Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи (реферат)

Злочини цієї групи характеризуються тим, що ставлять в ре­альну небезпеку життя і здоров'я особи, а в ряді випадків передба­чають настання смерті потерпілого або завдання його здоров'ю тяжких наслідків.

Злочини у медичній сфері діяльності, що ставлять у небезпеку життя і здоров'я особи

Основним об'єктом цих злочинів є життя і здоров'я людини, додатковим — встановлений законодавством порядок надання громадянам медичної допомоги.

Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричи­нило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131). Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) неналежному виконанні медичним, фармацев­тичним або іншим працівником своїх професійних обов'язків вна­слідок недбалого чи несумлінного ставлення до них; 2) зараженні особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфек­ційної хвороби, що є небезпечною для життя людини; 3) наявності причинового зв'язку між неналежним виконанням професійних обов'язків і наслідком - зараженням особи вказаними хворобами.

Неналежне виконання професійних обов'язків може виражатися в тому, що особа взагалі не виконує певних дій, які вона зобов'яза­на виконувати згідно зі своїми функціональними обов'язками, або виконує їх не повністю чи таким чином, що це не відповідає вимо­гам відповідних нормативних актів.

Неналежне виконання таких обов'язків може полягати, напри­клад, у користуванні непродезінфікованими інструментами, нере­тельній перевірці донорської крові, порушенні правил діагносту­вання, недоробках у виготовленні тест-систем для діагностування.

Злочин вважається закінченим з моменту зараження потерпіло­го вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфек­ційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним можуть бути медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, які за своїми професій­ними обов'язками мають відношення до хворих на вказані хвороби, або до ліків, за допомогою яких здійснюється їх лікування (пра­цівники установ по виконанню покарань, підприємств-виготувачів тест-систем для діагностування ВІЛ-інфекції тощо).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення зараження двох або більше осіб (ч. 2 ст. 131).

Розголошення відомостей про проведення медичного огля­ду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132). Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні відомостей про прове­дення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД та його результатів.

Медичний огляд на наявність ВІЛ-інфекції проводиться добро­вільно. Відомості про проведення такого огляду та його результати є конфіденційними й становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

Злочин полягає у протиправному розголошенні відомостей:

1) про проведення медичного огляду особи на виявлення заражен­ня на вказані хвороби, 2) про результати цього огляду - наявність чи відсутність хвороби.

Розголошення полягає у доведенні до відома хоча б однієї сто­ронньої особи вказаних конфіденційних відомостей. Воно може бути вчинено у розмові з іншими особами, в процесі публічного виступу, у листі, засобах масової інформації, в результаті недбай­ливого зберігання інформації.

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення конфі­денційної інформації.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути службова осо­ба лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу, який самочинно здобув конфіденційну інформацію (секретарка, санітар тощо), медичний працівник цього закладу (лікар, фельдшер, мед­сестра) чи інших закладів (лікар швидкої допомоги, працівник сан­епідемстанції тощо).

Суб'єктивна сторона характеризується умислом або необереж­ністю.

Незаконна лікувальна діяльність (ст. 138). З об'єктивної сто­рони злочин характеризується: 1) заняттям лікувальною діяльністю без спеціального дозволу; 2) спричиненням тяжких наслідків для хворого; 3) причиновим зв'язком між вказаним діянням і наслідком.

Злочинне діяння може виразитись у лікувальній діяльності, що здійснюється антинауковими методами й засобами або такими ме­тодами й засобами, що застосовуються в медицині, але особою, яка не має підстав для заняття відповідною медичною практикою.

Медична практика підлягає ліцензуванню за певними видами лікувальної діяльності. Отже, незаконною буде лікувальна діяль­ність без наявності ліцензії взагалі або наявності ліцензії, що не відповідає фактичному напряму тієї медичної практики, якою за­ймається особа (наприклад, гінеколог займається лікуванням хво­рих на серцево-судинну систему).

Термін «діяльність» означає, що така практика здійснюється суб'єктом протягом більш-менш тривалого часу.

Тяжкі наслідки для хворого можуть виразитись у його смерті, різкому погіршенні стану здоров'я, захворюванні на інші хвороби, які викликані незаконною лікувальною діяльністю, тощо.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є особа, яка не має належної медичної освіти (не має такої освіти взагалі, або не має відповідного рівня та профілю медичної освіти, або не отримала дозволу МОЗ на здійснення діяльності в галузі народної та нетрадиційної медицини).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисним став­ленням до заняття незаконною лікувальною діяльністю та необе­режним - до наслідків. Як правило, така діяльність здійснюється з корисливих спонукань.

Якщо лікувальна діяльність, здійснювана без ліцензії, пов'яза­на з отриманням доходу у великих розмірах, скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 202, а при настанні тяжких наслідків для хворого - за сукупністю злочинів, передбачених ст. 138 та ч. 1 ст. 202.

Застосування при незаконній лікувальній діяльності антинауко­вих методів і засобів з корисливих мотивів, що спричинило тяжкі наслідки для хворого (в одному випадку суб'єкт «лікував» від ожи­ріння шляхом накачування повітря під тиском у шлунок людей, в результаті чого сталася смерть потерпілого), має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 138 і ст. 190 (шахрайство).

Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139). Медичний працівник зобов'язаний сприяти запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікар­ську допомогу та безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстре­мальних ситуаціях'. До цього спонукають лікарів вимоги законів та відповідних відомчих нормативно-правових актів, а також «Клятва Гіппократа», що дається ними після закінчення навчального закладу.

Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правила­ми, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, тягне кримінальну відповідаль­ність за ст. 139.

Об'єктивна сторона злочину полягає у бездіяльності суб'єкта, який без поважних причин не надав допомоги хворому, якщо йому завідомо відомо, що без такої допомоги можуть настати тяжкі на­слідки.

Неподання допомоги можливе як у лікувальному закладі (відмо­ва у терміновій госпіталізації, у необхідних ліках, процедурах, тер­міновій операції, відмова прибути за терміновим викликом до па­цієнта тощо), так і за іншим місцем знаходження хворого: в його помешканні, на вулиці, в транспорті тощо (відмова зробити штучне дихання, зупинити кровотечу, викликати швидку допомогу тощо).

Завідома можливість настання тяжких наслідків для хворого обумовлюється усвідомленням медичним працівником такого ста­ну хворого, яких може призвести до настання тяжких наслідків. Таке усвідомлення базується на його спеціальних знаннях, пока­заннях спеціальної апаратури, результатах аналізів тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання без поваж­них причин медичної допомоги при можливості її надати.

Під поважними причинами, які обумовлюють неможливість на­дання допомоги хворому медичним працівником і виключають його кримінальну відповідальність, слід розуміти, зокрема, непереборну силу, крайню необхідність, відсутність необхідних ліків чи відсут­ність у такого працівника необхідної спеціальної підготовки.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним можуть бути тільки ме­дичні працівники - лікар, фельдшер, медсестра тощо (незалежно від профілю медичного закладу, де вони працюють і його форми власності), а також особи, які займаються індивідуальною медич­ною практикою і які зобов'язані, згідно з установленими правила­ми, надати таку допомогу.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Винний усвідомлює, що він без поважних причин не надає допомоги хворому, що може мати для останнього тяжкі наслідки, що цю допомогу він надати зобов'язаний, згідно з установленими правилами, і бажає дотримуватися такої лінії своєї поведінки.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричи­нення ненаданням допомоги хворому його смерті або інших тяж­ких наслідків (ампутацію руки, ноги, втрату зору, настання інвалід­ності тощо). Смерть та інші тяжкі наслідки повинні перебувати у безпосередньому причиновому зв'язку з протиправною поведін­кою суб'єкта. Психічне ставлення до них (смерті хворого та інших тяжких наслідків) характеризується необережною формою вини.

Якщо смерть або інші тяжкі наслідки настали б навіть за умови надання медичним працівником допомоги хворому, суб'єкт має нести відповідальність за ч. 1 ст. 139.

Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140). Об'єктивна сторона

злочину полягає у: а) невиконанні чи неналежному виконанні професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівни­ком внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; б) на­станні тяжких наслідків для хворого; в) причиновому зв'язку між зазначеними діянням і наслідком.

Невиконання професійних обов'язків означає, що винний не вчиняє щодо хворого ті дії, які він повинен вчинити згідно з відпо­відними нормативними приписами, методикою проведення ліку­вання тощо, а також ситуацією, що склалася.

Неналежне виконання обов'язків полягає у неповному, несвоє­часному або некомпетентному (такому, що не відповідає вимогам медичної і фармакологічної науки і практики) наданні медичної допомоги хворому.

Недбале або несумлінне ставлення до професійних обов'язків означає неуважне, з порушенням нормативних приписів і без вра­хування ситуації, що склалася, їх виконання.

Наявність протиправної поведінки винного визначається на підставі відповідних нормативних документів, які регулюють про­фесійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників стосов­но профілактики, діагностики й лікування хвороб, а також виго­товлення й застосування медикаментів.

Тяжкі наслідки для хворого можуть полягати у настанні його смерті, несприятливому розвитку хвороби або погіршенні після­операційного стану потерпілого, що призвели до його інвалідності тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких на­слідків для хворого.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є медичний або фарма­цевтичний працівник (лікар, медсестра, фармацевт). Суб'єктом цього злочину визнаються також особи, які займається приватною медичною практикою.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю до діяння і необережністю до наслідків.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків неповнолітньому.

Порушення прав пацієнта (ст. 141). Потерпілим від цього злочину є пацієнт, стосовно якого здійснюється лікування, у т. ч неповнолітній та недієздатний.

Об'єктивна сторона складу злочину полягає у: а) проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоді:

пацієнта або його законного представника, або стосовно неповно­літнього чи недієздатного; б) настанні смерті пацієнта або інших тяжких наслідків для нього; в) причиновому зв'язку між зазначе­ним діянням і наслідком.

Лікарські засоби - це речовини або їх суміші природного, син­тетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму.

Клінічні випробування лікарських засобів - це встановлення або підтвердження їх ефективності та нешкідливості для організму людини. Такі випробовування мають законний характер тільки то­ді, коли вони проводяться на пацієнтах-добровольцях, які без при­мусу дали письмову згоду на це, або таку згоду дали їх законні представники.

Під іншими тяжкими наслідками у складі цього злочину розу­міються хронічне захворювання, інвалідність пацієнта тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті або інших тяжких наслідків.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є керівник клінічних ви­пробувань або інша особа, яка уповноважена ним на отримання письмової згоди пацієнта або його законного представника.

Суб'єктивна сторона характеризується умислом до діяння та необережністю до наслідків.

Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142). Об'єктивна сторона злочину полягає у: а) незаконному прове­денні медико-біологічних і психологічних або інших дослідів над людиною; б) створенні небезпеки для її життя чи здоров'я; в) при­чиновому зв'язку між зазначеними діянням і наслідком.

Незаконними треба визнавати досліди (експерименти), які не мають на меті досягнення корисних, соціально-позитивних резуль­татів, проводяться із ризиком, який не може бути визнаний виправ­даним, або особами, які не мають права на проведення того чи іншого досліду.

Так, медико-біологічні експерименти на людях допускаються із суспільне корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких на­ слідків для здоров'я або життя, гласності застосування експери­менту, повної інформованості і добровільної згоди особи, яка під­лягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. За­бороняється проведення науково-дослідного експерименту на хво­рих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосередньо­го зв'язку з метою досліду.

Злочин вважається закінченим з моменту створення небезпеки для життя і здоров'я людини.

Суб'єктом злочину може бути як особа, яка наділена правом на проведення вказаних дослідів, але не дотримується вимог їх проведення, так і така, яка такого права взагалі не має.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом щодо діяння і непрямим умислом або необережністю щодо наслідків.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 142) є вчинення його щодо неповнолітнього, двох або більше осіб, шляхом при­мушування (застосування фізичного чи психічного насильства) або обману (надання потерпілому недостовірної інформації щодо мети, характеру й можливих наслідків дослідження), а так само, якщо він спричинив тривалий розлад здоров'я потерпілого (се­редньої тяжкості тілесні ушкодження). Настання наслідків у ви­гляді смерті або тяжкого тілесного ушкодження утворює сукуп­ність злочинів і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 142 та ст. 119 або ст.128.

Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143). Предметом злочину мо­жуть бути органи або тканини людини. Органами людини є такі частини організму, що виконують необхідні або важливі для життя функції: серце, печінка, очі, вуха, руки, ноги тощо. Тканини люди­ни - це система клітин і безклітинних структур, які являють собою певне анатомічне утворення: м'які тканини, тканини опорно-рухо­вого апарату, судини та клапани тощо.

З об'єктивної сторони злочин може вчинюватися у формі:

1) порушення встановленого законом порядку трансплантації "ор­ганів або тканин людини (ч. 1 ст. 143); 2) вилученні у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації (ч. 2 ст. 143); 3) незаконної торгівлі органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143).

Трансплантація (в даному випадку) - це пересадка органа або тканини від однієї людини (донора) до іншої людини (реципієнта) з метою її лікування. При цьому донором може бути як жива, так і мертва людина.

Порядок трансплантації органів і тканин визначений Законом «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини». Порушення цього порядку за певних умов тягне кри­мінальну відповідальність. Такими порушеннями можуть бути:

а) відсутність у реципієнта медичних показань для застосування трансплантації; б) проведення трансплантації в неакредитованому в установленому законодавством порядку закладі чи установі;

в) відсутність письмової згоди на трансплантацію у донора (його близьких родичів) або реципієнта (його законних представни­ків) тощо.

Вилучення у людини органів або тканин утворює склад злочи­ну, передбаченого ч. 2 ст. 143, у разі, якщо воно здійснювалося шляхом примушування або обману і з метою їх трансплантації. Ці дії можуть бути застосовані до живого донора безпосередньо або до близьких родичів мертвої людини, що може стати донором.

Кваліфікуючими ознаками незаконного вилучення у людини органів або тканин (ч. З ст. 143) є вчинення його щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріальній чи іншій за­лежності від винного.

Незаконна торгівля органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143) полягає в укладанні й здійсненні договору купівлі-про­дажу вказаних предметів. За наявності підстав ці дії кваліфікують­ся за сукупністю з іншою частиною ст. 143.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 143 дій.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Для незаконної торгівлі органами або тканинами людини обов'язковим є мотив злочину - корисливість.

Особливо кваліфікуючими ознаками для вилучення і квалі­фікуючими для незаконної торгівлі органами або тканинами лю­дини (ч. 5 ст. 143) є вчинення їх за попередньою змовою групою осіб або особою, що бере участь у транснаціональних (тобто та­ких, що діють на території двох або більше країн) організаціях, які займаються такою діяльністю.

Вбивство людини з метою вилучення у неї органів або тканин утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації за п. 9 ч. 2 ст. 115 і відповідною частиною ст. 143. Торгівля людьми чи інша


 

незаконна угода щодо передачі людини з метою вилучення у по­терпілого органів або тканин для трансплантації кваліфікується за частинами 4 або 5 ст. 143 та ч. З ст. 149.

Насильницьке донорство (ст. 144). Предмет злочину – кров та її компоненти.

Донорство крові та її компонентів - це добровільний акт воле­виявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого використання їх для лікування, виготовлення від­повідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях.

З об'єктивної сторони злочин полягає у недобровільному (на­сильницькому або шляхом обману) вилученні крові у людини з метою використання її як донора.

Злочин вважається закінченим з моменту вилучення крові.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою - використання незаконно вилученої крові та ; її компонентів - для лікування, виготовлення лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 144) є вчинення його щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорад­ному стані чи в матеріальній залежності від винного, а особливо кваліфікуючими (ч. З ст. 144) — вчинення за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу вилученої у людини крові.

Вилучення крові з метою заподіяння тілесних ушкоджень або спричинення смерті потерпілого кваліфікується відповідно за статтями 115, 125, 122, 121. Нанесення тілесних ушкоджень або заподіяння смерті в процесі вилучення крові має розглядатися як насильницьке донорство і як умисне або необережне вбивство чи тілесне ушкодження. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини з метою насильницького донорства квалі­фікується за ч. З ст. 149 і відповідною частиною ст. 144.

Незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145). Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обсте­ження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у: а) розголошенні лікарської таємниці; б) спричиненні діянням тяжких наслідків;

в) наявності причинового зв'язку між зазначеними діянням і на­слідком.

Розголошення лікарської таємниці полягає у доведенні у будь-який спосіб хоча б до однієї особи, яка не повинна бути ознайом­лена з нею, вказаної конфіденційної інформації.

Тяжкі наслідки такого розголошення можуть полягати у само­губстві потерпілої особи, її захворюванні на психічну або іншу тяжку хворобу тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких На­слідків.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є особа, якій лікарська та­ємниця стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи служ­бових обов'язків (лікар, медсестра, керівник лікарського закладу, нотаріус, слідчий тощо).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисним став­ленням до розголошення і необережним - до наслідків. При умис­ному ставленні до наслідків (самогубство, психічне або інше за­хворювання) вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Кримінально-правова норма, передбачена ст. 132, є спеціальною щодо норми, передбаченої ст. 145.

Інші злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи

Незаконне проведення аборту (ст. 134). Операція штучного переривання вагітності може бути проведена за бажанням жінки в акредитованих закладах охо­рони здоров'я при вагітності строком не більш як 12 тижнів. Аборт при вагітності жінки від 12 до 28 тижнів за соціальними і медичними показниками може бути зроблений в окремих, перед­бачених законодавством, випадках.

Проводити операцію аборту можуть тільки лікарі акушери-гінекологи.

З об'єктивної сторони злочин полягає у: 1) проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134); 2) не­законному проведенні аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров'я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134).

Проведення аборту - це протиправне штучне переривання ва­гітності жінки за наявності її згоди на проведення операції.

Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної а освіти (не лікарем акушером-гінекологом), завжди буде незаконним. Незаконним буде і аборт, проведений лікарем акушером-гінекологом за наявності медичних протипоказань, не у акредитованому для цього закладі, з використанням заборонених засобів,

І при відсутності соціальних і медичних показань для аборту, коли вагітність становить більш як 12 тижнів. Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).

Безплідність - це нездатність особи жіночої статі до заплід­нення, виношування плоду та розродження (пологів).

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 134, вважається закінченим з моменту фактичного переривання вагітності, а злочин, передбачений у ч. 2 ст. 134,— з моменту настання зазначених у ній наслідків.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, є особа, яка досягла 16 річного віку і не має спеціальної освіти, будь-яка особа, крім лікаря акушера-гінеколога. Суб'єктом злочину, передбачено­го ч. 2 ст. 134, крім осіб, які не мають спеціальної медичної освіти,

можуть бути й особи, які таку освіту мають. Суб'єктивна сторона характеризується умисним ставленням ' до діяння і необережністю до наслідків (ч. 2 ст. 134).

За наявності непрямого умислу на настання наслідків вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 134 та відповідно статтею КК, що передбачає відповідальність за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю особи (статті 115, 121, 122).

Залишення в небезпеці (ст. 135). З об'єктивної сторони зло­чин полягає у бездіяльності суб'єкта - залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. При цьому такі дії є кримінальне караними лише за умови, що той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Обов'язок піклування про іншу особу може випливати із закону або іншого нормативного акта (так, згідно з ч. З ст. 150 СК, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духов­ний та моральний розвиток), з договору (наприклад, договору до­вічного утримання (догляду) - глава 57 ЦК).

Поставлення суб'єктом потерпілого в небезпечний для життя стан може само по собі мати як злочинний характер (наприклад, спихання жартома в річку людини, яка, як виявилося, не вміє пла­вати), так і незлочинний (наприклад, завдання фізичної шкоди по­терпілому в результаті наїзду на нього автомобілем, за відсутності вини у діях водія).

Перебування потерпілого в небезпечному для життя стані означає, що йому реально загрожує настання смерті. І сам він по­збавлений можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану (наприклад, стан сп'яніння).

Відповідальність за ст. 135 настає, коли суб'єкт мав змогу на­дати допомогу потерпілій особі. Відсутність такої змоги виключає відповідальність. Наприклад, відповідальність виключається у ви­падку, коли автомобіль, яким керувала особа, при зіткненні з ін­шою автомашиною був розбитий і водій, хоча й був зобов'язаний доставити потерпілих у лікарню, не зміг цього зробити через запо­діяні йому в результаті аварії пошкодження.

Залишення без допомоги означає, що суб'єктом не вжиті всі за­лежні від нього можливі заходи, які мали б бути спрямовані на відвернення небезпеки життю потерпілого. Відповідальність не виключається, якщо допомога, якби вона була надана, все одно не змогла б врятувати особу, але винний не був обізнаний щодо такої ситуації.

Певна небезпека і ризик при наданні допомоги також не зав­жди можуть виступати підставою для відмови суб'єкта в наданні допомоги потерпілим.

Злочин вважається закінченим з моменту залишення без допо­моги особи, що перебуває в небезпечному для життя стані.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є особа, яка була зо­бов'язана піклуватися про потерпілого або сама поставила його в небезпечний для життя стан.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Вка­зівка закону на завідоме залишення без допомоги означає, що суб'єкт усвідомлює, що особа перебуває у небезпечному для жит­тя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбережен­ня. Він також усвідомлює, що зобов'язаний надати допомогу і має змогу це зробити, але бездіє.

Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 135) є необережним.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 135) є його вчи­нення матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Новонародженою є дитина, яка народилася живою і прожила після народження до 28 повних днів.

Обумовлений пологами стан матері означає, що в неї прохо­дять психічні процеси, які знижують її здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними. Такий стан не виключає кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 135) є спричинення ним смерті особи або інших тяжких наслідків (інва­лідності, тяжкого хронічного захворювання тощо).

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136). З об'єктивної сторони злочин може бути вчиненим у формі: а) ненадання допомоги особі, яка перебу­ває в небезпечному для життя стані при можливості надати таку допомогу (кинути рятівне коло, впустити до оселі обігрітися то­що); б) неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам (на станцію швидкої допомоги, в міліцію, пожежну охо­рону, воднорятувальну службу тощо).

Обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 136, є спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. У разі, якщо допомога не подається малолітньому (ч. 2 ст. 136), та­ких наслідків для наявності цього складу злочину закон не вимагає.

Обов'язок надавати невідкладну допомогу особам, які перебу­вають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, випливає з ви­мог ст. 136. Наявність реальної небезпеки для життя і здоров'я людини, яка не надала допомоги особі, що перебувала в небезпеч­ному для життя стані, виключає відповідальність за ст. 136.

Склад злочину відсутній у випадках, коли особа взагалі не мала можливості надати допомогу потерпілому або повідомити про його небезпечний для життя стан належним установам чи особам.

Настання у потерпілого у розглянутій ситуації легких або серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень не утворює складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 136.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Не не­суть відповідальності за ст. 136 медичні працівники, інші особи, які за законом чи цивільно-правовим договором зобов'язані були надати допомогу потерпілому, а також особи, які поставили його в небезпечне для життя становище (тобто за відсутності тих ознак, які характеризують суб'єкт злочину, передбаченого ст. 135).

Суб'єктивна сторона характеризується умислом до бездіяльності й необережністю до наслідків, що настали.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. З ст. 136) є спричинення смерті потерпілому.

Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137). Об'єктивна сторона злочину полягає у:

а) невиконанні або неналежному виконанні професійних або служ­бових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, б) спри­чиненні істотної шкоди здоров'ю потерпілого (легких або серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень), в) наявності причинового зв'язку між зазначеними діянням і наслідком.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків. Суб'єктом злочину можуть бути службові особи і працівники всіх закладів освіти, спортивних закладів, дитячих будинків, оздоровчих закладів, виховно-трудових колоній для неповноліт­ніх тощо.

Порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо по­терпілим є неповнолітній, кваліфікується за ст. 271. Медичні та фармацевтичні працівники за вказане в ст. 137 діяння несуть від­повідальність за ст. 140.

Суб'єктивна сторона характеризується умислом або необереж­ністю щодо діяння і необережністю - щодо наслідків.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 137) є спричи­нення смерті неповнолітнього або інших тяжких наслідків (тяжкі тілесні ушкодження, тяжка хронічна хвороба).


 

Література.

1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

2. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.





Реферат на тему: Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.