Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Періоди розвитку творчості на життєвому шляху людини (реферат)

Дитина народилася. Ким вона є і що вона має? Потужні інстинкти, задатки та величезний енергопотенціал — тобто, умови розвитку.

Потенціал немовляти полягає у такому:

1) не маючи жодного готового механізму дій (як в автомата або тварини), має здатність до нескінченної кількості дій Відповідно до будь-яких форм предметів і явищ;

2)має у собі зародок механізму творчості — універсального знаряддя, яке слугуватиме їй за будь-яких обставин;

3) має структуру механізму творчості, яка розгорнеться у певній послідовності і в певних координатах часу;

4)механізм творчості буде здатним змінювати власну структуру відповідно до діяльності і надаватиме змогу робити відкриття, винаходи, створювати художні образи.

Отже, людина від природи — творець, вона приречена створювати те, чого у природі й соціумі не існувало.

Ми виходимо з того, що закони чисел — закони природи — допоможуть визначати норми психічного і фізіологічного розвитку та розгортання у часі механізмів діяльності людини.

За прожитими роками потрібно бачити здійснення процесів зародження, визрівання та становлення органів і систем організму, психіки і свідомості. Так, у белькотінні немовляти зароджується основа мовлення, у повзанні — хода і біг, в орієнтувальному рефлексі на новизну — зародок творчого потенціалу.

В історії матеріальної та духовної культури, ноосфері, існують знання про функції ірраціональних чисел та золотої пропорції. Це — числа Фібоначчі, які відображають закони будови і функціонування явищ природи, мистецтва, техніки, технологій виробництва, а також будови тіла людини та функцій її душі.

Ось цей унікальний ряд (0 ї 1 — основа): 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89... Він одночасно є арифметичною і геометричною професіями, а також пропорцією золотого перерізу.

Як золотим перерізом і числами Фібоначчі вимірюють вікові періоди?

Зрозуміло, час на зародження, визрівання та формування тіла, психіки і свідомості виміряється кількістю прожитих років. Числа цього ряду вказують моменти переворотів у роботі механізмів психіки. Вони — рівні, на яких може зупинятися віковий розвиток людини. Буває таке, що дитина досягла того чи іншого рівня, а сил та енергії для його подолання бракує, тому в неї росте тіло, а психіка і свідомість залишаються на досягнутому рівні розвитку.

Ряд чисел Фібоначчі відкриває нам ще одну дивовижну властивість вікового розвитку людини: кожний період розкладається на дрібні пропорційні відрізки часу, протягом яких відбуваються зміни механізмів психіки.

Але природа виділяє на перебудови часу не стільки, скільки буде, а суворо період — від і до.

Наприклад, від 0 до 1 року — новонароджена дитина проходить етапи перебудови: на третьому місяці (0,118) — тримає голову, на п'ятому місяці (точка — 0,382) — дитина може самостійно сидіти, на восьмому — (точка — 0,618) дитина стоїть, тримаючись руками за опору. А до завершення першого року життя (кінцева точка розвитку гармонії) — дитина стоїть і вчиться ходити — оволодіває часом дії і простором. Чотири вікові греблі, чотири норми розвитку. На дев'ятому місяці життя (золота точка — 0,618) активізується механізм почуттів.

Отже, до кінця першого року життя малюк, озброєний енергопотенціалом (пальним) та почуттями (здатністю оцінювати довкілля і діяти так, а не так), — пізнає світ за формулою:

енергопотенціал — почуття

В 1 рік починає працювати механізм психомоторики дитини, і вона опановує ходу. До цього -часу дитина пізнавала світ головою (як тварина — мордою). Тепер же вона пізнає світ руками — привілей винятково людський. Тварина пересувається у просторі, а дитина, опановуючи простір, пізнає і вивчає свою територію.

У 2 роки — розуміє і діє за словом. Це означає, що:

1) дитина опановує мінімальну кількість слів — значень і образів дій;

2) ще не вирізняє себе із довкілля, поєднуючись з усім, що її оточує:


 

3) діє за сторонньою вказівкою.

У цьому віці дитина найслухня-ніша і найприємніша для батьків. З людини чуттєвої дитина перетворюється на людину, що пізнає, бо діє за формулою:

психомоторика — почуття — енергопотенціал

У З роки дитинадіє, користуючись словом як регулятором активності, вона стає чомучкою. Відокремлення цієї людини від довкілля вже відбулося, і вона навчається діяти самостійно. Тому дитина:

1) свідомо протистоїть батькам, вихователям у дитячому садку;

2) усвідомлює власний суверенітет і прагне самостійності;

3) намагається підкоряти своїй волі близьких і знайомих людей.

Тепер для дитини слово — це дія. З цього починається діюча людина.

У 3-річної дитини народжуються тисячі запитань. Дитячі почуття — регулятори дій дитини у взаємостосунках із невідомим. Це означає, що почало працювати мислення і з'явилась формула:

мислення почуття психомоторика — енергопотеціал

Дитина стала здатною відображати невідчутне у предметах та явищах і перетворювати невідоме їй на відоме — мислити.

Усвідомлення невідомого породжує у дитини запитання. Вони — живі пружини, які спонукають дитину до пізнання довкілля. Що ж приховується за кожним із дитячих питань?

1. «Що?» — предмет, його ім'я, субстанція, створення невідомого.

2. «Як?» — засіб дії (розумової або психомоторної), технологія створення чогось, розвитку, виникнення, створення тощо.

3. «Для чого?» — мета дії, процесу, явища, вчинку, їх значення, цінність, користь, призначення тощо.

4. «Де?» — простір, площа, необмежена довжина в усіх напрямах, яку потрібно обмежити, щоб знайти і розмістити там перетворене невідоме у засвоєне.

5. «Коли?» — час і розмежування в ньому хвилин, тривалості, періоду діяльності; момент, історична епоха.

6. «Чому?» — причина, що слугує основою чогось, зумовлює інше явище, підстава, привід для чинності.

7. «Скільки?» — кількість — те, що в предметах і явищах підлягає виміру, підрахунку, величина, обсяг, кількість, маса.

Що ж спрямовує 3-річну дитину на пошук відповідей на запитання? Усвідомлення невідомого як таємниці породжує прагнення думати про «що?», «як?», «де?», «чому?» Вона прагне вирішити ті самі проблеми, над якими розмірковували філософи-мудреці. Невідоме хвилює, і вона прагне самотужки перетворити його на відоме. У чому полягає різниця між мисленням дитини й мудреця — запитання не риторичне. Мудреці розв'язують проблеми людства, а дитина — найближчого оточення.

Отже, у мудреця і дитини процес мислення однаковий, але обсяги мислимого непорівнювані.

Дитина, відчуваючи у невідомому задачу, розв'язати її самотужки неспроможна. Тому вона звертається до батьків, вихователів по допомогу. Але часто батьки і вчителі на запитання дітей відповідають стандартно: «Мені ніколи». Або: «Не твого розуму діло», «Підростеш — дізнаєшся», «Багато будеш знати — швидко постарієш», «Не набридай!», «Краще займись чим-небудь іншим», «Відчепись, а то битим будеш!»...

Про наслідки виховання «відчіпними» відповідями здогадатися неважко. Саме так батьки власноручно знищують один із механізмів творчості — мислення дитини. Чинять так від незнання, хоча впевнені у своїх добрих намірах. Прикро, але це так.

Кожний малюк — потенційний поліглот. Для того щоб він зберіг цю здатність, треба створити йому мовне середовище. Крім того, що він засвоює рідну мову (нехай не образяться дорослі, у таких бездарних педагогів, як батьки, без підручника і без методичних посібників), малюк здатен оволодіти багатьма

іноземними мовами, якщо ними користуються у родині. Описано

багато випадків (а наука підтвердила експериментами), що коли до малюка звертаються чотирма мовами: батько — однією, мати — іншою, дідусь і бабуся — ще іншими, то він до 3,5 років може вільно спілкуватися з родичами «їхніми» мовами.

Виходить, кожний малюк і поліглот, і потенційний перекладач. Згадайте, скільки ви витрачали часу і сил на вивчення іноземної мови: спочатку в школі, потім у ВНЗ, далі самостійно. І всеодно як слід її не знаєте.

Чому? Бо вас примушували, не підозрюючи, що ваш лінгвістичний період вже минув, що у вас уже інші домінанти в механізмі творчості; іноземні мови вивчали на тлі негативних почуттів, а вони «випалюють» оперативний енергопотенціал з іншим призначенням.

Знайте, що минулого природа не повторює, не залишає в тому ж класі на другий рік. Якщо ми себе змушуємо, то боремося з нашою природою.

Якщо ж ми хочемо, то все виходить невимушено, вільно, природно.

5 років — «вік грації». Початок активності механізму уяви — відображення неіснуючого. Чудовий віковий етап. Дитина, яка діє самостійно, постійно перебуває у стані польоту. Вона — уособлення гармонії, її життєвий еталон — повна гармонія світу. Книги, ігри, танці, спритні рухи — все насичене гармонією, якою ця маленька істота намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє виникненню нового стану і прагне до безупинної діяльності.

Матеріалізація чуттєвості можлива через здатність людини до:

1) відображення довкілля і себе самої як частини світу (ми чуємо, бачимо, користуємося дотиком, нюхом тощо — всі чуттєві органи задіяні у відображенні);

2)проектування зовнішнього світу і самої себе (створення другої природи, гіпотез, побудувати нову машину, розв'язати проблему, розв'язати задачу квадратури кола) за допомогою критичного мислення, почуттів та уяви;

3) створення другої, рукотворної природи, продуктів діяльності (реалізація запланованого, конкретні розумові або психомоторні дії з конкретними предметами і процесами).

Так створюється нова формула життя:

уява мислення почуття — психомоторика — енергопотеціал

Після 5 років механізм уяви домінує над всіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе у казковому світі. Гіпертрофована уява дитини викликає в дорослих подив, а часто й тривогу за стан здоров'я малюка, оскільки дитяча уява позбавлена будь-якого ґрунту, а її витвори не відповідають дійсності. І дорослі намагаються приборкати цей механізм творчості — вимикають його із розвитку, чим завдають дитині великої шкоди.

8 років — панування почуттів і формування власного виміру почуттів (пізнавальних, моральних, естетичних). Що це за виміри? Психічний стан гармонійної душі, коли дитина безпомилково:

1) оцінює відоме й невідоме;

2)відрізняє моральне від аморального;

3)прекрасне від потворного, чи того, що становить загрозу для життя, гармонію від хаосу.

У цьому віці дитина перетворюється на вундеркінда. Досвід свідчить, що вундеркінди рідко досягають вершин творчості. До певного часу дитина, наслідуючи, копіювала чужі твори, але одного разу усвідомила, що цього замало. А підбадьорювання дорослих, їхнє бажання будь-що виховати людину, здатну до творчості, остаточно виснажує дитячі сили. Гіркий досвід виробив іронічне ставлення до дітей, що достроково подолали вікові рубежі і нібито відрізняються від однолітків.

Діти, що досягли цього вікового рубежу і не подолали його, перебувають довгі роки, а то й усе життя на попередньому рівні розвитку.

13 років — починає працювати механізм творчості. Але це не означає, що він працює на повну потужність. Тут працює тільки якийсь один із елементів механізму, а всі інші сприяють його роботі. Якщо і на цій сходинці вікового розвитку зберігається гармонія, то підліток безболісно здолає наступний рубіж і досягне віку революціонера.

Підкреслимо: механізми енергопотенціалу, почуттів, психомотрики та уяви вмикаються в активність самостійно. І відбувається це в разі, коли кожна складова оптимально розвинута і всі разом гармонійно узгоджені та врівноважені.

У віці революціонера підліток має зробити новий крок вперед. Виокремитися з найближчого оточення, свого соціуму — жити і діяти в ньому гармонійно. Не кожний здатен розв'язати власні завдання.

Отже, до 8 років існує дитинство, до 13 — отроцтво (вік заперечень і зречень), до 21 — юність. Мудреці, як видно, знали не все, адже дитинство, за дуже приблизною шкалою, — це, принаймні, 5 переворотів у роботі механізмів психіки і розкритті її властивостей.

21 рік. Вік наслідування творів або поведінки талантів і геніїв. Якщо юнак успішно подолав цю мету вікового розвитку — першу гармонійну вершину життя, то надалі буде здатним виконувати талановиту роботу. Наприклад, О. Пушкін у цьому віці мав період байронізму — наслідування його творчості, а М. Лєрмонтов наслідував ходу Байрона — ходив, накульгуючи.

Часто почуття (пізнавальні, моральні або естетичні) затьмарюють мислення, але навіть тоді всі механізми працюють одночасно і злагоджено: почуття відкриті всьому світові, а логічне мислення набуває здатності формулювати і знаходити міру речей.

У цьому віці передує механізм почуттів. Уява та її витвори оцінюються почуттями і мисленням, між ними виникає антагоністичне протистояння. Перемагають почуття. Вони набирають сили, юнак починає ними користуватися.

34роки врівноваженість і гармонійність — продуктивна дієвість механізму творчості. Гармонія мислення, почуттів, уяви, психомоторики, що живиться достатньою енергією, тому в людини у цьому віці з'являється здатність до геніальної роботи.

55 років третя гармонійна вершина життя: мислення підпорядковує собі почуття. Це можливість означення і використання сил природи. Людина може стати творцем.

А чи здолає людина цей шлях без зупинок, залежить від батьків і вчителів — системи освіти, а згодом — тільки від людини, від того, як вона пізнаватиме і змінюватиме сама себе.

Аби механізм творчості розвивався повноцінно треба, щоб людина стала творцем, і розвивалася природно і вільно. Хоча це не означає, що цей розвиток — пряма лінія, оскільки будь-який прямолінійний графік створює уявлення про процес повторення, копіювання (нехай з накопиченням — зростанням чогось) початкового стану.

Нагадаємо ще раз основний принцип розвитку. Будь-яке новоутворення у віковому становленні людини є закономірним наслідком попереднього розвитку, воно вбирає в себе багатство досвіду, пристосовує спадщину старого до нових, змінних умов.

Але не кожне новоутворення прискорює подальші прогресивні зміни, бо багато з них, наприклад шкідливі звички, інтерференції тощо, гальмують розвиток.

Вікова трансформація механізмів мислення, почуттів, уяви, психомоторики та енергопотенціалу може регулюватися, спираючись на коди чисел Фібоначчі, які поділяють час життя людини на пропорційні періоди, коли виникають ці новоутворення.

На життєвому шляху людина відкриває 7 рівнів стосунків.

1. Від дня народження до 2-х років — відкриття фізичною і предметного світу найближчого оточення (ліжко, кімната, будинок).

2. Від 2 до 3 років — відкриття себе: «Я — Сам».

3. Від 3 до 5 років — мова, дієвий світ слів, краси і гармонії і системи «Я — Ти».

4. Від 5 до 8 років — відкриття світу чужих думок, почуттів і образів системи «Я — Ми».

5: Від 8 до 13 років — відкриття світу задач і проблем, розв'язаних геніями і талантами людства системи «Я — Духовність».

6. Від 1З до 21 року — відкриття хисту оригінально розв'язувати всім відомі задачі, коли думки, почуття і уява починають активно працювати, створюється система «Я — Ноосфера».

7. Від 21 до 34 років — відкриття спроможності створювати новий світ або його фрагменти — усвідомлення самоконцепції «Я — Творець».

Життєвий шлях має просторово-часову структуру. Він складається з вікових та індивідуальних фаз, що визначаються за багатьма параметрами життя. Сукупність таких «вимірів» становить просторову структуру життєвого шляху.

Людина опановує обставини свого життя, стає творцем власної історії і творцем історії суспільства. Справжнє, творче ставлення до життя, однак, з'являється далеко не відразу і навіть не в будь-якої людини (життя деяких людей справедливо оцінюється як бездарно прожите).

Між фазами життєвого шляху існують генетичні зв'язки, і це зумовлює закономірності його характеру. Тобто, майбутній розвиток можна передбачити на основі знання про ранні його фази. Звичайно, це прогнозування буде ймовірним, оскільки життєвий шлях людини відзначений багатьма випадками, не передбачуваними жодним прогнозом.

Можливості шестилітка

Коли дитина постійно розвивається і їй минає п'ять років, всі складові механізму її творчості є активними. Якщо вона зупинилася перед цією віковою межею, то залишається на досягненнях «чомучки». Час розвитку тіла не зупинити: дитина все одно стане дорослою. А ось з механізмом творчості не так. Його можна стримати і зупинити назавжди.

А чи існує у потерпілого шанс наздогнати час? Безперечно. Щоб взяти штурмом межу, треба виконати роботу, яка в десятки разів більша ніж та, коли розвиток природний: те, що відбувається природним шляхом, не вимагає спеціальних зусиль; дитина, яка вільно розвивається, не помічає цієї велетенської роботи, її оплачує природа і нагороджує за цю роботу вдоволенням і натхненням. Вільний розвиток відбувається без насильства над собою. Ось чому не треба забувати про час, адже робота над собою розгортається на довгі роки. Іноді озирнешся на здобуте, а робота, виявляється, була не в тому напрямку, і час витрачено даремно.

Рівень розвитку шестилітка розглянемо через характеристику механізму його творчості.

Концепція механізму творчості. Механізм творчості — елемент поетичної душі людини. Механізм починає працювати, коли людина усвідомлює себе, свою індивідуальність, — здатність до самостійної дії. Тоді вона передчуває у собі сили і вибирає вершину-мету, яку долатиме у житті — робитиме відкриття, винаходи чи створюватиме оригінальні художні образи. Орієнтуючись на це, вона стає не схожою на інших. Тільки робота механізму творчості надає життю сенсу; творчість обдаровує людину свободою.

Мислення — відображення невідчутного. Чим же воно включається в роботу? Дискомфортом: внутрішнім і зовнішнім — завданням, усвідомленим людиною. Проблемою, яка вже в'їлась у вашу душу і вимагає від вас розв'язання. Як це зрозуміти? Ви відчули дискомфорт (усім подобається, всім зручно, а вам — тісно, щось болить, муляє, вам бридко), ви намагаєтесь зрозуміти, чому вас це не влаштовує — тобто, у дискомфорті визначаєте завдання.

Щоб звільнитися від дискомфорту, треба проблему розв'язати. Дії мислення, очевидно, основа розвитку механізму творчості, бо вони охоплюють, стикують між собою всі види мислення і перетворюють невідоме на відоме, щоб його надовго запам'ятати.

Складність розвитку мислення в тому, що до 13 років у дітей від природи пам'ять випереджає мислення. Вона, як губка, всмоктує все, не розбираючись у цінностях. Якщо до цього мислення не було активізоване (тому що не мало навантаження), то учень придбає, можливо, на все життя, звичку виконувати пізнавальну роботу силами пам'яті: стає зубрилкою. Йому простіше й надійніше для позитивної оцінки завчити, ніж осмислити. Отже, дія критичного мислення — це:

1) процес перетворення невідомого на відоме (розв'язання задачі із невідомим);

2) формулювання висновку відповідно до мети;

3) порівняння й оцінювання продукту дій з образом бажаного його стану;

4) одягання думки (образної, почуттєвої, інтуїтивної тощо) у форму слова, яке, розвиваючись, перетворюється на поняття; поняття стає духовним інструментом діяльності людини і відкриває замасковане у відомому невідоме; вершина відображення мовними засобами — символ — модель здатна породжувати всі можливі варіанти предмета, процесу, явища тощо.

Продуктом дії мислення стають образні, дійові, символічні думки. Ознака розв'язання задачі: дискомфорт, асимільований на комфорт.

Якщо ви втрачаєте енергію, ваша вимогливість до комфорту зменшиться, і вчорашній дискомфорт сьогодні може сприйматися позитивним і навіть сприятливим явищем. Прислухайтесь до себе!

Думка — продукт усвідомлення, фіксації матеріалізованої знаками властивості чи ознаки предмета або явища. Раніше вона була у формі почуттів і тому була невимовною. Достатньо почуттєво пережитій властивості дати ім'я — це вже думка, матеріалізований субстрат, який працюватиме, організовуватиме й регулюватиме наші дії. Зовні думка виражається словом, знаком, дією, мімікою й пантомімікою.

Почуття — це наше ставлення до навколишнього світу, який матеріалізується в образах істини, добра й краси або існує у формі установок — готовності діяти так, а не інакше. Тому почуття виникає на місці контакту людини з предметом, процесом, явищем. Воно плинне і майже нескінченне за кількістю інформації, яку ми переживаємо.

Як і думки, почуттєві образи самі собою не існують, вони виникають у момент взаємодії з іншою людиною, із соціумом, зокрема, совість завжди виникає як больова точка, як знак прокрустового ложа. Совість є невіддільною від думки, оскільки почуття — це голос істини, добра й краси; якщо у людини немає морального почуття — совість мовчить.

Діям почуттів (точніше, системі почуттів) умовно належить друге місце. Почуттів надзвичайно багато: скільки предметів і явищ нас оточує, стільки контактів із ними може бути. Почуття виконують функції:

1) порівнянь предметів чи властивостей;

2) оцінювання нашого ставлення до чогось;

3) прийняття рішення діяти так, а не інакше.

Почуття відкривають людині можливість симультанно, цілісно відображати величезні обсяги інформації та енергії. На відміну від почуттів, мислення діє сукцесивно, — послідовно аналізує предмети, процеси, властивості тощо. Тому мислення має здебільшого інформаційну природу (а почуття — енергетично-інформаційну).

Існує прямий і зворотній зв'язок думки й почуття, але почуття можуть залежати від думки. Думка

—це призма, яка робить почуття видимими; це камертон, завдяки якому почуття набувають розміру та імені, це простір, в якому живуть почуття. Образ предмета чи явища

—багатовимірна цілісність. Образ

—перший продукт пізнання себе або свого оточення.

Уява — відображення неіснуючого, піднімає людину над стереотипами й шаблонами мислення або руйнує їх і цим розчищає шлях почуттям і мисленню. Уява ламає всі перепони на шляху до мети.

Дії уяви. Продуктом цих дій є синтез багатьох відображень: образів, думок, почуттів в одну цілісність, її зміст варіює від фантастичної мрійливості до творчих образів безпосередніх регуляторів діяльності. А саме:

а) діяльності на життєвому шляху на багато років вперед;

б) вчинків-дій для створення матеріальних чи духовних цінностей;

в) сукупність і послідовність психічних станів і процесів для розв'язання завдань.

У дітей уява інколи досягає граней, за якими губиться реальність і починається фантазія. Ці факти часто оцінюються дорослими як негативне явище чи шкідлива звичка. Дітей-мрійників дорослі називають брехунами, цим принижуючи дитячу гідність.

Пам'ять у творчої людини — це проекція прожитого життя у майбутнє у формі образів, думок і почуттів, якими вона володіє (нагадаємо діапазон гармонії від примітивного шаблона й стереотипу до «золотого перерізу», який може проектувати творчий процес). Отож, лише у творця пам'ять виконує природну функцію, тільки у нього вона — інструмент творчих дій, тобто інструмент, який стає гострішим під час роботи і вдосконалюється у творчості.

Психомоторика — одухотворена машина, якою рухає наша життєва сила (енергопотенціал). Ця машина не обмежена простором нашого тіла, і наша душа виходить у нескінченність простору й часу поза нами. Вона — один із механізмів творчості й умова його розвитку. Думка і живий рух, дія й думка в нашому тілі неподільні.

Якщо психомоторика не розвинута, то продуктивність всіх механізмів творчості низька. Страждає процес втілення, а людина стає «аварійною».

Отже, для психомоторики важливі не форми й межі (фізичні чи духовні), а здатність до дії (моральної, пізнавальної та естетичної). Звідси суть психомоторики — це інструмент матеріалізації неподільних і злитих у цілісність образів, почуттів, думок і живих рухів людини.

Психомоторна дія — це і вимірювальний прилад. Роздумуючи — діємо, діючи — мислимо. А координація й гармонійність наших рухів — дзеркало наших мисленнєвих процесів. Тіло мислить, відчуває й діє — кожен орган його почуттів забезпечений природною ЕОМ, що приймає, переробляє та інтегрує енергію, інформацію, продукуючи живий рух або думку.

Живий рух і думка вимірюють властивості навколишнього світу, виявляють нашу здібність сприймати й перетворювати наше існування. Це і є механізм нашої творчості. Психомоторна дія користується всіма живими ЕОМ, і ми стаємо:

1) для самого себе — піддослідними, що пізнають самі себе;

2) експериментаторами, що перетворюють себе за законами гармонії:

3) живими вимірювальними приладами;

4) інтерпретаторами одержаних фактів;

5) проектантами предметів і самих себе; і все це відбувається, об'єднується й створюється в одній особистості.

Енергопотенціал — життєва сила, міра здатності діяти. Дорослі не можуть перемогти в енергопотужності новонародженого: дитина, повиснувши на одній руці, може триматися до трьох хвилин, а майстри спорту — лише до двох хвилин.

Але традиційно дитину обмежують у руховій активності; виключена із обміну, енергія, захисна оболонка дитини тане кількісно, тому вона стає відкритою усім хворобам, гіподинамії, зупиняється в рості.

Якщо мало енергії, людина постійно нездужає, тяжіє до безбарвного існування. Якщо енергії достатньо — людина живе у цікавому різнобарвному світі, готова відважно прямувати назустріч невідомому.

Нашу енергію неможливо побачити чи помацати. Про неї ми можемо говорити як про речовину, а про енергопотенціал — як про кількість речовини, про себе — як про здатність і готовність до дії. Енергопотенціал матеріальний, може бути виміряний і спрямований. Енергія — найбільш рухома й діяльна частина творчості — витрачається у кожну мить,ї тому непостійна; вона може відновлюватися до попереднього рівня чи накопичуватися з надлишком; і найголовніше — вона вектор, який має величину і напрямок витрат.

Мізерний потенціал енергії дає людині пам'ять, яка стає інструментом самоствердження. Самоствердження не ділом, а тим, що «Я є!». Брак енергії спрямовує вас у глибину себе, у своє минуле.

Енергія наша плинна: прибуває (ми її заробляємо) чи зникає (ми її витрачаємо); третього («замороженого») стану не буває. Енергія кумулятивна: локалізується у працюючому механізмі творчості, там, де переборюється опір, накопичується, зосереджується в згустках (він росте, як мозоль: збільшується там, де взуття тисне найбільше).

Отже, наша енергія вимірюється в діапазоні: початок (нуль) мертве тіло, не здатне до дії; а верхній рівень — максимум енергії тіла й душі, який є умовою творчого процесу.

Щоб механізм почав працювати, ми маємо гармонійно розвивати всі його складові. Причому в оптимальному стані мають перебувати душа (мислення, почуття й уява) і тіло (енергопотенціал і психомоторика). Щоб не вводити себе в оману, попередимо відразу: ніяких компенсацій у цьому не може бути:

· мислення, почуття та уява знаходять у дискомфорті нові завдання;

· психомоторика їх розв'язує;

· енергопотенціал дає життя діям (пізнавальним, моральним, естетичним).

Механізм творчості не має віку: на 6-му році життя він переходить із потенційного стану в активний і поступово набирає потужності упродовж всього життя.

Не буває такого, щоб якийсь механізм у живому організмі роками простоював без роботи і з ним нічого не трапилось. Якщо, наприклад, м'яз не діє хоча б два тижні, він втрачає, три чверті сили; якщо він не діє два місяці — атрофується. Якщо суглоб зафіксувати нерухомо на тривалий час (через хворобу, важку травму тощо) — він закостеніє і перестане виконувати свою функцію.

А ось з душею, механізмом творчості не так.

Нашу правоту підтверджують ще вчора невідомі світу таланти й генії, які, хто в середині, а хто вже наприкінці свого життя, починають створювати щось небувале, надзвичайне.

Десятки років людина жила сіренькою і безбарвною, а за відповідних обставин вона стала такою, якою мала бути від Бога. Тобто, тиск енергії досягає таких атмосфер, коли проблема вибухає розв'язанням.

Механізм творчості включається в роботу повільно. Поки гармонія душі збиткова — все перебуває у стані спокою, коли унормовується — починається творча робота.

Ніщо в людині не з'являється раптом, воно вже існувало на початку життя. Це можна стверджувати і щодо механізму творчості, який у шестилітка набуває цілісності і перебуває в активному стані.





Реферат на тему: Періоди розвитку творчості на життєвому шляху людини (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.