Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Сільське господарство

Технічне обслуговування та технічний ремонт автомобілів з карбюраторним двигуном (курсова робота)

Розділ I. Особливості вивчення курсу «Технічне обслуговування» в професійно-технічних закладах освіти.

1.1 Мета і завдання дисципліни «Технічне обслуговування», її місце в навчальному процесі.

Ефективність використання автотранспортних засобів залежить від вдосконалення організації перевезення вантажів і властивостей автомобілів зберігати в відповідних межах значення параметрів, які характеризують їх здатність виконувати відповідні функції. В експлуатації автомобіля його функціональні властивості поступово погіршуються в наслідок зносу, корозії, пошкодження деталей та інших факторів. В автомобілі виникають різноманітні дефекти, які знижують ефективність його використання. Для попередження виникнення дефектів і своєчасного їх усунення автомобіль піддають технічному обслуговуванню.

Метою технічного обслуговування машин при викори­станні є систематичний контроль технічного стану агрега­тів та виконання планових робіт для зменшення інтенсив­ності зношування деталей, запобігання відказам і несправ­ностям.

Предметом дисципліни „Технічне обслуговування” є комплекс робіт щодо підтримання роботоздатності та справності машин при їх використанні, зберіганні і транспортуванні.

Завданнями є вивчення закономірностей зміни стану елементів машин у процесі експлуатації і впливу їх на залишкову довговічність; закономірностей виконання – технологічних процесів під час ремонту машин і виявлення параметрів, діючи на які можна підвищити якість і ефективність роботи.

Робоча програма складена згідно з державним стандартом підготовки молодших спеціалістів(додаток А). За програмою графік учбового процесу включає 72 годин: з них 48 години відводиться для вивчення предмету на другому курсі, 24 години для вивчення на третьому курсі. По закінченню курсу по програмі передбачено контроль у вигляді екзамену.

Вивчення курсу «Технічне обслуговування» сприяє формуванню у студентів міцних знань про будову, принцип роботи, основні несправності автомобіля та методи їх усунення; підготовці студентів до продуктивної механізованої праці і дозволяє оволодіти їм професією механіка, інженера або тракториста. Для ефективного вирішення цих задач на заняттях необхідно на основі знань учнів по загальноосвітніх предметах прищеплювати їм знання будови і роботи автомобілів, практичні уміння по експлуатації техніки; розширювати політехнічний кругозір уч­нів; виховувати у студентів свідоме відношення до праці і загальну трудову культу­ру; розвивати у учнів технічне мислення, творчі здібності, інтерес до техніки і професії механізатора.

Вивчаючи курс «Технічне обслуговування», студенти набувають спеціальних знань про призначен­ня, будову, дію і технічне обслуговування основних марок автомобілів; про ознаки і причини основних несправностей, що виникають в процесі експлуатації, їх виявленні і способах усунення; про правила безпеки праці, особистої гігієни, ви­робничої санітарії і охорони природи; про правила збері­гання, керування, поводження з паливно-мастильними матеріалами, про правила дорожнього руху і т.п.

В процесі вивчення дисципліни у учнів формуються спеціальні уміння, навички са­мостійного виконання нескладних розбірно-складальних робіт, найпростіших регу­лювальних операцій на і всіх операцій по щозмінному технічному об­слуговуванню; проведення під керівництвом майстра-наставника, бригадира, механіка операцій періодичних технічних обслуговувань автомобіля і підготовки його до зберігання, усунення несправностей, що не вимагають розбирання механізмів; до­тримання правил безпеки праці, пожежної безпеки, виробничої санітарії, особистої гігієни і охорони навколишнього середовища.

В курсі «Технічне обслуговування» передбачається, що учні повинні оволодіти не тільки спеціа­льними знаннями, уміннями і навичками, але і узагальненими (політехнічними), до яких можна віднести наступні: загальнотрудові (планування майбутньої діяльності, організація праці, самоконтроль діяльності і результатів праці); загальновиробничі (вимірювальні, розрахункові, графічні і ін.); відомості про виробничий і технологічний процеси (зміст і умови праці); загальнотехнічні (демонтажно-монтажні, роз­бірно-складальні, контрольно-оглядові налагоджувально-регулювальні, діагностич­ні, конструкторські, по управлінню машиною і ін.; відомості про деталі, складальні одиниці, механізми, прилади, апарати, машини, інструменти, види з'єднань і пере­дач, матеріалах . Всі ці політехнічні знання дозволяють студентам краще орієнту­ватися в техніці і сільськогосподарському виробництві, свідомо вибрати професію і успішно оволодіти не тільки нею, але і суміжними професіями (наприклад тракто­рист-машиніст, водій автомобіля, слюсар).

Організація практичної діяльності учнів в кабінеті по технічному обслуговуванню машин, навчальному гаражі, ремонтній майстерні сприяє формуванню у студентів відповідального відношення до праці, активності сумлінності, самостій­ності, творчого підходу до роботи, організованості, наполегливості, інших етичних і вольових якостей.

Ланкова форма організації учбової роботи сприяє формуванню у студентів від­чуття колективізму: виконуючи спільно трудове завдання, учні надають один одно­му допомогу, вчаться працювати в колективі, самостійно планувати і організовувати колективну працю.

Будова і дія агрегатів, механізмів і деталей трактора (автомобіля) засновані на багатьох зако­нах і явищах фізики, хімії і інших наук. Тому, вивчаючи трактор (автомобілі), учні закріплюють знання і по загальноосвітніх предметах, вчаться застосовувати їх на практиці при оволодінні технікою.

1.2 Характеристика основних видів технічного обслуговування автомобілів з карбюраторним двигуном.

У процесі експлуатації автомобіля його функціональні власти­вості поступово погіршуються внаслідок спрацьовування, корозії, пошкодження деталей, утомленості матеріалу, з якого їх виготовле­но, й т. ін. В автомобілі виникають різні несправності (дефекти), що знижують ефективність його експлуатації. Для запобігання появі де­фектів і своєчасного усунення їх автомобіль піддають технічному об­слуговуванню та ремонту. Метою технічного обслуговування машин при викори­станні є систематичний контроль технічного стану агрега­тів та виконання планових робіт для зменшення інтенсив­ності зношування деталей, запобігання відказам і несправ­ностям. Саме обслуговування полягає у виконанні опера­цій, спрямованих не на відновлення форми чи розміру деталей (це здійснюється при ремонті), а на відновлення параметрів взаємодії деталей шляхом підтягування різьбо­вих з'єднань, регулювання зазорів між деталями, натягу пружин, заміни мастильних матеріалів, відновлення лакофарбових покриттів тощо. Винятком є лише операції по за­міні фільтруючих елементів повітряних, паливних та мас­ляних фільтрів, коли відновити їх роботоздатність шляхом очищення та миття уже неможливо. У цьому і полягає ос­новна відмінність операцій технічного обслуговування від ремонтних операцій.

Технічне обслуговування (ТО) — це комплекс опера­цій (операція) для підтримання автомобіля в працездатному чи справному стані під час використання його за призначенням, стоян­ки, зберігання або транспортування. ТО як профілактичний захід здійснюється примусово в плановому порядку через точно встанов­лені періоди використання автомобіля.

За періодичністю, переліком і трудомісткістю виконуваних робіт розрізняють такі види ТО автомобілів:

Ø щоденне;

Ø пер­ше;

Ø друге;

Ø сезонне.

Щоденне технічне обслуговування (ЩТО) передбачає:

Ø контроль стану автомобіля;

Ø підтримання належного зовнішнього вигляду;

Ø заправлення паливом, мастильним матеріалом та охолодною ріди­ною.

Для автомобілів зі спеціальними кузовами в ЩТО входить сані­тарне оброблення кузова. ЩТО виконують після закінчення роботи автомобіля або перед виїздом його на лінію. В разі зміни водіїв на лі­нії автомобіль оглядають і перевіряють його технічний стан.

Перше (ТО-1) та друге (ТО-2) технічні обслуговування передбача­ють такі роботи:

Ø контрольно-діагностичні,

Ø кріпильні,

Ø регулю­вальні,

Ø мастильні,

Ø інші, спрямовані на запобігання та виявлення несправностей автомобіля, зниження інтенсивності спрацьовування його деталей, економію палива, мастильних матеріалів, зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу, забезпечення безвідмовної роботи автомобіля в межах установлених пробігів.

Періодичність ТО-1 і ТО-2 визначається пробігом автомобіля, що встановлюється залежно від умов його експлуатації (додаток В). В період обкатування нового автомобіля встановлюють менший про­біг між ТО-1 та ТО-2.

Сезонне технічне обслуговування (СТО) виконують двічі на рік для підготування автомобілів до експлуатації в холодну й теплу пори ро­ку й, як правило, суміщують з черговим технічним обслуговуванням.

Сезонне технічне обслуговування передбачає:

Ø заміну сезонних сортів мастильних матеріалів і охолодних рідин;

Ø промивання відповідних систем;

Ø установлення або зняття втеплювачів і приладів передпускового підігрівання двигунів;

Ø інші роботи.

Усі роботи, пов'язані зі ЩТО та ТО-1 рухомого складу, слід здій­снювати у міжзмінний час.

Для виконання технічного обслуговування на автотранспортних підприємствах (АТП) є спеціально пристосовані й обладнані приміщення-профілакторії.

Залежно від виробничої площі АТП та обладнання профілакто­рію технічне обслуговування організовується на тупикових постах або на потоковій лінії.

На невеликих АТП, де всі роботи, за винятком прибирання й миття, як правило, виконуються на одному посту, технічне обслуговування організовують на тупикових постах.

На великих АТП, де щоденно виконується багато технічних обслуговувань, застосовують потоковий метод, за яким роботи, передбачені ТО, розподіляють на кількох спеціалізованих, послідов­но розташованих постах: прибирання, миття, сушіння, кріпильних, регулювальних, електротехнічних робіт, мащення та шинних робіт.

Прибирально-мийні роботи виконують уручну, механізованим, автомати­зованим або комбінованим способами.

Для ручного прибирання салону автомобілів та автобусів вико­ристовують стаціонарні або переносні пилососи.

Рунне миття здійснюють за допомогою шланга з брандспойтом або мийного пістолета струменем води низького (0,2...0,4 МПа) чи високого (1...2 МПа) тиску.

Установки для механізованого миття автомобілів залежно під конструкції робочого органа бувають:

Ø струминні;

Ø щіткові;

Ø стру­минно-щіткові.

Розділ ІІ. Методика викладення теми «Технічне обслуговування та технічний ремонт автомобіля з карбюраторним двигуном».

2.1 Методика проведення лабораторно-практичного заняття на прикладі теми «Технічне обслуговування та ремонт гальмівної системи автомобіля ЗІЛ-130»

Одна з найважливіших форм учбової роботи в професійно-технічних закладах освіти — лабораторно-практичні заняття, що проводяться в спеціально обладнаних приміщеннях і майстернях. Для досягнення високої ефективності занять викладачеві необхідно ретельно до них готуватися: правильно обладнати робочі місця, стежити за тим, аби вони були оснащені всіма необхідними машинами, складальними одиницями, приладами і пристосуваннями; ретельно продумувати план і методику проведення занять.

Мета лабораторно-практичних занять полягає в закріпленні, поглибленні і розширенні знань по пристрою, роботі, прийомам монтажу, регулюванням і технічному обслуговуванню машин і механізмів; у придбанні умінь по розбиранню і збиранню машин і ме­ханізмів, їх регулюванням, вживанні знімачів і дру­гих монтажних пристосувань; у закріпленні умінь і опануванні певних навиків роботи із слюсарно-монтажним інструментом. Крім того, кожне заняття повинне не лише сприяти підвищенню професійного рівня студента, але і вихованню в них свідомого відношення до праці. Майстерність викладача полягає в тому, аби уміло використовувати цю форму навчання у виховних цілях і створювати всі умови для успішного проведення занять.

По темі «Технічне обслуговування та технічний ремонт автомобілів з карбюраторним двигуном» було б доцільно організувати бригадну форму роботи.

Така форма організації виробничого навчання сприяє вирішенню трьох взаємозв'язаних завдань учбово-виховного і чисто виробничого характеру. По-перше - виховання колективізму; по-друге - підвищення економічної ефективності виробничого навчання; по-третє - підготовка учнів до роботи в умовах бригадної організації праці після закінчення училища.

Робота у складі бригад передбачає спільне виконання загальних трудових завдань, це праця, об'єднана загальною метою, загальними завданнями. Колективна праця дає можливість учням набути досвіду взаємного контролю, трудової взаємодопомоги і солідарності, колективної відповідальності за якість, кількість і своєчасність виконання завдання.

Урок виробничого навчання по вивченню теми передбачає тривалість 6 годин. Урок виробничого навчання розподіляють на етапи: на організаційний момент відводять до 5 хв., (вітання, перевірка наявності учнів), ввідний інструктаж від 10-30 хв., (повідомлення нової теми, повторення попередньої теми, виклад нового матеріалу, демонстрація практичного виконання, закріплення нового матеріалу), самостійну роботу учня і поточний інструктаж (перевірка організації робочого місця, перевірка правильності виконання прийомів, самостійна робота учнів), прибирання робочого місця 10 хв. і завершальний інструктаж 10 хв. У перебігу уроку існують перерви, які розподіляються через кожну годину.

В ході уроку застосовуються наступні методи навчання: словесні (бесіда, пояснення, робота з технічною документацією); наочно - демонстраційні (особистий показ майстром трудових дій, демонстрація наочних посібників); практичні методи (комплексні учбово-виробничі роботи). Ці методи дозволять майстрові з'ясувати рівень необхідних знань; чітко і ясно викласти тему уроку; показати правильність виконання трудових прийомів, наочно показати виконання завдання; забезпечувати засвоєння учнями характерних поєднань операцій і складних прийомів, вдосконалення придбаних швидкісних навиків і навиків точності, і умінь.

Урок проводиться одним майстром, а саме майстром, закріпленим за учбовою групою. При цьому майстер є вчителем професії, вихователем учнів, організатором життєдіяльності учнівського колективу групи. Це у свою чергу сприяє встановленню шанобливих, довірчих стосунків між майстром і учнями, а отже збільшує продуктивність праці і підвищує успішність учнів.

Перед початком заняття вчитель повинен продумати відповіді на всі запитання, які можуть виникнути в процесі виконання роботи, а для цього йому необхідно переглянути відповідну літературу. Він повинен підготувати плани та іншу документацію, ретельно продумати хід заняття і передбачити все до дрібниць. Тільки тоді буде забезпечена гарна організація уроку.

Під час вступного інструктажу слід нагадати учням про дотримання чіткої послідовності у відповідності до інструкційної картки. Пояснити, що порушення цієї послідовності призведе до того, що стане неможливим подальше розбирання того чи іншого механізму. Обов'язково, в якості приклада привести найбільш поширені порушення послідовності розбирання та збирання і сказати до чого це призводить.

Приступаючи до заняття, треба з'ясувати розміщення компресора на дви­гуні автомобіля ЗІЛ-130. Зняти компресор з двигуна. Відвернути гайки і зняти головку циліндрів. Вийняти з корпусу циліндрів впускні клапани з пружинами. Вивернути пробки з голівки циліндрів і вийняти пружини і нагнітальні клапани. Вивернути болти і від'єднати кронштейн від картера. Розшплінтувати корончаті гайки кришок шатунів, відвернути їх і зняти кришки разом з вкладишами. Попередити учнів, що заздалегідь шатуни і кришки необхідно помітити, аби при збірці по­ставить їх на колишні місця. Металевим стержнем виштовхнути поршні з шатунами вгору. Відвернути гайки і зняти циліндри. Розшплінтувати корончату гайку, відвернути її і зняти шків компресора. Зняти знімну щоку шківа і розглянути пристрій регу­ліровочних прокладок; запропонувати учням пояснити їх призначення. Відвернути болти кріплення передньої і задньої кришок картера, зняти їх. Ударяючи молотком через надставку з м'якого металу, вибити колінчастий вал з підшипниками з картера. З розточування заднього кінця колінчастого валу вийняти ущільнювач з пружиною. Попросити що вчаться пояснити, як змащуються деталі компресора, як ущільнюється передній і задній кінці валу, аби масло не витікало з картера. Відвернути болти, зняти бічну кришку, вийняти пру­жину коромисла штоків клапанів, само коромисло і штоки з плунжерами розвантажувального пристрою клапанів.

Відвернути болти і зняти з корпусу циліндрів регулювальника тиску. Відвернути гвинти, зняти кришку регулювальника, вивернути сідло випускного клапана, вийняти кулькові впускний і випускний клапани. Відвернути пробку фільтру і вийняти фільтр з корпусу. Вивчити роботу регулювальника тиску спільно з роз­вантажувальним пристроєм.

З'ясувати розміщення балонів стислого повітря. Зняти з лівого балона запобіжний клапан, розібрати його і після збірки поставити на місце. Задати учням питання: для чого призначений запобіжний клапан пневматичної гальмівної системи автомобіля ЗІЛ-130? З'ясувати призначення злив­них кранів на балонах.

При опитуванні учні, перш за все, повинні сказати про призначення регулювальника тиску, назвати межі тиску повітря, підтримувані їм в гальмівній системі. Треба попросити їх пояснити принцип роботи компресора разом з розвантажувальним пристроєм і ре­гулятором; у якому положенні знаходитимуться впуск­ний і випускний клапани регулювальника при тиску в системі менше 0,73 МПа? Запропонувати учням пояснити, яким чином контактувати під плунжерний простір з атмосферою, в якому положенні знаходитимуться плунжери з штоками і куди при цьому поступатиме повітря з циліндрів компресора.

Далі ставлять питання, що станеться з впускним і випускним клапанами регулювальника, коли тиск повітря в системі досягне значення більше 0,73 МПа, і, виходячи з положення клапанів, попросити пояснити, з чим тепер контактуватиме під плунжерний простір, що станеться з плунжерами розвантажувального пристрою компресора і чи буде тепер повітря подаватися в систему.

Запам'ятати розташування і кріплення гальмівного крану, зняти його. Відвернути болти і зняти кришки верхньої і нижньої секцій. Відвернути штуцера, укручені в кришки, і вийняти впускні і випускні клапани в зборі. Із знятої кришки нижньої секції вивернути ключем розміром 32 мм пластмасовий контактний корпус «стоп-сигналу». Учні часто не підозрюють, що цей корпус вкручується на різьбі, і починають діяти викруткою, внаслідок чого розбивають його. Тому викладачеві необхідно своєчасно попередити учнів про правила роз­борки корпусу. Після того, як корпус вийнятий, зняти рухливий контакт, прокладку і гумову діафрагму датчика «стоп-сигналу».

З корпусу крану вийняти в зборі сідло випускного клапана з діафрагмою і направляючим стаканом. З нижнього отвору корпусу вийняти шток секції гальм причепа в зборі з врівноважуючою пру­жиной і шайбою. Відвернути болти і зняти корпус важелів, вибити вісь двоплечого важеля. Відвернути на корпусі крану два гвинти і зняти гумове ущільнення випускного вікна. Запропонувати учням з'ясувати призначення наполегливого болта обмеження ходу штока верхньої секції і регулювального болта вільного хо­да двоплечого важеля. Вивчити взаємодію гальмівного крану з іншими частинами гальмівної системи. Розглянути кріплення педалі і важелів гальмівного крану. Розібрати і вивчити з'єднувальну голівку повітропроводу гальм причепа.

Відвернути гайки кріплення гальмівної камери до кронштейна, розшплінтувати і вийняти вісь штока, зняти камеру з автомобіля. Відвернути стяжний болт хомутика, зняти кришку з корпусу, вийняти діафрагму, відвернути з штока вилку, вийняти з корпусу шток в зборі з диском, зняти пружину з наполегливим стаканом. Вивчити роботу камери, зібрати її і встановити на місце.

Аби вивчити дію гальма, відвернути гайки і, користуючись вантажопідйомним пристроєм, зняти колесо. Від'єднати і зняти штамповану кришку колісного редуктора, наполегливу фасонну пластину і вийняти піввісь провідного моста з сонячною шестернею. Аби полегшити демонтаж, на торцях півосей є різьбові отвори для укручування болтів М16, за які зручно витягувати півосі. Відвернути болти і зняти водило в зборі з сателітами. Відвернути гайки кріплення і зняти гальмівний барабан. Для цього в спеціальні різьбові отвори на його фланці необ­хідно вкручувати демонтажні болти. Відвернувши гайки, зняти маточину з епіциклічною шестернею в зборі з підшипниками і картером колісного редуктора. Від'єднати зовнішню частину картера і зняти маточину з шестернею. Зняти чеки пальців колодок, стяжну пружину і колодки. Вивчити пристрій і роботу гальма, зібрати його і відрегулювати. При опиті запропонувати учням пояснити дію гальма, по­казати їх регулювальні пристрої.

Вивчити пристрій, роботу і регулювання стоя­нкового (центрального) гальма. Правильно відрегулюване стоянкове гальмо повинне надійно утримувати автомобіль на підйомі і спуску з ухилом до 25° при переміщенні важеля управління вгору на три-чотири зуби сектора кронштейна. При необхідності слід відрегулювати гальмо в такому порядку. Відпустити гальмо, перемістивши важіль в нижнє положення (клямка входить в перший паз сектора). Заміряти щупом зазор між барабаном і фрикційними на­кладками гальмівної стрічки; Зазор має бути 1,5—2 мм по всій довжині кола, а пальці верхніх кінців стрічки при цьому повинні упиратися в торці пазів крон­штейна. Величину і рівномірність зазору регулюють гайкою регулювальної тяги і регулювальними болтами. За допомогою регулювальної вилки при нижньому положенні важеля і коли пальці верхніх кінців гальмівної стрічки упираються в торці пазів кронштейна, відрегулювати довжину тяги важеля гальма.

Після того, як гальмівна система буде розібрана, зібрана і вивчена, необхідно перейти до опиту учнів. Перш за все попросити їх пояснити, в якому положенні буде знаходитися двоплечий і одноплечий важелі гальмівного крану; яке положення при цьому займуть штоки верхньої і нижньої секцій, впускні і випускні клапани при гальмуванні автомобіля (тобто коли водій натискує на педаль). Потім з'ясувати, що відбувається в гальмівних камерах автомобіля і при­чепа при такому положенні педалі, і пропонують учням показати дорогу руху стислого повітря з балонів через відкритий впускний клапан нижньої секції в гальмівні камери автомобіля і рух повітря з камер причепа в атмосферу. З'ясовують, як при цьому спрацьовують камери і гальма.

Далі запитують, яке положення займуть дву­плечий і одноплечий важелі, штоки верхньої і нижньої секцій, впускні і випускні клапани гальмівного крану при відпущеній педалі. Пропонують учням показати дорогу руху стислого повітря з балонів через відкритий впускний клапан в камери причепа і рух повітря з камер, через відкритий випускний клапан в атмосферу. З'ясовують, що відбувається при цьому в гальмівних камерах автомобіля і при­цепа і як спрацьовують гальма.

Просять учнів розповісти про взаємодію органів управління гальмівним краном: педалі гальмування автомобіля, важеля одночасного гальмування автомобіля і причепа і важеля гальмування лише причепа. З'ясовують, як діють контакти вмикача «стоп-сигналу» при гальмуванні автомобіля.

При опитуванні особливу увагу слід приділити питанням технічного обслуговування гальмівної системи. Вияс­ніть, який нормальний тиск має бути в системі перед виїздом і під час руху, як регулюють вільний хід педалі і колісні гальма, а також вільний хід двоплечого важеля і впускних клапанів гальмівного крану, як видаляють конденсат з балонів. Запропонувати учням намалювати спрощену схему гальмівної системи. Це допоможе їм запам'ятати основні частини системи і взаємозв'язок окремих її частин. В кінці заняття перевірити якість виконання завдання.

2.2 Розробка лабораторно-практичного заняття за темою «Технічне обслуговування та діагностика гальмівної системи автомобіля»

Одним з важливих методів виробничого навчання у профтехучилищах вважають лабораторно-практичні роботи (заняття), які розширюють і поглиблюють теоретичні знання учнів, забезпечують їх закріплення практичною діяльністю в майстернях, стимулюють використання засвоєних знань для формування професійних умінь і навичок.

Лабораторно-практичне заняття починається зі вступного інструктажу майстра про його мету і завдання, порядок виконання. Слід особливо наголосити на дотриманні правил техніки безпеки. Під час роботи майстер проводить поточний інструктаж, дає індивідуальні рекомендації учням, переглядає записи, схеми, розрахунки, графіки, які виконав учень.

Під час вступного інструктажу вчитель роз'яснює учням мету і зміст практичних робіт, організацію їх проведення, правила користування інструкційною картою, ін­струментом, показує прийоми виконання найважливіших і складних операцій, нага­дує про дотримання правил безпеки праці, виробничої санітарії і особистої гігієни, застерігає учнів від можливих помилок у виконанні роботи, пояснює послідовність і способи самоконтролю дій і якості роботи. На закінчення ввідного інструктажу вчитель розставляє ланки на робочі місця і видає ланковим інструкційні карти, пла­кати, інструмент і пристосування.

Практичну роботу учні починають з ознайомлення з інструкційною картою, щоб з'ясувати зміст роботи. Потім вони читають навчальний посібник, щоб осмислити призначення, будову, дію об'єкту, що вивчається. Після цього виконують розбірно-складальні, вимірювальні, обчислювальні, регулювальні, змащувальні і інші опера­ції. При виникненні питань учні повинні прагнути самостійно знайти на них відпо­віді (в інструкційній карті, на плакаті або в навчальному посібнику). В особливо ва­жких випадках, коли більшість студентів затрудняється у виборі правильного рі­шення або порушує правила безпеки праці, вчитель консультує їх (проводить поточ­ний інструктаж), допомагає учням своїми силами подолати виниклі труднощі, знай­ти вірну відповідь, що сприяє вихованню у хлопців самостійності, наполегливості, працьовитості, умінь працювати з учбово-довідковою літературою. Під час поточ­ного інструктажу вчитель своєчасно усуває помилки учнів, повторно показує і пояс­нює окремим ланкам або всій групі прийоми правильного виконання роботи, конт­ролює знання і уміння студентів. Щоб ефективно керувати учбово-виховним процесом під час самостійної роботи учнів, вчитель періодично обходить робочі місця.

Під час першого обходу вчитель звертає увагу на те, щоб учні приступили до ви­конання практичної роботи тільки після ознайомлення з інструкційною картою і прочитання відповідного тексту навчального посібника. При цьому вчитель роз'яс­нює студентами, на що слід звернути особливу увагу.

Мета другого обходу - перевірити, чи чітко розуміють учні зміст завдання, чи до­тримуються порядку його виконання, допомогти їм в проведенні найскладніших ро­збірно-складальних, регулювальних і інших робіт, нагадати студентам про дотри­мання культури праці, організації робочого місця, виконання правил безпеки праці.

Під час третього (заключного) обходу вчитель перевіряє правильність виконаної роботи, комплектність і справність устаткування, стан робочих місць, контролює знання і уміння учнів.

Після заключного обходу ланкові здають вчителю інструмент, пристосування, наочні посібники і учбово-довідкову літературу.

Заключний інструктаж проводиться вчителем для підведення підсумків заняття, аналізу результатів роботи кожної ланки учнів, виявлення і розбору допущених ни­ми типових помилок, повідомлення студентам оцінок і розстановки по робочих міс­цях наступного заняття.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА

Тема: Технічне обслуговування і діагностика гальмівної системи автомобіля.

Мета роботи: Вивчити основні заходи технічного обслуговування, регулювання гальмівної системи під час експлуатації автомобілів.

Теоретичні відомості

Гальмівна система - це сукупність пристроїв для гальмування автомобіля. Високі гальмівні якості машини мають велике значення для безпеки руху та досягнення значних експлуатаційних показників.

До гальмівної системи висуваються такі вимоги: швидке спрацювання, правильне розподілення гальмівного зусилля на колеса, забезпечення пропорційності між зусиллям на педалі і гальмівної сили на колесах, плавність гальмування і курсова стійкість машини при гальмуванні, висока стабільність регулювання гальмівного механізму та якісний відвід тепла.

Застосовуються два способи гальмування: двигуном і гальмування з від'єднаним двигуном. У другому випадку основним джерелом додаткових опорів руху машини с її гальмівна система.

Робота сил тертя в гальмівному механізмі під час гальмування витрачається на сповільнення руху машини або її повну зупинку, а кінетична енергія, яка набута в процесі розгону, перетворюється в тепло, яке розсіюється у просторі. Коли гальмування здійснюється двигуном, останній залишається з'єднаним з трансмісією і починає обертатись від коліс.

Гальмівні механізми (гальма) існують для безпосереднього створення та зміни штучного опору руху. Фрикційні гальма можуть бути дисковими, барабанними і шківними. Гальмівний привід існує для передачі енергії до гальмівних механізмів і керування ними у процесі гальмування. За принципом дії розрізняють механічні, гідравлічні, пневматичні і електричні гальмівні приводи.

Робочий стан гальмівної системи забезпечується регулярною перевіркою дії гальм, технічним обслуговуванням і регулюваннями. Перед кожним виїздом автомобіля на лінію контроль гальмівних систем обов'язковий.

До основних ознак виходу з ладу гальмівних систем належить недостатнє гальмування (великий гальмівний шлях) при натисканні на педаль або важіль гальмівної системи, гальмування ривками, занос автомобіля під час гальмування і гальмування з відпущеною педаллю. Причиною недостатнього зниження швидкості при гальмуванні може бути замаслювання, забруднення або знос накладок гальмівних колодок, стрічок та дисків гальмів.

Основні неполадки гальмів: зношування фрикційних накладок, робочих поверхонь гальмівних барабанів, розбухання або руйнування гумових манжет, утрата герметичності впускного та випускного клапанів крана і прорив діафрагм гальмівних камер пневматичних гальм.

Технічний стан гальмів виявляють під час загальної та вузлової діагностики. Коли відбувається загальне діагностування, знаходять гальмівний шлях, зниження швидкості, сумарне гальмівне зусилля і його розподілення між колесами. Загальне діагностування гальмів здійснюють при ходових випробуваннях і на спеціальних стендах. Ходові випробування дають можливість визначити гальмівний шлях і розмір сповільнення (за допомогою диссилерометру).

За слідами шин, які були залишені на дорозі, визначають синхронність гальмування коліс і ступінь заносу автомобіля. Цей спосіб діагностики гальмів не дає точних результатів, для нього необхідно мати достатньо велику горизонтальну ділянку дороги з твердим сухим і рівним покриттям, а також може бути пов'язаний зі значним зносом шин під час руху транспортних засобів юзом.

В умовах АТП більш достовірний спосіб оцінки ефективності дії гальмів є перевірка на спеціальних стендах. Порівняно з ходовими випробуваннями діагностика на стендах має ряд переваг: висока точність результатів перевірки; можливість диференційованого вивчення будь-якого з факторів, які впливають на процес руху; безпека перевірки з будь-якими швидкісними та навантажувальними режимами; можливість імітації будь-яких умов на шляху; невеликі виграти часу і засобів для проведення іспитів; можливість стандартизації умов перевірки для забезпечення повтору результатів і порівняння з тими які були отримані на різних стендах та ін.

Послідовність виконання роботи

І. Перевірити кріплення приладів гальмівної системи, шлангів, трубопроводів та їх герметичність.

Порядок перевірки гальмівної системи можна розглянути на прикладі автомобіля ЗИЛ-130.

Перевірку кріплення приладів виконувати в такій послідовності:

I. Головний гальмівний циліндр - гідровакумний посилювач - колісні циліндри. Одночасно перевірити кріплення трубопроводів та шлангів.

II. Для визначення герметичності з'єднання декілька разів натиснути на гальмівну педаль, а потім оглянути трубопроводи, шланги і місця з'єднання їх до приладів. Виявленні поломки усувають.

III. Змастити мастилом УС-1 або УС-2 за допомогою прес-масльонки вісь педалі гальмів. Мастило додавати до появи його у з'єднані.

IV. Перевірити і за необхідності відрегулювати зазори між колодками і гальмівними барабанами, витримуючи такий порядок:

а) підняти домкратом вісь переднього моста на таку відстань, щоб вільно оберталося колесо. Біля домкрата поставити козєлок;

б) повернути колесо настільки, щоб вікно гальмівного барабану було на відстані 30-40 мм від верхнього вікна передньої колодки;

Щупом визначити відстань між колодкою і гальмівним барабаном. Вона повинна бути 0,1...0,4 мм, якщо зазор між колодками і гальмівними барабанами збільшений - проводять регулювання. Буває регулювання: експлуатаційне (часткове) і повне. Експлуатаційне - виконується, якщо наявне незначне зношування накладок гальмівних колодок;

в) якщо відбувається часткове регулювання - обертати колесо за годинниковою стрілкою та ключем повертати ексцентрик до початку гальмування колеса. При регулюванні передніх і задніх колодок передніх коліс і передніх колодок задніх коліс - колеса обертати уперед, а задніх колодок задніх коліс - обертати назад; )

г) перевірити, щоб гальма було правильно відрегульовано і, якщо необхідно, - відрегулювати всі колеса;

д) опустити колесо на площину.

V. Перевірити і за необхідності виконати регулювання вільного ходу педалі гальмування. Поставити лінійку до упору на підлогу кабіни і рукою пересувати педаль гальм до початку гальмування (швидко збільшується опір пересуванню). Це і є величина вільного ходу педалі.

VI. Перевірити рівень гальмівної рідини в головному гальмівному циліндрі і за необхідністю довести його до нормального (рівень повинен бути на 15... 20 мм нижче від кромки отвору, в який заливають). (З'єднувати різні рідини не можна)

VII. Перевірити, чи є повітря в гальмівній системі, якщо є, - гальма прокачати (знаходження повітря в системі призводить до провалу педалі при першому натисканні на неї, привід не працює, гальмування починається тільки після декількох натискань на педаль).

Послідовність прокачування:

- рівень гальмівної рідини в головному гальмівному циліндрі повинен бути не нижче мітки резервуара, що перевіряється поперед виконанням роботи;

- зняти гумовий захисний ковпачок з перепускного клапана колісного циліндра правого заднього колеса і надіти на нього один кінець гумового шланга довжиною 350...400 мм. Інший кінець гумового шлангу опустити в гальмівну рідину, яка наповнює скляний посуд наполовину;

- наступні операції слід проводи і и разом з напарником. Один, сидячи в кабіні, декілька разів натискує на педаль гальм (до великого опору педалі). Накачавши систему, той, хто знаходиться у кабіні, тримає педаль у загальмованому стані;

- друга людина відгвинчує на 1/2...3/4 обороту перепускний клапан правого заднього колісною циліндру (до протікання рідини через шланг у посуд). При цьому педаль легко ляже па підлогу кабіни (педаль потрібно утримувати в такому стані).

За бульбашками в рідині, що витікає, можна побачити наявність повітря в системі.

Після того як педаль опуститься, треба закрутити перепускний клапан. Операцію повторювати стільки, поки в рідині, що виходить, не буде бульбашок (рідина буде чистою, без піни);

- аналогічно прокачати інші колісні циліндри (від дальнього до ближчого);

- прокачати циліндр гідровакуумного посилювача через два перепускні клапани. У процесі накачування треба контролювати рівень гальмівної рідини в головному гальмівному циліндрі, систематично доповнювати його до рівня;

- перевірити провалювання педалі.

Коли відрегульовані колісні гальма і привід, відсутні бульбашки в гальмівній системі, педаль гальм, коли на неї натискають ногою, не повинна опускатися більш як на половину свого ходу, а нога повинна відчувати опір педалі.

VIII. Перевірити і за необхідністю відрегулювати стоянкову гальмівну систему. Для цього важіль приводу гальм відвести назад до упору, тобто забезпечити повне гальмування. Якщо він зміститься більш як на п'ять зубців сектора, гальма слід відрегулювати.

Повне регулювання

1. Установити важіль коробки передач в нейтральне положення, а важіль приводу гальм в крайнє положення (ручні гальма вимкнені).

2. Підняти домкратом задній міст та встановити його на козелок так, щоб колесо вільно оберталося.

3. Завернути регулюючий гвинт на стільки, щоб зусиллям руки не можна було обернути гальмівний барабан ручних гальм.

4. Послабити регулюючий гвинт до вільного оберту барабана. Регулювання стоянкових гальм, систем інших механічних засобів, пересування можна проводити в такій же послідовності, але з урахуванням конструктивних та регулювальних особливостей.

5. Для гальмових систем із пнемо приводом регулювання проводять у тій же послідовності, але за допомогою тріщоток.

Зміст звіту

Заповнити технологічну карту проведення діагностики гальмівної системи

автомобіля.

1.Результат перевірки приладів кріплення гальмівної системи.

2.Результат перевірки герметичності з'єднань.

3. Результат перевірки зазорів між колодками барабанами.

4. Результат перевірки вільного ходу педалі гальм.

5. Результат перевірки рівня гальмівної рідини в головному гальмівному циліндрі.

6.Результат перевірки стоянкових гальм.

Висновок про придатність гальмівної системи до роботи або рекомендації щодо ремонту.

Контрольні питання

1. З чого складається гальмівна система автомобіля?

2. Назвіть основні поломки в системі гальмування?

3. Назвіть приблизний перелік робіт при проведенні ЩО, ТО-1, ТО-2, СО

4. Які регулювання і в якій послідовності виконуються під час ТО системи гальмування ?

5. Як і чому вилучають повітря з гідравлічного приводу гальмівної системи ?

6. Як знайти гальмівний шлях і сповільнення механічного засобу пересування ?

7. Яке обладнання застосовується в діагностуванні і ТО гальмівних систем ?

8. Як регулювати стоянкові гальма ?

Література:

1. Боровских Ю.И., Кленников В.М., Никифоров В.М., Сабикин А. А. Устройство, техническое обслуживание и ремонт автомобилей. - М.: Высш. школа, 1975.- 439с., ил.

2. Гуревич А.М., Трактора и автомобили.-3-е изд., персраб. и доп. - М.: Колос, 1983.-336 с, ил.

3. Ремонт машин /Под ред. Тельнова Н.Ф/. - М.: Агропромиздат, 1992.-560с.;ил.

4. Сідашенко О.І., Науменко О.А., Поліський А.Я. Ремонт машин. - К:. Урожай, 1994. -400с.

5. Ульман И.Е., Тонн Г.А., Герштейн И.М. Ремонт машин. Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.; Колос, 1976. - 448с, ил.

Висновки.

В ході виконання курсової роботи, ми можемо зробити такі висновки:

1. Проблема формування професійних знань учнів у теорії та на практиці ще не розв'язана, недостатньо досліджені дидактичні умови формування професійних знань у процесі навчання, що призводить до серйозних недоліків у навчально-виховній роботі ПТНЗ.

2. Необхідно здійснити більш глибокий науковий аналіз можливостей формування професійних знань учнів у процесі навчання, що дасть відповідь на запитання: яким чином варто будувати навчально-виховний процес для одержання позитивних результатів?

3. Вивчення курсу «Технічне обслуговування» сприяє формуванню у студентів міцних знань про будову та принцип роботи автомобіля, підготовці студентів до продуктивної механізованої праці і дозволяє оволодіти ним професією механіка, інженера або тракториста.

4. Вивчаючи курс «Технічне обслуговування», студенти набувають спеціальних знань про технічне обслуговування основних марок тракторів та автомобілів; про ознаки і причини основних несправностей, що виникають в процесі експлуатації, їх виявленні і способах усунення; про правила безпеки праці, особистої гігієни, ви­робничої санітарії і охорони природи при роботі на тракторах; про правила збері­гання тракторів, керування ними, поводження з паливно-мастильними матеріалами, про правила дорожнього руху і т.п.

5. Під час розробки та проведення викладачем заняття потрібно максимально враховувати психологічні особливості даної вікової групи, орієнтуючись на виявлення студентами різних творчих здібностей, а також стимулювати їх до самовдосконалення, самоосвіти,самовиховання. Також щоб успішно формувати у учнів знання, здібності, творче мис­лення, вчитель повинен знати суть і закономірності процесів навчання і виховання, вікові особливості дітей, психологічні і педагогічні закономірності їх розвитку.

Література.

1. АлексюкА.М. Методи навчання і методи учіння. – К.:Знання, 1980. – 48 с.

2. Боровських Ю.І. Буральов Ю.В. Морозов К.А. к.: «Будова автомобілів», -к.: Вища шк., 1991р.

3. Галкин Е.В. методика лабораторно-практических занятий по тракторам и автомобилям: Метод. Пособие для сред. Сел. Проф.-тех. Училищ._М.:Высш. Школа, 1983. - 296с.

4. Губченко А. А., Перова Ж. З. Методика преподавания сельскохозяйственного труда. - М.: Просвещение, 1995 г -70 с.

5. Михайлівський Е.В.., Серебряков К.Б., Тур Е.Я. «Будова автомобілів» 0 м.: «Машинобудівництво». 1981р.

6. Румянцев С.И., Синельникове А.Ф., Шталь Ю.Л. «Технічна обслуга та ремонт автомобілів». - м: «Машинобудівництво», 1989р.р.

7. Шамова Т И. Активизация учения школьников. - М.: Педагогика, 1988 г -160 с.

8. Шестопалов К.С. «Будова і експлуація автомобіля». «Влд. ДОСААФ» 1974р.





Реферат на тему: Технічне обслуговування та технічний ремонт автомобілів з карбюраторним двигуном (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.