Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Учитель і учень (реферат)

Учитель і учень — одне з найгрунтовніших відношень під час навчального процеса. В ньому встановлюються найінтимніші механізми передачі та виховання творчих здібностей. Тут виступає найзмістовніша ділянка соціальної психології: запозичення, наслідування та оригінальність виявляють дуже своєрідну специфіку. Живий контакт учителя і учня не можуть замінити ніякі книжки, підручники тощо. Водночас тут виникає і своєрідна низка соціально-психологічних суперечностей, наприклад, від повного захоплення авторитетом ученого до повного його заперечення. Такі оцінки народжуються і минають інколи дуже швидко.

Учитель становить живу розкриту лабораторію думок винахідництва. Його оригінальний розум — перша умова контактів з учнем. Тому, головною метою учня — є засвоєння образу думок учителя і піти далі — стати оригінальним у всій своєрідності. Людина повинна мати власний вогонь, що запалюється від іншої людини.

Можна поділити студентів на дві групи: одні прагнуть до керівника, інші — хочуть працювати самостійно, з погордою ставляться до можливості наукового керівництва. Студенти другої групи вважають себе за творчими можливостями вище своїх учителів-керівників і думають, що навчитися від них нічому не зможуть. Це помилка. Справжній учитель допомагає побачити проблему, захопитися нею. Він ставить перед учнем такі проблеми, які ще не розв'язані в науці і відповіді на які не можна знайти в публікаціях. Відомий вчений І. Тамм зазначав, що успішно готувати активних дослідників в науці і техніці можуть лише ті вчені, які самі безпосередньо займаються — і не тільки займаються, але й захоплюються — дослідницькою роботою. Ніякий переказ підручників і навіть новітніх статей з наукових журналів людьми, які самі не провадять науково-дослідницької роботи, не розв'яже завдання: адже розум юнака — не посудина, яку треба наповнити, а смолоскип, який треба запалити.

Інше важливе значення в розвитку дослідника має його самостійність. Дослідник встигає тим більше, чим більше він буде незалежний від надокучливого керівника. Вченим стає саме той, хто раніше від інших перестане відчувати потребу в учителеві та зуміє засвоїти із спеціальних публікацій накопичені іншими знання.

Виховання талантів та навчання учнів до нашого часу в багатьох випадках залишається індивідуальним. Чи то скульптор, музикант, режисер набувають досвіду творчості у досвідченішого визнаного творця — неминуча форма навчання при малій кількості тих, хто навчається. Вона полегшує пристосування до особливостей кожного учня. Досвід передається від покоління до покоління наче фольклорним шляхом; це найдавніша форма навчання, але вона ще й досі зберігається в науці при навчанні професій дослідника.

Соціальна психологія повинна розкрити стадійність процесу передачі знань у ланці «учитель — учень». На початковій стадії суб'єктивність учителя переноситься повністю на учня. Учень ще не цілком бачить предмета дослідження — об'єктивності. Він лише запозичує розумову структуру і спочатку її ототожнює з самим об'єктивним предметом. Тобто учень з самого початку «власного» дослідження мусить взяти якусь теоретичну схему досліджуваного предмета, яку йому пропонує вчитель. Інших схем учень ще не бачить, а своєї власної ще не має. Це відношення умовно можна назвати запозичуваною схемою (концепцією) дійсності. Разом з цією концепцією учень одержує якийсь фактичний матеріал і може його розуміти на основі цієї концепції. Головна турбота вчителя полягатиме в тому, щоб показати, по-перше, необхідність його концепції як певного рівня узагальнення фактів дійсності, а, по-друге, і це, може, важливіше для справи виховання,— показати суперечність між концепцією і фактичним матеріалом. Поза цією концепцією учень не може бачити ніяких фактів, але спочатку він ототожнює концепцію і дійсність фактів, або фактичну дійсність. Чим стрункіша теорія, тим більше вона приховує дійсність і тим складніше учневі її подолати. Розкриваючи свою теорію, вчитель здійснює першу половину справи. Основне полягатиме в тому, щоб учень на грунті цієї теорії побачив цілу низку нових фактів дійсності. Це становитиме другий етап взаємодії у відношенні «учитель — учень». Гармонійна узгодженість між фактами і концепцією полягає в тому, що учень спроможний бачити тільки ті факти, на які вказує концепція. Цей етап є апогеєм натхненного бачення світу в аспекті запозиченої концепції. Все нові і нові акти пояснюються цією концепцією, так що до неї все більше виявляється прихильність. Учителеві доцільно показувати взаємний зв'язок його концепції з фактами. Тіневий бік цього етапу полягає у виникненні «ілюзії фактів», які ніби підтверджують концепцію. Остання здійснює експансію і на ті факти, які об'єктивно не підпорядковуються даній концепції. Цей третій етап можна назвати експансивністю концепції на індиферентні до неї факти. Виникає серйозна суперечка. Спочатку вона перебуває на рівні підсвідомого в інтелекті учня. Факти, що усвідомлюються як узгоджені з даною концепцією, самі стають суперечливими фактами. З'являється ще мало усвідомлювана відчуженість між ними і концепцією. Виникає дивне явище: існування факту поза концепцією. З'являється перша індиферентність до вчителя з боку учня. Але так як голий факт не може існувати поза теорією (в такому випадку він є чистою абстракцією, безкінечною можливістю), то, по суті, він має в собі щось спекулятивне, проте ще мало виражене, якесь інтуїтивне передчуття — інтуїтивний факт. Отже, дана теорія вчителя, пояснюючи деякі факти, навчаючи учня бачити факти як такі, виходить за межі своєї компетенції. І в цьому її головна цінність і суперечка: вказувати на факти, які вона не може пояснити. Разом з відвертанням від теорії, яка вже втратила свою силу, відбувається відвертання і від учителя тією мірою, якою він уособлює теорію. Вчитель все більше усвідомлюється як автор кінечної теорії, хоч раніше він уявлявся як носій об'єктивної істини і виступав як своєрідна ідеалізована людина. А поряд з цим факти ростуть кількісно. Вони нагадують безпритульних дітей. Їм треба дати притулок — теорію.

Головне попереду. Учень залишається без учителя. Тому що учитель зробив все, що міг і на більше він не спроможний. Адже він лише вказує на факти, що виходять за рамки його концепції. Саме це і є інтригуючим для учня і вимагає від нього наукової самостійності. Спроби наслідування, спроби винайти аналогічні теорії вичерпують себе саме в появі фактів, які не підлягають цим теоріям. Наступає етап концептування фактів. Вони зіставляються, перед учнем виникає наукова проблема. І виникає здатність бачити проблеми саме в процесі зіставлення концептованих фактів. Чим більше зосереджується зіставних фактів, тим більша можливість створення нової теорії. Наступає момент, що загострює суперечку між учителем і учнем як суперечку двох концепцій тієї або іншої події, але концепцій уособлених. На цій основі виникає нова оригінальна теорія.

Такий природний цикл відношення учителя і учня. Повне розкриття його дасть добру основу для виховання творчих здібностей учня. Учитель, який не розуміє свого головного завдання — навчити учня самостійно бачити проблеми, а потім — розв'язувати їх, буде вчителем поганим. Він буде мати не справжнього учня, а лише адепта, послідовника, в кращому разі — розв'язувача проблем. Учителеві буде імпонувати, що його концепцію переказують (а об'єктивно і спотворюють) його адепти. Проте переказ не є творчістю. Поставити учня віч-на-віч з природою фактів, дати йому можливість пережити первісну красу фактів — ось що головне у взаємодії «учитель — учень». Так починається самостійний крок учня до власної творчої оригінальності.

Використана література:

1. В.А. Романець Виховання творчих здібностей у студентів / Виробниче об'єднання "Вища школа", Київ, 1973, 96с.

2. Регигер Е И. Развитие способностей исследователя. М„ 1969, с. 48.





Реферат на тему: Учитель і учень (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.