Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Право

Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів (варіант 2) (реферат)

Прийнятий Верховною Радою України 12 травня 1991 р. Закон УРСР "Про захист прав споживачів" був введений у дію постан9вою Верховної Ради з 1 травня 1991 р. Звичайно, цей закон містив багато прогресивних положень, спрямованих на посилений захист прав громадян-споживачів. Водночас у ньому було допущено ряд істотних прорахунків, зумовлених відсутністю досвіду в такій сфері нормотворчості. Тому вже 15 грудня 1993 р. до Закону України "Про захист прав споживачів" було внесено істотні зміни та доповнення.

Закон України "Про захист прав споживачів" у редакції від 15 грудня 1993 р. набув завершеності і логічності. В ньому були також заповнені окремі прогалини в регулюванні відно­син з участю громадян-споживачів. Це, безумовно, не озна­чає, що після внесення таких істотних змін зникла потреба в подальшому вдосконаленню Закону. Цей процес відбувати­меться й далі. Більше того, після 15 грудня 1993 р. до цього закону вже було внесено кілька нових змін, які, однак, не відзначалися масштабністю і не змінювали його ідеологію.

Закон України "Про захист прав споживачів" (у редакції 1993 р.) складається з преамбули, трьох розділів: "3агальні положення", "Права споживачів та їх захист", "Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)" та містить всього 26 статей1. Закон "Про захист прав споживачів" 1991 р. також складався з преамбули, двох розділів з ідентич­ними назвами та третього розділу "Об'єднання споживачів", але містив лише 18 статей.

У преамбулі Закону України "Про захист прав споживачів" зазначається, що він регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготовлювачами (виготівниками), виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реаліза­ції державного захисту їх прав.

Дещо по-іншому визначав предмет регулювання цих відно­син Закон 1991 р., в якому було записано: "Цей закон визна­чає загальні правові, економічні та соціальні основи захисту прав громадян-споживачів продукції (товарів, робіт, послуг) в умовах різноманітності форм власності, товарно-грошових і ринкових відносин у сфері торговельного та інших видів обслуговування".

Аналізуючи зміст наведених положень, не можна дати однозначну позитивну оцінку оновленому положенню преам­були в редакції 1993 р. Воно більш лаконічне, не переобтяже­не зайвими поняттями. Водночас оновлена ч. 1 преамбули, порівняно з її попередньою редакцією, не позбавлена деяких вад. Зокрема, правило про те, що Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготовлювачами, виконавцями, про­давцями не відповідає дійсному змістові цього закону, адже він не тільки регулює відносини між зазначеними суб'єктами, а й визначає обов'язки господарюючих суб'єктів (виготовлю­вачів, виконавців, торговельних підприємств) поза межами цивільних правовідносин, що виникають між ними та спожи­вачами. Такими є, зокрема, статті 5-11 та 13 Закону України "Про захист прав споживачів". Невиправданим стало також вилучення посилання на те, що Закон спрямований на захист прав громадян-споживачів, адже саме для них встановлюються привілеєві права, саме вони є суб'єктом посиленого державного захисту у цій сфері відносин.

З урахуванням викладеного, 1 ч. преамбули бажано було б викласти у такій редакції: Цей закон регулює відносини між громадянами — споживачами товарів (робіт, послуг) і виго­товлювачами, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, визначає вимоги, яким мають відповідати товари (роботи, послуги), встановлює обов'язки уповноваже­них державних органів, права споживачів та визначає засоби реалізації державного захисту їх прав.

У зв'язку з вищевикладеним, виникають певні сумніви і щодо правомірності назви самого Закону, адже в ньому містяться як норми позитивного регулювання, так і норми, які застосовуються лише у разі порушення прав споживачів. Тому було б юридичне коректніше даний закон назвати:

"Закон про права споживачів-громадян та їх захист". Нинішня ж назва Закону зобов'язує давати йому довільне розширене тлумачення.

Заслуговує на підтримку прагнення законодавця дати визначення основних понять даного закону, що сприяє їх єдиному тлумаченню. Так, споживачем визнається грома­дянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Звідси випливає, що споживачами за цим законом мають визнаватися лише громадяни, які вчиняють чи мають вчинити зазначені дії з метою використання товарів, робіт, послуг для власних побутових потреб.

Наведене визначення породжує одразу кілька проблем. По-перше, невідомими є критерії встановлення факту при­дбання, замовлення, використання товарів, робіт, послуг для власних побутових потреб. Зокрема, як бути, коли ці дії вчинені для задоволення потреб членів сім'ї, колег по роботі, навчанню тощо? Очевидно, законодавець мав на увазі не визнавати споживачами тих покупців, замовників, які набу­вають, замовляють товари, роботи, послуги не з метою вико­ристання у підприємницькій діяльності. У такому разі щодо цього припущення мало б бути в Законі зроблено застере­ження. Однак і тоді не можна повністю уникнути невизначе­ності у питанні правових наслідків придбання (замовлення) громадянином товару (послуг) з тією чи іншою метою використання "їх. Наприклад, як бути, коли громадянин придбав у торговельного підприємства трактор чи іншу техніку для влас­них побутових потреб, а фактично використовував у під­приємницькій діяльності і навпаки. На наш погляд, вирішальне значення тут має надаватися не лише меті придбання товару, а тому фактові, в якому статусі перебував громадянин, укла­даючи угоду. Тобто, якою в угоді громадянин виступав сторо­ною (покупцем) як підприємець, то на його відносини з про­давцем норми Закону України "Про захист прав споживачів" не повинні поширюватися.

Ця проблема була менш гострою в Законі 1991 р., в якому давалися також визначення понять "покупець" і "замовник". Так, покупцем визнавався громадянин, який набував продук­цію за договором купівлі-продажу, а замовником — грома­дянин, який замовляв роботи або послуги. Законодавчі роз'яснення змісту цих термінів вносило більшу певність щодо кола покупців і замовників, права яких мають захищатися за законодавством про захист прав споживачів. Тому, врахову­ючи все викладене, можна зазначити, що споживач— це гро­мадянин, який не як підприємець придбаває (набуває), за­мовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. При цьому під власними побутовими потребами необхідно розу­міти також потреби членів сім'ї, родичів, інших осіб. Думає­ться, що і в тих випадках, коли громадянин набував у роздрібній торговельній мережі товар з метою майбутнього використання у підприємництві, але через певні обставини фактично використовував для власних побутових потреб, він також має право на захист згідно з Законом України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до преамбули Закону продавцем є підприєм­ство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу, а виконав­цем — підприємство, організація, установа або громадянин-підприємець, що виконують роботи або надають послуги.

Наведені термінологічні визначення не можна визнати вдалими, адже за ними до продавців чи виготовлювачів необ­хідно зарахувати будь-які підприємства, організації, установи (громадяни-підприємці), в тому числі і ті, для яких торговель­на діяльність, та чи інша діяльність з надання побутових послуг не є професійною, а має разовий або нерегулярний характер. Наприклад, цукровий завод продає своєму працівникові ав­томашину, яка вже протягом кількох років була у користу­ванні заводу. Законодавче термінологічне визначення понят­тя "продавець" дає підстави поширити на дану угоду купівлі-продажу правила Закону України "Про захист прав спожи­вачів". Однак, навряд чи доцільно на таку угоду поширювати дію цього закону, адже споживче законодавство за своїм призначенням має обмежену сферу регулювання і не повин­но стосуватися продавців і виконавців, які не є профе­сіоналами у тому чи іншому виді діяльності і не займаються роздрібною торгівлею чи наданням інших побутових послуг населенню.

Отже у випадках разового надання торговельних послуг громадянам суб'єктами підприємництва — непрофесіоналами повинні діяти відповідні загальні норми цивільного законо­давства. За таких умов громадянин-покупець не матиме піль­гових умов захисту, але його права будуть все-таки захищені цими нормами цивільного права, яке однаковою мірою захи­щає права і продавця, і покупця.

У преамбулі Закону розкривається також зміст договору, який розглядається як усна чи письмова угода між спожива­чем і продавцем (виконавцем) про якість, строки, ціну та інші умови, за якими здійснюються купівля-продаж, роботи та послуги, та який може оформлятися квитанцією, товарним чеком або іншими письмовими документами. Майже у такій редакції містилося термінологічне визначення в Законі 1991 р. Однак, в обох випадках не було особливої потреби у такому термінологічному роз'ясненні, оскільки воно не додає нічого нового порівняно з тим, що з цього приводу вже є у цивільному законодавстві.

Загалом же в Законі 1991 р. містилося 10 термінологічних визначень (споживач, покупець, замовник, продукція, виго­товлювач, виконавець, продавець, договір, державний стан­дарт, нормативно-технічна документація), а в Законі 1993 р. їх стало 7 (споживач, виготовлювач, виконавець, продавець, договір, недолік, істотний недолік). І все-таки не всі новели у цій частині чи скасовані терміни виявилися виправданими. Так, передчасно законодавець відмовився від роз'яснень термінів "державні стандарти", "нормативно-технічна документація", безпідставно зберіг визначення договору. Але ціл­ком обґрунтовано запроваджені визначення термінів "недо­ліки" та "істотні недоліки".

Розділ 1 "Загальні положення" складається лише з двох ста­тей (статті ІІ і 2) організаційно-технічного змісту. Так, у ст. 1 зазначається, що законодавство України про захист прав споживачів складається з цього закону та інших актів законо­давства, що видаються відповідно до нього.

Безперечно, центральне місце у системі споживчого зако­нодавства займає Закон України "Про захист прав спожива­чів", норми якого становлять основний зміст споживчого права. Саме він встановлює визначальні принципи правово­го регулювання відносин за участю громадян-споживачів та окреслює соціальне необхідні потреби і юридичне допустимі межі їх пільгового захисту. Норми інших законів, зокрема про захист від недобросовісної реклами, про запобігання моно­полізму, лише прямо чи опосередковано сприяють реалізації споживачами своїх прав.

Особливе значення у системі споживчого законодавства мають норми ЦК України, які встановлюють правила укладен­ня договорів купівлі-продажу, підряду, схову та інших угод у сфері побутового обслуговування, юридичну відповідальність за неналежне їх виконання чи невиконання. Правильне до­держання громадянином цих правил є надійною правовою га­рантією захисту їх порушених прав як споживачів. Навіть не­зважаючи на те, що поки що діє Цивільний кодекс 1963 р., окремі його норми зберігають своє праворегулююче значен­ня й нині. У проекті нового ЦК України чільне місце займають норми щодо захисту прав споживачів. Однак у ньому вміщено лише норми цивільно-правової приналежності. Адміністра­тивно-правові норми мають бути об'єктивно відображені в адміністративному та інших галузях законодавства. При цьому доцільно зберегти Закон України "Про захист прав споживачів", який є комплексним нормативним актом і містить норми різних галузей права.

Важливе значення для захисту прав споживачів мають По­ложення про порядок тимчасового припинення діяльності під­приємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, пору­шують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів; Положення про порядок вилучен­ня неякісних товарів, документів та інших предметів, що свід­чать про порушення прав споживачів; Положення про поря­док припинення (заборони) господарюючим суб'єктам відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, цю не відповідають вимо­гам нормативних документів, затверджені постановою Вер­ховної Ради України від 25 січня 1995 р.1. Зазначені Поло­ження містять широкий спектр адміністративно-організа­ційних заходів, спрямованих на припинення порушень госпо­дарюючими суб'єктами, які так чи інакше призводять до реалізації споживачам неякісних товарів (послуг). Незважа­ючи на це, відповідні норми цих Положень теж входять у сис­тему споживчого законодавства, яке вже раніше ми визнали комплексним законодавством.

У Законі "Про захист прав споживачів" 1991 р. ст. 1 містила ще ч. 2, в якій зазначалося, що "у випадках, прямо зазначених у цьому Законі та інших законодавчих актах, заходи щодо реалізації прав споживачів можуть регулюватися постано­вами Кабінету Міністрів УРСР". Вилучення ч. 2 із ст. 1 Закону 1993 р. може створити враження про унеможливлення вре­гулювати окремі відносини з участю споживачів постановами Кабінету Міністрів України. Насправді це не так, адже безпо­середньо у тексті самого Закону 1993р. є посилання на право Кабінету Міністрів своїми актами регулювати деякі відносини.

Закон України "Про захист прав споживачів" безпосе­редньо передбачає право Кабінету Міністрів України визначати, встановлювати чи затверджувати:

1) порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сиро вини, матеріалів тощо (ст. 5);

2) порядок проведення контрольних перевірок правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари (ст. 5);

3) порядок накладення на господарюючих суб'єктів сфер торгівлі, громадського харчування і послуг стягнень, перед бачених ст. 23 Закону (ст. 5);

4) порядок та умови страхування службової особи держав­ного органу у справах захисту прав споживачів (ст. 10);

5) переліки сезонних товарів, гарантійні терміни за якими обчислюються з початку відповідного сезону (ст. 13);

6) перелік товарів для обмінного фонду (ст. 14);

7) перелік товарів, що не підлягають обмінові (поверненню) з підстав, визначених Законом (ст. 20);

8) правила торговельного, побутового та інших видів обслу­говування (виконання робіт, надання послуг).

Наведений обсяг компетенції Кабінету Міністрів України у сфері нормотворення не слід розглядати як вичерпний. Думається, що правовий вплив Кабінету Міністрів України у сфері захисту прав споживачів може бути значно ширший, якщо це спрямовано на реалізацію цих прав. Однак у будь-якому разі акти Кабінету Міністрів України не повинні супере­чити Закону України "Про захист прав споживачів" та іншим законам України. Безперечно, постанови Кабінету Міністрів України мають велике значення для ефективної реалізації споживачами своїх прав, визначених Законом України "Про захист прав споживачів", адже вони досить часто встановлю­ють конкретний механізм захисту порушених прав.

Не можна недооцінювати значення нормативних актів різних міністерств і відомств, зокрема Державного комітету України у справах захисту прав споживачів, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифіка­ції, Антимонопольного комітету України. Такі нормативні акти мають юридичну силу лише за умови їх державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, яка здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нор­мативних актів міністерств та інших органів державної вико­навчої влади" від 3 жовтня 1992 р.

Як свідчить практика, саме відомчі нормативні акти є найменш структурно організованими, їх видають без додер­жання принципів побудови права, що ускладнює пошук та за­стосування їх правових норм. Крім того, здебільшого саме відомчі нормативні акти нейтралізують прогресивні, але декларативні норми того чи іншого закону шляхом встановлен­ня складних формальних процедур реалізації громадянами проголошених законами прав. Такій "нормотворчій" діяльності слід встановити надійний заслін, зокрема прове­денням правової експертизи незалежними експертами за до­рученням Мінюсту України.

Захист прав споживачів має здійснюватися також відпо­відно до вимог міжнародного права. Так, згідно зі ст. 2 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то на її території застосовуються правила міжнародного договору.

З проголошенням Україною незалежності перед державою постала проблема створити власну систему стандартизації, сертифікації, метрології та акредитації, яка могла б працю­вати в ринкових умовах, а також сприяла б входженню України у структури світової економіки і торгівлі.

Основні принципи світової торгівлі сформульовано у Гене­ральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоді про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ). За цими угодами, кожна країна має право встановлювати власне технічне регулювання в інтере­сах національної безпеки, запобігання зловживанням, охоро­ни життя, здоров'я та безпеки майна громадян, охорони на­вколишнього середовища. В Україні здійснюються необхідні заходи, спрямовані на приєднання до системи ГАТТ/СОТ.

Центральне місце в Законі України "Про захист прав спо­живачів" займає розділ II "Права споживачів та їх захист". Однак норми, які вміщені у цьому розділі, неоднорідні за своїм праворегулюючим значенням. Їх умовно можна поді­лити на:

1) організаційно-правові, які визначають повноваження Держкомітету України у справах захисту прав споживачів та інших органів державної виконавчої влади, обов'язки та від­повідальність службових осіб державних органів і правовий захист службових осіб Держкомітету у справах захисту прав споживачів та його органів (статті 5, 6, 7, 9 та 10);

2) правовстановлюючі норми, які визначають права спо­живачів — переддоговірні, договірні та права у разі порушен­ня умов договору (статті 3,11—16,18—20);

3) правозобов'язуючі норми, які зобов'язують продавців, виконавців, виготовлювачів забезпечити додержання певних вимог щодо якості товарів (послуг, робіт), безпеки, гарантій­них термінів до вступу в договірні відносини із споживачами (статті 12 і 13);

4) праворегулюючі норми, які регулюють відносини, що ви­никли між продавцями (виконавцями) і покупцями (замовни­ками) як сторонами договору, та визначають правові наслід­ки порушення прав споживачів (статті 14,15, 17, 20 та 23);

5) правозахисні норми, які встановлюють організаційно-процесуальні способи захисту порушених прав споживачів (статті 8, 9 та 24).

Такий поділ правових норм може сприяти їх раціональному застосуванню та подальшому структурному вдосконаленню законодавства про захист прав споживачів. У Законі України "Про захист прав споживачів" законодавець не завжди додер­жується принципу формування статей з норм однорідного змісту. Окремі статті містять споріднені норми правовстановлюючого, зобов'язального та іншого призначення, зокрема статті 13 і 14.

В розділі III, що складається з двох статей, законодавець визнав за громадянами право з метою захисту своїх закон­них прав та інтересів об'єднуватися у громадські організації та визначати їх повноваження.

Слід зазначити, що не всі статті Закону рівнозначні за своєю юридичною значимістю, а доцільність введення до нього окремих статей викликає сумніви. Так, зайвою є ст. 10, якою передбачається правовий захист службових осіб Дер­жавного комітету України у справах захисту прав споживачів та його органів. Норми цієї статті за своїм змістом та призна­ченням мають бути вилучені. Немає ніякої правової потреби також у розміщенні в зазначеному розділі статей 6-9, які визначають у загальній формі повноваження, обов'язки та відповідальність органів державної виконавчої влади та їх службових осіб щодо захисту прав споживачів, адже у викладеній редакції вони не несуть повного юридичного на­вантаження.

Основним же недоліком розділу II Закону, на наш погляд, є те, що в ньому законодавець розмістив різнорідні за своїм юридичним змістом та галузевою приналежністю статті мате­ріального 1 процесуального права. Різнорідність також при­таманна їхньому внутрішньому змістові. Звертає на себе увагу переобтяженість деяких статей великою кількістю норм (наприклад, ст. 14 містить 12 пунктів, ст. 15 — 10 пунктів, ст. 16 — 7 пунктів, ст. 18 — 7 пунктів), сформульованих бага­тослівне і непослідовно, що ускладнює сприйняття цих норм. Цьому сприяла також спроба законодавців об'єднати норми по захисту прав споживачів у торговельному та інших видах обслуговування громадян-споживачів.

Між тим, закон колишнього Союзу РСР "Про захист прав споживачів", хоч багато в чому не збігається із Законом України "Про захист прав споживачів", все ж має такі самі недоліки, що свідчить про недостатність наукового досвіду у цій галузі нормотворення. Однак, законодавцям Російської Федерації в Законі "Про захист прав споживачів" від 5 грудня 1995 р. вдалося більш раціонально і послідовно побудувати систему цього законодавчого акта. Він складається з преам­були (майже ідентичній преамбулі українського Закону в редакції 1993 р., в якому не знайшлося легального визначен­ня поняття "стандарт"), глави 1 "Загальні положення", глави 2 "Захист прав споживачів при продажу товарів споживачам", глави 3 "Захист прав споживачів при виконанні робіт (наданні послуг)" та глави 4 "Державний і громадський захист прав споживачів".

Аналізуючи обидва закони (український і російський), на наш погляд, є підстави відзначити, що збігаючись змістовно, вони містять істотні структурні розбіжності. При цьому опти­мальнішими уявляються окремі рішення, запропоновані в За­коні Російської Федерації, зокрема ті, що стосуються його структурної побудови. Юридичне виправданим, насамперед, є розмежування правового захисту споживачів у торговель­ному обслуговуванні та в інших видах обслуговування.

З урахуванням викладеного, на наш погляд, доцільно було б внести відповідні зміни до чинного Закону України "Про захист прав споживачів"





Реферат на тему: Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів (варіант 2) (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.