Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Психологія

Дослідження впливу на поведінку особистості моральних та правових норм (реферат)

Зміст

Завдання 1. Психологічна характеристика юридичної праці 3

Завдання 2. Нормативна регуляція поведінки особистості. Засвоєння особистістю моральних та правових норм. 10

Завдання 3. Визначити, про які відносно самостійні компоненти структури особистості йдеться у наведеному висловленні: 14

Список використаної літератури. 17


Завдання 1. Психологічна характеристика юридичної праці

Юридична праця є цілеспрямованим процесом здійснення різних видів діяльності, яка передбачає включення людини в суспільно-правові процеси на підставі соціокультурних програм. Працівник правоохоронних органів включається в діяльність не генетично, а соціально, через систему правових норм регуляції. Саме за таких умов виникає результат як форма виконання запланованої цілі, яка задається суб'єктом права й визначає всі його дії та дії об'єкта права.

Відповідно до загальних положень про психологію діяльності, юридична діяльність може бути як індивідуальною (проведення допиту свідків, потерпілих, бесіда адвоката з підозрюваним та ін.), так і груповою (наприклад, спільне виконання слідчою групою поставленого перед нею завдання).

Стосовно індивідуального характеру юридичної діяльності, то перетворення об'єкта діяльності (потерпілий, свідок тощо) у реальний суб'єкт можливе за умови конструктивної, організаційної, комунікативної та ін. видів діяльності фахівця-юриста. Щодо комунікації, то йдеться про сприймання інформації про поточний стан об'єкта та ситуацію навколо скоєного злочину. При цьому важливо пам'ятати, що хоча і є загальний фонд інформації, яким користується кожний, однак унаслідок особливостей людської комунікативної діяльності люди часто суб'єктивно сприймають та інтерпретують цей фонд інформації. Дана обставина сприяє тому, що юрист не завжди отримує правильну й надійну інформацію від свідків, потерпілих чи підозрюваних, що вносить значні перекручення у хід окреслення проблеми, яку потрібно розв'язати за допомогою певної категорії людей. У цьому випадку успішність юридичної діяльності значною мірою залежить від того, як ці люди отримують інформацію, чи чітко вона формулюється, хто передає інформацію та ін. При цьому важливим чинником, який впливає на ефективність індивідуальної юридичної діяльності та актуалізує значення психологічного компонента в праці юриста-фахівця, є зворотний зв'язок.

За групового характеру юридичної діяльності важлива постановка питання про дотримання принципу розподілу повноважень і відповідальності між членами слідчої групи. Розв'язання проблеми чіткого визначення на всіх етапах діяльності групи об'єму і співвідношення повноважень і відповідальності, як свідчать наукові дослідження та юридична практика, потрібно починати зі встановлення обсягу роботи, компетенції групи та її членів. Йдеться про закріплену за групою сферу, в межах якої вона самостійно вирішує певні завдання та проблеми і яка утворює правову основу її діяльності. Керуючись правовою компетенцією та правовими нормами, загальний об'єм встановлених для слідчої групи повноважень та відповідальності розподіляється між її членами так, щоб була повна ясність, хто за що і якою мірою відповідає, і щоб рішення з приводу одних і тих самих питань не могли приймати кілька осіб, у результаті чого межі відповідальності стираються. Неефективна й дія, коли керівникові слідчої групи може бути підпорядкована така кількість осіб, якою він не в змозі результативно керувати та контролювати їхню юридичну діяльність[7, c. 58-59].

Аналізуючи психологічну природу юридичної діяльності, слід зауважити, що працювати з людьми у форматі правового поля набагато складніше, ніж фізичними об'єктами, адже реакції людини на зауваження, її бажання, мотиви, емоції надзвичайно різноманітні. Іноді людина, для прикладу свідок, говорить одне, пише інше, думає про третє, а чинить ще інакше. Подекуди він може тільки робити вигляд, що допомагає в розв'язанні складної справи, а насправді всіляко намагається її заплутати, завести слідчого у глухий кут. Саме тому суб'єкт права (зокрема, керівник слідчої групи) має чітко передбачувати поведінку й реакції людей, з якими йому доводиться працювати: співробітників, потерпілих, підозрюваних та ін. При цьому важливим аспектом юридичної діяльності є вміння працівника правоохоронних органів оцінювати свої дії та дії інших за їх поведінкою, а не за емоційним ставленням до них.

Психологічна специфіка юридичної діяльності полягає і в тому, що головним завданням працівників правоохоронних органів є забезпечення найбільш раціонального функціювання всієї системи „людина — право", оптимальне з точки зору правових та психологічних потреб включення фахівців-юристів у сферу правозастосовних і правоохоронних відносин, відносин у зв'язку із судочинством шляхом актуалізації внутрішньої мотивації особистості (за власною ініціативою, бажанням, волею і вмінням виконувати завдання, що стоять перед правоохоронними органами та юриспруденцією загалом), підвищення юридичної і та етико-психологічної відповідальності за результат виконуваної роботи, регулювання дій, методичної та експертно-консультативної діяльності. Особистість фахівця-юриста в структурі юридичної діяльності має відповідати певним вимогам: висока внутрішня мотивація, велика міра юридичної та етико-психологічної відповідальності, вміння спілкуватися, вести допит, налагоджувати діалог у розмові з потерпілим, підозрюваним та ін., здатність працювати в екстремальних умовах, уміння витримувати високе емоційне напруження, прогностичний характер мислення тощо.

Аналізуючи психологічні особливості юридичної діяльності, варто враховувати той факт, що вона належить до тих професій, які передбачають виконання службових обов'язків у напружених, екстремальних, стресогенних умовах. Саме тому їй притаманні характеристики так званих критичних видів діяльності: вплив на особистість особливостей соціальної напруженості, екстремальність діяльності в контексті підвищеної відповідальності та дефіциту часу тощо.

Передусім мова йде про вплив на особистість особливостей соціальної напруженості, дуже сильних подразників і тривале домінування негативних емоцій при нестачі позитивних. Помічено, що поведінкові прояви соціальної напруженості фіксуються у зростанні серед людей недовіри до влади, конфліктності в суспільстві, тривожності, ажіотажному попиті, погіршенні демографічної ситуації, постійних стресах і дистресах (англ. distress — горе, нещастя) тощо. Соціальна напруженість виникає внаслідок соціальної дезадаптації, що проявляється в таких формах:

1) фізіологічна дезадаптація певних прошарків населення до труднощів, тобто неможливість нормально пристосуватися, наприклад, до підвищення цін без зниження рівня життя;

2) психофізіологічна дезадаптація населення, яка виражається в неусвідомлених масових психічних станах (тривога, агресія, апатія) у процесі пристосування населення до труднощів та соціальних змін[9, c. 107-109].

Юридична праця надзвичайно складна, їй притаманні риси, які відрізняють її від більшості інших професій. Йдеться передусім про правове регулювання всієї професійної діяльності юридичної особи (слідчого, прокурора, судді та ін.). В умовах докорінної перебудови всіх сторін життя суспільства, проголошення суверенітету народу, розбудови правової української держави і утвердження її на світовому рівні надзвичайно гостро виступає проблема професіоналізму в усіх сферах діяльності, тим більше, коли мова йде про юридичну діяльність. В атмосфері непрестижності знань, дефіциту професійної компетентності та справжньої культури проблема професіоналізму набуває особливої значущості. Історія застерігає й вчить, до яких фатальних наслідків може призвести професійна некомпетентність.

Уся діяльність працівників правоохоронних органів протікає в рамках правового регулювання. Вже при плануванні, накресленні цілей кожен юрист подумки здійснює зіставлення своїх майбутніх дій із нормами діючого законодавства, які регламентують ці дії. Ефективність юридичної діяльності значною мірою залежить від того, наскільки чітко і ясно сформульовані її цілі. Вивчення практичного досвіду юристів свідчить про можливість формування цілей як з погляду отримання результатів, які в перспективі плануються, так і з точки зору процесу діяльності, в який залучені працівники правоохоронних органів. Окрім того, варто враховувати всі наявні альтернативи (версії) досягнення цілей. Постановка цілей сприяє як індивідуальному, так і колективному характеру юридичної діяльності.

Коли йдеться про юридичну діяльність як про професійну, то передбачається, що її функції виконують спеціально підготовлені працівники, які можуть і вміють використовувати надбання науково-технічного прогресу, наукові розробки суміжних з юриспруденцією наук.

Професіоналізм діяльності трактується як професійна придатність — сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення певної ефективності в тій чи іншій професії; як майстерність — висока якість виконаної роботи; як творчість — діяльність, спрямована на створення нових матеріальних і духовних цінностей.

З точки зору юридичної психології професіоналізм юридичної діяльності складається із сукупності загальнотеоретичних, спеціальних юридичних і психологічних знань, вмінь та навичок, якими повинен володіти працівник правоохоронних органів для ефективного її здійснення. Професіоналізм юриста характеризується певним рівнем психологічної готовності здійснювати юридичну працю. З одного боку, професіоналізм — це інтегральна якість, властивість особистості, що формується в діяльності й спілкуванні, а з іншого — це процес і результат діяльності та спілкування. Основи професіоналізму передбачають наявність у юридичної особи здатності до самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самоорганізації, самоконтролю. Можна виокремити такі компоненти професіоналізму юридичної діяльності працівника правоохоронних органів:

- фахова підготовленість (готовність кваліфіковано здійснювати юридичну працю, володіння технологією стимулювання себе до досягнення вершин професійної юридичної діяльності, вміння враховувати правові чинники зовнішнього середовища);

- соціально-психологічна підготовленість (комунікативна компетентність у спілкуванні зі співробітниками і представниками різних соціальних груп);

- особистісна придатність до юридичної діяльності (широта і глибина знань, вмінь і навичок, спеціальних здібностей, що підвищують ступінь готовності здійснювати юридичну діяльність, самовиховання, самоосвіта й освіта як умови досягнення вершин професіоналізму);

- психологічна і професійна зрілість юриста (сформованість професійних знань, вмінь та навичок, ціннісне ставлення до виконання завдань, спрямованих на досягнення загальної цілі, наявність спеціальних здібностей тощо)[10, c. 125-127].

Психологія професіоналізму діяльності юриста передбачає ціннісне ставлення індивіда до юридичної праці, мотиваційну готовність здійснювати даний вид діяльності в конкретному середовищі та за конкретних (часто екстремальних) умов. З погляду юридичної психології, сучасна діяльність юриста послідовно розгортається в бік психологізації, а пошук шляхів активізації людського чиннику в юриспруденції та врахування психологічних і соціально-психологічних особливостей індивіда є однією з важливих умов підвищення ефективності юридичної праці.

Професійна юридична діяльність — це праця державна (в основному), адже держава ставить перед правоохоронними органами певні цілі і завдання, спрямовані на ліквідацію злочинності в країні. Водночас держава створює спеціальну систему підготовки, перепідготовки і вдосконалення правоохоронних і судових органів. Праця багатьох юридичних професій передбачає наявність у представника правоохоронних органів особливих повноважень, наявність права і обов'язку застосовувати владу від імені закону. Паралельно з цим правом у більшості юридичних осіб (прокурора, слідчого, адвоката тощо) розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій і вчинків. Загалом праця юриста пред'являє до нього підвищені вимоги як із боку держави, так і з боку самої особистості до себе. Юридична праця — це відповідальна, складна праця, яка вимагає великого емоційного напруження, терпіння, знань. І все це базується на суворому виконанні й дотриманні закону.

Характерною рисою більшості юридичних професій є організаційний бік діяльності, який має два аспекти: 1) організація власної праці протягом робочого дня, тижня, організація роботи в умовах ненормованого робочого дня; 2) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами тощо.

Аналіз професійної юридичної діяльності з точки зору психології дозволяє виокремити в ній ряд етапів (сторін): пізнавальна (пошукова), комунікативна, конструктивна, організаційна, посвідчувальна, соціальна (виховна). Кожна з цих сторін може виступати як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами чи як допоміжний вид діяльності. Розрізняють два види юридичної діяльності: основний і допоміжний. До основин видів, які спрямовані безпосередньо на досягнення цілей слідства та правосуддя, належать пізнавальна (пошукова), конструктивна і соціальна (виховна) сторони. Комунікативна, організаційна і посвідчувальна сторони, які є допоміжними видами, покликані забезпечити оптимальне здійснення основних цілей[4, c. 161-163].


Завдання 2. Нормативна регуляція поведінки особистості. Засвоєння особистістю моральних та правових норм

Поведінка людини завжди соціально обумовлена. Вона набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої діяльності. Якщо це відбувається на рівні суспільно детермінованої діяльності, то поведінка визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, предметного світу і розглядається як їх регуляція суспільними нормами.

Людина в будь-якому середовищі ніколи не залишається наодинці з собою. Навіть якщо вона цілком занурена у власні думки і переживання і не помічає навколо нічого, то все ж настає час, коли у неї виникає бажання поділитися результатами своєї творчості й думками з іншими.

Відтак, людина не може жити і розвиватися поза суспільством. Саме суспільство вимагає актуалізації основних механізмів і рушійних сил об'єктивного зв'язку, що існує між людьми. Соціально-психологічна природа особистості, на думку Л. Орбан-Лембрик[6], проявляється саме через комунікативний потенціал особистості (мається на увазі спілкування у всіх його проявах). Береться до уваги весь спектр зв'язків і взаємодій, що передбачають безпосередні чи опосередковані контакти, реалізацію соціальних відносин, обмін інформацією, співпереживання, сприймання, відтворення, діяльність особистості.

Під впливом суспільства, інших людей і взаємодії з ними утворюються конкретні еталони (стандарти) поведінки, за допомогою яких людина оцінює інших. Але спілкування членів однієї групи, які перебувають в одній ситуації, можуть суттєво відрізнятися. Ці відмінності свідчать про індивідуально-психологічні та особистісні особливості членів групи, тобто кожного індивіда зокрема.

Аналіз наукової літератури показує, що стандартом поведінки в малій групі є групові (соціальні) норми, тобто зразки поведінки, настанови, погляди, котрі група схвалює і очікує (навіть вимагає) їх дотримання від своїх членів. Саме такі норми регулюють взаємовідносини в групі.

Кожна культура виробила власні погляди на прийнятність поведінки особистості. Іноді люди ставляться до подібного роду соціальних очікувань (або „норм”) як до негативної сили, котра примушує особистість сліпо дотримуватися традицій. Норми обмежують нас так непомітно, що ми навіть не усвідомлюємо їх існування. Д. Майєрс дає таке порівняння: ми як риба у воді – настільки занурені у власну культуру, що тільки розлучення з нею примушує нас усвідомлювати існування певних норм. Немає ліпшого способу усвідомити норми своєї культури, ніж просто пожити в іншій культурі. Іноді здається, що норми виникають мимоволі, встановлюючи жорсткі межі для нашої поведінки. І все ж люди не сходять з цієї „соціальної хвилі”. Норми – це своєрідне „мастило” для соціального механізму. Тобто, в ситуаціях невизначеності, коли норми не є зрозумілими, ми намагаємося спостерігати за поведінкою оточуючих і тільки потім пристосовуватися до них.

Норми, які регулюють поведінку і діяльність членів групи, ґрунтуються зазвичай на групових цінностях, хоча у повсякденні така специфіка може й не відчуватися. Отже, групові норми включають в себе загальноприйняті і специфічні норми, котрі виникли в процесі формування групи. В сукупності вони є важливим фактором регуляції соціальної поведінки[1, c. 46-48].

Нестабільність розвитку суспільства та індивідуальні особливості розвитку людей створюють дуже різні лінії соціальної поведінки. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги є стимулом для самовдосконалення, досягнення гармонії з оточенням, чимало людей негативно реагує на вимоги суспільства, що стає причиною відхилень у їх поведінці. Дії таких людей призводять до соціальної дезадаптації, десоціалізації особистості. Формується антисуспільна спрямованість і мотивація, що призводить до порушення норм моралі і права в системі внутрішньої регуляції. Поведінкова соціальна дезадаптація є емпіричною ознакою процесу десоціалізації, вона проявляється у різних формах асоціальної поведінки, тобто поведінки, що відхиляється від загальновизнаних норм. Відхилення можуть мати як корисливу, агресивну орієнтацію, так і соціально-пасивний характер.

Серед основних чинників появи відхилень у поведінці можна виокремити безпосередній вплив мікросередовища: родини, знайомих, однолітків, взаємозв'язків, у які включена людина, системи виховання і навчання, засобів комунікації тощо. Нормальному входженню індивіда в суспільство має сприяти гнучка, динамічна структура суспільного устрою; багатство і збалансованість можливостей для певної психіки; розвиненість когнітивних елементів структури. Нині наше суспільство, з одного боку, характеризується послабленням і суперечливістю культурних цінностей, норм, соціальних зв'язків; з іншого - ригідністю психіки, яка зазнає непосильних навантажень. Отже, найпоширенішими причинами відхилень у поведінці можна вважати „соціальну невпорядкованість” („соціальну дезорганізацію”), яка є результатом невідповідності об'єктивних властивостей індивіда, включаючи його властивості і здібності, набуті в процесі соціалізації, а також одержані в системі суспільних відносин.

Причин виникнення соціальних відхилень дуже багато і вони дуже різні. Звичайно, всі вони в процесі розвитку суспільства видозмінюються. Але основним джерелом відхилень є соціальна нерівність (неоднакові можливості задоволення потреб). Це явище об'єктивне, притаманне людському суспільству. При цьому слід мати на увазі, що одним з критеріїв прогресивного розвитку є диференціація, яка викликає конфлікти і відхилення. Головним у процесі девіантної поведінки є не сам по собі рівень задоволення матеріальних і духовних потреб, а розрив у можливостях їх задоволення для різних соціальних груп. Тому можемо зазначити, що соціальні відхилення як на індивідуальному, так і на груповому рівні не є випадковістю. Ці процеси набули певного поширення в суспільстві. Проте сама особистість є не тільки об'єктом впливу найближчого оточення, але й постійно діючим суб'єктом. Тому все, що формується у психіці особистості, зовнішньо зумовлене. Останнє дає той чи інший ефект лише через психічний стан суб'єкта, через почуття, думки, які формуються в навколишньому середовищі. Отже, особистість посідає центральне місце в причинному ланцюгу: соціальні причини девіантної поведінки – особистість – девіантна поведінка[2, c. 79-80].


Завдання 3. Визначити, про які відносно самостійні компоненти структури особистості йдеться у наведеному висловленні:

" У наш час впевнено можна сказати, що зважаючи на постійну напруженість та соціальну відповідальність діяльності правознавця, велику роль в успішному виконанні ним професійних завдань відіграють такі якості, як працездатність, психічна витривалість, швидка орієнтація в нових умовах, глибоке та динамічне мислення, рішучість, моральна стійкість.

Правознавець лише тоді зможе ефективно виконувати службові завдання, коли буде всебічно обізнаний із психологією власної діяльності й психологією іншої людини. Саме тому знання із психології особистості й діяльності є вельми важливими в юриспруденції. Йдеться, зокрема, про вивчення людини, її особистіших якостей, можливостей та властивостей. Нове бачення юридичної діяльності, новий підхід до юриспруденції чимраз більше базуються на визнанні пріоритету особистості в цьому процесі, знанні типологічних особливостей нервової системи людини, ролі емоцій, мови, пам'яті, мислення, інтуїції у виконанні визначених завдань. Така постановка питання нині складає культуру юридичної праці. В наш час юристу необхідні наукові знання про психологічні особливості свого „Я". Водночас йому слід враховувати психологію тих осіб, з якими доводиться співпрацювати - представників інших правоохоронних органів, керівників, колег тощо. Отже, важливість психологічної науки в юридичній діяльності очевидна. Вона покликана давати інформацію, що допомагає пізнати внутрішні властивості й можливості кожної людини, спосіб її мислення, зовнішні стимулятори поведінки. Вона також пропонує розглядати людину як особистість, що соціалізується, набуває певних рис, ознак і досвіду в конкретному соціумі.

Багатоаспектний характер роботи працівників правоохоронних органів передбачає глибокі знання структури особистості, елементами якої є: загальнолюдські властивості (відчуття, сприймання, уявлення, мислення, пам'ять, воля, емоції); індивідуально-неповторні риси (темперамент, поєднання ролей, самосвідомість); соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації). Вона розглядається як багаторівнева система, що об'єднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні. Юридична діяльність передбачає оцінку людьми один одного за рівнем інтелекту, який утворюється системою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, мова, увага, уява), за індивідуально-психологічними властивостями (темперамент, характер, спрямованість тощо)[6, c. 147-148].

Особливості життєдіяльності, поведінки людини зумовлені притаманними їй психічними процесами — складними видами внутрішньої діяльності, спрямованими на пізнання себе і навколишнього світу. Такими процесами є відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уявлення, емоції і воля, які утворюють структурне полотно внутрішнього світу особистості і є водночас механізмами відображення особистістю реальної дійсності.

Реакція індивіда на інших людей і соціальні обставини залежить від його темпераменту — стійкої характеристики людини, що виявляється в силі, швидкості, напруженні, врівноваженості психічної діяльності, яка визначає спосіб реагування на події. У більшості класифікацій і теорій темпераменту присутні два компоненти — активність та емоційність. Активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки, повільності, інертності, а емоційність — особливості протікання емоцій, почуттів, настроїв та їхню якість. Російському фізіологу Івану Павлову (1849— 1936), творцю вчення про вищу нервову діяльність, належить заслуга відкриття ролі умовних рефлексів, завдяки яким організм пристосовується до мінливих умов існування, здобуваючи нові форми поведінки, відмінні від вроджених безумовних рефлексів. Підкреслюючи якісну відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварини, Павлов висунув ідею про дві сигнальні системи — сенсорну й мовну. За допомогою слова як „сигналу сигналів" мозок узагальнено відтворює реальність, унаслідок чого радикально змінюється характер регуляції поведінки. Вчений проаналізував такі антиподи проявів людських властивостей: 1) сила — слабкість; 2) врівноваженість — неврівноваженість; 3) швидкість, рухливість — інертність, повільність. І. Павлов пов'язує типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи.

Розвиваючи вчення І. Павлова, російський психолог Борис Теплов (1896—1965) виокремлює такі прояви людських властивостей: 1) сила (витривалість); 2) динамічність (легкість інерції нервових процесів); 3) рухомість (швидкість зміни причин, зміна місця подразнення); 4) лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу). Дослідження Б. Теплова і Володимира Небиліцина (1930—1972) дозволили також уточнити і розширити уявлення про основні властивості нервової системи. Було, зокрема, виявлено, що сила нервової системи людини, її працездатність має не тільки позитивні, але і негативні моменти. Саме тому в людей слабкої нервової системи низька працездатність компенсується зростанням чутливості, що дозволяє більш чуйно і правильно реагувати на зміни в навколишній дійсності[5, c. 76].


Список використаної літератури

1. Васильєв В.Л. Юридическая психология. – СПб., 2000

2. Виденеев Л.А. Психология девиантного поведения. – Харьков, 1997

3. Еникеев М.И. Юридическая психология – М., 2000.

4. Коновалова В. Юридична психологія: академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Віолета Коновалова, Валерій Шепітько, ; Нац. юрид. ак-мія України ім. Ярослава Мудрого. - К. : Видавничий дім "Ін Юре", 2004. - 421 с.

5. Медведев В.С. Кримінальна психологія . – К. : Аттіка, 2004

6. Орбан-Лембрик Л. Юридична психологія: навчальний посібник / Лідія Орбан-Лембрик, Віктор Кощинець. - Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. - 447 с.

7. Сабуров А. Юридична психологія : навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів / Анатолій Сабуров,. - К. : ТП Пресс, 2003. - 207 с.

8. Юридична психологія . Альбом схема з коментарями \ За заг редакцією Я.Ю. Кондратьєва . – К., - 2000

9. Юридична психологія: підручник для студ. вуз. / Нац. акад. внутр. справ України ; Ред. Я.Ю.Кондратьєв. - К. : Вид. Дім "Ін Юре", 2000. - 351 с.

10. Юридична психологія: навчальний посібник / В.В.Бедь ; Нац. академія внутрішніх справ України . - К. : Каравела ; Львів : Новий Світ-2000, 2002. - 375 с.





Реферат на тему: Дослідження впливу на поведінку особистості моральних та правових норм (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.