Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Захист економічної конкуренції та антимонопольне законодавство в Україні (дипломна робота)

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………3

Розділ І. Загальна характеристика антимонопольного законодавства, конкуренції та монополізму…………………………………………………………5

1.1. Дослідники про конкурентне законодавство…………………………………5

1.2. Антимонопольне законодавство України………………………………11

1.3. Сутність та основні функціїпідприємництва………………………………….16

1.4. Типи та ефективність конкуренції……………………………………………..18

1.5. Різновиди монополізму………………………………………………………...22

Розділ ІІ. Правові засади захисту економічної конкуренції в Україні…………31

2.1. Законодавство про захист економічної конкуренції…………………………31

2.1.1. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію…………….36

2.1.2. Правове становище Антимонопольного комітету………………………….42

2.1.3.Контроль за концентрацією суб`єктів господарювання……………………45

2.2. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції…………………………………………………………………………..49

2.3. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції…………………………………………………………………………..55

Розділ ІІІ. Правові засоби обмеження монополізму в економіці України та система захисту конкуренції…………………………………………………………62

3.1 Зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб`єкта господарювання на ринку…………………………………………………………..69

3.2. Підстави і види юридичної відповідальності за зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб`єкта господарювання на ринку…………………72

3.3. Система захисту конкуренції…………………………………………………..83

3.4. Господарські суди України на захисті економічної конкуренції……………97

Висновки………………………………………………………………………………104

Список використаної літератури…………………………………………………..107

Вступ

Здійснення широкомасштабних перетворень в економічній сфері неможливе без побудови якісно нової системи державного регулювання економічних відносин, яка повинна спиратися на відповідний правовий механізм. У процесі правового забезпечення економічних реформ задіяні всі галузі права. Проте втручання держави в економічні процеси не обмежується застосуванням організаційно-правових механізмів податкової, бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної та митної політики. Воно також здійснюється шляхом створення й застосування спеціальних правових механізмів, зокрема, за допомогою конкурентного права як сукупності норм, що регламентує правила конкурентної поведінки суб'єктів господарювання на ринку, спрямована на задоволення потреб, захист інтересів підприємців, споживачів і держави в цілому. Розвиток конкурентного законодавства і права, який відбувається в Україні, є ознакою якісних змін у суспільній свідомості, поступового переходу до побудови цивілізованої економічної системи в країні. Разом із тим, незважаючи на увагу, що приділяється питанням формування та розвитку конкурентного законодавства і права, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Але ж загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми конкурентного законодавства. Тому вибір теми наукового дослідження „Обмеження монополізму та захист суб`єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” є не випадковим. Ця тема є дуже актуальною в умовах докорінної зміни (новації) норм конкурентного законодавства, що відбувається у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про захист економічної конкуренції" [1, с.4]. До речі, водночас змінюється не лише низка правових норм, а й уся система та інфраструктура конкурентного законодавства. Тобто відбуваються концептуальні зміни цієї системи. Такі зміни не лише впливають на розвиток конкурентного права, вони потребують якісного теоретичного обґрунтування. Саме тому, варто звернути увагу на концептуальне розуміння поняття "конкурентне право" і фактори, що визначають напрями його розвитку в майбутньому.

Мета роботи: науково-теоретично обґрунтувати правові засоби по обмеженню монополізму та захист су`єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Предметом нашого наукового дослідження є науково-теоретичне вивчення правового захисту економічної конкуренції в Україні.

Об`єктом наукового дослідження є: правові засоби обмеження монополізму та захисту су`єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Основні завдання дослідження:

1. Дати загальну характеристику антимонопольного законодавства, конкуренції та монополізму

2. Розкрити правові засади захисту економічної конкуренції в Україні

3. Обґрунтувати правові засоби обмеження монополізму в економіці України та показати цілісну систему захисту конкуренції

Гіпотеза дослідження: Закон стимулює суб'єктiв господарювання та споживачiв, права яких порушено, до виявлення бiльш активних дiй щодо захисту своїх прав - не лише шляхом звернення до Антимонопольного Комiтету України (в подальшому просто Комітету, або АМКУ), а й безпосередньо в порядку цивiльного судочинства Це реально розширює спектр процесуальних форм захисту порушених прав, що в свою чергу сприяє пiдвищенню ефективностi застосування законодавства про захист економiчної конкуренцiї та обмежує "монопольний статус" правоохоронної дiяльностi Комiтету в сферi захисту конкуренцiї.

Розділ І. Загальна характеристика антимонопольного законодавства, конкуренції та монополізму

1.1. Дослідники про конкурентне законодавство

У світі прийнято вважати, що правове регулювання всіх видів діяльності, об'єднаних поняттям "конкуренція", визначається як конкурентне право [15, с.12]. Аналіз чинного законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавець не використовує загальний термін для визначення законодавства, спрямованого на забезпечення функціонування та захист конкуренції. Дослідники також використовують різні за об'ємом і змістом терміни: "антимонопольне законодавство" [15, с.67], "конкурентне законодавство" [15, с.71], "антимонопольно-конкурентне законодавство" [14, с.56] або "конкурентно-антимонопольне законодавство" [14, 56]. Виходячи з того, що метою державного регулювання (як економічного, так і законодавчого) є забезпечення функціонування та розвитку конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також захист інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, найбільш прийнятним, на нашу думку, є термін "конкурентне законодавство". У свою чергу, конкурентне законодавство є зовнішнім проявом конкурентного права. Це досить нове у правовій системі України поняття. Крім того, використання означеного терміну викликає суперечки серед дослідників. Саме тому варто звернути увагу на головні підходи визначення змісту поняття "конкурентне право" в юридичній науці розвинених країн, звідки воно було запозичене. Зокрема, можна виділити три основні підходи до визначення змісту поняття "конкурентне право". В американській юридичній літературі термін "конкурентне право" використовується як синонім поняття "підприємницьке право" (business competition law) [15, с.86]. Правова регламентація захисту конкуренції від будь-яких обмежень або недобросовісних дій здійснюється у рамках антитрестівського права, яке є складовою більш загального поняття "підприємницького, конкурентного права". Підкреслимо, що метою антитрестівського законодавства США є забезпечення ефективного функціонування економіки. Фактично його дію розглядають саме через показник ефективності, який визначається морально-етичною категорією справедливості. Водночас, застосовуючи поняття "підприємницьке, конкурентне право", дослідники звертають увагу на те, що термін "конкурентне" вказує на його еволюційне, цивілізаційне значення, як надбання й головну умову демократії. В європейській правовій доктрині поняття "конкурентне право" розглядається у вузькому та широкому розумінні [15, 41]. З одного боку, цей термін використовується для зазначення сукупності правових норм, спрямованих на попередження, припинення і захист від недобросовісної конкуренції. При цьому французькі дослідники зазначають, що правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції є необхідним доповненням правової регламентації будь-якого виду промислової власності. Німецька ж правова доктрина і практика розглядають конкурентне право як окрему галузь чи підгалузь права. Крім того, деякі європейські дослідники вважають конкурентне право підсистемою конс'юмерського права. З іншого боку, термін "конкурентне право" використовується як загальне об'єднуюче поняття й охоплює як правову регламентацію захисту конкуренції від будь-яких обмежень конкуренції (антимонопольне право), так і правову регламентацію захисту від недобросовісної конкуренції. Досить часто ці два різні за змістом поняття використовуються паралельно. Коли йдеться про конкурентне право як сукупність правових норм, спрямованих на захист від недобросовісної конкуренції, говорять про "класичне" конкурентне право, підкреслюючи особливості застосування та впливу норм із захисту від недобросовісної конкуренції на суспільні відносини. Проте найбільш поширеною на сьогодні є точка зору, за якої конкурентне право являє собою сукупність правових норм, спрямованих як на недопущення будь-яких обмежень конкуренції, так і на захист від будь-яких проявів недобросовісної конкуренції з метою створення умов для нормального розвитку конкуренції. Звернімо увагу, що в рамках загального поняття конкурентного права й антимонопольне право, і право із захисту від недобросовісної конкуренції спрямовані на забезпечення ефективного функціонування ринкової економіки. Але унікальність сучасної економічної системи проявляється в тому, що окремі сфери економіки за умов конкуренції є неефективними (сфери дії природних монополій). Тому з метою збалансування економічної системи держава законодавчим шляхом обмежує розвиток конкуренції на цих ринках. На думку К.Ю.Тотьєва, законодавство у сфері природних монополій є антиподом антимонопольного законодавства [6, с.18]. Варто зауважити, що природні монополії відповідно до чинного законодавства існують у тих сферах економіки, де задоволення попиту є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари, що виробляються природними монополіями, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами, у зв'язку з чим попит на ринку не залежить від зміни цін. Водночас державне регулювання у сфері природних монополій суттєво відрізняється від антимонопольного регулювання. Головна відмінність полягає в меті регулювання. Метою антимонопольного регулювання є створення умов для запуску ринкових механізмів та подальше підтримання їх природного розвитку. Метою ж регулювання діяльності природних монополій є створення ефективної мобільної системи державного регулювання природних монополій, за якої їх суб'єкти зацікавлені діяти ефективно, не використовуючи переваг власного монопольного становища, а їх вплив на ситуацію на ринку має суто ринковий характер. Отже, попри іноді протилежні механізми державного регулювання, метою законодавства про природні монополії є також забезпечення ефективного функціонування економіки. Крім того, як не парадоксально, саме наявність природних монополій підкреслює необхідність конкуренції та переваги свободи підприємницької діяльності. За таких умов право природних монополій є невід'ємною частиною конкурентного права. Таким чином, конкурентне право України слід розуміти в його єдності. Тобто воно включає як антимонопольне право і право природних монополій, так і право із захисту від недобросовісної конкуренції. Об'єктом охорони цієї правової спільності є свобода конкурентної та господарської діяльності. Визначивши зміст поняття "конкурентне право", варто визначити його місце в системі права України. Звернімо увагу на те, що юристи більшості розвинених держав далекі від дискусій про галузеву побудову національних систем права. Головна увага приділяється групуванню правових норм, об'єднання яких є доцільним з практичної точки зору. Підкреслимо, що в українській правовій науці ніколи не досліджувалася правова природа конкурентного права як комплексного правового утворення, що об'єднує антимонопольне право, право природних монополій та право із захисту від недобросовісної конкуренції. Хоча потреба в цьому існує досить давно. Конкурентне право, з одного боку, встановлює правила поведінки для суб'єктів ринку, визначає межі здійснення цивільних прав, забороняє суб'єктам конкурентних правовідносин здійснювати недобросовісну конкуренцію та зловживати ринковою владою, регулює договірні та позадоговірні зобов'язання, певною мірою визначає порядок використання й захисту виняткових прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності. Ці норми регулюють майнові відносини, що характерно для приватного (цивільного) права. З іншого боку, конкурентне право містить норми, що встановлюють заборону органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю приймати акти та здійснювати дії, що обмежують конкуренцію. Окрім того, воно визначає повноваження конкурентних органів із припинення, попередження та обмеження антиконкурентної діяльності (характерно для адміністративного права). Зазначимо, що наявність у конкурентному праві норм, спрямованих на забезпечення умов для створення й ефективного функціонування національних товарних ринків, є правовим закріпленням державної політики з розвитку конкуренції, що забезпечується нормами державного права. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що конкурентне право поєднує приватно- та публічно-правові елементи регулювання суспільних відносин. Специфічність впливу норм конкурентного права призвела до того, що конкурентне право набуло певної автономізації в правовій системі України. Аналіз норм конкурентного права дає підстави стверджувати, що воно є комплексною галуззю права в системі права України, для якого є характерним специфічне поєднання адміністративно-правових, господарсько-правових, а також цивільно-правових методів впливу на конкурентні правовідносини. При створенні конкурентного законодавства і права України було використано найпрогресивніший досвід розвинених країн, а також досвід міжнародно-правового співробітництва у сфері захисту економічної конкуренції. У концептуальному плані модель конкурентного права України найбільш близька до європейської моделі (у широкому розумінні) з окремими рисами американської. Варто підкреслити й те, що процес формування конкурентного законодавства і права України істотно відрізнявся від процесу створення відповідних систем у розвинених державах, що обумовлює певну специфіку в регулюванні конкурентних відносин. Зокрема тим, що модель конкурентного законодавства і права не була продуктом національної системи права, а тому в окремих випадках економічна ситуація на ринку і суспільна свідомість не були готові до певних правил поведінки, що встановлювалися відповідними нормами конкурентного законодавства. Введення в дію Закону України "Про захист економічної конкуренції" та нормативних актів, прийнятих на його виконання, вимагає суттєвого теоретичного осмислення. Зокрема, Законом усуваються значні прогалини в правовому механізмі захисту економічної конкуренції, закладаються нові механізми правового регулювання економічної конкуренції (визначені основні процесуальні форми), набувають правової форми окремі норми, присвячені механізмам контролю за дотриманням конкурентного законодавства, вдосконалюються механізми відповідальності за конкурентні правопорушення. Разом із тим, у Законі існує низка протиріч і недоопрацювань, які можуть значно ускладнити його застосування. За таких умов головним завданням конкурентного права є відпрацювання механізмів, спрямованих на зменшення негативних наслідків таких "недоліків" і відпрацювання концепції узгодження окремих неузгодженостей з метою внесення змін і доповнень до Закону України "Про захист економічної конкуренції". Особливий інтерес представляє теоретичне обґрунтування основних оціночних "каучукових" категорій конкурентного законодавства, зокрема "значна конкуренція", "узгоджені дії, що сприяють техніко-технологічному, економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємців", "контроль", "пов'язані особи" тощо. Теоретичному аналізу підлягають також правові механізми попереднього і поточного контролю за дотриманням конкурентного законодавства, закладені Законом України "Про захист економічної конкуренції". Крім того, окремим предметом дослідження в системі конкурентного права має стати інститут відповідальності за вчинення конкурентних правопорушень. Особливої уваги заслуговує питання правової природи санкцій, що застосовуються органами Комітету за порушення конкурентного законодавства. На думку авторів, значний вплив на розвиток конкурентного права матиме розробка Конкуренційно-процесуального кодексу, створення якого передбачається розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Конкуренційно-процесуального кодексу України" від 18 березня цього року, а також створення спеціалізованого судового органу - Конкурентно-патентного суду. Так само важливим для конкурентного права є і міжнародно-правові зобов'язання України щодо підтримки і розвитку конкуренції в країні та світі. Особливо хотілося б звернути увагу на необхідність визначення пріоритетів захисту національних товаровиробників і національних ринків від спроб монополізації та дискримінації України на міжнародних ринках. На нашу думку, цього можна досягти шляхом дво- та багатостороннього міжнародного співробітництва, а також створення відповідного механізму контролю діяльності українських підприємців, що виходять на зовнішньоекономічний ринок.

1.2. Антимонопольне законодавство України

Розглянемо антимонопольне законодавство сучасної України.

Проаналізуємо чинний За­кон України «Про обмеження монополізму та недопу­щення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року № 2132-ХІІ. Тобто, як бачимо, він з'явився через сім місяців після Закону СРСР «Про обмеження монополістичної діяльності в СРСР» від 10 липня 1991 р.

Закон України від 18 лютого 1992 року стосується, в першу чергу, не боротьби з монопо­лізмом і недобросовісною конкуренцією (їм відведено лише сім статей), а створення Антимонопольного комі­тету України (АМКУ). Згаданому Комітету присвячена решта статей Закону, розпочинаючи з восьмої і закінчу­ючи двадцять п'ятою.

Чи потрібний такий орган? Загалом, так. Економічна конкуренція теж не може відбуватися без своїх суддів та відповідної юридичної інфраструктури. Аналогічні АМКУ органи є і в інших дер­жавах, У США їх аж два — Федеральна торговельна комі­сія та Антитрестівський підрозділ Міністерства юстиції. У Великій Британії функції, аналогічні АМКУ, викону­ють Відомство з добросовісної торгівлі, Комісія контро­лю за злиттям, Міністерство торгівлі і промисловості.

Закон України складається з таких розділів:

1.Загальні положення.

2. Зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірні угоди, дискримінація підприємців.

3. Недобросовісна конкуренція.

4. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

5. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Цей Закон України написа­ний під впливом згаданого союзного Закону.

Перша стаття Закону України присвячена тлумачен­ню термінів. На відміну від союзного, у Законі України до товару прямим текстом зараховано цінні папери. Щодо ринку товарів відзначено, що це — сфера обороту, у ме­жах якої визначається монопольне становище. Немає яки­хось особливих відмінностей між Законами у тлумаченні понять «органи влади і управління», «конкуренція», «мо­нопольна діяльність». [34, с.14] Замість терміна «домінуюче стано­вище» у статті першій українського Закону вживається поняття «монопольне становище». Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке ста­новище підприємця, частка якого на ринку певного то­вару перевищує 35 відсотків. Рішення АМКУ може виз­начати монопольним становище підприємця, частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35 відсотків. Законодавець не зазначив дуже важливу де­таль — яка має бути протяжність періоду монопольного становища?

Наприклад, два конкуренти третього підприємця на один літній місяць припинили свою діяльність, розпродали свої вироби кінце­вим споживачам, і всі працівники поїхали відпочивати на Багамські острови, щоб бути готовими до наступних трудових подвигів. Саме так для третього підприємця може виникнути штучне монопольне становище. Таке вживання — данина попередній термінології.

У Законі України зустрічається поняття, якого немає у союзному Законі, — «монопольне утворення» під яким ро­зуміють підприємство, об'єднання чи громадське товари­ство та інше утворення, що займає монопольне станови­ще на ринку.

Положення про зловживання монопольним станови­щем на ринку, неправомірні угоди між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління є ідентичними в обох Законах і сформульовані вони, як вже відзначалося на початку лекції, коротко.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інте­лектуальної власності» від 28 лютого 1995 р. дуже невда­ло підкоректовано п. З статті 2 Закону України «Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. Як і раніше межа між патентною монополією на винаходи, корисні моделі, промислові зразки і антимонопольним законодавством продовжує залишатися не чітко окресленою. Нині названий пункт звучить так: «Закон не поширюється на відносини, що випливають із прав на об'єкти інтелектуальної влас­ності, за винятком випадків, передбачених цим Законом», [3, с.21] Але справа полягає у тому, що Закон не містить випадків, які б висвітлювали співвідношення патентної монополії і економічної конкуренції. А треба було записати, що будь яке обмеження конкуренції, що виходить за межі виняткових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, є незаконним. Таке положення є у законодавстві промислово розвинених країн світу.

Законом України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 5 липня 1995 р. стаття перша доповнена поняттям «господарюючий суб'єкт (підприємець)».

В українському Законі є третій розділ, який складається лише з однієї статті. І розділ, і стаття мають одну і ту назву — «Недобросовісна конкуренція». Такої статті у союзному Законі не було. Прив'язування її до власне антимонопольного законодавства певною мірою є штучним. Хоч би з тієї причини, що недобросовісно конкурувати можуть не лише гіганти, а й дрібні суб'єкти господарю­вання.

Антимонопольні відомства країн світу, як правило, не займаються судійськими функціями щодо недобросовіс­ної конкуренції. Цим займаються звичайні цивільні суди. Зарубіжні фахівці попереджали АМКУ, що він захлинеться від непомірної кількості справ.

Отже, стаття 7 «Недобросовісна конкуренція» нині має таку редакцію: «Недобросовісною конкуренцією визна­чається:

Ø неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форми, упа­ковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

Ø умисне поширення неправдивих або неточних відо­мостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

Ø отримання, використання, розголошення комерцій­ної таємниці, а також конфіденційної інформації з ме­тою заподіяння шкоди діловій репутації або майну підприємця».

Формулювання статті має суттєві недоліки. Воно охоплює не лише недобросовісну конкуренцію як таку, але і промислову власність (фірмові найменування, товарні зна­ні, промислові зразки) та промислове шпигунство. Стаття не враховує наявність в Україні патентного законодавства. Наприклад, після закінчення строку чин­ності патенту на промисловий зразок (а ним може бути форма товару або його розфарбування) відповідний зра­зок може виробляти й інший підприємець. Встановлення заборони копіювання форми (оформлення тощо) озна­чає штучне продовження патентної монополії, яка в усьо­му світі надається на обмежений час. Якщо якийсь товар не охороняється авторським чи патентним правом, то його імітацію чи копіювання нелогічно вважати діями, що суперечать добросовісній конкуренції.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ дещо уточнив згадані вище статті 8-25 Закону України від 18 лютого 1992 р.

Якщо згідно з більш раннім Законом АМКУ утворю­вався Верховною Радою України, був підпорядкований і підзвітний їй, то згідно з новішим Законом Комітет став її оперативній діяльності підпорядковуватися Кабінету Міністрів України. Тобто було зроблено крок назад, порівнюючи з союзним Законом 1991 року. Можливість опротестування антиконкурентних рішень уряду зникла. По суті зникла можливість і оскарження антиконкурентних дій інших міністерств і відомств.

Рішення Антимонопольного комітету СРСР можна було оскаржити лише у двох інстанціях — Верховному Суді СРСР та Вищому арбітражному суді СРСР. Відповідна ієрархічна визначеність зникла в законодавстві України. Рішення АМКУ можуть оскаржуватися у Вищому Господарському суді.

Обидва Закони України передбачають утворення Антимонопольним комітетом територіальних відділень.

Голова АМКУ призначається Верховною Радою України. Він входить до складу уряду. Термін його повноважень — 7 років. Відставка Кабінету Міністрів не тягне за і собою відставку Голови АМКУ. Він може призначати» на посаду необмежену кількість разів.

АМКУ утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. Із числа останніх призначається перший заступник та два заступники Голови АМКУ. Дер­жавні уповноважені призначаються терміном на 7 років, але можуть перебувати на посаді не більше двох термінів підряд. Голова та державні уповноважені можуть бути до­строково звільнені з посад лише Верховною Радою України. Повноваження АМКУ визначається статтею сьомою За­кону від 26 листопада 1993 року. Закон також детально фіксує повноваження АМКУ в цілому, його Голови, заступників голови, державних уповноважених, територіаль­них відділень, адміністративних колегій тощо. Слід також зазначити, що антимонопольна діяльність в Україні спиралася ще й на «Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції», що була ухвалена Верховною Ра­дою України від 21 грудня 1993 р. Програма передбачала протягом 1993-1995 років роз­в'язати такі першочергові завдання:

Ø „зниження рівня монополізації та розвиток конку­ренції на ринку;

Ø захист інтересів підприємців та споживачів від моно­польної діяльності, запобігання монопольній діяльності й обмеження її для забезпечення саморегулюючих ме­ханізмів розвитку економіки;

Ø адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об'єднань до роботи в нових умовах.” [5, с.67]

1.3. Сутність та основні функції конкуренції

Історія становлення та розвитку підприємництва переконливо засвідчує, що одним із основних принципів ринко­вої економіки та рушійною силою підприємництва є кон­куренція. Вона виникла одночасно з товарним виробниц­твом і зумовлена суспільним поділом праці та становлен­ням незалежних товаровиробників як власників засобів виробництва, створеного товару та отриманого прибутку. Однак, лише в умовах капіталістичного способу виробниц­тва конкуренція перетворилась у головний важель ринко­вого регулювання суспільного виробництва.

Конкуренція - це боротьба між виробниками, постачаль­никами, підприємствами, фірмами за вигідніші умови ви­робництва і збуту товарів з метою досягнення кращих ре­зультатів своєї підприємницької діяльності. У конкурентній боротьбі виробники і продавці товарів і послуг намагають­ся довести свої переваги, забезпечити вигідніше і стабіль­ніше положення на ринку, в тому числі за рахунок послаб­лення інших. У ринковій економіці головним змістом стає боротьба за споживача, задоволення його потреб. Засобом здійснення мети стає насамперед зниження цін. Той з про­давців, хто не хоче чи не може знизити ціни на товари, програє. В цих умовах конкуренція перетворює споживача у мірило підприємницької діяльності. Конкурують між со­бою і покупці і, звичайно, виграють ті, хто має більше гро­шей і може заплатити більш високу ціну.

В цілому можна виділити три основні напрями конку­рентної боротьби:

Ø конкуренція серед виробників (продавців) - всі ба­жають продати свої товари дорожче, перемагає той, хто знижує ціну, але збільшує обсяг продажу;

Ø конкуренція серед покупців - всі бажають купити
товари за нижчими цінами, купляє той, хто згоден з ви­щою ціною;

Ø конкуренція між продавцями та покупцями – діють дві протиборюючі сторони, що знаходяться на протилеж­них позиціях.

Кожен підприємець зорієнтований насамперед на пошук ринкової ціни, яка забезпечить йому високу норму прибут­ку. До цієї ніші прагнуть усі, вона стає тісною, не всіх бажаючих може вмістити. Практична сутність конкуренції повніше розкривається у функціях, які виконує конку­ренція в системі підприємництва.

Конкуренція має як позитивні, так і негативні сторонни.

Її позитивні сторони проявляються у тому, що кон­куренція:

1) через дію закону попиту і пропозиції порівнює та
зіставляє індивідуальні витрати товаровиробників із рин­ковими;

2) виконує функцію ринкового розміщення ресурсів, їх раціонального використання;

3) стимулює підвищувати продуктивність праці і, за рахунок цього, знижуються витрати виробництва на одиницю продукції, а отже, й ціна;

4) породжує механізм саморегулювання ринку через механізм коливання цін та вплив попиту і пропозиції;

5) сприяє перерозподілу капіталу між галузями і ви­рівнюванню норми прибутковості у різних сферах і галу­зях економіки;

6) спонукає виробників поліпшувати якість товарів і постійно збільшувати різноманітність пропонованих товарів і послуг.

Негативний бік конкуренції полягає у тому, що вона:

1) посилює процес диференціації товаровиробників, тобто збагачення одних і зубожіння інших;

2) зумовлює певну непередбаченість та економічні кризи;

3) створює умови для банкрутства підприємств і веде
до зростання на цій основі безробіття.

Співвідношення між позитивними і негативними на­слідками конкуренції залежить від видів та форм конкренщі, а також від рівня впливу регулюючої діяльності держави на конкуренцію.

1.4. Типи та ефективність конкуренції

Ринкову економіку розглядають як складну сукупність ринків, рівень конкурентноспроможності яких неоднако­вий. Економічна теорія оцінює рівень конкуренції на тому чи іншому ринку за такими ознаками:

1) кількість фірм виробників;

2) питома вага кожної фірми у виробництві і реалі­зації даного товару;

3) можливість появи нової фірми на даному ринку;

4) рівень інформованості покупців про ціни та якість товару;

5) свобода здійснення покупки.

Різні комбінації цих ознак дозволяють виділити три основні типи конкуренції: досконалу (вільну) конкурен­цію; недосконалу (монополістичну) конкуренцію; олігополістичну конкуренцію.

Досконала конкуренція. Це ринкова ситуація, що характеризується наступними ознаками:

Ø багато продавців і покупців, жод­на окрема група не в змозі визначити ситуацію на ринку;

Ø для продажу на окремому ринку пропонується однорідний товар або послуга;

Ø жоден із продавців чи покупців не володіє інформа­
цією, яка могла б надати йому якісь переваги на ринку;

Ø покупці і продавці можуть вільно виходити на ри­нок і залишати його.

Проаналізуємо кожну ознаку досконалої конкуренції.

Багато продавців і покупців. Досконала конкуренція допускає необмежену кількість учасників конкурентної боротьби, абсолютно вільний доступ до ринку і вихід із нього. Кожна людина має право займатися підприємниц­твом або припинити таку діяльність. Оскільки існує бага­то виробників (продавців), то жоден із них не може по­мітно вплинути на зміну ринкової ціни через зміну кількості виробленої продукції. Продукція кожного окре­мого виробника має незначну питому вагу у загальному обсязі, тому зміни у виробництві окремого виробника не можуть вплинути на загальну пропозицію чи ринкову ціну.

Для продажу на ринку пропонується однорідний товар або послуга. Йдеться про те, що при досконалій конку­ренції об'єктом купівлі-продажу є однорідний товар чи послуга. Практично продукція однієї фірми не відрізняєть­ся на ринку від продукції іншої фірми. За цих умов по­купцеві байдуже, у якого продавця купувати товар.

Жоден з продавців чи покупців не володіє інформа­цією, яка могла б надати йому якісь переваги на ринку. В умовах вільної конкуренції всі продавці та покупці мають однакову і повну інформацію про ринок. Всі учасники повинні мати повне уявлення про попит і пропозицію то­варів, ціни, норму прибутку тощо. Виробники також по­винні мати доступ до технологічної інформації, що дозво­лить раціональніше використовувати свої ресурси.

Продавці та покупці можуть вільно виходити на ринок і залишати його. Досконала конкуренція передбачає абсо­лютну мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Йдеться про вільне переміщення ресурсів із регіону в регіон, із одного виду діяльності в інший.

Слід зазначити, що в структурі сучасної економіки ринки досконалої конкуренції практично відсутні. Лише небагато ринків відповідають названим ознакам вільної конкуренції. Таким, наприклад, є біржа в Нью-Йорку, аналогічні фондові біржі, на яких продаються цінні па­пери. Саме тут спостерігаються такі особливості:

Ø кількість продавців і покупців акцій і облігацій така,
що жодна людина чи група не може контролювати ри­нок з окремих видів цінних паперів;

Ø всі угоди реєструються, інформація однаково доступна всім учасникам біржових торгів;

Ø угоди купівлі-продажу здійснюються лише за зго­дою сторін, що беруть в них участь.

В цілому ж ринок досконалої конкуренції - це ідеаль­ний тип ринкової структури, тому він знаходиться в ос­нові всіх макроекономічних моделей. Аналіз досконалої конкуренції показує, що тільки при дотриманні назва­них рис можлива повна реалізація закону попиту і про­позиції, вільне ціноутворення, змагання виробників за прибуток та увагу споживачів.

Недосконала (монополістична) конкуренція являє ринкову ситуацію,при якій відносно велика кількість продавців пропонує подібні, але не ідентичні товари. Наприклад, на одній вулиці у двох магазинах, розташованих недалеко один від одного, про­дають морозиво. В обох магазинах є свої постійні покупці. Якщо запитати у постійних клієнтів першого магазину, чому вони віддають перевагу саме йому, вони у відповідь скажуть, що ні в кого немає такого смачного морозива або їм просто подобається ввічливе обслуговування, гар­не приміщення магазину, великий акваріум тощо. Так само й клієнти другого магазину наведуть свої причини для купівлі морозива саме в цьому магазині. Таким чи­ном, обидва магазина продають подібний товар, однак в очах покупців, що хочуть купити морозиво в одному з них, їхні товари мають певні особливості. Більша при­вабливість товару для конкретного споживача порівняно з іншим аналогічним товаром конкурента і відрізняє не­досконалу (монополістичну) конкуренцію від досконалої. Різниця також у кількості товаровиробників. Якщо для досконалої конкуренції необхідною умовою є присутність на ринку сотні чи тисячі фірм, то для недосконалої дос­татньо 25 -75 невеликих фірм. У даному випадку еконо­мічне суперництво зосереджується на нецінових факто­рах (якість, дизайн, упаковка, реклама), тобто має місце нецінова конкуренція.

Можливий і інший випадок. Наприклад, прихильни­ки спортивного одягу фірми "Аdidas" готові заплатити за їх продукцію більшу, у порівнянні з іншими фірмами, ціну. Проте, якщо різниця в цінах виявиться занадто великою, покупець може знайти на ринку аналоги менш відомих фірм за нижчою ціною. Те саме стосується кос­метичної продукції, ліків, одягу тощо. В цих випадках суперництво зосереджується на ціні, тобто має місце ціно­ва конкуренція.

Цілеспрямований випуск взаємозамінних товарів, мак­симальне урахування будь-яких переваг покупців отри­мало назву товарної диференціації. Вона полягає у на­данні товару (реальних чи уявних) унікальних якостей. Коли цей процес є вдалим, він дозволяє фірмі створювати своє постійне коло покупців, які надають перевагу їх товарам, а не товарам фірм-конкурентів. Товарна дифе­ренціація, або диференціація продукту - одна з основних ознак недосконалої конкуренції, вона може приймати різноманітні форми, основними з яких є такі:

1. Різна якість товару. Наприклад, підручники з од­ного предмета можуть конкурувати, відрізняючись за змістом, структурою, викладом матеріалу, методичними порадами, рекомендованою літературою тощо.

2. Різне розміщення. Власники маленьких магазинів розташовують їх поблизу від покупців, а також у найлюдніших місцях, найбільш пожвавлених вулицях, не­рідко вони працюють цілодобово. Все це дає змогу неве­ликим продовольчим магазинам успішно конкурувати з великими супермаркетами.

3. Різні прийоми стимулювання збуту та різна упа­ковка. Диференціація товару може бути результатом ви­гідних відмінностей, що створені за допомогою реклами, сервісного обслуговування, упаковки та використання торговельних знаків.

Завершуючи аналіз недосконалої (монополістичної) конкуренції, дамо коротке узагальнення її головних рис:

Ø відносно велика кількість виробників;

Ø пропонують подібні, але не ідентичні товари;

Ø відносна легкість вступу в ринок нових фірм;

Ø товарна диференціація зумовлює розпад єдиного ринку на велику кількість сегментів, у межах яких ок­ремі фірми займають нерівне становище;

Ø завдяки диференціації товарів і цін ринок недоскона­
лої конкуренції повніше задовольняє потреби споживачів.

Розвиток монополістичних тенденцій на ринку недосконалої конкуренції приводить до виникнення рин­ку олігополістичної конкуренції. Термін "олігополія" (з грецької "oligos” - мало, "poleo" - продаю) вживається для означення ринку, на якому панує декілька великих фірм (від трьох до п'яти). Наприклад, в автомобільній промисловості США панує "велика трійка": "Дженерал моторс", "Форд" і "Крайслер". На ринку пропонується однорідна продукція. Олігополія виникає тому, що кон­куруючим фірмам дуже важко вийти на ринок. Ряд бар'єрів першкоджають проникненню на існуючий ринок нових конкурентів. Такими бар'єрами є:

а) дуже ве­ликі початкові витрати (в автомобільній промисловості США величина необхідного для цього капіталу досягає мільярдів доларів);

б) захищеність патентами технологій у багатьох технологічно передових галузях (електроніка, хімічна промисловість тощо);

в) цінова конкуренція об­межується двома методами - лідерством у цінах (орієнта­ція виробників - олгополістів на ціну, яку встановлює провідна фірма) та ціновими угодами (угоди між фірма­ми про встановлення єдиних фіксованих цін та поділ рин­ку). Олігополії можуть виробляти як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність переважає на рин­ках сировини та полуфабрикатів: руди, нафти, сталі і т.д.; диференціація - на ринках споживчих товарів.

1.5. Різновиди монополізму

Функціонування ринкових відносин, в основу яких покладено багатоукладну економіку, передбачає створення однакових можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміють змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів ті ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач [15, с. 122]. Проте, як відомо, ринок досконалої конкуренції в чистому вигляді не існує. Тому економіка всіх держав обов'язково стикається з таким явищем, як ринок недосконалої конкуренції, найпоширенішою формою якого є монополія. Монополія існує тоді, поки одна фірма є єдиним виробником продукту, який, у свою чергу, не має замінника. Цій моделі притаманні такі ознаки:

1) продавець лише один на ринку певного товару;

2) продукт, що збувається, є унікальним, тобто не існує його замінників;

3) монополіст володіє ринковою владою, контролює ціни, поставки на ринок;

4) на шляху входу у ринок монополіста встановлюються неподоланні бар'єри як природного, так і штучного походження [15, с.129].

Класично існує три різновиди монополії: природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв`язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб`єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв`язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі – товари);

Ø споживач товарів, що виробляються суб`єктами природних монополій, - фізична або юридична особа, яка придбає товар, що виробляється (реалізується) суб`єктами природних монополій;

Ø суб`єкт природної монополії - суб`єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;

Ø суміжний ринок – товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб`єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб`єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

Природна монополія - це підприємства суспільного користування - електричні та газові компанії, підприємства водопостачання, транспортні підприємства тощо. Дійсно, складно уявити, що у харківського метрополітену з'явиться конкурент. У країнах із ринковою економікою природні монополії або перебувають у власності держави, або ж діють під її спільним контролем. До штучних бар'єрів відносять.патенти та ліцензії, які надаються підприємствам як виняткове право функціонувати на певному ринку. Існування природних монополій зумовлюється тим, що сучасна технологія в деяких галузях народного господарства може забезпечити ефективне та динамічне виробництво в них лише за умови, що виробниками будуть великі фірми.

До недавнього часу в Україні, на відміну від інших країн, не існувало спеціального законодавства, яке б регулювало діяльність природних монополій. Лише 20 квітня 2000 р. було прийнято Закон України «Про природні монополії», який визначив правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій.

Стаття 4. Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій:

1. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього
Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються
і функціонують відповідно до цього Закону.

У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з цим Законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, визначені цим Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням Ум повноважень, передбачених статтею 14 цього Закону.

Органом регулювання у сфері зв'язку є Національна комісія з питань регулювання зв'язку, яка утворюється відповідно до Закону України "Про телекомунікації" ( 1280-15 ). ( Частину першу статті 4 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 1280-1V (1280-15 ) від 18.11.2003 )

2. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у
сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його
компетенції. ( Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1294-ІУ ( 1294-15_ )
від 20.11.2003)

3. Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання
споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, сприяють здійсненню об'єднаннями споживачів громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій. [3, с.11]

Згідно зі ст. 1 цього Закону «природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)». Закон «Про природні монополії» визначає сфери діяльності суб'єктів природних монополій. Відповідно до нього до сфер діяльності суб'єктів природних монополій відносять: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного й нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передавання та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв'язок загального руху, централізоване водопостачання та водовідведення, централізоване постачання теплової енергії, спеціалізовані послуги транспортних терміналів.

Конкретний перелік суб'єктів природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України. Закон України «Про природні монополії» визначає систему органів, на які покладено повноваження щодо регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Такими органами є Національні комісії регулювання природних монополій, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Згадані органи здійснюють обов'язкове ліцензування діяльності суб'єктів природних монополій та виконують інші функції згідно із законодавством України. Крім того, Закон регламентує відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їхню діяльність. Саме тому, що велика кількість галузей у сучасній економіці є природними монополіями, діяльність у цій сфері підлягає ретельному регулюванню з боку держави.

Адміністративна монополія є другим різновидом монополії. Л. Семенова у своїй роботі „Антимонопольне і конкуренційне право” дає таке визначення: «адміністративна монополія - ринок з великою ринковою владою одного з учасників, що створюється внаслідок дій органів влади і управління» [45, с. 201]. Цей вид монополій своїм зародженням зобов'язаний адміністративно-командній системі.

Початок планування економіки поклав жовтень 1917 р. До весни 1918 р. в Україні було здійснено велику роботу з націоналізації великої промисловості. Функції загальнодержавного керівництва економікою здійснював вищий орган державного управління - Раднарком та його комісії. Ці органи почали насамперед здійснювати планування народного господарства. Націоналізація великої промисловості створила матеріальні передумови для планування промислового виробництва. Плани виробництва та розподілу складали по економічних районах (тобто планувалось, де буде розташовано те чи інше підприємство і для нього встановлювались завдання). Основною формою планування була виробнича програма підприємства, яка являла собою виробниче завдання підприємству щодо обсягу продукції. Пізніше почали розробляти галузеві плани, які були розраховані на довгі строки (1 рік, 5 років).

Особливістю, яка відрізняє державно-планову економіку від вільної ринкової, є те, що вона заснована на іншому економічному ґрунті, іншій системі відносин власності. Якщо ринкова система заснована передусім на приватній власності на засоби та результати виробництва, то планова - на монопольній державній власності, що давало змогу регулювати економіку з одного центру. Таким центром планування став Укрдержплан. Організаційно він складався із п'яти секцій: виробничої, сільськогосподарської, транспортної, секції енергетики та економічно-фінансової секції. Секції були створені за галузевим принципом та виконували функції планування окремих галузей народного господарства. Керівним органом Укрдержплану та його структурних підрозділів у період його заснування було виконавче бюро, а потім президія, яка складалася з членів, що призначались Раднаркомом УРСР.

Як відомо, серцевиною механізму ринку є конкуренція, а за умов планової економіки монополія стала вихідним положенням, основою механізму господарювання.

За умов адміністративно-командної системи підприємства практично не залежали від споживача. Органи влади видавали їм директивні планові завдання щодо виробництва товарів (послуг). Ціни на ці товари (послуги) встановлювалися «зверху». Оцінка діяльності підприємства здійснювалася не за реальними результатами, а за ступенем виконання плану, внаслідок чого підприємство могло виконувати план, але його продукція при цьому не мала попиту. Фактично держава сама планувала і виробляла [45, с.203].

Нині економіка України переходить від державної до ринкової форми господарювання. Водночас багато підприємств можна віднести саме до адміністративної монополії, оскільки своїм існуванням вони зобов'язані колишній адміністративно-командній системі. З допомогою політики роздержавлення велика кількість таких підприємств змінила форму власності, але вони продовжують займати домінуюче становище на ринку.

Економічна монополія ринок, учасники якого є підприємствами, що змогли зайняти монопольне становище на ринку шляхом владних дій, концентрації капіталу, добровільного об'єднанім, злиття або поглиблення слабких суперників [45, с.204], тобто це вид монополії, який виростає в умовах розвинених товарно-грошових відносин.

Система державного антимонопольного регулювання формується в усіх країнах, де економіка будується на ринкових принципах.

На наш погляд, в Україні зроблено вагомий крок на шляху формування антимонопольного законодавства. Існуючі нормативні акти, які тією чи іншою мірою стосуються антимонопольної політики держави, умовно можна поділити на три рівні:

1. Конституційний рівень - ст. 42 Конституції України, яка містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку та нерівномірного обмеження конкуренції.

2. Спеціальне законодавство, представлене Законами України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про природні монополії».

3. Закони загального характеру, які містять окремі норми, присвячені питанням антимонопольної політики (Закон України «Про приватизацію» та ін.).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менша за 35 відсотків.

На наш погляд, такий підхід с не зовсім правильним. Існує безліч різноманітних ринків товарів, до яких однаковою мірою не можна застосовувати згадані 35 відсотків. Крім того, у такому визначенні йдеться тільки про ринки товарів, а отже, за межами залишився ринок послуг. Нормативно-законодавча база антимопопольного регулювання ринків товарів та послуг повинна встановлювати різні критерії щодо визначення домінуючого становища того чи іншого суб'єкта залежно від того, у якій сфері діяльності він функціонує, що він пропонує споживачу.

Згідно з чинним законодавством саме існування монопольного становища не є правопорушенням. Порушенням чинного законодавства є зловживання монопольним становищем па ринку. Зазначений Закон у ст. 4 містить перелік дій, які слід вважати зловживанням монопольним становищем.





Реферат на тему: Захист економічної конкуренції та антимонопольне законодавство в Україні (дипломна робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.