Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Промисловість

Сталий розвиток енергозбереження та визначення економіко-екологічного потенціалу вугільних шахт (реферат)

Зміст

1. Сталий розвиток енергозбереження в умовах ринкового господарювання на порушених землях

2. Розробка методичних рекомендацій щодо визначення економіко-екологічного потенціалу вугільних шахт

3. Управління промисловими відходами в регіоні на засадах логістики

Використана література

1. Сталий розвиток енергозбереження в умовах ринкового господарювання на порушених землях

Україна є регіоном Європи, в якому природне середовище зазнало найбільших змін. Природа втрачає властиві їй домінанти і набуває ознак типового антропогенного середовища. Висока розораність угідь, деформована природна гідрографічна мережа та інтенсивне видобування корисних копалин призводять до того, що порушуються природні ландшафти, накопичуються промислові відходи і по бічні продукти, які негативно впливають на функції життєдіяльності людей та на довкілля цілих регіонів. За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, частка відносно чистих територій, які характеризуються нормальними природними умовами для проживання людини, становить близько 6%. До малозабруднених територій належать 15% території країни. Забруднені та дуже забруднені зони, де життєдіяльність населення значно погіршена через напружені екологічні умови, становлять відповідно 40 і 30%. Загальна площа порушених земель відробленими кар'єрами та їхніми відвалами розкривних порід перевищує 350 тис. га, з них близько 50% потребують рекультивації.

Найбільше порушених земель у Криворізькому і Керченському залізорудних, Донецькому та Львівсько-Волинському вугільних, Нікопольському марганцеворудному і Прикарпатському сірконосному басейнах. Значні площі порушених земель знаходяться безпосередньо в центрах великих міст (Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Житомир, Ужгород, Керч, Севастополь).

Особливо актуальним є відродження деградованих та екологічно змінених земель для Балаклавського району м. Севастополя, якому надано статус Міжнародної курортно-оздоровчої і туристичної зони. В даний час у межах м. Балаклави зосереджені практично відроблені Кадиківський, Західно-Балаклавський і Псилерахський кар'єри та заборонена розробка вапняку на горі Гасфорт. Величезні площі порушених земель і відвалів гірничих порід, застарілі й еконебезпечні технології гірничовидобувних робіт погіршили своєрідний природний ландшафт міста, негативно впливають на стан здоров'я і працездатність населення, створюють регіональну зону екологічного лиха.

Науковою школою М.О. Бекаревича, науковими спеціалізованими колективами, які очолюють А.Ю. Дриженко, своєчасно науково обґрунтовані і практично вирішені проблеми сільськогосподарського використання порушених земель, відновлення земель при гірничих розробках, раціонального природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки промислових регіонів. Законодавчими актами і нормативними документами передбачена і затверджена обов'язкова гірничо-технічна і біологічна рекультивація земель гірничо-видобувними підприємствами за рахунок собівартості їхньої продукції.

Політична нестабільність, недосконалість законодавчої бази, перехід до ринкових відносин і нових форм власності, корпоративні інтереси призвели до того, що передбачена рекультивація порушених земель розтягується на не- визначений строк або зовсім не виконується. До цього часу в країнах СНД не перепрофільовано під народногосподарські комплекси і технології ні один відроблений кар'єр через відсутність фінансування. За інтенсивного видобутку корисних копалин, високої вартості продукції в умовах екологічної і енергетичної кризи в Україні ця мотивація мало переконлива. Треба зазначити, що енергоємність валового внутрішнього продукту в Україні у 3—5 разів перевищує показники розвинених країн і є практично найгіршою серед країн Європи. Це є наслідком технологічної відсталості і незадовільної структури та низького рівня енергозбереження, тим більше в умовах зовнішньої енергетичної залежності. Чинник низької енергоефективності став одним із визначальних кризових явищ української економіки.

Метою дослідження є обґрунтування перспектив створення і розвитку енергозберігаючих аграрних формувань та їхніх комплексів, які використовують відновлювальні джерела енергії, а також малопродуктивні землі, включаючи рекультивовані. Досягнення поставленої мети ґрунтувалося на вирішенні таких завдань:

- здійснити оцінку особливостей рекультивації порушених земель та організаційно-економічних умов організації на них енергоактивних агроструктур;

- здійснити аналіз ресурсного і земельного забезпечення аграрних підприємств в курортно-рекреаційній зоні «Балаклава»;

визначити економічну ефективність, матеріало- та енергозатратність аг- ровиробництва;

- обґрунтувати концепцію та визначити критерії ефективності агро енергетичної рекультивації порушених земель;

- розробити інноваційно-інвестиційний проект агроенергетичного комплексу.

Новітні енергозберігаючі технології, екобезпечні інноваційні продукти і продукція, досвід їх ефективного використання у розвинених країнах дали можливість сформувати патентоспроможні базові структури агроенергетичних формувань (технопарків) для найбільш техногенно небезпечної території м. Балаклави між Західно-Балаклавсь- ким і Псилерахським кар'єрами, включаючи котловани цих кар'єрів і бухту Васильова. За допомогою метода еніоаналізу порушених земель виявлені основні джерела патогенності, які дають підстави вважати цю територію зоною екологічного лиха:

- накопичення великої маси шламів дробарно-збагачувальних фабрик у відпрацьованому у 1950-х роках Західно-Балаклавському кар'єрі значно вище відмітки його заповнення. Ці накопичення, які не захищені від водної і повітряної ерозії, розташовані на крутому схилі над кварталами міста і в разі надмірного зволоження або землетрусу можуть зсуватися (і вже зсувались) в напрямку історичного центру міста та Балаклавської бухти;

- недостатня стійкість бортів відпрацьованих кар'єрів і відвалів розкривних порід, що призводить до техногенних зсувів великої маси гірничих порід у простір кар'єрів, у Чорне море, на житлові квартали міста;

- застарілі енергоємні підземні і наземні споруди та трубопроводи гідротранспорту шламів дробарно-збагачувальних фабрик, а також промислові машини та механізми для виробництва будівельного щебеню і його необґрунто- ваного транспортування потужним стрічковим конвейером на велику відстань через перевал на склад готової продукції у долину міста з подальшим вивозом автотранспортом у зворотному напрямку схилами Балаклавської долини через перевал споживачам;

- передбачена рекультивація порушених земель та модернізація технологічних процесів протягом 80 років існування гірничо-видобувного підприємства практично не проводилися. Це постійно приводить до протестних дій населення регіону й екологічних організацій, які вимагають захисту м. Балаклави і приміських сіл Флотське, Ушаковка, Кадиківка від суттєвого порушення екологічного стану території площею понад 500 га. Нейтралізація наведених джерел патогенності є складною науково-технічною проблемою.

Для даних порушених земель розроблений, схвалений і рекомендований до впровадження комплексний інноваційний проект «Створення і впровадження екобезпечних, енергоактивних господарських комплексів на порушених землях курортно-оздоровчої і туристичної зони «Балаклава». Цей проект, на противагу численним популістським пропозиціям, має високий рівень новизни, значний соціально-економічний ефект, комерційну привабливість для інвесторів з малого і середнього бізнесу, в тому числі і місцевого населення. Проектом передбачено детальний аналіз сутності й обсягів порушених земель у межах виділеної території, а також соціально-економічних умов для нейтралізації джерел патогенності, відновлення порушених земель і створення сучасних енергоактивних формувань (техногенних парків) з високим рівнем самоенергозабезпечення за рахунок ефективного використання відновлення джерел енергії.

Також розроблені й обґрунтовані патентоспроможні структурні схеми водно-оздоровчого комплексу «Акватерм» Західно-Балаклавського кар'єру й агроенергетичного техногенного парку (АТП) Псилерахського кар'єру для найбільш техногенно небезпечних територій у межах історичного міста Балаклава, яке відноситься до природних чудес України і має статус зони міжнародного туризму. Структурна схема базового проекту передбачає вітроенергетичну установку з вертикальною віссю, силовим валом і насосним агрегатом у заповненій водою штольні для використання енергії морських хвиль природного водоймища; нагнітаючий водогін із триходовим краном і зливником у простір відпрацьованого кар'єру та штучних плавальних басейнів, розташованих на бермі верхнього уступу; адміністративно-житловий корпус із сонячними колекторами з циркуляційним контуром, з'єднаним через триходові крани з нагрівачами води в плавальних басейнах, пускозупиняючий пристрій гідравлічної турбіни, кінематично зв'язаної електрогенератором і системою випускних кранів, випарювача теплового насоса абсорбційного типу, абсорбер і конденсатор якого включені циркуляційним контуром у систему кондиціонування комплексу; датчики теплового комфорту та датчики технологічних параметрів теплоносіїв і навколишнього середовища, які включені в автоматизовану систему контролю і управління кондиціонування мікроклімату з програмно-обчислювальним комплексом.

Запропонований до розробки і впровадження АТП з високим рівнем са- моенергозабезпечення і інтенсивними технологіями вирощування широкого асортименту сільськогосподарської продукції на відкритому та закритому ґрунтах рекультивованого кар'єру в камерній, баштовій і секційних теплицях на відновлених землях із застосуванням сучасних технологій біологічного фотосинтезу мікро- і макроскопічних водоростей для виробництва кормових, харчових і лікарських препаратів, впровадження екобезпечних технологій (сонячні колектори, тихохідні вітроагрегати з вертикальною віссю, фотоелементи, біореактори керованого фотосинтезу, автономні електростанції.

2. Розробка методичних рекомендацій щодо визначення економіко-екологічного потенціалу вугільних шахт

Інтенсивний розвиток промисловості у Донецько-Придніпровському регіоні протягом минулого століття призвів до формування тут потужного науково-індустріально-аграрного комплексу, який багатьма дослідниками розглядається як основа національної економіки. У той самий час екстенсивний підхід до природокористування, висока ресурсоємність виробництва і концентрація небезпечних для довкілля підприємств на обмеженій території загострили екологічні питання і зробили вкрай актуальними дослідження, пов'язані з охороною довкілля. Проте, у даному випадку детального вивчення потребує не стільки сам факт забруднення навколишнього середовища та фіксація наслідків погіршення стану природних екосистем - ця робота проводиться досить вдало вже протягом тривалого періоду часу, але оцінка економічних наслідків ведення господарської діяльності у сучасний спосіб, який ставить під загрозу сталий розвиток нашого суспільства, проведення співставлення економічних переваг від використання певних видів природних ресурсів у промисловій діяльності із витратами на відновлення початкового стану довкілля. Одним з перспективних напрямків досліджень останнім часом стали питання створення методологічних основ паспортизації підприємств України з метою оцінки їх впливу на природне і антропогенне середовище, а також визначення перспективності функціонування таких об'єктів. Особливо важливими питання комплексного описання виробництв залишаються для підприємств гірничо-видобувної галузі, у тому числі й вуглевидобувних, чий вплив на перетворення довкілля є дуже істотним.

Екологічна паспортизація підприємств вугільного сектору неможлива без врахування усієї сукупності економічних і екологічних критеріїв діяльності шахт, які дозволяють зробити висновок як про їх перспективність як об'єктів інвестування, так і про рівень загроз пов'язаних з техногенними і природними факторами. Хоча процедури екологічної паспортизації і принципи проведення екологічного аудиту для підприємств описані в численних роботах таких дослідників як Амоша О.І., Буркинський Б.В., Бабина Ю.В., Бобров А.Л., а у працях Александрова І.А., Батіщева Г.С., Акімової Т.А. запропоновано критерії оцінки екологічної безпеки виробничих підприємств і роль екологічних чинників в процесі формування інвестиційної привабливості шахт і економічних результатів, проте досі є відсутніми дослідження присвячені як проведенню екологічної паспортизації саме вуглевидобувних підприємств. Особливістю останніх, на відміну від згаданих вище промислових об'єктів є той факт, що вугільні шахти одночасно належать як до природного, так і до техногенного середовища, тобто є одночасно і природними, і соціотехнічними системами.

Метою роботи є оцінка еколого-економічного потенціалу підприємства на основі розробленого комплексного критерію із врахуванням якості запасів вугілля, зміни параметрів продуктивних потоків та інших зовнішніх і внутрішніх факторів.

Завданням даної роботи є визначення на основі структурно-системного підходу порядку відбору і формування науково-технічних заходів у програмах розвитку вугільного виробництва, екологічних проектах, бізнес-планах, включаючи заходи у сферах інновацій з природоохоронної діяльності.

Проблеми сталого забезпечення підтримки потужності вугільних шахт із позицій ефективності можуть бути вирішені за рахунок планомірної економічної, технічної та фінансової політики, побудованої на оптимальному розвитку виробництва і продуктивних сил у системі окремих регіонів Донецького басейну. При цьому особливої уваги вимагають ті райони, у яких зосереджений перспективний шахтний фонд і ті, де відчувається обмеженість балансових запасів вугілля дефіцитних марок, визнаних конкурентоздатними з імпортним вугіллям, а шахтний фонд вимагає значних інвестицій. Це тим більше важливо в даний час, оскільки практично зупинений налагоджений у минулому механізм виділення капітальних вкладень на кожну тону підтримуваної потужності в залежності від марки вугілля і ступеня його дефіцитності.

Інвестиційні можливості держави, галузі, окремого підприємства завжди обмежені. Тому виникає протиріччя між потенціалом діючої економіки в задоволенні інвестиційних потреб і рівнем цих потреб. Це протиріччя існувало протягом всієї відомої нам ретроспективи. Воно, на жаль, буде існувати і надалі, у перспективі, яку ми можемо собі уявити. Таким чином, інвестиційна політика представляє деякий компроміс між потребами суспільства і його можливостями, або на мікроекономічному рівні - між потребами вуглевидобувних підприємств і можливостями їх інвесторів. Існуюча зараз схема інвестування, власне кажучи, ставить вугільні шахти в умови виживання. Природно, виникає питання про границю такого виживання з позицій як держави, так і приватного інвестора. При розгляді інвестиційних проблем галузі необхідно підкреслити центральне поняття - визначення інвестиційної привабливості шахт, а не вартості їх активів. Висока вартість основних фондів шахти аж ніяк не свідчить про її прибутковість. Прибутковість видобутку вугілля як бізнесу залежить від перспективи розробки пластів у межах шахтного поля, а також від екологічних наслідків ведення вуглевидобувної діяльності, оскільки саме власник вугільної шахти у більшості випадків змушений брати на себе ті зобов'язання з охорони навколишнього середовища, які висуває до нього держава. Досвід недержавного інвестування шахт-флагманів вітчизняної вугільної промисловості, зокрема Червоноармійської-Західної, дає підставу розглядати корпоративну форму відпрацювання запасів шахтних полів одним з реальних способів підвищення ефективності і конкурентоздатності виробництва й адаптації його до ринкових відносин. Звичайно, цей підхід поряд із перевагами має й недоліки, проте враховуючи сучасний стан господарювання у вугільній галузі, варто вважати цей спосіб одним з найбільш реальних для реалізації. Важливою перевагою корпоративного підходу до відпрацювання запасів також є його потенційна здатність подолати повну залежність шахт від державних дотацій.

Як вже відзначалося, саме поняття "економіко-екологічний потенціал" пов'язане з необхідністю впливати на поточний стан і тенденції розвитку ринкової діяльності шахт, встановлювати розміри і напрямки змін, відстежувати і коригувати виробничі процеси і їх вплив на довкілля, складати прогнози і плани подальшого удосконалення і розвитку гірничих робіт у просторі та часі.

Показники економіко-екологічного потенціалу одночасно допомагають знайти чинники, які впливають на реалізацію загальних цілей і задач підвищення ефективності вуглевидобутку. Вони надають інформацію, яка необхідна для аналізу причин і джерел втрат результативності роботи на кожному етапі виробничого і інвестиційного процесу, показують, наскільки ефективно використовуються ресурси шахт.

Для практичного й об'єктивного використання будь-який чинник, що характеризує стан шахти, повинен мати кількісну оцінку, що дозволить зробити диференціацію різного ступеня його впливу на економіку підприємства. В ідеалі такі оцінки мають носити вартісний характер - це було б більш наочно з точки зору економічних інтересів зацікавлених сторін (власника і користувачів надр), проте складність співставлення різних показників, приведення їх до грошової оцінки і умовний характер вартості грошей робить подібну пропозицію нездійсненою.

Вугільна шахта являє собою складну (велику) виробничу систему, яка відрізняється періодичною зміною умов відпрацювання запасів під впливом природних та індустріальних чинників. Це зумовлено тим, що на вугільній шахті елементи системи підрозділяються на дві групи. До першої групи належать природні некеровані елементи серед яких гірничо-геологічні умови і природні властивості корисних копалин. До другої групи відносяться індустріальні керовані елементи: техніка, технологія і організація виробництва.

Безпосередньо на формування економіко-екологічного потенціалу впливають існуючі відмінності виробничих систем. Саме ці останні значною мірою визначають також і характер впливу продуктивних потоків шахт на стан довкілля, і рівень витрат (поточних і майбутніх) на подолання негативних екологічних наслідків від діяльності шахти. В умовах, коли шахта змінює власника, останній має бути поінформований не лише про умови залягання корисної копалини, цінність марок вугілля, що видобувається шахтою, структуру витрат і обсяг залишкових промислових запасів, але й також він повинен визначати рівень екологічного впливу підприємства на довкілля. останнє є актуальним, оскільки приймаючи на себе майнові права новий власник приймає і відповідні зобов'язання, у тому числі й стосовно виконання вимог законодавства з охорони довкілля. Саме тому, говорячи про економіко-екологічний потенціал підприємства, ми маємо на увазі комплекс характеристик, у тому числі й тих, які описують стан природного і навколишнього середовища конкретної вугільної шахти. Під економіко-екологічним потенціалом у даному випадку ми будемо розуміти сукупність техніко-економічних і екологічних показників, які характеризують сучасний стан і перспективи діяльності вуглевидобувного підприємства на середньострокову перспективу. Основною відмінністю економічного і економіко-екологічного потенціалу є та роль, яку відіграє природне середовище у визначенні перспектив діяльності шахт; так, підприємство, яке становить загрозу для працюючих чи для довкілля (токсичні відходи, загибель і травматизм працівників, погіршення стану здоров'я місцевого населення) неодмінно буде закрито, причому негативні економічні наслідки від його закриття буде покладено на його власника, повністю або частково. Поняття економіко-екологічного потенціалу є ширшим за поняття економічної надійності і інвестиційної привабливості підприємства, оскільки у першому випадку до уваги приймається рівень забезпеченості шахти промисловими запасами вугілля, пропускна здатність основних виробничих процесів шахти і рівень витрат на видобуток корисних копалин, а у другому випадку до цього ще буде додаватися оцінка часу повернення інвестованих у приріст потужності коштів і розмір економічного ефекту від подібних інвестицій. Характеристику якісного впливу керованих і некерованих чинників шахти на стан довкілля (економіко-екологічний потенціалпідприємства)наведеноутабл. 1.

Таблиця 1

Чинники,які визначають економіко-екологічний потенціал шахти

Найменування чинника

Вплив на економіко-екологічний потенціал шахти

1. Залишкові запаси корисних копалин

Шахта може бути віднесена до числа неперспективних, якщо залишкові запаси з відносно сприятливими умовами (потужністю вище середньої по шахті та не меншою 0,7 м) забезпечують роботу шахти з визначеною потужністю менше ніж на15 років

2. Пропускна спроможність основних ланок (виробничих процесів) шахти

З усіх існуючих на шахті виробничих процесів завжди є два з мінімальною і максимальною пропускною спроможністю, відношення першого до другого становить коефіцієнт технологічної надійності. Цей коефіцієнт менший одиниці, але чим ближчий він до одиниці, тим вищим є економіко-екологічний потенціал шахти за індустріальною складовою. При малому значенні коефіцієнта технологічної надійності (менше 0,5), потрібні значні інвестиції для усунення диспропорції в пропускній спроможності основних процесів, вплив природного середовища на ці процеси посилюється, що створює додаткові ризики її діяльності

3. Потужність

пластів, що розробляються

Обсяг видобутку по шахті за інших рівних умов в Донецькому басейні змінюється пропорційно потужності пластів і цим визначається підвищення економіко-екологічного потенціалу зі збільшенням потужності пластів. Відпрацювання деформованих, тонких пластів супроводжується додатковими витратами шахти на доведення рядового вугілля до стану товарної продукції, збільшує обсяги забруднення шахтою навколишнього середовища.

4. Незмінність пластів в межах шахтного поля

Наявність тектонічних порушень, не виявлених в процесі детальної розвідки, призводить до необхідності проведення додаткових підготовчих виробок і ускладнює умови видобутку корисних копалин. Деконцентрація гірничих робіт супроводжується одночасно як зростанням витрат ресурсів, так і посиленням негативного впливу на довкілля. Цей чинник знижує економіко-екологічний

потенціал шахти.

5. Складність підземного господарства шахти

Розвиток шахти в часі і просторі призводить до збільшення мережі гірничих виробок і, відповідно, до ускладнення підземного господарства, ацев свою чергу ускладнює провітрювання, підземний транспорт і, отже, впливає на обсяг видобутку і витрати на видобуток вугілля. Спрощення підземного господарства пов'язано з необхідністю залучення значних інвестицій.

6. Виробнича потужність шахти

Виробнича потужність шахти по різному впливає на її економіко- екологічний потенціал. Якщо ця потужність незначна (менше 300 тис. т на рік), то шахта для перетворення її в достатньо ефективне підприємство потребує, як правило, значних інвестицій, і тому такі шахти інвестиційно малопривабливі. Шахти з потужністю близько 1 млн. т на рік в більшості випадків реконструювати недоцільно і тут мова йде про підтримку виробничої потужності

7. Середній обсяг річного видобутку за декілька років

Цей показник дає можливість визначити ступінь обґрунтованості виробничої потужності шахти, у тому числі і у разі, коли потужність

занижена

8. Глибина розробки

Чинник відноситься до числа найважливіших за своїми прямими і особливо непрямими наслідками. Із зростанням глибини, особливо після 700-800 метрів, виникає необхідність в кондиціонуванні повітря, істотно зростає газоносність, небезпека раптових викидів вугілля і породи та гірничих ударів, що значно ускладнює процес видобутку вугілля і збільшує його собівартість

9. Марка вугілля

Чинник має якісний характер і визначає споживчу цінність корисних

копалин

Наведена у таблиці 1 якісна характеристика дає підстави для висновку, що зміна різних факторів суперечливо впливає на економіко- екологічний потенціал шахти. Виникає необхідність в розробці узагальненої характеристики, яка була б кількісною, тобто основаною на кількісних оцінках впливу окремих перерахованих чинників.

Потребує аналізу стан резерву шахти, особливо за основними ви робничими процесами, які безпосередньо впливають на обсяг видобутку і економічні результати її роботи, хоча останні залежать не тільки від цього. За сучасним станом вугільна промисловість України потребує реструктуризації шахтного фонду в двох напрямках: закриття шахт, подальша робота яких недоцільна, і реконструкція перспективних шахт, що залишаються. Для цього необхідно мати об'єктивне вирішення найскладнішого і найважливішого питання, до якої категорії віднести конкретну шахту.

Узагальнені аналітичні оцінки чинників, що формують економіко- екологічний потенціал шахти, наведено у табличній формі.

Комплексна оцінка цих чинників дозволяє уникнути одностороннього підходу, яка притаманна використанню тільки одного показника, хай навіть і достатньо синтетичного, як, наприклад, собівартість видобутку вугілля або рентабельність, коли шахта прибуткова. Також недостатньою є оцінка за технічними характеристиками: виробничою потужністю підприємства, станом основних фондів, залишковими геологічними запасами. Досвід свідчить, що достатньо успішна за одним з цих показників шахта в цілому не обов'язково володіє економіко-екологічним потенціалом і є інвестиційно привабливою. Так, значні залишкові запаси можуть бути на шахті з несприятливими гірничо-геологічними умовами і з високою собівартістю видобутку вугілля.

У наведеній вище таблиці економіко-екологічний потенціал вугільної шахти оцінюється за кількома групами коефіцієнтів - Р q, е, кожен з яких характеризує індустріальну складову шахти (коефіцієнти q.), вплив природних умов на функціонування вуглевидобувного підприємства (коефіцієнти Р.), вплив шахти на довкілля (коефіцієнти е.) і коефіцієнт, який характеризує рівень витрат на видобуток корисної копалини на конкретній шахті по відношенню до середніх витрат на видобуток вугілля по галузі (коефіцієнт г.).

Тобто при спільному використанні наведених вище показників можна мати повнішу, ніж при використанні якого-небудь одного показника, оцінку. Показник забезпеченості запасами характеризує загальний фон шахти як гірничодобувного підприємства. Шахта з незначними запасами (при низькому коефіцієнті геологічної надійності) є неперспективною, навіть у тому випадку, коли решта параметрів по цій шахті задовільна.

Показник пропускної спроможності потенційно характеризує рівень інвестицій, які можна залучити для подальшої діяльності шахти. Показник собівартості синтезує в собі різні сторони функціонування шахти, зокрема, складність гірничо-геологічних умов, організацію виробництва, ступінь використання основних фондів.

Окремо зупинимося на екологічній групі показників. Коефіцієнт оцінки забруднення атмосфери парниковими газами, в першу чергу метаном і окислами вуглецю, дозволяє порівняти обсяги емісії цих газів на конкретній шахті і по галузі в цілому. Оскільки порівняння відбувається між викидами однієї шахти і викидами всіх підприємств галузі значення коефіцієнту буде завжди меншим одиниці, проте його відносне збільшення свідчитиме про більший питомий внесок даної шахти у забруднення атмосферного повітря. Враховуючи посилення тенденцій боротьби з викидами парникових газів у країнах світу і в нашій країні, відносно високе значення коефіцієнта означатиме більші витрати власника шахти в результаті сплати екологічних податків.

Коефіцієнт використання земель під породними відвалами ха рактеризує співвідношення між потребами в відведенні землі під породні відвали конкретної шахти і середньою площею відвалів по галузі. Максимальні значення даного коефіцієнта свідчать про необхідність вилучення значних площ земель для зберігання гірської породи і відвалів вуглезбагачення. В умовах завершення формування національного ринку землі і прийнятих принципів платності користування природними ресурсами, збільшення площ під відвалами породи призводить до опосередкованих збитків власника шахта завдяки збільшенню сплачених відрахувань за користування землею, або - у випадку необхідності розширення існуючих відвалів - за рахунок витрат на придбання нових земельних ділянок.

Показник видачі шахтних вод на поверхню надає порівняльну характеристику обсягу відпомпованої з надр шахтною води на конкретній шахті по відношенню до всього обсягу відпомпованої і використаної води на підприємствах галузі. Очевидним є те, що по-перше, цей показник завжди буде меншим одиниці, а по друге, його збільшення у співставленні з іншими підприємствами свідчить про зростання багатоводності шахти. З економіко-екологічної точки зору наслідками зростання конкретного зазначеного коефіцієнту стане збільшення витрат енергії на відкачування води з гірничих виробок, збільшення плати за скидання шахтної води у гідрографічну мережу і додаткові витрати на очищення шахтної води, якщо цього буде вимагати законодавство. До того ж, сама по собі багатоводність вугільної шахти є одним з істотних факторів обмеження виробничої потужності, що також можна розглядати як непрямі втрати власника шахти.

Ще одним показником впливу шахти на навколишнє середовище є показник витрат на рекультивацію поверхні. Власне, сам по собі цей показник дозволяє визначити, наскільки витрати (реальні або очікувані) є більшими чи меншими відносно середніх витрат галузі. Зрозуміло, що підприємство, витрати якого на рекультивацію перевищуватимуть середні по галузі буде мати меншу інвестиційну привабливість ніж те, витрати якого будуть дорівнювати середнім або навіть меншими за них. Це пояснюється тим, що подібні витрати традиційно покладаються на власника гірничовидобувного підприємства, і інвестор (недержавний власник) разом із шахтою прийме на себе відповідні зобов'язання, які будуть очевидним чином зменшувати його доходність діяльності.

Оскільки мова йде про комплексний характер впливу зазначених факторів, всередині кожної групи визначається їхній добуток, а самі групи факторів додаються одна до одної, формуючи інтегральну оцінку економіко-екологічного потенціалу шахти. Приклад розрахунку економіко-екологічного потенціалу групи вугільних шахт наведено нижче, у таблиці 3. У таблиці наведені результати розрахунку параметрів економіко-екологічного потенціалу для групи глибо - ко збиткових підприємств: і перспективних шахт, які безумовно мають різну інвестиційну привабливість. Так, шахти № 7-10 за гірничо-геологічними умовами і гірничотехнічними параметрами істотно відрізняються від шахт першої групи. Слід також відзначити відмінності у значеннях показників, які характеризують вплив шахти на довкілля. Проведена оцінка економіко-екологічного потенціалу шахт дозволяє говорити про її можливості у видобутку корисної копалини і забезпеченні економічних інтересів власника, тобто окрім оцінки ступеню впливу шахти на довкілля, має й економічний зміст, який розкриває інвестиційну привабливість конкретного вуглевидобувного підприємства.

Варто відзначити, що оцінка економіко-екологічного потенціалу є також оцінкою резервів шахти: так, будь-яка шахта, що забезпечена промисловими запасами на 10-15 років може підвищити економічний потенціал, а підприємство з високими значеннями коефіцієнтів викидів парникових газів і скидання шахтної води можуть підвищити свій екологічний потенціал за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій (замкнути й цикл використання води у технологічних процесах, додаткове очищення і використання для технічних і побутових потреб шахтної води, супутній видобуток і утилізація метану), а також поліпшити власні техніко-економічні показники діяльності.

У роботи вперше на основі теоретичного обґрунтування і експертних оцінок взаємного впливу продуктивних потоків при видобутку запасів вугілля розроблена концепція, структура і основні розрахункові параметри економічного механізму управління природоохоронними діями, які являють у той самий час економічну і екологічну систему, у вигляді інтегрального коефіцієнту економіко- екологічного потенціалу шахти. Удосконалено економічний механізм управління екологічною паспортизацією вугледобувних підприємств, який на відміну від існуючого, базується на розмежуванні і впорядкуванні впливу окремих продуктивних потоків шахт від параметрів, які формують інвестиційну привабливість підприємств з точки зору простого або розширеного відтворення. рекомендації призначені для використання їх при розробці й формуванні екологічних програм у вугільній промисловості, на вуглевидобувних підприємствах, у їхніх об'єднаннях з різними формами власності, у науково-дослідних, проектно-конструкторських установах, а також для керівних галузевих органів і вищих навчальних закладів.

3. Управління промисловими відходами в регіоні на засадах логістики

Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року в якості ключових напрямків забезпечення екологічної безпеки визначено необхідність максимально можливої утилізації відходів за рахунок повторного чи альтернативного використання їх ресурсо-цінної складової та, зрештою, удосконалення системи управління відходами з урахуванням міжнародних стандартів.

Окреслені концептуальні завдання підкріплені системою заходів, що пропонується до Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища України на період з 2011 - 2015 р. Згідно з вказаним документом, досягнення цілі поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки вимагає формування ринкового механізму поводження з відходами як вторинними ресурсами.

Це, в свою чергу, потребує використання ринкових методів організації господарської діяльності у сфері поводження з відходами, зокрема логістичних.

Дослідженню різних аспектів проблеми логістичної організації систем поводження з відходами, зокрема, як вторинною сировиною, присвячені роботи І.Г. Смирнова, Н.В. Павліхи, А.У. Альбекова, Є.В. Крикавського, Н.В. Пахомової, К. Ріхтерата А. Ендреса та багатьох інших вітчизняних і закордонних вчених. Науковцями зроблено значний внесок у розроблення концептуальних засад логістики відходів та механізмів її практичної реалізації у сфері управління твердими побутовими відходами. Втім, проблема логістичного управління відходами виробництва як вторинною сировиною, що має свою специфіку, залишається все ще мало дослідженою. Потребують поглиблення питання, пов'язані з вдосконаленням організаційно-економічних, зокрема, інформаційних аспектів створення та розвитку систем управління промисловими відходами на логістичних засадах. Пріоритетність вирішення цих проблем з позицій забезпечення екологічної безпеки та раціонального використання ресурсного потенціалу регіонів та країни в цілому визначає їх особливу актуальність.

Метою роботи є обґрунтування перспективних напрямків вдосконалення системи управління вторинною сировиною, що сприяють досягненню цілей сталого, екозбалансованого розвитку регіону. Досягнення поставленої мети зумовлює необхідність дослідження особливостей поводження з промисловими відходами у межах регіону, визначення основних недоліків та напрямків їх вдосконалення з урахуванням міжнародного досвіду та на основі сучасних методів господарювання.

На території Сумської області зберігається 9% (1,9 млн.т) накопичених в Україні небезпечних відходів, що визначає її особливу, третю позицію у «рейтингу» шести регіонів, на яких сконцентрована їх основна маса (95%).

Водночас, ніскільки не зменшуючи екологічної небезпеки цих відходів, їх можна вважати лише «верхівкою» проблеми, оскільки загальна кількість накопичених відходів (І - IV класи небезпеки) на території області, станом на 01.01.2010, становить понад 29 млн.т. Відповідно, 93% загального обсягу наявних відходів сформовано багатотоннажни- ми відходами промисловості, більшість з яких підпадає під категорію «вторинної сировини», номенклатура якої, за формою обліку 14-мтп, на даний час охоплює 58 найменувань. Це спричинене невідповідністю обсягів утворення відходів і обсягів їх утилізації, що наочно підтверджують дані табл. 1.

Таблиця 1.

Динаміка обсягівутворення та використання відходів як вторинної сировини у Сумській області за 2006 - 2009рр

 

Показник

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2009 р.

1

Обсяги утворення відходів, тис.т.

1599,5

1506,7

1069,0

644,3

2

Обсяги використання відходів, тис.т.

484,2

558,986

469,7

321,6

3

Рівень використання, %

30,3

37,1

43,9

50

Наведені в таблиці дані свідчать, що скорочення загальної кількості утворених відходів у 2009 р. відбулось за рахунок зменшення відходів фосфогіпсу, залізного купоросу та сірчаної кислоти, зумовленого падінням обсягів промислового виробництва в умовах фінансово- економічної кризи, зокрема, ВАТ «Сумихімпром». Отже, ця тенденція не є об'єктивною.

Більшість відходів, що обліковуються за формою 14-мтп, незважаючи на наявні технологічні рішення з їх утилізації у різних галузях матеріального виробництва (дорожньому будівництві, виробництві будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо) на сьогодні лише видаляються у спеціально відведених місцях чи використовуються для рекультивації відпрацьованих місць видобутку природної сировини.

Така ситуація спричиняє подальше поглиблення екологічної кризи, а з урахуванням постійного зростання витрат на одержання первинної сировини для промислового виробництва призводить до зростання ресурсомісткості та собівартості, а отже, низької конкурентоспроможності вітчизняної промислової продукції.

Розв'язання проблеми відходів, враховуючи її комплексний характер та суспільну значущість, потребує створення механізму узгодження інтересів різних суб'єктів соціально-економічної діяльності з урахуванням пріоритетів національної екологічної політики.

Основні правові, організаційні та економічні засади діяльності у сфері поводження з відходами, зокрема, промисловими, визначені Законом України «Про відходи». Згідно з цим документом, технологічні операції зі збору, належного зберігання та забезпечення використання відходів як вторинної сировини зобов'язані здійснювати суб'єкти господарювання. До компетенції органів державної влади, в свою чергу, відноситься стимулювання та координація суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами, визначення організаційно-економічних засад цієї діяльності та дозвільно-контрольні функції

На рівні окремого промислового підприємства безконтрольне утворення відходів та поводження з ними призводить не лише до екологічних, а й до економічних наслідків. Відповідно, в умовах ринкової економіки вибір пріоритетів діяльності у сфері охорони довкілля має ґрунтуватись на реалізації тих напрямків, що здатні забезпечити отримання додаткового доходу: безпосереднє використання утворених відходів як вторинної сировини за місцем утворення чи в інших технологічних переділах; переробка у товарну продукцію та її продаж; використання в якості палива тощо.

Вдосконалення існуючої практики поводження з відходами на промислових підприємствах передбачає запровадження нових, більш прогресивних підходів до управління процесами повторного використання ресурсів, їх переробки та утилізації. Одним із таких підходів є логістичний.

Розв'язання проблеми відходів на логістичних засадах науково обґрунтовується положеннями логістики відходів (логістики утилізації та рециклювання, реверсивної логістики). Її особливістю є концентрація на потоках відходів як об'єктах логістичного управління, що сприяє комплексному вирішенню проблеми накопичення відходів із урахуванням економічних, соціальних та екологічних аспектів ефективності такого управління. Головною метою управління потоками відходів на логістичних засадах є підвищення ефективності природокористування та охорони навколишнього природного середовища та оптимізація пов'язаних із цим витрат.

Перехід від захоронення відходів до їх промислової переробки є загальносвітовою тенденцією. Втім, це пов'язане із здійсненням комплексу заходів: проведення досліджень щодо санітарно-гігієнічних, токсикологічних, радіологічних та якісних параметрів відходів як вторинної сировини; отримання санітарно-гігієнічних висновків щодо можливостей їх використання та відповідних дозволів; забезпечення збору та належного зберігання; визначення технологій переробки чи повторного використання та придбання необхідного обладнання; переробка; стандартизація та сертифікація виготовленої товарної продукції; організація збуту тощо.

Реалізація окреслених заходів спричиняє формування додаткових фінансових витрат, що роблять процес повторного використання матеріальних ресурсів суб'єктивно невигідним. Водночас, існують можливості зміни такої точки зору, які, на нашу думку, пов'язані із вирішенням проблеми координації постачальників, споживачів та організацій, що забезпечують процеси повторного використання вторинної сировини.

Вищезазначене встановлює точки перетину інтересів суспільства, що реалізуються діяльністю органів державної влади та суб'єктів господарювання та дозволяє окреслити основні перешкоди на шляху використання вторинної сировини:

• Складність та нормативна неврегульованість порядку отримання дозволів та здійснення діяльності з переробки відходів як вторинної сировини;

• Недостатність власних фінансових ресурсів промислових підприємств для здійснення капітальних вкладень у необхідні технології;

• Відсутність відповідної інфраструктури;

• Обмежений доступ до інформації стосовно обсягів вторинних матеріальних ресурсів;

• Недоліки у місцевій нормативній базі щодо реалізації екологічної політики та застосування стимулів природоохоронної діяльності;

• Недосконалість організації метрологічної діяльності;

• Неефективна робота з громадськістю щодо формування громадської думки та раціонального ставлення до ресурсів, відношення до продукції з вторинної сировини.

Ефективне розв'язання цих проблем, узгодження інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та суспільства шляхом координації їх дій у сфері поводження з відходами, може бути забезпечене із використанням інструментів логістики. В даному випадку це зумовлює необхідність формування логістичної системи управління відходами виробництва у межах регіону, що охоплює: суб'єктів господарювання різних галузей, що «виробляють» та «споживають» вторинну сировину; територіальні органи державної влади та підпорядковані їм структури; підприємства інфраструктурного забезпечення; науково-дослідні та проектні організації; освітні установи; населення та некомерційні громадські організації; організаційно-економічне та фінансово-інформаційне забезпечення їх взаємозв'язків.

Світовий досвід організації таких систем засвідчує доцільність створення відповідних посередницьких структур, діяльність яких заохочується державою. У країнах Західної Європи та США створені та успішно функціонують інформаційні центри, що надають інформацію про кількість відходів, їх якісний склад та способи переробки та фірми (біржі вторинної сировини), що безпосередньо сприяють реалізації операцій купівлі-продажу вторинної сировини.

Враховуючи світовий досвід та неформальний характер зв'язків між окремими елементами регіональної логістичної системи з управління вторинними ресурсами, її ефективне функціонування має ґрунтуватись на забезпеченні ефективної інформаційної взаємодії учасників, що можливе з використанням сучасних інформаційних технологій управління та обміну даними.

На нашу думку, це зумовлює необхідність створення інформаційного ресурсу «Єдиний реєстр вторинних матеріальних ресурсів» що передбачає вільний доступ всіх зацікавлених осіб до інформації стосовно: місцезнаходження постачальника вторинної сировини, її кількісних та якісних параметрів, ціни та умов поставки; технологій рециклінгу; організацій, що надають послуги зі збору, зберігання, транспортування та утилізації відходів; організацій, що здійснюють санітарно-гігієнічні та інші види досліджень, вартість їх послуг; нормативно-законодавчого регулювання операцій у сфері поводження з відходами; особливостей кредитування природоохоронних проектів; потреб у вторинній сировині у різних галузях національного господарства тощо.

Інформація про обсяги утвореної, використаної та накопиченої вторинної сировини подається суб'єктами господарювання територіальним представництвам Міністерства екології та природних ресурсів України. Крім того, ними акумулюється інформація про спеціалізовані підприємства, що надають послуги зі збору, зберігання, транспортування, утилізації та розміщення відходів. Інформацію щодо акредитованих випробувальних лабораторій та особливостей стандартизації, сертифікації та підтвердження відповідності вторинної сировини узагальнюють територіальні управління Державної служби технічного регулювання України. Інформація щодо порядку санітарно-гігієнічної оцінки вторинної сировини та переліку відповідних лабораторій акумулюється територіальними управліннями Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно, створення інформаційного ресурсу доцільне саме на базі відповідних державних установ. Узагальнення інформації про технології утилізації відходів може бути забезпечено силами некомерційних громадських організацій, науково-дослідних та освітніх установ.

Створення такої інформаційно-пошукової системи дозволить розв'язати головну проблему використання вторинної сировини - проблему збуту, та сприятиме формуванню ринку вторинної сировини, екологічних товарів та послуг.

Варто додати, що проблема збуту вторинної сировини може бути також значною мірою вирішена законодавчо. Зокрема, у ряді країн Європи рециклінг вторинної сировини регулюється державною політикою закупівель, шляхом встановлення вимог щодо закупівлі певної частини вторинної сировини у структурі загальної кількості ресурсів, придбаних за державний кошт.

Українське законодавство ж, не встановлює ніяких преференцій для вторинних ресурсів. Відповідно до роботи 28 Закону України «Про здійснення державних закупівель», при оцінці пропозицій під час проведення відкритих торгів щодо закупівлі ресурсів за державні кошти єдиним критерієм є ціна. Враховуючи, що переробка вторинної сировини пов'язана з додатковими витратами, доцільно було б передбачити для вторинних ресурсів певні бали, що дозволили б конкурувати цій продукції на рівні з первинною сировиною. Це є особливо важливим з огляду на значні резерви використання вторинних ресурсів у дорожньому будівництві, де роботи фінансуються за державні кошти.

На рівні окремого регіону діяльність органів державного управління, відповідно до положень, має бути спрямована на:

• Врегулювання порядку отримання дозволів на переробку відходів як вторинної сировини та їх повторне використання, спрощення цих процедур;

• Врегулювання проблем міжвідомчої координації при здійсненні метрологічних досліджень шляхом створення мережі єдиних лабораторій, що здійснюють комплексні дослідження (санітарно- гігієнічні, токсикологічні та інші) на базі обласних управлінь Державної санітарно-епідеміологічної служби та Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики;

• Сприяння максимальному використанню вторинної сировини шляхом встановлення обмежень щодо виділення площ для місць видалення відходів, якщо вони класифіковані як вторинна сировина;

• Вдосконалення фінансово-економічних важелів регулювання діяльності у сфері поводження з відходами, шляхом економічного заохочення діяльності з переробки відходів та повторного використання вторинної сировини, що передбачено та встановлення диференційованої плати за розміщення відходів не лише залежно від їх класу небезпеки, а й на основі їх поділу на утилізовані та неутилізовані, їх ресурсного значення для вітчизняної економіки, Інформування громадськості щодо проблем у сфері поводження з відходами та формування ощадливого відношення до ресурсів, лояльного до вторинної сировини та продуктів переробки відходів.

Варто зазначити, що можливість вільного доступу до інформаційного ресурсу «Єдиний реєстр вторинних матеріальних ресурсів» дозволить розв'язати таку гостру проблему утилізації небезпечних відходів (люмінесцентних ламп, відпрацьованих акумуляторів, зношених шин, непридатних засобів захисту рослин та мінеральних добрив), що утворюються у приватних домогосподарствах. Цьому сприятиме доступ населення до бази даних підприємств, які надають послуги зі збору, зберігання, транспортування та утилізації цих відходів. Перешкодою на шляху здійснення такої діяльності є платність послуг. Втім, як свідчить досвід Вінницької влади у сфері вирішення проблеми утилізації цих груп відходів, плата за послуги з утилізації деяких видів відходів (зокрема, гумових виробів) може бути скасована, якщо діяльність з їх переробки безпосередньо здійснюється підприємством-виробником подібної продукції, яке організовує власні пункти збору.

Сьогодні відходи є не лише джерелом екологічного навантаження на компоненти довкілля, а й цінною сировиною, що може бути використана у різних галузях національного господарства, навіть більш ефективно ніж первинні природні ресурси (наприклад, у виробництві цементу). Втім, за існуючої системи державного управління в цій галузі, переробка відходів та їх використання в якості вторинної сировини залишається суб'єктивно невигідною сферою діяльності. Для кардинальної зміни існуючої ситуації необхідна державна підтримка та вдосконалення організаційно- економічного, зокрема, інформаційного забезпечення діяльності у сфері рециклінгу.

Ефективне управління потоками відходів виробництва, що забезпечує максимальне використання їх ресурсної цінності як вторинної сировини з оптимальним рівнем витрат та зменшення екодеструктивного впливу, спричиненого їх розміщенням, може бути забезпечене із використанням логістичного підходу. Основою логістичної організації процесів руху ресурсів, зокрема вторинної сировини, є система інформаційного забезпечення, що дозволяє вирішити завдання координації дій окремих елементів логістичної системи. Створення інформаційного ресурсу, що забезпечує вільний доступ до інформації у сфері управління потоками вторинних ресурсів сприятиме:

• Встановленню та налагодженню зв'язків між постачальниками та споживачами вторинної сировини, а отже, скороченню транзакційних витрат;

• Реалізації найбільш ефективних напрямків використання вторинної сировини з точки зору їх ресурсної цінності та витрат за рахунок забезпечення доступу до технологій їх переробки;

• Розв'язанню проблеми накопичення небезпечних відходів у приватних домогосподарствах;

• Організаційному вдосконаленню дозвільно-контрольної діяльності органів державної влади у сфері поводження з відходами тощо.

Зрештою, це сприятиме створенню ринку вторинної сировини, а отже, практичній реалізації пріоритетів державної екологічної політики.

Подальші дослідження мають бути спрямовані на розробку механізмів ціноутворення на ринку вторинної сировини, обґрунтування напрямків вдосконалення економічного механізму державного регулювання діяльності у сфері поводження з відходами тощо.

Використана література:

1. Дутка С.М. Сталий розвиток енергозбереження в умовах ринкового господарювання на порушених землях / Актуальні проблеми економіки №8 (98), 2009, с.174-178

2. Бардась А.В. Розробка методичних рекомендацій щодо визначення економіко-екологічного потенціалу вугільних шахт / Економічний простір №44/2, 2010, с.309-323

3. Коблянська І.І. Управління промисловими відходами в регіоні на засадах логістики / Економічний простір №52/2, 2011, с.316-329





Реферат на тему: Сталий розвиток енергозбереження та визначення економіко-екологічного потенціалу вугільних шахт (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.