так i зарубiжних глядачiв. Але через економiчнi негаразди виникають проблеми у кiлькостi i якостi iнформацiйного забезпечення дiяльностi театру.

Головна роль у пiдготовцi i наданнi матерiалiв у рiзнi iнформацiйнi засоби належить видавничо-iнформацiйнiй службi театру. Отже, вiдповiдальнiсть за ефективнiсть розповсюдження iнформацiї, театральної реклами лежить на її працiвникiв. Розглянемо основнi напрямки дiяльностi ВIС.

Типи афіш, програм та путiвникiв-буклетiв до вистав.

Перефразовуючи відомий вислів "Театр починається з вішалки” впевнено можна сказати, що театр також починається із афіші.

Афіша - один з найдревніших рекламних засобів. Вона існувала ще в античні часи і починалася у формі усного вислову. Глашатаї оголошували вистави, склад виконавцiв тощо. Афіша зробила велику революцію і занепала у ІX ст. В епоху Відродження афіша набуває практично теперішнього вигляду, вона інформує не тільки про назву вистави, а і кількість дійових осіб, використання супроводу, мову виконання.

Згодом у афішах починають друкувати і імена виконавців ( цей елемент раніше ігнорувався, артист вважався просто носієм тексту ).

Багато шекспірівських п'єс оповіщалися без вказівки автора і виконавців. Практично до середини XVІІ ст. афіша замінила театральну програмку, а в російських театрах невеликi за розмiром афішi продавалися замість програм. Це видання представляло виконавців, але не вказувало режисера, художника, постановника танців тощо.

Зараз склалося два типи афіш:

¨ плакат у кольорі з мінімальною кількістю тексту - автор, назва, жанр і театр або колектив, який репрезентує виставу ;

¨ афіша текстова, інформаційна, яка дає досить широку інформацію про виставу.

В Національній опері України практикуються такi типи афiш: - малоформатна "литучка” (інформація, в якій в календарному плані розписанi всі вистави з вказівкою автора, жанру, кількість актів, початок вистави) - це робочий матеріал для касирів, розповсюджувачів квитків, працівників театру. Останнім часом, зважаючи на зручний формат, театр розповсюджує їх серед глядачів, як інформаційний матеріал про діяльність театру.

У збільшеному вигляді "литучки” видаються як репертуарна афіша для рекламних цілей у вікнах театру, театральних кас, розклеюються на рекламних щитах міста.

Наступний тип - це афіша на окрему виставу, де вказується автор, назва вистави, жанр постановки, склад виконавців .

В театральних афішах іноді 3-4 словами дається зміст малознайомої вистави. Виходять також афіші на вистави за участю гастролерів або визначених співаків.

На кожну прем'єру виходить афіша з повним складом виконавців, які готували виставу, повний постановний склад, включаючи асистентів режисерів, консультантів, суфлерів тощо.

Видаються також афіші на бенефіси, до ювілейних і пам'ятних дат. У них використовуються художні елементи, портрети ювілянтів. Афіші Національної опери друкуються 2-3 фарбами і мають гарний естетичний вигляд.

Застосовуються сучасні принципи і розробки візуальної реклами - ключові слова в афіші подаються 48 кеглем ( 18-20см ). На сучасному етапі афіші набираються на комп'ютері, проходять коректуру в театрі, а далі передаються в друкарні, де виготовляються офсетним способом, тиражами від 350-1000 примірників. Адміністрація театру диференціює кількість афіш, враховуючи популярність вистави , інтерес до того чи іншого жанру ( балетних афіш менше чим оперних ) , а також виконавців.

Дату народження театрального плакату в колишньому СРСР можна визначити точно: зберiгся плакат до постановки першої радянської п'єси. 7 листопада 1918 року вiдбулася прем'єра "Мiстерiї -буфф” В. Маяковського. Плакат до вистави був створений самим Маяковським. Плакатний образ карта "старого свiту” перекреслена червоними стрiлами, узагальнює , як в емблемi, основну iдею твору.

В першi роки театральнi плакати розмножувалися з допомогою трафарету, частiше, їх просто писали клейовою фарбою на фанерних листах. В цей "рукописний” перiод були виробленi основнi якостi плаката 20-х рокiв: висока глядацька зацiкавленiсть, активнiсть, динамiка композицiї, дiєвiсть всiх елементiв зображення, включаючи графiку шрифту.

Полiграфiчний голод пiсляреволюцiйних рокiв навчив художникiв цiнити виразнi можливостi шрифтової каси: у своїх робота вони стверджували сувору красу рубленого наборного шрифту, звичайних друкарських лiнiйок. Щiльно заповнюючи площину листка текстом, збиваючи рядки назв в простi i мiцнi блоки художники створили економний, функцiональний тип наборного плакату. Плакат згубив образний зв'язок з конкретними виставами, його роль обмежувалась чисто iнформацiйними завданнями.

Новим перiодом розвитку театрального плакату стали 1930-i роки. Це був час широкого освоєння класичного вiтчизняного i зарубiжного репертуару. Уважне вiдношення до iдейного i психологiчного багатства творiв, глибоке осмислення драматургiчних образiв в їхнiй iсторичнiй конкретностi прийшли на змiну смiливим експериментам. Цi змiни вiдтворилися у театральному плакатi.

Центральне мiсце у театральному плакатi 30-х рокiв займають твори М. Акiмова, який вважав плакат "самим першим етапом експозицiї вистави, який доносить до публiки iдею вистави, її жанр, стиль сценiчного рiшення”.

Отже, у мальованому плакатi художник пропонував власну iнтерпретацiю образу героя твору. I хоча звернення до мальованого плакату часто сприяло проникненню в цей жанр рис станковiзму, загалом це значно поглибило образний змiст плакату, вносячи в нього, насамперед, образнiсть, символiку й емоцiйнiсть.

Цiкавi набутки художникiв у галузi театрального плакату перервала друга свiтова вiйна. В роки вiйни випускалися лише скромнi текстовi афiшi. Рiдко друкувалися плакати i в першi пiслявоєннi роки. Змiнився й характер театральних плакатiв 40-50-х рокiв : в бiльшостi випадкiв тут компонувалося зображення iз досить багатослiвним текстом.

I тiльки у 1960-i роки метафора знову стає важливим елементом образної мови плакатної графiки: художники звертаються до аудиторiї з високим рiвнем асоцiативного мислення, уважною до пiдтексту плакатного образу. Але разом з цим продовжується i розвиток плакату, який вiдображає стиль, характер конкретної вистави.

Театральний плакат цiкавий своєю причетнiстю до двох галузей художньої культури графiчної i театральної. Роздiляючи труднощi i досягнення, якi характернi для розвитку всiєї плакатної графiки, вiн в той же час властивими плакату засобами вiдображає життя сцени. У постiйних пошуках спiвзвучних часу образних рiшень - запорука плiдного розвитку театрального плакату, цього цiкавого жанру графiки.

Нацiональна опера дуже часто зверталася до плакату, як рекламного жанру. У 80-тi роки вийшла друком цiла серiя iз 18 назв, яку створив вiдомий художник М. Щепов (експонувалася на Всесоюзнiй виставцi театрального плакату у 1983). Автор створив високохудожнi станковi оригiнали до українських класичних вистав "Наталка Полтавка”, "Запорожець за Дунаєм”, класичних опер "Травiата”, "Фауст”, "Евгенiй Онегiн”, балет "Ромео i Джульєтта”, "Спартак”, "Бiлоснiжка i семеро гномiв”. Цiкаву плакат-афiшу до балету "Сильфiда” створив художник В. Окунєв. Зараз традицiю випуску плакатiв у зв'язку iз фiнансовою скрутою перервано. Проте за допомогою спонсорiв iнодi виходять портретнi афiшi-плакати окремих виконавцiв. Тiльки в 1997- 1999 рр. вийшли такi персональнi плакати iз портретами Валентина Пивоврова, Свiтлани Добронравової, Iрини Семененко, Валентини Степової, Володимира Гришка.

Одним iз завдань видавничо-iнформацiйної служби є видання програмок i буклетiв до вистав. В Нацiональнiй оперi України друкуються програми на вистави i програми-буклети, якi рiзняться обсягом i полiграфiчним виконанням. Враховуючи європейськi стандарти програмки-буклети видають форматом А4, А5 по 24-48 сторiнок. До буклетiв входить наступна iнформацiя: довiдка про композитора, бiографiя постановникiв, iсторiя сценiчного життя самої опери чи балету, короткий змiст. Все це прикрашено кольоровими фотографiями артистiв та ескiзами костюмiв. У деяких буклетах вмiщується i повний текст перекладу (наприклад, як у буклетi до вистави "Дон Жуан”). Такi буклети звертають на себе увагу своєю яскравiстю i змiстовнiстю, можуть стати матерiалом для прийдешнiх дослiдникiв. (типи програмок додаються)

Полiграфiчна продукцiя (афiшi, програмки, буклети, брошури, проспекти, листiвки) виготовляються друкарнями "Нiрмала”, "Iнтеграл”, полiграфiчним центром "Україна-Холдинг-Лiзинг”.

Участь iнформацiйно-видавничої частини у створені нових творів Літературна частина Національної опери України :

розповсюджує інформацію про зацікавлення театру у творах визначеної тематики ;

рецензує лібрето, які надходять до театру з погляду їхньої драматичної і літературної цінностей ;

рекомендує кращі лібрето художньому керівництву з погляду на можливість створення нового твору ;

дає рекомендації лібретистам у розробці сюжетних ліній ;

Так літературна частина брала безпосередньо участь у створені балетів "Русалонька”, "Фантастична симфонія”, опер "Перша любов”, здійснила редагування (редакцію) лібрето опери "Анна Ярославна - королева Франції”. Було унормовано мову лібрето, замінено архаїчні українські слова.

Літературна частина рецензувала і відхилила, як недосконале лібрето балетів "Кармелюк”, "Маруся Чурай”. Зараз ВIС працює разом з композитором О. Костіним над оперою "Роксолана”.

Лiтературно-видавнича частина, починаючи з 1980-х рокiв, залучалася до пiдготовки таких академiчних видань як Українська Радянська Енциклопедiя II видання. До цього видання було пiдготовлено понад 100 статей про вiдомих диригентiв, режисерiв, спiвакiв та артистiв балету, якi внесли свiй вклад у розвиток Нацiональної опери України.

Працiвники служби готували матерiали для академiчного видання "Митцi України” I та II видання та брали участь у розробцi словника "Музичне мистецтво України”.

Зараз iнформацiйно-видавнича частина включена у програму пiдготовки Енциклопедiї Українiстики за редакцiєю I.М. Дзюби та "Енциклопедiї видатнi жiнки України” за редакцiєю В. Шевченко. Також завiдуючий ВIС пiдготував до друку в рамках видавничої програми довiдник "Хореографiчне мистецтво в персоналiях”. Працiвники лiтературної частини надавали iнформацiйну допомогу та здiйснили рецензiю книги Б. Гнидя "Iсторiя оперного мистецтва” у 1997 роцi.

Iнформацiйний служба пiдготувала академiчну статтю для всесвiтнього довiдника "Опернi театри свiту”, яку перiодично перевидає Оксфордський Унiверситет, Англiя.

У недалекому майбутньому буде опублiковане на матерiалах архiву ВIС довiдково-монографiчне видання "Нацiональна опера України 1967-1997 рр.” автори В. Туркевич i Б. Гнидя, у якому буде посезонно викладено матерiали про дiяльнiсть театру: постановки, дебюти, гастролi.

Вирiшення таких комплексних програм сприяє створенню робочого документального фонду інформаційно-видавничої частини Національної опери.

У спеціальних папках-досьє зберігаються афіші, програмки, рецензії, огляди, фотографії на вистави, починаючи з повоєнного часу, папки-досьє на солістів театру і провідних митців, де зібрані характеристики, рецензії, листування, накази про виконання партій, укази про нагороди, фото. Усе це опрацьовано і зареєстровано як 578 фонд Нацiонального музею-архіву літератури та мистецтв України і становить загальнодержавний архівний фонд вічного збереження. Більшість документів не мають дублікатiв і є цінним науковим матеріалом. Зараз інформаційний фонд налічує понад 100.000 документів, серед них : понад 15.000 негативів фото, починаючи з двадцятих років ХХ ст. зокрема і довоєнних часів; понад 5.000 афіш (найстаріші датуються 1909 р ); колекція платівок понад 800 ; щоденні розклади уроків оперної і балетної трупи, починаючи з 70-х років; реєстр зарубіжних гастролерів і зарубіжних колективів, які гастролювали у Національній опері, починаючи з 1950 р.; колекція програмок та буклетів театру. До документального зібрання належить також фонд рукописних нот, зокрема авторські партитури, лібрето, інструментальні голоси, диригентські та режисерські примірники. З 1982 р. ведеться реєстр усіх публікацій про театр.

Практичною метою робочих інформаційних матеріалів є те, що фондом користуються мистецтвознавцi та журналісти для написання статей про роботу театру, творчість окремих виконавців. У цьому фонді зібрано понад 3000 ескізів видатних сценографів до вистав, зокрема - А. Петрицького, Ф. Нірода, Т. Брунi та ін. Цi ескiзи використовуються у виставах, які поновлюються. Систематизовані матеріали дають змогу готувати документи для подання кандидатур митцiв театру на почеснi звання. На матеріалах фонду організовуються виставки, зокрема саме на матеріалах документального фонду інформаційно-видавничої частини було організовано виставку у Музеї Людини канадського міста Монреаля (1983).

Робочо-інформаційний фонд ( архів ) Національної опери є складовою частиною Державного архіву - музею літератури й мистецтв. Архів один раз у п'ять років опрацьовується державним архіваріусом. Він перераховує матеріали, створує спеціальні описи, підписує кожну теку, оформлюючи згідно стандартів, які існують в архівній практиці.

На сучасному етапі існує проблема у повній комп'ютеризації матеріалів iнформацiйного фонду. Комп'ютеризованi всi архівнi матерiали про артистів балету, починаючи з 1926 року.

Взаємозв'язок з мас медiа.

Виходячи з обмежаних коштiв, ВIС практично не користується платною рекламою. Замiсть цього роль рекламного носiя бере на себе iнформацiйна дiяльнiсть. У цiй дiяльностi театр наслiдує тенденцiю залучити всi масовi видання, що мають вплив на читачiв.

В першу чергу, працiвники вiддiлу прагнуть надавати iнформацiю про дiяльнiсть театру, анонси вистав поточного репертуару, наступнi прем'єри у


--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Роль інформаційних засобів в організації театрального процесу (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно