Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Видатні психологи: Фромм Еріх та Юнг Карл Густав (реферат)

Еріх Фромм народився в 1900 р. у Франкфурті (Німеччина).

Він вивчав психологію, соціологію та філософію, отримав ступінь доктора філософії в Гейдельберзькому універси­теті, де захистив у 1922 р. докторську ди­сертацію. Продовжив свою психоаналі­тичну освіту в Берлінському психоаналі­тичному інституті.

1934 р. — Фромм емігрував до Спо­лучених Штатів Америки, намагаю­чись уникнути нацистської загрози. Він почав приватну практику в Нью-Йорку.

Свою першу книгу «Втеча від волі» Фромм опублікував у 1941 р. У ній він показав особливе значення способів, якими суспільні сили й ідеології формують структуру характеру індивідуума. Цей напрям, який Фромм розвивав у багатьох наступних працях, приніс йому членство в Міжна­родній психоаналітичній асоціації.

Переосмислення й творчий розвиток теорії Фрейда сприяло тому, що Фромм очолив один з впливових напрямів сучасної гуманітарної науки — неофрейдизм.

Фромм, проаналізувавши типи соціальних характерів, що формують­ся різними типами культур, показав роль гуманістичної й авторитарної етики в цьому формуванні та дійшов висновку, що людина може (а отже, і повинна) протиставити зовнішньому авторитету влади й анонімному авторитету суспільної думки свої розум та волю. Тобто порятунок від авторитарності Фромм бачив у самостійності й самовдосконаленні людини.

Ця думка, мабуть, є головною і для найвідомішої його книги «Мис­тецтво любові».

1945 р. Фромм став співробітником Інституту психіатрії Вільяма Алан-сона Уайта. Згодом він читав лекції в багатьох університетах США та обі­ймав посаду професора психіатрії в Національному університеті в Мехіко з 1949 p. до 1965 p. Разом зі своєю дружиною Фромм у 1976 p. переїхав до Швейцарії.

Еріх Фромм, спираючись на ідеї психоаналізу, прагнув вирішити ос­новні протиріччя людського існування — між егоїзмом і альтруїзмом, волею і буттям. А шляхи виходу з кризи цивілізації бачив у створенні «здо­рового суспільства», заснованого на принципах гуманістичної етики, се­ред яких любов, а також відновленні гармонії між індивідом і природою, особистістю й суспільством.

Еріх Фромм прожив довге, плідне й насичене життя. Він помер 1980 р. у віці 80 років.


 

ЮНГ КАРЛ ГУСТАВ (1875-1961)

Карл Густав Юнг народився 26 липня 1875 р. у швейцарському містечку Кесвіль.

Закінчивши Базельську гімназію, він у 1895 р. вступає до університету. Юнг бачив себе в майбутньому лікарем, праг­нучи серйозно займатися хірургією. Але

через якийсь час він змінив своє рішення. Коли Юнг практикував у клініці й готувався до державного іспиту, до його рук випадково потрапив підруч­ник з психіатрії, з якого він дізнався, що психіатрія «наука про осо­бистість». Він одразу вирішив серйозно зайнятися цією наукою.

1900 р. Карл Юнг працює як асистент у клініці Бургхельцлі. За роки роботи в цій клініці Юнг багато досяг, зокрема покращив стан багатьох хворих. Він поставив собі за мету змінити структуру психіатрії, оскільки до нього психіатри ігнорували психологію душевнохворих. А з 1905 р. він читає курс психіатрії в Цюріху й у цей час обіймає посаду головного лікаря в університетській клініці. У цьому ж році він засновує лаборато­рію експериментальної психопатології при психіатричній лікарні, де ра­зом зі своїми студентами вивчає психічні реакції.

Психологія стала для Юнга наукою наук — саме вона, на його думку, має дати сучасній людині цілісне уявлення, світогляд. Крім «філософії життя», його приваблював і модний на той час окультизм. Упродовж кількох років Юнг брав участь у спіритичних сеансах, ознайомився з літе­ратурою з астрології та інших «таємничих» наук.

1902 р. Карл Юнг закінчив роботу над докторською дисертацією «Про психологію і патологію так званих окультних феноменів». Ця робота доте­пер зберегла наукове значення — Юнг дає в ній психологічний і психіат­ричний аналіз медіумічного трансу, зіставляє його з галюцинаціями. Він вважає, що в поетів, пророків, містиків, засновників різних релігійних рухів спостерігаються ті самі стани, які психіатр спостерігає у хворих.

З 1906 р. між Карлом Юнгом і Фрейдом починається жваве листуван­ня, що триває до 1913 р. У ці роки вони обмінюються досвідом, різними теоріями, роботами, серед яких Юнг посилає і свою роботу «Психологія Dementia praecox». Фрейд і Юнг виробили власні культурологічні кон­цепції, які займають гідне місце в системі культурологічних знань.

1890 р. Юнг, працюючи в Цюріхській клініці, стає його відкритим по­слідовником і пропагандистом теорії. Не можна сказати, що стосунки між Фрейдом і Юнгом завжди були дружніми. Визнаючи авторитет Фрейда і навіть називаючи його своїм учителем, Юнг багато в чому з ним не по­годжувався, а в 1913 р. їхні стосунки припиняються.

Сам Юнг сприймав Фрейда як трагічну фігуру і водночас як велику. Юнг причиною розриву називає свою роботу «Метаморфози і символи лібідо». Там, де Фрейд бачив лише сексуальні мотиви і прагнення насил­ля, Юнг виявляв поєднання жіночого і чоловічого начал, особистих і ко­лективних факторів з багатовіковою історією (архетипи).

Об'єднати всі ці поняття в систему Юнгу допомогли його дослідження у сфері історії культури та релігії і, звичайно, його багата психотерапев­тична практика.

У момент розриву з Фрейдом Юнгу виповнилося 38 років — середина життя, поворотний пункт в особистісному розвитку. Цей віковий етап сам Юнг згодом визначив як «кризу середини життя». Але саме цей критич­ний період збігся з генеруванням його основних ідей, що ввійшли в істо­рію науки аналітична психологія.

Розквіт творчості Юнга припадає на період початку Першої та кінця Другої світової війни. Восени 1913р. його глибоко стривожили жахливі видіння кривавої Європи. У серпні наступного року вибухнула світова війна, немовби явивши собою категоричне заперечення раціональних основ культури і цивілізації. Тоді Юнг поставив перед собою завдання якнайглибше досліджувати духовну історію людини, щоб виявити й подо­лати те, що штовхає її до ірраціонального саморуйнування.

Плоди кантівських міркувань побачили світ у 1921 р. у монументальній праці «Психологічні типи, або психологія індивідуації». Обсяг цієї книги перевищував 700 сторінок, з яких перші 470 являли собою найширшу па­нораму філософської думки — західної і східної, давньої і сучасної. Решта 240 сторінок були викладом концепції Юнга. Слід зазначити, що його на­ступні досліди в наукових колах були оцінені по-різному, однак концепція психологічних типів була визнана в усьому світі й принесла Юнгу велику популярність.

Як головний фактор диференціації психологічних типів Юнг визначив чотири функції свідомості: мислення, відчуття, чуття та інтуїцію. Кожна функція може реалізуватися інтровертивно або екстравертивно.

Серед інших, введених Юнгам понять, інтроверсія і екстраверсія були най­поширенішими.

Юнг вважав: кожного індивідуума можна охарактеризувати як пер­винно орієнтованого на внутрішнє або на зовнішнє. Енергія інтровертів спрямована на внутрішній світ, енергія екстравертів — на зовнішній.

За Юнгом, немає «чистих» інтровертів або екстравертів. Юнг по­рівнював ці два процеси з роботою серця — ритмічною зміною в циклі стискання (інтроверсія) і розширення (екстраверсія). Однак кожен індиві­дуум більш схильний до однієї з цих орієнтації і діє переважно в її рамках.

Концепцію екстраверсії інтроверсії згодом розвинув Г. Айзенк, який визначив цей параметр (поряд з емоційною стійкістю) головним для осо­бистості. В інтерпретації Айзенка ці поняття дотепер широко використо­вуються в психології особистості.

Погляди Юнга на природу психічного життя формувалися в полеміці з фрейдистським трактуванням лібідо. Юнг дав енергетичне трактування лібідо як потоку вітально-психічної енергії. Усі феномени свідомого й не­свідомого життя людини він розглядав як різні вияви єдиної енергії лібідо. Неврози й інші розлади є результатом регресії лібідо, здатності повертати­ся назад під впливом нездоланних життєвих перешкод. Це призводить до репродукції у свідомості хворого архаїчних образів і переживань, що яв­ляють собою первинні форми адаптації людини до навколишнього світу.

Юнг радикально переосмислив фрейдистську концепцію природи не­свідомого. На його думку, несвідоме містить у собі не тільки суб'єктивне й індивідуальне, витіснені за поріг свідомості, а й насамперед колективний і безособистісний психічний зміст.

Емпіричною базою введення ідеї «колективного несвідомого» була встановлена Юнгом у його психіатричній практиці схожість між міфоло­гічними мотивами стародавності, образами сновидінь у нормальних лю­дей і фантазіями душевнохворих. Ці образи — носії колективного несвідо­мого — Юнг назвав архетипами. Юнг по-різному описував архетипи, але усі його трактування мають щось спільне: фундаментальні образи-символи принципово протистоять свідомості, їх не можна логічно осмис­лити й адекватно висловити. Єдине, що доступно психологічній науці, — це опис, тлумачення і деяка типізація архетипів, чому і присвячена значна частина творів Юнга.

Юнг висунув і такий метод, як «психологічний компас», що дає змогу аналізувати типи людей. У кожної точки компаса є протилежний полюс. Почуття підкріплюються інтуїцією, а мислення—відчуттям. Наприклад, у людини, яка мислить, чуттєва сфера буде менш розвинутою (вона здатна оцінювати обставини спонтанно, чуттям, не вдаючись до раціонального аналізу мотивів дії). У кожної особистості ці сфери можуть накладатися. Наприклад, у людини, що діє, можуть бути однаково розвинуті розумова і чуттєва сторони (інтуїція в цьому випадку буде послабленою). Очевид­но, що неактивні почуття і відчуття витісняються у підсвідоме, що може призвести до їхньої раптової активізації й неконтрольованого прориву у вигляді стресів або нападів одержимості.

Інтерес до фундаментальних психологічних процесів Юнга сприяв вивченню ним давніх західних традицій алхімії та гностицизму, а також до дослідження неєвропейських культур. У 1924—1925 pp. він живе серед індіанців пуебло в штаті Нью-Мексико, у 1926 р. бере участь в експедиції до Кенії до племені елгонів, у 1937 р. — подорож до Індії.

В останні десятиліття життя Юнга в його розпорядженні був унікаль­ний лекційний зал під відкритим небом біля Лаго-Маджоре. Починаючи з 1933 р. сюди щороку з усього світу з'їжджалися на конференції вчені, щоб виступити з доповідями і взяти участь у дискусіях. Це були збори товари­ства «Еранос», що відбувалися в маєтку його фундаторки Ольги Фройбе-Каптейн. Багато важливих робіт, що належать до останніх років життя Юнга, вперше було обговорено в науковому товаристві саме на цих збо­рах.

Карл Густав Юнг помер після нетривалої хвороби у своєму будинку в Кюснахті 6 червня 1961 р.

Використана література

  1. Орбан-Лембрик, Лідія Ернестівна Соціальна психологія: У 2-х кн.:Підруч. для студ. вузів. Кн. 1. Соціальна психологія особистості і спілкування.- К.: Либідь, 2004.- 576с.- 18.00
  2. Психологія.- К.: Либідь, 2001.- 560с.
  3. Психологія.- К.: Либідь, 1999.- 558с.
  4. Політична психологія.- К.: ЦУЛ, 2003.- 216с.
  5. Загальна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 464с.
  6. Гуманістична психологія.- К.: Університетське вид-во "Пульсари", 2001.- 252 с.
  7. Бондарчук Олена Іванівна Психологія сім'ї.- К.: МАУП, 2001.- 96с.
  8. Морозов С.М., Бондар В.В. Клінічна психологія.- К.: ІПО КНУ ім.Т.Г.Шевченка, 2001.- 116с.
  9. Пащенко, Світлана Юріївна Загальна психологія.- Запоріжжя, 2004.- 32с.- 1.50
  10. Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2004.-




Реферат на тему: Видатні психологи: Фромм Еріх та Юнг Карл Густав (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.