Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Проблеми та дослідження явища мислення (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретичні основи, вивчення проблеми мислення. 6

1.1. Поняття мислення. 6

1.2. Процеси мислення. 8

1.3. Види та форми мислення. 9

1.4. Розв`язання логічних задач. 14

1.5. Творче мислення та особистість. 18

1.6. Розлади мислення. 20

Розділ 2. Емпіричне дослідження явища мислення. 34

2.1. Методики дослідження мислення. 35

2.2. Організація проведення дослідження та результати. 40

2.3. Рекомендації щодо покращання аналітичності мислення. 43

Висновки. 45

Список використаних джерел. 47

Додатки. 49

Вступ

Пізнання навколишнього світу починається з відчуттів, сприймань і породжує людське мислення. Воно супроводжує усі розумові процеси людини. Саме мислення забезпечує нам можливість виходу за межі чуттєвого, розширює межі та глибину нашого пізнання, відображає суттєві зв'язки і відношення між предметами, через відоме веде нас до невідомого. За своєю природою ми розумні істоти, на цьому наголошував французький філософ Ж.Сартр: "Мої думки - це я сам. Ось чому я не можу спинитись! Я існую, бо я думаю, а не думати я не можу" [24. с.188].

Мислення - необхідна умова щастя, воно дає нам велику насолоду, пробуджує смак до прекрасного та великого, позбавляє людину лінощів і нудьги. Г. Сковорода зазначав: "Пізнаєш істину - ввійде тоді у кров твою сонце" [24, с.189]. До розумової діяльності нас спонукають здебільшого проблемні ситуації, які є вихідним моментом мислення. Це ніби внутрішній конфлікт між знанням та незнанням. Причини виникнення проблемної ситуації - недостатність інформації, знань. Наявна проблема активізує людське мислення. Філософія трактує мислення як соціальне зумовлений процес, якість якого змінюється під час розвитку. Сенека передбачав: "Прийде час, коли нащадки наші будуть дивуватися, що ми не знали того, що так очевидно". Сьогодні це зрозуміло, адже інформаційний запас людства, набутий за час його існування завдяки мисленню, значно розширився [24, 189].

Процес мислення вивчає не лише філософія, а й логіка, кібернетика, лінгвістика. Особливе місце серед цих наук посідає психологія. Вона не тільки констатує та описує, але й пояснює мислення індивіда: його природу та перебіг; за яких умов, як і чому з'являється думка, як вона розвивається і вдосконалюється; розкриває закономірності мислення та причини його перебігу.

Актуальність теми: Мислення - це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності. У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

Мислення - це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти. Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об'єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

Тема дослідження: „Мислення і засоби його активізації”.

Мета дослідження полягає у науково-теоретичному аналізі й характеристиці мислення та засобів його активізації.

Предметом дослідження є науково-практичне вивчення проблеми мислення.

Об`єктом нашого дослідження є мислення та засоби його активізації.

Завдання дослідження:

Перше завдання: теоретичні основи, вивчення проблеми мислення (поняття, процеси, види та форми мислення; розв`язання логічних задач; творче мислення та особистість; характеристика розладів мислення).

Друге завдання: емпіричне дослідження явища мислення (методики дослідження мислення; організація проведення дослідження та результати; рекомендації щодо покращення або подолання).

Розділ 1. Теоретичні основи, вивчення проблеми мислення 1.1. Поняття мислення

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж. Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати.

За вченням І.Павлова, мислення "...нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі” [20, с.77]. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж. Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н. Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою [20, с.78]. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема Дж .Брунер та А. Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла [20, с.80]. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

Експериментальне дослідження природи асоціацій здійснив німецький психолог Г. Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості:

Роса, немов розсипаний алмаз,

Дрижить на кожнім листі,

Трава - як ізмарагд, галуззя - як топаз,

В казковому намисті.

(Б. Лепкий)

Асоціації за контрастом допомагають нам визначити відмінності, протилежні якості, які підкреслюють специфіку певного об'єкта,

На двоє створено богом вино:

Розумним на радість, на згубу дурному;

Багатство - на двоє теж дано воно:

На добро милосердним, на згубу скупому.

(І. Франко)

Ми встановлюємо зв'язки між предметами за їх суміжністю в часі та просторі:

Повіє вітер по долині...

Встануть сердеги працювать,

Корови підуть по діброві,

Дівчата вийдуть воду брать...

(Т.Шевченко)

Отже, у психології асоціації є суб'єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв'язків між явищами і предметами об'єктивно реального світу.

1.2. Процеси мислення

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез.

Аналіз - це уявне відокремлення властивостей від об'єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Аналіз - необхідна умова наукової інтерпретації фактів. Він вимагає повноти, глибини та точності. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти композиції і на менші сегменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Поєднання окремих компонентів об'єкта в єдине ціле називається синтезом. Синтез, як процес мислення, може відбуватись на різних рівнях у діяльності людини, починаючи від простого механічного сполучення частин цілого до створення наукової теорії на основі узагальнення окремих фактів і матеріалів досліджень. Він може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів та уявлень.

Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу та синтезу фактично тісно пов'язані між собою. Без аналізу немає синтезу, і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення. Нерозривна єдність аналізу і синтезу реалізується в пізнавальному процесі порівняння.

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. Це елементарний процес, з якого починається пізнання. К.Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: "Якщо б ми знайшли предмет, який не мали з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати" [24, с.65].

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їхні ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення - уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об'єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров, сире м'ясо - за кольором, але це не істотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об'єднуємо стіл, стілець, шафу, крісло - це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування - уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Суть абстрагування як операції мислення полягає в тому, що сприймаючи певний предмет і виокремлюючи в ньому певну частину, розглядаємо виділену частину чи властивість незалежно від інших складових даного предмета. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як "число", "матерія", "сила", "величина", "колір" тощо. Однак при якісній характеристиці об'єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо) [23, с. 19].

Конкретизація - процес протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предмета, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності властивостей і ознак та взаємозв'язків [23, с. 285].

1.3. Види та форми мислення

Розглянемо загальноприйняту класифікацію видів мислення:

- за формою існування: конкретно-дійове, наочно-образне та абстрактне;

- за характером розумової діяльності: теоретичне та практичне;

- за ступенем оригінальності: репродуктивне та продуктивне.

Історично спочатку відбулося становлення практичної діяльності і лише пізніше з розвитком людського суспільства - теоретичної розумової діяльності. Однак, незважаючи на високий рівень розвитку суспільства, практичне мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. У людей робітничих професій, праця яких пов'язана з реальними предметами, переважає практичне, конкретно-дійове мислення. Завдання практичного мислення - розв'язання конкретних задач.

Конкретно-дійове, або наочно-дійове мислення, грунтується на безпосередньому сприйнятті предметів. Цей вид мислення є основним у ранньому віці. Дитина мислить в процесі діяльності, взаємодіючи з предметами. Це можна легко простежити на прикладі пізнання дитиною нового, незнайомого предмета, наприклад, подарований автомобільчик малюк розбирає на частини, щоб відшукати того, хто сидить всередині і приводить його в рух, і дуже дивується, коли нікого там не знаходить.

Конкретно-дійове мислення не супроводжується мовленням (дитина складає башточку, не пояснюючи своїх дій, не називаючи їх). Цей вид мислення властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший).

Наочно-образне мислення наявне під час сприймання людиною навколишньої дійсності. В елементарній формі наочно-образне мислення властиве дошкільнятам. У них ще зберігається зв'язок мислення з діяльністю, однак не завжди виникає потреба у маніпулюванні предметами, але завжди є необхідність в уявленні об'єкта, предмета. Дошкільнята мислять наочними образами і ще не володіють поняттями у повному розумінні цього слова. Цей вид мислення іноді називають логічно-знаковим, тобто таким, у якому спираються на уявлення та образи. Образи містяться в короткочасній пам'яті.

Теоретичне образне мислення - оперування образами та уявленнями з метою розв'язання задач, найчастіше яскраво виявляється в діяльності письменників, художників, акторів. За Б. Тєпловим, "...діяльність теоретичного мислення спрямована здебільшого на відшукування загальних закономірностей" [13, с.112]. Образи для цього виду мислення продукує довготривала пам'ять.

Теоретичне мислення - це вирішення проблем на основі наявних знань у вигляді понять, суджень і логічних висновків. Усе це відбувається за допомогою внутрішнього мовлення, подумки.

На основі практичного та наочно-чуттєвого досвіду у дітей шкільного віку поступово формується абстрактне (понятійне) мислення , яке існує у вигляді абстрактних понять і суджень. Цей вид мислення супроводжується мовленням. Його ще іноді називають словесно-логічним. Певна логіка властива всім видам мислення.

В основі абстрактного мислення лежать логічні операції та поняття. Особливо високим рівнем відзначається цей вид мислення у науковців.

Мислення поєднує в собі репродуктивні та творчі елементи. Першими виділили деякі творчі елементи мислення філософи-раціоналісти Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц (XVII ст.). Дж.Гілфорд найбільш вдало одним з перших охарактеризував творче мислення як оригінальне, не подібне на інше, гнучке, гостре, нетривіальне тощо. Постає питання: чому ми не всі і не завжди мислимо творчо, що стає на заваді такого мислення? На ці питання можемо знайти відповідь у працях Т.Ліндсея, К.Халла і Р.Томпсона:

- ми нерішучі - не хочемо виглядати смішними у своїх судженнях;

- прагнемо наслідувати поведінку більшості і бути таким, як усі (конформність);

- швидко сприймаємо критику, ввічливі, тактовні, коректні, але, як наслідок, не вміємо постояти за себе, відкрито висловитись, обгрунтувати думку, незважаючи на ставлення тих, хто нас оточує [13, с.139].

Неадекватно (невідповідно) оцінюємо свої ідеї і, як наслідок, вирішуємо не розкривати їх ні перед ким, залишити при собі.

Автор вважає, що серед причин є й такі, як переоцінка цінностей; відсутність знань, фактів (для теоретичного мислення велике значення мають факти); небажання думати.

Людина пізнає світ логічним шляхом, за допомогою органів чуття, свої знання формує у вигляді понять.

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні [24, с. 82].

Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні – на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.

У понятті загальне й спеціальне призначення предмета виражені в одному слові. Це не конкретний образ, на відміну від сприймання, а узагальнення, де в одному слові відображаються наші знання про предмет чи цілу групу предметів (наприклад, "книга", "суспільство" "Всесвіт").

У процесі діяльності, навчання ми поступово оволодіваємо цілою системою понять. Велику роль при цьому відіграє наочність. Різна кількість часу потрібна особистості для оволодіння тими чи іншими поняттями. Іноді все життя можна розкривати суть окремих понять.

Чимало досліджень проведено П.Гальперіним, В.Давидовим, Г. Костюком, О. Леонтьєвим, Н.Менчинською, Р.Натадзе, Д.Ельконіним та іншими для з'ясування закономірностей, послідовності, умов формування понять у процесі шкільного навчання. Для формування творчого мислення особистості важливо поставити студента в умови першовідкривача, дослідника доступних для нього понять. Зміст понять розкривається в судженнях. Судження - форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось [24, с.93].

Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є істинні та хибні. Істинні - це ті, що перевіряються часом, обставинами, практикою. Судження існує в слові. При конструюванні тих чи інших суджень велике значення мають як логіка, розум, так і почуття та емоції.

Людина - розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку О.Леонтьєва "окрема людина стає суб'єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою" [23, с.254].

Логічний висновок - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від загального до конкретного, часткового. Ще Арістотель сформулював силогізм - основний метод дедукції: якщо два судження є правильними, то висновок буде правильним.

Наприклад, перше судження: "Усі студенти ІІ-го курсу історичного факультету вивчають психологію". Друге судження: "Олена Іваненко - "студентка ІІ-го курсу історичного факультету". Логічний висновок: "Олена Іваненко вивчає психологію"

Так чи інакше ми постійно висловлюємо свої думки у різній формі: поняття, судження, логічні висновки. Думки людини створюють інформаційну та енергетичну систему, в якій існує велика кількість автономних програм, як позитивних, так і негативних. Чимало вчених світу сьогодні стверджують, що думка є матеріальною енергетично, це фізичний субстант. Вплив на людей зусиллям думки називається сугестією. Сьогодні, на жаль, ще неможливо експериментально довести, як саме думка матеріалізується, впливає на енергетичне поле іншої людини. Що інтенсивніша ваша думка, то швидше ваша енергія вплине на співрозмовника.

Важливо пам'ятати, що ми живемо в світі причинно-наслідкових зв'язків, тому завжди спрацьовує така закономірність: все, що ми думаємо і кажемо про інших, відбувається врешті-решт з нами. Духовний цілитель М.Денисов вважав, що думка, послана нами в простір, зберігається близько двох років. Залежно від того, які думки (позитивні чи негативні) переважатимуть на вашому життєвому шляху, виникне хаос чи гармонія, творіння чогось нового, величного чи катаклізми [14, с.11-12].

Сила думки значною мірою залежить від духовності чи рівня сили волі її власника. Позитивні думки про інших, відмова від обговорення чиїхось неприємностей чи проблем, цікаві бесіди про культуру, мистецтво, природу, літературу зумовлять зміну духовної свідомості, а звідси й поведінку. Важливо при цьому забезпечувати гармонію інтелекту, почуттів і поведінки, мати міру в усьому.

Біблійна легенда про те, що Господь карає окремих людей і цілі народи за їхні гріхи, які завжди починаються з думок, останнім часом підтверджується. Вчені дійшли висновку, що земні катастрофи (руйнівні землетруси та виверження вулканів) відбуваються саме там, де нагромаджується критична маса негативної психічної людської енергії. Так реагує ноосфера Землі на аномальні думки, явища суспільного життя людей і держави.

1.4. Розв`язання логічних задач

Життя людини - постійне подолання протиріч. Для розв'язання тієї чи іншої проблеми велике значення має її ідентифікація. Це перший етап розв'язання задачі. Англійський фізик Дж. Бернал стверджував, що проблему зазвичай важче сформулювати, ніж її вирішити. Існує думка, що чим більше у людини знань, тим більше вона бачить проблем.

Другим етапом розв'язання проблеми є побудова гіпотези, моделювання. Гіпотеза - наукове припущення, істинність якого не доведена і потребує експериментальної перевірки. Доведена гіпотеза стає істиною. Г. Сковорода наголошував: "Більше думай, а тоді вирішуй" [23, с.159]. Але, на жаль, часто вирішення тих чи інших проблем відбувається на найнижчому рівні - шляхом спроб і помилок. Людина при цьому не усвідомлює задачу повністю, не будує гіпотезу, тобто не роздумує над проблемою.

Чим більше висловлених думок щодо гіпотези, тим правильніше рішення. Для відшукування правильного рішення є цінними протилежні погляди. Гегель стверджував: "Протиріччя є критерієм істини, відсутність протиріч - критерій хибних думок" [14, с.13].

Вміння вирішувати проблеми, приймати рішення - важлива якість кожної особистості, особливо політиків, урядовців, дипломатів, бізнесменів, оскільки їхні рішення іноді можуть впливати на життя мільйонів людей.

Доволі часто ми вирішуємо проблеми шляхом інсайту. Інсайт - це можливість подивитися по-новому на стару проблему, побачити її в новому ракурсі. Це моментальне "Еврика!" приходить з раптовим усвідомленням можливості розв'язання важкої проблеми, над якою ми довго, безрезультатно роздумували. В основі інтелектуального прозріння, інсайту часто лежить сильна емоція (торжество або сум). Інсайт є важливим елементом розв'язання задач, однак маловідомим. Психологи неспроможні дати пояснення: чому одні люди більш прозорливі, ніж інші; чому ми більш прозорливі до специфічних проблем, а не до усіх тощо. Окремі проблеми вирішуються шляхом інсайту, коли людина раптово перекомбіновує шлях сприйняття ситуації. Однак подекуди вони вимагають цілої стратегії (наприклад, гра в шахи - потрібно "бачити" різні комбінації аж до закінчення гри, моделювати кілька ситуацій). У цьому випадку існують дві головні стратегії вирішення проблеми: алгоритм та евристика.

Алгоритм - це процедура, в якій виконавець продумує усі важливі варіанти вирішення проблеми. Швидка та інтуїтивна чутливість розуму, що дає змогу прийняти рішення, називається евристикою. Цей термін започаткував ще Арістотель. Опис евристичної діяльності є у відомого французького математика А. Пуанкаре. Здебільшого евристична діяльність відбувається шляхом відшукування стереотипів - тобто типовості та очевидності, дійсної наявності фактів [23, с.14].

Іноді спостерігається таке явище, як запізніла очевидність: ми здогадуємося пізніше, виконавши певні дії, прийнявши рішення, здійснивши вчинок.

А. Пуанкаре вважав, що за допомогою логіки доводять, аргументують, а за допомогою інтуїції винаходять, відкривають. Інтуіція, очевидно, пов'язана з ймовірним прогнозуванням і ґрунтується на попередньому досвіді. Вона - привілей тих, хто вміє думати, спостерігати, аналізувати, людей ерудованих, кмітливих, працьовитих. Ось хоча б один з прикладів такої інтуїції, яка грунтувалася на багаторічному досвіді. Чимало талановитих скрипалів закінчили в Одесі музичну школу, яку очолював П. Столярський. Серед плеяди прекрасних митців, яких він виростив, відомі світові Д.Ойстрах, С.Фурер. Столярський володів безцінним даром: до нього приводили п'ятирічних хлопчиків, і він, прослухавши їхню гру, безпомилково визначав, з кого буде скрипаль, а з кого ні. При цьому сам він був пересічним музикантом, але умів розгледіти талант і передбачити майбутнє своїх вихованців.

Передбачення - погляд в майбутнє. Воно має давню історію. У всі віки люди вірили в пророцтво. Прикладів чимало - богиня Фрея (у вікінгів), Нострадамус, Ванга тощо. Серед сучасних пророків можна назвати українця за походженням, відомого канадського художника В.Курилика, який у 1971 р. написав картину "Атомна мадонна", на якій жінка в чорному годує грудьми немовля... У 1986 р. цей твір надрукували на листівці з написом "Чорнобильська Мати Божа" [24, с.197].

При розв'язанні тих чи інших проблем може бути корисним метод мозкової атаки - творчий прийом, під час якого група людей шляхом вільних асоціацій створює щось нове, приймає рішення в умовах вільних від критики та висміювання, що стимулює думку кожного. Часто при цьому поділяють проблему на частини і вивчають, досліджують ці окремі частини, що, врешті, дає змогу узагальнити інформацію, розв'язати проблему загалом, тобто таким чином прийти до беззаперечної істини.

Важливо дотримуватися певних правил під час мозкової атаки:

- не критикувати чужу думку;

- генерувати якомога більше ідей, навіть якщо вони спочатку виглядають незначними чи навіть смішними;

- намагатися бути оригінальним;

- доповнювати думки інших.

Такий спосіб розумової діяльності цінний тим, що її учасники не відчувають страху (оскільки таке розв'язання проблеми нагадує гру), що паралізує будь-який розумовий процес. Відчуття ж успіху, яке супроводжує розв'язання задачі, стимулює творче мислення, позбавляє людину стереотипів.

Кінцевим етапом процесу розв'язання розумових задач є перевірка розв'язку. Р.Декарт був переконаний, що для відкриття істини необхідно хоч би раз у житті, якщо це можливо, все поставити під сумнів.

У дослідженні процесу розв'язання розумових задач є ще багато цікавих і навіть загадкових моментів. Ми знаємо, що для розв'язання будь-якої розумової задачі потрібні знання, досвід. А як же тоді з такими фактами? З. Колберн, скромний хлопчина з Вермонта, був людиною-лічильником. У вісім років його привезли в Лондон, де він пройшов інтенсивне тестування математичних здібностей. Вчені мужі були дуже вражені, виявивши, що З. Колберн не знає правил навіть простої арифметики. Водночас він, не вагаючись, добував кубічний корінь з тризначних чисел і давав правильні відповіді, миттєво підносив число 8 до 16 степеня. Цей приклад свідчить, що людський мозок, людське мислення є ділянкою неймовірних можливостей, мало вивчених і здебільшого складних для пояснень.

1.5. Творче мислення та особистість

Психологів з давніх давен цікавила проблема творчого мислення. На думку Дж. Гілфорда, творче мислення є оригінальним - людина шукає власне розв'язання проблем; гнучким - людина вміє при потребі змінити свою попередню думку, по-новому підійти до розв'язання наболілих питань; глибоким - людина вміє бачити нові, приховані від сприйняття проблеми задачі.

Дослідженням проблеми займалося чимало психологів. Інтерес до цього феномена пояснюється тим, що саме мислення допомагає людині орієнтуватися у величезному потоці інформації. Рівень мислення творчої особистості характеризується: самостійністю, гнучкістю, аналітичністю, розсудливістю, винахідливістю, глибиною думки, дотепністю, кмітливістю.

Самостійність - вміння побачити і сформулювати нову проблему без сторонньої допомоги; осмислити і використати суспільний досвід, при цьому бути незалежним у своїх поглядах, сміливо висловлювати думку. Особистість, якій притаманна самостійність мислення, не боїться поразок, над нею не тяжіють попередні невдачі, вона вірить у себе. На превеликий жаль, люди хочуть бути такими, як усі, їм властива конформність, тобто такий стан, при якому людина відмовляється від власної думки, поглядів, а приймає думку більшості [24, с. 71].

Гнучкість - вміння змінити шлях рішення проблеми, якщо він не задовольняє умову. Людина з гнучким розумом уміє розглядати всі, навіть суперечливі точки зору, зважувати їх істинність. Вона - толерантна, схильна до міркувань, смілива, незалежна, рішуча у змінах і спростуванні, їй притаманне почуття новизни. Уміння радикально змінити свої погляди є дуже важливим, оскільки стереотип, зашкарублість думки не сприяють прогресу, творчості. Догматичність і непоступливість є протилежними гнучкості [23, с.78].

Аполітичність, логічність думок - уміння виділяти істотне й узагальнювати, послідовно та чітко приймати рішення, доречно висловлюватися. Наскільки важливо вдумливо підходити до проблеми розв'язання задач, висловлювати свої думки, свідчить народне прислів'я: "Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже" [23, с.21].

Розсудливість - вміння оцінити ситуацію, відповідно до цього будувати свою поведінку. Французький філософ Ф.Ларошфуко казав: "Якщо ви хочете мати ворогів, дайте друзям відчути вашу перевагу над ними, а якщо ви хочете мати друзів, дайте їм можливість відчути їхню перевагу над вами" [24, с. 143 ].

Винахідливість - уміння знайти вихід з будь-якої ситуації, розв'язати будь-яку проблему. Один з прихильників М.Твена вирішив написати йому листа, але не знав адреси, тому підписав конверт так: "Марку Твену. Бог знає куди". Лист відшукав знаменитого Марка Твена. Прихильник отримав відповідь: "Бог знав. Дякую. Марк Твен" [23, с. 53].

Глибина думки - здатність детально аналізувати, порівнювати та знаходити істотне, здійснювати різносторонній підхід до розв'язання проблеми, аргументувати її рішення і не обмежуватися вузьким колом ідей.

Дотепність - мистецтво з гумором розв'язувати ті чи інші проблеми, влучно висловлюватися. Академік Ландау мав не дуже привабливу зовнішність, але вмів дотепно знайомитися з прекрасною половиною. Підходив до жінки, поплескував її по плечі й запитував:

"Чи можна з вами познайомитися?". Особа оглядалася й обурювалася: "Ви що, дурень?" "Ні, я академік Ландау", - лунало у відповідь. Це мало, як ви розумієте, грандіозний ефект [23, с. 102].

Кмітливість - природний дар, який дає змогу зрозуміти, розпізнати недоступні іншим речі, можливість наблизитись до істини. Одного невиправного злодія засудили до кари смерті. Перед стратою він просив дозволу у Фрідріха II - короля прусського - самому вибрати вид покарання. Король погодився. Тоді засуджений сказав, що хоче вмерти від глибокої старості. Фрідріх II розсміявся і дарував йому життя [23, с. 184].

Якось Б.Шоу отримав листа такого змісту: "Я – найкрасивіша жінка Англії. Ви - наймудріший чоловік. Нам варто було б народити дитину". Б.Шоу не хотів образити жінку, а тому відповів: "Я боюся, що дитина успадкує мою красу і ваш розум" [23, с. 185].

Ми по-різному оволодіваємо розумовою діяльністю: одні - репродуктивним шляхом (шляхом відтворення наявного), інші ж - творчим (оригінальним, своєрідним). Будь-яке мислення - це завжди мислення особистості у всьому її багатстві стосунків з природою, суспільством та іншими людьми.

1.6. Розлади мислення

Мислення - психiчний процес цiлеспрямованого, опосередкованого та узагальненого пiзнання iстотних зв'язкiв та властивостей предметiв i явищ. Мислення - найвища форма активного вiдображення реальностi. Б.В.Зейгарник (1986), пiдкреслюючи складність класифiкацiї розладiв мислення, пропонує видiляти розлади операцiональної сторони, динамiки та особистiсного компоненту мислення. Традицiйним для психопатології є видiлення розладiв: динамiки, форми та змiсту мислення [11, с. 104].

Розлади динамiки мислення полягають у порушеннях темпу, ритму та довiльного характеру мислення.

Прискорене мислення (тахiфренiя) характеризується полегшеним виникненням асоцiацiй, супроводжується прискоренням мови. При легкому прискореннi мислення, яке виникає при гiпоманiакальних станах, може спостерiгатись підвищення інтелектуальної продуктивностi. Надалi прискорення темпу призводить до зниження якостi розумової дiяльностi, при виникненнi так званої скачки iдей мислення стає некерованим.

Прискорення мислення входить до структури маніакального синдрому, спостерiгається при станах психомоторного збудження рiзного генезу.

Уповiльнене мислення (брадiфренiя) полягає у зменшенні загальної кiлькостi iдей, ускладненим формуванням асоцiацiй. Це виявляється у значних паузах мiж питанням та вiдповiддю, вiдповiдi стають односкладними. Загальмованiсть асоціативного процесу є симптомом депресiї, спостерiгається уповільнення мислення також при органiчних ураженнях мозку.

Iнертнiсть (тугорухомiсть) мислення полягає в ускладненні переходу вiд однієї думки або теми до iншої; це вiдбувається внаслiдок тривалої фiксацiї попереднiх асоцiацiй. Застосовують також термiни торпiднiсть, в'язкiсть мислення, якi є синонiмами. Спостерiгається цей симптом при епiлепсiї, органiчних ураженнях мозку [23, с. 109].

Лабiльнiсть мислення - явище, протилежне його iнертностi, полягає у нестiйкостi способу виконання завдань. У хворих з вiдносно збереженою здатнiстю до узагальнення лабільність мислення може стати причиною значного зниження інтелектуальної продуктивностi. Спостерiгається цей розлад при астенічних станах, при легкому ступенi органiчного ураження мозку [23, с. 136].

Закоркування мислення (шперунг) - блокада розумової дiяльностi, яка виникає епiзодично. Суб'єктивно хворі вiдчувають пустку в головi, перерву у думках. Свiдомiсть при цьому не втрачається, оскiльки зберiгаються спогади про такi стани. Спостерiгаються шперунги при шизофренiї, їх вважають високо специфiчними для цього захворювання.

Ментизм (мантизм) - мимовiльне виникнення нецiлеспрямованого потоку думок, спогадiв, уявлень, змiст яких, як правило, погано запам'ятовується. Астенiчний ментизм може виникати у здорових людей напередоднi iспитiв, у його виникненнi провiдна роль належить втомi та хвилюванню. Поза бажанням студента у його свiдомостi безладно вiдтворюються фрагменти пiдручника та конспектiв. Ментизм може спостерiгатись також при шизофренiї, тодi вiн супроводжується переживанням вiдчуження власних психiчних актiв, маячними iдеями психiчного (гiпнотичного або телепатичного) впливу [23, с. 165].

До цієї ж групи розладiв мислення належать персеверацiї та стереотипiї. Персеверацiї - повторення фрагменту мислення, який має певний сенс. Стереотипiї - вiдтворення позбавлених сенсу фрагментiв мислення. Персеверацiї найчастiше спостерiгаються при органiчних ураженнях мозку рiзного генезу, стереотипії - при вираженому слабоумствi, при станах психомоторного збудження, якi виникають у хворих на шизофренiю.

Розлади форми мислення полягають у порушеннях його зв'язностi, логiчностi, у втратi здатностi використовувати операцiї узагальнення та абстрагування. До цiєї групи належать численнi варiанти розладiв мислення, виявлення яких має надзвичайно важливе значення для правильної діагностики психiчних захворювань [24, с. 86].

Незв'язане (iнкогерентне) мислення виявляється одночасним розпадом логiчної структури та граматичних зв'язкiв мови. Хворий вимовляє окремi, не пов'язанi мiж собою, слова, iнодi - уривки речень:

"Нi, нi... Наташа, хто... Так, уже нi...Наташа..."

Цей симптом спостерiгається при аментивному розладi свiдомостi, який виникає при тяжкому соматичному станi хворих.

Розiрване мислення характеризується втратою логічних зв'язкiв при збереженостi зв'язкiв граматичних. Наприклад, хвора каже: "Дестольгiя, або славне слово слався, розповсюджене взимку, влiтку, навеснi та восени в полях, лісах i мiстах". Поряд з феноменом розiрваностi цей приклад містить неологiзм - нове слово, яке має особливе значення для хворої.

У виникненнi розiрваностi мислення значна роль належить феномену зiсковзування думки - переходу вiд одного уявлення до iншого поза природними логiчними зв'язками. Асоціації виникають за слабкими, або латентними, ознаками. Окремi зiсковзування важко помiтити у спонтанних висловлюваннях хворих, але вони легко виявляються за допомогою завдань патопсихологiчного дослiдження. Наприклад, виконуючи завдання на виключення зайвого предмету з групи подiбних, хвора об'єднує наперсток, катушку з нитками та газету, виключає ножицi. Своє рiшення вона обгрунтовує таким чином: "На наперстку близько один до одного розташованi заглиблення для голки. Витки нитки щiльно укладенi на катушцi, так само щільно надрукованi у газетi дрiбнi лiтери. Отже, цi предмети можна об'єднати за принципом наявностi ознаки компактного розташування структурних елементiв, цiєї ознаки не мають ножицi". I зiсковзування, i розiрванiсть мислення специфічні для шизофренiї [23, с. 136-137].

Формальне мислення полягає у переважнiй спрямованостi уваги, iнтелектуальних установок не на соцiально-змiстовнi, а на формальнi аспекти дiяльностi. Наприклад, на питання, як вiн потрапив до лiкарнi, хворий вiдповiдає: "Привезла машина швидкої допомоги, а потiм - через приймальне вiддiлення". Лiкар, вбачивши у вiдповiдi сарказм, просить вiдповiсти на питання бiльш докладно. Хворий старанно виконує iнструкцiю:

"Подзвонили у дверi моєї квартири, зайшли два чоловiки, одному рокiв 30, другому - 35, обидва у бiлих халатах. Сiли до столу, один говорив зi мною, другий писав щось. Потiм ми зiйшли сходами, сiли в машину, приїхали у вiддiлення. Там було дві жiнки рокiв 40, обидвi щось писали. Потiм менi дали цей одяг i привели до вiддiлення". Ця формально правильна вiдповiдь мiстить опис зовнiшньої сторони подiї, змiст ситуацiї не розкривається. Для людей, у яких немає формальностi мислення, питання, поставлене лiкарем, без сумнiву означає "Чому, з якої причини ви потрапили до лiкарнi?". Формальне мислення спостерiгається у хворих на шизофренiю.

Паралогiчне мислення характеризується хибнiстю посилок, доказiв чи висновкiв. Спосiб аргументацiї, до якого вдаються хворi, суперечить законам формальної логiки, при цьому хворі охоче викладають порядок своїх умовиводiв, пропонують "математично довести" свою правоту. Приклад такого доказу свого царського походження: "По-перше, дiвоче прiзвище моєї бабусi - Королькова, очевидно, вiд слова король. По-друге, мiй дiдусь народився в мiстi Орел, орел - символ царської династiї, сiм'ї Романових. Отже, я також - особа царського походження". Найбiльш яскравi приклади паралогiзмiв зустрiчаються у хворих на шизофренiю, однак паралогiчне мислення може спостерiгатись також у психопатичних особистостей, у хворих на неврози та реактивнi психози. У цьому разi порушення формальних законiв логiки менш очевиднi, на перший план виступає однобока спрямованiсть мислення, внаслiдок якої до уваги беруться лише окремi факти. Порушення логiчних законiв зумовленi у цьому разi кататимнiстю мислення, яка полягає у змiненостi мислення пiд впливом сильних емоцiй [24, с. 80].

Символiчне мислення полягає у тому, що хворий оперує символами, якi зрозумiлi тiльки йому, вбачає символічне значення у таких предметах та явищах дiйсностi, якi для інших людей такого значення не мають. Символи, якими користуються здоровi люди, є для них умовними знаками; символи, якими оперують хворi, мають для них самостiйне перебільшене значення. Незважаючи на те, що патологiчнi символи мають iндивiдуальне значення, можна описати деякi спiльнi риси такої символiки при шизофренiї. Патологiчними символами можуть стати кiлькiсть предметiв або їхнiй колiр, часто такi iндивiдуальнi символи спрiймаються як натяки якоїсь сторонньої сили, за допомогою яких вiддаються накази, надаються попередження. Так, хвора була певна, що група осiб, якi спостерiгають за нею щомитi, залишає для неї спецiальнi повiдомлення. Вона працює швачкою, i коли якогось дня вона шиє червонi сукнi, це означає, що вона має йти до червоного корпусу унiверситету iм. Тараса Шевченка; коли вона шиє блакитнi з бiлим оздобленням сукнi, вiд неї чекають, що вона пiде до стадiону "Динамо", оскiльки блакитний та бiлий - кольори футбольної команди "Динамо"[24, с. 118].

Резонерське мислення вiдрiзняється прагненням до безцiльного мудрування, схильнiстю до банальних загальних мiркувань. Висловлювання хворого мають вiдтiнок повчальностi, вони багатословнi, пишномовнi. Наприклад, на питання про вiдносини з дружиною хворий вiдповiдає: "Я вважаю, що подружнi стосунки мусять будуватися на основi обопiльної любовi та поваги. Лише такi стосунки можуть задовольняти потреби сучасної людини, якi прогресивно розвиваються разом з прогресом усього суспiльства". Як видно, наведенi патетичнi висловлювання не iнформативнi. Резонерське мислення спостерiгається у хворих на епiлепсiю, шизофренiю, iнодi – у психопатичних особистостей [24, с. 141].

Аутистичне мислення, на вiдмiну вiд реального, не вiдображує дiйснiсть, а вiдривається вiд неї. Е.Блейлер вважав, що аутистичне мислення керується не законами логiки, а "афективними потребами" - прагненням до насолоди та уникненням неприємних переживань [23, с.27]. Ця форма мислення характерна для хворих на шизофренiю, шизоїдних психопатiв. Е.Блейлер зауважував, що аутистичне мислення може спостерiгатися i у здорових осiб в певнi перiоди життя. Патологiчна обстiйнiсть мислення полягає у надмiрнiй деталiзацiї при описi явищ та подiй, у нездатностi розрiзнити головне вiд другорядного. Патологiчна остійність супроводжується описаною вище iнертнiстю мислення. Цей розлад мислення характерний для осiб з органiчним ураженням мозку внаслiдок травми або iнфекцiї, для хворих на церебральний атеросклероз, епiлепсiю. Батько хворої на шизофренiю, у якого вираженi склеротичнi змiни психiки, вiдповiдає на питання, що сталось з його дочкою: "Я прийшов додому, подивився - у холодильнику м'ясо є, а на перше немає нiчого. А у нас завжди на обiд i перше, i друге. Я став варити суп: поставив воду, порiзав картоплю, морку порiзав. Аж чую - ключi шкрябають, це вона прийшла з роботи. Тут саме вода закипiла, я газ трошки прикрутив, капусти порiзав дрiбненько, цибулi, а вона не заходить. Я вийшов у коридор, а вона стоїть, пiдвела руки над головою, ворушить губами. Що я її питаю - не вiдповiдає нiчого". Цей приклад свiдчить про неможливiсть для цієї людини зосередити свою увагу на головному, розповiсти про подiю вiн може, лише описуючи кожну з своїх дiй.

Розлади форми мислення можуть бути виявленi шляхом бесiди, однак при незначнiй вираженостi порушень iснує потреба в створеннi спецiальної ситуацiї, яка актуалiзує тi чи інші особливостi мислення.

Iснуючi методики патопсихологiчного дослiдження дозволяють встановити, який рiвень узагальнень доступний для хворого. Низький рiвень узагальнень характерний для iнертного, патологiчно обстiйного мислення. При наявностi достатньо високого рiвня узагальнень, при збереженiй здатностi до абстрагування можливе викривлення процесу узагальнення.

Зниження та викривлення процесу узагальнення Б.В.Зейгарник вiдносить до розладiв операцiонального боку мислення. Рiзноплановiсть мислення розглядається нею як наслідок порушень особистiсного компоненту мислення. Це явище полягає у тому, що судження хворих про яке-небудь явище належать до рiзних площин, рiзних рiвнiв узагальнення. Викривлення процесу узагальнення та рiзноплановiсть мислення клiнiчно виявляються у формальностi, паралогiчностi, символiзмi мислення, у зiсковзуваннях та резонерствi.

Для вивчення особливостей мислення застосовують методики розумiння сюжетних картин, прихованого змiсту простих оповiдань, виключення зайвого предмету з групи подiбних, класифiкацiї, простих та складних аналогiй, зiставлення прислiв'їв з реченнями, визначення необхiдних ознак предметiв та явищ. Особливостi мислення можуть бути об'єктивiзованi за допомогою таких проективних методiв як метод Роршаха, методика пiктограм.

Всi перелiченi методики дають можливiсть якiсно оцiнити особливостi мислення. При цьому враховується не лише те, вірно чи невiрно виконане завдання. Аналiзується характер помилок, особлива увага приділяється тому, чи залежнiсть мiж складнiстю завдань i успiшнiстю їх виконання, а також тому, чи коригуються помилковi рiшення пiсля того, як до них привертається увага дослiджуваного. Для кiлькiсної оцінки успiшностi розумової дiяльностi застосовують тести iнтелекту, зокрема тест Векслера. Поряд з вербальними завданнями цей тест мiстить невербальнi, якi дозволяють оцiнити здатнiсть до просторового аналiзу та синтезу, до розв'язання арифметичних задач. Слiд пiдкреслити, що для дiагностики деяких психічних розладiв найважливiша вiдсутнiсть формальних розладiв мислення, що також має бути встановлене у патопсихологічному дослiдженнi.

Розлади змiсту мислення включають нав'язливi, надцiннi та маячнi iдеї.

Нав'язливi iдеї - уявлення та думки, якi мимоволi виникають у хворого, до яких зберiгається критичне ставлення i з якими хворий намагається боротися [24, с. 16].

Розрiзняють нав'язливий рахунок, нав'язливi сумнiви, нав'язливе мудрування, нав'язливi думки контрастного змiсту. При нав'язливих сумнiвах, безпiдставнiсть яких усвiдомлюється самим хворим, здiйснюються багаторазовi перевiрки (найчастiше сумнiви стосуються того, чи залишились замкнутими дверi, чи вимкнув хворий свiтло, чи зробив необхiдний запис у службових паперах). Нав'язливе мудрування полягає в постiйних роздумах на тему, яка насправдi не є значимою чи цiкавою для iндивiда. Так, погляд на кожний предмет може покласти початок довгiй низцi уявлень рiзних стадiй процесу його виготовлення; деякi етапи нав'язливих роздумiв вимагають розрахункiв, якi здiйснюються подумки з напруженням; для iнших етапiв необхiднi спецiальнi знання, яких хворий не має, i це спричинює неприємнi емоцiї.

Нав'язливий рахунок полягає у нездоланнiй потребi рахувати певнi об'єкти, якi потрапляють до поля зору хворого. В інших випадках з необхiднiстю здiйснюються арифметичнi дiї, якi не мають жодної розумної мети. Хворий додає цифри на номерних знаках автомобiлiв, вiдзначає, чи є сума парним числом, вiдчуває занепокоєння, якщо навколо надто багато автомобiлiв, i вiн не встигає провести свої пiдрахунки. Контрастнi думки вiдрiзняються невiдповiднiстю до ситуацiї, контрастують з морально-етичними установками iндивiда. Об'єкт контрастних уявлень - як правило, рiднi люди, символи вiри, релiквiї. До контрастних думок близькi нав'язливi потяги. Скромна молода жiнка скаржиться на те, що в читальному залi бiблiотеки у її уявi раз у раз виникає така сцена: вона бiжить з голосним криком вздовж ряду стiльцiв, сильно ляпаючи кожного читача по потилицi. Такi нав'язливi потяги, як правило, нiколи не реалiзуються, але викликають вкрай неприємнi вiдчуття.

Нав'язливi думки спорiдненi до iнших нав'язливих феноменiв - нав'язливих страхiв (фобiй) та нав'язливих дiй. Серед нав'язливих страхiв розрiзняють агорафобiю - страх вiдкритого простору, клаустрофобiю - страх закритого примiщення, гiпсофобiю - страх висоти, оксiфобiю - страх гострих предметiв, нозофобiю - страх тяжко захворiти i так далi.

Нав'язливi дії здiйснюються як простий захист при фобіях певного змiсту - наприклад, постiйне миття рук при мiзофобiї - нав'язливому побоюваннi забруднення. Бiльш складнi нав'язливi дiї набирають характеру ритуалiв, вони спрямованi на те, щоб вiдвести неiснуючу загрозу вiд самого хворого та його рiдних.

Усi рiзновиди нав'язливих станiв досить часто спiвiснують у хворого, їх сукупнiсть складає обсесивний (вiд латинської obsessio - блокада) або ананкастичний (вiд грецької anankasma - примус) синдром.

Нав'язливi стани найчастiше зустрiчаються при неврозах, психастенiчнiй психопатiї, неврозоподiбнiй формi шизофренiї, в депресивнiй фазi манiакально-депресивного синдрому. Вони можуть також виникати при органiчних ураженнях головного мозку, соматогенних психiчних розладах. Клiнiчнi особливості нав'язливих станiв залежать вiд того, яке захворювання виявляється ними. Так, характернi особливостi нав'язливих станiв при шизофренiї - вiдсутнiсть психологiчної зрозумілості їх виникнення, недоладнiсть, химернiсть, символiчнiсть, одноманiтнiсть, поступове зникнення критичного ставлення та боротьби з нав'язливими феноменами.

Звичайно хворi, якi вирiшили звернутись по допомогу, одверто розповiдають про нав'язливi страхи, уявлення чи думки. Спецiальних методик патопсихологiчного дослiдження, спрямованих на їх виявлення, не iснує. Однак окремi пункти деяких особистiсних тестiв мають на метi виявлення обсесiй. Так, у методицi незавершених речень є початок такого твердження: "Розумiю, що це дурницi, але боюсь..."

Опитувальники MMPI та СМДО мiстять такi пункти: "Часом я вiдчуваю непереборну потребу завдати комусь шкоди або зробити що-небудь непристойне"; "Мене не тривожить небезпека заразитися яким-небудь захворюванням"; "Менi страшно дивитися вниз з висоти". Якщо дослiджуваний схильний до виникнення нав'язливих явищ, це вiдбивається у пiдвищеннi оцiнки за VII шкалою (шкала психастенiї або тривожностi). Пункти, якi вiдбивають наявнiсть обсесiй, входять також до опитувальника Шмiшека, методики визначення рiвня невротизацiї та психопатизацiї.

Надцiннi iдеї - такi, що посiдають центральне мiсце у психiцi внаслiдок надзвичайної особистiсної значимостi, особливої афективної насиченостi. Надцiннi iдеї однобоко вiдбивають реальнi обставини, заважають людинi бути об'єктивною в оцiнках. Як правило, надцiннi iдеї пов'язанi з перебiльшенням значущостi власної особистостi, хоча змiст можуть мати рiзноманiтний (надцiннi iдеї винахiдництва, ревнощiв, iпохондричнi). На вiдмiну вiд домiнуючих iдей, якi не є патологiчними, провiдна роль надцiнних iдей у свiдомостi хворих визначається не професiйними захопленнями, не об'єктивними iнтересами, а надмiрною претенцiознiстю. На вiдмiну вiд маячних, змiст надцiннi iдеї не бувають недоланими, до певної мiри вiрно вiдбивають реальнi факти, а також пiддаються корекцiї пiд впливом вагомих логiчних доказiв або змiни життєвих обставин.

До надцiнних iдей близькi надцiннi захоплення, якi спостерiгаються у пiдлiткiв (заняття фiлософiєю, фізичні вправи, незвичайнi види колекцiонування). Надцiннi ідеї виникають у психопатичних особистостей, особливо часто - у паранойяльних психопатiв, а також при психопатоподiбних станах рiзної етiологiї. До надцiнних належать також ідеї самозвинувачення, якi характернi для хворих на ендогенну депресiю. Незначний вчинок, здiйснений в минулому, переоцiнюється хворим, сприймається як злочин. Виявляють надцiннi iдеї шляхом бесiди, спецiальних патопсихологічних методик для цього не iснує [24, с. 21-23].

Маячнi iдеї - хибнi думки, якi виникають на хворобливiй основi та не пiддаються логiчнiй корекцiї. Сукупнiсть маячних iдей називають маяченням. Патологiчна переконанiсть у справедливостi маячних тверджень, неможливiсть скоригувати маячення шляхом логiчних доказiв або навiюванням відрізняють маячення вiд надцiнних iдей, а також вiд помилок, властивих здоровим людям.

Враховуючи змiст, можна видiлити три групи маячних iдей: персекуторнi, експансивнi, депресивнi. До персекуторних iдей належать маячення ставлення, переслiдування, психiчного та фiзичного впливу, отруєння, обкрадування, ревнощiв. Наприклад, хворий з маячними iдеями ставлення та переслiдування переконаний, що знайомi та незнайомi люди особливим недоброзичливим чином ставляться до нього, впевнений, що за ним встановлено постiйне спостереження. Ідеї психiчного впливу полягають у тому, що хворий переконаний в iснуваннi стороннього контролю над своїми думками. Такi ідеї найчастiше поєднуються з iснуванням слухових псевдогалюцинацiй.

Змiст експансивних маячних iдей - переоцiнка власних можливостей, свого суспiльного стану, походження, здоров'я, зовнiшностi. Розрiзняють маячення величi, могутностi, безсмертя, багатства, винахiдництва, високого походження, реформаторства, еротичний (маячення кохання).

Навпаки, змiст депресивних маячних iдей - знижена оцінка хворим себе та власних можливостей. Таке маячення виникає на фонi зниженого настрою. До депресиних належать маячнi ідеї самозвинувачення, грiховностi, самоприниження, фiзичної вади (дисморфоманiя), iпохондричнi, при яких хворi переконанi в наявностi тяжкого невилiковного захворювання. Нігілістичне маячення - переконанiсть у вiдсутностi внутрiшнiх органiв.

Сензитивне маячення ставлення - хворий вважає, що оточуючі люди знають про їхнi реальнi або неiснуючi пороки, виражають засудження з цього приводу. Аналiз змiсту маячення має певне дiагностичне значення. Персекуторнi iдеї найбiльш характернi для шизофренiї, iдеї ревнощiв - для хронiчного алкоголiзму, самозвинувачення та грiховностi - для манiакально-депресивного психозу, обкрадання - для iнволюцiйного параноїду.

За клiнiчною структурою розрiзняють первинне та чуттєве (образне, вторинне) маячення. Первинне (iнтерпретативне) маячення характеризується переважним порушенням логічного пiзнання при збереженостi пiзнання чуттєвого. Чуттєве маячення розвивається в структурi складного синдрому в поєднаннi з розладами сприймання, афективної сфери. Афективним називають образне маячення, яке виникає внаслiдок депресiї або манiакального стану. В межах афективного розрiзняють кататимне та голотимне утворення маячних iдей. В основi кататимного маячення - iнтерпретацiя реальних подiй, чуттєво забарвленого комплексу переживань. Голотимне маячення виникає внаслiдок первинних порушень афективної сфери (наприклад, маячення самозвинувачення та грiховностi при депресiї хворого на манiакально-депресивний синдром).

Розрiзняють такi маячнi синдроми: параноїдний, паранойяльний (параноїчний), парафренний, галюцинаторно-параноїдний.

Параноїдний синдром - сукупнiсть явно неправдоподiбних, уривчастих маячних iдей, яка не спирається на логiчнi докази. Виникає параноїдне маячення як готове знання. Наявнiсть параноїдного синдрома значною мiрою порушує поведiнку хворого. Параноїдне маячення може поєднуватись з iснуванням галюцинацiй.

Паранойяльний синдром - сукупнiсть зовнi правдоподібних систематизованих iдей, якi виникають як iнтерпретацiя значної кiлькостi реальних фактiв, на користь яких хворий наводить логiчнi докази. Поведiнка хворих з паранойяльним синдромом лишається впорядкованою, розлади сприймання для цього синдрому не характернi.

Парафренний синдром - поєднання систематизованого або несистематизованого фантастичного маячення з вербальними галюцинацiями, явищами психiчного автоматизму, афективними змiнами, хибними спогадами (конфабуляцiями).

Галюцинаторно-параноїдний синдром характеризується поєднанням галюцинацiй та маячних iдей. Різновид галюцинаторно-параноїдного синдрому - синдром психічного автоматизму Кандинського-Клерамбо, при якому відчуження власних психiчних актiв поєднується з персекуторним маяченням i слуховими псевдогалюцинацiями.

Маячення - продуктивний психiчний симптом, характерний для рiзних за етiологiєю розладiв психотичного рiвня. Хворі часто намагаються приховати вiд оточуючих свої маячнi iдеї.

Для виявлення маячення лiкар має звертати увагу на непослiдовностi та недоречностi у вiдповвiдях хворого, незрозумiлi натяки, надання особливого значення незначущим деталям. Хоча спецiальних методик для виявлення маячення немає, iнтерпретацiї малюнкiв можуть вiдбивати змiст маячних переживань. Деякi тввердження хворих з маячними синдромами увiйшли до MMPI (СМДО): "Я гадаю, що проти мене iснує змова"; "Думаю, що за мною стежать"; "Люди говорять про мене зневажливi та вульгарнi речi". Наявнiсть маячення може вiдбиватись у пiдвищеннi оцiнки за VI шкалою - шкалою паранойi (ригiдностi), але iнодi маячнi iдеї не позначаються на профілі СМДО.





Реферат на тему: Проблеми та дослідження явища мислення (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.