Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Промисловість

Закономірності та проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил України та регіонів (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Методологічні питання розвитку і розміщення продуктивних сил. 4

2. Економічні закони і закономірності розвитку РПС. 10

Висновки. 14

Список використаної літератури. 16


Вступ

Дослідження проблем сутності і структури продуктивних сил знайшли широке відображення у науковій літературі. Основна увага при цьому зосереджувалась на компонентній структурі продуктивних сил. Зокрема, на збагаченні змісту поняття продуктивні сили новими ознаками, на виявленні нових елементів продуктивних сил - інформації, інноваціях тощо. Однак не втрачає актуальності і проблема визначення суті та змісту поняття "продуктивні сили", які були започатковані ще на початку XX ст. академіком В.І.Вернадським. Це стосується недостатньої вивченості змісту цього поняття з позицій енергетичної їх сутності. Наукова спадщина В.І.Вернадського та інших вчених того періоду з цього питання є важливим джерелом подальшого розвитку енергоантропоцентричних ідей у сучасних умовах. Його підхід до вивчення суті продуктивних сил і досі залишається мало дослідженим і тому гостро стоїть завдання розвитку наукової думки щодо поглиблення суті і змісту ідей про продуктивні сили. Це має значний науковий інтерес, оскільки розширює засоби наукового пізнання об'єктивної реальності і сприяє досягненню більш обґрунтованих практичних результатів щодо розвитку продуктивних сил у майбутньому.


1. Методологічні питання розвитку і розміщення продуктивних сил

У методологічному відношенні важливі ідеї В.І.Вернадського про структуру продуктивних сил. Він виділяв сили природи, називаючи їх природними продуктивними силами. До них були віднесені багатства надр, ґрунтів, продукти тваринного і рослинного царств, джерела механічної енергії. Він також виділив сили народу. їх він ще назвав живі сили. До них відносяться здатність до роботи, чесність, моральні і розумові якості, знання, талановитість та ін. Духовні сили, на його думку, є основною, визначальною умовою національного багатства. Володіючи ними, народ здобуде собі необхідні сили природи [2, с. 337]. Дослідник вбачав у людській особистості головну творчу силу, що створює знання взагалі і про природні продуктивні сили, зокрема. Витрати на виробництво цих знань є, за його висловом, найпродуктивнішими і найнеобхіднішими.

Знання про природні продуктивні сили є первинною і необхідною ланкою у господарській системі. Але, крім цього, необхідно знати способи їхнього використання, що забезпечували б раціональне використання природних багатств. Важливим є пошук нових сил природи, нових форм енергії. Завдання зі створення багатства, нових продуктивних сил є першочерговими.

Це зумовлено тим, що на кожному етапі господарського розвитку доступні сили природи обмежені, знання про їх не повні, а технології використання високоенерговитратні.

Ідеї про продуктивні сили знайшли відображення в роботах багатьох учених XX ст. Ще на початку минулого століття В. Вейц, виділяючи потенційні і кінетичні продуктивні сили, розкрив зміст цих понять [3].

К.Г.Воблий у 1924 р. писав: "У поняття продуктивної сили включається елемент виявленої чи потенційної енергії. Продуктивною силою ми називаємо виявлену чи потенційну здатність країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб" [4, с 130].

Ідеї В.І.Вернадського та інших учених про продуктивні сили і їхню енергетичну сутність актуальні і сьогодні. Кожна економічна система в конкретні історичні етапи розвитку створює могутні механізми самозабезпечення, самодостатності росту, використовуючи величезний арсенал способів розвитку власних продуктивних сил.

Суспільства, що розвиваються не на власній відтворювальній основі і мають значні непродуктивні витрати (на військові цілі, наприклад) чи значну кількість непродуктивного населення (безробітні, хворі й ін.) для відтворення своєї системи користуються різними способами залучення продуктивних сил інших суспільств.

Наукове значення ідей В.І.Вернадського про продуктивну силу полягає не тільки у їх використанні в господарській практиці. Поняття "продуктивна сила" має важливе методологічне значення як парадигма дослідження і пізнання природи, людини, суспільства і господарства. Воно має велике світоглядне значення, тому що дозволяє дивитися на природне середовище, людину, її діяльність, функціонування суспільства крізь призму доцільності, плідності, відтворюваності енергії, сили, багатства. У результаті дії продуктивних сил зберігається енергетична сутність відтворюваності в різних її видах, при яких співвідношення між витратами енергії і знову створеною енергією має позитивний баланс. Такі витрати енергії ведуть до її невичерпності, акумуляції, зростання продуктивної сили. Інший шлях використання продуктивної сили, коли не забезпечується її відтворення, веде до її виснаження, вичерпання і трагічних наслідків у майбутньому. Нині на одиницю корисного ефекту витрати енергії збільшуються, зростають витрати на одержання нових знань про продуктивні сили, відзначається величезна непродуктивна витрата сил і енергії. Це призводить до загострення протиріч розвитку, нагромадження складних проблем, для вирішення яких вимагаються вже величезні витрати енергії, інакше не буде отриманий бажаний результат.

Продуктивна сила як наукове поняття має складний зміст і величезний його обсяг. Речовина природи, володіючи визначеною енергією лише в потенції, може вважатися продуктивною силою. Для використання цієї енергії необхідні передумови, серед яких необхідною є наявність певної людської сили. У складній системі їхніх взаємодій особливе місце в сучасних умовах посідає оцінка кожного елемента продуктивних сил з позицій їхньої активізації і переходу з потенційної в кінетичну форму, оцінка продуктивної здатності дії визначених сил, вичленовування з них тієї сукупності сил, що найбільш плідно впливають на відтворювальну здатність природи і людського співтовариства і відповідають сутнісній термінологічній ознаці - продуктивна сила.

Для забезпечення відтворення сукупність взаємодіючих продуктивних сил, їхній склад, міра і напрямок дії, територіальна і часова локалізація повинні бути строго визначеними й організованими. При цьому організація такої системи і її функціонування припускає таке компонування енергій у єдину систему, що забезпечує підвищення результативності функціонування цієї системи. У процесі такої взаємодії забезпечується відтворення продуктивних сил на визначеному етапі історичного розвитку і самовідтворювальна здатність корисних для людини і біоти умов.

Складною методологічною проблемою в контексті цих ідей є проблема просторової організації продуктивних сил. Виявлено закономірну залежність, відповідно до якої для визначеного ступеня розвитку продуктивних сил потрібен визначений простір. Оскільки відтворення в Україні відбувається на значній території й у ньому беруть участь своїми продуктивними силами всі регіони на базі суспільного і територіального поділу праці, то життєво важливе значення мають питання міжрегіональної взаємодії продуктивних сил.

Закономірний характер залежності рівня розвитку продуктивних сил і просторового їхнього впливу дозволяє повніше оцінити і сучасні процеси глобалізації. Високорозвинені продуктивні сили окремих країн у вигляді знань, технологій, багатства для свого функціонування і відтворення не можуть бути обмежені будь-якими рамками. Вони виходять за межі цих держав, поширюючи свою силу на величезні регіони і весь світовий простір. Ці сили включають у цілях власного відтворення найбільш продуктивні сили інших регіонів, виступаючи найчастіше стосовно цих регіонів деструктивною силою. Це виявляється у погіршенні відтворювальної структури продуктивних сил цих регіонів, зниженні рівня економічного розвитку, погіршенні соціальних умов життя населення, росту розриву між багатими і бідними регіонами, дисбалансі територіального розвитку.

Нерівномірний розподіл по території природних продуктивних сил, соціальних, інтелектуальних та інших їхніх видів загострює проблему пошуку шляхів збалансованої міжрегіональної взаємодії продуктивних сил на основі забезпечення їхньої стабільної відтворюваності і повсюдного розвитку. Функціонування слаборозвинених продуктивних сил обмежується національними чи навіть регіональними межами, для них не потрібен великий простір, оскільки продукція спеціалізованих виробництв складає незначну частину в міжрегіональному обміні, відтворювальний процес має конкретний характер і призначений головним чином для самозабезпечення. Концентрація продуктивних сил в окремих країнах і регіонах в умовах пріоритетності індивідуалістичних інтересів над загально-цивілізаційними призводить до формування лідируючих регіонів. Це сприяє поглинанню ними менш значимих і менш сильних, формуванню їхньої монополії в життєво важливих сферах діяльності. Такий характер відносин пригнічує ріст продуктивних сил менш розвитих регіонів, знижує загальноцивілізаційні процеси розвитку продуктивних сил, зменшує життєві сили прогресу.

Важливою методологічною проблемою є відповідність виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. Склалася думка, що виробничі відносини завжди виступають суспільною формою функціонування продуктивних сил. Виробничі відносини в сфері виробництва і розподілу матеріальних благ завжди впливають на людину і речовинні продуктивні сили. Це пов'язано з тим, що частина доданої вартості, отримана в результаті трудової діяльності людини, повинна розподіляться так, щоб забезпечити відтворення дедалі продуктивніших засобів виробництва і відповідних якісних властивостей робочої сили. Ігнорування цього неминуче призведе до звуження розвитку продуктивних сил і, як наслідок, до зниження рівня економічного розвитку.

Важливу роль відіграють форми організації продуктивних сил. У сучасних умовах особливий інтерес представляє монопольна форма організації продуктивних сил. Сутність її полягає в тому, що відбувається об'єднання регіональних, міжрегіональних і міжнародних господарських комплексів не на територіальній чи виробничо-технологічній, а на фінансовій основі. Ця форма організації продуктивних сил набула великого поширення в умовах глобалізації. Вона дозволяє концентрувати під одним керівництвом величезні продуктивні сили, набуваючи тим самим монопольного характеру. Жорстке керування монополією в її інтересах, використання найбільш якісних елементів продуктивних сил різних регіонів світу - природних, людських, матеріальних, фінансових та ін. - у своїх цілях спричинює ігнорування регіональних і національних інтересів різних країн як єдиних господарських комплексів і виникнення серйозних проблем їхнього розвитку.

Поширення цієї форми організації продуктивних сил в Україні, коли на догоду міжнародним монополіям найважливіші матеріальні елементи продуктивних сил були вилучені через купівлю акцій підприємств, інвестиції лише у визначені галузі й іншими способами, економіка країни значно втратила вплив на самовідтворювальну її здатність і комплексний розвиток регіонів. Розвиток нових монополістичних відносин в інтересах самих монополій і окремих особистостей не сприяє широкому розвитку продуктивних сил країн і регіонів, комплексному розвитку територій і їхніх потенціалів, посилює регіональну нерівність в економічному розвитку.

Отже, вчення В.І.Вернадського про продуктивні сили, їх енерго- і антропоцентричну сутність, а також практична діяльність з організації конкретного вивчення природних продуктивних сил відіграли прогресивну роль у розвитку господарства.

У методологічному відношенні ідеї цього видатного вченого про продуктивну силу є і сьогодні джерелом і напрямком наукового пошуку нових знань про природу і суспільство, методологічною парадигмою пошуку істинних уявлень про навколишній світ.


2. Економічні закони і закономірності розвитку РПС.

У ХХІ століття людство входить з новою соціальною і природоохоронною концепцією, виробленою під егідою ООН – Концепцією стійкого розвитку, яка спрямована на збалансованість соціально-економічного й екологічного розвитку країни, покращання стану природного середовища та розв'язання глобальних світових проблем. Стратегічний орієнтир України – стійкий розвиток, що передбачає першочерговість вирішення природно- і соціально-екологічних проблем запровадження нової філософії суспільно-природних відносин, спрямованої на їх паритетність, врівноваженість енергобалансу, забезпечення високої якості життя сучасного і прийдешніх поколінь, покращання глобальної демографічної та економічної ситуації.

Перехід нашої держави до ринкової економіки зумовлює відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і підтверджує важливість врахування дії економічних законів – загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.

Економічні закони – це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають виробничі відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання благ та послуг. В умовах переходу до ринкових відносин розміщення продуктивних сил відбувається під впливом багатьох законів. Закони і закономірності відображають певні сталі, необхідні об'єктивні відношення, що проявляються незалежно від волі людей у дії численних закономірностей, які властиві тим чи іншим процесам і явищам.

Закономірність – це об'єктивно існуючий суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності РПС – найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певній території.

Закономірності РПС є просторовим виявом дії окремих економічних законів. Так, наприклад, закон комплексного розвитку виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної комплексності, закон концентрації виробництва – як закономірність територіальної концентрації виробництва. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів (наприклад, закономірність територіальної ефективності).

Закономірність територіального поділу праці є основною в РПС, економічному районуванні та зовнішньоекономічній діяльності будь-якого регіону чи країни.

Раціональний територіальний поділ праці між регіонами і в межах їх територій є необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв'язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами.

Отже, територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) на виробництві відповідних видів продукції та послуг на основі розвиненого обміну з іншими країнами.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил

Взаємопов'язаність елементів регіонального господарства в економічній системі називається комплексністю.

В основі даної закономірності покладено взаємозв'язки між спеціалізуючими, допоміжними і обслуговуючими галузями, природними ресурсами та виробництвом району, між трудовими ресурсами і виробництвом, невиробничою та виробничою сферами, між виробництвом і територією.

Виробничо-технологічні зв'язки між підприємствами, об'єднаними певною народногосподарською функцією, призводять до утворення виробничого комплексу. Підприємства, що обмінюються між собою комплектуючою продукцією, не обов'язково повинні розташовуватись поряд. Якщо вони розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тоді формується територіально-виробничий комплекс (ТВК), тобто поєднання закономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить до формування ТВК, а тільки комплексності – до міжгалузевих комплексів.

ТВК характеризуються підпорядкованістю, будучи різними за масштабами – від локальних (промислові пункти) до районних (промисловий вузол). Найвищий рівень розвитку комплексності – народногосподарський комплекс країни.

В основі комплексності лежить взаємопов'язаний розвиток галузей, центрів та ін.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва.

Така територіальна концентрація виробництва й населення обумовлюється різними чинниками: особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, наявністю природно-ресурсної бази, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Дана закономірність виявляється у формуванні промислових чи виробничих (агропромислових) центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація продуктивних сил у ряді вузлів чи регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, надмірного техногенного навантаження на природу, може перетворити територію в зону екологічного лиха (Донбас, Нижнє Придніпров'я).

Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил діалектично пов'язана з їх територіальною концентрацією. Суть цієї закономірності полягає в тому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об'єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших – лісопереробний.

Отже, диференціація території з її господарством зумовлюється головною причиною – дією процесу територіального поділу праці.

Закономірність територіальної ефективності при розміщенні продуктивних сил є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (ТПП, комплексності, концентрації, диференціації), які їй підпорядковуються. В основу цієї закономірності, як і згаданих вище, покладено економічний закон – економії суспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальної продуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною, паливом, енергією та споживачем.

За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об'єкта. Ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону. Для розрахунку ефективності порівнюються показники валового обсягу товарів та послуг, прибуток і величина національного доходу (якщо йдеться про економіку країни або великого регіону) з витратами на їх виробництво.


Висновки

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи динаміку їх.

На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил – правила діяльності та управління економікою, основні положення економічної політики держави в реалізації законів розміщення.

Дотримання цих принципів дуже важливе при реалізації регіональної політики держави1.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

– наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

– охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;

– збереження здорових медико-гігієнічних умов життя і праці населення;

– обмеження надмірної концентрації промисловості в містах;

– вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;

– зміцнення обороноздатності країни;

– урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір.

Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв'язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.


Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . - К.: Кондор, 2004. - 293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. - К.: Академвидав, 2002. - 367 с.

3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 726 с.

4. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. - К.: Національна академія управління, 2004. - 272 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. - 7-ме вид., стереотип. . - К.: Знання, 2005. - 350 с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. - К.: Юридична книга, 2002. - 550 с.

7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 317 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. - К.: Вікар, 2006. - 396 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. - К.: ЦУЛ, 2002. - 440 с.





Реферат на тему: Закономірності та проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил України та регіонів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.