Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Сільське господарство

Аграрні ринки і ціна (реферат)

1. Поняття, роль і структура аграрного ринку

2. Функції ринку в сільському господарстві

3. Ціни і ціноутворення на аграрному ринку

1. Класичним вважається наступне визначення ринка:

Ринок – це сукупність економічних відносин, які складаються в сфері обміну з приводу реалізації товарів, продукції, робіт чи послуг.

Таким чином, ринок може існувати як в умовах ринкової економіки, так і в умовах планової. Різниця буде полягати в тому, що в умовах ринкової економіки обмін здійснюється безпосередньо між виробниками і покупцями, а в умовах планової – цей процес опосередковується участю держави.

В розвинутих країнах в галузі сільського господарства участь держави продовжує зоставатися на суттєвому рівні, який відрізняється від рівня державної участі в галузях промисловості і торгівлі. Тим не менше економічна свобода учасників процесу обміну в умовах ринку значно ширшавиробник сам обирає склад і структуру вироблюваної сільськогосподарської продукції, постачальників матеріально-технічних ресурсів і ціну реалізації, а покупець сам обирає посередника.

Ринок функціонує на основі єдиних економічних законів. Основними серед них є:

· Закон вартості – в відповідності з яким продукція реалізується з врахуванням відрахувань по її створенню, але по тій вартості, якій покупець оцінює задоволення відповідних потреб

· Закон економії ресурсів – передбачає постійне удосконалення якості продукції з одночасним зниженням рівня відрахувань. Порушення цього закону обумовлює неможливість повноцінної дії закону вартості

· Закон рівноваги – в відповідності з яким при різних інших умовах обсяг товарів і послуг, запропонованих продажу, врівноважується купівельноспроможним попитом потенційних покупців. Іншими словами, ринок обумовлює такі обсяги виробництва, щоб в будь-який момент часу потреби відповідних покупців могли бути забезпечені в повному обсязі, причому по сприятливих для покупця цінах.

Основними ознаками створення і функціонування ринку являються конкуренція, право власності і економічна свобода.

Конкуренція передбачає існування таких умов, при яких діє закон вартості – тобто покупець повинен мати право вибору необхідного йому товару по споживчій вартості, а не по тих цінах яких пропонує одинокий продавець. Іншою стороною конкуренції являється дія закону економії ресурсів – це означає, що виробник, який зумів налагодити більш ефективне (економічне) виробництво продукції, якість якої не нижча інших учасників ринку, має більш вигідні умови для подальшого розвитку і переважання на ринку.

Право власності являється суттєвою ознакою функціонування ринку. Планова економіка не виключає права власності, але суттєво обмежує форми існування цього права – державною, колективною і особистою. В принципі в цю класифікацію входять практично всі існуючі форми власності. Які характерні для ринкової економіки (за виключенням приватної, яка відрізняється від особистої власності тим, що остання не може бути використана для систематичного отримання прибутку). Одначе в умовах планової економіки держава обмежує кількість організаційно-правових форм підприємств. Так, право власності являється необхідною, але недостатньою умовою існування ринку.

Економічна свобода – передбачає можливість суб'єктів процесу обміну самостійно обирати, яку продукцію, в яких обсягах виробляти і по яких цінах купляти-продавати. Тобто при наявності певного стартового капіталу, який може бути авансований в виробництво, власник в праві обирати не тільки схему використання цього капіталу, але і сферу його застосування (промисловість, сільське господарство, торгівля, банківська сфера тощо).

Існування ринку передбачає певну участь держави в ньому, так обмежують сферу діяльності ринкового механізмуантиринкові методи.

За мірою втручання в економіку компоненти державного механізму регулювання поділяють на 2 крупні групи. Методи прямого (частіше адміністративного) впливу на економіку, що вимушують суб'єктів ринку приймати рішення, основані не на самостійному економічному виборі, а на юридичних та інших нормативних документах держави.

Світова практика свідчить, що адміністрування небезпечне не саме по собі, а шкодить лише у разі, коли відсутні їх економічні засади, тобто виникає протиріччя між об'єктивними економічними законами і принципами виконання їх вимог.

Адміністративні методи стали невід'ємною частиною сучасного державного механізму і сприяють підвищенню ефективності виробництва та життєвого рівня людей. А тому не постає завдання виключити цю ланку управління економічною системою, замінити чимось іншим, повністю відмовитись від адміністративно-командних заходів.

До адміністративних методів регулювання економіки відносять: встановлення стандартів охорони здоров'я, економічної безпеки, якості продукції, лімітів, квот, поділу ринків, прямого і посереднього регулювання цін і заробітної плати; амортизаційних відрахувань, бюджетних процедур стосовно державних інвестицій.

Загалом адміністративні методи не відповідають природі ринкових відносин, але є найдієвішими у разі необхідності втручання в ринкову економіку. Методи прямого адміністративного впливу на економіку часто мають високу ефективність, завдяки оперативному досягненню бажаних економічних результатів. Але у цьому разі потрібне створення спеціальних органів і служб здійснення зазначених методів і контролю за їх використанням. Взагалі, це складне завдання, яке часто сприяє бюрократизації економіки, протидіє ініціативі підприємців, порушує їх економічну свободу.

У разі використання методів непрямого економічного впливу, держава не втручається у процес прийняття рішень суб'єктами ринкової економіки, а лише створює передумови, за яких суб'єкти ринку оптимізують варіанти можливих рішень, що послуговуються досягненню мети економічної політики, не погіршуючи ринкової ситуації.

До непрямих методів державного регулювання належить індикативне планування, добровільна участь підприємств у виконанні державних програм, стимулювання підприємництва, фінансова, кредитна, податкова політики, регулювання експортно-імпортних операцій тощо. До менш інтенсивних способів непрямого впливу на недержавні суб'єкти належать інформаційні та консультативні заходи: у випадках, коли через засоби масової інформації необхідно активізувати громадську думку, вони набувають важливого значення.

Економічні та адміністративні методи державного господарського механізму взаємопов'язані. Так, кожний економічний регулятор має елементи адміністрування, оскільки контролюється якоюсь державною службою. У свою чергу, в кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне, тобто він непрямо впливає на економічні дії суб'єктів господарської системи. Наприклад, контроль держави над цінами вимушує підприємців пристосовуватись до державної політики цін та кон'юнктури ринку в цілому. Існують і такі сфери економіки, де застосування адміністративних методів не протирічить механізму ринку, а спрямоване на його захист (антимонопольна політика держави). Адміністративні методи істотно обмежують свободу економічного вибору. Але вони виправдані у разі, коли максимальна свобода одних обертається втратами інших чи в цілому національної економіки. Кожен підприємець перш за все прагне максимізації прибутку і потенційно готовий нанести шкоду довкіллю, знизити заробітну платню, монополізувати ринок. Як член певного соціуму він зацікавлений у конкуренції (як покупець засобів виробництва і життєвих благ), в охороні довкілля (природа для всіх одна), підтриманні гідних людини стандартів життя (відповідно високих стандартів найманої робочої сили, яку він використовує). Окремі форми, способи і методи державного регулювання є елементами однієї системи, яка вимагає їх узгодженої взаємодії. Крім того, одні елементи державного господарського механізму можуть посилити, а інші – навпаки послабити і припинити вплив взагалі.

Велику кількість ринків, які функціонують в сільському господарстві, можна поєднати в 4 групи:

1. сільськогосподарські ринки (ринки власне сільськогосподарської продукції)

2. ринки матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства

3. ринки сфери послуг

4. ринки сфери торгівлі (маркетингових послуг)

На сільськогосподарських ринках аграрне підприємство самостійно реалізує отриману продукцію. Відмова від послуг сфери торгівлі – це бажання аграрних товаровиробників уникнути втрат, пов'язаних з оплатою послуг сфери торгівлі.

Сільськогосподарські ринки поділяються на:

· ринки продукції рослинництва;

· ринки продукції тваринництва;

ринки продукції переробки.

Ринок матеріально-технічних ресурсів забезпечує аграрні підприємства необхідною технікою і матеріально-виробничими запасами для забезпечення сільськогосподарського виробництва. На даному ринкові виділяється 4 сегменти:

· ринок сільськогосподарських машин і механізмів;

· ринок матеріально-виробничих запасів 9топливо, енергія, промислова сировина і матеріали);

· ринок мінеральних добрив;

· ринок кормів для тваринництва.

Нескладно помітити, що 3 перших сегменти являється зовнішніми – продукція, яка реалізується на цих ринках, виробляється за межами сільськогосподарської галузі.

Ринок кормів виникає всередині однієї галузі. Покупцем виступає тваринництво, а продавцем – рослинництво. Більше того, в умовах здійснення комплексного виробництва сільськогосподарської продукції на крупних спеціалізованих підприємствах цей ринок може взагалі бути відсутнім.

Ринок сфери послуг забезпечує аграрні підприємства послугами, необхідними для забезпечення виробничого процесу. Серед цих послуг виділяються:

· інформаційні (включаючи послуги зв'язку);

· консалтинг (консультаційні та адвокатські послуги);

· науково-дослідні (включаючи елітне насінництво);

· технічні (в тому випадку коли певне аграрне підприємство використовує технічні потужності спеціалізованого підприємства);

· ветеринарні;

· меліоративні;

· дослідницькі та з приводу землеустрою.

Ринок сфери торгівлі виникає там і тоді, коли аграрне підприємство не реалізує продукцію самостійно, а звертається до спеціалізованих торгових організацій. На цьому ринку можуть здійснюватися наступні послуги:

· послуги дилерських і дистриб'юторських організацій (особа (фірма), яка перепродає товар переважно від свого імені та за свої кошти, посередники);

· послуги підприємств гуртової і роздрібної торгівлі;

· послуги підприємств суспільного харчування;

· послуги підприємств з переробки.

2. В процесі свого функціонування аграрний ринок здійснює наступні функції:

1. Забезпечення покупців сільськогосподарською продукцією відповідної якості в необхідній кількості, для задоволення всіх виникаючих потреб. В сучасний час в зв'язку з послабленням державної політики в області регулювання економічних відносин в аграрному секторі склалась ситуація, коли вітчизняні виробники не можуть реалізувати весь обсяг продукції, яку вони можуть виробити при реальному забезпеченні виробничими і трудовими ресурсами. В результаті послаблення антидемпінгової державної політики в області сільськогосподарської продукції досить великий сегмент ринку охоплений товарами імпортного виробництва, для яких характерні нижча ціна, але і нижча якість продукції.

2. Стабілізація цін на сільськогосподарську продукцію. В умовах нормально функціонуючої системи матеріально-технічного забезпечення (в першу чергу, енергоресурсами і транспортом) дана функція обумовлює формування справедливих цін на ринку сільськогосподарської продукції, які б забезпечили рентабельність продукції і купівельну спроможність населення.

3. Забезпечення зростання ефективності сільськогосподарського виробництва. Ця функція являється прямим наслідком закону економії ресурсів і діє незалежно від стану законодавчої бази, рівня забезпеченості ресурсами і інших зовнішніх умов. Покращеннями дії цієї функції є: зниження собівартості виробництва, підвищення якості продукції, отримання прибутку аграрними товаровиробниками, розвиток НТП.

4. Забезпечення розвитку і удосконалення міжгосподарських зв'язків. Дія даної функції також направлена на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Виділення її в окрему функцію обумовлено тим, що її дія не обмежується межами одного підприємства чи групи підприємств, а охоплює весь агропромисловий комплекс (виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції) і деякі інші галузі народного господарства (харчування, машинобудування, транспорт, зв'язок тощо).

5. Забезпечення розвитку соціальної інфраструктури села і вирішення соціальних проблем. Ця функція здійснюється також опосередковано через функцію забезпечення ефективності виробництва і під функцію забезпечення прибутковості сільськогосподарської продукції. З іншого боку, вирішення соціальних проблем являється однією із сторін процесу відтворення – відтворення товару "робоча сила”.

3. Головною характеристикою, яка визначає відносини попиту і пропозиції, являється ринкова ціна на продукцію. Ціна являється одним із основних факторів визначення виручки від реалізації продукції, тобто, безпосередньо впливає на розмір прибутку, який отримує аграрне підприємство, його фінансово-економічний стан.

В умовах планової економіки ціна дорівнює середній собівартості виробництва і регулюється державою. В ринкових умовах ціна визначається рівнем граничних витрат. При зниженні попиту і збільшенні пропозиції ціна знижується, і навпаки.

Основними видами цін на с/г продукцію в умовах ринку являються:

· вільні ціни – це ціни, які формуються виключно на основі співвідношення попиту і пропозиції;

· регульовані ціни – це ціни, рівень яких, з врахуванням монопольного стану виробника на ринку чи високої соціальної вагомості вироблюваної продукції, регулюється державою;

· гуртові ціни – це ціни підприємства, за якими підприємство-товаровиробник реалізує продукцію гуртовим посередникам в тій же галузі;

· гуртові ціни галузі – це ціни реалізації продукції організаціям торгівлі;

· роздрібні ціни – це ціни, за якими продукція реалізується кінцевому покупцеві;

· закупівельні ціни – це ціни, за якими держава закупляє продукцію для своїх потреб (держрезерв), іноді такі ціни називають гарантованими, так як рівень цін і обсяги реалізації встановлюються завчасно і гарантуються державою.

· співставні ціни – це ціни, які використовуються для виміру динаміки фізичних обсягів виробництва і реалізації продукції; в будівництві використовуються з 1991 р., а в сільському господарстві з 1994 р.

В ринкових умовах використовуються наступні методи ціноутворення:

· встановлення ціни за рівнем середніх витрат плюс прибуток;

· встановлення ціни за рівнем запланованої рентабельності продукції (забезпечення беззбитковості і досягнення цільового прибутку);

· встановлення ціни виходячи з реальної вартості продукції;

· встановлення ціни на основі рівня середніх цін.

Особливостями ціноутворення в сільському господарстві є:

· низька еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, тобто зміна ціни на продукцію слабо відбивається на рівні попиту на неї (існує можливість необґрунтованого завищення цін);

· велика кількість сільськогосподарських виробників та їх різноманітність за видами вироблюваної продукції, створюють ринок наближений до ринку досконалої (чистої) конкуренції (велика кількість продавців, кожному належить незначна частка ринку, жоден з них не впливає на рівень поточних цін; товари повністю замінні і недиференційовані; відсутність цінових обмежень);

· висока витратність сільськогосподарського виробництва з значною диференціацією структури і рівня витрат залежно від регіону і виду продукції;

· неможливість точного визначення собівартості продукції до моменту її фактичного виробництва (використовуючи планові показники);

· швидкість обігу капіталу вимагає постійного залучення кредитних ресурсів;

· сезонність виробництва;

· Диференціальна земельна рента – містить певну позитивну різницю прибутку, що виникає здійснюючи виробництво на більш родючих або більш вигідно розміщених землях;

· Необхідність, з одного боку, державного регулювання цін на продукцію с/г, з іншого, створення системи дотування с/г виробників;

· Диспаритет цін.

Лібералізація 1992 р., інфляція, політика стримування закупівельних цін місцевими органами влади, монополія переробної промисловості і торгівлі являлись причиною наявного диспаритету цін.

За останні роки закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію хоча і підвищувались, але далеко не бажаними темпами. Тому зараз найбільш строго стоїть проблема аграрної політики – забезпечення паритету цін. Для вирішення цієї проблеми при державному регулюванні цін слід здійснити:

· оперативне слідство за рухом ринкових цін на аграрну продукцію і засоби виробництва, дохідністю галузей і витратами на виробництво;

· відпрацювання механізму підтримання доходів сільськогосподарських товаровиробників через систему регулювання мінімальних цін, фінансування, кредитування, страхування;

· погодження з зацікавленими країнами цінової і фінансово-кредитної політики на світовому продовольчому і ринку сировини з врахуванням руху на них цін;

· оцінку тенденцій руху цін (і їх наслідків) світового ринку і внутрішніх цін на аналогічні товари;

· встановлення імпортних бар'єрів в формі тарифів і квот (доля участі у збуті) для захисту власного ринку сільськогосподарської продукції.


Питання на семінарське заняття до теми: "Аграрні ринки і ціна”

1. Назвіть основні економічні закони, які визначають функціонування ринку.

2. Дайте характеристику поняття "економічна свобода”.

3. Як функціонує ринок продукції тваринництва?

4. Які види цін використовуються на аграрному ринку?

5. Чим обумовлена необхідність державної участі на аграрному ринку?

6. Що призводить до цінових і інфляційних втрат в АПК?

7. Які наслідки росту цін в аграрному секторі?

8. Обґрунтуйте свою думку щодо ринку землі і її вартості в Україні.




Реферат на тему: Аграрні ринки і ціна (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.