Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Сільське господарство

Агропромисловий комплекс України (реферат)

Агропромисловий комплекс – це поєднання ланок господарства, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. АПК можна також визначити як сукупність взаємопов'язаних галузей національного господарства, які забезпечують населення продуктами харчування і предметами особистого споживання сільськогосподарського походження. Він охоплює сільськогосподарські, промислові та транспортні підприємства, торгівлю й громадське харчування, наукові і навчальні заклади. За функціями, які виконують дані підприємства і установи в АПК, їх групують у чотири основні функціональні блоки:

а) виробництво сільськогосподарської продукції (рослинництво і тваринництво);

б) промислова переробка сільськогосподарської продукції (м'ясна, молочна, мукомельнокруп'яна, цукрова, плодоовочеконсервна, легка промисловість, що переробляють сільськогосподарську сировину);

в) виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив та інших хімічних засобів для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, мікробіологічна промисловість, сільське будівництво);

г) виробнича соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація продукції, науково-дослідні організації і підготовка кадрів).

Підприємства й служби всіх чотирьох блоків взаємопов'язані між собою економічно та технологічно і утворюють складну виробничо-територіальну систему.

АПК виробляє продовольчі і непродовольчі товари, які отримують при переробці сільськогосподарської сировини. Частини агропромислового комплексу, які переробляють певну продукцію рослинництва чи тваринництва, називають галузевими АПК. Найважливішими серед них на базі рослинництва є в нашій країні зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочевий, льонопромисловий та інші, а на базі тваринництва — молочнопромисловий, м'ясопромисловий, птахопромисловий тощо.

Агропромисловий комплекс, виробляючи продукти харчування і непродовольчі товари з сільськогосподарської сировини, працює на забезпечення безпосередніх потреб населення. Сьогодні АПК належить до 16% валової продукції національногосподарського комплексу країни, у ньому зайнято до 27 % працівників. Сільським господарством наші предки займалися з давніх часів. Поступово вдосконалювалися знаряддя праці, сорти культурних рослин, змінювалася структура посівних площ. У 80-х роках XIX ст. в Україні почали формуватися райони торгового землеробства, які виробляли велику частку продукції, що експортувалася.

Із переробних галузей АПК, а саме харчової промисловості, найдавнішими є цукрове (початок XIX ст.) та борошномельне (кінець XIX ст.) виробництва.

Однак ліквідація приватної власності на землю, насильне створення колгоспів на землях селян і землевласників призвели до поступової деградації і застійних явищ у сільськогосподарському виробництві. Як наслідок, АПК і сьогодні не забезпечує достатньою мірою потреби країни у сільськогосподарській продукції, продуктах харчування.

Сільське господарство протягом 20-90-х рр. XX ст. розвивалося екстенсивним шляхом. Тобто, збільшення продукції досягалося через розширення посівних площ, збільшення поголів'я свійських тварин.

У сучасних умовах розв'язання проблем забезпечення населення України продукцією АПК може відбуватися тільки через інтенсифікацію виробництва – зростання продукції має здійснюватися за рахунок підвищення урожайності сільськогосподарських культур, тобто збільшення обсягу зібраного урожаю з одиниці площі в рослинництві. Інтенсивне ведення тваринництва полягає у зростанні продуктивності свійських тварин. Наприклад, у США, де високоінтенсивне тваринництво, середньорічні надої молока від однієї корови перевищують 6700 кг, а в Україні вони за 2004 рік становили 3202 кг.

Через низьку продуктивність праці в основній галузі АПК – сільському господарстві, зайнято понад 60% працівників АПК. У США і Німеччині ця величина становить 10 % і 31 % відповідно.

Основою комплексу є сільське господарство – одна з найважливіших галузей виробничої сфери, яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною. Головним засобом виробництва у сільському господарстві є земля. Одночасно вона є і предметом праці, який завдяки родючості дає можливість вирощувати культурні рослини. Тобто земля є природним ресурсом, на якому базується сільськогосподарське виробництво.

Земельний фонд. З усієї земельної площі (60,4 млн. га) на землі сільськогосподарського призначення припадало на початок 2005 року 41,8 млн.га, або 69,2 %. У тому числі рілля займала площу майже 77,7 %, сіножаті – 5,7%, пасовища – 13,2%, сади і виноградники – понад 1%, решта землі під паром. У структурі сільськогосподарських угідь є істотні територіальні відмінності. Найбільша частка посівних площ у Степу і Лісостепу (близько 70%), сіножатей і пасовищ – на Поліссі та в Українських Карпатах.

Сільськогосподарські угіддя потребують систематичного поліпшення: зрошення на Півдні, захисту грунтів від ерозії в Лісостепу та розвіювання на Поліссі. Комплекс заходів, спрямованих на збереження та поліпшення земельних угідь, називається меліорацією. В Україні площа зрошуваних земель становить понад 2 млн. га, осушених – близько 3 млн. га. На меліоративні роботи витрачено величезні кошти, але через недостатню наукову обгрунтованість, нераціональне використання зрошуваних та осушуваних земель, продуктивність їх невелика.

Крім того, екстенсивний шлях розвитку АПК впродовж XX ст. призвів до надмірного освоєння загальної земельної площі (у Франції частка сільськогосподарських угідь становить 42 %, у ФРН – 33 %), а також розораності території, порушення пропорцій між ріллею, луками, водою. У нашій країні розорані навіть захисні смуги вздовж річок та озер, схили значної крутизни. Таке збільшення орних земель, використання важкої ґрунтообробної техніки, зменшення площ лісосмуг призвели до посилення ерозії ґрунтового покриву.

Рослинництво. Зернові культури. На продукцію рослинництва в 2004 р. припадало близько 58 % продукції сільського господарства. Воно спеціалізується на вирощуванні різноманітних культурних рослин, що дають продукти харчування, сировину для легкої і харчової промисловості, корми для тварин, ліки тощо. Рослинництво за способом використання земель поділяють на такі галузі:

а) рільництво (вирощування польових культур на орних землях);

б) плодівництво (розведення багаторічних насаджень – садів, ягідників, виноградників);

в) луківництво (використання і поліпшення природних лук, створення штучних сіножатей і пасовищ).

У рільництві, враховуючи значення продукції, що виробляється, виділяють:
а) зернове господарство;

б) виробництво технічних культур;

в) картоплярство, овочівництво і баштанництво;

г) вирощування кормових культур.

Зернове господарство спеціалізується на вирощуванні продовольчих хлібних культур – пшениці й жита; продовольчих круп'яних – гречки, проса, рису; фуражних (що використовуються як корм для тварин) – ячменю та вівса, кукурудзи; зернобобових – гороху, квасолі тощо.

Провідне місце у рослинництві займає вирощування зернових. Під зерновими культурами в Україні зайнято понад 57% посівних площ. Традиційно найважливішою зерновою культурою в Україні є пшениця, особливо озима, яка на чорноземах дає добрі врожаї (у 2004 р. середня урожайність з гектара пшениці склала 31,7ц/га, що є найвищим з показників за роки Незалежності). Озиму пшеницю висівають восени, щоб використати осінню і весняну вологу в грунті. Вона займає третину всієї площі зернових. Вирощують озиму пшеницю переважно у степовій і лісостеповій зонах. Посіви ярої пшениці займають незначні площі у східних областях України, де клімат континентальніший і взимку випадає мало снігу, який не може захистити посіви від вимерзання. Загальний збір пшениці складає 20,5 млн т.

Жито є теж цінною продовольчою культурою, яка може рости в районах з порівняно холодним кліматом, на бідних піщаних грунтах. Сіють його на Поліссі, рідше у Лісостепу. Частка земель, зайнятих житом, на межі ХХ-ХХІ ст. значно скоротилася і зараз сильно поступається пшениці, ячменю та кукурудзі. В 2004р. валовий збір складав 1,5млнт. при врожайності 22,2 ц/га. Найбільше кукурудзи на зерно висівають у степовій і лісостеповій зонах, а також у Закарпатті. Починаючи з 90-х рр. XX ст. їх площі, зайняті під кукурудзою, збільшуються. Вона ж має найвищу врожайність серед зернових в Україні – близько 40 ц/га.

Ячмінь – один із невибагливих скоростиглих, посухостійкий злаків, з дуже коротким вегетаційним періодом (60-90 днів). Завдяки цим особливостям, посіви його розміщені в північних районах Степу й Лісостепу, в передгірних і гірських районах Карпат. У роки вимерзання озимої пшениці ячмінь висівають на півдні Лісостепу. Посіви ярого ячменю сьогодні перевищують 5 млн га.

Важлива фуражна культура – овес. Його посіви поширені в поліських та передкарпатських областях, оскільки рослина ця вологолюбна і невибаглива до грунту.

Із круп'яних культур в Україні виділяються просо, гречка і рис. Просо, завдяки його посухостійкості, вирощують переважно в степових областях. Гречка, навпаки, дуже важко витримує посушливий клімат і поширена в лісостепових та поліських областях, на вологих піщаних грунтах. Рис почали сіяти в 30-х рр. XX ст. на півдні Херсонської області, у степовому Криму, на заплавних землях Дунаю й Південного Бугу. Культивують його переважно при штучному зрошенні, найчастіше з постійним затопленням поля.

Зернобобові (горох, квасоля, вика, кормовий люпин, соя) – важливі продовольчі й кормові культури, їхні посіви зосереджені на Поліссі і в Лісостепу. Посівні площі зернобобових в Україні складають 0,5 млн га.

Вирощування технічних культур. Технічними називаються культури, які переважно є сировиною для харчової та легкої промисловості. За значенням їх поділяють на волокнисті – льон-довгунець, коноплі; цукроноси – цукрові буряки; олійні – соняшник, льон-кудряш, соя, ріпак; ефіроолійні – троянда, кмин, м'ята тощо; лікарські – валеріана, горицвіт та ін.

Провідною технічною культурою в Україні є цукрові буряки, під якими зайнято 26% площі, відведеної під технічні культури (раніше близько 14%). Цукрові буряки потребують родючих грунтів, багато сонячних і теплих днів, значного зволоження. Тому основним районом їх вирощування є Лісостеп (понад 85 % виробництва цукрових буряків), а також прилеглі до нього райони Степу і Полісся. В останні роки урожайність цукрових буряків дещо знизилася і коливається в межах 170-190 ц/га.

Соняшник – світлолюбна, посухостійка культура, що потребує багато тепла і родючих грунтів. Найкращі умови для його вирощування є в степовій і частково лісостеповій зонах країни. На посіви соняшнику припадало у 2004 році понад 70 % усієї площі, відведеної під технічні культури. З інших олійних культур вирощують ріпак (на Поліссі і в Лісостепу), льон-кудрявець, арахіс, рицину й сою (у Степу).

Основною волокнистою культурою у нашій країні є льон-довгунець, який потребує вологого неспекотного літа, довгого дня. Він добре росте на родючих суглинистих і підзолистих грунтах у Поліссі та передгір'ях Карпат. Дуже скоротилися площі давньої волокнистої культури – коноплі. Менш теплолюбні її сорти вирощують на сході Полісся і в Придніпров'ї. Південні сорти коноплі переважно на насіння, вирощують у Миколаївській та Одеській областях.

Лікарські та ефіроолійні культури вирощують на Правобережжі Лісостепу та Криму. З інших технічних культур важливе значення в Україні мають хміль, тютюн. Хміль дає цінну сировину – шишки, які використовуються в пивоварній, дріжджовій, хлібопекарській галузях промисловості. Найкращими грунтами для нього є сірі лісові грунти, а тому вирощують хміль у Житомирській області (75 %) та в інших районах Полісся (Рівненська, Львівська, Волинська області). Тютюн – технічна теплолюбна культура, листя якої використовують для виробництва цигарок. Вирощують його в Криму, Придніпров'ї та на Закарпатті.

Вирощування картоплі і овочів, садівництво, ягідництво і виноградарство. Рослинництво займається вирощуванням також картоплі та овоче-баштанних культур. Картоплю часто називають другим хлібом. Частка її у загальній посівній площі становить близько 6%. Третина посівних площ картоплі зосереджена на Поліссі, близько половини – у Лісостепу. Також її вирощують в Прикарпатті. Найвищі врожаї картоплі збирають на Поліссі, оскільки тут достатня кількість вологи, супіщані грунти з добрим доступом повітря. Власне врожайність картоплі є стабільно високою і перевищує 120 ц/га.

Найпоширенішими овочевими культурами на Україні є білокачанна капуста, помідори, огірки, цибуля, столові буряки, морква тощо. Баштанні рослини є різновидністю овочевих культур, до них відносяться кавуни, дині, гарбузи.
Вирощування овочів (близько 40 видів) поширене на всій території країни, але найбільше у господарствах степової та лісостепової зон.

Помідори, перець, баклажани культивують у південних областях, а огірки та інші види городини для консервування та соління – в північній частині Лісостепу і на Поліссі.

Баштанні культури (кавуни, дині) вирощують у південних районах Степу (Херсонська, Миколаївська, Одеська області).

Більшість плодових рослин світлолюбні і вологолюбні. Вони вимагають дренованих грунтів, тому краще ростуть на територіях з горбистим рельєфом, особливо на схилах. Загальна площа садів в Україні перевищує 350 тис. га. Основні масиви зерняткових насаджень (яблука, груша, айва) зосереджені в Лісостепу і на Поліссі, а кісточкових (вишня, черешня, слива, абрикос, персик, алича) і горіхоплідних (волоський горіх) – у Степу.

Найрозвинутіший район товарного садівництва – Правобережжя Лісостепу, особливо Придністров'я, а також Закарпаття і Крилі.

Ягідники розміщуються, в основному, на Поліссі та в Лісостепу, де вирощують полуницю, смородину, у Степу – посухостійку малину.

Важлива товарна галузь плодівництва – виноградарство. В Україні вирощують близько 50 сортів винограду. Основні площі виноградників зосереджені у південній і центральній частині Степу, передгір'ях Криму і Закарпаття. Площі, зайняті під виноградниками складають близько 100 тис. га при врожайності 40 ц/га.

Вирощування кормових культур охоплює посіви багаторічних (люцерн, конюшина, тимофіївка та ін.) і однорічних трав, кукурудзи на зелений корм, кормових коренеплодів (кормовий буряк, бруква тощо).

Плодівництво охоплює садівництво (вирощування яблунь, груш, айви, вишні, абрикосів, персиків, волоських горіхів); ягідництво (вирощування полуниць, малини, смородини, порічок, агрусу); виноградарство.

Найбільша питома вага кормових культур у посівних площах південних і південно-східних областей країни, а найменша – у поліських областях та передгірних районах Карпат. Причина зниження частки площ, зайнятих кормовими культурами, пов'язана значною мірою з тим, що у Поліссі, Карпатах, а також у Лісостепу збереглися значні площі природних лук – сіножатей і пасовищ.

Кормовими культурами засіяно близько 16% орних земель. Із них половину займають однорічні та багаторічні трави, близько 25 % –кукурудза на силос і зелений корм, а решта припадає на кормові коренеплоди і кормові баштанні культури.

Тваринництво. У структурі валової продукції сільського господарства тваринництво становить 42,3% (2004 р.). Основні його галузі – скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, конярство, бджільництво, шовківництво, кролівництво. У цілому завдання тваринництва полягають у виробництві висококалорійних продуктів харчування (м'яса, молока, масла, сиру, яєць, риби, меду) та цінної сировини для харчової та легкої промисловості (м'яса, шкіри, вовни, хутрової сировини, шовку-сирцю, воску, пуху тощо).

Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, насамперед від кормовиробництва. Сучасне кормовиробництво складається з польового, лучно-пасовищного і промислового виробництва кормів. До польового кормовиробництва належить вирощування кормових і зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур (солома, бадилля тощо). Лучно-пасовищне виробництво кормів пов'язане з використанням природних кормових угідь – сіножатей і пасовищ.

Промисловим виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість. Комбіновані корми – це суміш збалансована за вмістом поживних і мінеральних речовин, вітамінів. На комбікормових заводах як сировину використовують зерно і продукти його переробки, а також відходи олійної, цукрової, м'ясної, рибної промисловості.

Відходи підприємств харчової промисловості (жом, мелясу, сироватку), громадського харчування, а також харчові відходи населення використовують як корм для тварин, без додаткової переробки. У кожній області ресурси кормів мають свої особливості і важливо їх раціональніше використовувати.

Скотарство – одна з найважливіших галузей тваринництва. Воно поширене у всій території України (поголів'я на початок 2004 року становило 7 млн. голів). Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь – у Карпатах, Лісостепу і на Поліссі, найменше – у Степу.

Розрізняються скотарство молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напрямків. М'ясо-молочними прийнято вважати такі господарства, в яких товарна продукція молока становить менш як 50 % від усієї реалізації. Якщо на м'ясо припадає понад 75 % і більше від вартості продукції скотарства, то господарство належить до м'ясного напрямку.

Загалом в Україні переважає скотарство молочно-м'ясного напрямку, яке характеризується значною питомою вагою корів у стаді. Молочне скотарство (частка корів – 65-90%) розвивається переважно навколо великих міст, де є споживач і на Поліссі, де є достатньо соковитих трав. Для районів інтенсивного землеробства з потужною кормовою базою, де високу частку становлять соковиті корми, властивий молочно-м'ясний напрям (корови становлять 40-50% поголів'я). Він характерний для Лісостепу, частково Степу, гірських районів Карпат та Криму. Хоч яловичина при молочно-м'ясному напрямі є супутнім товарним продуктом, але саме тут виробляється її найбільше.

М'ясо-молочна спеціалізація скотарства збереглася у господарствах південно-східних частин посушливих областей (Миколаївської, Херсонської), степового Криму. Тут є значні площі природних кормових угідь, де трави влітку часто висихають, а також висококалорійні стійлові корми.

М'ясний напрям розвивається тільки у спеціалізованих господарствах на вирощуванні молодняка, які виникли при цукрових, крохмальних, патокових, спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами. Останнім часом створюють тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби різних напрямів на промисловій основі.

Друга за значенням галузь тваринництва – свинарство (поголів'я на початок 2004 року становило 6,4 млн. голів). Воно виробляє понад третину м'яса і орієнтується на споживача. Має повсюдне розміщення, бо використовує різноманітні корми: зерно, картоплю, відходи від харчової промисловості і харчування людей. Найрозвинутіше воно в Степу й Лісостепу, де є більше концентрованих кормів. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але через те, що цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища, ніж у Лісостепу. Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрями. У господарствах Полісся і Лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі, переважаючою спеціалізацією є м'ясо-сальна. У Степу, де висока частка в кормах дешевих концентратів, переважає сальне свинарство.

Вівчарство поширене, головним чином, у Степу, особливо південному, та в Карпатах. У Степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Базується воно на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства використовують у Степу сухі вигони і пасовища. Вівці добре переносять посуху, холод і можуть добувати корм навіть з-під снігу завглибшки до 20 см. На Поліссі і в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.

Птахівництво розвинене у всіх областях. Розводять гусей, качок, курей, індиків. Найбільша увага приділяється збільшенню поголів'я курей для отримання м'яса і яєць. Створено великі спеціалізовані птахофабрики поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів.

Дедалі важливішого значення набуває ставкове рибальство. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель, яка зустрічається у гірських річках.

Бджільництво поширене у всіх зонах, але найкращі умови для його розвитку на Поліссі та в Лісостепу.

Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) розвинене в деяких степових і лісостепових областях. Розвивається в Україні звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

У лісостепових і поліських областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.

Агропромислові зони. Дія сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені, насамперед, відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів різних її частинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні і соціальні чинники. Це, передусім, потреби населення та окремих галузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони.

Зона молочно-м'ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства й зернового господарства (поліська) охоплює більшу частину Полісся і прилеглі райони Лісостепу. Для неї характерний низовинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболочених грунтах. Такі природні умови визначили виробничу спеціалізацію сільського господарства. Основний зональний тип сільського господарства на Поліссі – поєднання скотарської і льонарської спеціалізації з виробництвом картоплі і жита. На Полісся припадає понад 90% виробництва льону-довгонця, 40% картоплі, 25% молока і м'яса в Україні. Зернове господарство задовольняє, в основному, місцеві потреби. Найбільше значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочеконсервні, картопляно-крохмало-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

Буряківнича-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством (лісостепова) займає більшу частину Лісостепу і прилеглі до нього райони Полісся, Передкарпаття та Степу (35 % площі України). В її межах переважають чорноземні грунти з достатнім зволоженням. Ця зона характеризується порівняно з Поліссям значно вищою розораністю земель. Це – основний район вирощування цукрових буряків в Україні (тут вирощують 70% цукрових буряків України). Значні площі у лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно (40% від загальнодержавного показника). Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона – на одиницю площі ріллі припадає найбільший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.

Основний зональний тип господарства Лісостепу – скотарський, цукробуряковий, зерновий. Головною зерновою культурою є озима пшениця, а технічною – цукрові буряки. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі на м'ясо великої рогатої худоби, свиней. На Правобережжі сільськогосподарської зони, особливо в Придністров'ї, розвинуте садівництво.

Зона зернових і олійних культур з розвинутим овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством (степова) займає більшу частину Степу країни (40 % площі України). Характеризується вона переважанням родючих чорноземних грунтів (90% площі), теплим і посушливим кліматом, високим ступенем розораності земель.

Степ виробляє 48% зерна, 100% рису, 80% соняшнику, 96% винограду України. Вирощують тут також льон-кучерявець, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні, баштанні культури. Основний функціональний тип господарства – скотарсько-зерновий з виробництвом соняшника. Такі особливості зумовили розвиток плодоовочеконссрвних, олійножирвих, виноградарсько-переробних, ефіроолійних, молоко- і м'ясопереробних комплексів.

Крім рівнинних сільськогосподарських зон, в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму і Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва у них. У передгір'ях Карпат вирощують пшеницю, цукрові буряки, льон, картоплю. На Закарпатті рослинництво спеціалізується на зернових культурах, особливо кукурудзі на зерно, виноградарстві, садівництві та овочівництві. З тваринницьких галузей, поряд із скотарством, велике значення має вівчарство, що використовує гірські пасовища на полонинах. На Південному узбережжі Криму товарне значення має виноградарство, вирощування ефіроолійних культур (троянди, лаванди, шавлії).

Навколо великих міст і агломерацій сформувалися приміські овоче-молочні зони, які орієнтуються на забезпечення населення міст овочами, картоплею, фруктами, молоком, яйцями тощо.

Потрібно поглиблювати сільськогосподарську спеціалізацію, скорочувати площі ріллі (особливо на схилах), раціонально використовувати земельні угіддя, активно проводити селекційну роботу в рослинництві і тваринництві, застосовувати новітню техніку, мінеральні добрива і хімічні засоби захисту рослин.

Галузі, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Друга важлива сфера АПК займається переробкою сільськогосподарської продукції. До неї належать деякі галузі легкої промисловості: первинна переробка вовни, льону та інших волокнистих культур, виробництво шкіри. Основною галуззю переробної сфери АПК є харчова промисловість, яка виробляє понад 19 % промислової продукції.

Вона об'єднує близько 40 галузей, які виробляють продукти харчування і тютюново-ферментаційну галузь. В основному підприємства галузі переробляють сільськогосподарську сировину, а також добувають кухонну сіль, мінеральні води. Основними галузями, що використовують продукцію рослинництва в Україні, є цукрова, олійна, плодоовочева, борошномельна. Тваринницьку сировину переробляють м'ясна та молочна галузі промисловості. Важливе значення мас рибна промисловість.

Харчова промисловість має тісні зв'язки з сільським господарством не тільки тому, що використовує сировину, але й постачає тваринництву комбікорми. Характерною особливістю галузі є збільшення частки сільськогосподарської продукції, що надходить на промислову переробку. Визначальну роль для розміщення підприємств галузі має сировина і споживач. До сировини тяжіють цукрова, олійна, рибна, спиртова, маслопереробна галузь. Це зумовлюється тим, то вони використовують малотранспортабельну сировину, що швидко псується, а також ту, яку споживають у великій кількості. Наприклад, для виробництва 1 т цукру-піску потрібно 7т буряків. Галузі, в яких затрати на перевезення готової продукції більші, ніж на транспортування сировини, орієнтуються на споживача і розміщуються в місцях великого скупчення населення (хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, випно-горілчана та інші). М'ясна, борошномельна, тютюнова галузі мають подвійну орієнтацію: на сировину і на споживача.

Підприємства борошномельної промисловості зосереджені у великих містах (Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську та ін.), тобто орієнтуються на споживача і транспортні шляхи. Борошно використовується у хлібопекарській, макаронній, кондитерській галузях, для розміщення яких також вирішальне значення має наявність споживача.

Важливе місце у комплексі харчової індустрії має цукрова промисловість. В Україні сформувався один із найбільших у світі районів виробництва і переробки цукрових буряків. Підприємства цукрової промисловості розміщені переважно в лісостеповій зоні і суміжних з нею північних степових районах. В Україні є понад 190 цукрових заводів, найбільша їх кількість у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській і Полтавській областях. В 2004р. було вироблено близько 2,5 млн. т цукру.

Олійно-жирова промисловість виробляє олію і рослинні жири та пов'язані з ними продукти. Близько 90 % олії отримують з соняшника. З одного кілограма його насіння можна отримати близько 400 г олії. Тому підприємства галузі розміщені, в основному, в районах вирощування соняшника. Найбільше їх у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Кіровоградській областях. Серед підприємств галузі близько 30 олІйно-жирових комбінатів і заводій, а також понад 400 цехів.

Базою для розвитку плодоовочевої промисловості є овочівництво і плодівництво. Основними районами її розвитку є південні області (Одеська, Миколаївська, Херсонська), а також подільські (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька) та Закарпаття. У Херсонській області, Криму та Закарпатті розвинута також виноробна промисловість.

М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м'ясом, напівфабрикатами, готовими виробами. За вартістю виробленої продукції ця галузь посідає перше місце у харчовій промисловості. У великих містах розміщені м'ясокомбінати, в яких комплексно переробляється продукція тваринництва.

Молочна промисловість виробляє масло, сир, молочні консерви, сухе, жирне і знежирене молоко. За вартістю продукції у харчовій промисловості України вона займає третє місце після м'ясної і цукрової. Підприємства, які спеціалізуються на випуску фасованого молока, сметани, вершків розміщуються переважно у містах, а виробництво масла, сиру, консервованого молока має сировинну орієнтацію.

Рибна промисловість переробляє, передусім, морську і океанічну рибу, а також частково – річкову. Сировинною базою для рибної промисловості є середня та південна Атлантика, Індійський океан та південно-східна частина Тихого океану. Азовсько-чорноморський басейн, внутрішні водойми. Переробка риби здійснюється на суднах-заводах, а також на рибопереробних комбінатах у великих портових містах.

До цієї сфери належать галузі машинобудування, що виробляють сільськогосподарську техніку, устаткування для тваринницьких ферм, підприємств харчової та легкої промисловості. Сюди входять і галузі хімічної індустрії, що виготовляють мінеральні добрива, отрутохімікати та засоби захисту рослин. Великі підприємства, що виробляють мінеральні добрива і засоби хімічного захисту рослин розміщені в Сєвєродонецьку, Черкасах, Одесі, Рівному, Сумах, Калуші, Вінниці.

В Україні налагоджено виробництво тракторів і запчастин до них. Підприємства, що випускають сільськогосподарську техніку розміщені у Кіровограді, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Олександрії, Херсоні, Хмельницькому, Тернополі, Львові та інших містах. Найбільші центри виробництва устаткування для харчової промисловості – Біла Церква, Умань, Ніжин.

Основними проблемами галузей, що переробляють продукцію АПК, є недостатні виробничі потужності. Тому часто сільськогосподарську продукцію неможливо вчасно переробити. Значні втрати є і в процесі переробки, оскільки устаткування багатьох підприємств застарілі і недосконалі. Втрачається багато під час транспортування й зберігання. Загалом тільки 3/5 виробленої сільськогосподарської продукції надходить до споживача. Через високу собівартість виробництва продукції значна частина підприємств не працює, а зібрана сільськогосподарська сировина вивозиться в інші країни.

Отже, необхідно провести реконструкцію і технологічну модернізацію виробничих потужностей підприємств харчової і легкої галузей промисловості, сільськогосподарського машинобудування, виробничої інфраструктури.




Реферат на тему: Агропромисловий комплекс України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.