Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Сільське господарство

Розвиток аграрних підприємств та сільськогосподарського виробництва в Україні (реферат)

Зміст

1. Розвиток сільськогосподарського виробництва в умовах глобалізації

2. Сталий розвиток як передумова екологізації сільськогосподарського землекористування в Україні

3. Розвиток аграрних підприємств в Україні

Використана література

1. Розвиток сільськогосподарського виробництва в умовах глобалізації

Аграрний сектор у світогосподарському процесі займає особливе місце і його роль в контексті посилення постіндустріальних тенденцій розвитку не зменшується, а навпаки, посилюється. Це пов'язано, з одного боку, з його можливостями створювати продовольчі ресурси для населення світу, яке динамічно зростає, а з іншого, з іншого розширювати сировинну базу переробних галузей. Глибинними основами розуміння того, що відбувається в сучасному аграрному секторі, яка логіка змін та їх спрямованість, характер тенденцій і перспективи розвитку, є постіндустріальна система його функціонування в поєднанні з посиленням глобалізації.

Формування світового сільського господарства як цілісної глобальної господарської системи це складний і тривалий процес, оскільки пов'язаний він з кількісним і якісним розвитком продуктивних сил і виробничих відносин у всіх сферах процесу відтворювання в аграрно-промисловому комплексі. Тому основною лінією розвитку, а отже і аналізу тенденцій сільськогосподарського виробництва повинна стати логіка міжнародної економічної інтеграції і торговельної лібералізації, які сприятимуть прискоренню процесу міжнародного руху товарів, капіталів і послуг в сфері сільського господарства.

Необхідно зазначити, що вплив процесів інтернаціоналізації і глобалізації на розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у світовому агробізнесі ще не має чітко спрямованого лише позитивного характеру. Так, світовому сільськогосподарському ринку притаманні зниження світового виробництва продовольства в умовах зростаючого попиту на сільськогосподарську продукцію в світі та підвищення цін на неї. Слід відмітити, що процес виробництва в умовах глобалізації характеризується помітним збільшенням внутрішнього виробництва в окремих країнах світу. До 2015 року, згідно прогнозних оцінок, в Китаї темпи зростання сільськогосподарського виробництва будуть найвищими в світі, і в 20 разів перевищать рівень США. Цьому сприяє науково обґрунтована політика реформування аграрного сектору цієї країни.

Як і раніше, високою прогнозується продуктивність сільськогосподарської праці на початку ХХІ ст. саме в економічно розвинених країнах. Має тенденцію до зниження кількість зайнятих в сільському господарстві, особливо це помітно в країнах, що розвиваються. Загалом у світовому сільськогосподарському виробництві зайнято майже 1 млрд. осіб, при цьому питома вага економічно розвинених країн становить 7%.

В умовах глобальної економіки інтереси світового господарства висувають на порядок денний необхідність ефективного використання землі кожного регіону, тим більше регіону зі сприятливими природно-кліматичними умовами для ведення сільськогосподарського виробництва, яким є Україна, з метою задоволення зростаючих потреб населення світу в аграрній продукції, підвищення конкурентоспроможності сільського господарства. В цих умовах зростає роль зовнішньоекономічних зв'язків в сфері агропромислового комплексу в збільшенні національного доходу і формуванні інвестиційних джерел України. Тому набуває значення розширення міжнародної економічної інтеграції як одного з напрямків економічного розвитку України, забезпечення і підвищення її конкурентоспроможності.

Як відомо, курс на євроінтеграцію є стратегічним вектором в структурі зовнішньоекономічної діяльності України. Наша країна послідовно і поетапно рухається не просто до поглибленої співпраці з країнами Європейського Союзу, а в перспективі до повного членства в ЄС. Використання можливостей України в поєднанні з практикою передових досягнень економічно розвинених країн відкриватиме нові перспективи і ресурси для економічного зростання, в тому числі і сільського господарства в Україні. Досвід країн ЄС, США в цьому плані представляє не тільки інтерес, а й ряд можливостей. Більше того, США є стратегічним партнером України і в економічному плані.

Сьогодні європейська і євроатлантична інтеграція України не можливі саме без розвиненого аграрного сектора. Однак слід підкреслити, що в Україні механізм захисту і просування економічних інтересів українських товаровиробників продукції АПК на ринки інших країн на рівні регіонального співробітництва перебуває на стадії формування. Тому необхідна активізація в цьому процесі держави, відповідних її структур з тим, щоб обґрунтувати перспективну модель міжнародного економічного співробітництва України в аграрній сфері з метою оптимізації зовнішньоекономічного курсу держави.

Сільське господарство України є складовою частиною світового сільського господарства. Тому зростання експортного потенціалу аграрного сектора країни, забезпечення продовольчої безпеки країни, економічний стрибок в цій галузі можливі на основі модернізації всього технологічного ланцюжка «виробництво-споживання», використовуючи механізми економічних законів, законів міжнародної економічної інтеграції.

2. Сталий розвиток як передумова екологізації сільськогосподарського землекористування в Україні

Екологізація життєдіяльності людини все більше стає нагальною потребою у сфері природокористування, і особливо у сфері землекористування. Нераціональне використання земель негативно впливає на здоров'я людини, обмежує соціально-економічний розвиток країни, призводить до деградації навколишнього середовища. За оцінками вчених, на 64 % території України самою гострою екологічною проблемою визнається деградація земель внаслідок нераціональної господарської діяльності й недодержання природоохоронних і землеохоронних заходів. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають згубного впливу водної та вітрової ерозії, складає понад 14,9 млн га (35,2 % загальної площі). Погіршується екологічний стан сільськогосподарських земель: 43,2 % площі осушених земель мають підвищену кислотність; 7,6 % - засолені; 10,7 % - перезволожені; 12,8 % - заболочені; 18,4 % - піддаються вітровій та 4,6% - водній ерозії. Площа ярів сягає 140 тис. га. Спостерігається тенденція до погіршення родючості ґрунтів, зокрема середній вміст гумусу знизився до 3,1 %. Це є особливо негативним явищем з огляду на зростання в загальній структурі сільськогосподарського виробництва питомої ваги екстенсивних культур, які обумовлюють значне виснаження ґрунтів.

Процеси ерозії ґрунтів продовжують зростати внаслідок нераціонального господарювання на землях сільськогосподарського призначення, порушення сівозмін, незбалансованого внесення або взагалі невнесення органічних і мінеральних добрив, призупинення здійснення протиерозійних заходів тощо. Вирішення проблем землекористування полягає у площині екологізації сільськогосподарського землекористування. Питання землекористування є основною складовою ведення сталого сільського господарства. Основною проблемою в землекористуванні є деградація земель. Внаслідок цього питання екологізації земельних ресурсів є важливим і необхідним у вирішенні проблеми землекористування.

Останніми роками багато вчених звертають увагу на проблематику раціонального землекористування, проведення еколого-економічної оцінки сільськогосподарських земель, розробки організаційно-економічних основ формування системи екологічного аудиту, визначення концептуальних засад безпечного землекористування тощо.

У розробку наукових основ раціонального використання і охорони земель вагомий внесок внесли такі провідні вітчизняні й зарубіжні вчені: С.Ю. Булигіна, Ю.Д. Білик, А.С. Даниленко, Д.С. Добряк, В.В. Медведев, Л.Я. Новаковський, Б.С. Прістер, В.Ф. Сайко, О.Г. Тараріко, В.М. Трегобчук, A.M. Третяк, С.М. Волков, В.І. Кірюшин, М.К. Шикула та ін. Разом з тим в умовах активізації процесу перерозподілу власності земель, розвитку різних форм господарювання виникає потреба в подальшому розвитку теоретичних і прикладних досліджень щодо формування економічно ефективного і екологічно безпечного сільськогосподарського землекористування. Виходячи з цього, важливим є узагальнення й опрацювання передового досвіду міжнародної спільноти у сфері раціонального використання земельних ресурсів як висхідної бази для екологізації сільськогосподарського землекористування в Україні.

Метою дослідження є висвітлення проблеми екологізації земель та визначити концептуальні основи екологізації земель в Україні відповідно до світової концепції сталого розвитку.

Екологізація землекористування в сільському господарстві - це забезпечення продовольчої безпеки при одночасному оздоровленні навколишнього середовища, розробка й упровадження системи технологічних, економічних і правових заходів щодо підвищення ефективності використання сільськогосподарських земель, їх збереження і відтворення.

Концептуальною основою екологізації землекористування в Україні повинна стати загальноприйнята у світі концепція сталого розвитку. Сталий розвиток бере свій початок від запропонованої на початку 70-х років XX ст. ідеї сталої економіки (steady-state economy), яка передбачала стабільне матеріальне виробництво відповідно до суспільних потреб. Термін «сталий розвиток» вперше застосував Л. Браун (Brown L., 1981 p.), засновник і директор Інституту глобального спостереження (Worldwatch Institute) у 1992.

З прийняттям Ріо-де-Жанейрівської декларації з навколишнього середовища і розвитку, Порядку денного на XXI століття поняття сталого розвитку і сталості набуло широкого вжитку в науці і практиці в усіх економічних секторах і на всіх адміністративних рівнях. У науковій літературі існує багато різних тлумачень сталого розвитку, але найбільш цитованим є визначення комісії Брундтланда в доповіді «Наше спільне майбутнє»: «Сталий розвиток - це такий розвиток, за якого задовольняються потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.». У цій доповіді сталість визначалась «як процес зміни, в якому експлуатація ресурсів, спрямування капіталовкладень, орієнтація технологічного розвитку і інституціональні зміни перебувають у гармонії між собою і щонайкраще задовольняють теперішні і майбутні потреби людства».

Здебільшого сталий розвиток розглядається з позиції трьох аспектів: а) екологічна сталість, що означає екологічний розвиток; б) економічна сталість, що визначає економічний поступ розвитку; в) соціальна сталість, що припускає соціальну прийнятність розвитку.

Втілення ідей сталого розвитку відбулося на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 p., яка проходила на рівні керівників 176 країн. На цій конференції було прийнято Декларацію з навколишнього середовища і розвитку, Програму дій «Порядок денний на XXI століття», Конвенцію з біорізноманіття, Конвенцію про зміну клімату, Декларацію принципів щодо управління, захисту і сталого розвитку лісів. З того часу концепція сталого розвитку стала офіційною позицією ООН, а узгоджені рішення і зобов'язання визначають шлях соціально-економічного розвитку людства в XXI ст.

У базовому документі Програми дій «Порядок денний на XXI століття» (далі - Порядок денний) сталий розвиток пов'язується з гармонійним досягненням наступних цілей: подолання бідності, задоволення потреб суспільства, здорова економіка, висока якість навколишнього середовища і збереження сталості розвитку протягом тривалого періоду тощо. У Преамбулі до Порядку денного визначено, що розв'язання проблем навколишнього середовища і розвитку можливе за умови комплексного підходу при повному дотриманні всіх принципів, що містяться в Ріо-де-Жанейрівській декларації з навколишнього середовища і розвитку (27 принципів, що визначають права й обов'язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту суспільства).

Важливого визнання в Порядку денному дістали питання раціонального використання земельних ресурсів (глава 10 "Комплексний підхід до планування і раціонального використання земельних ресурсів)", де земля розглядається як фізичний об'єкт, який включає такі природні ресурси,як ґрунт, корисні копалини, воду і біоту землі, що разом утворюють екосистему. Оскільки екосистеми - це єдиний природний комплекс, який утворений живими організмами і середовищем їх існування, в якому живі і неживі елементи пов'язані між собою обміном речовин і енергії, то земельні ресурси як основа екосистеми повинні використовуватися в такий спосіб, щоб такий цілісний природний комплекс задовольняв потреби суспільства при одночасному збереженні навколишнього середовища. Цього можна досягти на основі комплексного підходу до планування і раціонального використання земельних ресурсів, який у Порядку денному рекомендовано застосовувати з урахуванням, з одного боку, екологічних і соціально-економічних чинників (наприклад, впливу економічних секторів), а з іншого - усіх компонентів навколишнього середовища (наприклад, повітря, землі інших природних ресурсів). Це сприятиме такому землекористуванню, що забезпечуватиме найбільш стале отримання користі у процесі використання земельних ресурсів.

Питання землекористування розглянуто також у главі 14 «Сприяння сталому веденню сільського господарства та розвитку сільських районів». Основна мета сталого ведення сільського господарства та розвитку сільських районів (САРД), згідно із главою 14 Порядку денного, полягає у сталому нарощуванні обсягів виробництва продовольства і підвищенні продовольчої безпеки. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію освітніх ініціатив, використання економічних стимулів і розробку відповідних нових технологій, а також раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища. Однією з програмних галузей САРД визнається необхідність збереження і відновлення земель. При цьому вказується, що найбільш важливою екологічною проблемою як у розвинених країнах, так і країнах, що розвиваються є деградація земель, що призводить до значного зниження їх продуктивності.

Особливо гострою визнається проблема деградації земель у вразливих екосистемах, що включають засушливі регіони, пустелі, гірські території, заболочені землі, прибережні райони тощо. Для запобігання подальшому погіршенню екологічного і якісного стану маргінальних земель у Порядку денному сформульована низка програмних галузей щодо раціонального використання земель і екологічного оздоровлення вразливих екосистем, зокрема боротьби з опустелюванням, сталого розвитку гірських територій тощо.

З метою забезпечення САРД, що стосуються збереження і відновлення сільськогосподарських земель, у Порядку денному визначені наступні цілі: вивчення і формування національних оглядів земельних ресурсів з встановленням районів, масштабів і рівня деградації земель; розробка і впровадження комплексної політики і програм з відновлення родючості деградованих земель і їх збереження в усіх зонах ризику, а також поліпшення загального планування, регулювання і використання земельних ресурсів, збереження родючості ґрунтів.

Цілями боротьби з деградацією земель вразливих екосистем є: забезпечення природоохоронного управління природних екосистем; відновлення екологічного стану засушливих земель на основі охорони ґрунтових і водних ресурсів; збільшення рослинного покриву і сприяння раціональному використанню біотичних ресурсів; удосконалення методів раціонального використання лісових ресурсів; розробка систем планування і раціонального використання земельних ресурсів у гірських водозбірних районах тощо.

Через п'ять років, що минули після конференції в Ріо, міжнародна спільнота провела другий Всесвітній саміт з метою оцінки впровадження положень Порядку денного. На цьому саміті глави держав і урядів підтвердили принципи, ідеї і взяті зобов'язання щодо подальшого впровадження положень сталого розвитку, визначених на конференції в Ріо, і прийняли Програму дій з подальшого впровадження Порядку денного на XXI століття (Ріо+5) (далі - Програма дій з подальшого впровадження). У ній зазначається, що значного поступу було досягнуто в окремих сферах суспільної діяльності. Найбільшого розвитку у сфері використання земельних ресурсів досягнуто в тому, що стосується інституціональних аспектів управління землекористуванням, зокрема в усвідомленні необхідності узгодженого розподілу земельних ресурсів і їх управлінні, залученні громадськості до процесів розвитку землекористування, наданні всім зацікавленим сторонам інформації щодо прийняття рішень тощо. Але практична реалізація рішень Порядку денного, у тому числі у сфері земельних ресурсів майже не здійснювалася. Саме тому одним з головних завдань, висунутих на Саміті Ріо+5, було визначено необхідність розробки або удосконалення національних стратегій сталого розвитку.

На всесвітньому саміті з питань сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) було сформульовано такі нові важливі завдання: подолання бідності, зміна нестійких моделей виробництва і споживання; охорона і раціональне використання природоресурсної бази економічного і соціального розвитку. Результатом проведення саміту в Йоганнесбурзі стало прийняття Плану дій Всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку (далі - План дій), у якому взято зобов'язання з реалізації конкретних заходів на всіх рівнях щодо досягнення визначених цілей і подальшої інтеграції трьох складових сталого розвитку - економічного, соціального розвитку та охорони навколишнього середовища, як взаємозалежних і складових основ.

Особливу увагу на саміті в Йоганнесбурзі приділено продовольчій безпеці та подоланню бідності у країнах, що розвиваються. Генеральний секретар Всесвітнього саміту Нітон Десаї зазначив: «Головним пріоритетом Саміту є необхідність домовитися про установки та програми, які сприятимуть підвищенню врожайності, щоб задовольнити довгострокові потреби у продовольстві. Не менш актуальним є завдання заохочення сталих моделей сільськогосподарського виробництва..».

На міжнародному рівні урядами країн було прийнято Конвенцію з боротьби з опустелюванням (1996 p.), Римську декларацію про світову продовольчу безпеку і План дій Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з проблем продовольства (1996 p.), Міжнародну стратегію зменшення небезпеки стихійних лих (2000 р.) тощо. У Конвенції ООН з боротьби з опустелюванням особлива увага приділяється розробці національних програм, спрямованих на запровадження профілактичних і відтворювальних землеохоронних заходів. Згідно із зобов'язаннями Римської декларації про світову продовольчу безпеку одним із пріоритетних напрямів аграрної політики визнано забезпечення сталої продовольчої безпеки. Міжнародна стратегія зменшення небезпеки стихійних лих спрямована на запобігання і ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, що спричинені стихійними негараздами.

Питаннями поліпшення стану земельних ресурсів у контексті комплексної діяльності з планування і раціонального використання в рамках програм і проектів у сфері охорони земельних ресурсів і забезпечення сталого розвитку сільського господарства займаються такі міжнародні організації, як Глобальний екологічний фонд, Світовий банк, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку.

В Україні більшість провідних наукових інституцій сприяють розвитку наукових основ сталого розвитку. У Раді з вивчення продуктивних сил розроблена Концепція і Стратегія сталого розвитку України, здійснюються постійні секторальні дослідження щодо раціонального і екологічно-безпечного природокористування. У 2004 р. у Держкомземі України та ДП "Інститут землеустрою" розроблено проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель.

Водночас слід зазначити, що в Україні у правовому полі досі не існує національної концепції сталого розвитку, яка б визначала принципи, напрями і цілі збалансованого розвитку країни. У 1997-1998 pp. було зроблено перші кроки щодо офіційного визнання всесвітньої стратегії сталого розвитку: створено Національну комісію сталого розвитку України, підготовлено проект Концепції сталого розвитку України, розроблено Цілі розвитку тисячоліття. Базовим стратегічним документом щодо екологічної політики в нашій країні, прийнятим у 1998 p., є «Основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». У цьому документі визначено такі цілі щодо вирішення екологічних проблем в сільському господарстві, у тому числі у сфері землекористування:

- формування високопродуктивних і екологічно стабільних сільськогосподарських ландшафтів;

- включення екологічних і ландшафтних факторів до відповідних законодавчих актів як критеріїв визначення типу сільськогосподарського використання землі;

- сприяння екологічно збалансованим сільськогосподарським практикам;

- відновлення родючості земель шляхом проведення землевідтроювальних заходів;

- вилучення малопродуктивних земельних ділянок із сільськогосподарського використання;

- сприяння органічному землеробству.

Водночас слід зазначити, що реалізація визначених цілей і заходів не спирається на комплексний підхід до планування раціонального землекористування, тобто базовий екологічний підхід до управління земельними ресурсами. Практичні роботи з охорони земель мають, як правило, фрагментарний характер. Таким чином, необхідно створити сучасний комплекс взаємопов'язаних правових, організаційно-господарських, науково- технічних і, безперечно, державних заходів з екологізації сільськогосподарського землекористування на основі комплексного підходу до управління і раціонального використання земельних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку суспільства питання екологізації землекористування набувають все більшої ваги. У практичній площині екологізацію землекористування можна визначити як процес, що охоплює комплекс прийомів і методів, спрямованих на забезпечення більш раціонального використання земельних ресурсів, збереження, відтворення і поліпшення екологічного стану навколишнього середовища. Концепція сталого розвитку повинна визначати принципи, критерії і напрями екологізації землекористування в Україні. Невід'ємною умовою сталого розвитку є соціально-економічний і екологічний розвиток землекористування на основі цілісного комплексного підходу, у рамках якого систематично встановлюються економічні і екологічні потреби, визначаються можливості і варіанти змін, розроблюються заходи із забезпечення раціонального землекористування і охорони земель. Екологізація землекористування має бути зорієнтована на реалізацію трьох напрямів:

- запровадження комплексного підходу до планування і раціонального використання земельних ресурсів;

- сприяння сталому веденню сільського господарства та розвитку сільських районів;

- боротьбу з деградацією земель у вразливих екосистемах.

Накопичений світовий теоретичний і практичний досвід щодо забезпечення раціонального землекористування і охорони земель в контексті сталого розвитку мають стати основою розробки сучасної стратегії і програми охорони земель в Україні. Прийняття Загальнодержавної програми використання і охорони земель, над проектом якої працювали наукові працівники, фахівці і спеціалісти провідних установ і закладів (Держкомзем України, Національна Академія наук України, Українська Академія аграрних наук, ДП "Інститут землеустрою" та ін.), сприятиме екологізації землекористування в нашій країні.

 

3. Розвиток аграрних підприємств в Україні

Інфляційні процеси, посилення конкуренції в умовах вступу України до СОТ загострили питання збільшення пропозиції сільськогосподарської продукції та продовольства, підвищення ефективності аграрного бізнесу. Для вітчизняних товаровиробників є важливим сформувати такі моделі підприємств, які забезпечують їм конкурентоспроможність на ринку.

Економічна теорія стверджує, що ріст підприємства забезпечує підвищення його ефективності. Проте для світового сільського господарства характерними є невеликі фермерські господарства. Так, в Японії середня площа фермерського господарства становить 1,2 га сільськогосподарських угідь, в Греції 4, Німеччині 19, Франції 31, США 192, Канаді 242 га. Порівняно з інших країнами аграрні підприємства в Україні є досить великими. Середнє українське аграрне підприємство має площу 1943 га сільськогосподарських угідь.

На 1 січня 2007 року з 836 сільськогосподарських підприємств України, що надали статистичну звітність, 471 вказали, що мають площу землі в обробітку понад 5 тис. га. З них 59 підприємств обробляли понад 10 тис. га сільськогосподарських земель. Такі розміри дозволяють відносити ці підприємства до категорії «надвеликі агропідприємства». Порівняно з 2001 роком, кількість надвеликих агропідприємств збільшилась на 18 господарств, або на 43,9%. Відбулося й збільшення середнього розміру 1 надвеликого агропідприємства: з 16,5 тис. га в 2001 році до 18,5 тис. га в 2006 році. Це у 9,5 разів більше порівняно з площею середнього сільськогосподарського підприємства України. Збільшення кількості надвеликих агропідприємств в країні відбувається на фоні скорочення кількості аграрних підприємств менших розмірів.

Територіально надвеликі агропідприємства наявні в 17 адміністративних регіонах країни. Більшість надвеликих агропідприємств зосереджено у східних і південних областях України. Найбільшу кількість надвеликих агропідприємств створено в Херсонській (6 підприємств), Дніпропетровській (7 підприємств) і Донецькій областях (8 підприємств). В Одеській області зареєстровано тільки 1 надвелике агропідприємство. В інших регіонах створено по 2-4 надвеликі агропідприємства. Середній розмір цих підприємств варіюють по регіонах від 11 тис. га в Рівненській області до 65 тис. га в Луганській області. Саме в Донецькій і Луганській областях знаходяться найбільші аграрні підприємства.

В середньому кількість працівників у розрахунку на 1 га сільськогосподарських земель в надвеликих агропідприємствах на четверть менша, ніж в аграрних підприємствах розміром до 5 тис. га, и на 20% менше, ніж в середньому по сільськогосподарських підприємствах України. Але порівняно з аграрними підприємствами розміром від 5,01 до 10 тис. га, в надвеликих агропідприємствах у розрахунку на 1 га площі чисельність працівників у середньому є більшою. При цьому середньорічна заробітна плата робітників надвеликих агропідприємствах є вищою порівняно з сільськогосподарськими підприємствами менших розмірів і, відповідно, ніж в середньому по аграрних підприємствах. Із збільшенням розмірів сільськогосподарських підприємств від середніх до надвеликих спостерігається ріст їх ефективності. В надвеликих агропідприємствах витрати праці з розрахунку на одиницю реалізованої продукції є найменшими. Також, в надвеликих агропідприємствах з розрахунку на одиницю площі на 75% більше реалізується продукції, ніж в середньому по всіх підприємствах.

Структурі виробництва відповідає структура земель надвеликих агропідприємств. В середньому по надвеликих агропідприємствах України 91,9% сільськогосподарських угідь становить рілля. Пріоритет виробництва зернових і технічних культур пояснює таку високу питому вагу ріллі. Значно меншою є питома вага пасовищ і сіножать в структурі земельної площі 4,5% і 1,9%, відповідно. Тваринництво менше розвинуто в надвеликих агропідприємствах порівняно з рослинництвом. Відповідно, найменшу питому вагу в структурі земельної площі займають багаторічні насадження 0,5%

Частка надвеликих агропідприємств у реалізації продукції рослинництва становить 5,7%, продукції тваринництва 4,3% та всієї сільськогосподарської продукції 7,3%. Надвеликі агропідприємства зосередилися на виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції. Значною мірою концентрація виробництва культур надвеликих агропідприємствами обумовлена вертикальною інтеграцією структур, в яких вони є їх складовими (підрозділами). Так, у сфері виробництва цукру вертикально інтегровані структури прагнуть забезпечити себе сировиною, і вирощують цукровий буряк на площах, підконтрольних надвеликих агропідприємствами. Як результат, ці підприємства виробляється 32% цукрового буряку в Україні.

Частка надвеликих агропідприємств у виробництві зернових становить 10,4%. Досить незначними є частки у виробництві картоплі 1,7% та овочів відкритого ґрунту 2,2%. При цьому в Полтавській області надвеликими агропідприємствами виробляється 17,9% картоплі, а в Кіровоградській овочів 20,9%.

Невисокою є частка надвеликих підприємств у виробництві тваринницької продукції, за виключенням м'яса птиці 20,6%, яке на промисловій основі більш вигідно виробляти в спеціалізованих підприємствах. Причому ці підприємства сконцентровані лише у 6 областях країни (Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській і Полтавській областях). Частка надвеликих агропідприємств у виробництві яєць курячих становить 8,8%, молока 5,7%, свиней 10,4% та великої рогатої худоби 7,1%.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що в Україні надвеликі агропідприємства ще не зайняли провідного місця у виробництві та реалізації рослинницької і тваринницької продукції (за виключенням окремих продуктів в деяких регіонах). Проте, виходячи з досвіду інших країн, можна прогнозувати підвищення питомої ваги надвеликих агропідприємств у сільськогосподарському виробництві. Зважаючи на досить високу ефективність таких форм аграрного бізнесу, можна очікувати, що надвеликі агропідприємства будуть конкурентоспроможними в умовах вступу України у СОТ.

Використана література:

1. Стукач Т.М. Основні параметри і тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва в умовах глобалізації / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 224-226

2. Балаж Н.Й. Сталий розвиток як передумова екологізації сільськогосподарського землекористування в Україні

3. Пугачов В.М., Пугачова К.М. Розвиток аграрних підприємств в Україні / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 185-187





Реферат на тему: Розвиток аграрних підприємств та сільськогосподарського виробництва в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.