Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Промисловість

Стан справ, проблеми та перспективи розвитку лісового господарства в Україні (курсова робота)

Вступ

1. Сутність, значення і місце лісової промисловості в господарстві держави

2. Передумови розвитку лісового господарства України

3. Теріторіально-галузева структура лісопромислового комплексу

4. Проблеми та перспективи розвитку лісової промисловості

Пропозиції та висновки

Список використаних джерел

Вступ

Лісова промисловість України сформувалась під впливом цілої низки факторів. Обмеженість лісових ресурсів України помітно впливає на розміри та внутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провідне місце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-паперової індустрії. На неї припадає більша частина виробничників та товарної продукції. Ліс заготовляють у Карпатах, у Лісостепу й на Поліссі. Величезних збитків лісовій промисловості завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народногосподарського обігу більш як половину лісових ресурсів України. Тепер найбільше лісозаготівля розвинута у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Волинській та Рівненській областях.

Серед деревообробних галузей перед веде меблева промисловість, на яку припадає понад половина товарної продукції. Вона є в усіх великих містах: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів та ін.

У деревообробній промисловості щорічно утворюється велика кількість відходів, їх раціональне використання знайшло собі місце у целюлозно-паперовому і лісохімічному виробництвах, при виготовлені деревостружкових та деревоволокнистих плит. Найбільші центри деревостружкових та деревоволокнистих плит є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич та ін.

Ресурси деревини у країні скорочуються; для збереження теперішнього рівня виробництва треба щороку закуповувати деревину та її продукти за рубежем. Залучення до господарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева, вторинних та інших матеріалів та вивільненню цільної деревини за рахунок застосування замінників.

1. Сутність, значення і місце лісової промисловості в господарстві держави

Лісопромисловий комплекс України — це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).[4,211]

Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше.

Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал.

Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать "легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов'язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісохімічний.

У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.

Значення лісопромислового комплексу в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція лісопромислового комплексу використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві. Водночас лісопромисловий комплекс отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини). Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.[6,185]

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка. До її центрів належать ще й Великий Вичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. В Україні не виробляють зовсім або виробляють в недостатній кількості окремі види паперу, попит на які всюди у світі має тенденцію до підвищення: газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні матеріали, деревостружкові плити, фанера з лісової сировини та відходів.

Істотним резервом одержання деревини є ідея доцільного розведення лісів. За дефіциту деревини проблематичною стала орієнтація на вилучення з експлуатації захисних лісів. У практиці не виключаються варіанти насадження й посіву лісу на невикористовуваних (еродованих) або низькопродуктивних землях. З їхнього загального обсягу для цього можна використати близько 4 млн. га. Переорієнтація на запровадження захисних смуг і насаджень за промислово-експлуатаційним типом дозволила б щороку одержувати до 2,5 млн. кубометрів деревини.

Важливим резервом є лісосічні відходи, що майже не використовуються (пеньки, кора, гілки). Ці втрати становлять 1/3 біомаси вирубуваного деревостану, тоді як можна з неї виготовляти паливні брикети, добрива, хімічні препарати.

Можна замінити деревину у тарному, целюлозно-паперовому виробництві, у будівництві, паливному балансі вторинними матеріалами (макулатура, терміття, лушпиння, лоза). Перспективним є також використання місцевої не-деревної сировини: соломи, збіжжя, комишу, відходів цукрової промисловості.

Україна має великі перспективи використання дуже цінної сировини для паперової галузі — каолінів. Каоліни використовують для наповнення паперу і його поліпшення з метою забезпечення відповідної білизни і естетичності. В Україні відкрито 28 родовищ каолінів, розміщених у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Донецькій областях.[4,213-214]

2. Передумови розвитку лісового господарства України

Основою розвитку лісопромислового комплексу України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу - водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.

Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси деревини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підприємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами.

Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

За народногосподарським значенням, місцеположенням і функціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують головним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.

До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.[6,245-246]

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В тісному поєднанні з ним розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м³ клеєної деревини необхідно 2,3 м³ деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м³ і т.д. Відходи виробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісопильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх до споживача (сортування, сушка, ув'язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транспорту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м деревини) і водомісткістю (350 м³ на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін.[4,212]

При розробці основних напрямів розвитку лісогосподарського комплексу в Україні необхідно також враховувати реальний стан фінансування галузі, стан реалізації проекту паювання сільськогосподарських земель, успішність проходження ринкових реформ, можливості інвестування галузі.

Посилення природоохоронних функцій лісу необхідно розв'язувати за рахунок вжиття заходів, спрямованих на інтенсифікацію відтворення лісосировинних ресурсів, докорінну перебудову галузевої політики з пріорітетним розвитком деревообробного виробництва, впровадження нових технологій для стабільного вирощування лісів.

Лісова галузь України має зберегти такі пріоритети свого розвитку, як збереження та розширине відтворення лісів, раціональне невиснажливе лісокористування, збереження наукової школи українського лісництва, розвиток та впровадження новітніх технологій лісозаготівель та лісопереробки, розширення заповідних і рекревційних територій.

Для досігнення зазначених пріорітетів передусім необхідно спрямувати зусилля на пошук нових методів і технологій вирощування лісів для захисту територій від повиней, переорієнтацію інвестування з розширеного виробництва на розвиток новітніх технологій, удосконалення та використання раціональніших способів рубок лісу (наприклад, комбінованих, лінійно-вибіркових, смугами, коридорних) та вилучення з переліку заповідних територій тих, які необґрунтовано значаться серед заповідних або вже виконали свої функції.

Підвищення ефективності збереження і примноження лісового фонду передбачає здійснення заходів щодо відновлення лісу, збільшення площ, зайнятих лісовими культурами, поліпшення якості та структури лісів за породами, віковим складом тощо, а також боротьби зі шкідниками лісу, захисту його від хвороб, пожеж та ін. Проведення таких робіт і заходів має фінансувати держава як основний власник лісового фонду України.

Для досягнення стійкого та тривалого ефекту від упровадження нових способів лісовідтворення та лісокористування реструктуризація галузі має здійснюватися за двома напрямами — екстенсивним (розширення земель, відведених під розведення лісів) та інтенсивним (підвищення рівня раціональнішого використання наявних лісових ресурсів).[13,14-15]

Розширення земель, відведених під розведення лісів, вимагає, крім додаткового фінансування, таких організаційно-технічних заходів, як включення до складу цих земель невикористовувані в сільському господарстві землі, дуже еродовані пасовища, яри, піски, балки, крутосхили, картування зазначених земель і ґрунтово-типологічне їх обстеження. Особливої актуальності залучення невикористаних земель набуває у гірських регіонах України, де часто, крім лісу, нічого більше рости не може. Більше того, вирощування цінних порід дерев на цих землях є не лише економічно вигідним — воно допомагає укріплювати ґрунти, попереджати зсуви та захищати гірські регіони від повеней.

Показник лісистості в Україні досягає в середньому 15,6%, тоді як рівень, що забезпечив би належний екологічний ефект і державу лісовими ресурсами, має становити 21-22%. Підвищення рівня раціональності використання наявних деревинних ресурсів передбачає збільшення продуктивності лісів, використання усієї біомаси дерева та відходів виробництва. З метою повнішого та раціональнішого використання деревинних ресурсів необхідно розвивати технології переробки макулатури, соломи, костри, відходів деревини, різних волокнистих матеріалів, сушіння деревини і виготовлення напівфабрикатів зі зрощеної та склеєної деревини.

Крім того, раціональне лісокористування вимагає виведення з експлуатації лісів, що виконують функцію захисту територій від ерозійних процесів. Недотримання цієї вимоги може призвести у майбутньому до катастрофічних руйнувань і додаткових витрат на відновлення екологічної рівноваги. Тому виведення захисних лісів з експлуатації має здійснюватися лише в ерозійно небезпечних ділянках лісу, і навпаки, там, де загрози ерозії немає, ліси мають вилучатися зі складу захисних. Такі заходи дали б можливість зробити ефективнішим використання захисних лісів, не збільшуючи при цьому їхню площу. Одночасно має бути переглянуто чинне законодавство щодо проведення лісогосподарської діяльності в захисних лісах.[14,69]

Мають бути докорінно переглянуті механізми планування галузі, її фінансування, ціноутворення, оподаткування. Необхідним є розвиток альтернативних форм власності та стимулювання розвитку лісогосподарського комплексу. У той же час збільшення обсягів експорту лісопродукції дасть додаткові можливості переоснащення лісозаготівельного і лісопереробного виробництва, сприятиме впровадженню передових технологій деревообробки. З 1994 по 1999 р. обсяг експорту лісопродукції в Україні зріс у 10 разів.

Кошти, отримані від експорту лісопродукції, насамперед мають спрямовуватися на кредитування розробки високоефективних технологій переробки деревини, надання кредитів лісозаготівельним, лісопереробним і торговельним підприємствам.

При стратегічному плануванні розвитку лісової галузі слід чітко визначати першочергові джерела фінансування робіт з лісовідновлення, лісокористування та здійснення виробниче-господарської діяльності. Ринкова система господарювання значно розширює джерела фінансування галузі за рахунок користувачів лісосировинними ресурсами, фінансово-комерційної діяльності лісогосподарських підприємств та інших джерел, пов'язаних з розвитком ринкових відносин між власниками лісів, лісокористувачами і комерційними структурами, що реалізують продукцію переробки лісосировинних ресурсів. Нові форми господарювання у лісовій галузі, виникнення різноманітних форм власності у лісопереробні диктують нові форми дивідендної та кредитної політики держави.

На сьогодні Лісовий фонд України закріплений за рядом міністерств та відомств, серед яких найбільшими користувачами є Держкомлісгосп (72,1%) та Міністерство аграрної політики України (24,1%), а решта фонду належить Міноборони, Мінекології та іншим відомствам. Розпорошеність лісового фонду призводить до порушень ведення лісового господарства, зокрема правил лісокористування.

В Україні функціонує мережа природних національних парків та заповідних територій. Специфіка їх полягає у тому, що господарювання на цих територіях є обмеженим. Це значно зменшує кількість використовуваних у лісовому та сільському господарстві земель. Необхідно докорінно переглянути традицію введення заповідних територій на користь державних заповідників, природних національних парків, заказників, еталонних урочищ, пам'яток природи. Хоча останні мають різні функції та завдання, усі вони передбачають заборону або заощадливе часткове користування природними ресурсами цих територій, тому переведення окремих заповідних зон до об'єктів з менш жорсткими вимогами господарювання дасть можливість розв'язати питання їх фінансування, проводити наукові дослідження, розширити обсяги робіт з обмеженим користуванням, не завдаючи при цьому шкоди природі та зберігаючи природні ресурси.

Чинним Лісовим кодексом України передбачено, що на даному етапі всі ліси у державі перебувають у державній власності. Це пояснюється тривалістю процесу вирощування лісів, перевагою їх природоохоронного значення над сировинним, необхідністю збереження лісових багатств для майбутніх поколінь, а також недостатньою на сьогодні правовою та економічною культурою лісокористування, недосконалістю механізму контролю за раціональним і невиснажливим природокористуванням.

Досвід розвинених країн свідчить, що абсолютна монополія держави у лісовій галузі є так само неефективною, як і в будь-якій іншій. Крім того, ліс — це не тільки деревинні ресурси, а й побічна продукція лісу, різноманітний тваринний світ.

Введення та функціонування системи платного лісокористування сприятиме створенню конкурентного середовища у галузі, ощадливому догляду за кожною окремою ділянкою лісу, а за умов постійного контролю з боку держави щодо виконання вимог раціонального природокористування — збереженню лісового ареалу, примноженню його рослинних багатств та тваринного світу.[13,16]

За умов ринкового господарювання питання розвитку мережі рекреаційних та курортно-оздоровчих об'єктів набуває стратегічно важливого значення. Україна значно відстає від розвинених країн світу у плані забезпечення населення рекреаційними ресурсами. Для поліпшення ситуації необхідними є заходи щодо відтворення приміських та курортних лісів, природних національних та ландшафтних парків, зон відпочинку та курортно-рекреаційних комплексів. В умовах ринкової економіки власниками курортно-оздоровчих об'єктів можуть бути як державні підприємства, так і колективи та приватні особи. Різноманіття форм власності, вільний вияв господарської ініціативи та розвиток міжнародного туризму допомогли б розв'язати питання фінансування рекреаційної галузі та залучити додаткові інвестиції для розвитку лісового господарства в цілому.

Найбільш прийнятна форма роздержавлення лісогосподарського комплексу — створення акціонерних товариств, малих, приватних та спільних підприємств, які також можуть працювати в курортно-рекреаційній індустрії, мисливстві та рибальстві, промисловому вирощуванні й збиранні цінних видів лікарської сировини, грибів, ягід та лісопереробної індустрії.

Для ефективнішого розвитку лісової галузі є вкрай важливим від голослівних декларацій нарешті перейти до всебічної підтримки підприємництва.

Пріоритетними напрямами розвитку лісового господарства України на найближчий період мають стати:

• розширене відтворення лісів та раціональне лісокористування;

• технологічне переоснащення деревообробного виробництва на користь матеріале-, трудо- та енергозберігаючих технологій з метою випуску якіснішої продукції, переробки низькосортної та вторинної сировини;

• зменшення обсягів експорту круглого лісу і збільшення виробництва кінцевої продукції;

• впровадження різноманітних форм власності на лісозаготівельних та деревообробних підприємствах, стимулювання розвитку підприємництва, впровадження системи лізингу (оренди спеціального обладнання);

• впровадження системи плати за користування лісовими ресурсами;

• збільшення площ заповідних територій, розширення системи рекреаційного використання лісів.

Основними завданнями лісогосподарської галузі на найближчий період є збільшення посадки лісів за рахунок площ, непридатних для сільськогосподарського користування, забезпечення умов для розширеного лісовідтворення, належного функціонування лісової галузі і ефективного використання лісових ресурсів. Це потребує у свою чергу використання нових принципів лісовирощування, застосування прогресивних технологій у деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, реконструкції та перепрофілювання діючих підприємств та створення належних умов для розвитку підприємництва.[14,70]

3. Теріторіально-галузева структура лісопромислового комплексу

Основу лісопромислвого комплексу України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів, посилює їхні корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ведення лісового господарства визначено відповідними законодавчими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з необхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Карпатах, на Поліссі, в Кримських горах, в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового господарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну і лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м³, у тому числі 9,2 млн. м³ — ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості України переважають комплексні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).[4,213]

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. Вона об'єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна, меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення продукції і дуже великими виробничими відходами, інші — використанням відходів (стружка, опилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити). Ряд деревообробних галузей (меблева, паркетна) широко використовують цінну деревину дуба, бука, горіха та ін.

Особливістю деревообробної промисловості є споживання у великій кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки і фарби, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Проектування і виробництво меблів потребує також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є пиломатеріали, деревні плити для потреб будівництва, заготовки і деталі для вагоно-, авто-, суднобудування, а також машинобудівна дерев'яна тара, меблі та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України складається з місцевої деревини, яку заготовляють у лісах, та девізної деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи), яка широко використовується в меблевій промисловості при виготовленні музичних інструментів та спортивного інвентарю. Девізна деревина задовольняє потреби в сировині при виробництві масової продукції деревообробки.

Обробка деревини як галузь промисловості почала розвиватися в Україні у другій половині XVIII ст., коли виникли перші лісопильні заводи. На Україні у 1913 р. діяло 274 лісопильно-деревообробних підприємства. Це були переважно приватні майстерні, засновані на ручній праці. Традиційно підприємства деревообробної промисловості розміщені в місцях зосередження лісосировинних ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.м³ (в 1985 р. — 7,6 млн. м³).

Основною галуззю деревообробної промисловості України є меблева, підприємства якої виробляють меблі для житлових, культурно-побутових, адміністративних та інших громадських приміщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які виготовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіонах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Найбільшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявсь-кий, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнів-ський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) деревообробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрогобицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів виділяється Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревоволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою - солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.[5,251]

На території України вперше паперове виробництво виникло в XVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. У 1913 р. вже працювало 43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці, Славуті, Малині, Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України представлена 25 великими підприємствами, серед яких виділяються: Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і близько 20 видів картону . В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в 1985 р. — 299 тис. т) і 188 тис. т картону (в 1985р. —105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол використовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, металургійній і харчовій промисловості. В Україні лісохімічні промисли відомі з XII ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі), пізніше на Поліссі та у Карпатах розвивалося виробництво поташу, який використовували як мінеральне добриво. Заводська лісохімія виникла у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. У 1923—1924 рр. в Україні вперше організовано промислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських і лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне борошно, ефірну олію, хлорофіло-каротинову пасту тощо, а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська область), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи.[6, 252]

4. Проблеми та перспективи розвитку лісової промисловості

Прогноз розвитку лісопромислового комплексу України за матеріалами Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України ґрунтується на таких основних передумовах:

· виконання завдань Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

· використання існуючого промислового потенціалу - виробничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;

· реструктуризація виробництва, нарощування випуску продукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;

· завоювання ринку шляхом виробництва конкурентноздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;

· нарощування експортного потенціалу галузі.

Пріоритетним напрямом розвитку лісопромислового комплексу є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і вимоги внутрішнього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будівництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови лісопромислового комплексу; застосування на їх базі нових технологій, насамперед з метою ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якості і конкурентноздатності виробів.

Забезпечення лісопромислового комплексу сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

· поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

· залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

· удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження витрат деревини;

· розширення сфери застосування ефективних замінників лісоматеріалів;

· збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування, створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макулатури і використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.

Досягнення поставленої мети можна забезпечити шляхом вирішення таких завдань:

· дослідити світовий досвід та виконати порівняльний аналіз становища у лісових галузях України і країн світу;

· оцінити стан, динаміку тенденції та перспективи розвитку лісопромислового комплексу;

· визначити пріорітети лісопромислового комплексу з урахуваннямзагальних тенденцій промислового виробництва після періоду кризи;

· обгрунтувати економічне, правове і технологічне забезпечення структурних перетворень з елементами державного регулювання економіки;

· запропонувати концептуальні основи формування ефективної структури економіки лісопромислового комплексу.

Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної перебудови лісового комплексу мають велике значення, бо проблему задоволення попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на дервній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.[13,18-19]

Аналіз стану економіки лісового комплексу, а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними складовими – сировинною базою та промисловим виробництвом. Даний методичний підхід є необхідним у зв'язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництву минулому, коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася прородозахисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі. Промислова переробка деревини, структура випуску продукції в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, конкуренції).

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці, а з економічної – засобом виробництва компонентів середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість, належить до відновлювальних природних ресурсів, а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперевності та невиснажливості.

При аналізі стану сировинної бази лісового комплексу та ефективності її використання слід також врахувати, що в Україні 51 % лісів законодавче виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в Інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14 %). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30—50 % нижчою, ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м³/га (у Чехії — 4, Угорщині — 4,5, Австрії — 4,3, Німеччині — 4, Польщі — 3,1), тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16 %, а в сусідніх країнах — на 75— 100 %; більш як 1/4 площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування.

В Україні не дістали розвитку плантаційне лісовирощування та цільове користування лісом для плитного та целюлозно-паперового виробництв.

На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель, які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу, лісозаготівель та інших робіт, що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.

До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

— підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;

— досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;

— розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;

— підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;

— реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

— підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції.

Реалізація завдань структурної перебудови економіки лісових галузей можлива за умови формування моделі господарювання, яка б відображала такі нові сучасні напрями:

— орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції;

— відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;

— переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;

— розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва;

— докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури, соломи, вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів, а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.

Основні завдання програми: закріплення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції галузей.

Реалізація основних пріоритетів розвитку лісових галузей можлива при орієнтації на такі принципи господарювання:

— підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію на деревній основі за рахунок власного виробництва (опора на власні ресурси);

— розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників цільової деревини);

— розширене відтворення лісосировинних ресурсів;

— інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;

— повну та ефективну переробку сировини;

— пом'якшення негативних зрушень у виробництві сировини, кінцевої продукції та їх споживанні;

— докорінне реформування господарського (економічного) механізму лісового комплексу для забезпечення госпрозрахунковості його господарської діяльності;

— посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної оцінки рівня та якості структурних перетворень пропонується використати, крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності та оптимальності), ряд специфічних — таких, як:

— оптимальність лісистості території;

— оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього середовища;

— рівень задоволення попиту «а лісоматеріали за рахунок власного виробництва;

— частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсягу її переробки;

— випуск прогресивних видів продукції із знеособленого 1 м³ заготовленої деревини;

— структура споживання сировини;

— структура випуску продукції.

Реалізацію пріоритетів розвитку лісових галузей і досягнення запропонованих критеріїв можна забезпечити за рахунок таких факторів: користування деревними ресурсами лісу повинне переорієнтуватися на інтенсивну основу; промислова переробка деревних ресурсів має здійснюватися на принципах повноти та ефективності. У прогнозному періоді очікується закріпити і розвинути набуті тенденції стабілізації економіки, що, дозволить перейти до етапу нарощування обсягів виробництва. [14,70-71]

Наведені економічні терміни і поняття спираються як на світовий досвід, так і на власну економічну специфіку, історичні, національні та культурні традиції, кон'юнктуру ринку і діяння його законів, існуючу структуру виробництва, потенціальні можливості. Варто зазначити, що науково визначені та обґрунтовані концептуальні основи трансформування лісового комплексу і напрями підвищення ефективності його функціонування повинні охоплювати основні цілі структурної політики держави, етапи і пріоритети перебудови лісових галузей з урахуванням достатності джерел фінансування з боку як держави, так і окремих господарюючих суб'єктів.

Очікувані показники економічного зростання базуються на аналізі виробничо-ресурсного потенціалу лісових галузей, оцінці можливостей та стану реалізації заходів щодо здійснення структурної перебудови і впровадження сучасних технологій та устаткування, динаміці розвитку конкурентоспроможних виробництв і видів продукції. Звичайно, досягнення зазначених прогнозних обсягів стане можливим за умови вирішення проблем фінансової стабілізації, відновлення інвестиційного процесу, реформування економічного механізму лісового комплексу. Прогнозні очікування значною мірою пов'язуються з реалізацією заходів державної Програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів на період до 2015 р., в якій передбачено структурні зміни у споживанні сировини та випуску продукції за рахунок пріоритетного розвитку целюлозно-паперового і плитного виробництв.

Важливим заходом структурної переорієнтації є розширення сітки спільних підприємств з випуску товарів народного споживання підвищеного попиту, головний напрям діяльності яких — поглиблена переробка деревини з орієнтацією на створення конкурентоспроможних видів продукції.

Введення у дію потужностей з виробництва нового конструкційного матеріалу — деревних плит середньої щільності (типу МДФ) — в Макіївці Донецької області дозволить збільшити випуск меблів на якісно новому рівні за європейськими стандартами, виготовлення будівельних матеріалів і конструкцій, які матимуть необмежений попит на внутрішньому і зовнішньому ринках.

У целюлозно-паперовій промисловості досягнення прогнозних показників орієнтоване на розширення ринку збуту продукції на основі заходів щодо оновлення асортименту на базі прогресивних технологій (хоча вже сьогодні окремі види галузевої продукції відповідають міжнародному рівню якості — електроізоляційний картон, фільтрувальні папір і картон, синтетичний і конденсаторний папір). Також слід відзначити, що частка експортних поставок целюлозно-паперової продукції до країн далекого зарубіжжя збільшилася.[13,19]

Пропозиції та висновки

Лісова промисловість в 90-х рр. XX ст. зазнала значного спаду виробництва. Нині інтенсивно нарощує його обсяги.

Сьогодні в Україні є лісосировинна база для розвитку деревообробної промисловості. Окрім цього, до 2015 р. необхідно заліснити близько 3 млн. га сільськогосподарських земель з метою окультурення сільськогосподарських ландшафтів, реалізації заходів з попередження зміни клімату, поліпшення екологічної ситуації в країні, що водночас сприятиме подальшому збільшенню лісосировинної бази.

Для забезпечення подальшого значного нарощування обсягів випуску продукції лісової промисловості, поглиблення переробки деревини за допомогою впровадження сучасних технологій потрібні значні капітальні вкладення, у тому числі іноземні інвестиції, створення спільних підприємств та інші форми співпраці.

Для вдосконалення економічного механізму контролю за експортом круглого лісу й напівфабрикатів та зміцнення потенціалу лісового господарства треба створити державний фонд лісівництва, до якого має надходити половина різниці між середньою вартістю експортованого круглого лісу і напівфабрикатів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Це, з одного боку, спонукатиме товаровиробників експортувати лісопродукцію більш глибокої переробки, а з іншого — накопиченню додаткових коштів для підвищення рівня ведення лісового господарства та збільшення обсягів лісорозведення.

Отже, лісопромисловий комплекс — це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини.

Ліси України – це не тільки джерело цінної деревини та харчових продуктів, у них мешкає безліч представників фауни, вони захищають грунти, ріки й водойми від руйнування та забруднення, є джерелом кисню та запорукою екологічної рівноваги.

Характерна властивість лісових ресурсів – їхня здатність до відновлення, тому за умов ефективного ведення лісового господарства та раціонального використання вони практично невечерпні.

Попри зменшене фінансування галузі, лісове господарство продовжує функціонувати та забезпечувати потреби держави у деревині. Підвищився рівень лісистості країни, зросла площа захисних смуг уздовж доріг.

У той же час за рядом аналогічних показників лісова галузь України значно відстає від Західної Європи.

В Україні, економіка якої традиційно орієнтувалась на експорт лісосировинних ресурсів, не розвивалося виробництво ресурсозберігаючих видів технологій, внаслідок чого склалася неефективна структура галузевего виробництва. Розв'язання цієї проблеми передбачає комплекс заходів з науково-технічного вдосконалення виробництва.

Структура лісопромислового комплексу: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та Устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Лісове господарство вивчає, веде облік і збереження лісів, посилює їх корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та Поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду, а також безпосередньому і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України - Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу.

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін.

Список використаних джерел

1. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. -К.: Академвидав, 2002. -367 с.

2. Курочкін, Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. -К.: Національна академія управління, 2004. -272 с.

3. Розміщення продуктивних сил : Навч. посібник/ За ред. В.В.Ковалевского та О.Л.Михайлюк; Міжнарод. Фонд "Відродження", Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні" . -К.: Либідь, 1996. -365 с.

4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка : Навчальний посібник/ Мар'ян Долішній, Юрій Стадницький, Анатолій Загородній, Олег Товкан,; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". -Львів: Інтелект-Захід, 2003. -255 с.

5. Розміщення продуктивних сил України : Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. -К.: Юридична книга, 2002. -550 с.

6. Розміщення продуктивних сил України : Навчально-методичний посібник для самостійн. вивч. дисципліни/ Автори: Сергій Дорогунцов, Юхим Пітюренко, Ярослав Олійник та ін.; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2000. -363 с.

7. Розміщення продуктивних сил України : Підручник для студ. вуз./ За ред. Є.П.Качана. -К.: Вища школа, 1999. –374 с.

8. СтеченкоД. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика : Навч. посібник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2001. -377 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. -К.: ЦУЛ, 2002. -440 с.

10. Бобко А. Проблеми лісового господарства України:оподаткування землі,нормування відпуску та розмір заготівлі деревини// Економіка України. - 1998. - № 8. - C. 22-30

11. Дяченко Я. Державне регулювання лісового господарства в економічній системі відтворення природних ресурсів // Економіка України. - 1997. - № 9. - C. 68-73

12. Міжнародна конференція з проблем сталого лісового господарства // Економіка України. - 2005. - № 2. - C. 93-96

13. Медведєв Ю. Проблеми розвитку лісопромислового комплексу: пріоритети, структура, ефективність // Економіка України. - 1999. - № 1. - C. 13-19

14. Фурдичко О.І. Основні напрями розвитку лісогосподарського комплексу України/ О.І.Фурдичко // Вісник аграрної науки. - 2001. - № 10. - C. 68-71





Реферат на тему: Стан справ, проблеми та перспективи розвитку лісового господарства в Україні (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.