Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Освоєння науки та наукове освоєння дійсності. Популярна форма науки (реферат)

Потяг молодої людини до знань взагалі, до наукових систематизованих знань насамперед, з самого початку має практично-моральну основу. Творчий інтерес до науки викликається потребою досконало обґрунтовувати поведінку як сукупність вчинкових дій. Це означає (для юнацького віку, зокрема, старших школярів) уявити якомога повніше детермінований ланцюг мотивації, щоб будувати свою суспільну поведінку з абсолютним знанням справи і відповідно до максималістично забарвленого морального ідеалу. Ця своєрідна юнацька наївність ще неспроможна виділити суттєві основи мотивації з переплетених з ними другорядних або індиферентних подій. Проте така наївність має позитивні наслідки: вона примушує юну людину простежити всезагальний зв'язок світових явищ, усвідомити місце власної істоти в цьому великому ланцюгу детермінації. Так породжується прагнення до наукового світогляду, до оволодіння великою системою енциклопедичних знань. Це стверджує юність в світовідчутті і сповнює її емоційну сферу оптимістичним ставленням до розвитку великої сукупності подій.

Чисто пізнавальний інтерес до певної науки, до конкретного наукового дослідження з'являється пізніше, а зв'язок з моральним аспектом мотивації втрачає «нетерплячу» безпосередність. У початковому прагненні до детермінованого ланцюга мотивації зустрічається лише романтико-ідеалізований образ науки, постають науково подібні питання. Тут ще немає якоїсь певної науки, тому і мрії про наукову творчість немає. Є лише сильна потреба діяти морально. А моральне тут пов'язується з уявленням про абсолютну обізнаність, що дає можливість (в Ідеальному міркуванні) обрати єдино правильний шлях вчинку.

І людина звертає свій погляд до наукового пізнання, сподіваючись знайти відповідь на найважливіше питання свого життя: «як слід чинити». Тоді суто практичне питання стає теоретичним. Так як інтерес до певної галузі наукового знання ще не визначено, виникає прагнення засвоїти найзагальніші основи ряду провідних наук. Такий потяг до енциклопедичності має смисл більше філософський, ніж конкретно науковий. Саме наука в такому розумінні набуває різноманітних форм, що уможливлюють її первісне освоєння.

Інтерес до знань у старшокласників виявляє певний потяг до науковості, художнього узагальнення, філософського обгрунтування. Але таке освоєння дійсності не є ні науковим, ні художнім, ні філософським, а своєрідно синкретичним. Первісний потяг до науки не може бути іншим, щоб стати дійовим інтересом.

Навіть всупереч прямим заявам або відповідям на питання анкети, юнака по суті його життєвих потреб не цікавить поки що якась окрема наука. Йому потрібна сукупність наукових знань, що має світоглядне значення. Він хоче розуміти навколишнє середовище, як природне так і соціальне, і головне в цьому бажанні — єдність наукової картини світу. Він ще не диференціює внеску окремих наук у цю картину. Здебільшого добирає матеріал з таких книжок, у яких учені розповідають про науку, підходячи до світоглядних узагальнень.

Для юності одне з головних завдань життя полягає в морально-практичній вчинковій меті, у визначенні місця людини в цій початковій картині світу. Єдність її тут має «антропологічний» смисл. Юнак у цій картині ретельно шукає власне, особливе місце, приєднуючись, у зв'язку з пробудженням здібностей, до якоїсь науки, що виступає найпривабливішою. Тоді затушовується інтерес до побудови всезагальної наукової картини світу, бо вся дійсність починає розглядатись з погляду окремої уподобаної науки. Наступає «фізикалізація», «біологізація», «соціологізація» тощо цієї картини, і починає формуватись (більше в задумі, ніж реально) «фізичний», «біологічний» або якийсь інший погляд на світ.

Така однобічно-наукова єдність є паліативою, справжня єдність має філософський характер. Світоглядне випробування окремих наук приводить до частої зміни захоплень.

Можна простежити ранні форми вияву інтересу до психології у тих абітурієнтів, які обрали її до вступу до університету. Однією з найпривабливіших дисциплін (як своєрідна передпсихологія) тут виступає історія — людський фактор в її процесах. Інтерес до цієї науки виявляється в читанні книжок, перегляді історичних кінофільмів, нумізматичній діяльності, подорожах по історичних місцях. Філософія, педагогіка та біологія теж виявляються такими попередниками. На цій «антропологічній» основі виростає вже безпосередній інтерес до психології, і, навіть, різних її галузей: педагогічної психології, психології особистості і т. п. Тут ще немає інтересу до спеціальних питань цих галузей науки. Найбільше приваблюють методологічні питання, наукові пошуки виявляються в читанні тематичної, художньої літератури, відвідуванні спеціальних лекцій, у спробах усвідомити певні наукові теорії.

У прагненні мати широку основу для наукової діяльності виростають енциклопедичні інтереси. Вони полягають не тільки в читанні науково-популярної літератури, а й у проведенні спостережень за природою. Для майбутнього психолога тут головне — в людському факторі будь-якого виду діяльності, а також простому дослідницькому інтересі навіть до несуміжних з психологією наук. Прагнення до енциклопедичності може свідчити про наявність загальної мало ще усвідомленої обдарованості.

У старших класах школи часто має місце різноплановий інтерес до науки, наприклад біології, особливо — генетики, і, водночас, до астрономії. «Вирощувала на балконі квіти, опилювала їх і спостерігала, як вони виростають. У той же час читала додаткову літературу з астрономії, брала участь у шкільному астрономічному гуртку» (з анкети). Неспецифікованість інтересу до окремих наук виявляється «в палкій жадобі до всіх питань життя і до наук, що виражають закономірності цього життя — філософії, астрономії, кібернетики, людинознавства» (з анкети). Такий Інтерес зосереджується на питанні життєвого призначення, «на пошуках відповіді про смисл життя» (з анкети). Приваблює складність наукових проблем. Серед абітурієнтів-«психологів» часто виявляється інтерес до математики. «Він був, є і буде! Математика та математична логіка! Струнко, витончено! Розуміючи їх, (відчуваєш себе людиною» (з анкети).

Інтерес до психології виражається в спостереженнях за людьми, у спробах зрозуміти їхній внутрішній світ та поведінку, а найбільше — дізнатися про взаємини між людьми. «Хочу знати про все те головне, що є в характері людини. З 16 років я почав служити в армії, бачив багато людей — хороших і поганих, так що корені інтересу до психології йдуть саме з цього часу» (з анкети).

Невизначеність початкового інтересу до науки може пов'язуватися з наявністю конкуруючих спеціальностей при обранні однієї з них. У бесідах за матеріалами анкет з студентами першого курсу психологічного відділення філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка виявились такі конкуруючі дисципліни при обранні психології: театрознавство, акторська майстерність, біологія, філософія, історія, хірургія, література, астрономія, диригентська майстерність, юриспруденція, журналістика, педагогіка, географія, живопис, математика, економіка, медицина, іноземні мови, радіоелектроніка. Таку різноманітність і пов'язану з нею нестійкість інтересів можна пояснити, по-перше центральним місцем психології як дисципліни про людину в класифікації наук. По-друге, тут виявляються нюанси обдаровання та плюралізм його вияву. Зрештою бувають помилки при пошуках найвідповіднішого фаху.

Про конкуруючі спеціальності абітурієнт має найзагальніші враження та знання. Цим пояснюється нетривка увага, короткочасні захоплення в пошуках найвідповіднішого фаху. В такому стані остаточний визначальний вплив на обрання спеціальності може виявитись або з боку близьких людей, або — спеціальної літератури. І все ж це серйозний вчинок — подія вибору спеціальності. Остаточне визначальне враження, звідки б воно не йшло, як би воно не було усвідомлене, є великим поступом у психічному становленні молодої особи. Це перший найвідповідальніший акт за все попереднє життя індивіда.

Усвідомлення факторів, що вплинули на вибір спеціальності, свідчить про певну самостійність вияву здібностей, про спонтанність їх визрівання. Впливи з боку близьких людей найперше сприяють пробудженню наукових інтересів. Батьки в значній мірі впливають на вибір професії. Часто всьому, що знає абітурієнт до вступу у вуз, та інтересам до обраної науки він зобов'язаний батькам, їхній професії. Вплив близьких людей може мати прагматичний смисл — найліпше влаштуватися і т. ін. Проте, мабуть, є ті, хто, заперечуючи будь-який вплив з боку рідних, друзів та інших, об'єктивно його має. У випадку заперечення такого впливу слід враховувати домінанту особистих вражень, які відсувають на задній план реальні причини обрання. «На вибір факультету вплинуло вивчення і знання життя» (з анкети). «Не спілкування з товаришами, а інтерес до спостереження за поведінкою людей визначило вибір фаху» (з анкети).

Та якою б не була форма впливу того або іншого фактору на обрання спеціальності, зрештою остаточний фактор визначається атрибутами самої науки. Вже наукова література наближається до факторів суттєвого значення, бо вперше розповідає молодій людині про існування наукових проблем. З книжок, доступних розумінню, випливає інтерес до великих проблем науки.

З перших прочитаних книжок з фаху можна зробити висновок, що усвідомлення викладених у них наукових проблем майже не виходить за межі інтелектуальних емоцій або прирівнюється до соціального значення даної науки для суспільного блага. Такі початкові форми безпосереднього мотиву обрання. Разом з тим крізь інтелектуальні емоції пізнання, крізь соціальні причини осмислення даної науки починає виступати її справжній, особливий, суто науковий зміст.

Ось ряд визначень студентів першого курсу (психологічне відділення) про те, які наукові проблеми та в яких книжках цікавили їх до вступу в університет: «О. Я. Пономарьов «Психіка та інтуїція» — вразили психологічні задачі, що були там». «Логічно шукає істину». «У книжках про дельфінів вразило те, що ці тварини мають досить розвинений інтелект». «Б. Г. Ананьев «Людина як предмет пізнання» — складність проблем». «Особливо ті книжки, в яких розповідається про необмежені можливості психіки, необхідність широкого застосування законів психології для практики суспільного та індивідуального життя людини». «Рудик «Психологія — складність людини». «К. К. Платонов «Цікава психологія» — абсолютна неясність, нерозгаданість основних задач у цій найголовнішій для людини науці. Ця ж книга відкрила мені очі на світ, дала елементарні уявлення про психологічні дослідження». «О. М. Леонтьев «Проблеми розвитку психіки» — строгість і чіткість, обгрунтованість своєї точки зору». «Б. М. Теплов «Психологія» — те, що існує така надзвичайно цікава наука про людину».

З наукових книжок абітурієнт сприймає загальну проблему людини, її призначення. Тому не меншу вагу можуть мати книжки художні, сповнені значного психологічного змісту. «Поки ще жодна книжка з фаху не справила на мене великого враження. Мабуть, це справа майбутнього. Але є книжка, яка відіграла велику роль у виборі спеціальності — «Жан-Крістоф» Ромен Роллана» (з анкети). Такий підхід до науки виявляється водночас потягом до художнього, романтичного освоєння дійсності. Дальше спрямування пізнавальної діяльності людини (наукове чи художнє) буде залежати від уміння, усвідомлення свого власного поклику і від характеру виявлення здібностей. Та незалежно від того, який шлях буде обрано, художнє або наукове освоєння дійсності при умові його результативності завжди поєднуватиме в собі протилежний момент.

Абстрактний потяг до науки має у своїй основі емоційно забарвлене враження, що виникло на основі усвідомлення якогось факту. У зв'язку з недостатньою визначеністю його він може за своєю суттю стосуватись цілого ряду наук. Це в свою чергу сприяє калейдоскопічній зміні наукових захоплень. Але простий буденний факт не може стати в рівень з піднесеним абстрактним потягом до науки, втілити в собі цей останній. Щоб це відбулось, емоційний факт мусить бути фактом надзвичайним. Разом з тим інтерес до надзвичайного факту (і сам по собі цей факт) більш визначений у науковому відношенні. Коло мрій про майбутню діяльність усе більше стискується. Враження, від інтригуючого надзвичайного факту може стати визначальним для остаточного обрання професії.

Те, що найбільше тепер спонукає людину до наукового дослідження, є надзвичайний факт. Спочатку просто відомий цей факт повертається до людини якимсь незвичайним боком і постає, зрештою, певною загадкою. Ланцюг відомих зв'язків проривається в якомусь місці: відоме раптом стає невідомим, а тому й — дивним. І хоч цей зв'язок не розгадано, він, водночас, існує як зв'язок просторово-часовий або якийсь інший. Він починає незадовольняти саме як такого роду зв'язок. Тепер він не пояснює, хоч раніше вважався достатнім для пояснення. Нерозгаданість зв'язку і приваблює, і породжує низку пізнавальних емоцій на чолі із здивуванням.

Чому ж дана форма зв'язку перестає задовольняти? Тому що більше не працює, тобто не пояснює так, як раніше пояснювала. Виникає розрив у ланцюгу відомого, і зв'язок стає незрозумілим. Але тільки у відношенні до якогось пункту, практичної потреби тощо. Досить розпастись одній ланці,— перестає працювати весь ланцюг. Свідомість відомого розпалась. Виникає абсолютна загадка. Предмет науки, а разом з ним і вся наука постають як велике питання, як своєрідна абсолютна загадка. Якщо з самого початку вражає якийсь один факт, наприклад, те, що дельфіни мають досить розвинений інтелект, то потім вражає складність проблем взагалі, з'являється «надзвичайно цікава наука про людину», яка може постати «абсолютною неясністю та нерозгаданістю основних задач» (з анкети). Те, що в науці виступає як нерозгадана проблема, і в суспільній сфері виступає як «недосконале людське суспільство». Засіб його вдосконалення — опанувати науку як зброю для соціальних перетворень.

З самого початку освоєння науки та наукового освоєння дійсності у студентів-психологів зустрічається своєрідна формула-мотив як життєве завдання — «пізнати людину, її внутрішній світ». Таку постановку мети ще не диференційовано, і поки невідомо, що означає «пізнати людину»: оволодіти існуючими знаннями про неї або просто виявити пізнавальні прагнення до певних об'єктів. Мабуть, головне тут полягає у функціонуванні пізнавальних структур. У цьому випадку великий інтерес до спеціальності психолога розшифровується як такий, що відповідає схильностям і дає широкі можливості для розвитку пізнавальних інтересів. Своєрідно творчий момент в освоєнні науки тут ще не виступає, і пізнання можна інтерпретувати як знахідку і засвоєння готового пояснення. Диференціація між наукою та її об'єктом не усвідомлюється ще як важлива суперечка і задача.

Інтерес до надзвичайного факту прояснюється спочатку в дивному факті. До нього можна віднести усі випадки незвичайних здібностей тварин, насамперед — дельфінів, читання чужих думок на відстані, питання гіпнопедії, психопатології тощо. Ці факти досить відомі, але вони найбільше заслуговують на увагу, так як містять в собі таємниці. Все інше виявляється начебто зрозумілим і перед дослідником залишається група дивних фактів, найбільш вартих уваги. Існує популярне коло цих фактів. Вони стереотипно повторюються, і, мабуть, кожна з провідних наук має їх удосталь. Сторонні люди найбільше знають про якусь науку саме з боку цих див. Адже інтерес до науки починається з подиву. А зростання цього подиву можливе у випадку, коли і звичайні «зрозумілі» факти починають перетворюватись у дивні, незвичні. Це справжній початок не тільки наукового, а й філософського пізнання. Виховна робота полягає в тому, щоб завжди розширювати коло цих фактів. Важливий не подив сам собою, а те, що спонукає до акту пізнання. Дивні факти, якщо їх не досліджувати, перетворюються у факти звичайні. Те, що утримує їх на рівні пристрасного-пізнавального інтересу, поки немає заглиблення в їхню суть, є усвідомлення цих фактів як рідкісних і феноменальних.

Рідкісні, унікальні факти показують психіку людини в надзвичайних її проявах. І цей факт є, справді, об'єктивно феноменальний, наприклад, особливі випадки творчої обдарованості, феноменальна пам'ять, спостережливість, лічба і т. п. Зрілий вчений також цікавиться цими фактами і саме природою такої феноменальності.

Як генетична форма інтересу до науки феноменальні факти репрезентують собою взагалі всі факти науки, які перебувають у полі зору. Лише феноменальні факти на початкових стадіях наукового зростання приваблюють до себе увагу.

І дивний, і рідкісний факти при розкритті їхньої природи стають фактами звичайними, втрачають ореол незвичайності: водночас з цим може загинути інтерес до науки. Розтин феномена означає його втрату. Дальші позитивні трансформації полягатимуть у відновленні цілісності феномена, у сприйманні його на більш широкому фоні, в наданні йому значення, що виходить за рамки безпосередності. Це становить основу естетичного факту, де зміст переважає зовнішній образ. Останній створюється таким чином, що веде в свою глибину пошукову думку: за його зовнішністю криється серйозний зміст. Це — наукова романтика. При однакових інших умовах та дисципліна буде привертати до себе увагу молоді, яка дає простір саме цим романтичним пошукам. Так викликають до себе інтерес географічні, геологічні, археолого-історичні науки, їхні факти. Естетичному враженню властива чуттєва цілісність.

Але естетичне, розвиваючи далі пізнавальний інтерес, даючи людині завершену насолоду, в рамках самої художності виявляє власну суперечність. Адже художній образ є несподіваним зближенням фактів (бісоціація), коли дивовижне спонтанно переходить в естетичне. Оскільки естетичне має в своїй основі бісоціацію, воно має тенденцію до спонтанного переходу в науково-пізнавальне, яке вже не чекає сприймання дивовижного, а само відшукує проблеми. В естетичній формі науки людині легко рухатись уперед, обминаючи круті гори. Наука уявляється досить легкою і приємною подорожжю за художніми фактами.

Естетичне ставлення до дійсності має тенденцію виходу за межі даного надзвичайного факту. Естетика передбачає гармонію фактів, їхній художній зв'язок, що вловлюється на основі інтуїції. Мова йде не стільки про естетичне захоплення окремим предметом, скільки про широку естетичну картину, про естетичний зв'язок, єдність певної сукупності явищ, про інтуїтивне сприйняття світу як цілого, про естетичну мотивацію пізнання. Надзвичайний факт розширюється до факту існування, буття. Він стає єдиним і множинним, сукупністю надзвичайних фактів. Між ними немає строго детермінованого зв'язку з чітко науковою доказовістю. Тому вони розкривають поверховий шар науки, доступний для спостереження і розуміння широкого кола «непосвячених».

Будь-які спроби встановити детальну картину детермінованих зв'язків порушують естетику надзвичайного факту. В такому подвійному стані, коли вже порушується естетична цілісність предмета, але ще не досягнуто строгої наукової доказовості у викладі певного кола наукових фактів, виникає популярна форма науки. Вона дає можливість охопити велике коло наукових проблем, побачити саме проблемність буття. Те істотне, що характеризує популярну форму науки, пов'язується з відсутністю чіткої логічної системності, яка робить науку відразу справою вузького кола «посвячених». Поки що перед нами сукупність фактів, поєднаних єдиною проблематикою. Виклад цих фактів може бути здійснений рядом способів. Деякі з них ще наближаються до художнього відтворення.

На цьому перехідному етапі оволодіння наукою спрямовується через дивовижно популярний факт. Розумові здібності та моральні вчинки дельфінів, випадки телепатії тощо як незвичайні явища вражають розум тим, що їх важко або й неможливо пояснити іншими аналогічними фактами чи відомими законами. Дивовижне перетворюється в інтригуюче, коли веде розум у свої таємниці. Але величезна кількість фактів лежить недоторканою як така, що не має інтригуючого змісту. Вона є лише фоном для фактів вражаючих. У юнацькому віці це було просто незвичайне. Тут же незвичайне стає відправною точкою для розвитку наукового інтересу, для заглиблення у факт.

Популярна форма науки пов'язується з конкретними ситуаціями якихось відкриттів. Надзвичайний факт «розташовується» на конкретній діяльності вченого, яка виступає тут у всьому інтелектуально-драматичному аспекті, у пошуках, сумнівах і радостях творчої знахідки. Системи науки тут ще немає. Натомість виявляється якийсь важливий факт або навіть закон, але не в його абстрактному виразі, а в надрах історії відкриття, з діалогами друзів і суперечками противників.

О. І. Герцен писав, що науку треба пережити, щоб не формально засвоїти її основу. Найефективнішим спочатку виявляється засвоєння окремих фактів науки як «історії відкриттів». Наука повертається до молодої людини своїм драматичним характером відкриття — епохальним поворотом в історії самої науки. Діяльність ученого розгортається в часі, а саме наукове положення розкривається як таке, що виникло в певних історико-наукових обставинах. У цьому перше запобіжне подолання догматизму якоїсь теорії, концепції тощо. Вони входять у людину через найінтимніші канали людської особистості, що перебуває в пошуках, входять як драматична подія, так що людина зливається, зростається з ними. Проте це і найбільш активна форма сприймання, тому що людина разом з драматизмом відкриття засвоює його ідейний зміст.

Історія відкриття є творчим процесом в його психологічному і соціальному аспекті. Факт науки розглядається не в його результаті, не як готовий продукт, а як такий, що має свою художньо-драматичну історію і пов'язується з діючими особами. На передній план виступає пригодницький момент відкриття з його несподіваними поворотами. Процесуальна дивовижність відкриття розкриває людський фактор у науці, а це має велике виховне значення.

Популярна форма науки має вираження також у зв'язку з практичним застосуванням науки, її віднесеністю до гострих життєвих проблем. Суть наукової проблеми відіграє тут службову роль, а головне повернуто до проблеми людини. Саме на цьому грунті криється можливість популярності, можливість практичного ефекту. Молодь звертається до популярної науки з жадобою дізнатися про коди спадковості, трансплантацію частин, органів тіла, про майбутні космічні польоти і т. ін. Складність науково-технічної проблеми не береться до уваги, нею можна, навіть, нехтувати. Цей практичний науковий ефект виявляється разом з тим основою для формування найглибших мотивацій наукового дослідження, основою бачення суттєвих практичних проблем. І все ж це переднауковий рівень. Історія відкриття і практичний ефект є підходом до суто популярної науки, викладеної в доступній формі.

Справжня популярність є доступністю для розуміння непідготовленого читача. Нижчою формою доступності є поверховість, надто зрозуміла, що не викликає ніяких заперечень. Складність науки полягає у недостатній усвідомленості її зв'язків для самого творця. Там, де найскладніше міркування заповнене всіма ланками, наступає справжня зрозумілість. Це пов'язується також з умінням викладу. Проте, з другого боку, при сприйманні науки молодь адаптує її складність до рівня свого розуміння. Оскільки ця адаптація не усвідомлюється як така, тобто, адаптованість ототожнюється з самою наукою, але разом з цим робляться спроби встановлення певних положень або захисту точок зору, виникає дилетантизм у науці. Він передбачає поверхову точку зору, яка полягає в однобічності суджень, у спробах на основі якогось одного поняття з'ясувати природу речей. І от дилетантизм зустрічається з індивідуалізованою дійсністю, відкидає своєрідність предметів, яка не може вміститись в запропоновані понятійні схеми. Правда, дилетантизм має привабливі риси у своїй екстраполятивній місії. Він, по-перше, робить, спробу накинути якісь «модні» (наприклад, фізичні, кібернетичні або біологічні, не кажучи вже про філософські) поняття на своєрідну природу речей. Значна абстрактність цих понять робить їх начебто придатними для такого вживання і уможливлює їхнє «панування» над природою речей. Все стає дуже зрозумілим, єдиним, поєднаним запропонованою схемою, так що здається, на перший погляд, жоден атом всесвіту не може вислизнути крізь грати цього високого категоріального схематизму. Те, що часто в науці зустрічається як «зведення», або точніше — «піднесення», є звичайним дилетантизмом. Ще не виникла потреба пізнати індивідуалізовану суть явищ, і наукова свідомість, що формується, задовольняється такою примітивною роботою.

Позитивний момент дилетантизму полягає у спробах створити цільну картину світу. Така цільність, єдність начебто досягається. Втрата, що при цьому має місце, ще не помітна; в таких узагальненнях людина дістає велике задоволення. Вони, крім того, свідчать про початок наукової роботи. Надто екстравагантний початок! Швидкість, з якою відбувається якась екстраполяція категорій, приголомшує, і створюється ілюзія, ніби зроблено все. Перше наукове відкриття: певна сукупність категорій пояснює цілі континенти оточуючого світу. Будь-які спроби показати явище, що не може бути витлумачене на основі таких операцій, підлягають осудові. Таким дилетантизмом страждають не тільки молоді вчені, а нерідко й маститі і навіть певні періоди в розвитку науки.

Те, що пояснює все, практично нічого не пояснює, і весь колоритний, різноманітний світ залишається поза категоріальною схемою. Коли захоплювались нею, вона підмінювала собою світ. Але тепер явища світу виступають на передній план, а категоріальна сітка, як безсила, неспроможна, відходить на задній. Екстравагантна наука поступається місцем нігілізмові. Останній свідчить про надмірну критичність, але водночас і про максималізм заперечення, що став на місце максималізму ствердження.

Тут не ставиться питання про зрілий (усвідомлюючий себе) догматизм, скептицизм, або оптимізм і песимізм щодо науки. Це лише певні форми усвідомлення науки в напрямку до її суттєвої повноти. Об'єктивно нігілізм має серйозні підстави, бо свідчить про неможливість з боку дилетантизму пояснити індивідуалізовану суть явищ. Суб'єктивно для молодої свідомості нігілізм виступає чванливим відкиданням даних науки, які нібито неспроможні бути належним чином пояснені.

Екстравагантна та нігілістична свідомість в науці — лише два боки недостатньо глибокого наукового міркування. Нігілізм є самозапереченням популярної форми науки. Він створює прірву між дійсністю та певною концепцією і хоче залишитись на боці дійсності.

Дилетантизм, зрештою, виявляється адаптованою для розуміння даного індивіда наукою. Те, що робить дилетантизм позитивного, є сміливі екскурси в суміжні сфери знання. Він створює науково-пошукову атмосферу і в одному з своїх місць проривається для серйознішого і змістовнішого наукового дослідження.

Спосіб, яким молода людина може здійснити таку вибіркову адаптацію до науки, є розвиток і прихильність до ідеалу вченого. Вже в історії відкриття вперше глибоко було усвідомлено людський фактор в науці. Проте в цьому факторі головна увага спрямовувалась на драматизм відкриття, його ситуацію, на пізнавальну людську функцію. Сама по собі цінність відкриття не цікавила. Та коли цей драматизм пізнавальної діяльності поєднується з ціннісним аспектом, перед нами постає певний ідеал ученого. Спочатку це ідеал ученого взагалі (навіть з іншого фаху), який уміє грунтовно міркувати, згодом це ідеал в обраній галузі науки. Нижча форма ідеалу відповідає драматизованій пізнавальній діяльності як такій, вища — вже переходить від людського моменту до самого змісту науки, який виражається в теоретичній та експериментуючій свідомості.

Використана література:

1. В.А. Романець Виховання творчих здібностей у студентів / Виробниче об'єднання "Вища школа", Київ, 1973, 96с.

2. Рибо Т. Творческое воображение. СПб, тип. Ю. Н. Эрлих, 1901.

3. Славская К. А. Мысль в действии. (Психология мышления). М., 1968, с. 176.





Реферат на тему: Освоєння науки та наукове освоєння дійсності. Популярна форма науки (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.