Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Сільське господарство

АПК України (курсова робота)

Зміст

Вступ ................................................................................. 3

1 .Структура і форми територіальної організації ПК... 4

2.Територіальна структура АПК України..................... 6

3.Сільське господарство, його структура...................... 8

4.Розміщення галузей рослинництва............................. 13

5.Розміщення галузей тваринництва............................. 20

Висновки ......................................................................... 22

Список використаної літератури................................... 23

Вступ

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур — міжгалузевих комплексів.

Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є агропромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогос­подарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.

Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту.

До АПК належать сільське господарство, харчова промисловість, м'ясо-молочна, борошномельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловість.

У сучасних умовах для успішного розвитку усіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва— агропромислові об'єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації, виробничі і науково-виробничі системи.

Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур — міжгалузевих комплексів.


1. СТРУКТАРА І ФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АПК.

АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язані між собою багато галузей і виробництв. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять З основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

Дорівнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.

До непродовольчого комплексу належать галузі, пов'язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

Особливу роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов'язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

• агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

• агропромисловий вузол — складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють; формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природноекономічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона — це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природноекономічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район — територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне виробництво). Інтегральний агропромисловий район — це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні — інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

2 .ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА АПК УКРАЇНИ

В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

Поліський АПК сформувався в межах Українського Полісся, До його складу входять більша частина Волинської, Рівненської, Житомирської, північні частини Київської, Чернігівської та Сумської обл., що займають 12,3 млн. га (19% території України).

Поверхня території рівнинна. Клімат помірно-континентальний, кількість опадів — 550—750 мм, середньорічна температура — +6, +7°С, тривалість вегетаційного періоду — від 190 до 205 днів з сумою активних температур 2250—2600 . Це найбільш зволожена територія України (особливо Західне Полісся). Низинний рельєф, значна кількість опадів і незначне випаровування сприяє заболоченості території і формуванню підзолистих ґрунтів. У зв'язку з цим в зоні переважають дерно-підзолисті і болотні ґрунти, що потребують збагачення їх поживними речовинами, вапнування та інших меліоративних робіт. Близько 30% території зайнято лісом і чагарниками, 2% — болотами. Сільськогосподарські угіддя становлять близько половини, а рілля — 35% всієї території зони. В структурі сільськогосподарських угідь на орні землі припадає 2/3 і на природні кормові угіддя — 1/5.

Середня густота населення 20—40 чол. на 1 км2, на одного працездатного припадає 2,6—3 га орних земель.

Такі умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства — скотарство (молочно-м'ясного напряму), льонарство, картоплярство з виробництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогосподарської сировини тут функціонують молокопромисловий, м'ясопромисловий, картоплепродуктовий, льонопромисловий спеціалізовані комплекси, а також додаткові — зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний тавиробництво хмелепродукції тощо. Тут виробляється 95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м'яса.

Лісостеповий АПК сформувався в межах Лісостепової природно-економічної зони України. До його складу входять значна частина Львівської і Чернівецької областей, східна частина Івано-Франківської, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька обл., північна частина Кіровоградської обл., Черкаська, Полтавська, Харківська (крім південно-східної частини), а також південні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської обл. У рельєфі спостерігається чергування височин із зниженими рівнинами. Поверхня зони розчленована долинами річок, ярами і балками. Виділяються Волино-Подільська, Придніпровська та відроги Середньоруської височин, а також велика за площею Придніпровська низовина. Клімат помірно-теплий, кількість опадів від 600 мм на заході і півночі до 500— 450 мм на півдні і сході. Але тут більше випаровування, ніж в Поліссі, тому й немає надмірного зволоження. Середньорічна температура — +7, +8 С. Тривалість вегетаційного періоду — 200—290 днів, сума активних температур — 2600—2800 С, до 3000 на півдні. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові, чорноземно-лучні тощо. Лісостеп характеризується високою господарською освоєністю території. Тут велика розораність земель — питома вага ріллі до всієї площі зони становить 70%, що вдвічі вище, ніж у Поліссі. В зоні знаходиться 37% орних земель України.

В Лісостепу висока густота сільського населення — 40— 60 чол. на 1 кв. км, на 1 працездатного припадає 3—5 га ріллі; тут добра забезпеченість трудовими ресурсами. Природно-кліматичні умови, наявність значних трудових ресурсів значною мірою сприяли інтенсивному розвитку сільського господарства, яке спеціалізується на виробництві цукрових буряків, зерна, скотарстві га свинарстві. В зоні розвинуте виробництво картоплі, овочів, соняшнику, хмелю, м'яти, фруктів, м'яса птиці. Все це створює значну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зернопродуктового,м'ясопромислового,молокопромислового та плодоовочеконсервного спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 70% цукрових буряків, 40% зерна, половина виробництва молока м'яса України.

Степовий АПК сформувався в межах Степової природноекономічної зони, до складу якої входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, південь Кіровоградської, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, південно-східні райони Полтавської та Харківської областей та Автономна Республіка Крим. Він становить 25 млн. га, або 40% території України. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Середня річна температура — +7,5, +11 С. Тут спостерігаються найбільш високі температури і найтриваліший вегетаційний період (210—245 днів) з сумою середньодобових температур вище +10° — від 2900° на півночі зони до 3600° на півдні. В зоні випадає від 450 мм опадів (на півночі) до 300 мм в Причорномор'ї. Висока випаровуваність вологи призводить до значного її дефіциту. В Степу переважають середньогумусні та малогумусні чорноземи, у південних районах — каштанові грунти. Це основний район зрошувальної меліорації. В Степу найвища розораність земель — близько 80% території і 80—85% сільськогосподарських угідь. Тут знаходиться 48% орних земель України. Густота сільського населення — 20—40 чол. на 1 км . На 1 працездатного припадає 7—10 га ріллі. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами низький.

Природно-кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства, яке спеціалізується на вирощуванні зернових, соняшнику, а також на скотарстві. Додатковими галузями є виноградарство, овочівництво, свинарство, вівчарство і птахівництво. Все це створює значну сировинну базу для функціонування спеціалізованих комплексів — м'ясопромислового, молокопромислового, зернопродуктового, олійнопродуктового та плодоовоче­консервного.

Тут виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 35%, молока і м'яса — близько 1/3.


3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО,

ЙОГО СТРУКТУРА

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва.

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, ґрунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства.

Таблиця 1

СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

УКРАЇНИ у 2003р. (у господарствах усіх категорій)

Показники

У порівнянних цінах 1996 р., млн. грн.

В%

Продукція сільського господарства

28112

100

Продукція рослинництва в тому числі:

1 7364

62,1

Зернові культури

5661

20,1

Технічні культури

1787

6,3

Картопле-овочебаштанні

6386

22,5

Плодоягідна та виноградна продукція

1779

6,3

Кормові культури та інша продукція рослинництва

1751

6,9

Продукція тваринництва: їв тому числі:

10748

37,9

Вирощування худоби та птиці

4967

17,5

Молоко

4218

14,8

Яйця

1015

3,6

Вовна

11

0,04

Інша продукція тваринництва

537

1,96

У таблиці № 1 показано структуру валової продукції сільського господарства України за 2003 рік.

Таблиця 2

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 2002- 2003 рр.

Роки

Продукція сільського господарства

В тому числі

млрд. грн.

в %

продукція рослинництва

продукція тваринництва

млрд. грн.

в %

млрд. грн.

в %

2001

48,6

100

24,3

50

24,3

50

2002

31,6

100

17,9

56,6

13,7

43,4

2003

28,1

100

17,4

61,9

20,3

6,6

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом виробництва виступає земля, властивість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — земля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість сільського господарства полягає в тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них фермерських господарств з площею сільськогосподарських угідь 932,2 тис. га.

Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

Інтенсифікація передбачає використання досягнень науково-технічного прогресу, активне впровадження всіх заходів науково-технічного характеру та прогресивних індустріальних технологій в усіх галузях сільського господарства, а також меліорацію земель, хімізацію сільськогосподарського виробництва. Інтенсифікація веде до підвищення і раціонального використання родючості землі, збільшення її продуктивної сили.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га, з них 46,7 млн. га (близько 77%) перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі 41,9 млн. га (близько 70% всієї території України) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін.

До сільськогосподарських угідь відносяться рілля, природні кормові угіддя (пасовища та сіножаті), а також багаторічні насадження. Найбільшу площу серед цих угідь складає рілля (33 млн. га), що становить 79,3% площі всіх сільськогосподарських угідь і 55% всієї території України. Площа пасовищ складає 5,3 млн. га (12,9% усіх сільгоспугідь), сіножатей — 2,2 млн. га (5,4%), багаторічних насаджень — близько 1 млн. га (2,4%).

Найбільша частина (більше 2/5) сільськогосподарських угідь припадає на Степ, 1/3 — на Лісостеп і майже 1/5 — на Полісся та передгірні райони Карпат і Криму.

Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих. Забезпеченість земельними ресурсами досить висока і становить 0,65 га ріллі на душу населення (для порівняння в Європі — 0,26 га, в світі в цілому — 0,29 га). В останні десятиліття спостерігається зниження землезабезпеченості в Україні. Так, якщо у 1950 р. на душу населення припадало 1,2 га сільськогосподарських угідь і 1 га ріллі, то в 1965 р. — відповідно 0,95 га і 0,78 га. У 2000 р. цей показник знизився і становив 0,8 га і 0,6 га. Найбільшою землезабезпеченістю характеризуються південні області України — Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, де на душу населення припадає 1,3 — 1,4 га орних земель, а найменш забезпечені ріллею в розрахунку на душу населення Закарпатська (0,15 га), Львівська (0,29 га), Івано-Франківська (0,26 га), Чернівецька (0,3 га) області.

橢橢㋏㋏Йီ[1]墭墭엖???ˆЎЎЎЎЎЎЎТ䷆䷆䷆8䷾业ǔТ痓Ķ俺俺"倜倜倜倜倜倜橢橢㋏㋏Йီ[1]墭墭엖???ˆЎЎЎЎЎЎЎТ䷆䷆䷆8䷾业ǔТ痓Ķ俺俺"倜倜倜倜倜倜町[1]甼甼甼甼甼甼眉ɒ祛>甼QЎ倜倜倜倜倜甼всього ґрунтового покриву), поширені переважно в Лісостепу, а також звичайні чорноземи (28%), що мають високу природну родючість і поширені переважно в північному Степу, та чорноземи мало- і слабогумусні (9%), які потребують штучного зрошення і розміщені на півдні Степової зони.

В Лісостепу досить поширені сірі лісові фунти (7%). В Поліссі переважають дерново-підзолисті, болотні і торфові ґрунти, які потребують вапнування та інших меліоративних робіт. На всій території України (а найбільше на півдні) є невеликі площі солончаків, що потребують глибокого промивання і внесення добрив.

Враховуючи надмірну розораність території України і надто обмежене збільшення сільськогосподарських угідь, потрібне бережливе ставлення й раціональне використання земельного фонду. В той же час земельні ресурси України нерідко потребують захисту від нераціонального їх використання.

Велика розораність земель, особливо в Степу і Лісостепу, призводить до розвитку сильних ерозійних процесів. Щорічно з кожного гектара землі зноситься близько 12—17 т родючого ґрунту. Ерозія змиває в основному верхній — найбільш родючий шар ґрунту, зменшуючи вміст у ньому гумусу, що погіршує родючість ґрунтів. Слід зауважити, що і меліоративні заходи, якщо вони економічно не обґрунтовані і не враховують місцевих умов, призводять до негативних наслідків. Так, у Поліссі внаслідок непродуманої меліорації знижується рівень ґрунтових вод, що викликає пересушення торфово-болотних ґрунтів, вітрову ерозію, а це призводить не лише до зниження родючості ґрунтів, а навіть до непридатності деяких з них до використання. Негативні наслідки меліорації в степовій зоні, в районах зрошувального землеробства призводять до підвищення ґрунтових вод, підтоплення, засолення земель.

Земельним ресурсам завдають великої шкоди, знижують їх продуктивність і надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, і використання на полях недосконалої техніки, і забруднення ґрунтів різними шкідливими викидами численних підприємств тощо. Внаслідок Чорнобильської трагедії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Вилучаються значні площі земельних угідь для несільськогосподарського використання. Так, для різних видів будівництва щорічно відводиться 12—14 тис. га сільськогосподарських земель. Все це вимагає економного і науково обґрунтованого використання земельних ресурсів як одного з важливих напрямів раціонального природокористування.

4.РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ РОСЛИННИЦТВА

Важливою галуззю сільського господарства є рослинництво, рівень розвитку якого впливає і на тваринництво. Розміщення галузей рослинництва значною мірою залежить від посівних площ, їх структури та раціонального використання. У табл. З наведено основні показники щодо посівних площ України за всіма категоріями господарств.

Таблиця З

ПОСІВНІ ПЛОЩІ УКРАЇНИ (всі категорії господарства, тис. га)

Показники

2002

2002

2003

Вся посівна площа

30963

30061

30304

з неї: зернові культури

14152

13248

15051

у тому числі пшениця

5324

5985

6486

Технічні культури

3748

3652

3348

у тому числі цукрові буряки (фабричні)

1475

1359

1104

соняшник

2020

2107

2065

Картопля і овочебаштанні

2165

2135

2185

у тому числі картопля

1532

1547

1579

Кормові культури

10898

11026

9720

Посівна площа України в 2002 р. становила 30,3 млн. га. Провідну роль у структурі посівних площ відіграють зернові культури (49,6% всіх посівів). . У табл. 4 наведено структуру посівних площ України за всіма категоріями господарств Серед зернових найбільші площі займають посіви озимої пшениці і ярого ячменю

Таблиця 4

СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ УКРАЇНИ у 2001- 2003 рр.,%

Показники

2001

2002

2003

Вся посівна площа

100

100

100

Зернові культури

45,7

44,1

49,6

Технічні культури

12,1

12,1

11,0

Картопля і овоче-баштанні

6,9

7,2

Кормові культури

35,3

36,7

32,2

Друге місце в посівах належить кормовим культурам — 9— 11 млн. га, що становить 32'—36,6% від усієї посівної площі.

Третє місце в посівах займають картопля і овочебаштанні культури — 2,1 млн. га, що становить 7% посівної площі України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб — усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

У табл. 5 наведена динаміка валового збору сільськогосподарських культур (в тому числі зернових) в Україні у 2001- 2003 рр. в усіх категоріях господарств.

Таблиця 5

ВАЛОВИЙ ЗБІР СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ у 2001 - 2003 рр. (в усіх категоріях господарств)

Показники

2001

2002

2003

Зерно (млн. т)

33,9

24,6

35,5

Цукрові буряки (фабричні), млн. т

29,6

23,0

17,7

Соняшник (млн. т)

2,9

2,1

2,3

Льон- довгунець (волокно), тис. т

48,0

18,0

9,0

Картопля (млн. т)

14,7

18,4

16,7

Овочі (млн. т)

5,9

5,2

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населення зросло з 138 кг до 145 кг при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої країни хліб і картопля становлять 46%, у той час як у американця — 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп'яних культур. В зв'язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріоритетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високоякісного зерна твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42% валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо збираємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використовуючи продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва фуражним зерном передбачається в найближчі роки довести його питому вагу у

валовому зборі всього зерна до 60—65%.

Протягом останніх років посівна площа під чорновими коливалася від 16 млн. га до 13,2 млн. га та 15 млн. га. Національною програмою «Зерно України» передбачається стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн. га, що при урожайності ЗО—32 ц/га дасть змогу забезпечити валові, збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%), на четвертому — жито (до 4%). За обсягами валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові (табл. 6).

Основна продовольча зернова культура України — озима шениця. її посіви займають 6—7 млн. га, що становить 43% посівів усіх зернових культур (за даними 2002 р.). Яра пшениця використовується в основному як страхова культура, коли доводиться пересівати пошкоджені ділянки озимини. Озиму пшеницю висівають восени, вегетує вона до настання холодів, а потім відновлює свій ріст навесні. Вона раніше дозріває і має вищу врожайність, проте не витримує сильних морозів. Вегетаційний період — 220—250 днів, потребує мінімальної суми активних температур — 1200—1500°. Вибаглива до ґрунтів, дає кращі врожаї на багатих поживними речовинами чорноземах, а також на сірих бісових ґрунтах.

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою;— Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці, її посіви зосереджені в Степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні — 3,5 млн. га, 1/3 — в Лісостепу — 2,5 млн. га і найменше в Поліссі — близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Таблиця 6

ВАЛОВИЙ ЗБІР І СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В УКРАЇНІ у

2002 р.

Сільськогосподарські культури

Валовий збір, тис. т

Структура, %

Зерно

35472

100,0

Івтому числі: пшениця

18404

51,9

жито

1348

3,8~ ~

ячмінь

7407

20,9

кукурудза

5340

15Д

овес

1062

2,9

просо

312

0,8

гречка

405

11,2

рис

65

0,2

зернобобові

1077

ЗД

інші

52

0,1

Отже, природнокліматичні умови більшої частини України, меншою мірою;— Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці, її посіви зосереджені в Степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні — 3,5 млн. га, 1/3 — в Лісостепу — 2,5 млн. га і найменше в Поліссі — близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю — ЗО—40 ц/га. Озиме жито — друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-к





Реферат на тему: АПК України (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.