Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Промисловість

Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему (реферат)

ПЛАН

1. Світові інтеграційні процеси. Місце України в світовій інтеграції

2. Проблеми і перспективи України на шляху до світової економічної інтеграції Використана література

1. Світові інтеграційні процеси.

Місце України в світовій інтеграції

У континентальній економічній інтернаціоналізації на початку нового тисячоліття чітко вимальовуються три основних зони: американська, європейська та азіатсько-тихоокеанська. Саме між ними у подальшому й розгортатиметься гостра конкуренція і перерозподіл сфер впливу. Основна конкурентна боротьба зосереджується на найновіших галузях наукоємного та техноємного виробництва. Йдеться про посилення протекціонізму передових напрямів світової економіки з боку розвинутих країн.

За останні півтора десятиліття в світі за умов поглиблення інтернаціоналізації господарського життя спостерігаються тенденції до зростання регіоналізму та створення крупних торгівельних блоків, підвищення ролі регіональних економічних угруповань. Країни з близькими рівнями техніко-економічного розвитку, по суті, приречені на обмін одна з одною різноманітними варіантами однотипних готових виробів, тому між ними інтенсивно розвивається внутрішньогалузева торгівля.

У розвитку світових інтеграційних процесів нині спостерігаються дві основні тенденції. По-перше, одержала широке визнання концепція так званого "відкритого регіоналізму", тобто регіональної інтеграції, підгрунтям якої є низькі митні бар'єри та відкритість для світового ринку. По-друге, модель розвитку, орієнтована на досить ємні національні ринки з одночасною реалізацією на зовнішньому ринку стратегії багатосторонніх відносин. Орієнтація на загальну диверсифікацію торгівельних зв'язків сьогодні досить обмежена, що спричинено передусім істотним посиленням міжнародної конкуренції, зростанням державної підтримки експорту, протекціоністськими заходами стосовно національних товаровиробників у ряді зарубіжних країн, труднощами переговорів у рамках ГАТТ/СОТ.

Яскравий приклад відмови від цієї стратегії продемонстрували на початку 90-х років Аргентина і Бразилія, які в минулому не були зацікавлені в регіональній інтеграції, хоча і брали участь у ЛАІ, а в 1991 р. заснували економічне угруповання МЕРКОСУР. Темпи створення зони вільної торгівлі та митного союзу в рамках цієї організації за перших чотири роки існування (1991-1995) були оцінені світовою спільнотою як безпрецедентні у світовій практиці.

Однак жодна з цих концепцій, на наш погляд, не прийнятна для української економіки. Цьому є кілька причин. По-перше, відсутність ємних національних ринків, які нині лише формуються. Виробники східноєвропейських постсоціалістичних країн, втративши ринок країн-членів РЕВ, на початковому етапі не допускали на національні ринки виробників пострадянських республік, тому "позбавилися" і ринку РЕВ, і єдиного національного ринку. По-друге, економічний розвиток пострадянських республік свідчить, що низькі митні тарифи в умовах економіки, що трансформується, призводять до втрати національних ринків унаслідок постійного жорсткого натиску конкурентів як із розвинутих країн, так і з Польщі, Туреччини, Китаю, країн АСЕАН. За таких умов та коли економіка, орієнтована головним чином на поставки сировини і товарів з низьким ступенем обробки, можна потрапити в глибоку залежність від іноземного капіталу і світового ринку, втратити економічний суверенітет.

Інтеграція України в західну економіку вкрай проблематична, оскільки яскраво простежується відносна відокремленість країн з розвинутою ринковою економікою від інших. Розвинуті країни дедалі більше "замикаються" одна на одну. Низка чинників стимулює їх внутрішньогрупове співробітництво, ввійти в яке непросто. Західні країни вже поділили або встановили сфери впливу на світових ринках, створили досить стійкі структури міжнародного поділу праці й технологічної взаємодії. Крім того, через низьку якість і застарілість основної маси промислового потенціалу України не завжди можливо застосовувати у виробництві сучасні західні технології, досягати високих якісних характеристик виробів. Вони відрізняються від західних стандартів якості продукції, системи метричних стандартів.

Характер розвитку інтеграційних процесів у рамках СНД теж не може задовольнити Україну. Сукупний товарообіг між країнами СНД відчутно скорочується. І справа тут не стільки у відцентрових тенденціях, скільки в техніко-економічній непідготовленості більшості країн СНД до реінтегрування на новій, ринковій основі. Виявилася нежиттєздатною значна частина колишньої системи науково-виробничої спеціалізації і кооперування.
Відбувається переоцінка ставлення до СНД як до інтеграційної структури, переглядаються колишні економічні зв'язки з погляду доцільності, вигоди і зиску і на мікрорівні - підприємствами. Інтеграційний процес на макрорівні обумовлюється узгодженням на міждержавному рівні структурної, науково-технічної, соціальної та зовнішньоекономічної політики, чого досі не спостерігається в рамках СНД.

Члени Співдружності підписали понад 800 міждержавних документів - угод, конвенцій, меморандумів тощо, тобто основа договірно-правової бази розвитку співробітництва вже створена. Проте й досі ця інтеграційна якість не отримала практичного відображення в організаційній структурі та механізмах роботи Співдружності. Свідчення цьому - зниження зовнішньоторговельного обороту країн СНД (табл. 1).

Внутрішніми загрозами у сфері техніко-економічних відносин є низька частка торгівлі Україною машинами, устаткуванням, готовими виробами (а загалом - інформаційно та інтелектуально насиченою продукцією), ліцензіями, інжінірінговими та управлінськими послугами, втрата традиційних ринків збуту продукції машинобудування внаслідок її неконкурентоспроможності, майже повна відсутність участі у міжнародному поділі праці з країнами далекого зарубіжжя та незначна з країнами близького зарубіжжя, значна втрата внутрішнього ринку внаслідок ввезення в країну іноземних товарів нерідко сумнівної якості і придушення внаслідок цього вітчизняного товаровиробника тощо.

В межах технологічного способу виробництва найбільшими загрозами для України є низька продуктивність праці (за цим показником наша держава відстає від розвинутих країн світу майже у 20 разів), висока енергомісткість продукції (у 1999 році енергомісткість в Україні становила 1,91 кг ум.п. на 1 дол. ВВП, тоді як у країнах ЄС - 0,2 кг), матеріаломісткість, фондомісткість, надмірно висока частка базових галузей (у 1999р. на металургію, паливну промисловість, хімію і енергетику припадало 59%, тоді як у 1991р. - 25,6%; за цей час частка машинобудування скоротилася з 30,7 до 13,8%)[5], надмірно велика частка технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці (понад 40%), на машинній праці, але з низькою якістю техніки (майже 50%) та незвичайно низька на автоматизованій праці не належної якості (менше 10%), а отже майже всеохоплююча технологічна відчуженість працівників від засобів виробництва, відсутність могутніх національних компаній, які могли б конкурувати з іноземними ТНК, глибока екологічна криза, продовольча криза та ін. Про наявність продовольчої кризи засвідчує, зокрема той факт, що середня кількість ккал, що споживається людиною, становила в Україні у 1998 році 2537 [6], тоді як згідно з класифікацією ООН, в умовах щоденного середньодушового споживання менше 2600 ккал розпочинається голод.

Найважливішими внутрішніми загрозами у сфері організаційно-економічних відносин є низький рівень та якість маркетингових досліджень, особливо міжнародних, аналогічний рівень впровадження досконалих організаційних структур (дивізіональної та ін.) управління підприємствами, управлінського апарату на мікро-і макрорівні, підбір кадрів здебільшого не за професіональними ознаками, майже тотальна корумпованість державних чиновників тощо.

В межах організаційно-технологічного способу виробництва важливими загрозами безпеці України є відсутність сучасної структури продуктивних сил, їх науково продуманої організації, (що виявляється у значному відставанні розвитку науки у системі "наука-техніка-виробництво", у відставанні розвитку інформації, у відсутності випереджаючого розвитку особистісного фактора порівняно з речовими та ін.), техніко-економічних відносин (що виявляється у низькій питомій вазі сфери послуг, недостатньо розвинутому суспільному поділу праці в особливій і передусім одиничній формах), відірваність або слабкий зв'язок науково-дослідних інститутів від виробництва (що свідчить про нераціональність їх організаційної структури) та ін.

Основними внутрішніми загрозами в межах відносин економічної власності є посилення соціально-економічного відчуження найманих працівників від власності на засоби виробництва і результати виробництва, від управління власністю, наближена до тотальної приватизація кланово-номенклатурною елітою державної власності, в т.ч. стратегічних об'єктів, необґрунтоване руйнування навіть рентабельних колективних сільськогосподарських підприємств, непомірний диспаритет цін на сільськогосподарські та промислові товари, які закуповує село (особливо в 90-х рр., внаслідок чого з села було викачано понад 95 млрд. грн.) [7], відсутність якісної реалізації власності на робочу силу у формі заробітної плати (внаслідок чого остання не виконує своєї відтворювальної і стимулюючої функції), соціальних виплат та ін; узурпація трудової колективної власності, що почала формуватися в Україні в середині 90-х рр., високий рівень економічної злочинності, корумпованості (за цим показником наша держава посідала у 2000 році 3 місце у світі серед 90 країн, тоді як у 1998 - 16-е місце), величезна диференціація доходів між найбіднішими і найбагатшими верствами населення (в Україні цей розрив, за розрахунками В.Єременко, становить 1:50 і навіть більше, тоді як в багатьох розвинутих країнах світу 1:12, що загрожує соціальним вибухом. За даними учених Каліфорнійського Інституту війни і миру перевищення межі 1:14 в отриманні доходів 10% найбагатших і найбідніших верств населення загрожує соціальною революцією, але на радість кланово-номенклатурної еліти їй в спадок дістався заляканий тоталітарною системою народ до того ж неорганізований, занадто терпеливий, який зазнає зомбування з боку значною мірою підпорядкованих олігархам ЗМІ), низький рівень інвестицій в економіку (так, в сільське господарство, за даними провідних вчених-аграріїв в 90-х роках, було інвестовано такі мізерні кошти, яких у розрахунку на 1 га угідь не вистачає навіть на закупівлю ручного інвентаря) [9], низький рівень гривневої монетизації економіки і засилля долара, недосконала структура грошової маси, мізерний рівень заощаджень населення, щорічне вивезення за кордон понад 5 млрд. дол., паразитично висока відсоткова ставка комерційних банків, критично низька частка довготермінових кредитів, надмірні податковий тиск і акумуляція доходів в центральному бюджеті (а отже відсутність раціональної регіональної політики), наявність хронічної заборгованості (із заробітної плати понад 6,5 млрд. грн.), заборгованість підприємств та організацій перед бюджетом в сумі майже 14 млрд. грн., кредиторська і дебіторська заборгованість.

В межах суспільного способу виробництва найважливішими загрозами є конфлікт між продуктивними силами і відносинами економічної власності, передусім між потребами та інтересами людини-працівника і відносинами економічної власності, потребами у розвитку науки і економічною власністю, катастрофічно низький рівень розвитку економічної інфраструктури (доріг, водопроводів тощо), і соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я та ін.), мізерний рівень доходів переважної більшості населення, формування застарілого суспільного способу виробництва взірця початку ХХ ст. та ін.

Внутрішніми загрозами економічної безпеки в межах господарського механізму є домінування ринкових важелів саморегулювання економіки, переважання адміністративних серед державних важелів, ігнорування урядом вимог більшості економічних законів (передусім пропорційного і планомірного розвитку, законів вартості, одержавлення економіки та ін.), хибна податкова політика (що виражається зокрема, у необґрунтованому зниженні податків на кланово-номенклатурпну еліту), майже повна відсутність конструктивної структурної політики (що виявляється у зростанні питомої ваги енергомістких, екологічно брудних виробництв), інвестиційної, інноваційної, фінансової, грошово-кредитної, аграрної, цінової, антиінфляційної, промислової, соціальної, та інших форм політики, а також механізму використання економічних законів, всебічного розвитку людини.

В межах економічного способу виробництва Україні загрожують низькі темпи економічного зростання ( а в 90-х - високі темпи падіння промислового та сільськогосподарського виробництва), високі темпи інфляції, значна частка тіньової економіки (близько 50%), гігантський державний борг (який з урахуванням невиплат трудових заощаджень складає понад 130 млрд. гривень, а без них 23 млрд.грн.), зовнішній борг (у 2000 році перевищував 14 млрд. дол.), катастрофічно низька конкурентоспроможність країни, відсутність національного економічного демократичного планування та ін.

Основними зовнішніми економічними загрозами для існування України є прихований диктат міжнародних фінансово-кредитних організацій (передусім МВФ) та окремих країн (насамперед США) у проведенні зовнішньої та внутрішньої економічної політики, а отже відсутність власної моделі соціально-економічного розвитку, політика лібералізму, що призвела до втрати значної частини внутрішнього ринку (у 1993 році потенціал внутрішнього ринку становив 74%, у 1999 році - менше 35%), значна енергетична залежність від одного джерела, не входження країни у справедливі економічні союзи в епоху інтенсивної інтернаціоналізації економічних систем та ін.

Серед названих декількох десятків внутрішніх і зовнішніх економічних загроз (а крім них, є соціальні, політичні, правові, військові, психологічні та ін.) необхідно спочатку вирішити найнебезпечнішу, оскільки механізм забезпечення економічної безпеки передбачає певну послідовність використаних інституційними та організаційними структурами методів, способів, конкретних дій щодо послаблення, а відтак і повного усунення таких загроз.

Такою найнебезпечнішою загрозою є соціально-економічна діяльність самої держави в інтересах кланово-номенклатурної еліти, ігнорування при цьому інтересів переважної більшості населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ. Це здійснюється всупереч Конституції України, де основною цінністю названо людину. Водночас процес наростаючої деградації людини відбувається на тлі масового тиражування гасел про діяльність всіх гілок влади в інтересу її добробуту. Можна стверджувати, що чисельність таких прокламацій, гасел, захисників інтересів простого народу знаходиться в прямо-пропорційній залежності від посилення рівня його знедоленості.

Замість мети побудови справедливого суспільства в СРСР такою метою в Україні проголошується розбудова незалежної держави. І наша держава насправді стаю все більше незалежною від інтересів власного народу і все залежнішою від інтересів нової української буржуазії, кланово-олігархічних структур, які казково збагатились на розкраданні створеної працею багатьох поколінь власності, а також від іноземного капіталу. В день дев'ятої річниці проголошення незалежності України наводились дані соціологічних опитувань про те, що лише 7,5% респондентів відповіли позитивно на запитання, що дала їм незалежність? У зв'язку з цим хочу навести такі актуальні і для сьогодення слова І.Я.Франка: "Незалежність політична взагалі нічого не значить для людей порівняно з внутрішнім соціальним рабством. Яка користь буде для нашого народу з того, що наші податки замість росіянина чи прусака буде брати і витрачати уряд, який складається з наших власних панів, що дбають так само, як росіянин і прусак, лише про самих себе, а не про благо народу?…Доки не подамо народові надію на соціальну реформу, тобто на поліпшення його матеріального існування, він не стане всім гуртом по виборенню своєї і нашої політичної незалежності. Треба забезпечити його передусім хлібом і всіма плодами його праці, а тоді жодна сила, жодна навала не запряже наш народ в ярмо неволі, не позбавить незалежності. Іншого способу немає” [10].

2.2. Основні шляхи подолання кадрової небезпеки.

Виходячи із вищевикладеного першочерговим кроком для припинення наростаючої економічної загрози Україні є перетворення держави із знаряддя експлуатації власного народу в інтересах кланово-номенклатурної еліти в захисника інтересів переважної більшості знедолених. Ця трансформація держави повинна знайти своє вираження в таких комплексних діях держави щодо людини:

1. Встановити високо прогресивну шкалу оподаткування на доходи кланово-номенклатурної еліти;

2. Привести у відповідність рівень заробітної плати переважної більшості найманих працівників щодо рівня продуктивності праці, з одного боку, і відповідних показників у розвинутих країнах світу, з іншого боку. Це означає, що якщо Україна відстає за рівнем продуктивності праці від США, наприклад, у 10 разів, то відставання у величині заробітної плати повинно бути не більше. Проте, якщо у промисловості за рівнем продуктивності праці наша держава відстає максимум у 20 разів, то за рівнем заробітної плати, за моїми підрахунками, більш, ніж у 70 разів. Президент України ще у 1994 році зазначав, що "суттєве зростання ціни робочої сили матиме винятково важливе значення і з точки зору її захисту в процесі входження України у світовий економічний простір". Це була дуже конструктивна ідея. Проте, за час, що пройшов ситуація не покращилась, а погіршилась. Так, у 1994р. середня заробітна плата становила 43 дол., у 2000 р. близько 37 дол. (у 1987 р. вона становила 89 дол.) за одночасного зниження купівельної спроможності долара на 70%. Водночас на таке зниження зарплати вплинула невиважена грошово-кредитна та валютна політика. Тому відсутній належний попит на товари і послуги вітчизняних товаровиробників на засоби виробництва, а економіка працює у звуженому вимірі. До того ж наявне переповнення внутрішнього ринку іноземними товарами. Крім того, зарплату треба не механічно підвищувати, а створювати потужні стимули до праці. Якщо втілити запропоновані мною заходи, це призведе до збільшення податкових поступлень в бюджет;

3. Залежно від економічного потенціалу країни у співставленні з розвинутими країнами cвіту слід збільшити соціальні витрати держави (які є загальнонаціональною формою заробітної плати) і тим самим хоч би наблизитись до реалізації власності на робочу силу, а отже і до конституційних гарантій щодо людини як основної цінності. Проте Україна за рівнем соціальних витрат держави на душу населення, за моїми підрахунками, відстає від США приблизно у 240 разів. Водночас ці заходи слід здійснювати у комплексі з іншими, щоб не викликати гіперінфляцію;

4. Створити механізми реалізації власності 15 млн. акціонерів України, щоб перетворити їх із паперових власників в реальних співвласників роздержавлених підприємств, які також повинні брати активну участь в управлінні виробництвом і власністю;

5. Скасувати руйнівну диференціацію доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення шляхом прогресивного оподаткування прибутків банків, посередників, кланово-номенклатурної еліти (замість цього новий податковий кодекс передбачає зниження індивідуального подохідного податку з 40% до 20%), перевірки законності збагачення нових олігархів (і в разі порушення ними чинного законодавства здійснити конфіскацію награбованого майна), припинити вивезення капіталів за кордон тощо;

6. Ліквідувати масове безробіття шляхом: а) будівництва міжнародних шляхів сполучення через територію України та об'єктів економічної інфраструктури - аеродромів, вокзалів, а також інших допоміжних споруд (мотелів, заправок тощо), які внаслідок вигідного геополітичного становища допомогли б не лише значно зменшити рівень безробіття, але й щорічно приносити в бюджет держави понад 2 млрд. доларів; б) розширювати інші види громадських робіт - очисні споруди, каналізації, водогони, школи, лікарні, дитячі заклади тощо, ліквідовувати майже 7000 небезпечних об'єктів, які можуть стати причиною екологічного лиха; в) значно розширити випуск сільськогосподарської техніки, яка майже зносилась за роки незалежності, перебуває в стані технічного колапсу, через що, а також її нестачі сільське господарство втрачає майже 20% врожаю; г)розширювати будівництво зношеного парку машин громадського транспорту - тролейбусів, пасажирських вагонів та ін; д) за рахунок всебічної державної підтримки всіх стадій виробничого циклу і збуту розширити будівництво вітчизняної науковомісткої техніки - пасажирських літаків, кораблів та ін.

Ці заході запропоновані в межах діючої моделі соціально-економічного розвитку, яка є руйнівною для українського народу і відповідає інтересам української компрадорської буржуазії та міжнародного капіталу. Діюча модель іконізує приватну власність і ринкову економіку, які у 1992 році на міжнародній конференції ООН з питань навколишнього середовища і майбутнього розвитку світової цивілізації на рівні глав держав та членів урядів визнані тупиковими для майбутнього розвитку світової цивілізації. Не береться до уваги, що саме приватні особи та угрупування, які розкрадають зростаючу частку державного майна, щорічно вивозять з України понад 5 млрд. доларів, що проголошена амністія не спонукає "ефективних розкрадачів" власності врешті-решт почати працювати на відродження національної економіки.

2.3. Модель народної економіки.

Тому треба перейти до найефективнішої моделі соціально-економічного розвитку, яку я обґрунтовую упродовж декількох останніх років - моделі народної економіки. Основною ознакою цієї моделі є існування трьох основних типів власності (приватної, колективної, державної) та різноманітних форм в межах кожного із цих типів, але за умови переважання колективної трудової власності. Така форма власності в багатьох розвинутих країнах світу є найефективнішою, бо в ній мобілізується і акумулюється енергія всіх членів трудового колективу, внаслідок чого виникає нова могутня продуктивна сила, бо вона відповідає колективному характеру праці (а отже почне діяти закон єдності праці і власності), бо досягається економія на масштабах виробництва тощо.

Такої форми власності не існувало в СРСР, а колгоспи, які за назвою претендували на таку роль, були насправді одержавлені.

Другою важливою ознакою моделі народної економіки є запровадження національного демократичного економічного планування, за якого реалізація планів буде здійснюватися не адміністративними важелями, а за допомогою виваженої економічної політики, в тому числі грошово-кредитної, фінансової, цінової, амортизаційної, структурної, регіональної, інвестиційної, іноваційної, промислової, податкової та ін.

Економічні важелі державного регулювання народного господарства повинні оптимально поєднуватись з правовими і адміністративними, з одного боку, і ринковими з іншого, але домінуючим елементом у такому поєднанні має бути державне економічне регулювання. Ринкові важелі саморегулювання переважали у ХУІІІ-поч.ХІХ ст. Крім того, державні важелі повинні оптимально доповнюватись наддержавними у разі вступу у справедливі економічні союзи, або у випадку тісного співробітництва з міжнародними економічними, передусім фінансово-кредитними організаціями (МВФ, МБРР та ін.). На жаль ці організації діють здебільшого в інтересах транснаціонального капіталу, і хоча надають дешеві кредити, але вони супроводжуються такою кількістю вимог, умов, що стають руйнівними для національної економіки. Тому потрібно поступово позбуватись диктату цих організацій, наслідувати приклад Китаю та деяких інших країн, які обходилися без їхніх послуг.

Крім цих заходів, необхідно в межах відносин власності створити комплекс умов для розвитку малого підприємництва, а отже приватної власності шляхом надання всебічної підтримки державою пільгових кредитів, пільгового оподаткування, підготовки кадрів, інформаційної підтримки тощо, послабити державний та ліквідувати кримінальний рекет, сформувати сприятливу психологічну атмосферу громадської підтримки підприємців, як це існує у розвинутих країнах світу.

Здійснити процес демократичної та гуманістичної трансформації державної власності на стратегічно важливі об'єкти шляхом її часткового справедливого акціонування (надання частини акцій в руки трудових колективів залежно від рівня кваліфікації, освітнього потенціалу, трудового стажу та ін.), участі трудових колективів в управлінні виробництвом і власністю, часткової оренди тощо з таким розрахунком, щоб не допустити істотної диференціації доходів від власності між різними типами та формами власності.

Створити динамічні, стабільні і потужні стимули до праці у працівників шляхом впровадження новітніх форм організації виробництва і праці, сучасних системи заробітної плати (передусім "участі у прибутках"), формування належних умов праці, використання широкої ротації робочих місць в автономних бригадах, ефективного стимулювання за раціоналізаторські пропозиції та їх впровадження, за економію сировини, електроенергії, тощо.

Комплекс заходів щодо забезпечення економічної безпеки країни необхідно також здійснити в межах кожної з підсистеми та економічної системи загалом.

Висновок.

Для того, щоб Україна у ХХІ ст.увійшла до складу найпотужніших країн світу, необхідно кардинально змінити відношення до людини, запровадити більш ефективну і прогресивну модель трансформаційних перетворень.

Перелік літератури

С.В.Мочерний. Економічний суверенітет України та шляхи його досягнення. – К.: ВІПОЛ, 1994. - С. 9-10.

Доклад о развитии человека за 1998г. - Нью-Йорк, 1997. - С.87.

Мировая экономика. Экономика зарубежных стран /Учебник. Под ред.В.П.Колесова и М.Н.Осьмовой. - М.:Изд-во "Флинта”, 2000. – С. 204.

J.M.Talbot. Regulating the Coffee Commodity Chain: Internationalization and the Coffeе Cartel. In: Berkeley Journal of Sociology. 1995-1996, vol.40,p.15/

А.Гальчинський. Відновити дієздатність держави.- Економіка України, 2000, № 8, С.8.

Статичний щорічник України. – К.:Техніка, 1999. - С. 408.

Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої бази України. "Економіка України”, 2000, № 9 , С.72.

Соціальні пріорітети в транзитивній економіці. Збірник наукових праць. Харків, 1999, С.4.

Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України” "Економіка України”, 2000, № 8, С.65.

І.Я.Франко. Що таке соціалізм? Зібрання творів, Т.45, С.15.

Світова економіка. - К.: Либідь, 2000.

С.И.Соколенко. Глобальные рынки ХХІ столетия. Перспективы Украины. - К.: Логос, 1998.

В.К.Ломакин. Мировая экономика. - М.,1998.

Круглый стол МЭ и МО "Актуальные вопросы глобализации”. – "Мировая экономика и международные отношения”,1999, №4.

Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам'ятати, що інтеграція країни у світову економіку - це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця проблема не може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої економічної політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове господарство.

Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами - безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях.

За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ).

Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх члени пов'язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і зовнішньої політики, як національні інтереси, реальні і потенційні загрози, основні напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема економічної безпеки.

Під національною економічною безпекою ми розуміємо такий стан національної економіки, який характеризується сталим розвитком в усіх її сферах, "імунітетом” до впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, що порушують нормальне функціонування держави, підривають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість в суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави.

Категорія економічної безпеки тісно пов'язана з категоріями економічної незалежності і економічного суверенітету.

Щоб забезпечити національну безпеку держави, Україна зробила ряд політично виважених кроків, проголосивши свою нейтральність, без'ядерність, позаблоковість, добрі відносини з сусідами, намір інтегруватися в Європу й сприяння миру в усьому світі. Але всі ці прогресивні кроки більше сприяють політичній, ніж економічній незалежності. Одне проголошення намірів не може забезпечити економічної безпеки України. Для цього потрібні корінні економічні зміни у внутрішній та зовнішньоекономічній політиці.

Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в рамках сфери національної безпеки, а й у контексті загального рівня розвитку країни. Однією з загроз в економічній сфері названа економічна ізоляція України від світової економічної системи. З іншого боку, до серйозних загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну відкритість економіки України, невиважену лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, що призводить до ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн. Окрім цього, найбільш небезпечними зовнішніми загрозами пріоритетним національним інтересам України на сучасному етапі в економічній галузі експерти вважають завдання збитків Україні від санкцій міжнародних організацій і недосконалість зовнішньоекономічної діяльності.

Одним з головних завдань України в галузі забезпечення економічної безпеки є налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма країнами, інтегрування в європейську і світову спільноту, урегулювання відносин України з міжнародними економічними організаціями в контексті національної економічної безпеки, а звідси - необхідність вивчення економічних інтересів інших країн та угрупувань і їхнє урахування при плануванні своїх дій на світовому ринку.

По мірі інтернаціоналізації виробництва національна економічна безпека більш тісно пов'язується з міжнародною (в тому числі регіональною) економічною безпекою, а якщо йдеться про Україну, то, напевне, перш за все треба говорити про систему європейської економічної безпеки.

Потрібно зазначити, що системні трансформації у країнах Центральної та Східної Європи ініціювали жваве обговорення планів розвитку ЄС на Схід, який бажає якомога скоріше поширити єдиний європейський простір. З іншого боку, постсоціалістичні країни Європи бажають вступити до ЄС і одержати кошти для більш динамічного розвитку, вийти зі своїми товарами на ринки Західної Європи, стати учасниками загальної системи безпеки.

Щодо участі України в європейському співтоваристві та в системі європейської економічної безпеки, серед вітчизняних політологів та економістів існує цілий спектр думок. Одна з них, (яка була поширена в перші роки незалежності України, особливо в колах політичних діячів) заключається в тому, що вся європейська спільнота тільки і мріє прийняти до своїх лав Україну, що майже всі європейські політичні та економічні структури готові беззастережно прийняти нашу державу в свої члени. Життя довело, що все набагато складніше: міжнародні політичні й економічні відносини базуються не на симпатіях і антипатіях, а на політичних і економічних інтересах окремих держав та їх угрупувань. Треба враховувати ще й те, що вигідне географічне розташування України є, з одного боку, сприятливим чинником, але з іншого - призводить до того, що через Україну проходять дуже важливі геополітичні інтереси. Тому не можна і мріяти про безконфліктність нашого входження в європейське співтовариство.

Друга крайність щодо вступу України до цивілізованої Європи - це повне неприйняття того, що Україна може стати членом Європейського Союзу і дійсно бути корисною для розвитку європейської економіки. Представники цієї думки зображають сприятливе ставлення євроструктур до України або як акт милосердя, або як "підступний" план.

Але всеж таки істина знаходиться десь посередині, і європейські країни можуть бути реально зацікавлені у всебічних відносинах з Україною з двох причин.

По-перше, що стосується питань безпеки, європейська економічна безпека нерозривно пов'язана з економікою всіх європейських країн, тобто економічна безпека України є складовою європейської економічної безпеки. Від ступеню економічної безпеки, від геополітичного вибору України, як і більшості пост-соціалістичних країн, багато в чому залежить стабільність усієї євроатлантичної системи. Ці країни сьогодні фактично визначають і визначатимуть у майбутньому стан і структуру європейської безпеки. Тому євроструктури, особливо в умовах прагнення України до європейського співтовариства, зацікавлені в економічній безпеці України. В той же час, реабілітація української економіки, її стабільний і збалансований розвиток виступають як фактор усунення внутрішніх загроз, а отже сприймаються більшістю європейських країн як фактор економічної безпеки як в Україні, так і на всьому європейському континенті. Таким чином, допомога Україні у вирішальний для неї час являє собою стратегічне інвестування у забезпечення загально-європейських інтересів.

По-друге, що стосується суто економічного фактора. Європа не може залишатися байдужою до долі нашої країни, адже вона має тут чимало ключових позицій: транзитні магістралі, поклади сировини, десятки мільйонів кваліфікованих робітників та перспективних споживачів (адже Україна - це п'ятдесятимільйонний, поки що майже вільний ринок), або ж навпаки - потенційний епіцентр нестабільності, якщо країна залишиться один на один зі своїми проблемами.

Входження України до європейського співтовариства не означає, що інтереси України повністю вписуються в економічні інтереси Європейського Союзу та інших економічних структур, а також європейських країн. Але цього не треба лякатися. В незбігу національних інтересів різних країн немає нічого протиприродного. Вочевидь, вони і не можуть бути повністю ідентичними. Головне, що на цьому шляху немає суперечностей, а отже проблему може бути вирішено. Успішне вирішення цієї проблеми приведе до зміцнення безпеки України, розбудови стабільної, мирної та неподільної Європи.

Геополітичні орієнтації України багато в чому залежатимуть від реальних акцій на підтримку України як у процесі внутрішніх трансформацій, так і в процесі її інтеграції до європейських структур.

Розглянемо відносини України з міжнародними економічними та фінансовими організаціями в контексті економічної безпеки.

Використана література

1. Бендерський Ю. Реалії світогосподарських процесів і місце в них України // Економіка України. – 2003. – №1. –с.70-75.

2. Бойко О.В. Міжнародний імідж України: який він і кому





Реферат на тему: Інтеграція України в сучасну світогосподарську систему (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.