Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (реферат)

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням_суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосовується у цілому на тих же засадах, що й стосовно дорослих. При цьому враховуються особливості, передбачені ст. 104.

2. КК передбачає такі умови звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням: 1) неповнолітній засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) суд дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування визначеного йому покарання. Такий висновок повинен робитися на основі об'єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, особи винного, інших обставин справи. Фактори, які обумовлюють можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, у цілому такі ж, які перелічені у коментарі до ст. 103.

3. Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості. Воно є можливим у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак вчинення кількох злочинів, наявність кількох вироків мають враховуватися при визначенні можливості виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

4. При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітньому встановлюється іспитовий строк менгіюї тривалості, .ніж дорослим засудженим, — від одного до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах з урахуванням тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засуджений, характеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

5. На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов'язки, що й на дорослих, до яких застосовано аналогічний захід (ст. 76).

Покладення відповідно до ч. 2 ст. 104 на окрему особу за її згодою або на її прохання обов'язку щодо нагляду за засудженим, та проведення з ним виховної роботи означає, що на такого неповнолітнього покладається обов'язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Закон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під нагляд чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійснення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов'язки за станом здоров'я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не виключається покладення обов'язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов'язки раніше, що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого таким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

6. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього в цілому визначені у ст. 78.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладено обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього обов'язку.

Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього — ігноруванням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо, то це свідчить про невиконання засудженим покладених судом обов'язків і те, що випробування він не витримав.

7. У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому призначається покарання за правилами, передбаченими у ст. ст. 71-72, При цьому мають дотримуватися також обмеження, визначені ч. 2 ст. 103, тобто остаточне покарання у будь-якому разі не-може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є' специфічним заходом, який застосовується щодо неповнолітніх. Він передбачає більш вузькі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 104). Захід, передбачений ст. 105, повинен застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку суду, може бути виправлений без реального виконання кримінального покарання, але лише за умови застосування примусових заходів виховного характеру.

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається за наявності сукупності низки умов:

1) неповноліття особи. Мається на увазі, що така особа має бути неповнолітньою на момент розгляду справи судом (див. коментар до ст. 97);

2) вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості. Про поняття таких злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Із змісту ст. 105 випливає, що звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Вчинення двох чи більше злочинів, хоча б кожний із них був і невеликої тяжкості, виключає звільнення від покарання на підставі ст. 105. Водночас не вимагається, щоб такий злочин було вчинено вперше: звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може бути застосоване і до неповнолітнього, який має судимість;

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка , на які можуть зокрема вказувати: допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення; з'явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників; правдиві показання, дані в ході до-судового слідства і судового розгляду справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Відповідні дії мають бути не вимушеними чи епізодичними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

3. На підставі таких об'єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру. У такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на підставі ст. 105. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосовано щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов'язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування заходів).

4. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру — це право суду. Водночас суд, за: наявності формальних підстав (вік підсудного та ступінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування щодо неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, і якщо застосовувалися, то чому вони виявилися неефективними.

5. У ч. 2 ст. 105 наведено вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх. Ці ж заходи застосовуються і при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ст. 97.

Примусові заходи виховного характеру, на відміну від кримінальних покарань, не поділяються на основні та додаткові. У ч. 2 ст. 105 примусові заходи вказані у певному порядку — в міру посилення їх суворості, їх перелік — вичерпний.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені с/ду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього означає встановлення днів і годин, протягом яких неповнолітній повинен перебувати вдома або навпаки, не може знаходитися в громадських місцях; визначення видів діянь, які не може вчиняти неповнолітній, заборону користуватися певними •транспортними засобами чи предметами, виїжджати в інші місцевості без дозволу спеціалізованого державного органу, вимогу розпочати або продовжити загальноосвітнє навчання або професійну підготовку чи роботу тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які а замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов'язку зазнати посиленого виховного впливу та контролю за поведінкою з боку обраних судом осіб чи колективу (детальніше про зміст цього заходу див. у коментарі дост. ,104).

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків може бути застосоване лише за наявності певних умов: 1) злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі; 2) неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію); 3) він погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Виховний характер цього заходу якраз і полягає у добровільності відшкодування, примус же виявляється у тому, що відшкодування здійснюється за приписом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання вимог суду. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру і повинно застосовуватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших заходів такого роду. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені відповідними нормативно-правовими актами. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру неповнолітній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Термін перебування у спеціальній навчально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може перевищувати трьох років. Неповнолітній, який довів своє виправлення, може бути достроково звільнений з навчально-виховної установи. Це здійснює суд за місцем перебування установи за клопотанням її адміністрації.

6. До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька примусових заходів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не виключають один одного. Наприклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи унеможливлює встановлення обмежень дозвілля чи особливих вимог до поведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Водночас доцільним є поєднання таких заходів, як застереження, покладення обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного характеру.

7. Поряд з призначенням одного чи кількох примусових заходів виховного характеру, вказаних у ч. 2 ст. 105, суд може призначити неповнолітньому вихователя.

8. Правові наслідки звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру однорідні з тими, які передбачені стосовно звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням таких заходів (див. коментар до ст. 97). При вч'инен-ні неповнолітнім нового злочину в період відбування примусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків на основі правил, встановлених ст. 71, ч. 2 ст. 103.

Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р.

Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації. Положення про професійне училище соціальної' реабілітації. Затверджені постановою КМ від ІЗ жовтня 1993 р.

Положення про судових вихователів. Затверджене наказом Голови ВС, МЮ, Міністерства освіти від 15 листопада 1998 р.

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності

1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості,-

3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

1. На неповнолітніх поширюються загальні умови застосування давності притягнення до кримінальної відповідальності та давності виконання обвинувального вироку з урахуванням особливостей, встановлених у ст. 106. Ці особливості полягають у скороченні строків давності та їхній меншій диференціації.

2. Скорочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття. Тобто положення ст. 106 можуть застосовуватися і щодо осіб, які досягай повноліття на момент вирішення питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності чи направлення для відбування покарання.

3. Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106. Ці строки диференційовані з урахуванням лише ступеня тяжкості вчиненого злочину і не залежать від виду покарання, яке передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлені ч. 1 ст. 49.

4.-Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється від відбування покарання, якщо його не було виконано від дня набрання чинності обвинувальним вироком в строки, вказані в ч. З ст. 106.

5. Перебіг давності зупиняється у випадку ухилення особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, від слідства чи суду або ж від відбування покарання. При цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент такого ухилення.

Правило про подвоєння тривалості строку давності виконання обвинувального вироку при його зупиненні, встановлене в ч. З ст. 80, поширюється і на неповнолітніх.

6. При перериванні строків давності внаслідок вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину строки давності за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, обчислюються відповідно до ч. 2 ст. 106.

7. Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106, але вже після досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислюються за загальним правилом, встановленим ст. 49.

8. Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, не може бути призначене довічне позбавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене в ч. 4 ст. 49. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідальності не може перевищувати десять років.

9. Положення про незастосування давності у разі вчинення злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених ст. ст. 437 - 439, ч. 1 ст. 442, чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80) поширюються і на осіб, які вчинили їх у віці від 16 до 18 років.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроко-во звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісімнадцятирічного віку, як і дорослий засуджений, може бути умовно-достроково звільнена від покарання під час його відбування. Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється за умови невчинення нового злочину в період, який відповідає невідбугій частині покарання (така сама умова висувається і щодо дорослих осіб), а достроковим — тому, що воно відбувається до повного закінчення строку, призначеного судом. Щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття, ці строки є більш сприятливими.

2. Положення ст. 107 застосовуються щодо осіб, які відбувають покарання за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років. На момент звільнення за правилами, встановленими цією статтею КК, особа може бути і повнолітньою.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставі ст. 107 застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань, як основних, так і додаткових, особа, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, звільненню не підлягає.

4. КК передбачає дві умови застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років: 1) виправлення засудженого; 2) відбуття обов'язкової частини призначеного судом покарання.

Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об'єктивних даних, перелік яких щодо неповнолітнього ширший — доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання.

Сумлінне ставлення до навчання і праці — це: дотримання виробничої і навчальної дисципліни, зокрема тривалості часу роботи, розкладу навчальних занять; виконання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої показники в роботі та оцінки тощо. Про поняття сумлінної поведінки див. коментар до ст. 81. Засуджений повинен довести своє виправлення — належно поводитись протягом усього строку відбування покарання, а не лише безпосередньо перед розглядом питання про можливість умо-вно-досгрокового звільнення від відбування покарання.

Фактичне відбуття обов'язкової частини покарання необхідне для того, щоб: 1) забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, тим більше, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання); 2) протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

5. Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов'язкової частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

6. До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст. 82 положення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

7. Якщо особа, умовно-достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю виконала умову звільнення,— воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку.

При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.





Реферат на тему: Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.