Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів (реферат)

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, переси­лання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лоте­реї (ст. 199 КК). Об'єктом злочину є фінансово-кредитна система України в частині встановленого порядку випуску та обігу грошей, державних цінних паперів і білетів державної лотереї.

Предметом злочину є: 1) національна валюта України у вигля­ді банкнот чи металевої монети; 2) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4) білети державної лотереї. Для кваліфікації за ст. 199 КК необхідно, щоб ці предмети були підробленими.

Національна валюта України - це грошова одиниця України, якою є гривня (ст. 99 Конституції України). Готівка перебуває в обігу у вигляді грошових знаків - паперових банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 грн. та металевих монет номі­нальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок і 1 грн.

Іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банк­нот, казначейських білетів і монет.

Національні та іноземні грошові знаки визнаються предметом цього злочину лише тоді, коли вони: 1) перебувають в обігу і є за­конним платіжним засобом на території України або відповідної іноземної держави; 2) вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг.

Державними потрібно визнавати не ті цінні папери, які нале­жать державі на праві власності, а ті цінні папери, емітентом яких виступає держава - вона від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх емісії (зобов'язується забезпечити їх). До таких цінних паперів на­лежать: 1) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

2) казначейські зобов'язання республіки; 3) приватизаційні папе­ри; 4) деякі векселі (наприклад, векселі Державного казначейства України).

Білетом державної лотереї є документ суворого обліку, ви­готовлений за ліцензією Мінфіну України, який дає право особі взяти участь у державній лотереї - розігруванні відповідного призу та отримати цей приз у власність у разі визнання гравця переможцем.

Об'єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) виготов­лення підробленої національної валюти України у вигляді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; 2) зберігання; 3) придбання; 4) пере­везення; 5) пересилання; 6) ввезення в Україну або 7) збут вказа­них підроблених предметів.

Поняття виготовлення підроблених грошових знаків, державних цінних паперів і білетів державної лотереї охоплює як повну імітацію вказаних предметів, так й істотну фальсифікацію справжніх грошей, цінних паперів і лотерейних білетів. Часткова підробка може поляга­ти у переробці цифрового та буквеного номіналу справжньої банк­ноти, зміні номера або серії облігації, підробці підпису або відбитку печатки на цінному папері, фальсифікації інших реквізитів.

Для кваліфікації дій винного за ст. 199 треба встановити, що підроблені гроші, державні цінні папери або білети державної ло­тереї мають істотну схожість з відповідними оригіналами за фор­мою, розміром, кольором, основними реквізитами. При цьому у судовій практиці враховуються: 1) художнє оформлення грошово­го знака чи державного цінного паперу, яке передбачає певний ступінь завершення зображення, а саме: відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам'ятник) та їх узгодженість із словами і цифрами, які визначають номінал гро­шового знака чи цінного паперу; 2) якість відтворення, котра пе­редбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зобра­ження, який дає винній особі підставу вважати можливим перебу­вання виготовлених нею предметів в обігу2.

У тих випадках, коли очевидна невідповідність виготовленого грошового знака, державного цінного паперу або білета державної лотереї відповідному оригіналу виключає участь підробки в обігу, а інші обставини справи свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії мають кваліфікуватись не за ст. 199, аза ст. 190 як шахрайство. Наприклад, збут підробленого грошо­вого знака в умовах, які ускладнюють виявлення підробки (у темну пору доби, особі з вадами зору, малолітньому або особі у стані сильного сп'яніння тощо) чи у розрахунку на елементарну неуваж­ність або недосвідченість потерпілого, який має лише приблизне уявлення про те, як насправді виглядає той чи інший предмет.

Злочин у формі виготовлення підроблених грошових знаків, державних цінних паперів і білетів державної лотереї визнається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного грошового зна­ка, цінного паперу чи лотерейного білета незалежно від того, вда­лося винному здійснити збут фальшивки чи ні.

Під зберіганням підроблених грошей, державних цінних папе­рів і білетів державної лотереї розуміються умисні дії, пов'язані із перебуванням вказаних предметів у володінні винного (він може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі тощо). На кваліфікацію за ст. 199 не впливає час і місце зберігання підробок, а також те, є особа, яка їх зберігає, власником даних предметів чи ні. Придбання - це отримання винним підроблених грошей, цінних паперів або лотерейних білетів будь-яким способом (купівля, отримання в обмін на інші предмети тощо). Перевезення полягає у переміщенні їх транспортом (наземним, водним, повітряним) з од­ного місця в інше як у межах території України, так і за цими ме­жами. Пересилання - це переміщення зазначених предметів шля­хом відправлення поштою, багажем, посильним або іншим спосо­бом з одного місця в інше. Ввезенням в Україну треба визнавати переміщення підробок через державний кордон України на її тери­торію з використанням будь-яких транспортних засобів. Збут - це сплатне або безоплатне умисне відчуження підроблених грошей, державних цінних паперів і білетів державної лотереї незалежно від способу (використання як засобу платежу, продаж, розмін, об­мін, дарування, передача у борг або у рахунок погашення боргу, програш в азартних іграх тощо). Не можна розглядати як збут втрату підробок, їх викидання, у т. ч. у загальнодоступних місцях.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Обов'язковою суб'єктивною ознакою виготовлення, зберігання, придбання, пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей, державних цінних паперів і білетів державної лотереї є мета збуту.

Кваліфікуючими ознаками злочину є повторність, вчинення його за попередньою змовою групою осіб або у великому розмірі (ч. 2 ст. 199). Особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину організованою групою або в особливо великому розмірі (ч. З ст.199).

Розмір визнається великим, якщо сума підробки у двісті і біль­ше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великим - якщо сума підробки у чотириста і більше ра­зів перевищує такий мінімум (примітка до ст. 199).

Виготовлення, збут та використання підроблених недержав­них цінних паперів (ст. 224). Об'єктом злочину визнається вста­новлений порядок виготовлення та обігу недержавних цінних папе­рів, нормальне функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Предметом злочину є недержавні цінні папери. До таких папе­рів можуть бути віднесені, зокрема, акції, облігації підприємств і місцевих позик, ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі.

Не є предметом цього злочину сертифікат цінних паперів, ви­писка з рахунку у цінних паперах та інші подібні документи (зо­крема, виписки з рахунків депозитарного обліку, виписки із реєст­рів власників іменних цінних паперів), підроблення яких може кваліфікуватись за статтями 358 або 366.

З об'єктивної сторони злочин полягає у: 1) виготовленні під­роблених недержавних цінних паперів; 2) їх збуті; 3) використанні таких цінних паперів іншим чином.

Виготовлення підроблених цінних паперів означає як повне створення документів, які із зовнішнього боку значною мірою на­гадують справжні цінні папери, так і фальсифікацію останніх. У тому разі, коли цінний папір існує у бездокументарній формі, тобто у вигляді здійсненого зберігачем облікового запису, який підтверджує право власності на цінний папір, підробленням у пла­ні відповідальності за ст. 224 треба визнавати відкриття фіктивно­го рахунку у цінних паперах депозитарієм, а також внесення пере­кручених відомостей до рахунків у цінних паперах, що їх ведуть депозитарії та зберігачі цінних паперів. Вказані дії потребують до­даткової кваліфікації за ст. 361.

Використання іншим чином підроблених недержавних цінних па­перів означає вчинення з такими предметами різноманітних (за винят­ком збуту) дій, у т. ч. пов'язаних з отриманням певних прав, пільг, переваг або із звільненням від обов'язків (наприклад, використання цінних паперів як засобу платежу чи предмета застави, внесення їх як внеску до статутного фонду господарського товариства, реалізація прав акціонера). Використання підроблених недержавних цінних па­перів для незаконного заволодіння чужим майном потребує додатко­вої кваліфікації за ст. 190.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Обов'язковою ознакою виготовлення недержавних цінних паперів є мета збуту або використання.

Кваліфікуючими ознаками є повторність та заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 224), а особливо кваліфікуючими - вчинення злочину організованою групою та заподіяння особливо великої матеріальної шкоди (ч. З ст. 224).

У примітці до ст. 224 КК роз'яснюється, що повторність має місце у разі скоєння даного злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 або ст. 199. Матеріальна шкода вва­жається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою - якщо вона у тисячу і більше разів перевищує такий мінімум).

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних папе­рів (ст. 223 КК). Ця стаття передбачає відповідальність за два са­мостійних склади злочину: 1) випуск (емісію) громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності цінних па­перів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку (ч. 1); 2) внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності в доку­менти, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові (ч. 2).

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є встановлений порядок випуску цінних паперів, який є важливим елементом фінансово-кредитної системи країни і який забезпечує її стабільність і розвиток, а додатковим об'єктом складу затвердження документів, поданих для реєстрації емісії цінних папері, є право власності.

Предметом злочину визнаються ті цінні папери, на які поши­рюється процедура емісії у формі відкритого розміщення (крім ак­цій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств - на­приклад, акцій корпоративних інвестиційних фондів) (ч. 1 ст. 223), та документи, які подаються для реєстрації емісії будь-яких цінних паперів (ч. 2 ст. 223).

Згідно зі ст. 22 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ви­пуск у формі відкритого продажу таких цінних паперів, як акції та облігації підприємств дозволяється тільки з моменту реєстрації цього випуску в уповноваженому державному органі, яким є ДКЦПФР1 та її територіальні органи. Відкритий продаж означає, що цінні папери призначені для розміщення між громадянами і юридичними особами, коло яких заздалегідь визначити неможливо.

Під документами в плані відповідальності за ч. 2 ст. 223 КК треба розуміти документи, які надаються до уповноваженого дер­жавного органу для того, щоб зареєструвати випуск цінних папе­рів. Згідно з ч. З ст. 22 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», - це баланс та довідка про фінансовий стан, підтверджені аудитом (аудиторською фірмою), та ряд документів, про які йдеться у нор­мативних актах ДКЦПФР. Закон у даному разі не уточнює, що емісія має відбуватися у формі відкритого розміщення, тобто цінні папери можуть бути передані набувачам у будь-який спосіб.

Об'єктивна сторона першого злочину (ч. 1 ст. 223) полягає у випуску (емісії) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії в ДКЦПФР та її територіальних органах, дру­гого - у внесенні у документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації або затвер­дженні вказаних документів (ч. 2 ст. 223). Для другого складу ха­рактерними є також суспільне небезпечні наслідки у формі вели­кої матеріальної шкоди інвесторові та причиновий зв'язок між зазначеним діянням та наслідками.

Під випуском цінних паперів треба розуміти сукупність дій, які вчинюються емітентом та (або) за його дорученням торговцем цінних паперів і які полягають у фактичному запусканні в обіг цінних паперів. Це, зокрема, передача акцій відкритих акціонерних товариств особам, які зробили заявки на їх придбання під час про­ведення відкритої передплати на них, продаж або інша передача цінних паперів у власність юридичним особам і громадянам.

Злочином, передбаченим ч. 1 ст. 223 КК, у разі бездокументарної емісії цінних паперів має визнаватись незареєстроване у встановленому порядку відкриття емітентом емісійного рахунку у цінних паперах та перерахування цих паперів на рахунок на­бувача.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Обов'язковою ознакою виготовлення недержавних цінних паперів є мета збуту або використання.

Кваліфікуючими ознаками є повторність та заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 224), а особливо кваліфікуючими - вчинення злочину організованою групою та заподіяння особливо великої матеріальної шкоди (ч. З ст. 224).

У примітці до ст. 224 КК роз'яснюється, що повторність має місце у разі скоєння даного злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 або ст. 199. Матеріальна шкода вва­жається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує не­оподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою - якщо вона у тисячу і більше разів перевищує такий мінімум).

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних папе­рів (ст. 223 КК). Ця стаття передбачає відповідальність за два са­мостійних склади злочину: 1) випуск (емісію) громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності цінних па­перів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку (ч. 1); 2) внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності в доку­менти, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові (ч. 2).

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є встановлений порядок випуску цінних паперів, який є важливим елементом фінансово-кредитної системи країни і який забезпечує її стабільність і розвиток, а додатковим об'єктом складу затвердження документів, поданих для реєстрації емісії цінних папері, є право власності.

Предметом злочину визнаються ті цінні папери, на які поши­рюється процедура емісії у формі відкритого розміщення (крім ак­цій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств - на­приклад, акцій корпоративних інвестиційних фондів) (ч. 1 ст. 223), та документи, які подаються для реєстрації емісії будь-яких цінних паперів (ч. 2 ст. 223).

Згідно зі ст. 22 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ви­пуск у формі відкритого продажу таких цінних паперів, як акції та облігації підприємств дозволяється тільки з моменту реєстрації цього випуску в уповноваженому державному органі, яким є ДКЦПФР та її територіальні органи. Відкритий продаж означає, що цінні папери призначені для розміщення між громадянами і юридичними особами, коло яких заздалегідь визначити неможливо.

Під документами в плані відповідальності за ч. 2 ст. 223 КК треба розуміти документи, які надаються до уповноваженого дер­жавного органу для того, щоб зареєструвати випуск цінних папе­рів. Згідно з ч. З ст. 22 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», - це баланс та довідка про фінансовий стан, підтверджені аудитом (аудиторською фірмою), та ряд документів, про які йдеться у нор­мативних актах ДКЦПФР. Закон у даному разі не уточнює, що емісія має відбуватися у формі відкритого розміщення, тобто цінні папери можуть бути передані набувачам у будь-який спосіб.

Об'єктивна сторона першого злочину (ч. 1 ст. 223) полягає у випуску (емісії) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії в ДКЦПФР та її територіальних органах, дру­гого - у внесенні у документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації або затвер­дженні вказаних документів (ч. 2 ст. 223). Для другого складу ха­рактерними є також суспільне небезпечні наслідки у формі вели­кої матеріальної шкоди інвесторові та причиновий зв'язок між зазначеним діянням та наслідками.

Під випуском цінних паперів треба розуміти сукупність дій, які вчинюються емітентом та (або) за його дорученням торговцем цінних паперів і які полягають у фактичному запусканні в обіг цінних паперів. Це, зокрема, передача акцій відкритих акціонерних товариств особам, які зробили заявки на їх придбання під час про­ведення відкритої передплати на них, продаж або інша передача цінних паперів у власність юридичним особам і громадянам.

Злочином, передбаченим ч. 1 ст. 223 КК, у разі бездокументарної емісії цінних паперів має визнаватись незареєстроване у встановленому порядку відкриття емітентом емісійного рахунку у цінних паперах та перерахування цих паперів на рахунок на­бувача.

Внесення у документи завідомо недостовірної інформації озна­чає як виготовлення винним особисто сфальсифікованих докумен­тів, призначених для передачі у реєструвальний орган, так і вне­сення неправдивих даних у відповідні документи, які складала інша особа. Перекрученими можуть бути відомості, подання яких передбачено для реєстрації як власне емісії цінних паперів, так й інформації про таку емісію.

Для кваліфікації за ч. 2 ст. 223 необхідно, щоб інформація була завідомо недостовірною, тобто не відповідала дійсності, вводила потенційних інвесторів в оману (наприклад, щодо мети викорис­тання фінансових ресурсів, залучених від випуску цінних паперів, розмірів статутного фонду господарюючого суб'єкта).

Перший злочин (ч. 1 ст. 223) визнається закінченим з моменту скоєння активних дій, які полягають у відкритому розміщенні пев­них цінних паперів і які поєднуються з бездіяльністю у вигляді непроведення реєстрації емісії в органах ДКЦПФР.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 223 КК, визнається закінченим з моменту заподіяння великої матеріальної шкоди інвесторові. Ма­теріальна шкода визнається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218).

Суб'єктом злочину є громадянин та службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Громадянин може притягуватись до відповідальності за ст. 223 у тому разі, коли він виступає засновником комерційної юридич­ної особи, якої раніше не існувало.

Суб'єктивна сторона обох злочинів характеризується пря­мим умислом. Психічне ставлення до заподіяння великої матері­альної шкоди (ч. 2 ст. 223) може характеризуватися непрямим умислом.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними карт­ками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200). Безпосереднім об'єк­том злочину є встановлений порядок проведення грошових розра­хунків, виготовлення та обігу платіжних інструментів та інших за­собів доступу до банківських рахунків, майнові права та інтереси юридичних і фізичних осіб - учасників розрахункових відносин, у тому числі емітентів і держателів платіжних карток.

Предметом злочину є: 1) документи на переказ; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків.

Документи на переказ - це документи у паперовому або електронному вигляді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (примітка до ст. 200 КК). До документів на переказ належать розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові доку­менти, клірингові вимоги та інші документи, що використовують­ся в платіжних системах для ініціювання переказу.

Платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання пе­реказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка бан­ку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування гро­шей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійс­нення інших операцій, передбачених відповідним договором.

До інших засобів доступу до банківських рахунків треба відно­сити інші, крім платіжних карток, спеціальні платіжні засоби (на­приклад, дорожні та іменні чеки).

Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці засобів доступу до банківських рахунків; 2) придбанні, зберіганні, переве­зенні, пересиланні з метою збуту підроблених документів на пере­каз або платіжних карток; 3) збуті чи використанні вказаних під­роблених документів або карток.

Підробка засобів доступу до банківських рахунків означає як повне виготовлення вказаних засобів, так і фальсифікацію справж­ніх предметів. Конкретний спосіб підробки (дописка, зрізування та наклеювання літер і цифр, термічна обробка, переписування маг­нітної смуги, з використанням спеціального обладнання тощо) визначається тим, який саме платіжний інструмент підроблюється і на якому матеріальному носії він існує (паперовому, електронно­му або іншому).

Під використанням підроблених документів на переказ та пла­тіжних карток треба розуміти вчинення з їх допомогою різноманіт­них незаконних дій - здійснення переказу грошей неналежним іні­ціатором, одержання грошей у готівковій формі через банкомат, касу банку, фінансової установи або пункту обміну іноземної ва­люти, проведення оплати за придбані товари, у т. ч. тих, купівля яких здійснюється в системах електронної комерції, одержання інформації про стан банківського рахунку тощо.

У тому разі, коли в результаті використання підроблених доку­ментів на переказ або платіжних карток відбувається заволодіння чужими грошовими коштами, вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 200 і ст. 190 КК.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом і метою збуту.

Кваліфікуючими ознаками є повторність та вчинення його за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 200).

Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків

(ст. 215 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок оплати внутрішніх і міжнародних поштових і транспортних послуг, який забезпечує фінансові інтереси держави, інших перевізників, встановлений порядок виготовлення та обігу відповідних докумен­тів, додатковим - права й законні інтереси споживачів і тих, хто надає відповідні види послуг (поштові, транспортні тощо).

Предметом злочину ст. 215 називає: 1) знаки поштової оплати;

2) марковану продукцію; 3) міжнародні купони для відповіді; 4) по­свідчення особи для міжнародного поштового обміну; 5) відбитки маркувальних машин; 6) квитки залізничного, водного, повітряно­го або автомобільного транспорту, інші проїзні документи; 7) до­кументи на перевезення вантажу.

Знаки поштової оплати - це реквізити поштових відправлень (листів, поштових карток, бандеролей, секограм, дрібних пакетів тощо), які підтверджують оплату послуг поштового зв'язку. Під маркованою продукцією потрібно розуміти виготовлені типографським способом поштові відправлення (марковані конверти і марко­вані поштові картки) із надрукованим на них зображенням поштових марок (віньєтки). Міжнародний купон для відповіді - це спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітнього поштового союзу, виготовле­ний на папері з водяними знаками, яким можна замінити поштові марки з розрахунку оплати одного простого міжнародного листа ва­гою до 20 грамів, що пересилається повітряним транспортом.

Посвідченнями особи для міжнародного поштового обміну є по­свідчення, які видаються поштовими органами країн - учасниць Всесвітнього поштового союзу і посвідчують право особи на одер­жання поштової кореспонденції, яка надсилається їй чи на поштову скриньку. Маркувальна машина призначена для нанесення на прості та рекомендовані листи, бандеролі і картки відбитку державного знака, що підтверджує оплату послуг поштового зв'язку, а також для нанесення дати та місця приймання цієї кореспонденції, пошто­вої адреси. Маркувальні машини можуть використовуватися дирек­ціями, поштамтами, вузлами зв'язку Українського державного під­приємства поштового зв'язку «Укрпошта», а також юридичними та фізичними особами на договірних засадах.

Під проїзними документами потрібно розуміти документи, які надають право на проїзд залізничним, водним, повітряним і авто­мобільним транспортом (квитки вказаних видів транспорту - разові, місячні, квартальні, річні, у тому числі талони або жетони, служ­бові та пільгові проїзні документи тощо). До документів на пере­везення вантажу слід відносити, наприклад, вантажні (багажні, вантажобагажні) квитанції, дорожні відомості, накладні.

З об'єктивної сторони злочин може виражатись в одній з трьох дій: 1) виготовлення з метою збуту завідомо підроблених предметів, зазначених у ст. 215; 2) їх збут; 3) використання вказаних предметів.

Використання вказаних у ст. 215 предметів може набувати різ­них форм: пред'явлення підробленого проїзного документа конт­ролерові у міському транспорті або провідникові залізничного ва­гону (суб'єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб), оплата поштових відправлень за допо­могою підроблених марок тощо. За наявності до цього підстав дії особи, заборонені статтею 215, можуть бути визнані такими, що че­рез малозначність не становлять суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Заподіяння внаслідок використання підроблених предметів знач­ної майнової шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує до­даткової кваліфікації за ст. 192 КК.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується пря­мим умислом. Для злочину у формі виготовлення підроблених знаків чи білетів обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета збуту підробок.

Література.

1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

2. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.





Реферат на тему: Злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.