Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Сутність самосвідомості та самопізнання особистості (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Сутність самопізнання. 4

2. Процес самопізнання особистості 8

Висновки. 11

Список використаної літератури. 12


Вступ

Самопізнання є необхідним не тільки для вивчення себе, своїх якостей та можливостей, а й передбачає планування роботи над собою з метою самоудосконалення.

Самопізнання – невід'ємний компонент психічного життя особистості, що сприяє її повноцінному «функціонуванню». Процес самопізнання – це копітка робота, що вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, оскільки самопізнання взаємодіє з психічними утвореннями, якостями, властивостями, які або сприяють його розгортанню, або гальмують. Необхідною умовою розвитку особистості виявляється її постійне перебування в «стані самопізнання», розвиток рефлексивних здібностей (М.Келесі).

Формою самопізнання є усвідомлення людиною власної гідності (поняття, що виражає уявлення про цінність будь-якої людини як особистості). Підтвердження та утвердження своєї гідності — запорука благополуччя особистості у взаємодії з іншими людьми. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є одним із способів усвідомлення своєї відповідальності перед собою як особистістю, а з іншого — гідність особистості вимагає й від співрозмовників поваги до неї, визнання за індивідом відповідних прав і можливостей. Завдяки почуттю власної гідності людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, як самодостатню особистість. Результати численних досліджень показують, що люди з почуттям власної гідності щасливіші, їм менше властиві невротизм та схильність до наркоманії і алкоголізму. Водночас той, хто вважає себе компетентним і результативним, перебуває у вигіднішому становищі. А. Бандура об'єднав усі ці дослідження в концепцію само-ефективності: почуття власної компетентності та ефективності. Воно різниться від самоповаги й почуття власної гідності. Концепція самоефективності — наукове тлумачення мудрості, яка міститься в позитивному мисленні. Люди, наділені високою самоефективністю, наполегливіші й менш тривожні, краще навчаються й менше схильні до депресій. Також доведено, що дивіденди приносить оптимістична віра у власні можливості.

Одним з рівнів розвитку самопізнання особистості є самоконтроль, який передбачає усвідомлене, вольове управління своїм психічним життям та поведінкою відповідно до Я-характеристик, ментальності, ціннісно-смислової, погребово-мотиваційної та когнітивної сфер. Здатність до самоконтролю визначається вимогами соціуму до поведінки особистості й передбачає можливість індивіда як активного суб'єкта усвідомлювати й контролювати ситуацію. Показником зрілості й культури особистості є рівень розвитку самоконтролю.

Однак будь-який об'єкт пізнання, а людина в цій якості й поготів, є невичерпним. Тому самопізнання, як і будь-яка інша форма пізнання, не приводить до кінцевого, абсолютно завершеного знання. Відносність знань про себе зумовлена постійними змінами у часі реальних умов життєдіяльності й самої людини. Часто простежується розбіжність між реальними змінами людини й тим, що відображено нею в образі самої себе, коли нове у психічному розвитку ще стало змістом її знання. Недостатньо ясно усвідомлюючи те нове в собі, що з'явилося, людина немовби із запізненням його "відкриває” і до того часу користується старими знаннями про себе, старими оцінками, хоча вони насправді вже не відповідають змісту нового психологічного утворення й об'єктивному його прояву.

Самопізнання завжди пристрасне. Відбиваючи реальне буття особистості, воно робить це не дзеркально. Це ще одна причина того, чому уявлення людини про саму себе не завжди адекватне.


1. Сутність самопізнання

Самосвідомість розуміється як відношення до дійсності, тобто зводиться до гносеологічного, пізнавального відношення. Інакше кажучи, повсякденна "очевидність" свідомості стала можливої через ототожнення його із самосвідомістю. Самосвідомість - настільки очевидне для кожного з нас явище, що факт його існування не викликає ніяких сумнівів.

Самопізнання є основою розвитку постійного самоконтролю й саморегуляції людини. Самоконтроль проявляється в усвідомленні й оцінці суб'єктом власних дій, психічних станів, у регуляції їхнього протікання на основі вимог і норм діяльності, поводження, спілкування. Самоконтроль є особливим психологічним механізмом людини як суб'єкта діяльності, пізнання й спілкування.

Самопізнання виступає також як основу для реалізації оцінного відношення до самого себе, або самооцінки. Розходження самопізнання й самооцінки може бути представлене як розбіжність когнітивно- пізнавального й оціночно-ціннісного компонентів самосвідомості. Самопізнання може містити в собі самооцінку, але воно може бути й чисто констатованим. Самооцінка - це той компонент самосвідомості, що містить у собі й знання про власну самість, і оцінку людиною самого себе, і шкалу значимих цінностей, щодо якої визначається ця оцінка.

Самооцінці і її розвитку в людини в самоменеджменті присвячене значне число робіт. Розроблено особливі методичні процедури вивчення самооцінки. Установлено, що самооцінка може бути адекватної (реальної, об'єктивної) і неадекватної. У свою чергу, неадекватна самооцінка може бути заниженої й завищеної. Кожна з них специфічним образом проявляється й у життєдіяльності людини.

Завищені оцінки й самооцінки приводять до формування таких особливостей особистості, як самовпевненість, зарозумілість, некритичність і т.п. Постійне заниження оцінки людини з боку навколишньої й самої особистості формує в ній боязкість, невір'я у свої сили, замкнутість, незручність і ін. Адекватна оцінка й самооцінка забезпечує сприятливий емоційний стан, стимулює діяльність, вселяє в людину впевненість у досягненні намічених цілей.

Самосвідомість тісно пов'язане з рівнем домагань людини. Рівень домагань проявляється в ступені труднощів цілей і завдань, які людина ставить перед собою. Отже, рівень домагань можна розглядати як реалізацію самооцінки людини в діяльності й у взаєминах з іншими.

Результатом самопізнання людини є вироблення нею системи подань про саму себе або "образа Я". "Образ Я" визначає відношення індивіда до самого себе, виступає основою побудови взаємин з іншими людьми. У психологічних дослідженнях "образа Я" виділяють кілька автономних, формальних характеристик, що підлягають виміру. Результати таких вимірів і становлять комплексну оцінку рівня розвитку самосвідомості в різних людей або в того самого людини на різних етапах його життєвого шляху.

По-перше, це ступінь когнітивної складності й диференцованості, вимірювана числом і характером усвідомлюваних людиною своїх якостей; при цьому, чим більше якостей суб'єкт усвідомлює й чим складніше самі ці якості, тим вище рівень її самосвідомості.

По-друге, це ступінь виразності й конкретний склад "образа Я", його значимості для індивіда. Люди можуть різнитися й по силі інтенції, спрямованості на своє Я (в одних "образ Я" у центрі свідомості, в інших - на периферії), і по предметі усвідомлення: одні більше стурбовані своїм фізичними Я, інші - соціальним, треті - духовним.

По-третє, це ступінь внутрішньої цілісності, послідовності "образа Я". Він може відрізнятися внутрішньою погодженістю або містити в собі суперечливі подання суб'єкта про самого себе.

Суперечливість, непослідовність "образа Я" викликає внутрішню напруженість, сумніви й коливання.

По-четверте, це ступінь стійкості "образа Я" у часі. В одних людей подання про себе залишається стабільним, в інших воно може бути нестійким, підданим коливанням і змінам.

Загальним знаменником, інтегральним виміром "Я" виступає самоприйняття й самоповагу особистості. Самоповага співвідносна із ціннісно-значеннєвими установками особистості; вона входить у структуру самосвідомості. Благополучне становлення людської особистості й індивідуальності можливо лише у випадку прийняття людиною самого себе, позитивної оцінки своїх здатностей, чорт характеру, свого місця серед інших людей. У психології встановлено, що для осіб, що роблять правопорушення, характерно низька самоповага.

W.Nasby виділяє «приватне» та «соціальне» самопізнання:

«Приватне» полягає в знанні про приховані аспекти «самості» (self), які може спостерігати тільки сам суб'єкт (напр., свої справжні почуття, думки, цілі, мотиви, бажання тощо).

«Соціальне» забезпечує відображення відкритих, очевидних для всіх аспектів «самості» (напр., фізичний вигляд і поведінку в стані афекту, тривоги чи радості).

R.Schlenker та F.Weigold розглядають приватний і соціальний типи самопізнання як два протилежні стилі саморегуляції поведінки. Суб'єкти з приватним типом самопізнання відзначаються автономністю й особистісною ідентичністю, а суб'єкти з соціальним типом – конформністю, со­ціальною ідентичністю, тривожністю.

М.Келесі пропонує розрізняти наступні форми самопізнання: самоосмислення, самокритику, саморозуміння, самооцінку, самоосягнення, рефлексію.Самопізнання (активна самосвідомість) як розгорнений процес має такий вигляд:

Я (центр певної дії) – Я діюче – Я, що знає себе у дії – Я, що знає зміни, які відбуваються в предметі внаслідок своїх дій – Я інше, утворене і змінене Я – Я, що знає себе, яке змінює інше – ...

Завдяки активності самопізнання особистість перестає бути продуктом зовнішніх обставин, набуває здатності до самотворення, самоактуалізації. Адекватна самооцінка та високий рівень рефлексивних здібностей, несуперечлива Я-концепція (забезпечена, за К.Роджерсом, уявленнями про власні характеристики та здібності, уявленнями про себе відносно інших людей та навколишнє, цінностями, цілями та ідеалами) обумовлюють високий рівень мотивації особистісного і професійного зростання, постійне розширення життєвого простору.

Реалізація програми розвитку й удосконалення самопізнання та саморегуляції особистості, впровадженої у навчально-виховний процес Ніжинського державного педагогічного університету імені М.Гоголя у процедурно-організаційному аспекті пропонується у вигляді тренінгових занять. Принципи організації тренінгових груп (Ємельянов Ю.М., Петровська Л.О., К.Рудестам, Н.Ю.Хрящева, Ю.В.Пахомов, М.В.Цзен) забезпечують зниження напруженості его – захисту їх учасників, стимулювання здатності особистості до експериментування (завдяки відсутності будь-якого оцінювання чи осуду), розвиткові професійної звички «рефлексувати на ...» (Н.І.Пов'якель), створення максимально сприятливих умов для самопізнання та самовдосконалення, які обумовлені внутрішньогруповою атмосферою емпатичної підтримки, довіри та співробітництва.


2. Процес самопізнання особистості

Усвідомлення власної поведінки є невід'ємним компонентом пізнання людиною самої себе: своїх взаємин з іншими людьми, з оточуючою дійсністю.

Проявами самопізнання є самоспостереження, самоаналіз, самооцінка.

Самопізнання особистості, як і свідомість у цілому, виникає в ході історичного розвитку людини і проходить через ряд ступенів, етапів свого розвитку.

Онтогенетичний розвиток самопізнання як і інших сфер самосвідомості, — це процес, що розгортається в часі. Умовно в генезисі самопізнання можна виокремити два основних рівні. Перший, специфічний для ранніх онтогенетичних етапів розвитку людини — приблизно до підліткового віку, вирізняється невеликим ступенем інтеграції. Уявлення про себе тут немовби «вписані» у конкретну ситуацію, вони багаті на безпосередній, чуттєвий зміст. Хоча вже відбувається формування деяких відносно сталих сторін уявлення про своє «Я», але ще немає цілісного, узагальненого, суттєвого розуміння себе, пов'язаного з наявністю поняття про себе.

Основними способами пізнання себе найпершому рівні самопізнання є самосприймання та прості форми самоаналізу, що не зникають і на подальших стадіях розвитку самосвідомості, для яких вони є вихідним моментом, чуттєвою основою.

Для другого рівня самопізнання специфічним є те, що співвіднесення знань про себе здійснюється не в рамках «Я та інша людина», а в межах «Я та Я» і передбачає оперування деякою мірою сформованими знаннями про себе. Провідним способом вивчення власного внутрішнього світу стають складні форми самоаналізу, зокрема аналіз мотивів власної поведінки. Виділені мотиви оцінюються людиною з точки зору розуміння вимог суспільства до неї та власних вимог до себе. Внаслідок співвіднесення форм поведінки з певною мотивацією; їх аналізу й оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта, якому належать виділені та проаналізовані стани і властивості. Власне «Я» починає усвідомлюватись як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього буття.

Якщо розвиток в онтогенезі процесів мислення внутрішньо зумовлює розвиток самопізнання, то й генезис емоційно-ціннісного ставлення до себе передусім залежить від розвитку емоційної сфери дитини, її емоційного досвіду в цілому. Інтеграції емоційно-ціннісних ставлень до себе передує первинна диференціація: емоцій, що відбувається вже після першого року життя. Дитина відчуває радість від усвідомлення своїх можливостей, від доступного їй перетворення навколишнього середовища, і ця радість виступає як «підкріплення» дій, що виконуються. Тому дитина і наступного разу наважується на ті самі або ще складніші дії. З окремих емоційних реакцій виникають комплексні емоційні утворення, такі, наприклад, як відчуття гордості, задоволення собою, радість успіху. В подальшому ця радість від власних успіхів дедалі глибше усвідомлюється. Окремі емоційні реакції дитини, що були спочатку ситуативними, тимчасовими, нестійкими, стають стійким емоційним ставленням до себе.

Процес розвитку емоційно-ціннісного ставлення до себе відбувається в напрямку, з одного боку, узагальнення більш або менш однорідних, близьких за своєю модальністю і змістом переживань у складні почуття, а з іншого диференціації на новому, вищому рівні почуттів з різним смисловим значенням. Різноманітні почуття, емоційні стани, пережиті в різний час, у різних життєвих ситуаціях у зв'язку з роздумами про себе, розумінням себе тощо, становлять емоційний «фонд» самосвідомості, який, включаючись на будь-якому рівні у процеси самопізнання та саморегулювання, значною мірою спрямовує їх, надає їм індивідуального, особистісного характеру і сам постійно уточнюється.

Через самооцінку самопізнання бере участь у регуляційній функції самосвідомості. Відомий психолог Л.С. Сапожнікова дійшла висновку, що об'єктивна самооцінка є ґрунтом, на якому формується прагнення до самостійного пізнання, вдосконалення, виховання. Самовиховання, зокрема, починається з того моменту, коли учень визначив, яким він повинен стати, що він має зробити для досягнення поставленої мети. При цьому йому слід чітко уявити, яким він є сьогодні,що вимагає від самооцінки як особливої форми прояву самосвідомості. Саме завдяки їй вихованець усвідомлює себе як індивід, який існує не тільки для себе, а й для суспільства. З іншого боку, процес самоусвідомлення неможливий поза контактом з іншими людьми.

Таким чином, самооцінка поведінки фіксує результат пізнання себе. Але будь-яка самооцінка – це єдність раціонального й емоційного компонентів. В емоційному компоненті самопізнання відображає переживання того, що людина пізнає стосовно себе.

Поряд із розвитком самопізнання відбувається і розвиток емоційно-ціннісного ставлення до себе.

Самопізнання стає особистісно значущою діяльністю. Самопізнання є результатом і передумовою самосвідомості, але до неї не зводиться: особистість може усвідомлювати себе та свої дії, водночас не знати сутності свого «Я». Самопізнання, таким чином, входить до структури самосвідомості, яка є здатністю особистості безпосередньо самовідтворюватися, сприймати себе збоку, рефлексувати з приводу власних можливостей. Самосвідомість особистості стає важливим чинником становлення та самовдосконалення індивіда в структурі соціальних відносин; це складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю самої себе в численних ситуаціях взаємодії з іншими людьми і осмисленні себе як суб'єкта дій, почуттів, поведінки, позиції в соціумі.


Висновки

Самопізнання починається з правильного ставлення до самого себе. Адекватна самооцінка залежить від виховання та самоусвідомлення. Правильне виховання має закласти в дитині принцип самооцінки, при якому виходять із власних недоліків і досягнень, а не порівнюють себе з іншими людьми, оскільки в останньому випадку людина ніколи не зможе виробити об'єктивних критеріїв виміру своїх якостей. Якщо знайдеться хтось кращий, сильніший або красивіший, - цей момент буде джерелом заздрощів і сліпого наслідування, якщо ж кращих не знайдеться, - це буде приводом для гордості й самозамилування. Натомість кожна людина самодостатня й самооцінка незалежно від її особистих якостей, здібностей і досягнень.

Самоусвідомлення включає знання свого походження, статусу й цілі в житті. Фактично, у походження людини може бути два варіанти: продукт сліпої еволюції чи творіння Боже. Зрозуміло, що сприймати себе проміжним результатом мільйонів перетворень бездушної матерії - щось протилежне усвідомленню себе сином Божим. Унікальним і неповторним у всьому всесвіті, призначеним до вічного пізнання Бога й його творіння, застосування дарованих ним здібностей до творчої праці на благо інших. Себто в цьому, другому, варіанті правильне сприйняття себе включає й правильний статус і ціль у житті. Це й є найкращий спосіб пізнання неповторності своєї індивідуальності.


Список використаної літератури

1. Грищенко В. О., Архипов О. Г., Журомська Л. М. Самоменеджмент: Навч. посіб. / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля; Холдинг МЖК "Мрія". — Луганськ : Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2006. — 192с.

2. Комар Ю. М. Самоменеджмент навчання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Донецький ін-т ринку та соціальної політики. — Донецьк : ДІРСП, 2005. — 132с.

3. Лукашевич Н. Самоменеджмент. Теория и практика: Учебник. — К. : Ника-Центр, 2007. — 344с.

4. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 1 : Деловая карьера: путь к успеху. — 126с.

5. Лукашевич Н. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Харьковский гуманитарный ин-т "Народная украинская академия". — Х. : ОКО, 1998. Кн. 2 : Практикум деловой карьеры. — 327с.

6. Русинов Ф. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений: Учеб. пособие / Федор Михайлович Русинов (ред.). — М. : ИНФРА-М, 1996. — 351с.

7. Сухова И. М. Самоменеджмент студента: Практ. пособие для студ. и преподавателей — М. : АНМИ, 2001. — 92с.

8. Хроленко Александр Тимофеевич. Самоменеджмент: Для тех, кому от 16 до 20. — М. : Экономика, 1996. — 139с.





Реферат на тему: Сутність самосвідомості та самопізнання особистості (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.