Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Сільське господарство

Бобові та зернобобові культури (реферат)

1. Горох

Біологічні особливості.

Серед зернобобових культур горох у нашій країні за площею посіву і валовими зборами зерна займає перше місце. Він менш вибагливий до тепла, ніж сочевиця, квасоля, чина, нут та інші зернобобові. Насіння його проростає при температурі плюс 2°С. Проте за таких умов сходи ослаблені, з'являються пізно (через 15-20 днів). Мінімальна температура, необхідна для нормального розвитку сходів і формування вегетативних органів — плюс 4-5°С. Сходи добре переносять короткочасні весняні заморозки до мінус 4-5°С. Оптимальна середньодобова температура повітря в період формування вегетативних органів 12-16°С, для формування генеративних органів і насіння 16-22°С. Температура вище плюс 26°С негативно впливає на кількість та якість урожаю гороху.

Горох більш вибагливий до вологи, ніж квасоля, сочевиця, чина, нут. Для набубнявіння і проростання насіння потребує 110-115% води від його маси. Критичний період до нестачі вологи досить тривалий — від закладання генеративних органів до повного цвітіння. Транспіраційний коефіцієнт — 400-450. Оптимальна вологість ґрунту — 70-80% польової вологоємкості. До посухостійких культур не належить, тому в умовах посухи обпадають квітки, зменшуються кількість зав'язі бобів і насіння в них, та маса 1000 насінин.

Горох можна вирощувати на різних ґрунтах, за винятком солонців, легких піщаних і дуже кислих та заболочених (гранична pH для бульбочкових бактерій 4,7). Кращі для гороху — досить вологі, багаті на фосфор, калій і кальцій чорноземи та каштанові ґрунти з нейтральною або слаболужною реакцією (pH 6-7).

Сорти. В Україні районовано близько 50 сортів гороху. Найпоширеніші з них: Інтенсивний 97, Агат, Аграрій, Акціонер, Вінничанин, Дамир, Люлинецький короткостебловий, Надійний, Орендатор, Уладівський напівкарлик, Харківський 317, Харківський янтарний та ін.

Технологія вирощування.

Місце в сівозміні. Кращі попередники гороху — культури, які залишають поля чисті від бур'янів, із достатньою кількістю поживних речовин і вологи (озимі, картопля, коренеплоди, кукурудза та ін.). Горох погано виносить повторні посіви внаслідок ураження хворобами (фузаріоз) і пошкодження шкідниками (довгоносик, плодожерка), а в ґрунті швидко розмножуються нематоди. Не слід розміщувати горох поряд із багаторічними бобовими травами, де зимують бульбочкові довгоносики (просторова ізоляція не менше 500 м). Не слід сіяти горох після соняшнику. Повертати його на попереднє місце рекомендується не раніше як через 3-4 роки.

Обробіток ґрунту. При сівбі гороху після зернових необхідно злущити стерню, а через 2-3 тижні глибоко (25-27 см) зорати щоб створити сприятливі умови для життєдіяльності бульбочкових бактерій. Після цукрових буряків проводять оранку на глибину 20-22 см без попереднього лущення. Ранньою весною поле боронують в 1-2 сліди, потім культивують на глибину загортання насіння. Перед сівбою культури поверхню поля вирівнюють шлейфами і котками. Це сприяє рівномірному загортанню насіння по глибині й поліпшує механізоване збирання, особливо полеглого гороху.

Удобрення. Для формування 1ц зерна і відповідної кількості соломи горох споживає 4,5-6 кг азоту, 1,7-2 — фосфору, 3,5-4 — калію, 2,5-3 — кальцію, 0,8-1,3 кг магнію та мікроелементів, в основному молібден і бор. Органічні добрива вносять, як правило, під попередник. Із мінеральних добрив під оранку дають фосфорні ( Р60-80 ) і калійні ( К50-60 ). Можна застосовувати фосфоритне борошно ( 300-500 кг/ га ), горох добре засвоює важкорозчинні сполуки фосфору. Під час сівби вносять у рядки гранульований суперфосфат (Р10-15). До розвитку на коренях бульбочкових бактерій, які фіксують атмосферний азот, молоді рослини потребують під передпосівну культивацію азотних добрив (N15-20).

Кислі ґрунти вапнують. Посилюють азотфіксацію молібденові та борні добрива. Насіння обробляють молібденовими і борними добривами або вносять у рядки під час сівби молібденізований чи збагачений бором суперфосфат тоді, коли в 1 кг ґрунту менше 0,3 мг доступного рослинам молібдену чи бору. Краще, коли одне з мікродобрив дають у рядки із суперфосфатом, а друге — з обробленим насінням.

Врожайність гороху зростає при обробці насіння нітрагіном.

Сівба. Підготовка насіння до сівби включає три основні операції: протруювання, обробітку їх молібденовими і борними препаратами та нейтралізацію. При підвищеній вологості потрібна повітряно-теплова обробка. Проти аскохітозу, кореневих гнилей, фузаріозу, ґрунтових шкідників за 3-4 тижні до сівби протруюють фундазолом (3 кг/ т); тігамом, фентіурамом (3-4 кг/ т). Проти кореневих гнилей досить ефективний тачигарен (1-2 кг/ т). Безпосередньо у день сівби проводять інокуляцію нітрагіном, поєднуючи її з внесенням молібденового добрива, а у разі потреби — і борного. Якщо протруювачем є фундазол, то можна об'єднати всі три операції: протруювання, молібденізацію та нітрагінізацію.

Горох сіють рано, одночасно з ранніми яровими хлібами, що зумовлено його біологічними особливостями (холодостійкий, потребує багато води для набубнявіння). Способи сівби гороху: вузькорядний і звичайний рядковий. Норми висіву гороху встановлюють залежно від кліматичних умов і сортових особливостей. В умовах України на Поліссі оптимальною нормою є 1,2-1,3 млн./га схожих насінин на гектар, у лісостепу — 1-1,2, а в Степу — 0,8-1,0 млн. Вагові норми для великозерних сортів — 240-300 кг/ га, для дрібнозерних — 150-200. Глибина загортання насіння залежить від стану ґрунту та величині насіння. Оптимальна глибина — 6-8 см, на легких ґрунтах і в умовах швидкого висушування верхнього шару її збільшують до 9-10 см і тільки на важких ґрунтах можливий висів на глибину 4-5 см.

Догляд за посівами починають із боронування їх до появи сходів упоперек напрямку рядків для знищення бур'янів та ґрунтової кірки. При появі бур'янів проводять також 1-2 післясходових боронування.

Найефективніше проти бур'янів поєднання агротехнічних і хімічних засобів боротьби. Безпосередньо на посівах гороху застосовують такі гербіциди: трихлорацетат натрію (перед сівбою під культивацію — 5-12 кг/ га), прометрин (при досходовому боронуванні), півот (до або після сходів у фазі 3-6 листків гороху — 0,5-0,75 л/ га), 2м — 4хм (у фазі 3-5 листків гороху — 2-3 кг/ га), базагран (у фазі 3-5 листків гороху — 3-4 л/ га).

Захист рослин від хвороб і шкідників. В умовах України найбільш шкодочинні на посівах гороху кореневі гнилі, пероноспороз і аскохітоз. Проти кореневих гнилей і аскохітозу протруюють насіння за 3-4 тижні до сівби. Проти пероноспорозу, а також аскохітозу посіви гороху обробляють у фазі бутонізації 80%-м з.п. цинебу (2-4 кг/ га), танго 50%-м к.е. (0,6-0,8 кг/ га).

Шкідники гороху. На посівах гороху найпоширеніші бульбочкові довгоносики, попелиці, горохова плодожерка, вогнівки, трипси, гороховий комарик, горохова зернівка. Для захисту від бульбочкових довгоносиків на початку заселення шкідником проводять крайові обробки, а при збільшенні чисельності до 15-30 особин/м2 застосовують суцільне обприскування в період вегетації препаратами карате (0,1-0,125 л/ га), фастак 10%-й к.е. (0,1-0,2 л/ га). Проти попелиць, які виявлені на краях поля і чисельність яких становить 10-15 шт. на одну рослину, проводять крайові обробки. Якщо попелиці розселилися по всьому полю, а чисельність їх досягла 20-30 особин на рослину, для суцільного обприскування застосовують децис, актеллік (50%-й к.е. 1 л/ га), Бі-58 новий (40%-й к.е. 1,5 л/га), карате (50%-й к.е. 0,1-0,125 л/га). Проти горохової зернівки, вогнівок, плодожерки, трипсів посіви гороху в фазі цвітіння обприскують тими ж самими препаратами, що й проти попелиць. Після обприскування посівів гамма-ізолгером ГХЦГ рослинну масу можна використовувати на корм, силос і переробляти на борошно не раніше як через 60 днів. Для знищення горохової зернівки відразу після збирання, до вильоту жуків із насіння, проводять його фумігацію 98,5%-м бромистим метилом (30-100 г/м3), металлілхлоридом технічним (50-70 г/м3) та іншими препаратами.

Збирання врожаю. Основний спосіб збирання — роздільний. Горох скошують у валки при побурінні 60-75% бобів, коли вологість насіння досягне 35-40%, а колір буде типовий для сорту. Косять упоперек або під кутом 45° до полеглості гороху. Підбирають і обмолочують і валки при вологості насіння 16-19% (якщо вологість нижча насіння дуже подрібнюється, а якщо вища — пошкоджуються зародки). Зерно очищають, підсушують і зберігають при вологості 12-14%.

2. Соя

Біологічні особливості.

Соя — культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба її в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім — до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо знижуються. Насіння починає проростати при температурі 8-10°С, проте в такому разі сходи з'являються через 20-30 днів, при 14-16°Счерез 7-8, а при 20-22°С — через 4-5 днів. Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до 24-25°С призводить до деякого сповільнення ростових процесів, а температура 35-37°С негативно позначається на рості, розвитку та утворенні бульбочок. Оптимальна температура у вегетаційний період становить 18-22°С, під час формування репродуктивних органів — 22-24, цвітіння — 25-27, формування бобів — 20-22 і дозрівання — 18-20°С. Рослини досить легко переносять весняні заморозки до мінус 2,5°С, осінні ж до мінус 3°С негативно впливають на врожай насіння, заморозки мінус 4-4,5°С спричиняють сильне промерзання листків, а квітки і боби гинуть.

Соя на формування врожаю використовує значно більше води, ніж зернові колосові культури. Коефіцієнт транспірації коливається від 400 до 1000. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації повинна бути не нижчою 70-80%, а на момент дозрівання — 60% найнижчої вологоємкості.

Протягом вегетації потреба у волозі неоднакова. Від сходів до цвітіння вона менша. Найінтенсивніше водоспоживання спостерігається в фазі цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 6-70% сумарного використання води за вегетацію. Ця культура негативно реагує на повітряну засуху, особливо під час цвітіння та утворення бобів. При дуже низькій вологості в цей період на рослинах не утворюються нові й відбувається скидання вже сформованих бобів.

Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів за умови, що вони не повинні бути кислими і мають бути добре керовані. Вона не переносить тривалого затоплення (більше трьох днів), засолення і кислотності нижче рН 5,5.

Технологія вирощування.

Місце в сівозміні. Соя, як і всі зернобобові, є ціною культурою у сівозміні. Вона самосумісна, проте монокультура виключається. Повертати її на попереднє місце рекомендується не раніше, як через два роки. Як для попередника для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатні попередники — інші зернобобові культури й багаторічні бобові трави (живителі тих самих збудників кореневих гнилей) і культури — живителі збудників склеротінії, такі як соняшник або капустяні культури. Частка культур, сприйнятливих до склеротініозу (соя, соняшник, ріпак), у сівозміні не повинна перевищувати 33%. Важливо, щоб попередники залишили чисті від збудників поля. В районах із достатнім вологозабезпеченням в 7-10-пільних польових сівозмінах під сою відводять одне поле. Соя — цінний попередник для інших культур. Проте пізнє збирання її не в усіх регіонах дає змогу вирощувати після неї озимі культури.

Сорти. В умовах помірного клімату можна з успіхом вирощувати лише сорти ультраскоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів) дуже скоростиглої (81-90), скоростиглої (91-110), середньоскоростиглої (111-120) і скоростиглої (121-130 днів) груп. У цих ранньостиглих сортів світлова реакція менше виражена, оскільки реакція сортів на фотоперіодизм тісно пов'язана з періодом їхньої вегетації. Скоростиглі сорти менше реагують на тривалість дня, ніж середньостиглі й особливо пізньостиглі.

. Обробіток ґрунтуМета обробітку ґрунту під сою, а також вимоги до основного та передпосівного обробітків ґрунту такі ж самі, як і в інших зернобобових культур. Вибір конкретних заходів залежить від грунтово-кліматичних умов місця вирощування та від загального рівня культури землеробства, наприклад ступеня забур'яненості полів. Так, у межах основного обробітку ґрунту при засміченні полів однорічними бур'янами проводять поліпшену зяблеву оранку (2-3 дискування й осіння оранка) або напівпаровий обробіток ґрунту (літня оранка та 1-2 культивації для знищення сходів бур'янів). За наявності на полях коренепаросткових бур'янів застосовують пошаровий обробіток ґрунту, який полягає у лущенні дисковими і лемішними знаряддями й наступній глибокій оранці на глибину 30-32 см при появі масових сходів бур'янів. При короткому післязбиральному періоді проводять лущення стерні й наступну оранку з вирівнюванням поверхні поля.

Соя порівняно з ранніми ярими культурами більш вибаглива до передпосівного обробітку ґрунту. Ранній весняний обробіток ґрунту під сою починають із боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, райборінками, шлейф-боронами при настанні фізичної спілості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до напрямку оранки в 1-2 сліди.

На чистих, вирівняних з осені полях після ранньовесняного боронування до сівби ґрунт не обробляють. На не вирівняних з осені, засмічених зимуючими бур'янами або падалицею полях і за тривалої холодної весни необхідно проводити культивацію на глибину 6-8 см із наступним прикотковуванням. Останнє підвищує температуру посівного шару на 1,5-3°С і стимулює проростання бур'янів, які будуть знищені наступною передпосівною культивацією.

Передпосівну культивацію проводять паровими або буряковими культиваторами з плоскорізальними лапами на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами або шлейф-боронами чи комбінованими агрегатами типу "компактора". Культивацію проводять упоперек або під кутом до напрямку попередніх обробітків. Оптимальна структура ґрунту для доброї аерації й нормального розвитку кореневої системи сої створюється при об'ємній масі 1,10-1,25 г/см3. Потрібно, щоб поверхня поля була вирівняна і була без каміння, оскільки низьке розміщення бобів потребує при збиранні низького зрізу. Висота гребенів і глибина борозен не повинна перевищувати 4 см.

Удобрення. Соя нерівномірно споживає елементи живлення впродовж вегетації. Виносить (усереднені дані) з урожаєм 5-7,3 кг N на ц; 1,4-1,9 — Р2О5; 2,86-2,9 — К2О; 0,86-1 — MgO; 2,1 — СаО; 0,4 — S кг/ц. Від сходів до цвітіння засвоює 5,9-6,8% азоту, 4,6-4,7% — фосфору і 7,6-9,4% калію від загального споживання за вегетацію. Найбільше споживає елементів живлення під час цвітіння, формування бобів, на початку наливання зерна — відповідно 57,9-59,7%, 59,4-64,7% і 66-70%; від початку наливання зерна до кінця дозрівання — відповідно 33,7-36,3%, 30,6-36, і 18,9-26,4%. В азотному живлені критичний період для сої — 2-3тижні після цвітіння; у фосфорному — перший місяць її життя.

За недостатньої кількості в ґрунті рухомих форм мінеральних речовин особливо добре реагує на диференційоване роздрібнене внесення добрив під основний обробіток, при сівбі й у підживлення. До 70% загального споживання азоту забезпечує себе біологічною фіксацією його з повітря симбіотичною діяльністю з бульбочковими бактеріями. За нормальних умов для діяльності бульбочкових бактерій не потрібні азотні добрива. На бідних на гумус ґрунтах і при недостатньому рості рослин можна після ґрунтової діагностики внести 30-40 кг N на га. Потребу в азотному підживленні визначають за розвитком бульбочок на кореневій системі: якщо їх мало (менше п'яти на одну рослину) і вони сірі всередині, то необхідно підживити, якщо бульбочок багато й вони великі, з рожевою м'якоттю -азотфіксація відбувається активно і підживлення не потрібне. Фосфорні та калійні добрива застосовують залежно від ґрунтових запасів елементів живлення (табл. 5.6 ).

5.6 Середні дози внесення фосфорних і калійних добрив під сою

(С.В. Кадиров, В.А. Федоров, 1998)

Потреба в магнії (40-60 кг Mg/га), як правило, задовольняється внесенням як вапна, кізериту та ін. У сої більша потреба в кальції, ніж у зернових культур. Оптимальний рівень рН 6,2-7,2 забезпечується внесенням вапна у межах сівозміни за даними ґрунтової діагностики. Для досягнення оптимального рівня кислотності для сої вапно вносять уже під попередник.

Соя залежно від ґрунтових умов відчуває потребу в певних мікроелементах. Часто бор і марганець при вапнуванні стають важкодоступними для неї. У такому разі вносять рідкі добрива позакореневим способом. На кислих підзолистих та опідзолених ґрунтах рекомендується застосовувати молібден. Для цього насіння необхідно обробити амонію молібдатом із розрахунку 40-50 г молібдену на 1 л робочого розчину.

У країнах Західної, Південної та Центральної Європи не вносять органічних добрив через неможливість регулювання їх мінералізації й небезпеку затримки дозрівання і вилягання посівів сої, а в країнах Східної Європи доцільно застосовувати органічні добрива у дозах 20-40 т/га на слабогумусних ґрунтах або висівати її після удобреного попередника.

Сівба. Насіння висівають протруєне й у разі потреби — інокульоване бульбочковими бактеріями (ризоторфіном). Як правило, його протруюють до сівби, а інокулюють — під час сівби. Лише протруювання фундазолом можна поєднувати з інокуляцією в день сівби. Соя — культура пізніх строків сівби. Головний критерій настання оптимальних строків її сівби — стале прогрівання верхнього шару ґрунту до температури 12-14°С. Оптимальні строки сівби — друга половина квітня — перша половина травня. При більш ранніх строках подовжується період проростання насіння і проростки триваліший період піддаються інфекційному тиску збудників кореневих хвороб (Rhizoctonia Diaporthe spp. та ін.) й зростає ймовірність засмічення. При пізніших строках сівби знижується врожайність. Глибина посіву через епікотильний спосіб проростання не повинна бути більшою 4 см.

Соя — світлолюбна рослина, погано переносить затінення. У затінених рослин знижується вміст азоту, збільшується кількість абортивних плодів, зменшується висота прикріплення бобів на стеблі, що призводить до збільшення втрат при механізованому збиранні. Це слід враховувати при визначенні площі живлення та густоти стояння рослин.

Норма висіву насіння залежить від сортотипу і способів боротьби з бур'янами. Ультраскоростиглі й дуже скоростиглі сорти з детермінантним типом росту мають найвищу врожайність при густоті стеблостою перед збиранням 35-46 рослин/м2. У середньостиглих і середньопізніх сортів індетермінантного типу росту, які дуже гілкуються, повинно бути перед збиранням 18-22 рослини /м2. Більш загущені посіви вилягають, що спричиняє зниження врожайності. Тому сорти першої групи слід висівати з нормою 45-55 схожих насінин/м2 , а другої — 30-35 насінин/м2 . На кращих ґрунтах вибирають меншу, на легких — більшу норму. Якщо боротьбу з бур'янами проводять механізованим способом (післясходове боронування, міжрядні обробітки), то норму сівби збільшують на 10-15%.

Сіють сою, звичайно широкорядним способом з міжряддями 45-70 см або стрічковим за схемою 50?15 чи 60?15 або звичайним рядковим способом.

Догляд за посівами. Соя на початку вегетації росте відносно повільно і бур'яни конкурують із нею за споживання вологи, поживних речовин, використання світла. Втрати врожаю від бур'янів можуть становити 30-50%. Тому інтегрована боротьба з ними має першочергове значення для успішного вирощування цієї культури. Використовують у боротьбі з бур'янами і всі можливі механічні способи. Боронувати посіви можна вже через 3-4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур'яни знаходяться в фазі "білої ниточки". Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2-3 дні до появи сходів, є критичною для боронування.

На посівах сої залежно від забур'яненості проводять 1-2 післясходових боронування, причому перше тоді, коли рослини вже добре вкоренилися і досягли висоти 10-12 см. Досходове боронування знижує забур'яненість сої на 40-50%, післясходове — на 50-60 а досходове + післясходове — на 65-75%. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 6 км/год., по сходах — 5 км/год. Строки проведення міжрядних обробітків та і їхня кількість залежать від появи бур'янів. За вегетацію як правило, проводять, 2-4 міжрядних обробітки, останній — не пізніше фази бутонізації. Для ефективної боротьби з бур'янами вносять гербіциди до сівби, досходовим і післясходовим способами, які дозволені для використання на посівах сої.

.Захист рослин від хвороб і шкідників Соя уражується великою кількістю хвороб та шкідників. Ефективна економічно й екологічно обґрунтована боротьба з ними потребує дотримання принципів інтегрованого захисту рослин.

Найпоширеніше захворювання сої — фузаріозне в'янення, церкоспороз, аскохітоз, склеротиноз, несправжня борошниста роса, вертицильозне в'янення, бактеріальний опік, жовта мозаїка сої та ін. У боротьбі з грибними і бактеріальними захворюваннями сої високу ефективність мають глибока зяблева оранка та повне загортання рослинних решток, які є джерелом інфекції. Це значно зменшує ймовірність зараження аскохітозом, периноспорозом та іншими хворобами. На полях, де з'явився фузаріоз, не можна висівати сою раніше як через 2-3роки. Добрі результати дає протруювання насіння протруйниками.

Найпоширеніші шкідники сої — люцернова совка, акацієва вогнівка, бульбочкові довгоносики, соєва чорносмугаста блішка, соєва плодожерка і павутинний кліщ. При чисельності смугастої блішки 10-15 жуків/м2 , люцернової совки 8-10 гусениць /м2 або 2-3 яйця соєвої плодожерки на одну рослину, доцільно провести хімічну обробку посівів.

.Збирання врожаюСою збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості: листя вже опало і боби сухі, насіння тверде. Оптимальна вологість насіння — 12-14 %. При запізненні із збиранням боби розтріскуються, а вологість насіння знову зростає. Звичайно, посіви сої дозрівають без використання десикантів. У разі потреби, наприклад, для підсушування рослин і прискорення строків початку збирання сої пізньостиглих сортів або при пізньому забур'яненні, проводять десикацію. Для незначних втрат важливо, щоб висота зрізу не перевищувала 8 см. При вищому зрізі не збираються боби, розміщені знизу, що як правило, є найбільш урожайними. Тривале зберігання зерна сої можливе при вологості нижче 11%.

3. Квасоля

Біологічні особливості.

Серед багатьох видів квасолі у нашій країні найпоширеніша квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris l.). Це однорічна самозапильна бобова культура, яка має кущові, напіввиткі та витки форми. Серед зернобобових — одна з найбільш теплолюбних культур. Насіння починає проростати при температурі не нижче плюс 10°С, при температурі нижче плюс 8°С насіння сходить повільно й загниває. Менш вибагливе до тепла темнозабарвлене насіння, антоціан якого є антибіотиком, що підвищує холодостійкість клітин і вбиває гнилі, захищає насіння від загнивання. Сходи квасолі гинуть при зниженні температури до мінус 0,5°С. Рослини, які підросли, витримують короткочасні заморозки до мінус 2°С. Дуже чутлива квасоля до тепла в період цвітіння. За недостатньої кількості його й сирій погоді у цей період спостерігаються обпадання квіток і як наслідок — зниження врожайності. Квасоля нормально росте і розвивається при середньодобовій температурі повітря не нижче 15°С. Досить шкідливе для неї різке коливання температур протягом доби.

Квасоля — сонцелюбна рослина. Особливо вибаглива до світла в молодому віці. При сильному затіненні рослини витягуються, стають слабкими і помітно знижують урожайність. Але при вирощуванні в сумісних посівах із кукурудзою, картоплею у міжряддях садів вона витримує затінення і формує добрий урожай. Листки квасолі здатні підніматися й опускатися, таким чином регулюється використання світла і не допускається їх перегрівання, коли жарко. В північних широтах листки квасолі розміщуються так, щоб максимально використовувати світло, у південних, навпаки, — вдень опущені.

Квасоля більш посухостійка культура, ніж горох і сочевиця. Особливо вибаглива до вологи в період проростання (100-120% води від маси насіння потрібно для його набубнявіння), а також у фазах цвітіння й зав'язування бобів. У цей період вологість ґрунту повинна бути 70-75% найменшої вологоємкості. При перезволожені під час наливання зерна ріст квасолі припиняється, затримується дозрівання, що є причиною поширення, грибних хвороб і зниження врожайності. Засуха в період цвітіння й дозрівання призводить до обпадання квіток та молодих бобів, насіння формується цупким.

Квасоля більш вибаглива до родючості ґрунту, ніж інші зернобобові культури. Вона добре родить на слабокислих і формує вищі врожаї на ґрунтах близьких до нейтральних. Оптимальна величина рН — 6,5-7,5. Найціннішими для неї є структурні, середньозв'язані, не дуже вологі ґрунти, достатньо забезпечені гумусом. На важких ґрунтах, кислих, заболочених та піщаних росте погано. Зовсім не придатні для квасолі ґрунти з високим (менше 1 м) рівнем залягання ґрунтових вод.

Сорти. За тривалістю вегетаційного періоду сорти квасолі поділяють на ранньостиглі (75-85 днів), середньостиглі (85-100) та пізньостиглі (100-120 днів і більше). В Україні районовані в основному середньостиглі сорти: Докучаєвська 1, Красноградська 5, Мавка, Первомайська, Подільська кущова, Синельниківська 6, Синельниківська 8, Харківська 8, Харківська штамбова, Ювілейна 250.

Технологія вирощування.

Місце в сівозміні. Квасоля — типова просапна культура, тому в сівозміні її слід висівати тільки у просапному полі після озимих, цукрових буряків, картоплі та інших культур. На попереднє місце повертають не раніше як через 4-5 років, щоб запобігти ураженню рослин грибними хворобами. Слід також уникати посівів квасолі поряд з багаторічними бобовими культурами, які мають з нею спільних шкідників. Небажано висівати квасолю після соняшнику, тому що вона пошкоджується склеротинією.

Обробіток ґрунту. В зв'язку з пізніми строками сівби квасолі всі заходи щодо підготовки ґрунту повинні бути спрямовані не лише на нагромадження і збереження вологи, поживних речовин, створення сприятливих умов для життєдіяльності бульбочкових бактерій, але й на максимальне знищення бур'янів. Як правило, основний обробіток ґрунту під квасолю складається з лущення стерні та зяблевої оранки плугами з передплужниками на глибину 20-22 см. Залежно від забур'яненості поля під квасолею впроваджують різні системи основного обробітку. Ділянки, забур'янені осотом та іншими коренепаростковими бур'янами, спочатку обробляють дисковими лущильниками в 2-3 сліди на глибину 6-8 см, потім, після відростання розеток осоту, — лемішними лущильниками на глибину 10-12 см і тільки після цього орють. Для зниження засміченості посівів малорічними бур'янами після стерньових попередників застосовують напівпаровий обробіток ґрунту. Навесні, від початку польових робіт до сівби, площу потрібно утримувати в розпушеному стані та чистою від бур'янів, для чого проводять 2-3 культивації та боронування.

Удобрення. На утворення 1 ц зерна і відповідної кількості вегетативної маси квасоля використовує з ґрунту 5-6 кг N, 4,5 — К2О, 1,5-2 кг Р2О5 і характеризується інтенсивним споживанням мінеральних речовин. За перші 50-60 днів вона засвоює 90-95 % необхідного їй фосфору, калію та кальцію.

Добрива суттєво підвищують урожайність квасолі, особливо органічні. Проте гній доцільніше вносити під попередню культуру. Високий ефект виявляють фосфорно-калійні добрива, але найвищі врожаї збирають при застосуванні повного мінерального добрива. Залежно від типу ґрунту і попередника під квасолю вносять по 45-60 кг/ га фосфору і калію та 20-30 кг азоту. Ця культура позитивно реагує на нейтралізацію вапном навіть слабокислих ґрунтів, що значно підвищує ефективність нітрагіну. Позитивно впливають на врожайність і якість зерна квасолі мікроелементи (молібден, бор, мідь, цинк та ін.), якими, звичайно, обробляють насіння перед сівбою, поєднуючи таку обробку з протруюванням.

Сівба. Високі врожаї квасолі можна одержати тільки при сівбі добре відсортованим, чистим, вирівняним за величиною насінням із високою схожістю та енергією проростання. За 1-2 місяці до сівби, але не пізніше як за два тижні його протруюють проти бактеріальних і грибних хвороб 0,1%-м розчином калію перманганату, який також стимулює проростання, або іншими препаратами (фентіурам — 3-4 кг/ т; 80%-й ТМТД — 1,5-2 кг/ т). Одночасно з протруюванням насіння обробляють мікроелементами. У день сівби проводять інокуляцію квасолевим нітрагіном.

Строки сівби квасолі визначаються природнокліматичними умовами року, станом ґрунту та особливостями сорту. Квасолю як культуру, чутливу до низьких температур, слід висівати, коли мине загроза холодів і заморозків, а ґрунт на глибині загортання насіння прогріється до плюс 12-14 °С. При сівбі у більш ранні строки знижується польова схожість насіння внаслідок його загнивання, більш пізні посіви терплять від нестачі вологи внаслідок через пересихання ґрунту, а також недовикористання енергії сонячної радіації весною.

Кращий спосіб сівби квасолі — широкорядний із міжряддями 45 см, при якому рядки змикаються в період цвітіння, рослини краще протистоять бур'янам і дають вищі врожаї. Крім того, така ширина міжрядь дає змогу механізувати догляд і збирання, що значно знижує витрати на вирощування.

За оптимальної норми висіву квасолі на час збирання повинно зберегтися не менше 26-28 рослин на 1 м2, тому норму висіву визначають із розрахунку 300-350 тис/га схожих насінин, що на 10-15% більше від розрахункової густоти стояння, залежно від крупності насіння це 200 кг на гектар. При встановленні норми висіву слід враховувати, що зріджені посіви погано протистоять бур'янам, тому на забур'янених полях норму висіву необхідно збільшувати на 15-20%. На загущених посівах вище прикріплюються нижні боби, що полегшує механізоване збирання.

Глибина загортання насіння квасолі менша, ніж інших зернобобових культур, оскільки при проростанні виносяться сім'ядолі на поверхню ґрунту. В умовах України оптимальною є глибина загортання насіння квасолі на 4-5 см. за недостатньої вологості ґрунту її збільшують до 6-7 см.

Догляд за посівами. Пізній строк сівби і мілке загортання насіння зумовлюють необхідність прикотковування ґрунту, що поліпшує умови проростання й сприяє появі дружних сходів. Ґрунтову кірку на посівах квасолі руйнують легкими боронами. Боронують посіви по діагоналі 3-4 дні після сівби. Дальший догляд полягає в розпушуванні міжрядь і знищенні бур'янів. Перший обробіток міжрядь проводять через 5-7 днів після появи сходів, а наступні — залежно від стану забур'яненості й ущільнення ґрунту.

Практично виключається ручна праця на прополювання квасолі при застосуванні гербіцидів. Досить ефективні такі досходові ґрунтові гербіциди, як рамрод, дактал, прометрин, мезораніл, дуал, лассо, гезагард та ін. Ними обробляють плантації квасолі через 3-4 дні після сівби. По сходах квасолі використовують фюзілад, базагран, таргу та ін. Посіви обробляють, коли однорічні бур'яни знаходяться в фазі 2-4 листків, а багаторічні досягнуть висоти 10-12 см.

Захист рослин від шкідників. В умовах України квасолю пошкоджує незначна кількість шкідників. Домашні тварини, птахи і миші її не поїдають. У період сходів квасоля може пошкоджуватися ростковою мухою, під час вегетації — бобовою попелицею, а при порушенні агротехніки і зберігання насіння — квасолевою зернівкою. Росткова муха з'являється весною при середньодобовій температурі вище 10-12°С. Зимує в стадії личинки у верхній частині орного шару на посівах овочевих, зернових, конюшини. Весною дорослі мухи відкладають яйця під грудочки ґрунту, переважно там, де погано приораний гній. Личинки, що з'являються через 5-10 днів, пошкоджують насіння і сходи квасолі. Заходи боротьби — сівба в оптимальні строки, ретельне приорювання гною, протруювання насіння.

Попелиці висмоктують сік із листків, квіток, плодів і стебел квасолі. Їх заселення попелиць у фазі бутонізації. Для знищення попелиць застосовують ті ж самі препарати, що й на посівах гороху.

Квасолева зернівка — небезпечний польовий і комірний шкідник квасолі. Самки дорослих жуків відкладають яйця в тріщини бобів у період дозрівання. Личинки з'являються через тиждень і пошкоджують насіння. У зерносховищах, де є квасоля, самка відкладає на зерно, мішки, стіни до 80 яєць, личинки з яких проникають у середину насіння, де ростуть, проходять стадію лялечки і перетворюються в жуків. При температурі 25-28°С жуки із місця зимівлі перелітають на поля й відкладають яйця на боби квасолі. Квасолева зернівка гине при мінус 10°С протягом 12 год., а при мінус 12-18°С незалежно від стадії розвитку — протягом 2-3 год. Це потрібно враховувати у процесі зберігання насіння. В польових умовах посіви обробляють інсектицидами, перший раз — на початку цвітіння, другий — через 8-10 днів, у сховищах проводять фумігацію насіння. Препарати ті ж самі, що і на посівах гороху.

Хвороби квасолі. На посівах квасолі найбільш шкодочинні в умовах України антракноз, бактеріоз, кореневі гнилі, звичайна і жовта мозаїки. Антракноз — грибне захворювання. Гриб пошкоджує надземні органи протягом усієї вегетації. Ознаки хвороби проявляються на сходах, сім'ядолях. Хвороба може призводити до загибелі сходів. Спори гриба пошкоджують також стебла, боби і навіть насіння. Хвороба передається через насіння, ґрунт, післяжнивні рештки. Заходи боротьби — здорове насіння, правильне чергування в сівозміні. дворазове обприскування насінних посівів у період вегетації 1%-ю бордоською рідиною (перший раз по сходах, другий — при утворенні бобів).

Бактеріоз пошкоджує листки, стебла і боби, знижує врожайність до 40-50%, погіршує товарну якість насіння, яке стає щуплим, недорозвинутим. Проти хвороби слід протруювати насіння, обприскувати рослини 1%-ю бордоською рідиною або 0,5%-м розчином цинебу.

Кореневі гнилі викликаються комплексом збудників. У фазі сходів уражують прикореневу частину стебла і коріння, рослини відстають у рості, в'януть, настає повне або часткове безпліддя. Проти кореневих гнилей обов'язково треба протруювати насіння.

Звичайна і жовта мозаїки — вірусні хвороби. Ознаками захворювання є скручування і деформація листків, карликовість рослин, плями на листках. На стеблах та бобах симптоми хвороби відсутні. Поширюються вірусні хвороби попелицями, тому потрібно боротися з переносниками вірусів. Важливе значення має просторова ізоляція з іншими бобовими культурами.

Збирання врожаю. Врожай збирають роздільним способом: спочатку скошують або висмикують рослини й формують із них валки, потім їх підсушують, підбирають і обмолочують комбайнами. Збирання починають, коли дозріє 60-80% бобів, розміщених у середній і нижній частинах рослини. Щоб запобігти втратам, збирати врожай краще вранці або у вечірні години, коли боби вологі від роси і менше розтріскуються.

Скошують квасолю переобладнаними на низький зріз жатками, а також збирають квасолезбиральною машиною ФА-4М. При обмолоті насіння легко розбивається, тому потрібно зменшити швидкість обертання барабана до 300-400 об./хв., опустити підбарабанник і замінити стальні била на дерев'яні або гумові. Зразу після обмолоту зерно очищають і сортують, досушують до вологості 14-15%. Зберігають його у добре вентильованих приміщеннях на дерев'яній підлозі шаром не більше 1-1,2 м. При зберіганні в мішках їх штабелюють на дощатих стелажах завширшки у 2-3 мішки і заввишки не більше шести рядів.





Реферат на тему: Бобові та зернобобові культури (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.