Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Концепції діяльності в сучасній методології та психології (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Ціннісні підстави концепцій діяльності в психології й сучасній методології 5

2. Сутність мотивів діяльності 7

3. Професійна діяльність. 10

4. Психологічна теорія діяльності 11

Висновки. 16

Список використаної літератури. 18


Вступ

Проблема мотивів поводження й діяльності - одна зі стрижневих у психології. Її дослідження має важливе значення, як для теорії психології, так і для суспільної практики. Усе очевидніше стає необхідність більше повного обліку мотивації.

Актуальність проблеми мотивів діяльності обумовлюється, насамперед, важливістю успішного рішення завдання прискорення соціально-економічного розвитку країни як вирішального фактору всіх змін, активізації людського фактору. Один з найважливіших шляхів рішення цього завдання - формування мотивів праці. Об'єктом дослідження виступає діяльність особистості, а предметом – елементи діяльності та її види.

В умовах удосконалювання зростає значення проблем формування особистості, способу життя, тому що вирішення завдань, що стоять перед суспільством значною мірою залежить від особистості, ядром якої є її мотиваційна сфера. Удосконалювання керування також пов'язане з мотивацією. Знання мотивів праці, їхнього змісту й динаміки, механізмів формування дозволяє підвищити ефективність керівництва на всіх рівнях - від первинного колективу до загальнодержавного.

Важливість розробки проблеми мотивів для теорії психологія пов'язана з тим, що вона ставиться до найважливішого розділу психологічної науки - психології особистості, будучи в ній стрижневою проблемою. Недостатня її розробленість стримує й розвиток досліджень психології особистості в цілому, шляхів формування «гармонійно розвинутої, суспільно активної особистості, що сполучає в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість».

Разом з тим мотивація вивчається в якості найважливішого структурного елемента й у системі діяльності. Мотивація, будучи стрижнем психології особистості, обумовлює особливості й поводження, і діяльності особистості. Стає усе більше очевидна неможливість їхнього розгляду без аналізу мотивації. Остання виявляється своєрідним барометром суспільних відносин, що відбуваються в них змін. Зміни в мотивації - найважливіший показник ефективності не тільки виховання, але й праці.

Мета роботи полягає у вивченні діяльності особистості, основних її видах та елементах.

Практичне значення полягає в необхідності подальшої розробки проблеми мотивів обумовлюється й логікою розвитку психологічної науки. В останні роки в нашій країні й за кордоном з'явилося багато нових досліджень мотивації по різних її аспектах. У зв'язку із цим виникає необхідність узагальнення нового фактичного матеріалу, накопиченого в численних роботах вітчизняних і закордонних авторів. Зробити це важливо ще й тому, що в психологічних дослідженнях різні аспекти мотивації нерідко розглядаються поза зв'язком з певною теоретичною концепцією. Це не може не затрудняти використання отриманих результатів, часом важко порівнянних.

Подальша розробка зазначеної проблеми пов'язана з визначенням її місця в структурі особистості. Будучи стрижнем психології особистості, мотивація задає й спрямованість, і характер, і здатності особистості, роблячи на неї вирішальний вплив.

Психологічна наука в цей час звернулася до системного підходу. Такий підхід до мотивації припускає її системно-ієрархічне розуміння.

Дослідження трудової діяльності будуються на положенні про полімотивації діяльності й необхідності обліку багатомірності мотивації, а отже, і її поліпараметричної оцінки. Однак поки вони слабко розроблені.

У зв'язку із цим повинні розроблятися відповідні методики, процедури вивчення мотивації діяльності з метою системно-ієрархічного розуміння. У цей час дослідники нерідко використають лише один з методів, що не завжди дозволяє їм представити систему мотивів.


1. Ціннісні підстави концепцій діяльності в психології й сучасній методології

Уявлення про діяльність широко вживаються в сучасній психологічній і методологічній літературі. Здається, що всі добре розуміють, про що мова йде. Проте, можна говорити про існування методологічної проблеми, пов'язаної із цим уявленням. Різні дослідники не тільки по-різному трактують діяльність, але й, що більш істотно, по-різному оцінюють місце цієї категорії в пізнанні. З погляду одних дослідників, діяльність - це один зі способів опису й пояснення дійсності. Інші ж уважають, що категорія діяльності задає саму реальність, що нічого крім діяльності не існує. Дотримуючись першої точки зору, можна порушувати питання, наприклад, про вивчення певних видів діяльності, як це робить В.В. Давидов (він звертає увагу на те, що дотепер мало досліджень, присвячених походженню й історичному розвитку таких видів діяльності як художня й навчальна, що недостатньо вивчено культурно-історичні аспекти діяльності [3, с. 28-29].

Однак у цьому випадку не ставиться завдання представити в діяльнісній онтології абсолютно всі значимі в психології або методології явища, навіть ті, які в ній погано описуються й пояснюються. Дійсно, сьогодні ряд відомих дослідників вважають неможливим тлумачити в діяльнісному плані такі феномени, як спілкування, творчість, культура, свідомість, духовне життя, процесуальні утворення. Зокрема, тому, що це веде або до спрощення досліджуваних явищ або до повного ігнорування їхньої природи. Обговорюючи це питання, С.Д. Смірнов пише: "Спілкування є лише одним з варіантів недіяльнісної реалізації людських відносин, що роблять внесок у формування особистості. Діяльність не може бути єдиною парадигмою наукового психологічного знання, як не може претендувати на цю роль і будь-яку іншу категорію й пояснювальний принцип, інакше багато чого прийдеться виносити за дужки в інтересах "чистоти теорії" [8, с. 24]. "Творчість, - відзначає приблизно в ті ж роки Г.С. Батищев, - відрізняється від діяльності тим, що воно може саме те, що діяльність принципово не може" [1, с. 29]. Приблизно про те ж пише й В.П.Зінченко, розглядаючи у своїй статті точку зору - "що психологічна теорія діяльності ігнорує або спрощує духовний мир людини, редукуючи його до предметної діяльності, що вона бездуховна, механістична" [5, с. 44]. Потрібно, говорить він, перебороти "дитячу хворобу" і зрозуміти, що ні діяльність, ні культура не можуть претендувати "на формулювання вичерпного пояснювального принципу" [5, с. 50].

Напроти, прихильники другої точки зору (стверджуючі, що нічого крім діяльності немає), упевнені, що всі сказані тут феномени цілком з'ясовні в рамках теорії діяльності. Наприклад, О.К.Тихомиров, що розвиває теорію творчої діяльності, уважає невиправданим протиставлення категорій "діяльність" і "взаємодія", "діяльність" і "спілкування"; він намагається показати, що взаємодія реалізується через діяльність, а спілкування "включено в спільну діяльність" і за певних умов "саме стає діяльністю" [11, с. 32].

Щоб розібратися в цій полеміці й проблемі діяльності потрібно розглядати - діяльнісне пояснення в психології й проблему розвитку й формування в одному з напрямків методології поняття діяльність.


2. Сутність мотивів діяльності

Зв'язок потреб і мотивів проявляється у тому, що потреби реалізуються в поводженні й діяльності за допомогою мотивів. Наприклад, потреба в праці реалізується в трудовій діяльності людини, вибір якої людина здійснює під впливом мотивів, що сформувалися. У процесі виникнення й формування вони впливають один на одного. Розвиваючись і зміцнюючи, мотиви сприяють зміцненню потреби. У свою чергу, і розвиток потреб сприяє більше ефективному формуванню мотивації.

У найбільш загальному виді тісний зв'язок мотивів з потребами можна представити у вигляді наступної схеми. Розглядаючи зазначені взаємозв'язки, ми виходимо з положень про те, що «ніхто не може зробити що-небудь, не роблячи цього заради якої-небудь зі своїх потреб» [2, с. 245]. Потребами визначаються мотиви й цілі, які взаємозалежні й роблять у процесі цієї взаємодії певний вплив як на поводження й діяльність людини, так і на його дії. Дія - елемент діяльності -«управляється» як метою, так і мотивом, звичайно загальним для діяльності й дії. Результати діяльності (поводження) як би за принципом зворотного зв'язку впливають на формування потреб, а також цілей і мотивів.

У цьому зв'язку вимагає уточнення положення про взаємозв'язок «мотив - діяльність», «ціль - дія». Умова - операція». На мій погляд, між цими явищами твердого зв'язку не існує. Такий висновок можна зробити навіть із аналізу викладу цього питання у відомій книзі А. Н. Леонтьєва «Діяльність. Свідомість. Особистість», де обґрунтовуються подібні зв'язки. У названій роботі дуже часто мотиви співвідносяться то з діяльністю, то з діями, що спостерігалося й в інших роботах. Однак діяльність складається з дій, які, у свою чергу, складаються з ряду операцій. Виконання сукупності дій і є діяльність. І якщо «вилучити» з діяльності ці дії, то й сама діяльність зникне. Як нам представляється, і діяльність (як ціле), і дії (як складові її частини) управляються тими самими мотивами. По логіці критикуємих активів, кожна частина цілого, тобто дія, управляється одним, а їхня сукупність, так звана діяльність,- чимось іншим (мотивом).

Таким чином, мета співвідноситься не тільки з дією, але й з усією діяльністю. Приміром, ціль навчальної діяльності студента - успішне закінчення курсу навчання; її досягнення забезпечує сукупність певних мотивів.

Мотиви зв'язані й зі спрямованістю особистості, тобто, власне кажучи, із сукупністю найважливіших цілей, які ставить людина в житті. Але постановка цих цілей залежить від виниклих мотивів певної діяльності (або її видів). При цьому мета не втрачає своєї самостійності, не перетворюється в мотив.

Внаслідок тісного зв'язку мотивів і потреб стає скрутним аналіз мотивів у відриві від потреб і навпаки. У зв'язку із цим И. А. Джидарьян відзначає, що. наприклад, рішення проблеми естетичної потреби включає аналіз і її зміст та мотивації. При цьому вона підкреслює, що, «тільки стаючи мотивом, потреба здобуває, нарешті, свою повну психологічну визначеність».

Потреби як випробуваний організмом нестаток у чому-небудь можуть відображатися на різних рівнях: біологічному, фізіологічному, психологічному. На нижчих рівнях відображаються, наприклад, деякі найпростіші людські потреби, пов'язані з підтримкою життєдіяльності організму.

Мотиви поводження й діяльності виникають на вищому рівні відбиття потреб - їхньому усвідомленні. На шляху виникнення мотивів відбувається усвідомлення потреб. Це усвідомлення - відбиття, засвоєння, «присвоєння», співвіднесене з вимогами суспільства, суспільними нормами.

Про важливість соціальних мотивів у структурі мотивації всіх основних видів діяльності свідчать і результати дослідження (табл. 1).

Таблиця 1.Залежність ефективності діяльності від розвитку мотивації в основних видах діяльності (в середньому по групі)

Категорія дорослих опитуваних

Загальна оцінка діяльності (в балах)

Середня оцінка

Суспільно-політична

учбова

професійна

Групи, в яких суспільно значимі мотиви визначають:

1) три види діяльності

4,8

4,9

4,8

4,8

2) два види

4,2

4,1

4,3

4,2

3) три види

3,1

3,7

3,3

3,4

Аналіз цих даних показує, що ефективність діяльності найбільш висока в тих людей, у яких сформовані суспільно значимі мотиви всіх основних видів діяльності. У людей, суспільно значима мотивація яких обумовлює лише один вид діяльності, успішність значно нижче (на 1,2-1,7 бали).


3. Професійна діяльність

Мотивація особистості як прояв суспільних відносин, обумовлюючи поводження й діяльність, впливає й на її професійне самовизначення, а потім - на задоволеність професією.

Вибір професії - важливе питання в житті людини, і від того, наскільки правильно він буде вирішений, залежить ефективність діяльності й задоволеність людини своєю працею, прагнення підвищувати свою кваліфікацію й багато чого іншого.

Більш раннє виникнення професійних мотивів позитивно впливає на наступну професійну діяльність. Так, серед фахівців, які ще в середній школі зробили свій професійний вибір, задоволені їм понад 60%, серед інших виражають задоволеність 17%. Таким чином, тенденція більше раннього становлення професійних мотивів сприятлива для діяльності.

Мотиви вибору професії численні й різноманітні. Вони включають усвідомлення важливості даної професії для суспільства, для розвитку різних галузей народного господарства, для прогресу науки й техніки. Ряд спонукань зв'язаний зі специфічними особливостями професії, зі змістом і характером праці, його умовами й особливостями; з бажанням керувати людьми, організовувати їхня праця, трудитися в складі колективу; з винагородою (зарплата, надбавки, пільги) і інше.

Звичайно при аналізі результатів діяльності передбачається всебічний аналіз самої діяльності людей у різних її видах (професійної,, суспільно-політичної, навчальної) і оцінки (успішності й відносини) у балах (відсотках). Такий аналіз може успішно використатися для виявлення мотивації, але особливо важливий він на початковому етапі дослідження, коли за результатами діяльності (оцінках) виявляється наявність мотивів цього виду діяльності без уточнення яких саме.


4. Психологічна теорія діяльності

Діяльність - це активність у культурі, і цей зміст споконвічно й визначає зміст поняття діяльності як вихідного поняття діяльнісного підходу. Подальша конкретизація цього поняття, що задає демаркаційну лінію "людського світу", що окреслює контури його простору, на мій погляд, логічно неминуче тому може здійснюватися в руслі експлікації подань про формування, функціонування й розвиток соціокультурних парадигм. І відразу ж варто підкреслити у світлі міркувань про сферу дієвості діяльнісного підходу - можливість фіксації на його основі в тім його розумінні, що було сформульовано вище, специфічності людського світу, аж ніяк не визначає ще всеохоплення його пояснювальної чинності відносно різних властивостей і прояві цього світу. Іншими словами, те, що може виступати й дійсно виступає як специфічна ознака, зовсім не обов'язкове - у найкращому разі це відкрите питання - повинне бути функцією горезвісної "клітинки", з якого може бути логічно розгорнуте все різноманіття "людського світу".

Розглядаючи діяльність як специфічно людський тип відносин до дійсності, діяльнісний підхід насамперед виходить із того, що цей тип відносин до дійсності визначається не біологічно заданими, а історично виробленими соціокультурними програмами. Як відомо, тварини як би вписані в певну "екологічну нішу", тобто в той спектр навколишніх природних умов, у якому вони можуть жити й еволюціонувати як певний біологічний вид. Форми їх адаптивного, пристосувального до навколишнього природного середовища поводження, хоча й досить лабільного у високорозвинених тварин, складаються на основі тих вихідних можливостей, які визначаються будовою тіла тварини, природними органами. Їх між індивідуальні відносини, складність і тонкість яких у цей час переконливе показує етологія, змушуючи геть-чисто розпрощатись з міфом про "зоологічний індивідуалізм", проте також в остаточному підсумку підлеглі біологічним закономірностям. У людини як живого організму, звичайно, також діють механізми цього вітального пристосованого поводження. Але ці механізми в людини вписуються в контекст програм, що задають культурою, що, якщо вживати класичний філософський термін, трансцендентна стосовно природи. Безсумнівно, що трансцендентність діяльності стосовно природного вітального поводження не може обмежуватися спрямованістю зовні людини, на зміну й перетворення зовнішнього його середовища, вона повинна припускати також самозміну, самовдосконалення людини, його внутрішнього миру, що припускає виникнення специфічно людських форм регуляції відносин між людьми, формування в принципі відмінного від стайно-стадних общностей у тваринному світі, людського соціуму, у підставі якого лежать культурні норми, що блокують певні механізми вітального поводження.

Діяльність, що припускає соціокультурні підстави, передумови й норми, може здійснюватися й здійснюється на двох рівнях, якщо завгодно, у двох режимах. Це, у першу чергу, діяльність, пов'язана з освоєнням і використанням, застосуванням вироблених в історичному розвитку соціокультурних способів зміни й перетворення дійсності, зафіксованих у певних установках, нормах, програмах, які задають деяку парадигму діяльності. Це поняття, узяте з методології науки, у якій воно було визначено американським істориком і філософом науки Т. Кунем, насамперед як типове рішення завдань у сфері наукового дослідження, у цей час уживається досить широко для характеристики чітко фіксованих способів дій у всіляких сферах людської життєдіяльності. Діяльність, засновану на використанні, застосуванні наявних способів і норм, можна, таким чином, назвати діяльністю в рамках певної парадигми або внутрішньопарадигмальною діяльністю. Оскільки вихідні підстави парадигми обумовлюють певний спосіб відносин до світу, і, тим самим, спрямованість діяльності, її орієнтири, внутрішньопарадигмальна діяльність виступає як доцільна зміна й перетворення дійсності.

Орієнтація діяльності охарактеризованого вище тину на чітко фіксовані способи, норми, орієнтири дозволяють охарактеризувати даний тип діяльності як закриту систему. Ця "закритість" зближає її типологічно з вітальним поводженням, оскільки й там, і там має місце активність у рамках заданих передумов і орієнтирів. Завдяки заданості, "закритості" своїх відправних передумов внутрішньопарадигмальна діяльність несе в собі безсумнівні риси адаптивного, пристосувального поводження, що досить чітко проявляється в орієнтації на проходження прийнятим у навколишнім середовищі звичаям, правилам, традиціям. У цьому змісті правомірно говорити про закриті системи діяльності як про типи соціально поводження.

Необхідно, однак, пам'ятати, що всі ці звичаї, правила, традиції, проходження яким може носити характер соціокультурного автоматизму (так зване традиційне поводження, по відомій класифікації М. Вебера), задані все-таки не природою на відміну від вихідних передумов адаптивного вітального поводження, а є завжди результатом культурної творчості на певному етапі його історичного розвитку. Сприйняття соціокультурних норм як природного непорушного безальтернативного "порядку речей" являє собою ілюзію суспільної свідомості, що виникає в результаті стійкого відтворення традиції.

Генетично будь-яка внутрішньопарадигмальна діяльність на основі культурних норм сходить все-таки до творчого акту по створенню вихідних установок культурної парадигми. Іншими словами, в основі всякої культурної традиції, її буття й відтворення лежить подія її творчості. У цьому є корінна відмінність людського буття від просто вітального існування.

Усякий феномен культури, усякий соціальний порядок, що представляється чимсь природним, а стало бути, непорушним, безальтернативним, у принципі "відкритий", альтернативний у двох вимірах: по-перше, він виступає як інновація стосовно чого йому попередній; по-друге, він сам може стати предметом, так сказати, жертвою інноваційної діяльності. Істотні підстави для розрізнення історії й традиції, безумовно, є. Але їх все-таки не треба абсолютизувати, не забуваючи, що традиції виникають як результат історичних "подій".

Активний, творчий початок діяльності найбільшою мірою проявляється, звичайно, у діяльності по розвитку наявних форм культури, що відповідають способів відносини до дійсності, пов'язаних з ними установок і норми. Саме в діяльності на цьому рівні, на висоті її можливостей розкривається специфіка "феномена людини". Діяльність такого роду не обмежується орієнтацією на наявні програми дій, ким би вони не були задані природою або соціумом. Вона припускає здатність до постійного перегляду й удосконалювання лежачих у її підставі програм, до постійного, так сказати, перепрограмуванню, до перебудови своїх власних підстав, і тим самим може бути охарактеризована як відкрита система. Люди виступають при цьому не просто виконавцями заданої програми поводження — хоча б і активними, що знаходять нові оригінальні рішення в рамках її здійснення, - а творцями, творцями принципово нових програм дії, нових соціокультурних парадигм. Як ми вже відзначали, у рамках пристосувального поводження й внутрішньо-парадигмальної діяльності активність пов'язана з пошуком можливих коштів досягнення цілей, вона цілеспрямована, доцільна.

Очевидно, що експлікація поняття діяльності через відкритість і трансцендентність людського відношення до миру відрізняється від більше вузького й, треба визнати, більше її звичного розуміння, що зв'язує її обов'язково з усвідомленим активізмом, з раціональністю, особистісною активністю й заповзятливістю та ін.

Варто спеціально підкреслити, що чітка диференціація цих двох змістів терміна "діяльність" є найважливішою необхідною умовою конструктивного критичного аналізу діяльнісного підходу. Ясно, що діяльність у більш вузькому її розумінні характерна тільки для цивілізації західноєвропейського типу, тоді як уживання поняття "діяльність" у змісті відкритості й трансцендентності людського буття в рамках діяльнісного підходу ставиться до специфіки людського соціуму в цілому, можливостей його формування й розвитку, безвідносно до того домінувало активістсько-діяльнісну свідомість західноєвропейського типу в конкретних культурах і цивілізаціях. Тому й не може служити аргументом проти універсальності діяльнісного підходу як відомого тлумачення "відкритості" людського буття посилання на те, що в різних типах культури діяльність "займає істотно різне місце, виступаючи те в ролі носія вищого змісту людського буття, то на правах необхідного, але аж ніяк не шанованої умови життя". Тому ще раз підкреслимо, що власне кажучи в термін "діяльність" вкладається різний зміст. [6, c.66-69]


Висновки

Уявлення про діяльність спочатку вводилися з метою пояснити розвиток мислення. При цьому діяли дві провідні установки (підходу) – природно-наукова й соціотехнічна. Відповідно до першої на мислення переносилися методи точних наук, у відповідності з другою передбачалося знання змістовно-генетичної логіки використовувати для нормування й керування мисленням предметників (включаючи нормування мислення самих методологів).

В ході роботи ми з'ясували, що уявлення про діяльність пройшли у своєму розвитку три основних етапи. На першому це всього лише методологічні схеми, що дозволяли конфігурувати різнопредметні уявлення - процеси розвитку й визначальні їхні фактори й умови. На другому подібні схеми об'єктивуються, тобто покладається існування особливої реальності й об'єкта - властиво діяльності. Діяльність починає вивчатися. На третьому етапі подання про діяльність використовується як пояснювальний принцип і метод при вивченні інших предметів і проблем.

Аналіз розглянутих тут прикладів, а також дискусії із приводу діяльнісного підходу, на мій погляд, дозволяють стверджувати наступне. І в психології й у методології, говорячи про діяльнісний підхід, реально мають на увазі (часто не розрізняючи) три різні моменти: по-перше, вивчення різних видів діяльності, по-друге, побудова теорії, що поєднує різнорідні подання, які все приписуються діяльності, але по походженню запозичені з інших дисциплін або теорій, по-третє, властиво діяльнісний підхід, що включає такі установки як природно-наукову, генетичну (тобто установку на аналіз розвитку), соціо- і психотехнічну.

Зрозуміло, що вивчати різні види діяльності необхідно й далі. Інша справа - теорія діяльності. Сама ця установка - створити узагальнену правильну науку (теорію), яка б зняла досягнення всіх інших наук, іде від природно-наукової позиції. Наприклад, наприкінці 20-х років Л.С.Виготський пропонував замість окремих психологічних теорій, шкіл і напрямків (фрейдизм, біхевіоризм, рефлексологія, гештальттерапія й т.д.) розгорнути "загальну психологію", що буде виступати в ролі своєрідної "філософії психології" [2, с. 310]. При цьому Виготський полемізує з Бинсвангером, що пропонував об'єднати (синтезувати) приватні психологічні теорії на методологічній основі [2, с. 310, 312]. Діяльність у концепції Леонтьева - це і є саме та сама ідея й пояснювальний принцип, яким усе ще відповідає "психологічна риса дійсності".

Щодо зв'язку загальної психології з окремими психологічними напрямками Виготський пише наступне: "Єдність окремих психологічних предметів і дисциплін у загальній психології досягається шляхом підпорядкування, панування, шляхом відмови окремих дисциплін від суверенітету на користь загальної науки. Усередині нового цілого утвориться не співіснування окремих дисциплін, але їхня ієрархічна система, що має головний і вторинний центри, як Сонячна система. Отже, ця єдність визначає роль, зміст, значення кожної окремої області, тобто визначає не тільки зміст, але й спосіб пояснення, найголовніше узагальнення, що у розвитку науки стане згодом пояснювальним принципом" [2, с. 300].

Отже, можна припустити, що теорія діяльності - це реалізація в рамках природно-наукового підходу ідеї "загальної науки", що знімає у своїй будові й онтології подання й поняття інших наук, де вивчаються свідомість, культура, спілкування, установка, символічні форми життя та інше. Однак, якщо визнати, що природно-науковий ідеал не є єдиним, що існують і інші ідеали науки, наприклад, античну або гуманітарний, то компетенцію теорії діяльності потрібно обмежити тільки тією областю, де діяльнісний підхід працює. На що сьогодні звертають увагу багато критиків і навіть прихильників діяльнісного підходу.


Список використаної літератури

1. Батицен Г.С. Неисчерпанные возможности и границы применения категории деятельности //Деятельность: теория, методология, проблемы. М., 1990.

2. Выготский Л.С. Исторический смысл психологического кризиса // Выготский Л.С. Собр. соч. В 6 т. М, 1982. Т. 1.

3. Давыдов В.В. О перспективах теории деятельности // Вестник Московского университета. Серия 14.Психология. 1993. №2.

4. Гуленко В.В. Вторичная установка на вид деятельности // Соционика, ментология и психология личности. -1999. -№ 6 . - С. 7-8

5. Зинченко В.П. Культурно-историческая психология и психологическая теория деятельности: живые противоречия и точки роста.- М., 1997

6. Зинченко В.П. Психологическая теория деятельности // Вопросы философии. -2001. -№ 2. - С. 66-88.

7. Сіліна Г.О. Некоторые теоретические аспекты психологии творческой деятельности // Практична психологія та соціальна робота. -2003. -№ 2-3. - С. 122-125.

8. Смирнов С.Д. Методологические уроки концепции А.Н. Леонтьева // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. 1993. № 2

9. Соколова Е.Е. К определению понятия "психическая деятельность": теоретический анализ дискуссий между А.Н.Леонтьевым и П.Я.Гальпериным/ Е.Е.Соколова // Вестник Московского университета. -1998. -№ 4: Сер. 14. Психология. - С. 3-13

10. Сухоруков А.С. К проблеме отношений общей психологии и методологического движения: "значение" и "смысл" как системообразующие уровни деятельности/ А.С.Сухоруков // Вестник Московского университета. -1998. -№ 1: Сер. 14. Психология. - С. 3-8.

11. Тихомиров О.К. Теория деятельности, измененной информационной технологией // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. 1993. № 2





Реферат на тему: Концепції діяльності в сучасній методології та психології (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.