Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Сільське господарство

Оцінка обсягів імпорту та експорту продукції агропромислового комплексу в Україні (курсова робота)

Зміст

Вступ. 2

1. Агропромисловий комплекс України. 4

2. Оцінка обсягів імпорту продукції агропромислового комплексу по регіонах і країнах світу. 15

3. Експорт – імпорт продукції рослинництва та продуктів її переробки. 22

4. Реалізація експортного потенціалу АПК України в умовах глобалізації світової економіки. 26

Висновки. 37

Список використаних джерел. 39

Вступ

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо взаємопов'язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров'я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Дуже гостро ця проблема постала і в Україні, де в останні роки поглиблюються процеси депопуляції населення.

У той же час, Україна здавна є землеробською країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Формування потужного, з розвиненою структурою АПК продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку країни саме агропромислові підприємства займали провідне місце в її господарстві. І навіть у другій половині ХХ століття при великій структурній диверсифікації виробництва агропромисловий комплекс залишався одним з провідних міжгалузевих виробничих комплексів в Україні. До його складу входить майже 100 виробництв. АПК, поряд з промисловістю, відіграє провідну роль у господарстві, на його частку припадає майже 30% національного доходу України, зайнято близько 25% працюючих. Майже в третині областей України АПК займає чільне місце у господарстві згідно з часткою у валовому внутрішньому продукті (в 1998 р.).

Актуальність теми: продукція сільського господарства та харчо­вої промисловості традиційно займає велику частку в загальному експорті України. Після набуття незалежності за винятком початку 90-х років, Україна майже постійно була нетто-експортером продукції сільського господарства та харчової промисловості. За цей період у тор­говельних відносинах відбулися значні зміни: взаємостосунки з головними партнерами, на­самперед Росією; торговельна політика (пе­рехід від підтримки імпорту та обмеження екс­порту до захисту національного виробника через застосування тарифних та нетарифних обмежень на імпорт); коливання обсягу сіль­ськогосподарського виробництва, деякою мі­рою у зв'язку зі змінами в національній і макроекономічній політиці, зокрема політиці валют­них курсів.

Тема : „Експорт і імпорт продукції агропромислового комплексу”.

Мета досліджень - дослідити експортно-імпортні операції продукції агропромислового комплексу України в умовах глобалізації світової економіки.

Завдання дослідження:

1. дати загальну характеристику агропромисловому комплексу України;

2. оцінка обсягів імпорту продукції агропромислового комплексу по регіонах і країнах світу;

3. дослідити експорт – імпорт продукції рослинництва та продуктів її переробки;

4. показати як реалізується експортний потенціал АПК України в умовах глобалізації світової економіки.

При написанні роботи була використана література: навчальні посібники, наукові статті з періодичних видань: Економіка АПК, Фінанси України, Вісник аграрної науки, Розбудова держави, монографія Шпичка В. П. „Развитие АПК Украины и регионов в условиях трансформационных процессов”, дані статистичних збірників (Commodity Yearbook, 2003 – NY: UV, 2003. – V. 1.)

1. Агропромисловий комплекс України

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо взаємопов'язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій.

На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв'язків між складовими АПК.

Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Аграрна реформа, що нині здійснюється, передбачає впровадження ринкових відносин, реалізацію земельної та господарської реформи, ефективної цінової і фінансово-кредитної політики в АПК, розвиток сільської місцевості, поліпшення кадрового і наукового забезпечення комплексу.

Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктивних сил та науково-технічним прогресом.

Основними агрокліматичними ресурсами є тривалість вегетаційного періоду (тобто, теплової світлозабезпеченості) та зволоженість території. Територіальні характеристики цих процесів дуже відмінні в трьох природних зонах.

В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського господарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв'язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агро-кліматичні, грунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид – родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв'язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, неефективних технологій землеробства і т.д.

До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об'єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в сільській місцевості більшості областей і в результаті – неефективність сільськогосподарського виробництва й АПК у цілому.

Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв. Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональному використанні природних ресурсів і збереженні природи.

Якщо територіальні індекси виробництва сільськогосподарської продукції в Україні вищі за середньоєвропейські, то економічна ефективність виробництва набагато нижча.

Це особливо проявилося у дев'яності роки, під час економічної кризи. Майже в два рази знизилися обсяги сільськогосподарської продукції, вітчизняні виробники втратили значну частину внутрішнього ринку продуктів харчування, знизилась участь АПК у формуванні експортного сектора. Дуже гальмує процеси відродження цього комплексу не вирішення питання щодо власності на землю. Без законодавчого забезпечення її впровадження в Україні суттєвого покращання справ в АПК не відбудеться.

Основними ланками АПК є:

1) сільське господарство, включаючи "насінницькі” станції;

2) переробна промисловість.

До складу допоміжних ланок входять:

1) промисловість з виробництва засобів виробництва (машинобудівельна), виробництва хімічних добрив, комбікормів;

2) виробнича інфраструктура із забезпечення основних підприємств паливом, енергією, теплом, транспортними засобами, а також організації сільськогосподарського будівництва;

3) навчально-наукова та управлінська ланка, яка об'єднує управління, спеціалізовані науково-дослідні інститути та навчальні заклади (Аграрна академія).

Галузева структура АПК характеризується великими диспропорціями. Особливо вони помітні у співвідношенні сільськогосподарської і промислово-переробної ланки, що безпосередньо відбивається на незабезпеченні ринку продуктів харчування вітчизняною продукцією. Негативно позначається на ефективності функціонування АПК і відставання виробництва сільськогосподарського машинобудування, добрив, гербіцидів, комбікормів тощо.

3. У галузевій структурі АПК України провідне місце займає сільське господарство. Саме в аграрному секторі зайнято майже 70% працівників середнього віку та виробляється більше 65% продукції АПК. За характером продукції сільське господарство відноситься до ІІ підрозділу суспільного виробництва предметів споживання. Основним предметом праці є земля. Сільське господарство поширене на всій території України, його розвиток визначає високий рівень господарського освоєння земель України.

Її земельний фонд складає 60,3 млн. га, з них приблизно 75% – сільськогосподарські угіддя. Їх площа дорівнює 40,8 млн. га, з яких 80% – рілля, 16,5% – сінокоси і пасовища. У лісостепових областях – Тернопільській, Вінницькій, Черкаській, Кіровоградській – розораність сягає 90%, а в степових – Одеській, Миколаївській, Херсонській – 95%. Цей показник перевищує всі допустимі норми техногенного навантаження на природу та є найвищим у світі. У цілому ж структура сільськогосподарських угідь різна в різних природних зонах. Частка ріллі з 35-40% у Поліській зоні зростає до 70-80% у Лісостепу і Степу, а в Закарпатті вона складає лише 20%. Зараз помітно знижується родючість ґрунтів, площі, які випадають із сільськогосподарського обігу, не набувають іншого статусу, наприклад, природоохоронних земель. [7, с.15]

Правда, в останні роки площі під сільськогосподарським культурами внаслідок економічної кризи подекуди знизились майже вдвічі.

У галузевій структурі сільського господарства розвиваються рослинництво і тваринництво. Співвідношення обсягів їх продукції дещо змінюється, і в останні роки домінує рослинництво, на його частку припадає приблизно 52-53% усієї сільськогосподарської продукції.

Провідне місце в рослинництві займає зернове господарство. Саме зернові культури є основними в усіх сільськогосподарських зонах, особливо в Лісостепу і Степу, а посівна площа складає майже половину їх загальної кількості. Головною зерновою культурою, яка займає половину посівних площ, відведених у цих зонах під зернові, є озима пшениця. У Поліссі її посівні площі набагато менші. Друге місце серед зернових займає озиме жито. Основні райони його поширення – Полісся і Західний Лісостеп. На невеликих площах в Україні вирощують гречку – дуже цінну продовольчу культуру, а також просо і рис. Більше 40% валової продукції зернових складають фуражні культури: ячмінь, овес, кукурудза та ін. Вони використовуються не лише в кормовиробництві, але й частково як продовольчі культури. Особливо велика роль у рослинництві кукурудзи. Її основні посіви розміщені у лісостеповій, степовій зоні, а також у Прикарпатті і Закарпатті.

Основними галузями, що перероблюють зерно, є мукомельно-круп'яна, комбікормова і хлібопекарська. У зв'язку з високою транспортабельністю зерна і муки, хлібопечення тяжіє в своєму розміщенні до споживача. Ці підприємства розташовані практично всюди, повторюючи географію великих та середніх поселень, селищ міського типу, навіть у багатьох селах.

Технічні культури займають 11% у структурі посівних площ України. Центральне місце серед технічних культур посідають цукрові буряки. У їх розміщенні вирішальним є природний фактор. Більше 75% посівних площ зосереджено в основній зоні вирощування цукрового буряка – лісостеповій, перш за все, в центральних її областях: Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Полтавській.

До провідних технічних культур на півночі належать картопля, льон, конопля, а в Лісостепу і Степу – соняшник. Кормові культури представлені вівсом, ячменем, частково соєю, люпином, кукурудзою. Під ними знаходиться майже 35% посівної площі.

Збалансована структура сільського господарства передбачає обов'язковий розвиток другої основної її ланки – тваринництва. В окремі роки на його частку в Україні припадало до 53% обсягу валової сільськогосподарської продукції. В основному, ця галузь поступається рослинництву (на 4-5%). Тваринництво в Україні багатогалузеве. Основними його галузями є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Їх частка у виробництві м'яса неоднакова, 47% становить яловичина і телятина, 35% – свинина. В останнє десятиліття все інтенсивніше розвивається бджільництво та рибальство, відроджується традиційне для України в минулому конярство, в т.ч., племінне (у Донбасі). [7, с.18]

Необхідною умовою розвитку тваринництва та суттєвим фактором, який визначає його структуру і спеціалізацію, є кормовиробництво. Важливим джерелом кормів є: 1) кормовиробнича промисловість; 2) вирощування кормових, зернофуражних культур (під ними в середньому знаходиться 35% посівних площ країни); 3) відходи, перш за все, харчової промисловості.

Необхідно відмітити, що скотарство не лише основний постачальник м'яса і молока, але й сировини для розвитку легкої промисловості, органічних добрив. Структура і спеціалізація скотарства відіграє основну роль у структурі тваринництва. На щільність розміщення великої рогатої худоби впливає і розповсюдження в тій чи іншій природній зоні, і забезпеченість кормами як природними, так і відходами, наприклад, буряко-цукрового виробництва. Максимальних величин густота великої рогатої худоби досягає в приміських АПК (де переважає молочно-м'ясний напрям), у Поліссі, передгір'ях Карпат і достатньо забезпечених кормами областях Лісостепу. Тут переважають молочно-м'ясний та м'ясно-молочний напрями скотарства.

Тваринництво забезпечує населення продуктами харчування, а харчову промисловість – сировиною.

Свинарство посідає друге місце після скотарства. Найбільша його густота на 100 га сільськогосподарських угідь у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Закарпатській, Чернівецькій областях.

Функціональна структура АПК відображає основні виробничо-технологічні зв'язки та функціональні ланки з вирощування і переробки сільськогосподарської продукції. Основні функціональні ланки АПК – це спеціалізовані агропромислові комплекси, що об'єднують виробничо взаємопов'язані підприємства з вирощування, заготівлі, зберігання, транспортування, переробки і реалізації певного виду (рідше двох) сільгоспсировини. Саме в них розвиваються найбільш інтенсивні виробничо-технологічні зв'язки, їм властиве спільне використання сировини й спільне обслуговування і та ін. Виділяються дві інтегровані групи спеціалізованих АПК: рослинницькі і тваринницькі.

В Україні розвиваються численні спеціалізовані АПК:

1) рослинницькі: зернопромисловий, буряко-цукровий, плодоовочеконсервний, картопле-спиртовий, виноградарський, льонопромисловий та ін.

2) тваринницькі: м'ясо-, молоко-, птахопромисловий комплекси та рибоконсервний.

Серед рослинницьких комплексів особливу роль відіграє зернопромисловий. Забезпечення країни власним зерном та її експортні можливості завжди вважалися стратегічно важливими для її економічної незалежності. Україна має всі умови для активної розбудови цього комплексу, вона здавна вважалася житницею царської Росії, а пізніше – СРСР. Зернопромисловий комплекс і нині має досить потужну сільськогосподарську ланку, під зерновими зайнято майже 45% усіх посівних площ України. Зернові культури представлені пшеницею, кукурудзою, житом, ячменем, вівсом, просом, рисом тощо. Провідну роль відіграє озима пшениця, яка "царює” серед зернових у Лісостепу і Степу. Посіви рису зосереджені на півдні, в Херсонській області.

Переробна промисловість зернопромислового спеціалізованого АПК має досить розгалужену структуру і відіграє важливу роль у харчовій промисловості. Вона охоплює борошномельну, круп'яну, хлібопекарську, макаронну, кондитерську галузі. Її підприємства розміщуються під впливом сировинного та споживчого фактору і дуже поширені на території України. Вони відрізняються рівнем територіальної концентрації, особливо розповсюджена хлібопекарська галузь.

Провідне місце в АПК України займає і цукровобуряковий комплекс. Він об'єднує майже 180 цукрових і цукроворафінадних заводів, які тяжіють до сировинної бази та зосереджені, переважно, у центральних та східних областях лісостепової зони.

Дуже розповсюджений у країні потужний, з розгалуженою структурою, достатньо тери-торіально диференційований плодоовочеконсерв-ний комплекс. Він включає виробництва з вирощування овочів, фруктів і ягід, сушильні та консервні цехи і комбінати. Проте концентрація вирощування овочів дуже нерівномірна і досягає максимуму поблизу великих міст, переробних підприємств. Переважно у приміських АПК – важливій формі територіальної організації інтегрального АПК – зосереджені основні теплично-парникові господарства (навколо Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси і т.д.)

У територіальному поділі праці бере активну участь і олієжировий комплекс, основою якого є виробництво та переробка соняшника. Його посіви зосереджені на півдні лісостепової зони і в степовій (крім її крайнього півдня). У цей комплекс входять також маргаринові, миловарні заводи, жирові комбінати. Жирові комбінати і миловарні заводи розташовані в Полтаві, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Вінниці, Львові і т.д. Маргаринові заводи є у Києві, Ужгороді, Донецьку. На виробництво маргарину і мила надходить більше третини соняшникової олії. [14, с.27]

У двох районах – Поліському і Прикарпатському – розміщені підприємства льоно-промислового комплексу, який бере активну участь у територіальному поділі праці. Він об'єднує вирощування, первинну обробку льону та виробництво лляних тканин. Саме тканини надходять у експортний сектор країни і користуються попитом за кордоном. Більше 30 льонозаводів з первинної переробки льоно-волокна зосереджені у Поліських областях: Волинській, Житомирській, Рівненській і Чернігівській. У Прикарпатті льонопереробка здійснюється переважно на відповідних (кооперативних та державних) льонопунктах. Лляні тканини виробляються на великомасштабних льонокомбінатах країни – Рівненському і, нещодавно введеному в дію, Житомирському.

Як і попередні, спеціалізовані АПК активно беруть участь у територіальному розподілі праці виноградо-виноробне виробництво України. Його визначальна риса – високий рівень територіальної концентрації на півдні України, в Криму та Закарпатті. Кінцева продукція комплексу – виноград, виноградний сік, вина, шампанське і коньяк – не лише вивозиться в усі області країни, але й широко експортується. Орієнтирами розміщення первинної переробки винограду і випуску коньяку є райони вирощування винограду. Основні заводи шампанських вин – у Криму та біля великих споживачів (у містах Києві, Одесі, Донецьку). [14, с.31]

Тваринництво – базова ланка великого за обсягом виробництва, широко розповсюдженого на території України тваринницько-промислового комплексу. Основою його формування є скотарство, свинарство і птахівництво. Провідні його ланки – молокопромисловий і м'ясо-промисловий АПК. Останній відіграє провідну роль і об'єднує тваринництво, переробку м'яса та обслуговування: спеціальне машинобудування, комбікормова промисловість.

У середньому у країні в структурі виробництва м'яса більше 45% припадає на частку яловичини і телятини, й лише близько 35% – свинини. У Лісостепу і Степу переважають м'ясний і м'ясо-молочний напрями та птахівництво. Останнє відіграє важливу роль у Криму та в структурі всіх природних АПК, де функціонують великі птахофабрики.

Вівчарство в Україні відіграє допоміжну роль і розвивається в передгір'ях Карпат і в Степу. Саме воно забезпечує сировиною, в першу чергу, текстильну і хутряну промисловість.

Більш рівномірно на території країни розміщено бджільництво, але основною зоною його зосередження є Карпати, лісостепові та степові області.

Поряд з розвитком м'ясопромислового комплексу тваринництво є основою розвитку молокопромислового комплексу. До його складу входять, крім молочного, маслопереробні, молочноконсервні, сировинні й обслуговуючі виробництва. Вони широко розповсюджені на території країни. Основними виробниками масла є Київська, Вінницька і Чернігівська області.

Одним з важливих аспектів дослідження та управління АПК, у т.ч., його інвестування, є територіальний. До дослідження територіальної структури та організації АПК України існує декілька підходів. Найбільш прийнятний з них грунтується на вивченні основних форм територіального зосередження виробничо взаємопов'язаних сільськогосподарських, промислово-переробних та інфраструктурно-обслуговуючих підприємств. Залежно від масштабу зайнятої території та складності її морфології виділяється декілька рангів елементів територіальної структури АПК України: пункт, центральний вузол, район, зона. Залежно від складу взаємопов'язаних підприємств ці вузли, райони та зони тощо можуть бути або спеціалізованими, або інтегральними. У першому випадку ми виділяємо лише сільськогосподарські, промислові та інфраструктурні підприємства одного профілю, одного спеціалізованого АПК: бурякоцукрові, зернопромислові, плодоовочеконсервні, м'ясопромислові і т.д. У другому випадку в інтегральний агропромисловий вузол, район, зону об'єднуються всі підприємства території, пов'язані з вирощуванням, зберіганням, переробкою, транспортуванням, збутом і т.д. сільськогосподарської продукції.

Часто в науковій і навчальній літературі, а також практиці виділяються і територіальні типи інтегральних АПК. У цьому випадку вони розглядаються або в межах одиниць адміністративно-територіального поділу, і тоді мова йде про регіональні АПК – обласні, економічного чи адміністративного району і т.д; або, виходячи з великої обумовленості структури і спеціалізації інтегральних АПК природними умовами, розглядаються АПК основних природних зон, що розміщуються на території України: Полісся, Лісостеп, Степ, гірські та передгірні території.

Такі зональні АПК або агропромислові зони – найбільший елемент ТС АПК країни. Це система агропромислових підприємств, приміських АПК і спеціалізованих районів, які сформувались на значній площі, відносно однорідній за природними та економічними умовами. Агропромислова зона характеризується за спеціалізацією виробництва, яка в Україні дещо видозмінюється із заходу на схід.

Поліська агропромислова зона займає північну частину північних областей і складає майже 20% території України. Тут помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерновопідзолисті ґрунти. Це визначило спеціалізацію сільського господарства, в якій переважають вирощування льону (90% по Україні), картоплі (40%), жита (70%), 20-25% молока та м'яса (порівняйте з площею). Зоні притаманні спеціалізовані АПК – молоко- та м'ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні. Цікаво, що спеціалізація сільського господарства тут майже не змінюється із заходу на схід: і на Волині, і на Чернігівщині це – вирощування льону, озимого жита, картоплі, молоко-м'ясне тваринництво. Рілля складає 35-40% сільськогос-подарських угідь. [14, с.35]

Лісостепова агропромислова зона займає південну частину північних областей України, більшість її лісостепових областей – Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської і північ Кіровоградської. Площа – 38% площі України. Тут вища, ніж у Поліссі сільськогосподарська освоєність та розораність земель (рілля – 75%). Виробляється 70% цукрових буряків, майже 40% зернових, перш за все, озима пшениця та кукурудза, 46% картоплі та більше 60% фруктів, 20% соняшника. Тут на 1 га ріллі припадає максимум сільськогосподарської продукції. Виробляється більше 50% м'яса, молока, яєць. У західній частині додається льон, тютюн, а на сході – дуже важлива культура – соняшник.[14, с.39]

Степова агропромислова зона розташована на півдні Полтавської, Кіровоградської, Харківської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей, а також в Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій областях та Криму. Її площа становить 42% території України, 90% земель займають чорноземи. Дуже висока, до 85%, розораність сільськогосподарських угідь. Розвинені зернопереробний, олієжировий, плодоовочеконсервний, виноградо-виноробний, ефіроолійний комплекси. Виробляється 48% зерна (озима пшениця, кукурудза, ячмінь), 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду. [14, с.42]

Вирощують сою, арахіс, ефіроолійні, баштанні культури. Дуже поширені садівництво та виноградарство.

Недостатньо розвинена кормова база стимулює тут розвиток тваринництва. На сході переважає м'ясо-молочний його напрям.

2. Оцінка обсягів імпорту продукції агропромислового комплексу по регіонах і країнах світу

Для України, яка має великий експортний потенціал продовольчих ресурсів, в умо­вах її входження до світового співтовариства потрібно володіти інформацією про аграрні ринки регіонів планети, що заплановано програмою фундаментальних дослі­джень ННЦ "Інститут аграрної економіки" щодо перспектив розвитку зовнішньої тор­гівлі АПК України.

Пройшовши через два глобальних цикли XIX і XX ст. сучасний світ наприкінці XX ст. вступив до третього пост індустріального циклу світової економічної інтеграції, особливістю якого є подальше зростання кількості бідних країн, що приєдналися до глобалізаційного руху, і які одержали в результаті цього значні здобутки. Так, якщо середня величина ВВП на душу населення в цих країнах у 1980 році становила 1488 дол. США, то в 1997-му - вже 2485, тобто зросла на 67%; у бідних же краї­нах, які гальмували своє входження до глобальної світової економіки, це зростання становило лише 188 дол. США (з 1947 до 2133 дол.), або 9,6%. При цьому середня заробітна плата за 1980 - 1990 роки в менше глобалізованих країнах зросла на 15%, а значно більше - на 30%.[4, с.88]

Поряд із збільшенням виробництва основу такого зростання становив значний ріст обсягу міжнародної торгівлі, який на світовому рівні з 1970 по 2000 роки під­вищився від 315,9 до 6346,3 млн. дол. США, або в 20 разів, при зростанні обсягу торгівлі сільськогосподарською продукцією від 46,4 до 428,9 млрд. дол. США, або в 9,2 раза. Проте залишається невизначеним питання щодо обсягів імпорту сільсько­господарської продукції по регіонах світу. Тому необхідним для визначення масшта­бності можливих ринків для експорту української продукції є проведення аналізу обсягів імпорту сільськогосподарських товарів у грошовому та фізичному вимірах по регіонах планети й окремих країнах, що до них входять.

З цією метою нами були оброблені статистичні дані Комісії по торгівлі та розвит­ку Організації Об'єднаних Націй (UNCTAD) за 20 років минулого століття щодо об­сягів імпорту таких традиційних українських експортних продовольчих і сировинних матеріалів як зерно й продукти його переробки, цукор, олія та яловичина країнами найближчих до України регіонів Європейського Союзу, Близького Сходу, Північної Африки та СНГ.

У результаті аналізу виявлено, що найбільшим аграрним ринком світу є Європей­ський Союз (ЄС-15), який у 2000 році імпортував продовольчих товарів на загальну суму понад 175 млрд. дол. CLUA, або на 465 дол. на душу населення проти 287 дол. у 1980 році. За 20 років обсяги імпорту продовольства в цьому регіоні зросли на 73 млрд. дол., або на 71,5%, при зростанні чисельності населення тільки на 8,7%. Природно, найпотужнішими імпортерами були Німеччина, Великобританія, Франція га Італія. Загальний обсяг імпорту цих чотирьох країн у 2000 році становив майже (04 млрд. дол., або 59,9% усього імпорту продовольства ЄС (табл. 1). [4, с.89]

Слід зазначити, що імпорт тих видів продовольчих товарів, які Україна може по­ставляти на ринок ЄС, за обсягами значно поступається іншим видам і за 20 років у відносному виразі навіть зменшився.

1. Обсяги імпорту продовольчих товарів країнами ЄС

Світ, регіон

1980 р.

 

2000 р.

 

 

загальний обсяг, млн. дол. США

%

загальний обсяг, млн. дол. США

%

ЄС-15

102125,9

100

175193,7

100

Австрія

1573,1

1,54

3925,3

2,24

Бельгія-Люксембург

7924,2

7,76

15613,1

8,91

Данія

2213,8

2,17

5644,3

3,22

Фінляндія

1108,8

1,09

1776,8

1,01

Франція

13800,5

13,51

24045,1

13,72

Німеччина

25235,2

24,71

33444,5

19,09

Греція

1039,2

1,02

3327,8

1,90

Ірландія

1351,1

1,32

3212,1

1,83

Італія

12941,1

12,67

20221,0

11,54

Нідерланди

11485,4

11,25

16081,0

9,18

Португалія

1300,2

1,27

4322,6

2,47

Іспанія

4260,2

4,17

13064,2

7, 46

Швеція

2371,2

2,32

4286,1

2,45

Великобританія

15521,9

15,20

26229,8

14,97

Джерело: Commodity Yearbook, 2003 NY: UV, 2003. – V. 1.- 302 р.

Так, якщо частка зерна і продуктів його переробки, цукру, олії та яловичини у грошовому виразі у 1980 році становила 26,2% загального імпорту, то в 2000 році - лише 17,7% , що зумовлено значним зростанням виробництва (за винятком яловичини) цих видів товарів у країнах ЄС. Хоча імпорт зазначених продовольчих товарів у ваговому вимірі значний - зерно та продукти його переробки - понад 8 млн. тонн у 2000 році, цукор - понад 3,7 і яловичина близько 1,8 млн. тонн - стале зростання постачання українських товарів на цей ринок утруднено, що пояснюється не тільки високим рівнем самозабезпечення ними в межах ЄС, а й високими вимогами до якості товарів, фітосанітарним контролем і різного роду нетарифними бар'єрами для захисту власного ринку цього об'єднання країн.

Намагання України приєднатися до аграрного ринку ЄС потребує значних зусиль боку органів державної влади, причетних до експорту сільськогосподарської продукції, та виробників щодо піднесення конкурентоспроможності й привабливості українських товарів на ньому.

Щодо аграрного ринку країн Східної Європи, обсяг якого перевищує 8 млрд. дол.. США, а зазначені товари у 2000 році мали понад 26% загального імпорту продовольства проти 45% у 1980 році, то після приєднання більшості з цих країн у 2004 році до ЄС перед Україною виникнуть не тільки бар'єри цього економічного об'єднання, а й реальне зменшення можливостей просування українських товарів внаслідок заповнення ринку країн Східної Європи відповідними товарами з інших країн - членів ЄС, хоча за прогнозами в 2011 році загальний імпорт 25-ти країн ЄС сягатиме 10 млн. т зерна, в тому числі 6,6 млн. т пшениці, 20,5 - насіння олійних культур і майже 1,5 млн. т м'яса. [4, с.89]

2. Імпорт окремих продовольчих товарів країнам ЄС, мл. дол.. США

Світ, регіон

1980 р.

 

 

 

2000 р.

 

 

 

 

Зерно

Цукор

Олія

Яловичина

Зерно

Цукор

Олія

Яловичина

ЄС-15

11543,1

1616,6

9087,1

4504,9

13687,0

2035,6

10494,2

4921,4

Австрія

94,1

0,6

88,1

26,5

416,7

11,6

124,3

51,7

Бельгія-Люксембург

1446,0

18,9

496,0

125,1

1577,8

245,0

1003,5

120,6

Данія

159,0

0,3

168,4

5,9

341,2

12,5

183,1

236,7

Фінляндія

91,1

102,1

47,8

2,5

201,6

23,2

68,8

13,6

Франція

758,2

190,4

1067,4

899,1

1813,4

193,0

812,1

212,8

Німеччина

2424,7

198,9

2350,2

697,1

1790,5

172,8

2191,7

581,1

Греція

207,7

0,1

35,2

271,5

328,5

45,0

139,0

290,3

Ірландія

260,1

25,3

36,2

13,5

444,6

17,0

79,1

15,9

Італія

1673,9

189,8

1059,3

1330,4

1768,0

223,1

1498,2

1331,5

Нідерланди

1408,0

24,9

1522,0

331,2

1084,6

54,6

2151,7

388,7

Португалія

559,3

134,7

166,7

27,9

587,6

125,2

298,0

208,0

Іспанія

944,1

1,3

1027,5

47,1

1227,5

198,2

974,0

316,9

Швеція

114,0

22,5

92,7

44,0

268,3

17,4

116,6

71,6

Великобританія

1402,9

706,8

929,6

683,1

1836,7

697,0

854,1

482,0

Джерело: Commodity Yearbook, 2003 NY: UV, 2003. – V. 1.- 302 р.

Найпривабливішим регіоном для українських експортерів, на нашу думку, є регіон Близького Сходу - одного із світових лідерів експорту нафти. Тільки з 1990 по 2000 роки експорт нафти країнами цього регіону зріс до 190,8 млрд. дол. США і становив 28,9 % світових обсягів торгівлі нафтою. Це зумовило значне збільшення надходжень на Близький Схід "нафтодоларів" - з 538 у 1990 році до 784 дол. США у 2000-му на душу населення і, природно, підвищення добробуту народу цього регіону і потреб у продуктах харчування. Але забезпечити населення 15 країн і Па­лестинської Автономії продовольчими товарами власного виробництва в силу гео­графічних особливостей (пустелі й обмежені ресурси води для зрошення) цей регіон не має можливості. При загальній земельній території 624,8 млн. га для вирощуван­ня сільськогосподарських культур використовується тільки 61 млн., або близько 9,8%. [4, с.90] При цьому за 1990-2000 роки площі під посівами навіть скоротилися на 775 тис. га, а під багаторічними насадженнями - зросли на 1,1 млн. га. У цілому на душу населення в цьому регіоні у 2000 році було тільки 0,22 га землі в обробітку. Тому країни Близького Сходу внаслідок високих темпів зростання чисельності насе­лення (в середньому 2,8% за рік проти 1,7% світових) і, таким чином, підвищення потреб у продуктах харчування нарощують імпорт продовольчих товарів. Так, якщо у 1980 році регіон імпортував продовольства майже на 14,9 млрд. дол. США, то у 2000 році — вже на 24,1, або на 9,2 млрд. більше .

Основними імпортерами у 2000 році були: Саудівська Аравія - 4,5 млрд. дол., або 18,7% загального імпорту продовольства регіону; Сірія - 2,9 млрд., або 12,1%; Іран - майже 2,6 млрд., або 10,7% і ОАЕ - 2,4 млрд. дол., або 9,9%. При цьому слід підкреслити, що Сірія збільшила імпорт продовольства більш як у 5 разів. [4, с.90]

Щодо імпорту окремих видів товарів, то за 1980-2000 роки найбільше зросли обсяги імпорту зерна і продуктів його переробки - від 5 до 7,1 млрд. дол. США, або на 42%, та олії - на 1,4 млрд., або більше ніж у 2 рази. Це зумовило зміну співвідношення імпорту основних продовольчих товарів. Так, якщо частка зерна і продуктів його переробки, а також олії зросла відповідно від 27 до 29,4% і від 6,6 до 11,3, то цукру - знизилась від 8,8 до 5,7%.

При цьому основними імпортерами зерна і продуктів його переробки у 2000 році були - Іран (1,5 млрд. дол. США), Саудівська Аравія (1,0 млрд.) та Сірія (майже 1,0 млрд.), цукру ті самі країни - відповідно 235; 179 і 366 млн. дол., олії - Туре­ччина {525 млн.), Іран (498 млн.) і Сірія (373 млн.), яловичини - Ізраїль (138 млн.), Саудівська Аравія (80 млн.) та ОАЕ {64 млн). [7, с.48]

Другим привабливим для України аграрним ринком є регіон країн Північної Аф­рики, в якому використання землі для виробництва сільськогосподарської продукції також обмежене, і тому для задоволення зростаючих потреб населення у продово­льстві ці країни у 2000 році імпортували продовольчих товарів більше ніж на 9,2 млрд. дол. США, збільшивши обсяги порівняно із 1980 роком на 2 млрд., або на 28,1% (табл. 4).

Головними імпортерами у 2000 році були: Єгипет - майже 3,6 млрд. дол. США, або 38,6% загального імпорту продовольства регіоном, Марокко - 2,6 млрд., або 28%, та Алжир - 2,5 млрд. дол., або 27,6%. Змінились також і обсяги імпорту окремих видів продовольчих товарів

При зменшенні обсягів імпорту цукру (на 357 млн. дол.) значно підвищився імпорт зерна та продуктів його переробки - до 3,6 млрд. дол. у 2000 році проти 2,7 млрд. дол. у 1980 році, або на 900 млн. дол.; олії - на 293 млн. та яловичини - на 135 млн. дол. США. Головними імпортерами зерна та продуктів його переробки були Єгипет (1,3 млрд.) і Алжир (майже 1,1 млрд.); цукpy - Алжир (219 млн.) і Марокко - (137 млн.); олії - Єгипет (374 млн.) і Марокко (217 млн.); яловичини - Єгипет (237 млн., або 84% всього обсягу регіону). [7, с.50]

3. Обсяги імпорту продовольчих товарів країнами Північної Африки

Країна

1980 р. млн. дол.

%

2000 р млн. дол.

%

Алжир

2201,9

30,59

2542,9

24,88

Єгипет

2347,8

32,62

3557,9

34,81

Марокко

850,8

11,83

2585,8

25,30

Лівія

1314,8

18,26

827,7

8,09

Туніс

482,0

6,70

707,4

6,92

Разом

7197,3

100

10221,7

100

Джерело: Commodity Yearbook, 2003 NY: UV, 2003. – V. 1.- 302 р.

Нині підходить до фінішу підготовка реального формування Єдиного Економічно­го Простору України, Росії, Казахстану та Білорусі, який, можливо, створить для українських товарів сприятливі умови для їх експортування на ринки країн, що за­значені вище.

Загальний обсяг ринку зерна і продуктів його пере­робки в країнах СНД у 1996 році становив 2,8 і в 2000 році - 1,8 млрд. дол. США, але український експорт мав відповідно лише 14,4 і навіть 1,7%. При цьому до країн майбутніх партнерів по ЄЕП експорт цих товарів у 1996 році становив 164,3 млн. дол., або 9,5% їх імпорту, а у 2000 році - відповідно 27,8 млн. і 1,5%. У 2002 році Україна експортувала зерна майже на 1 млрд. дол. США, а до країн СНД - лише на 36 млн. дол. [4, с.91]

Подібна тенденція спостерігається і по цукру. Якщо у 1996 році частка України в загальному експорті цукру країнами СНД становила 31,7%, то у 2000-му - лише 0,46%. При цьому до майбутніх партнерів у 2000 році взагалі не було експортовано цукру, а сама Україна імпортувала в тому році цукру на 14,6 млн. дол.

Щодо такого продукту як олія, то й по цьому товару спостерігається зменшення частки експорту до країн СНД. Так, якщо у 1996 році вона становила 48,4% загаль­ного українського експорту, то в 2000-му - 34,1, а в 2003 році - вже 32,6%. Фак­тично можливо говорити про втрату Україною аграрних ринків країн СНД і про мо­жливість відновлення її присутності на ринках Росії, Казахстану та Білорусі, якщо реально запрацює економічний механізм ЄЕП.

Отже, можна зробити такі висновки:

1. обсяги імпорту сільськогосподарської продукції зростають прискореними темпами при поступовому збільшенні частки сировини країнами, що розвиваються, як наслід­ки хронічної нестачі продовольства в бідних регіонах планети;

2. найбільшим аграрним ринком світу є ринок Європейського Союзу (ЄС-15), частка якого в світових обсягах імпорту продовольчих товарів становила понад 39% і зростатиме в результаті приєднання до нього нових членів;

3. найбільш привабливими для України при здійсненні експортних операцій є Близь­кий Схід, Європейський Союз та Північна Африка, сукупний ринок Імпорту яких пе­ревищує 200 млрд. дол. США.

3. Експорт – імпорт продукції рослинництва та продуктів її переробки

В даному розділі проаналізовано динаміку обсягів і структуру експорту та імпорту продукції рослинництва та продуктів її переробки. Розглянуто сучасний механізм заходів митного захисту від імпорту продукції сільського господарства та харчової промисловості.

Продукція сільського господарства та харчо­вої промисловості традиційно займає велику частку в загальному експорті України. Після набуття незалежності за винятком початку 90-х років, Україна майже постійно була нетто-експортером продукції сільського господарства та харчової промисловості. За цей період у тор­говельних відносинах відбулися значні зміни: взаємостосунки з головними партнерами, на­самперед Росією; торговельна політика (пе­рехід від підтримки імпорту та обмеження екс­порту до захисту національного виробника через застосування тарифних та нетарифних обмежень на імпорт); коливання обсягу сіль­ськогосподарського виробництва, деякою мі­рою у зв'язку зі змінами в національній і макроекономічній політиці, зокрема політиці валют­них курсів.

Експортний потенціал аграрного сектору виз­начають нарощуванням експорту зерна, олій­них культур, цукру та інших культур.

У 2003 р. експортовано продукції рослинниц­тва на суму 2235,9 млн. дол. США, або 74,7% загального обсягу експортованої сільськогоспо­дарської продукції. У структурі експорту най­більша частка припадає на олію (18,6%), зер­нові (13,4), насіння олійних культур (8,1), цукор, мелясу та кондитерські вироби (6,7%). [13, с.78]





Реферат на тему: Оцінка обсягів імпорту та експорту продукції агропромислового комплексу в Україні (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.