Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Соціологія

Формування духовності та особливості дозвілля особистості (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Теоретичні аспекти дозвілля особистості 5

2. Проблеми формування духовності у сфері дозвілля. 9

3. Особливості дозвілля особистості 16

4. Основні функції дозвллєвої діяльності 19

Висновки. 22

Список використаної літератури. 24


Вступ

Актуальність окресленої проблеми визначається тим, що система освіти в інформаційному суспільстві перетворюється на основний генератор соціального розвитку. Тому інституційні та структурно-функціональні зміни в Україні можуть стати чинником формування нової культури, нової моралі, нової орієнтації та розвитку нових культуротворчих здібностей.

Специфіка соціокультурної ситуації в Україні визначає параметри та способи реалізації культурологічного підходу до формування національної школи, в основі їх визначення лежить врахування соціальної обумовленості цілепокладання в системі освіти процесами соціальної модернізації та національно-державного самовизначення. Концептуально культурологічна переорієнтація здійснюється на базі процесів націокультурної ідентифікації, методологічно — на базі зміни характеру культурного наслідування і використання екзистенціального потенціалу процесу «укорінення» індивіда у культурну традицію. Нові форми взаємозв'язку людини та культури формують і принципово нові засади функціонування національної системи освіти, спрямовані на ініціювання процесів самовизначення особою власних життєвих орієнтирів на основі безпосередньої інтеріоризації культурних цінностей, що набувають характеру етичного виміру індивідуального та соціального буття.

Змістовно трансляція культури в національній системі освіти повинна здійснюватися на основі реконструйованих під кутом зору нинішніх соціальних цінностей національних культурних традицій з органічним поєднанням їх із цінностями інших культур та загальнолюдськими традиціями та ціннісними орієнтаціями. Практична реалізація культурологічного підходу в педагогічному процесі вимагає психологізації та технологізації освітньої практики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Інтерес до проблеми вільного часу на Заході проявився в кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя. Вільним часом цікавились не лише індустріальна соціологія, але й соціологія сім‘ї, побуту, освіти, культури. Проблема вільного часу стає однією із значущих, з‘являється перспективний напрям досліджень – "соціологія дозвілля”. Значний внесок в її розвиток зробили Т. Веблер, Ж. Фрідман, Ж. Дюмазідьє, М. Каплан, Г. Віленський, Г. Клута, А. Заломек, Дж. Ландберг, В. Хавієрст, З. Стайков, З Скужинський, К. Маркс та інші [1,2]. Вони заложили фундамент досліджень даного напрямку та визначили основні підходи до вивчення вільного часу та дозвілля.

В Україні розвиток соціологічних досліджень супроводжувався вдосконаленням соціологічної теорії, типології вільного часу, методики і техніки досліджень, про що свідчать публікації Л.А. Ази, М.А. Андреєва, Г.В. Говорун, В.І. Головахи, М.В. За-харченка, О.В. Ковтун, А.О. Кроника, А.Я. Лойя, В.М. Пічі, Л.В. Сохань, А.Н. Стояна, З.І. Тимошенка та ін. [1].

На сучасному етапі здійснений цілий ряд досліджень, присвячених проблемам молодіжного дозвілля. Це роботи К.Г. Мяло, В.Я. Суртаєва, В.Т. Лисовського, Л.Ф. Боженко, І.В. Бестужева-Лади, В.В. Скороходова, Н.В. Котельникової [2].


1. Теоретичні аспекти дозвілля особистості

Сьогодні питання використання вільного часу та дозвілля для розвитку та вдосконалення особистості стають все більш актуальними. Адже соціальна, професійна творчість та будь-яка культурна діяльність пов‘язана з використанням вільного часу. Вільний час використовується людиною для участі у суспільно-політичному житті, для додаткової творчої діяльності в сфері техніки, науки, мистецтва, для розвитку своїх духовних та фізичних здібностей, а також для відпочинку та розваг. Наявність вільного часу хоча б у частини членів суспільства – важлива умова суспільного розвитку. Чим більше вільного часу у членів суспільства і чим значніша його частина використовується для розвитку виробництва та культури тим вище темпи суспільного прогресу. Врешті-решт, наступить такий етап в розвитку суспільства, писав Маркс, коли "мерой богатства будет ... отнюдь уже не рабочее время, а свободное время” [3, с. 296].

Отже, спробуємо розібратись, що ж таке, з наукової точки зору, "вільний час” та "дозвілля”? Інтерес до вивчення вільного часу проявлявся ще з стародавніх часів. В роботах Аристотеля, пізніше А. Шопенгауера, Р. Декарта вільний час та дозвілля розглядались в зв‘язку із свободою, соціальним статусом, саморозвитком [2]. Але сучасне поняття дозвілля було сформоване лише в період індустріального розвитку суспільства. Саме у цей період поняття "дозвілля” та "праця”, "дозвілля” та "навчання” були чітко розділені.

Слід зазначити, що до сьогодні в науці не існує єдиного підходу щодо визначення понять "вільний час” та "дозвілля”. Так, Л.І. Михайлова стверджує, що сучасна соціологія розглядає вільний час "не просто как свободное от обязанностей, социальной и физиологической необходимости, а как пространство свободной деятельности человека как самоцели, деятельности, не навязанной из вне, не являющейся необходимостью” [4, c. 201]. В.М. Піча вважає, що "вільний час можна визначити як ту частину соціального, в тому числі і позаробочого часу, яка вивільнена від невідкладних справ і є "часом свободи”, простором вільної діяльності і вільного розвитку особистості” [1, c. 237]. "Свободное время – время, остающееся за вычетом необходимого времени (т.е. рабочего времени, времени, затрачиваемого на дорогу к месту работы и обратно, на домашний труд, на удовлетворение физиологических потребностей – сон, питание и т.п.) и используемое человеком по своему усмотрению в зависимости от уровня культуры, материального дохода и физического состояния” [3, с. 296]. Г.П. Орлов вважає, що вільний час це "время, предназначенное для развития умственных и физических способностей и для удовлетворения социальных потребностей”[4, с. 201]. Отже, спираю-чись на викладене вище, можна сказати, що "вільний час – це вільний від основної роботи час, і який використовується особистістю для задоволення своїх розумових, фізичних здібностей та соціальних потреб в залежності від рівня культури, матеріального та фізичного стану”.

А що ж таке дозвілля? У соціологічних словниках ми можемо прочитати такі визначення: "Досуг - чаще всего определяется как время, остающееся за пределами того времени, которое затрачивается на оплачиваемую работу...” [5, с. 81]. "Время, свободное от работы и рутинных домашних обязанностей и пригодное для восстановления, расслабления, хобби, отдыха, а также культурных и художественных занятий” [6, с. 194]. Л.І. Михайлова дає таке визначення: "Досуг – это совокупность занятий, выполняющих функцию восстановления физических и психических сил человека” [4, c. 201]. Словник Ушакова дає таке визначення: "досуг - только ед. время, не занятое работой или другим делом; отдельные моменты свободного времени, промежутки между работой. …Развлечение, личные занятия в свободное от работы время (устар.)” [http://www.dic.academic.ru/library.nsf/ ushakov]. В.Д. Патрушев дозвіллям називає "часть свободного времени, которая служит как отдыху, так и развитию личности” [2, с. 12]. На підставі цих визначень ми можемо сказати, що дозвілля – це частина вільного часу, що не пов‘язана з основною роботою і яка використовується людиною для різноманітних особистих занять та розваг, відновлення психічних і фізичних сил.

І тут постає дуже цікаве питання, а як же використовувати вільний час та дозвілля з максимальною користю для особистості? Чому кожний витрачає його на свій розсуд? Адже вільний час представляє цінність не сам по собі, а в залежності від інтенсивності його використання людиною для розвитку своєї особистості. В цьому його головна цінність та значимість. І важливо, щоб вільний час був заповнений такою діяльністю, яка буде направлена на розвиток особистості.

В зв‘язку з цим, на наш погляд, буде доцільним розгляд одного з важливих питань гуманістичної теорії особистості А. Маслоу – ієрархії потреб. Соціологіч-ний словник визначає термін "потреба”, як "нужду в чем-либо необходимом для поддержания жизнедеятельности организма, человеческой личности, социальной группы, общества в целом; внутренний побудитель активности…Размер необходимых потребностей и способы их удовлетворения также представляют собой продукт истории и зависят в большей мере от культуры” [7 , с. 243 - 244].

Маслоу вважав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей і це робить їхнє життя значним та свідомим. "Маслоу описал человека как "желающее существо”, который редко достигает состояния полного, завершенного удовлетворения. Полное отсутствие желаний и потребностей, когда (и если) оно существует, в лучшем случае, недолговечно. Если одна потребность удовлетворена, другая всплывает на поверхность и направляет внимание и усилия человека” [8, с. 487]. Маслоу припускав, що усі потреби людини природжені, і вони організовані в ієрархічну систему пріоритету та домінування: фізіологічні потреби, потреби в безпеці та захисті, потреби належності та любові, потреби самоповаги, потреби самоактуалізації, чи потреби особистісного самовдосконалення.

В основі цієї ієрархії лежить припущення, що потреби, які є базовими необхідно задовольнити (в більшій, або меншій мірі), і тільки тоді людина може усвідомити наявність та бути мотивованою потребами, що знаходяться на наступній сходинці ієрархії. Отже, потреба одного типу повинна бути задоволена повністю раніше, ніж інша, розташована вище. Задоволення потреб, розташованих внизу ієрархії, робить можливим усвідомлення потреб, розташованих вище та їхньої участі в мотивації. А. Маслоу виходив з того, що ієрархія потреб розповсюджується на всіх людей, і чим вище людина може піднятись у цій ієрархії, тим більшу індивідуальність, людські якості та психічне здоров‘я вона продемонструє[9, c. 59-62].


2. Проблеми формування духовності у сфері дозвілля

В наш час, коли суспільство у взаємодії з довкіллям дійшло до критичної ситуації, визначальним фактором існування людства є формування духовності, і особливо – майбутніх фахівців різних профілів. Саме в духовному потенціалі відображаються можливості актуалізації духовних сил особистості в цілеспрямовані діяльності. У зв'язку з цим в гуманістичній педагогіці зростає зацікавленість духовними параметрами буття, серед яких особливої значущості набуває духовно-творча сфера людини.

На думку більшості вітчизняних та зарубіжних дослідників, без культу духовності людство загине. Особливої уваги потребує проблема формування духовної культури у майбутніх фахівців.

Духовне життя переважно охоплює процеси виховання, освіти, науки, культури, літератури, мистецтва і відображається в поглядах, думках, концепціях, суспільних процесах і явищах, у реалізації духовних потреб та інтересів людини.

Духовність – це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустріч із самим собою – своєю душею, внутрішнім "Я”, вихід до ціннісних інстанцій формування особистості та її менталітету; провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами.

Як писав геніальний Г.Сковорода, людина народжується двічі: фізично й духовно. Біля духовної колиски стоїть духовний наставник – вчитель, який стає дитині другим батьком, матір'ю, бо прищеплює її душі високі моральні якості віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого роду, народу, держави. Духовне народження Г.Сковорода вважав істинним, оскільки людина осягає "божественне в собі”, а зародки її духовності є в серці від народження ("філософія серця”), але вони не одразу усвідомлюються, бо їй протистоять могутні сили темної тілесності.

Духовну людину, на думку Г.Сковороди та інших українських мислителів, творить шлях добра: через пізнання, усвідомлення й розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення в світі [5,c. 148].

Духовність – це специфічна людська якість, яка формується в процесі розуміння і сприйняття певних суспільних норм та цінностей. Усі разом вони складають духовний світ людини, чим забезпечують соціально-психологічний бік її здоров'я, культурні, естетичні та духовні потреби.

Під духовними потребами, як вказує Ж. Юзвак, ми розуміємо "прагнення індивіда до засвоєння загальнолюдських та індивідуальних цінностей та їх створення в процесі духовних різновидів діяльності. До індивідуальних цінностей входять інтереси, погляди, ідеали, потреби особистості, які є результатом усвідомлення навколишнього світу та свого власного місця в ньому. Загальнолюдські цінності включають людяність, добро, красу, справедливість, знання” [8,c. 49].

Розвиток духовності полягає в процесі позитивних якісних та кількісних змін, досягнення цілісності та гармонії всіх її структурних характеристик. Духовний розвиток уявляється як шлях від знання до розуміння, від емоцій до співчуття, від сприймання до творчості, від егоцентризму до гуманізму.

Сама сутність процесу духовного розвитку полягає в русі до органічної єдності, взаємопроникнення таких духовних категорій, як добро, істина, краса. Цей процес може бути інтерпретований як різновид творчої діяльності, оскільки він є індивідуальним шляхом пізнання людиною своєї справжньої природи, відкриття власних можливостей та їх реалізації.

Учені-гуманісти кінця ХХ століття теоретично осмислюють та практично втілюють у життя проблему духовного ренесансу людини й суспільства через різні науки: педагогіку, психологію, філософію, етику, релігієзнавство, соціологію тощо.

Психічними проявами духовності, за думкою О. Зеліченка, є любов, творчість, пошук, розвиток, релігійність. Він детально описує їх, зводячи усі ці форми індивідуальних станів до єдиної спільної домінанти – духовності.

Любов – це і творчість, і пошук, і розвиток, бо вона весь час сама розвивається, формується, шукає нові форми вияву.

Розвиток, пошук реалізують прагнення людини до гармонії, рефлексії (знання, розуміння), виходу за чуттєві межі, до духовного.

Творчість – це вияв прагнення до поширення себе на світ (втілення себе у матеріальній формі - матеріалізації), до гармонії, до рефлексії, до духовного.

Формування духовності громадян, особливо молодих, відбувається на основі навчання, розвитку пізнавальної активності, задоволення певних духовних та культурних потреб. Досвід практичної роботи переконує, що проблема духовного виховання студента потребує взаємозв'язку позанавчальної діяльності з навчальним процесом, поєднання розвитку естетичних поглядів і художнього світогляду та естетичного самовиховання. Загальна зацікавленість молоді духовними та культурними цінностями, як свідчать сучасні дослідження, дуже висока.

Важливим є те, що студентська молодь часто обговорює питання музики, культури та мистецтва, національної культури, релігії, церкви та віри, організації відпочинку.

Тим більше занепокоєння викликає те, що чимало молодих людей схильні до беззмістовного проведення вільного часу. Більшість з опитуваних відзначили, що свій вільний час вони проводять, в основному у себе вдома, або у друзів. І тільки 17,8% відвідують заклади культури.

Важливою перепоною на шляху до формування духовного світу є перш за все відсутність необхідних можливостей для задоволення духовних потреб[11, c. 14-17].

В останній час в Україні значно зменшується кількість будинків культури, клубів, об'єднань за інтересами, за місцем проживання і т. ін.

Сучасні вчені нараховують до 500 різних видів і форм дозвілля. Тут і участь в самодіяльній художній творчості, заняття спортом, відвідування театрів, кіноконцертних залів, бібліотек, музеїв, подорожі, кіно-фотоаматорство, колекціонування і багато іншого. Це далеко не повний перелік видів творчої діяльності, від яких залежить духовне багатство і розвиток самої особи.

Нині стоїть важливе завдання виховувати у людей постійну потребу в своєму культурному зростанні. Вона має бути того ж рівня значимості, що й потреба у праці. Якщо ця остання є мотиваційною основою готовності індивіда до інтенсивної трудової діяльності, то перша – також основою до активних форм дозвілля і зростання культурних потреб особистості.

Виховне значення дозвілля пов'язане з його якістю, змістом, різноманітністю форм, функціями, мірою прилучення людини до дозвільної діяльності, станом роботи закладів культури. Там, де її зміст лишається бідним, а форми і методи – шаблонними, примітивними, виховне значення клубів, будинків і палаців культури знижується. На жаль, не всі вони ще стали місцем, де кожен може знайти собі заняття до душі, тобто з пасивного глядача і слухача перетворитися на активного учасника заходів, які вони проводять.

Що ж виховується на дозвіллі? Світоглядна культура, потреби, смаки, почуття й емоції людей, їх колективістська свідомість, уміння. Сьогодні особливе значення має виховання світоглядної культури, розумних потреб і смаків, особливо у молоді. Соціологічні дослідження художніх смаків молоді підтверджують, наскільки актуальною є нині дана проблема.

Творчість – одна з найбільш високих цілей дозвілля. Йдеться про те, що не тільки у сфері праці людина може створювати нове, а й у сфері дозвілля. Дозвілля надає можливості для творчості усім без винятку. У цій сфері ніщо не заважає реалізації закону переміни занять, і вона дозволить більш об'ємно та різнобічно розбудовувати духовність конкретної особистості.

Дозвілля – могутній засіб вияву талантів, зміцнення обдарувань. Власне, елемент творчості притаманний багатьом видам і формам дозвіллєвої діяльності. Проте існують, так би мовити, чисті форми творчого дозвілля. Серед них найчастіше виділяють гуртки художньої самодіяльності, певні види клубів за інтересами, любительські об'єднання.

Колективне проведення дозвілля, а саме таке ми маємо на увазі щодо студентів вищих навчальних закладів, вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між людьми, швидкої адаптації новачків. Воно поєднує у собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом.

Поєднання індивідуально-особистісних і колективістських елементів у способах проведення вільного часу є необхідною умовою культури дозвілля, яка формується всім укладом життя сучасного суспільства. Але це - не стихійний процес. Він передбачає цілеспрямовану дію на потреби й інтереси людей, їх смаки, погляди, виховання уміння правильно розпоряджатися своїм вільним часом і, зрештою, формувати духовність у сфері дозвілля[12, c. 139-141].

Нас зацікавило питання, яким же чином відноситься вільний час саме до волі? Вже сам термін "вільний час” каже про те, що людина може, здавалося б, використовувати його цілком на свій власний розсуд. Але в реальному житті вільний час виявляється детермінованим соціально-економічними, політичними та духовними відносинами самих людей.

Безумовним проявом особистої волі у вільний час є волевиявлення самої людини, наявність у неї можливості вільно користуватися часом. Практично це – вільний вибір варіанта дії. Свобода в цій ситуації є не тільки в наявності більшої чи меншої кількості видів діяльності, а і в можливості вибрати бажане без будь-якого примусу або тиску із зовні. Саме тут людина отримує відчуття волі.

Волевиявлення виражається у виборній активності суб'єкту. Обираючи у вільний час той чи інший варіант дії, студент готовий іти на певні витрати енергії заради виконання запланованого. Перш за все, це стосується діяльності, яка вимагає великого фізичного та розумового напруження. Нерідко студенти стають рабами випадкового вибору у вільний час саме із-за слабкої волі.

Вільна діяльність у дозвіллі – це не тільки здійснення якихось позитивних прагнень, але й вміння, здібність від чогось відмовитися, у чомусь себе обмежити. "Велика воля, - писав А.С.Макаренко, - це не тільки вміння чогось побажати і досягти, але й вміння примусити себе від чогось відмовитися, коли це потрібно. Воля – це не просто бажання і його задоволення, а це ще й бажання і зупинка, бажання і відмова...” [4,c.348].

Характер використання вільного часу багато в чому залежить і від віку людини. Сьогодні відбувається суттєва зміна меж дитинства, підліткового віку, юності, середнього віку та старості. Демографічні тенденції складні і непередбачені. Суспільство то "молодіє”, то "старіє” і не враховувати цього не можна.

Як і в попередні роки, у сфері дозвілля нині взаємодіють дві протилежні тенденції: одна – це пасивний, статичний спосіб проведення вільного часу, інша – його інтенсифікація з допомогою активних занять. Квартира й нині залишається основним місцем проведення дозвілля міським жителем. Однією з причин такого "пасивного” дозвілля є "одомашнення” духовної культури, яка у вигляді книг, музичних записів, відеофільмів, ігор, колекцій дедалі більше "осідає” в квартирах.

Сьогодні "все є під рукою” для того, аби зробити свій дім справжнім осередком культурного життя, відпочинку, дозвілля. Це й притримує людей вдома.

Ще одна причина пасивного дозвілля – незадовільна робота закладів культури, які протягом багатьох років недостатньо враховували зрослі духовні запити населення, не створювали необхідних умов для різноманітних занять людей у вільний час, повільно розвивали самодіяльні начала дозвілля. В їх діяльності переважає орієнтація на видовищні заходи. Як наслідок – знижується відвідуваність клубів і спортивних споруд, значна частина їх відвідувачів проводить своє дозвілля поза цими закладами. Має місце навіть відтік з художньої самодіяльності.

Зрозуміло, посилення тенденції до пасивного проведення вільного часу ускладнило і загострило ряд проблем дозвілля. Ось одна з них: виховання культурних потреб і смаків людей, які б стимулювали організацію відповідних форм домашнього дозвілля. Це мають бути такі форми, які б сприяли процесам "роздомашнення” культури, формували активність людей у засвоєнні духовних благ, прагнення до більш широкого, ніж сімейне, спілкування.

У студентської молоді збільшуються потреби до особистої незалежності, прагнення до самоствердження. Виникають протиріччя з оточуючими людьми, носіями затверджених норм, вимог, традицій, не виключається і агресивне ставлення до заведеного порядку. Збільшується відповідальність особистості за певні вчинки. В період зрілості, з ростом освіченості і культури, набуттям життєвого досвіду діяльність особистості стає найбільше вільною.

Прагнення мати більший об'єм вільного часу великою мірою пов'язане з прагненням студента змінити свою манеру проведення дозвілля – реалізувати задумані плани, поглибити знання, зайнятися творчою діяльністю, "знайти себе”. Інакше кажучи, зростає цілеспрямованість використання студентами свого вільного часу, прагнення утвердити себе в очах оточуючих, заслужити їхню повагу. Людина начебто переносить функції, які завжди належали роботі та навчанню, на вільний час[2, c. 5-8].


3. Особливості дозвілля особистості

В огляді значень поняття "дозвілля" доцільно виокремити три основні підходи до його вжитку:

1. часовий підхід, коли дозвілля розглядається як період часу, діяльності, стану інтелекту, в якому вибір є домінуючою рисою; у цьому сенсі дозвілля є формою вільного часу для особистості, простором для розвитку її здібностей, умінь і набуття навичок;

2. об'єктивний підхід, при якому дозвілля розуміється як протилежне роботі заняття, тобто це будь-який неробочий або той, що лишається після роботи, час;

3. суб'єктивний підхід, при застосуванні якого наголос робиться на якісних параметрах поняття, коли значна роль відводиться не стільки кількісним характеристикам (наприклад, кількість вільного часу), скільки особистісному сприйняттю дозвілля і його ролі, яке формується, зокрема, під впливом віросповідання й інших соціально-значущих рис; саме у цьому контексті слід розглядати дозвілля, яке може здійснюватися у будь-який час і визначатися характеристиками індивідуума та особливостями його світосприйняття.

З усього вищесказаного стає зрозумілим, що неможливо дати універсальні визначення дозвілля, , бо вони міняються в залежності від контексту і завдання дослідження. Загальне ж уявлення про взаємну підпорядкованість трьох понять може дати графічна логіко-структурна модель, яка вказує на місце дозвілля, туризму і рекреаційної діяльності в життєвому циклі індивідууму (рис. 1).

Рисунок 1. Схема взаємного співвідношення між роботою, дозвіллям і рекреацією.

На схемі, зображеній на рисунку 1, є дві області перекриття роботи і дозвілля:

1. бізнес-подорожі або бізнес-тури, що розглядаються як зорієнтовані на ділові цілі подорожі, а це і відрізняє їх від мандрівок, які здійснюються на дозвіллі і мають на меті відновлення психофізичної енергії, здобуття нових знань і вражень тощо;

2. "серйозне" дозвілля, яке розглядається у сучасному світі як засіб самовдосконалення, самовираження та професійної реалізації. Йдеться про технічну творчість, здобуття нових знань і вміннями, які, з одного боку, є способом проведення вільного часу, а з іншого - можуть стати чинником професійного росту.

Рекреаційна дозвіллєва діяльність своєю метою має зняття будь-яких фізичних і розумових перевантажень, а також фізичний розвиток; до неї відносяться прогулянки, заняття фізкультурою і спортом, туризм. В практиці сьогодення ці завдання реалізуються дозвіллєвими закладами — клубами, секціями, гуртками — та навчальними закладами — ліцеями і гімназіями, що пропонують не лише аналогічні форми фізичного вдосконалення, але й залучають до цього батьків, сприяючи організованому сімейному дозвіллю та особистісній соціалізації. До того ж, саме в напрямі фізичного дозвілля простежується динаміка створення таких форм, як школа-клуб, школа-культурно-просвітницький центр, де фізичне вдосконалення відбувається за принципами природовідповідності та культуровідповідності — тобто, водночас із реалізацією завдань екологічного виховання та пізнання культурних традицій, звичаїв, досвіду[14, c. 18-21].

Практична дозвіллєва діяльність орієнтована на всі види практичної діяльності, при цьому вона не втрачає своєї співвідносності з дозвіллям. Ця діяльність припускає вільний вибір, що спричинений особистісними нахилами та здібностями — створення різного роду виробів прикладного, побутового, декоративного призначення, садівництво, квітнярство, будівельні роботи і т.п. Означений вид діяльності широко розповсюджений серед всіх соціальних і вікових верств населення, особливо популярний серед пенсіонерів і безробітних. Різновиди цієї діяльності використовуються в програмах реабілітаційних та компенсаторних культурно-просвітніх і спеціалізованих шкільних закладів. Декоративно-прикладні види мистецтв, дизайн одягу, інтер'єру, ландшафту також дедалі частіше зустрічаються в програмах діяльності освітніх закладів нового типу.

Культурно-дозвіллєва діяльність спрямована на орієнтацію та наближення людей до естетичних, духовних і пізнавальних цінностей і відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку особистості. Саме в сфері культурного дозвілля найбільш виразно проявляється соціальна відмінність між окремими верствами населення[14, c. 23].


4. Основні функції дозвллєвої діяльності

Для соціально-дозвіллєвої діяльності ключовою виступає комунікація. Це — спілкування у сімейному колі, виховання дітей та інші види соціального дозвілля, в яких процес соціалізації виходить за межі сім'ї - нестандартні контакти, необхідні для встановлення психо-емоційної рівноваги. При цьому спілкування є важливим фактором соціалізації, фундаментальною основою людського буття. В дозвіллєвому спілкуванні головну роль відіграє субкультура комунікаторів і оточення, в якому воно відбувається. В сучасних умовах ми не можемо обминути віртуальне спілкування в мережі INTERNET, відзначаючи його інформаційне, пошукове, освітнє наповнення. Освітньо-інформаційні послуги щодо користування мережею INTERNET, володіння базовими навичками РС-користувача та набуття додаткової освіти або спеціалізації в галузі комп'ютерних інформаційних технологій пропонують навчальні заклади — в межах навчального плану, як факультативний курс, та культурно-просвітницькі — в першу чергу, бібліотеки, культурно-просвітницькі центри, також спостерігається розповсюдження нових форм - INTERNET-кафе та INTERNET-клубів.

Похідними означених видів дозвіллєвої діяльності є такі функції дозвілля: психологічна, соціальна, терапевтична та економічна.

Психологічна функція дозвілля, в свою чергу, розподіляється на три підфункції: розвага, розвиток особистості та відпочинок. Відпочинок, за узагальненою думкою сучасних теоретиків дозвілля, вважається головною складовою сучасного дозвілля, оскільки за останні десятиріччя значно зросло нервово-психологічне навантаження в процесі праці, професійного та ділового спілкування, телекомунікацій, користування транспортними засобами [3]. Відпочинок дає можливість розрядки, спокою і свободи від різного роду обов'язків. Розвага поширює і доповнює відпочинок, надає йому більш динамічного змісту, стає джерелом миттєвого забуття туги, занурення в гру. Гра розглядається як важлива складова розваги, набуває значення основної функції дозвілля, що сприяє становленню міжособистісних стосунків незалежно від соціального статусу індивіда. Про це, зокрема, свідчить процес демократизації традиційних елітарних видів дозвілля. З іншого боку, гра в своєму розмаїтті стає дедалі впливовішим чинником в закладах дошкільної підготовки та позашкільної діяльності — традиційних, та особливо, в інноваційних, де виступає як складова розвиваючого навчання.

Наступною функцією дозвілля є функція особистісного розвитку. Вона передбачає не лише орієнтацію людини на інтелектуальний, художній, фізичний розвиток у вільний час, але й наявність цілком свідомої потреби в цьому розвитку. В сучасних умовах реалізаціїя цієї функції відбувається в декількох напрямах:

в культурно-просвітніх установах - клубах, культурно-просвітніх центрах, будинках культури, дитячої та юнацької творчості, бібліотеках, музеях та парках — шляхом оновленням форм і технологій діяльності;

в межах додаткового (факультативного) компоненту навчальних планів традиційних освітніх закладів — на заняттях гуртків, студій, спортивних секцій;

в програмах інноваційних освітніх закладів, де спостерігаються суттєві зміни щодо змісту і форм організації навчально-виховного процесу, до того ж досить часто долається традиційний розподіл на «навчальну» та «позанавчальну» діяльність, оскільки йдеться про створення оптимальних умов, орієнтованих на розвиток кожної особистості, який не може відбуватися тільки в чітко окреслених часових і просторових межах, оскільки має тривати постійно[4, c. 54-56].

Щодо терапевтичної функції дозвілля, то якщо спочатку її розглядали як об'єднання психологічних функцій: відпочинку (розрядки) і розваги, що надають можливості людині підтримувати оптимальний психофізіологічний стан, то в умовах сьогодення ми звертаємо увагу на рекреаційно-оздоровчий та реабілітаційний компоненти цієї функції.

І нарешті ми звертаємось ще до однієї, але конче важливої функції дозвілля - економічної. Вона сформувалась під впливом соціально-економічних зрушень, які відбувались в розвинених країнах світу у другій половині ХХ-го століття і вплинули на всі сфери людської життєдіяльності, не обминувши й феномен дозвілля. Йдеться про інтенсивний розвиток процесу скорочення робочого і зростання обсягу вільного часу, створення сучасної індустрії дозвілля, що призвело до масового споживання дозвілля й довело його економічну прибутковість. Втратили силу раніше популярні положення про працю і дозвілля як взаємовиключні сфери людської життєдіяльності, уявлення про непродуктивність дозвілля в економічному сенсі. Внаслідок означених факторів індустрія дозвілля за прибутками міцно увійшла до першої десятки прибуткових галузей світової економіки і посідає в різних країнах від 3-го до 9-го місця[2].


Висновки

Традиційна мережа культурно-освітніх, дозвіллєвих закладів, яка протягом багатьох років формувала певний рівень культури студентської молоді, сьогодні не тільки значно скоротилася, але й не відповідає потребам молодого покоління, переживає кризу, більша частина молоді не користується її послугами.

Сьогодні ситуація у суспільстві диктує нові завдання духовного розвитку майбутнього фахівця. Становлення духовності особистості передбачає соціокультурний процес впливу суспільства на людину. Водночас це і форма духовно-інтелектуальної активності особистості, яка критично, творчо освоює нові суспільні ролі, цінності, осмислює досвід попередніх поколінь у нових соціально-економічних, духовно-інтелектуальних умовах.

Зміни, що відбулись в нашому суспільстві та усіх сферах життя у своїй більшості стали причиною виникнення цілого ряду гострих проблем, серед яких були і проблеми молоді. І однією з сфер життєдіяльності молоді, де найбільше виявляються наслідки цих змін, є вільний час та дозвілля. В їхньому проведенні та використанні можна прослідкувати перетворення усієї системи ціннісних орієнтацій в зв‘язку з падінням рівня загальної культури, руйнуванням традиційних норм та цінностей, розповсюдженням елементів спрощеної масової культури. В подібній ситуації молодь втрачає визначеність у виборі лінії нормативної поведінки, і навіть, коли знає норми та правила нормативної поведінки (хоч в останній час кількість таких людей зменшується), не завжди використовує їх у повсякденному житті. Спрощуються життєві орієнтири молоді, знижується рівень культури дозвілля та вільного часу. Подібна ситуація характеризується рядом негативних моментів – пасивністю, безглуздістю існування, антисоціальними явищами (алкоголізм, наркоманія, злочинність). Суперечливість ціннісних орієнтацій в сучасній соціокультурній ситуації призводить до того, що молоді люди втрачають здібність протистояти впливу негативних тенденцій, які формуються та набирають силу у системі молодіжного дозвілля. Крім того, вивчення проблем вільного часу та дозвілля продиктоване й практичними потребами, оскільки негативні прояви у цій сфері в багатьох випадках обумовлені неорганізованістю цього процесу, низьким рівнем його ку­льтури та культури самої молоді.


Список використаної літератури

1. Соціологія: Курс лекцій. За редакцією В.М. Пічі. – К.: Заповіт, 1996. – 334 с.

2. Котельникова Н.В. Инновационные тенденции в сфере молодежного досуга в современной России Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата социологических наук. – Ставрополь, 2003.

3. Научный коммунизм. Словарь. Изд. 3-е // Под ред. акад. Румянцева А.М. Изд. 3-е. – М.: Политиздат, 1980. –381 с.

4. Михайлова Л.И. Социология культуры: Учебное пособие. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999.- 232 с.

5. Аберкромби Н. Социологический словарь / Абер-кромби Н., Хилл С., Тернер Б.С. /Пер. с англ. под ред. С.А. Ерофеева. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1997. – 420 с.

6. Дэвид Джери Большой толковый социологический словарь / Дэвид Джери, Джулия Джери.- М.: Вече, АСТ, 1999. – 544 с.

7. Краткий словарь по социологии / Под общей ред. Д.М. Гвишиани, Н.И. Лапина. – М.: Политиздат, 1989. – 479 с.

8. Хьелл Л. Теория личности / Хьелл Л., Зиглер Д./– СПб: Питер, 2000. – 608 с.

9. Культура досуга / В.М. Пича, И.В. Бестужев-Лада, В.М. Дымов и др.. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1990. – 240 с.

10. Степаненко І.В. Духовність як феномен культури // Молодь в посттоталітарному суспільстві: укр. Варіант: Тези доп. Наук.-практ. Конф. 27-28 квітня 1993 р. – Х., 1993.- С.86-91.

11. Щербань П. Формування духовної культури особистості //Рідна школа.-1999.- № 7. – С. 14-17.

12. Юзвак Ж. Духовність як психологічний феномен: структура та чинники розвитку // Філософська думка.- № 5.- 1999. – C. 139-150.

13. Духовність і моральні цінності сучасної української молоді: Аналіт.доп. // Поточ. Арх.. Укр. ін-ту соц. Дослідж.- К., 1998. – С. 18-43.





Реферат на тему: Формування духовності та особливості дозвілля особистості (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.