Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Соціологія

Проблеми легальної та нелегальної міграції (реферат)

План

Вступ. 1

1. Проблеми міграції в Україні 4

2. Особи без громадянства. 6

3. "Біженці війни". 8

4. Викорінювання негативних стереотипів про біженців. 10

5. Нелегальна міграція. 11

Висновки. 19

Список використаних джерел. 20

Вступ

Нашу планету постійно уражають етнічні, релігійні, соціальні і політичні конфлікти, що породжують геноцид, дискримінацію, нетерпимість. Поки ці явища не зжиті, люди змушені залишати рідні місця, рятуючи своє життя.

Нині в усьому світі нараховується 22 мільйона біженців. Це найбільша трагедія. Цих людей різних рас і різних віросповідань можна зустріти в будь-якій країні. Вони змушені, кинувши домівки, майно, родину і батьківщину, бігти через побоювання за своє життя і свободу, саме тому вони - біженці.

Економічні мігранти залишають свою країну добровільно, у пошуках кращого життя, а біженці - побоюючись переслідування і не маючи іншої альтернативи втечі.

У міжнародному праві поняття "біженець" носить обмежений характер, у нього не включаються "економічні біженці". Існують досить обмежені критерії при виявленні тих, хто може користатися статусом біженця і притулком. В Законі України "Про біженців" надане наступне визначення: біженець - особа, що не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стать жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, знаходиться поза межами країни своєї громадської належності та не може користатися захистом цієї країни або не бажає користатися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з цього визначення поняття "нелегальний мігрант" не повинно асоціюватися з поняттям "біженець". Хоча біженець може в'їхати на територію України нелегально, оскільки він рятує своє життя, і, найчастіше, іншої альтернативи, як незаконний в'їзд у країну, що може надати притулок, для біженця немає.

Особи, що вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, серйозні злочини неполітичного характеру, не можуть одержати статус біженця.

По статистичним даним на 31.12.2002 р. в Україні проживає 3040 осіб, що мають статус біженця, з них 903 - це діти до 16 років. Це - найбільш незахищена категорія осіб. Біженці практично не одержують допомоги від держави. Щодня в них виникають проблеми в правовій сфері, перешкоди в соціальній адаптації в новому для них суспільстві. Вони особливо бідують і потребують матеріальної підтримки та консультаційних послуг з боку неурядових організацій.

Крім біженців в Україні проживає інша категорія осіб, що потребують захисту - це особи, що вимушено залишили місця постійного проживання в Автономній республіці Абхазія Грузії і прибулі в Україну. Усі ці люди змушені були залишити свої домівки, рятуючись від кровопролитного збройного конфлікту і не підпадають під чинність Закону України "Про біженців" (не відповідають визначенню, тому що користаються захистом країни своєї громадської приналежності). Вони одержали можливість легального проживання в Україні на підставі тимчасових довідок, виданих відповідно до Постанови КМУ № 674 від 26.06.96.

Усі ці люди не зі своєї провини стали учасниками найбільших потрясінь нашого століття. Серед них є лікарі і юристи, вчителі й інженери, шахтарі і фермери. Ці люди, якщо їм дати шанс, могли б внести свій внесок на благо всіх нас.

Тема: Міграції в Україні.

Мета: показати процеси міграції в Україну.

1. Проблеми міграції в Україні

В часи СРСР існувала „залізна завіса”, спроби незаконного переміщення через кордон в будь-якому напрямку були дуже і дуже скрутні та найжорсткіше припинялися. Існування інституту прописки робило дуже скрутною вільну зміну місця проживання громадян, але існували інші механізми, що регулювали масштабні переміщення населення. Депортація цілих народів, ГУЛАГ, освоєння цілинних земель, всесоюзні ударні будівництва, розподіл молодих фахівців і ін.

Радянський Союз розпався. Конфлікти на національному ґрунті, що передували розпаду СРСР і відбулися протягом наступних 2-3 років, були поштовхом до неконтрольованих переміщень величезної маси людей. Люди змушені були рятуватися втечею з зон конфліктів, відбувалося широкомасштабне витиснення населення некорінної національності з колишніх середньоазіатських союзних республік, Казахстану і Прибалтики. Етнічні українці, що проживали за кордонами України, стали повертатися на Батьківщину, депортовані кримські татари, нарешті, змогли повернутися до дому. В Україну масово бігли люди, спочатку – що стали жертвами національної ворожнечі в Азербайджані і Вірменії, потім - конфліктів в Абхазії й у Чечні. Економічна криза, що почалася ще в часи СРСР, прийняла загрозливі масштаби. Зупинилися підприємства, тисячі людей залишилися без роботи. Спочатку слабкий струмочок шукачів кращого життя потягнувся за межі України. До кінця 90-х років цей струмочок перетворився в солідний міграційний потік. В даний час тисячі жителів України живуть і працюють за її кордонами, найчастіше нелегально. У свою чергу, шляхи нелегальної міграції з країн Азії й Африки на Захід пролягли через Україну.

Зараз новою європейською реальністю стає розширення ЄС на схід. У майбутньому кордони ЄС стануть кордонами України. Зараз ці кордони зміцнюються з заходу для того, щоб зупинити потік нелегальної міграції в Західну Європу. Україна може стати останнім рубежем на шляху нелегальних мігрантів, який ці люди не зможуть перетнути. Не можна ігнорувати небезпеки нелегальної міграції для України, але не слід забувати, що іноді нелегально в нашу країну в'їжджають біженці. Ці люди потребують захисту. Негативна громадська думка про нелегальну міграцію створила негативні стереотипи й у відношенні біженців.

Шукачі притулку в'їжджають в Україну по різному: як легально, так і нелегально. На шляху до заповітної мети одержати притулок в Україні їх підстерігає безліч небезпечних несподіванок. Ці люди можуть знати мову, якою ми говоримо, але ніхто з них не знає нашого законодавства (та й що дивуватися - хто з нас сильно обізнаний про рідні закони). Нашим законодавством жорстко обговорені терміни, протягом яких шукачі притулку повинні звернутися з заявою про надання статусу біженця, і чітко зазначений орган, у який ці заяви повинні надійти для розгляду. Представники цього органа не зустрічають усіх прибуваючих на кордонах України, тому вже сам шлях до міграційної служби тернистий. Добре, якщо на цьому шляху не буде мовних проблем і перешкод з боку прикордонників чи співробітників МВС, які відповідно до закону повинні допомогти цим людям звернутися в міграційну службу чи підказати адресу. Заяви шукачів притулку не будуть розглядатися, якщо терміни звернення порушені без поважних причин. Відмова спричиняє погрозу депортації, а це означає, що життя цих людей може опинитися в небезпеці. Навіть благополучно пройшовши всі етапи подачі і розгляду заяви, та, отримавши статус біженця, ці люди фактично одержують тільки право легального проживання в Україні. Ніяких соціальних гарантій на практиці біженці, що мають офіційний статус, поки не мають. Для цих людей викликає великі проблеми вирішення практично будь-якого побутового питання. Це пов'язано як із протиріччями в законодавстві України (коли приймалася більшість законів - ніхто не подумав, щоб виділити цю категорію), так і з поганою інформованістю державних службовців про те, що в Україні є така категорія населення, як біженці, і що існує спеціальний закон, що регламентує правовий статус цих людей. В результаті - суцільні проблеми: зареєструвати шлюб, улаштувати дітей у школу, знайти роботу, одержати допомогу, виїхати за кордони України й ін. У теперішній час велика кількість біженців в Україні - це біженці на місці. Це ті люди, які навчалися в наших вузах, а після закінчення навчання не змогли повернутися на батьківщину через те, що ситуація в країні змінилася, і виникла загроза для життя цих людей. Для цієї категорії біженців не існує мовної проблеми, і вони можуть самостійно знайти собі якийсь заробіток, нехай і тимчасовий. Ті ж, хто прибувають в Україну і не знають ні російської, ні української мови, найчастіше просто знаходяться в жахливому стані. Найбільші проблеми виникають у цих людей з розміщенням. Законодавством України передбачене створення пунктів тимчасового приживання для біженців, де вони б могли розміститися хоча б у перший час . Фактично такий пункт тимчасового проживання знаходиться тільки в Одесі. Тому в інших областях ці люди можуть розраховувати тільки на свої земляцтва. Реально одержати кімнату в гуртожитку досить складно, тому що житлова проблема існує і для громадян України. Матеріальну допомогу біженцям, що бідують, надає представництво УВКБ ООН у Києві.

Люди в нашій країні живуть небагато, але вдома і стіни допомагають. Біженцям дуже складно налагодити своє життя в чужій країні саме через бідність нашої держави. Ці люди потребують порозуміння та співчуття, без цього вони не зможуть адаптуватися в Україні, а ми не зможемо стати цивілізованими людьми.

2. Особи без громадянства

Коли людині, що живе в Україні, виповнюється 16 років, їй потрібно одержувати паспорт. Але паспорт України можна одержати тільки в тому випадку, якщо людина є громадянином України. Ви ніколи не задумувалися над тим, що таке "громадянство" і чи потрібне воно людині?

Термін "громадянство" позначає правовий зв'язок між людиною і державою без вказівки етнічного походження людини. Правовий зв'язок являє собою наявність взаємних прав і обов'язків. Існують загальні права людини, такі як право на життя, на волю й особисту недоторканність і т.д., що не залежать від громадянської належності. Але існують права, якими можуть користатися тільки громадяни - це право обиратися і бути обраним, право займати державні посади, право на приватизацію, право одержати паспорт. Кожен громадянин має право на повернення в країну своєї громадянської належності. Серед обов'язків громадянина варто назвати службу в збройних силах. Держава зобов'язана захищати права й інтереси своїх громадян.

Багато хто скаже подумаєш - громадянство, не велика цінність. Виявляється, ще як велика. В Україні роками живуть без документів люди, що прибули в Україну після розпаду СРСР і вже тут стали повнолітніми. Вони не мають документів, що засвідчують особу, і не можуть одержати легальний статус в Україні з тієї причини, що не є громадянами України. У свій час їхні батьки виїхали з інших держав, що були союзними республіками, після вступу в силу тамтешніх законів про громадянство. У результаті цього вони автоматично одержали громадянство країни попереднього проживання. Вважати цих людей особами, що мають громадянство цих країн, дуже складно. Відсутній правовий зв'язок між людиною і державою. Людина не може одержати паспорт цієї держави. Таке відбувається через те, що деякі просто не в змозі оплатити консульські збори (так, у Консульстві Грузії в Україні за одержання паспорта необхідно сплатити 608 гривень, що складає майже чотири мінімальних зарплати, встановлених в Україні в 2002 р.). Фактично, ці люди є особами без громадянства (хоча відповідно до законодавства України не вважаються такими, бо законодавством держави попереднього проживання визнаються її громадянами). Люди не мають реальної можливості одержати легальний статус в Україні і не можуть повернутися в ту країну, звідки прибули, тому що вони не володіють державною мовою і не мають там рідних. Там їх ніхто не чекає, а деякі мають цілком обґрунтовані побоювання, унаслідок чого страхаються повертатися. Проблема залишається невирішеною - через відсутність документів і легального статусу в Україні ці люди не можуть звернутися за набуттям громадянства України.

3. "Біженці війни"

У 1993 році в Автономній республіці Абхазія розгорівся кровопролитний конфлікт. Ми зараз не будемо аналізувати причини цього конфлікту, відзначимо тільки, що в результаті цієї війни тисячі і тисячі людей були змушені залишити рідні місця. Деякі потім у 1995-1996 р. намагалися повернутися, але знову змушені були виїхати. Поки не знайдено шляхів політичного врегулювання конфлікту, й тому багато людей, що народилися в Абхазії, ще довго не зможуть повернутися в рідні місця. Найбільше число осіб (здебільшого, етнічних грузинів), потерпілих у результаті конфлікту, виїхали в Грузію, частина відразу виїхала в інші держави. Потім деякі з Грузії виїхали до рідних. Саме так в Україні опинилися „біженці війни” з Абхазії. Потрібно чітко вказати, що більшість цих людей не можуть розглядатися як Конвенційні біженці і не можуть одержати статус біженця відповідно до Закону України "Про біженців". Але ці люди потребували захисту, тому Кабінет Міністрів України 26.07.96 р. прийняв Постанову № 674, якою було затверджено Тимчасове положення про надання допомоги особам, що змушені були залишити місця постійного проживання в АР Абхазія Грузії і прибули в Україну. Це положення передбачало одержання цими людьми легального статусу в Україні. По документах, що засвідчують особу, вони одержали тимчасові довідки, що спочатку продляли на три місяці. Згодом термін було продовжено до шести місяців. Відповідно до тимчасового положення ці люди одержали право на тимчасове працевлаштування, право користування житлом у місцях тимчасового проживання (такі пункти не діяли на момент прийняття даного документа) і право на одержання медичної допомоги. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Часто доводиться чути, що наші базари окупували особи грузинської національності. Це дійсно так - ці люди працюють на ринках, тому що не можуть знайти собі іншої роботи. Це регламентовано нашим законодавством як право на тимчасове працевлаштування (Спробуйте зараз знайти роботу, якщо ви маєте дозвіл на тимчасове працевлаштування й у вас на руках довідка з реєстрацією на шість місяців! Хто захоче узяти вас на роботу, якщо через шість місяців ви можете бути невідомо де?). Пенсіонерам, що мають тимчасові довідки, не нараховують пенсії, тому що за міжурядовою угодою пенсії призначаються тільки громадянам Грузії, які постійно проживають в Україні. Проживши в Україні більше п'яти років, ці люди не можуть одержати громадянство України. Обов'язковою умовою для набуття громадянства, крім п'яти років постійного проживання, є ще і наявність посвідки на проживання. Законом "Про імміграцію", що вступив в силу 07.08.01 р., передбачено, що посвідки на проживання зможуть одержати тільки ті, хто одержав тимчасові довідки до 26.07.97 р. і встиг подати заяви до 07.02.2002. От так. А що буде з іншими, котрі в силу свого незнання звернулися за одержанням довідок пізніше чи не знали, що можуть подати заяви на одержання посвідки на проживання? Вони будуть і далі тимчасово проживати на території України, не маючи легальної можливості одержати постійний статус. Але ж у цих людей виростають діти. 60 % дітей вихідців з Абхазії, що досягли 18 років, не мають документів, які посвідчують особу. Це трапляється тому, що їхні батьки не змогли заробити гроші, щоб оплатити в Консульстві Грузії в Україні за одержання грузинського паспорта 608 гривень. Яке майбутнє чекає цих людей? Питання риторичне. Вони відповідно до законодавства Грузії є її громадянами, тому саме ця держава повинна допомогти в вирішенні проблем. Але ці люди живуть поруч з нами, і, можливо, ми змогли б їм допомогти, якби зрозуміли їхні проблеми і поспівчували, а не відносилися з упередженням.

4. Викорінювання негативних стереотипів про біженців

В Україні офіційно зареєстровано близько 3 тисяч біженців. Серед них є вчителі та лікарі, водії та слюсарі, селяни і вчені. Вони такі ж люди, як і ми з вами. Усе, що в них було - будинок і майно, рідні, батьківщина - все залишилося в минулому. Їм дуже складно починати все з початку на новому місці. Але життя продовжується, та потрібно продовжувати жити.

Члени нашого суспільства по-різному відносяться до біженців. Відношення дуже різне від байдужого потискування плічми до відкритої ненависті. І це - найстрашніше . Негативне відношення до біженців з боку наших співвітчизників заважає цим людям налагоджувати нове життя. Те, від чого вони втікали, виявляється, може наздогнати їх в Україні. Причина негативного відношення криється в нерозумінні проблем біженців, у сприйнятті їх як чужинців небезпечних для нас.

Вітчизняні засоби масової інформації широко обговорюють проблему нелегальної міграції та її небезпеку для нашої держави. При цьому поняття "біженець" практично стало уособлювати небезпеку. Нікому немає справи, що серед тисяч нелегальних мігрантів є тільки одиниці справжніх біженців. Хто повинний роз'яснити різницю? Найчастіше журналісти в погоні за сенсацією навіть не замислюються над тим чи іншим поняттям, як у даному випадку відбулося зі словом "біженець", а вживають його в загальноприйнятому значенні. Тому в нашій країні більшість людей не усвідомлює що біженець - це людина, яка біжить, рятуючи своє життя і маючи на те цілком обґрунтовані причини, пов'язані з переслідуваннями на релігійному, національному чи іншому ґрунті.

З існуючими стереотипами надзвичайно важко боротися. Необхідна цілеспрямована робота з роз'яснення жителям України: хто такі біженці. Тільки коли люди будуть знати правду, вони змінять своє відношення до біженців. І тільки тоді біженці зможуть зайняти гідне місце в нашому суспільстві.

5. Нелегальна міграція

Серед проблем, що постали в Україні в останні роки, одна з найскладніших - зростання обсягів нелегальної міграції. Це викликає занепокоєння насамперед тому, що тісно пов'язано з різними видами злочинності, зокрема, контрабандою зброї, наркотиків, торгівлею людьми, поширенням тероризму. Протидія нелегальній міграції ускладнюється через те, що для країн колишнього СРСР таке явище є досить новим. Це спонукає відповідні структури України оперативно вдосконалювати методи боротьби з ним, з огляду як на власний досвід, так і досвід ЄС, країни-члени якого зіткнулися з проблемою нелегальної міграції раніше.

Руйнація Радянського Союзу, недоліки в охороні кордону на деяких ділянках, недосконалість законодавства сприяли припливу до країн СНД нелегальних мігрантів з південноазіатського, близькосхідного й африканського регіонів. З появою нового шляху для нелегальних мігрантів (територією колишнього СРСР) постала серйозна загроза національній безпеці європейських держав, які, поряд з цим, змушені долати дефіцит робочих місць та наслідки етнічної ворожнечі.

Проблеми міграції в Україні з моменту їх появи почали вивчати українські вчені - соціологи, демографи та політологи. Серед них: С.І. Пирожков, О.У. Хомра, В.І. Банних, О.Г. Бабенко, О.А. Малиновська, А.С. Довгерт, В.І. Євінтов, В.О. Новік, В.І. Олефір, О.М. Овсюк, О.І. Піскун, Н.В. Плахотнюк, І.М. Прибиткова, Ю.І. Римаренко, М.О. Шульга, С.Б. Чехович та ін. Однак проблема нелегальної міграції досі залишається не вирішеною та актуальною. Остаточно не визначено механізми ефективної протидії нелегальній міграції та запобігання її негативних виявів. З огляду на це, дане дослідження має на меті провести аналіз сучасної ситуації з нелегальною міграцією в Україні та чинників, які сприяють поширенню нелегальної міграції в Україні.

Нині країною з основними каналами нелегальної міграції в Україну є РФ. Основні напрями міграційних потоків з Китаю, Індії і Центральної Азії пролягають через центральні області Росії. Географічна близькість цих областей до українсько-російського кордону призводить до того, що нелегальні мігранти концентруються у центральних регіонах України, прямуючи згодом до Львова, Мукачева й Ужгорода. Кількість нелегальних мігрантів постійно зростає. В останні роки збільшилася кількість нелегальних мігрантів з Афганістану та Пакистану, що значною мірою пов'язано з проведенням антитерористичної операції в Афганістані. Нині джерелом нелегальної міграції в Україну або транзиту її територією може стати Ірак.

Отже, ситуація з нелегальною міграцією в Україні значно ускладнилася, про що свідчить:

- збільшення кількості нелегальних мігрантів. Протягом 1990-х рр. кількість порушень державного кордону нелегальними мігрантами помітно зростала. Після 2000 р. їх обсяг дещо знизився, але це свідчить не тільки про ефективність боротьби з цим явищем, а й про вдосконалення тактики дій нелегальних мігрантів та появу нових каналів нелегальної міграції;

- використання організаторами нелегального переправляння мігрантів можливостей легального прибуття їх в Україну під виглядом навчання, туризму з метою подальшого прямування до країн Західної Європи. Щороку в Україну за службовими запрошеннями прибуває 69-70% іноземців - потенційних нелегальних мігрантів; для навчання у вищих навчальних закладах – 5-15%; за приватними запрошеннями - 5-7 %; інші - як туристи, з метою транзитного проїзду та ін.;

- збільшення нелегальної міграції жінок. Приховане перевезення жінок як складова нелегальної міграції вирізняється тим, що є водночас експлуатацією жінок, зловживанням і порушенням фундаментальних прав людини. Їх маршрути інколи повторюють міграційні. Факти свідчать: регіоном, де торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації викликає найбільшу тривогу, стають країни Європейського Союзу;

- розширення посередницької мережі та спроби організаторів нелегальної міграції залучити до злочинної діяльності посадових осіб правоохоронних органів, працівників транспортних та інших організацій.

Увага з боку нелегальних мігрантів до України - через її географічне положення (спільні кордони з вісьмома країнами, розташована фактично на кордоні Європи та Азії), внаслідок чого в останні десять років вона перетворилася на своєрідну буферну зону. Це може призвести до: використання каналів нелегальної міграції міжнародними терористичними організаціями та спецслужбами іноземних держав; залучення незаконних мігрантів до протиправної діяльності кримінальних структур; поширення інфекційних захворювань та збільшення безробіття і, врешті-решт, до дестабілізації соціально-економічної обстановки у країнах-реципієнтах.

Нелегальна міграція, криміналізація суспільства, контрабандна діяльність мають стійку тенденцію до зростання, що безпосередньо загрожує національній безпеці України. Можна також стверджувати, що в Україні активізується діяльність організованої злочинності, яка спеціалізується насамперед на створенні транснаціональної системи керування нелегальними міграційними потоками. Збільшення неконтрольованої нелегальної міграції призвело до значного посилення криміналізації суспільства у прикордонних районах. Зростає кількість затримань громадян України - мешканців прикордонних населених пунктів - посередників, переправників та помічників нелегальних мігрантів. Для значної частки населення, особливо на угорській ділянці українського кордону, підсобництво порушникам кордону стало традицією й основним засобом для існування.

Зазначені небезпеки посилюються через те, що в останні роки поширюється тенденція поступового перетворення України з країни-транзитера на країну-накопичувача нелегальних мігрантів. Ситуація загострюється також тому, що значна кількість нелегальних мігрантів - вихідці з регіонів, охоплених військовими конфліктами, де тероризм і гроші наркобізнесу - шлях для досягнення політичної влади (Афганістан, Пакистан, Бангладеш, Шрі-Ланка, північні штати Індії). Затримані іноземці нерідко вже мають досвід бойових дій або брали участь у партизанських операціях чи збройних нападах. Такі мігранти створюють потенційну небезпеку для України.

Нині підрозділи Державної прикордонної служби України, МВС, СБУ та Міністерство оборони посилюють взаємодію щодо запобігання нелегальній міграції, виконуючи програму боротьби з тероризмом, контрабандою та наркотрафіком. Тероризм виник зі злочинного світу, однак, серед іншого, він фінансується і за рахунок нелегального переправляння людей, що за прибутковістю наближається до торгівлі наркотиками, контрабанди тощо. Саме тому протистояння цим явищам водночас є боротьбою з тероризмом.

Фахівці сформулювали детальну класифікацію загроз, спричинених неврегульованістю проблем стосовно статусу кордонів та нерозвиненості їхньої інфраструктури. До таких загроз у політичній сфері, зокрема, належать: перманентна незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону України; потенційна можливість втручання з боку інших держав у внутрішні справи України в прикордонних районах; наявність сепаратистських тенденцій в окремих прикордонних районах; відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю, особливо організованою, та міжнародним тероризмом.

Отже, постають такі істотні проблеми в правоохоронній сфері, як організована трансгранична злочинність, міжнародний тероризм, нелегальна міграція, незаконне нагромадження зброї та наркотиків у прикордонних районах. Нові загрози національній безпеці, що актуалізувалися після 11 вересня 2001 р., лише посилюють значущість окремих з вищезгаданих чинників, зокрема нелегальної міграції, міжнародної злочинності, торгівлі зброєю, тероризму тощо. Постала загроза поширення в Україні діяльності міжнародних терористичних структур і здійснення ними екстремістських акцій під релігійними та політичними гаслами.

У зв'язку зі специфікою самого явища оцінка чисельності незаконних мігрантів є однією з найскладніших. Аналіз інформації Державної прикордонної служби України свідчить про таку стійку характеристику незаконної міграції: використання підроблених документів та відповідних продуманих «легенд»; постійне вдосконалення протиправної діяльності транснаціональних кримінальних структур щодо організації каналів незаконної міграції; незаконне сприяння та підтримка з боку громадян України, які заробляють на цьому гроші. За умов слабкості та корумпованості владних та адміністративних структур в Україні нелегальним мігрантам легше отримати візу, ніж в інших країнах, виїхати до країн Західної Європи та одержати притулок.

Перш ніж розглядати проблеми та наслідки нелегальної міграції необхідно визначити умови її поширення. Масштабам нелегальної міграції в Україні сприяють:

- толерантність та лояльність візової політики України;

- відсутність відповідних законодавчих актів для організації контролю за діяльністю юридичних і фізичних осіб, які запрошують в Україну іноземців;

- наявність економічних чинників, що створюють умови для розширеної мережі посередників нелегальної міграції на території України;

можливість безконтрольного пересування, тривалого нелегального проживання та працевлаштування;

- відсутність налагодженого механізму депортації іноземців з України, які нелегально прибули або перебувають на території України.

У процесі подальшого формування світового співтовариства обсяги нелегальної міграції зростатимуть. Стабілізувати ситуацію проблематично, оскільки нелегальна міграція дозволяє отримувати величезні доходи окремим підприємцям та посередникам. Для населення України через домінування у складі нелегальних мігрантів кримінальних елементів та транзитний характер такі вигоди є ілюзорними. Крім того, перебування нелегальних мігрантів в Україні потребує додаткових бюджетних коштів, збільшення витрат на утримання міліції, інших правоохоронних органів тощо.

З огляду на наявні тенденції, міжнародна міграція населення, насамперед з країн Азії й Африки, в перспективі може стати головною загрозою національній безпеці України. Наша держава зазнає значних втрат від міграції, особливо нелегальної, вже сьогодні. Постійно зростає кількість біженців та осіб, які шукають притулку в Україні. Нині на території країни перебуває близько мільйона громадян іноземних держав і осіб без громадянства. Кількість депортованих нелегальних мігрантів через правові, організаційні питання та недостатнє фінансування протягом кількох останніх років є незначною.

Нелегальні мігранти прибувають в Україну головним чином з метою подальшого прямування до країн Західної і Центральної Європи. Однак міграційна політика країн Європейського Союзу змушує мігрантів залишатися в Україні на тривалий час (інколи - назавжди).

Поряд з цим, в Україні активізувалася протиправна діяльність організованої злочинності, що спеціалізується на створенні структурованої і жорстко контрольованої транснаціональної системи управління нелегальною міграцією. Посилилася інтеграція національних злочинних угруповань у міжнародні злочинні синдикати, пов'язані з нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо. Постала реальна небезпека використання України як арени можливих протиборств за контроль над найприбутковішими сферами «тіньової» економіки різних (за етнічною ознакою) кримінальних угруповань. Це стосується деяких мусульманських (курдських, афганських, пакистанських і чеченських), китайських, в'єтнамських, молдовських та інших злочинних формувань. Утворилася нова багатокомпонентна структура кримінального бізнесу, що спеціалізується на наданні послуг у сфері нелегальної міграції.

Зростаючий потік нелегальних мігрантів загострює епідеміологічну ситуацію в країні, сприяє поширенню небезпечних інфекційних захворювань, що раніше в Україні не спостерігалися.

Специфіка нелегальної міграції зумовила надзвичайну ліберальність міграційних законів в Україні. За твердженнями деяких експертів, вона стає більш відкритою для мігрантів, ніж в інших країнах СНД. Проте ліберальні (за своєю суттю) міграційні закони в інших країнах СНД, а також неможливість виділення значних коштів на боротьбу з нелегальною міграцією становлять потенційну загрозу міжнародному авторитету України та знижують ефективність спроб об'єднати зусилля щодо протидії нелегальній міграції на міждержавному рівні.

Небезпечний розвиток міграційних процесів в Україні, насамперед нелегальної міграції, зумовлений багатьма соціально-політичними чинниками. Найважливіші серед них:

- правова неврегульованість питань імміграції і міграції, відсутність низки адміністративно-контрольних правових режимів, аргументованих обмежень на в'їзд іноземців в Україну;

- соціально-політична й економічна нестабільність у деяких суміжних з Україною державах, наявність збройних конфліктів в окремих з них;

- недостатнє фінансування і слабка організаційна та профілактична робота органів регулювання міграційних процесів, у тому числі правоохоронних органів;

- «прозорість» північних і східних кордонів України;

- низький рівень життя і соціальної захищеності населення України загалом та західних прикордонних областей зокрема.

Міграційна складова національної безпеки України залежить від багатьох чинників з різним ступенем впливу. Для порівняльної оцінки такого впливу проведено апріорне ранжирування. З цією метою протягом жовтня 2004 р. анкетувалося 20 експертів (Державна прикордонна служба України, СБУ, МВС України, вищі навчальні заклади Києва, установа «Міжнародна антитерористична єдність» та ін.).

Отриманий порядок чинників, згідно з їх ступенем впливу на параметр дослідження, необхідно враховувати при подальшому аналізі. Слід зосередити особливу увагу на:

- аналізі діяльності органів виконавчої влади щодо регулювання міграційних процесів, насамперед щодо запобігання негативним виявам та наслідкам нелегальної міграції;

- розробці комплексної оцінки криміногенної ситуації в прикордонних районах та підготовці пропозицій щодо недопущення протиправної діяльності на кордоні, у тому числі нелегальної міграції та інших пов'язаних з нею криміногенних явищ;

- удосконаленні механізму адміністративно-правового регулювання стосовно перебування в Україні громадян іноземних держав і осіб без громадянства, розв'язанні необхідних правових, організаційних і фінансових питань для ліквідації каналів нелегальної міграції й ефективного здійснення депортації іноземців-порушників;

- розробці заходів щодо забезпечення погодженої діяльності органів виконавчої влади для реалізації державної міграційної політики щодо запобігання й усунення небезпечних явищ у цій сфері.

Таким чином, можна зробити висновок, що негативні наслідки нелегальної міграції в контексті забезпечення національної безпеки України на сучасному етапі розвитку вимагають додаткових, більш ефективних заходів. Необхідно активізувати діяльність стосовно встановлення єдиного принципу здійснення візового контролю на кордоні, інформаційної взаємодії у веденні статистичного обліку мігрантів, вироблення єдиного підходу у протидії нелегальній міграції.

Висновки

Зростаючу роль у наданні допомоги вимушеним мігрантам виконують недержавні організації (НДО). Взагалі, з 1991 р. з падінням тоталітарного режиму, коли в незалежній Україні були визнані основні демократичні права - зокрема, свобода слова, інформації, право об'єднуватися - громадяни одержали реальну можливість брати участь у вирішенні проблем суспільства. Сфера діяльності українських НДО охоплює такі напрямки як освіта, охорона здоров'я, захист інтересів молоді, дітей і найбільш незахищених верств населення. До таких можна віднести й біженців. У 1999 році при активному сприянні УВКБ ООН у містах України була створена мережа недержавних організацій, що надають правову допомогу біженцям, шукачам притулку й особам без громадянства. Така допомога є дуже важливою для біженців і шукачів притулку, які, практично, не знайомі з положеннями українського законодавства. Через це вони не мають можливості захистити свої права, збільшується імовірність висилки шукачів притулку в країну, з якої вони повтікали, й у якій їхнє життя буде під загрозою. Особливо варто сказати про осіб без громадянства. Ці люди не користуються захистом жодної держави у світі і тому є дуже уразливими.

Недержавні організації вже мають солідний досвід, одержали досить знань, щоб допомогти клієнтам і знайти шляхи вирішення проблем. Це стало можливо завдяки отриманню нових знань і навичок на навчальних семінарах і тренінгах, організованих УВКБ ООН, обміну досвідом з колегами, установленню постійних контактів з державними установами.

Список використаних джерел

1. Біженці та міграція: Український часопис права і політики. -К.: Український центр правничих студій, 1999, - 124, с.

2. Етнонаціональні процеси в Україні: Історія та сучасність. -К.: Гол. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. -423, с.

3. Злупко С. М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібник. -К.: Знання , 2006. -324 с.

4. Муромцева Ю. І. Демографія: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2006. -299 с.

5. Політика України у сфері контролю над нелегальною міграцією/ Ред. Надія Цісик,; Міжнар. центр перспективних досліджень, Ін-т справ публічних. -К.: Б. в., 2006. -56 с.

6. Прибиткова І. М. Основи демографії. -К.: АртЕк, 1995. -252, с.

7. Пшеничнюк О. В. Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів. -К.: Вид. Паливода А. В., 2005. -169, с.

8. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231, с.

9. Стеценко С. Г. Демографічна статистика з основами демографії: Підручник. -К.: Вища шк, 2005. -414, с.





Реферат на тему: Проблеми легальної та нелегальної міграції (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.