Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років. Подальший процес формування адміністративно-командної системи (реферат)

Правовий статус України, її місце у складі союзної держави — Союзу РСР — були законодавче закріплені як в Конституції СРСР 1924 р., так і в Конституції УСРР 1929 p. Проте подальший процес формування командно-адміністративної системи управління (він розпочався ще в роки громадянської війни), основою якої стала реставрація воєнно-комуністичних методів та військових наказів, руйнував зафіксовані Конституцією УСРР 1929 p. принципи взає­мовідносин між загальносоюзними і республіканськими органами, обмежував права й компетенцію державних органів УСРР. Звідси — невпинне зростання ролі центру, тобто загальносоюзних установ, і обмеження прав республіканських. Україна поступово втрачала еле­менти своєї суверенності. Все це позначалось на становищі як центральних, так і місцевих органів влади УСРР

Центральні органи влади і управління УСРР. Згідно з Консти­туцією УСРР 1929 p. систему державних органів республіки очолю­вав Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноар-мійських депутатів, якому були підпорядковані усі інші органи влади.

Всеукраїнський з'їзд Рад складався а представників місцевих і селищних Рад УСРР за нормою один делегат на кожні 10 тис. виборців і з представників сільського населення за нормою один делегат на кожні 50 тис. населення. Делегати на з'їзд обирались Всемолдавським з'їздом Рад і обласними з'їздами Рад України.

З'їзд як формально найвищий орган державної влади на тери­торії республіки видавав нормативні акти, які були юридичною базою для прийняття іншими державними органами своїх рішень, користувався виключним правом вносити зміни та доповнення до Конституції УСРР, здійснював верховне керівництво і найвищий контроль в республіці.

Наглядне уявлення про характер роботи Всеукраїнських з'їздів Рад дає перелік питань, які в цей час розглядалися на з'їздах. Так, XII Всеукраїнський з'їзд Рад, який проходив з 25 лютого до 4 бере­зня 1931 p. у Харкові, мав такий порядок денний: 1) звіт уряду УСРР;

2) питання радянського будівництва; 3) про колгоспне та радгоспне будівництво; 4) загальне навчання і політехнізація шкіл; 5) про конституцію і вибори. Схожим був і порядок денний Всеукраїнського з'їзду Рад, який відбувся 15—22 січня 1935 p. Окрім звіту уряду УСРР, на з'їзді були розглянуті питання про збереження та розвиток тварин­ництва в республіці, про господарське, культурне і радянське будів­ництво тощо. Останнім став Надзвичайний XIV з'їзд Рад, який затвердив ЗО січня 1937 p. нову Конституцію УСРР, згідно з якою на зміну з'їздівській системі прийшла Верховна Рада УСРР.

У дійсності Всеукраїнський з'їзд Рад не мав повноти влади і був обмеженим у своїй діяльності. Слід мати на увазі, що Всеукраїнський з'їзд керувався директивами Комуністичної партії та постановами Всесоюзних з'їздів Рад і ЦВК СРСР. Надалі, в міру розвитку адміні­стративно-командної системи управління, активізувалась нормотво-рча діяльність загальносоюзних органів влади і одночасно обмежува­лись вищі органи державної влади союзних республік. Ось чому уже на початку 30-х років помітно звузилась компетенція Всеукраїнсько­го з'їзду Рад, значно меншу роль він став відігравати в державному, господарському і соціально-культурному будівництві в республіці.

В умовах тоталітарної держави з'їзди ставали декоративними форумами, які безоглядно схвалювали усі заходи, що впроваджува­лись в державі партапаратом, надавали державно-правової форми партійним директивам.

Показовим з цієї точки зору було й порушення черговості скликання Всеукраїнських з'їздів Рад. За Конституцією УСРР 1929 p. чергові з'їзди мали скликатися один раз у два роки. Але на практиці, якщо XII Всеукраїнський з'їзд Рад відбувся у 1931 р., то наступний ХНІ з'їзд було скликано не в 1933 p., а лише в 1935 p.

В період між Всеукраїнськими з'їздами Рад верховним законо­давчим, розпорядчим і виконавчим органом влади республіки був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який обирався Всеукраїнським з'їздом Рад. Хоча конституційне законо­давство УСРР не встановлювало кількісний склад ВУЦВК, на початку 30-х років на практиці він складав приблизно третину від кількості делегатів Всеукраїнського з'їзду Рад. XII і XIII Всеукраї­нські з'їзди Рад обирали ВУЦВК у складі 366 чоловік. Такий значний склад ВУЦВК створював видимість демократії, а на прак­тиці робив цей орган малопрацездатним.

Як і в попередні роки, діяльність ВУЦВК здійснювалася шля­хом проведення сесій. На відміну від попереднього періоду, почи­наючи з 30-х років, сесії ВУЦВК стали скликатися нерегулярно. Час між їх скликанням коливався від 1,5 місяці до одного року. Причи­на цього полягала в тому, що тоталітарний режим не відчував потреби в діяльності представницьких органів влади. Рішення, які приймалися ними, носили, як правило, декларативний характер.

У період між сесіями вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом влади УСРР була Президія ВУЦВК. За Кон­ституцією УСРР 1929 p. вона мала право: видавати декрети, поста­нови і розпорядження (ті з них, які визначали загальні норми економічного та політичного життя або вносили докорінні зміни в практику діяльності установ республіки, підлягали затвердженню сесією ВУЦВК); припиняти дію і відміняти постанови Раднаркому УСРР, республіканських наркоматів, Всемолдавського ЦВК та ок­ружних виконавчих комітетів; законодавчої ініціативи у вищих органах влади Союзу РСР; опротестовувати у відповідних органах Союзу РСР постанови Президії ЦВК та Раднаркому СРСР.

У середині 30-х років відбулася зміна найменування вищих органів влади республіки. Після XIII з'їзду Рад (січень 1935 p.) Всеукраїнський з'їзд Рад було перейменовано у з'їзд Рад УСРР, ВУЦВК - у ЦВК УСРР, Президію ВУЦВК - у Президію ЦВК УСРР. Відповідно до цього змінились і назви вищих органів дер­жавної влади Молдавської АСРР. Згодом, на Надзвичайному XIV з'їзді Рад (січень 1937 p.) замість назви "Українська Соціалістична Радянська Республіка" (УСРР) було: встановлено назву "Українсь­ка Радянська Соціалістична Республіка" (УРСР).

Характерною рисою періоду, що розглядається, було посилен­ня впливу Раднаркому УСРР на усі сфери державного життя. РНК був бюрократичним органом, через який тоталітарному більшови­цькому керівництву було зручніше керувати країною. Форсовані темпи проведення індустріалізації, суцільна колективізація сільсь­кого господарства призвели до дедалі більшого зосередження влади у центрі Союзу РСР, в ЦК ВКП(б), а тому вимагали певної перебу­дови структури та організаційних форм діяльності уряду України.

Щоб забезпечити чітке виконання директив, які надходили з центру, постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 18 січня 1931 p. при раднаркомах союзних і автономних республік передбачалось утворення комісій виконання. У розвиток цієї директиви ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 4 лютого 1934 p. утворили постій­ну комісію, на яку були покладені перевірка фактичного виконання директив уряду і зміцнення дисципліни в усіх державних органах та господарських організаціях. До складу цієї комісії входили: голова Раднаркому УСРР, один з секретарів ЦК КП(б)У, народний комі­сар РС1, голова Всеукраїнської Ради профспілок і голова Укрколгоспцентру.

В такому ж напрямку посилення централізації та підкорення союзному центру йшла подальша реорганізація окремих наркома­тів. Так, щоб забезпечити єдине керівництво сільським господарс­твом усієї країни наприкінці 1929 p. було утворено наркомат земле­робства СРСР. Після цього ВУЦВК і Раднарком УСРР перетворили республіканський наркомат землеробства УСРР на союзно-респуб­ліканський. Цей наркомат був підпорядкований ВУЦВК і Раднар­кому УСРР, разом з тим він в усій своїй діяльності керувався директивами наркомату землеробства СРСР. Наприкінці 1932 p. було утворено загальносоюзний наркомат зернових і тваринниць­ких радгоспів, до відання якого перейшли радгоспи загальносоюз­ного підпорядкування. Радгоспи республіканського значення зали­шились у віданні раднаркомів союзних республік, однак, керували ними уповноважені загальносоюзного наркомату радгоспів.

Дійшла черга й до Вищої ради народного господарства УСРР. У січні 1932 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР реорганізували ВРНГ УСРР у наркомат легкої промисловості, здійснили перебудову уп-равління республіканською і місцевою промисловістю республіки. У відання наркомату легкої промисловості були передані текстиль­на, трикотажна, галантерейна, шкіряно-взуттєва та інші галузі. В той же час усі республіканські та місцеві об'єднання, трести і підприємства машинобудівної, хімічної, будівельних матеріалів та інших галузей знаходились у віданні наркомату важкої промисло­вості СРСР. Деякі підприємства місцевої промисловості України було підпорядковано наркомату лісової промисловості СРСР. Ці загальносоюзні наркомати керували своїми галузями через уповно­важених при Раднаркомі УСРР.

Відбулися зміни й в структурі наркомату торгівлі УСРР, який у 1930 p. було перетворено в наркомат постачання УСРР.

У відповідності з постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 15 грудня 1930 p. було ліквідовано наркомат внутрішніх справ УСРР, а його функції передано різним відомствам — головному управлінню комунального господарства, головному управлінню мі­ліції та карного розшуку при Раднаркомі УСРР, а також наркомату юстиції. Головне управління комунального господарства при Рад­наркомі УСРР у 1931 p. було перетворено в наркомат комунального господарства.

Не залишилось поза увагою союзного центру і керівництво вищою освітою. Відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 23 липня 1930 p. керівництво вищими навчальними закладами було передано відповідним загальносоюзним наркоматам і господа­рським об'єднанням. У віданні союзних республік залишилися тільки педагогічні навчальні заклади та університети. У зв'язку з цим було реорганізовано центральний апарат наркомату освіти УСРР. Відтепер загальне керівництво вищою технічною освітою в республіці та контроль за якістю підготовки технічних кадрів пок­ладалися на комітет у справах вищої технічної освіти при ЦВК СРСР, який було утворено 19 вересня 1932 p.

В міру розвитку командно-адміністративної системи управлін­ня підвищується роль партії в усіх галузях державного, господарсь­кого і соціально-культурного будівництва. Починаючи з 1933 p., важливу роль у здійсненні завдань соціалістичного будівництва відіграють спільні постанови Раднаркому УСРР і ЦК КП(б)У з питань промисловості, будівництва, торгівлі і фінансів, народної освіти, культури, науки та ін.

Процес реорганізації вищих органів управління України з посиленням ролі загальносоюзних наркоматів продовжувався і далі. Так, на основі вказівок XVII з'їзду ВКП(б) 7 квітня 1934 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову "Про реорганізацію народ­них комісаріатів та центральних установ УСРР". Відповідно до цієї постанови з метою посилення єдиноначальності і особистої відпо­відальності керівників були ліквідовані колегії при всіх наркоматах УСРР. Відповідальність за діяльність наркоматів повністю поклада­лася на наркомів та їх заступників. Замість ліквідованих колегій при наркоматах утворювалися ради, які складалися з 30—50 чоловік, переважно працівників місцевих організацій і підприємств, і збира­лися раз у два місяці. Передбачалась також ліквідація в усіх нарко­матах спеціальних відділів добору і розподілу кадрів. Ці функції покладались тепер на наркомів і керівників господарських органі­зацій. Крім того, досить часто проводились так звані "чистки" кадрів, метою яких було утворення такого державного механізму, що беззаперечно виконував би вказівки керівної партійно-радянсь­кої верхівки.

У відповідності з постановою від 7 квітня 1934 p., починаючи з середини 1934 p., здійснювалась дальша перебудова центральних органів державного апарату УСРР. Зокрема, було вжито низку заходів щодо розукрупнення існуючих і створення нових наркома­тів.

У вересні 1934 p. було організовано наркомат місцевої проми­словості УСРР. У жовтні 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла постанову про утворення союзно-республіканських наркоматів лег­кої, харчової, лісової промисловості, а також наркомату зернових і тваринницьких радгоспів, наркомату внутрішньої торгівлі УСРР.

У зв'язку з широким розгортанням шкільного будівництва в Україні наприкінці 1933 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про реорганізацію наркомату освіти. Проблемі освіти в Українській державі взагалі надавалась значна увага. І справа не тільки в тому, що на порядку денному гостро стояло питання підготовки необхід­них для народного господарства фахівців. Більшовицьке керівниц­тво постійно тримало в полі зору "ідеологічну закалку" кадрів, лінію на механічне, бездумне підкорення фахівців вказівкам Політбюро ЦК ВКП(б).

Перебудова охопила також наркомат охорони здоров'я УСРР, наркомат соціального забезпечення УСРР та ін.

Щоб посилити державний контроль і керівництво такими галузями, як мистецтво, спорт тощо, ЦВК і Раднарком УСРР утворили в 1936 p. управління у справах мистецтва та комітет у справах фізичної культури і спорту при Раднаркомі УСРР.

Напружена міжнародна обстановка вимагала посилення особ­ливої уваги до зміцнення обороноздатності країни, могутності ар­мії. На виконання цих завдань була спрямована постанова ЦВК СРСР від 8 грудня 1936 р. про утворення загальносоюзного нарко­мату оборонної промисловості.

Місцеві органи влади. Щоб забезпечити проведення політики форсованої індустріалізації та насильницької суцільної колективіза­ції, правляча Комуністична партія здійснила серйозну перебудову роботи місцевих органів влади.

Першочергову увагу було приділено сільським Радам, які по­винні були як органи державної влади очолити боротьбу за суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу. Таку орієнтацію визначили рішення листопадового (1929 p.) Пленуму ЦК ВКП(б).

Для втілення в життя цієї партійної директиви треба було переглянути склад сільських Рад, направити сюди людей, готових будь-якою ціною провадити лінію Компартії, стати на чолі колгос­пного будівництва, посилити процеси усуспільнення, забезпечити контроль "за виконанням колективними господарствами усіх їх обов'язків перед пролетарською державою (хлібозаготівель, конт­рактації, податків та ін.)", вести нещадну боротьбу із залишками заможного селянства. З цією метою Комуністична партія застосо­вувала і такий метод, як розшарування єдиної селянської маси, протиставлення бідноти заможному селянству. Ось чому Ради по­винні були активізувати діяльність комнезамів, перетворити їх на масові бойові організації бідноти, здатні покінчити з куркульством.

Виконуючи вказівки ЦК ВКП(б), партійні та радянські орга­нізації України значно збільшили кількість комнезамів. У першій половині 1930 p. в Україні налічувалось близько 1 млн. 600 тис. членів комнезамів, тобто майже втричі більше, ніж у попередній період.

Партійні органи здійснювали "чистку" сільських Рад, направ­ляли для роботи в них нові кадри з робітників, незаможників, наймитів, здатних провадити в життя лінію Компартії.

За таких умов треба було забезпечити належну підготовку кадрів для низового радянського апарату. Система короткостроко­вих курсів, як свідчила практика, була непридатною для цього. У квітні 1930 p. Президія ВУЦВК прийняла постанову, згідно з якою було створено постійно діючі тримісячні курси радянського будів­ництва. Крім того, в усіх округах України у 1930 p. працювали курси з підготовки голів і секретарів сільських Рад.

Ця кампанія завершилась у 1930 p. перевиборами багатьох сільських Рад. Всього було переобрано 1203 сільські Ради.

Перебудова роботи сільських Рад вимагала перегляду правової бази їх діяльності. Тому ВУЦВК 1 липня 1931 p. затвердив нове Положення про сільські Ради, яке встановлювало, що сільські Ради керують усім господарським і соціально-культурним будівництвом на території села.

З метою зміцнення району як основної державної ланки соціа­лістичної перебудови села ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 2 серпня 1930 р. "Про ліквідацію округів та перехід на двосту­пеневу систему управління" скасували адміністративно-територіа­льний поділ УСРР на округи і розпустили окружні виконкоми. На території УСРР було утворено 503 нові адміністративні одиниці:

одна автономна республіка — Молдавська, 18 міст, виділених в окремі адміністративно-господарські одиниці, та 484 райони. 1 липня 1931 p. сесія ВУЦВК прийняла Положення про районні з'їзди Рад і районні виконавчі комітети УСРР, яке значно розши­рило повноваження районних з'їздів Рад та їх виконкомів. До виключної компетенції районних з'їздів Рад було віднесено затвер­дження перспективних і річних планів господарського і культурно­го будівництва району, районного бюджету, звітів про діяльність районного виконкому, а також звітів про роботу державних установ і громадських організацій, розташованих на території району. Районний з'їзд Рад підпорядковувався тепер Всеукраїнському з'їзду Рад, ВУЦВК та його Президії.

У складі районних виконкомів створювалися відділи: земель­ний, постачання, фінансовий, народної освіти, робітників-селянської інспекції, а також планове бюро та управління міліції.

До нових умов треба було пристосувати й роботу міських Рад. У липні 1931 p. ВУЦВК прийняв нове Положення про міські Ради Української СРР, яке встановлювало дві категорії місцевих Рад:

республіканського і районного підпорядкування. Міські Ради, ви­ділені в окремі адміністративно-територіальні одиниці, безпосеред­ньо підпорядковувалися Всеукраїнському з'їзду Рад, ВУЦВК, його Президії та Раднаркому УСРР і мали усі права та обов'язки район­ного виконкому. Решта міських Рад підпорядковувалась відповід­ному районному з'їзду Рад і райвиконкому.

Незабаром виявилися недоліки адміністративно-територіаль­ної реформи. Головний з них полягав у тому, що керувати з республіканського центру багатьма районами було надзвичайно важко. Тому ВУЦВК у лютому 1932 p. ухвалив постанову про перехід на триступеневу адміністративно-територіальну систему уп­равління: район — область — центр. В Україні було утворено перші п'ять областей: Харківська, Київська, Вінницька, Дніпропетровська та Одеська. У червні 1932 p. утворено Донецьку область, а у жовтні того ж року — Чернігівську.

Подальший розвиток місцевого управління здійснювався в таких напрямках: посилення ролі виконавчих структур у місцевих Радах, керівництво ними з боку вищих державних органів та пар­тійних структур.

Так, замість дійсно представницької системи, створювалася і посилювалася виконавча вертикаль, підпорядкована партійній но­менклатурі.

Суд, прокуратура та ДПУ-НКВС. Зміни в організації судових установ України були пов'язані з посиленням терору як основного засобу існування тоталітарно-репресивної системи, а також з необ­хідністю їх пристосування до, існуючої адміністративно-територіа­льної системи управління. Так, ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління призвели у жовтні 1930 р. до скасування окружних судів і утворення міжрайонних судових орга­нів. Але у зв'язку з утворенням областей і переходом на триступе­неву систему управління у травні 1932 p. всі міжрайонні суди було ліквідовано. В Україні встановлюється така судова система: народ­ний суд, обласний суд і Верховний Суд УСРР.

Основною ланкою в судовій системі був народний суд. Як суд першої інстанції він розглядав цивільні та кримінальні справи відповідно до процесуального законодавства УСРР. Народні суди діяли колегіальне у складі народного судді та двох народних засіда­телів. Одноособове народний суддя виконував нотаріальні функції, керував роботою судових виконавців. Народні суди обиралися ра­йонними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад строком на один рік.

Обласні суди були судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів, що діяли на території області. Обласні суди були також судами першої інстанції по розгляду кримінальних і цивільних справ. Члени обла­сних судів обирались обласними виконкомами строком на один рік.

Обласні суди здійснювали судовий нагляд, ревізували в межах області народні суди, нотаріальні органи та ін. Керівна роль облас­них судів ставала ще більш вагомою після постанови ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 20 червня 1934 p., згідно з якою народні суди, а також колегії захисників, нотаріат та інші допоміжні судові органи підпорядковувались безпосередньо обласним судам, на які покла­далося керівництво організацією і діяльністю цих органів. Касацій­ною інстанцією у справах, вирішених обласними судами у першій інстанції, був Верховний Суд УСРР. Серед його повноважень зна­чне місце займали розгляд у першій інстанції кримінальних і циві­льних справ, віднесених до його підсудності, перегляд у касаційно­му порядку судових справ, розглянутих обласними судами і Голов­ним судом Молдавської АСРР. У порядку нагляду Верховний Суд УСРР міг переглядати також судові справи, які були упровадженні в усіх без винятку судах республіки. До функцій Верховного Суду було також віднесено тлумачення законів республіки з питань судової політики.

Але одночасно зростала роль Верховного Суду Союзу РСР, який у вересні 1933 р. отримав право давати вказівки Верховним Судам союзних республік з питань судової практики. У серпні 1934 р. постановою ЦВК СРСР було створено судово-наглядову колегію Верховного Суду Союзу РСР з правом безпосереднього скасування або зміни постанов, ухвал, рішень та вироків Верховних Судів союзних республік. Все це посилювало керівну роль Верховного Суду Союзу РСР щодо Верховних Судів союзних республік, забез­печувало централізацію всієї судової системи.

Подібні процеси відбувалися і в Прокуратурі УСРР.

До 1932 р. в Україні діяли міжрайонні, міські та дільничні прокуратури. З організацією областей було скасовано міжрайонні прокуратури і створено дільничні, міські, обласні прокуратури і Прокуратуру республіки.

Прокуратура республіки та усі її органи входили до системи наркомюсту. Очолював Прокуратуру республіки Генеральний про­курор, який одночасно був наркомом юстиції УСРР.

Органи прокуратури здійснювали нагляд за законністю дій усіх (крім ВУЦВК і Раднаркому УСРР) органів влади та управління на території України, а також господарських і громадських організа­цій; порушували кримінальні справи проти тих, хто вчинив злочин. Органи прокуратури мали право опротестовувати у встановленому законом порядку постанови, накази, циркуляри і розпорядження, якщо вони не відповідали закону. Вони здійснювали нагляд і керівництво діяльністю органів дізнання та слідства.

Істотних організаційних змін зазнали органи прокуратури у 1933 p. Замість прокуратури Верховного Суду СРСР і прокуратур союзних республік, які входили до складу республіканських нарко­матів юстиції і безпосередньо не підпорядковувались прокурору Верховного Суду СРСР, створювалась єдина централізована систе­ма прокурорських органів.

Для здійснення цього завдання 20 червня 1933 p. утворено як самостійний орган Прокуратуру СРСР, яка об'єднала органи про­куратури у всесоюзному масштабі. Прокуратуру Верховного Суду було ліквідовано.

На Прокуратуру СРСР покладалось загальне керівництво дія­льністю прокуратур союзних республік. Прокурор Союзу РСР отри­мав право давати прокурорам союзних республік обов'язкові вка­зівки, скликати наради прокурорів союзних республік, перевіряти діяльність органів прокуратури союзних республік. Відбувалась централізація прокурорського апарату.

У 1934 p. замість дільничних прокуратур в усіх районах УСРР було утворено районні прокуратури.

Відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 20 лип­ня 1936 р. "Про утворення Народного комісаріату юстиції Союзу РСР" органи прокуратури і слідства УСРР, як й інших союзних республік, було виділено з системи наркомату юстиції та підпоряд­ковано безпосередньо Прокурору Союзу РСР. Цим актом заверши­лася централізація усіх органів Прокуратури Союзу РСР.

На початку 30-х років відбувалися значні зміни в структурі адміністративно-політичних органів. Характерно, що їх реорганіза­ція провадилася кожний раз за ініціативою центру, український уряд вимушений був лише виконувати директиви, що надходили з Москви. Так, відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 15 грудня 1930 p. було ліквідовано наркомат внутрішніх справ УСРР, який здійснював керівництво різними галузями управління:

комунальною справою, міліцією, місцями позбавлення волі тощо.

Його функції було передано різним відомствам: керівництво кому­нальним господарством перейшло до головного управління кому­нального господарства при Раднаркомі УСРР, керівництво місцями позбавлення волі — до наркомюсту УСРР.

У постанові ЦВК і Раднаркому СРСР зазначалося, що ліквіда­ція НКВС союзних республік обумовлена "загостренням класової боротьби всередині суспільства, необхідністю у зв'язку з цим вве­дення жорсткої дисципліни, а також надання більшої самостійності в управлінні органам по боротьбі зі злочинністю та охороні грома­дської безпеки і революційного порядку".

Наслідком такої реорганізації було значне посилення ролі ОДПУ. Різко активізувалась й діяльність органів ДПУ УСРР. Вже з лютого Г930 р. в усіх обласних центрах України існували "трійки" — каральні органи, до складу яких входили начальник управління ОДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КП(б)У. Такий безконтрольний каральний апарат виносив вироки практично без свідків, без захисту, без ознайомлення з кримінальною справою і навіть без підсудного. Прокуратура від нагляду за дотриманням закон­ності в органах держбезпеки практично усунулась. До складу ОДПУ перейшла й міліція. Постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 27 грудня 1932 р. загальне керівництво роботою управлінь робітничо-се­лянської міліції союзних республік покладалося на ОДПУ, при якому було створено головне управління робітничо-селянської міліції.

До 1934 р. ОДПУ займалось гарантуванням не тільки держав­ної безпеки, а й громадського порядку, охороною державної та суспільної власності, відало паспортизацією. Так, введення в УСРР у 1933 р. паспортної системи супроводжувалося широкомасштаб­ною "чисткою" міст від "ворожих елементів". Тільки із Харкова згідно з планом слід було виселити 50 тис. чоловік — біженців, що зуміли прорватися через кордони, які були зведені навколо голоду­ючих районів, а також "куркулів", що втікали з села.

Значну роботу провадило ДПУ по ліквідації сфабрикованих нею різних антирадянських організацій. У 1930 р. у Харкові прохо­див судовий процес, де було звинувачено 45 провідних учених і письменників. Їм приписували участь у підпільній контрреволюцій­ній організації "Спілка визволення України", яка була "викрита" органами ДПУ УСРР. Така ж доля спіткала "Всеукраїнський есері­вський центр", "Всеукраїнський боротьбистський центр" та ін.

Адміністративно-командна система управління вимагала даль­шої перебудови державних структур, які б були активними провід­никами її політики.

Переломним етапом на шляху до повної централізації репре­сивно-каральної системи став 1934 p., коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було утворено загальносоюзний НКВС, до складу якого замість ліквідованого ОДПУ ввійшло новоутворене головне управ­ління державної безпеки. У союзних республіках були утворені НКВС союзних республік, які насправді ніколи не були республі­канськими, автономними, а були лише філіями центрального реп­ресивного апарату, оскільки вони функціонували на підставі поло­ження про загальносоюзний НКВС, на який покладались обов'язки забезпечення революційного порядку та державної безпеки і охоро­ни суспільної (соціалістичної) власності; ведення актів громадянсь­кого стану; прикордонної охорони тощо. Для цього у структурі НКВС були утворені головне управління державної безпеки, го­ловне управління прикордонної та внутрішньої охорони, головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень, відділ актів громадянського стану, адміністративно-господарське управ­ління та головне управління пожежної охорони. Аналогічну струк­туру НКВС було встановлено і в союзних республіках.

З моменту утворення НКВС СРСР замість судової колегії ОДПУ, яка мала право застосовувати усі міри кримінального пока­рання, включаючи розстріл, при наркомі внутрішніх справ під його ж головуванням було засновано позасудовий орган під назвою "Особлива нарада", якому надавались широкі права в адміністрати­вному порядку застосовувати такі міри покарання, як заслання, виселення, ув'язнення до таборів на строк до 5 років, виселення за межі країни. На місцях, як і раніше, діяли спеціальні "трійки", котрі також не рахувалися з нормами судочинства. Судовий розгляд кримінальних справ замінявся адміністративними рішеннями.





Реферат на тему: Зміни в державному ладі України в першій половині 30-х років. Подальший процес формування адміністративно-командної системи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.