Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Затримання особи у вчиненні злочину (реферат)

План

Вступ

1. Затримання особи за підозрою у скоєнні злочину як один із засобів процесуального примусу.

2. Підстави, умови, межа та мотиви затримання особи за підозрою у вчиненні злочину.

3. Процесуальний порядок затримання і звільнення осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Висновок

Список використаної літератури


 

Вступ

Суть затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і позбавляється волі. Метою затримання є з‘ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичного затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, яке здійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п.2 ч.1 ст.94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповіді правоохоронні органи, і самого доставлення, а також від затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можуть здійснювати лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, що провадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч.3 ст.114 КПК).

Ст.106. ч.1, 2. затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину. Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалися втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Ст.43 Підозрюваний. Підозрюваним визнається: а) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора. При роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.


 

1. Затримання особи за підозрою у скоєнні злочину як один із засобів процесуального примусу

Підозрюваний як самостійна процесуальна фігура із своїми правами і обов'язками з'являється тільки в двох випадках (ч1 ст43). У всіх інших випадках особа, запідозрена у вчинення злочину, виступає у кримінальному процесі як особа, яка дає пояснення, або ж допитується як свідок, не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозри. Такий стан не є нормальним. Доцільно розкрити в законі поняття підозрюваного з тим, щоб надати процесуальний статус підозрюваного, зокрема, особами, щодо яких порушено кримінальну справу з тих же обставин без пред'явлення обвинувачення чи встановлюються органом дізнання обставини вчинення злочину за протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Або ж взагалі усунути із закону поняття підозрюваного, яке дається в ст43-1, і в стадії попереднього розслідування надавати підозрюваним нинішнього обвинуваченого. Підстави й порядок затримання підозрюваного містяться в ст106, 115. Право підозрюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в підписуваному ним протоколі затримання вказуються підстави й мотиви затримання, наводяться його пояснення (ч3 ст106 КПК); в постанові слідчого про затримання підозрюваного (ст115) і в постанові про застосування запобіжного заходу (ч2 ст148 КПК) вказується злочин, у вчиненні якого він підозрюється; а перед допитом йому має бути повідомлено, у вчинені якого злочину від підозрюється (ч3 ст107 КПК). Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших обставин справи.


 

Підозрюваний вправі заявити відвід особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору, перекладачу, експерту і спеціалісту. Про заявлену підозрюваним вимогу перевірити правомірність затримання адміністрація міста тримання зобов'язана негайно повідомити прокурора. Про права підозрюваного при призначенні та проведенні експертизи див. ст197, 202 КПК. Якщо підозрюваний є неповнолітнім, до участі в справі слід залучати йог законного представника. Підозрюваний зобов'язаний: з'являтися за викликом слідчих органів і прокурора; не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу цих органів, якщо до нього застосовано як запобіжний захід підписку про невиїзд; додержувати правил внутрішнього розпорядку в місцях тримання затриманих.

Ст.106-1. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Суть затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і позбавляється волі. Метою затримання є з‘ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичного затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, яке здійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п.2 ч.1 ст.94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповіді правоохоронні органи, і самого доставлення, а також від затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можуть здійснювати лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, що провадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч.3 ст.114 КПК).

2. Підстави, умови, межа та мотиви затримання особи за підозрою у вчиненні злочину

Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності – дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати при собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні папери, згадані предмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол.

Ст.106 ч.3,4. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24 годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місце її проживання відоме.

Протокол затримання є підставою для поміщення підозрюваного в місця тримання затриманих. Строк затримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання. Винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Частина 1 ст. 38 встановлює: "Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи". Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищенням зазначених заходів визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами - це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця.

Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайно підставою затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров'я людини тощо). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне позбавлення волі.

Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди і, нарешті, 6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали своєю метою затримання злочинця і доставлення його органам влади. У зв'язку з цим виокремлюють дві мети таких дій: 1) кінцева - доставлення злочинця відповідним органам влади (у відділ міліції, Прокуратуру, виконком місцевої ради, військовій владі тощо) і 2) найближча - затримати злочинця, тобто позбавити його особистої волі. Якщо ж дії по затриманню злочинця були здійснені для досягнення іншої мети (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомірність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у затримуючих зазначеної мети, а не фактично досягнутий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, утік із закритого приміщення тощо).

3. Процесуальний порядок затримання і звільнення осіб, підозрюваних у вчиненні злочину

Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, повинно ґрунтуватися на усвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий сумлінно помиляється щодо злочинності вчиненого або особи злочинця, то питання про відповідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди повинне вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.

Характер дій при затриманні. Затримання злочинця полягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням злочинця особистої волі, а також заподіянням йому (у разі потреби) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об'єктивної сторони деяких злочинів, наприклад, незаконного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень та інших насильницьких дій, знищення або пошкодження майна. Затримання, далі, може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий проміжок часу, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнім для передачі злочинця органам влади, визначається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому разі, затриманий злочинець при першій же реальній можливості повинен бути переданий органам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому потреби не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК.

Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затримання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об'єкт посягання піддався безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (затримання по "гарячих" слідах, що за даними деяких досліджень має місце майже в 90% випадків). Тому затримання, зроблене через деякий час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.

Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочинця, не пов'язане із заподіянням шкоди його життю, здоров'ю або майну, завжди більш бажане. Проте злочинці часто відмовляються виконувати вимоги того, хто затримує, намагаються зникнути з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на осіб, що їх затримують. У таких випадках громадянин нерідко змушений заподіяти злочинцю відповідну шкоду, тому що в потерпілих або інших осіб відсутня реальна можливість без серйозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця. У цьому разі має значення кількість осіб з обох сторін, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І, навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця свідчить про відсутність потреби в заподіянні шкоди. Якщо, проте, така шкода була усе ж таки заподіяна, то це повинно тягти відповідальність громадянина на загальних засадах.

9. Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю під час його затримання. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмежним, тому що злочинець навіть фактом учинення злочину і прагненням ухилитися від затримання не ставить себе поза законом. Застосовані до нього в кожному випадку насильницькі заходи повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповідності шкоди, що заподіюється, двом взаємопов'язаним обставинам, а саме: 1) небезпеці посягання і 2) обстановці затримання злочинця. Небезпека посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спрямоване посягання, і б) характером і розміром шкоди, заподіяної цьому благу, або реальною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому, чим більш небезпечним є посягання, тим більш широкими є межі заподіяння шкоди для затримання особи, що вчинила посягання. Так, при ухиленні від затримання, наприклад, вбивці, ґвалтівника, учасника розбійного або бандитського нападу тощо відповідним є заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І, навпаки, при вчиненні посягання порівняно невеликої суспільної небезпеки, граничним є нанесення злочинцеві нетяжкої шкоди (у всякому разі такої, що не перевищує середньої тяжкості тілесних ушкоджень), оскільки більш тяжка шкода була б явно невідповідною невеликій небезпечності самого посягання.

Проте не завжди заподіяння злочинцеві шкоди, що навіть відповідає небезпеці посягання, свідчить про його співрозмірність. Так, якщо в особи була реальна можливість затримати злочинця із застосуванням більш м'яких засобів, але вона, усвідомлюючи цю можливість, заподіює йому тяжку шкоду, така шкода не може бути визнана співрозмірною, оскільки вона була більш, ніж достатньою для успішного затримання. Тому закон і передбачає, що співрозмірною може бути визнана лише така шкода, яка відповідала не тільки небезпеці посягання, айв обстановці затримання злочинця, тобто тим умовам, що характеризують реальні сили, можливості і засоби потерпілого або інших осіб для успішного затримання злочинця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятливої до несприятливої для особи, яка затримує. Відносно сприятлива обстановка свідчить, що потерпіла або інша особа має явну, наприклад фізичну перевагу над злочинцем, і усвідомлює, що наявна можливість успішно здійснити затримання без заподіяння злочинцеві тяжкої шкоди. І, навпаки, несприятлива обстановка затримання означає, що той, хто затримує, перебуває в невигідному, програшному становищі порівняно зі злочинцем і усвідомлює, що успішне затримання можливе лише у разі заподіяння злочинцю тяжкої шкоди. У той же час, слід мати на увазі, що через хвилювання, переляк, несподіваний напад тощо громадянин може сумлінно помилятися в оцінці небезпечності посягання або характеру обстановки затримання, що природно може потягнути спричинення злочинцю і більш тяжкої шкоди, за яку той, хто затримує, не підлягає відповідальності.

10. Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди під час його затримання є неправомірним і означає, що злочинцю заподіяна неспіврозмірна шкода. Перевищити зазначені межі - означає заподіяти злочинцю надмірної шкоди, тобто порушити умову про її спів-розмірність. Згідно з ч. 2 ст. 38 КК перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні - це умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), яка явно не співрозмірна або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою затримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчинив, наприклад, напад, не пов'язаний з посяганням на особу, свідчить про явну невідповідність цієї шкоди небезпеці вчиненого ним. Так само заподіяння, наприклад, убивці смерті в обстановці, при якій громадянин очевидно мав і усвідомлював реальну можливість затримати його шляхом заподіяння менш тяжкої шкоди, говорить про явну невідповідність заподіяної шкоди у відносно сприятливій обстановці затримання.

Тут важливо враховувати суб'єктивне відношення того, хто затримує, до шкоди, що ним заподіюється. Він повинен розуміти, що заподіювана тяжка шкода явно не відповідає небезпеці вчиненого посягання або явно більш ніж достатня для затримання особи, що його вчинила. Інакше кажучи, перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні можливе лише за наявності умислу.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне за собою відповідальність лише в двох випадках, спеціально передбачених у ст. 118 (умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця) та ст. 124 КК (умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження злочинцю за таких обставин). Заподіяння злочинцю іншої шкоди є некараним.


 

Висновок

Суть затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і позбавляється волі. Метою затримання є з‘ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичного затримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, яке здійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п.2 ч.1 ст.94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповіді правоохоронні органи, і самого доставлення, а також від затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можуть здійснювати лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, що провадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч.3 ст.114 КПК).

Ст.106. ч.1, 2. затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину. Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалися втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.

Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності – дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати при собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні папери, згадані предмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол.

Ст.106 ч.3,4. Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24 годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місце її проживання відоме.

Протокол затримання є підставою для поміщення підозрюваного в місця тримання затриманих. Строк затримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання. Винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання. Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.


 

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.

3. Коментар кримінально-процесуального кодексу України.

4. Кримінально-процесуальне право. Посібник. – К., 2000.





Реферат на тему: Затримання особи у вчиненні злочину (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.