Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності (реферат)

У процесі зовнішньоекономічної діяльності між суб'єкта­ми, які її здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого розгляду і розв'язання відповідно до чинного законодавства. Велике значення має при цьому створення відповідних міжнародно-правових та національних засад про регулювання розгляду спорів, що виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Як відомо, в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі, який був підписаний 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі, значне місце відводилося питанням розгляду міжнародних спорів і, зокрема, через використання арбітражу. Цьому було відведено окремий підрозділ Заключного акту «Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки і навколишнього середовища. Торгівля. Арбітраж». У ньому наголошувалося, що швидке і справедливе вирішення спорів, які виникають із комерційних угод у сфері торгівлі і обміну послугами, а також із контрактів у галузі промислового виробництва, сприяє розширенню торгівлі і співробітництву, а арбітраж є одним із зручних способів вирішення спорів. На Нараді було рекомендовано організаціям, підприємствам і фірмам країн-учасниць передбачати арбітражні застереження в контрактах або спеціальних угодах, а також проведення арбітражу на основі взаємоузгодженого регламенту. Крім того, було рекомендовано не перешкоджати проведенню арбітражу третій країні, з урахуванням діючих, міждержавних та інших угод у цій галузі. Генеральна Асамблея ООН 11 грудня 1985 р. схвалила розроб­лений Комісією Організації Об'єднаних Націй з права міжнарод­ної торгівлі Типовий Закон «Про міжнародний торговий арбітраж». Його рекомендували державам враховувати незалежно від правової та економічної системи. Розглядаючи міжнародно-правові засади арбітражу, важливо зазначити, що Україна 21 квітня 1961 р. підписала і 18 березня 1963 р. ратифікувала Віденську конвенцію «Про зовнішньоторговий арбітраж». Крім того, нашою державою була підписана 29грудня 1958 р. і ратифікована 10 жовтня 1960 р. Нью-Йоркська конвенція «Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень». До речі, учасниками цієї Конвенції є понад 130держав світу. В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання таких спорів, які закріплені насамперед у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. У сьомому розділі цього Закону «Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності» (статті 38—39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна зі сторін у справі є фізичною особою або державою. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участі Торгово-промислової палати України були розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Поло­ження про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисло­вій палаті України. Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають у процесі здійснення зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв'язків. Основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» У преамбулі до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. зазначено, що цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також у типовому законі, прийнятому в 1985 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві. Названий вище Закон складається з восьми розділів, в яких об'єднано 35 статей. У першому розділі Закону «Загальні положення» (статті 1—6) визначаються сфера його застосування, терміни та правила їх тлумачення, а також інші питання. Зокрема, як випливає зі ст. 1 даного розділу, цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо він знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли арбітраж знаходиться за кордоном. До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають під час здійснення зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, ата­кож їхні спори з іншими суб'єктами права України. У ст. 2 Закону дається визначення термінів та правила їх тлумачення. Так, «арбітраж» — це будь-який арбітраж (третейський суд), незалежно від того, утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисло­вій палаті України; «третейський суд» — одноособовий арбітр або колегія арбітрів; «суд» — відповідний орган судової системи держави. Щодо терміна «комерційний», то він тлумачиться широко й охоплює питання, що випливають з усіх відносин торговельного характеру — як договірних, так і недоговірних. Відносини торговельного характеру включають такі угоди (не обмежуючись ними): будь-які торговельні угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торговельне представництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами. У цій статті тлумачаться й інші положення Закону. Розділ другий «Арбітражна угода» (статті 7—9) містить передусім норми, які визначають її суть. Арбітражна угода — це угода сторін про передання до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Вона укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена через обмін листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або через обмін позовною заявою та відзивом на позов, у яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, котрий містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, яке робить згадане засте­реження частиною угоди. Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен (коли будь-яка зі сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору) припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі пред'явлення позову арбітражний розгляд, однак, може бути розпочато або продовжено й арбітражне рішення може бути винесено, доки сперечання про підсудність чекають розв'язання у суді. У третьому розділі «Склад третейського суду» (статті 10, 11) регулюють питання, пов'язані з кількістю та призначенням арбітрів, підставами для їх відбору та ін. Так, сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів. Якщо вони цього не зроблять, то призначаються три арбітри. Жодна особа не може бути позбавлена права виступати арбітром через її громадянство, якщо сторони не домовилися про інше. Сторони можуть за власним розсудом узгодити процедуру призначення арбітра чи арбітрів. У разі відсутності такої угоди при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених у такий спосіб арбітрів призначають третього арбітра. Якщо сторона не призначить арбітра протягом 30 днів після отримання прохання про це від другої сторони або якщо двоє арбітрів протягом 30 днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третього арбітра, на прохання будь-якої сторони, арбітр призначається президентом Торгово-промислової палати України. А при арбітражі з одним арбітром, якщо сторони не домовляться про вибір арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається також президентом Торгово-промислової палати України. Якщо під час процедури призначення, узгодженої сторонами, одна зі сторін не дотримується такої процедури або сторони чи два арбітри не можуть досягти згоди згідно з такою процедурою, або третя особа, включаючи установу, не виконує яку-небудь функцію, покладену на неї згідно з такою процедурою, то будь-яка сторона може просити президента Торгово-промислової палати України вжити необхідних заходів, якщо тільки угода про процедуру призначення не передбачає інших способів забезпечення призначення. У разі звернення до будь-якої особи у зв'язку з її можливим призначенням як арбітра ця особа мусить повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо її неупередженості або незалежності. Арбітр з моменту його призначення і протягом усього арбітражного розгляду повинен без зволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не повідомив їх про ці обставини раніше. Відвід арбітру заявляється тільки в тому разі, якщо існують обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, або якщо він не має кваліфікації, обумовленої угодою сторін. Сторона може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у призначенні якого брала участь, лише з причин, які стали їй відомі після його призначення. У статтях 13—15 цього розділу регулюються питання щодо процедури відводу арбітра, припинення його повноважень та призначення нового арбітра. Четвертий розділ має назву «Компетенція третейського суду» статті 16—17). У ст. 16 цього розділу зазначається, що третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не означає з огляду на закон недійсності арбітражного застереження. Заява про відсутність у третейському суді компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у його призначенні не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, має бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може у будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою. Третейський суд може винести постанову щодо заяви або питання попереднього характеру або в рішенні стосовно суті спору. Розділ п'ятий «Арбітражне провадження» (статті 18—23) містить норми, що стосуються однакового ставлення до сторін, визначення правил процедури, місця арбітражу, мови провадження та інших питань. Так, до сторін має бути однакове ставлення і кожній стороні повинні бути надані всі можливості для викладення своєї позиції. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру розгляду справи третейським судом. У разі відсутності такої згоди останній може з дотриманням положень Закону вести арбітражний розгляд у такий спосіб, який він вважає належним. Повноваження, надані третейському суду, включають повноваження на визначення допустимості, належності, істотності й значущості будь-якого доказу. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про місце арбітражу. У разі відсутності такої угоди останній може з дотриманням положень Закону вести арбітражний розгляд так, як він вважає належним. Повноваження, надані третейському суду, вклю­чають повноваження на визначення допустимості, належності, істотності та значущості будь-якого доказу. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін. Що стосується мови, то сторони можуть на свій розсуд домовитися про мову чи мови, які використовуватимуться в арбітражному розгляді. У разі відсутності такої домовленості третейський суд визначає мову або мови, які повинні використовуватися під час розгляду. Така домовленість або визначення, якщо в них не обумовлено інше, стосуються будь-якої письмової заяви сторони, будь-якого слухання справи та будь-якого арбітражного рішення, постанови чи іншого повідомлення третейського суду. Третейський суд може дати розпорядження про те, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувалися перекладом на мову або мови, про які домовилися сторони або які визначені третейським судом. Розділ шостий «Винесення арбітражного рішення та припинення розгляду» (ст. 28—33) регламентує питання, пов'язані з винесенням арбітражного рішення та припиненням арбітражного розгляду. Так, третейський суд вирішує спір згідно з такими нормами права, які сторона обрала як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до колізійних норм. Водночас в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з урахуванням торговельних звичаїв, що стосуються даної угоди. При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення третейського суду, якщо сторони не домовилися про інше, виноситься більшістю арбітрів. Проте питання процедури можуть вирішуватися арбітром, що є головою третейського суду, якщо його уповноважать на це сторони або всі члени третейського суду. Якщо у процесі арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах. Арбітражне рішення виноситься у письмовій формі та підписується одним арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причин відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні зазначаються мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору і витрат у справі, їх позовних вимог, сума арбітражного збору і витрат у справі, їх розподіл між сторонами. Крім того, у ньому зазначаються його дата та місце арбітражу. У ст. 32 визначаються ситуації, за яких припиняється арбітражний спір. Так, третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли: 1) позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і третейський суд не визнає законного інтересу відповідача в остаточному врегулюванні спору; 2) сторони домовляються про припинення розгляду; 3) третейський суд визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотрібним або неможливим. У розділі сьомому «Оспорювання арбітражного рішення» (ст.34) закріплена норма, яка стосується подання клопотання про скасування як виняткового засобу оспорювання арбітражного рішення. Арбітражне рішення може бути скасоване судом лише у випадку, якщо: сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядковували, а в разі відсутності такої вказівки — за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітраж­ний розгляд, або з інших поважних причин вона не могла подати своє пояснення; або рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору чи такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не містять постанови з питань, не охоплених арбітражною угодою; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню Закону, від якого сторони не можуть відступати, або за відсутності такої угоди не відповідали цьому Закону. Крім того, арбітражне рішення може бути скасоване, коли суд визначить, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України або що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України. Клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання — з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання. Суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнано це належним і якщо про це просить одна зі сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк, з тим щоб надати третейсь­кому суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення. І останній, восьмий розділ «Визнання та виконання арбітражних рішень» (ст. 35—36). У ст. 35 цього розділу, зокрема, зазначено, що арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно винесено, визначається обов'язковим і в разі подання до компетентного суду письмового клопотання виконується. Сторона, що опирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, має подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвід­чену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову. У ст. 36 визначені підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення. Така відмова може бути лише: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядковували, а в разі відсутності такої вказівки — за законом держави, де рішення було винесено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра або про арбітражний розгляд чи з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено стосовно спору, не передбаченого арбітражною угодою, чи такого, що не підпадає під її умови або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами чи за відсутності такої не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення, що не стало обов'язковим для сторін чи було скасоване, або його виконання зупинено судом держави, в якій чи згідно із законом якої воно було прийнято. Якщо суд визнає, що об'єкт спору не може бути предметом арбіт­ражного розгляду за законодавством України, або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Якщо в суді заявлено клопотання про скасування або зупинення виконання арбітражного рішення, суд, в якому запитується визнання або виконання, може, якщо визнає це належним, відкласти винесення свого рішення і може також, за клопотанням тієї сторони, яка просить про визнання або виконання арбітражного рішення, зобов'язати іншу сторону надати належне забезпечення. Такі основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Література

1. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо, 1975.- 408с.

2. Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична література, 2002.- 324с.

3. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ, 2002.- 312с.

4. Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.

5. Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 210с.- 9.58





Реферат на тему: Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.